Вісім мирських турбот
Окрім переживань і почуттів, які ми сприймаємо в своїй свідомості, є ще й різні події нашого життя, його "зміст". Втім і до нього потрібно ставитися так само: не надавати великого значення. У буддійському вченні викладений перелік восьми минущих речей життя – так званих "восьми мирських турбот" або "восьми мирських дгарм", що ґрунтується на відомому принципі: все в житті постійно змінюється то на краще, то на гірше.
Здобутки і втрати
Іноді ми отримуємо здобутки, іноді зазнаємо втрати. У фінансовій сфері ми іноді заробляємо гроші, а іноді втрачаємо. Іноді ми купуємо щось дуже хороше (це здобуток), та іноді воно швидко ламається (це втрата). Знову ж таки, в цьому немає нічого особливого. Це як гра в карти або якісь дитячі ігри; іноді ми виграємо, а іноді програємо. І що з того? Нічого особливого.
Нам насправді потрібно нагадувати собі, що не варто бути схожими на маленьких дітей, які, коли програють, плачуть і кричать: "Я хочу перемогти!". Чому ти завжди маєш перемагати? Це подібно до бажання всім подобатися. У буддизмі є корисний вислів: "Не всім подобався Будда, то чого ж ми чекаємо? Що будемо подобатися всім?". Очевидно, що ні. Не всі натискатимуть "Подобається" на нашій сторінці у фейсбуці. Деяким людям ми просто не будемо подобатися. То й що тепер? Це абсолютно нормально.
Це все здобутки і втрати. Коли ми вступаємо в стосунки з кимось, рано чи пізно вони закінчаться. Раніше ми згадували образ дикого птаха за вікном, який прилітає на деякий час, але оскільки він вільний, то незабаром відлітає. Так само й у стосунках. Навіть якщо ви скажете: "Ніколи не покидай мене, я не можу жити без тебе", і навіть якщо ви залишитеся разом на все життя, один з вас, безсумнівно, помре раніше за іншого. Ми знаходимо друзів, ми втрачаємо друзів – у цьому немає нічого особливого. Так влаштоване життя. Це не означає, що ми не можемо відчувати себе щасливими, коли маємо добрих друзів, і сумними, коли їх втрачаємо – не відчувати нічого означало б повністю байдужу позицію, а це зовсім не те ж саме, що "нічого особливого". Але ми не впадаємо в крайнощі і не робимо з цього великої проблеми.
Цікаво поспостерігати за собою, щоб побачити, як ми реагуємо на здобутки і втрати. Я сам – чудовий приклад, тому що я в певному сенсі одержимий своїм веб-сайтом; він займає мої думки і діяльність майже весь день. Звичайно, у нас є програма статистики, а отже я щодня знаю, скільки людей читає наш сайт. Якщо одного дня кількість читачів зростає, це дійсно дуже приємно. Але якщо вона не досягає певного рівня або такої кількості, яку я вважаю за потрібну, то це вже не так приємно. Тож, знову ж таки, здобутки і втрати.
Можна сказати, що зараз я відчуваю низький рівень щастя – не якийсь надзвичайно щасливий стан. Кілька тижнів тому ми досягли 6000 відвідувань за один день, і моя реакція була: "Вау, 6000, це багато!", але щастя від цього дуже тривіальне. Це не було якесь дуже особливе відчуття, тому що насправді це нічого не дало. Почуття було таке: "Ну добре. І що тепер? Що ще нового?" Наступного дня кількість переглядів знизилася до 4,500, і я трохи розчарувався: "О, не так багато людей зайшло на сайт сьогодні". Але що здається більш помітним, так це зацикленість на собі, в якій я зізнаюся: бажання весь час дивитися на статистику. Буддизм стверджує, що ця зацикленість на собі набагато сильніша, ніж заклопотаність іншими речами, тому що думати про "я" – це інстинктивна поведінка. Це не обов'язково проявляється у вигляді думок про те, які ми чудові чи великі, або що нас ніхто не любить. Але десь глибоко думки про себе завжди присутні.
Ви всі можете навести власні приклади, можливо, пов'язані з фейсбуком або текстовими повідомленнями? Скільки повідомлень я отримав сьогодні? Хто сьогодні лайкнув мої пости? Як часто ми перевіряємо фейсбук або дістаємо з кишені телефон, щоб подивитися, чи не прийшло якесь сповіщення? Раніше не було подібних речей, але була та сама історія, тільки з листоношею. "Чи є у вас сьогодні листи для мене?". Листів немає: "Ох, мене ніхто не любить". Або нам принесли тільки безглузду рекламу. Та за допомогою ставлення "нічого особливого" наші емоційні злети і падіння не будуть сягати крайнощів, тому що у нас буде більше емоційної рівноваги і неупередженості до того, що відбувається. Набагато складніше боротися з постійним бажанням перевірити сповіщення.
Зміна ставлення – це повільний і тривалий процес. Зміни відбуваються не швидко, а поступово. Цікаво, коли ми починаємо дивитися на себе більш реалістично, і бачимо: "Я став рабом комп'ютера і мобільного телефону, тому що мені постійно доводиться дивитися на них. Я завжди мушу перевіряти, скільки людей мені відповідають. Чому я став рабом?" Подивіться на людей в метро: чимало з них завжди тримають в руках мобільні телефони. Чому? Це самоплекання, невпевненість у собі, страх щось упустити. Але чому? Що їм насправді так важливо? Певні речі цілком можуть бути важливими, ми не говоримо, що нічого не важливо. Але ми перебільшуємо важливість того, щоб постійного бути на зв'язку, постійного бути онлайн. Проаналізувати це з точки зору нашого власного емоційного балансу може бути дуже корисно.
Отже, іноді ми виграємо, іноді програємо. Це перша пара мирських турбот.
Все йде добре - все йде погано
Друга група – це те, що іноді справи йдуть добре, а іноді – погано. Ми можемо розуміти це на багатьох рівнях, але знову ж таки, відповідь одна – "нічого особливого". Один день пройде дуже добре, а наступний буде сповнений перешкод, коли люди не даватимуть нам спокою і здаватиметься, що все йде шкереберть. Це нормально. Вранці наш рівень енергії може бути високим, а після обіду дуже низьким. Іноді ми здорові, іноді хворіємо. Нічого особливого.
Похвала та критика
Наступна пара стосується похвали і критики. Хтось нас хвалить, а хтось критикує. Як нам з цим справлятися? Не всі хвалили Будду; деякі люди, особливо його двоюрідний брат, неабияк його критикували. То невже ми очікуємо, що всі нас будуть хвалити?
Знову скористаюся власним прикладом. Я отримую чимало листів про мій сайт, і хоча більшість пишуть про те, наскільки він корисний, іноді трапляється і критика. Звичайно, легше мати справу з похвалою; критика може бути набагато більш турбуючою для нашого ума.
Коли нас хвалять, не варто впадати в крайнощі і думати, що ми такі чудові, або навпаки думати: "Я не заслуговую на це. Якби вони знали мене справжнього, я б їм не сподобався". Але набагато легше приймати похвалу. Чому ж критику сприймати набагато складніше? Тому що ми так занепокоєні собою. В тренуванні ставлення ми більше звертаємо уваги на інших, а не на себе. Тому ми замислюємося над тим, що такого ми зробили, що могло б змусити інших нас критикувати. Якщо ми можемо чимось розрадити, навіть якщо це просто вибачення, то ми кажемо: "Я визнаю, що це, можливо, створило тобі труднощі. Мені дуже шкода, я не мав такого наміру". Поступово ми можемо змістити фокус з турботи про себе на турботу про інших.
Можна застосовувати це в повсякденній взаємодії з іншими. Іноді наші дії тішитимуть інших людей, а іноді ні. Отримувати схвалення легко. Однак у нашому житті є й ті, з ким важко спілкуватися: вони завжди нас критикують або не схвалюють. Як до них ставитися? Чи вважаємо ми таку людину просто складною і неприємною? Або ж бачимо, що вона дуже нещасна? Упевнений, у всіх нас є такі знайомі. Вони телефонують нам або хочуть разом пообідати, і ми на 100% впевнені, що розмова буде про них самих і про те, як їм важко. Можливо, ми думаємо: "О ні, знову він/вона", але ж ми не можемо щоразу говорити, що зайняті!
Якщо в такій ситуації ми починаємо думати про те, як неприємно нам буде з цією людиною і слухати її скарги, то ми можемо змінити своє мислення: ця людина постійно скаржиться, тому що вона дійсно дуже нещасна, і до того ж самотня. Люди, які скаржаться, зазвичай роблять це тому, що ніхто не хоче бути з ними. Тож якщо нам потрібно провести з ними деякий час, ми можемо розвинути в собі більше співчуття. Тоді це не такий вже й жахливий досвід, бо ми думаємо про інших, а не про себе.
Хороші й погані новини
Четверта пара – це хороші та погані новини. Все, як і раніше: постійні злети й падіння. Звичайно, ці чотири групи накладаються одна на одну, і принцип "нічого особливого" застосовується до кожної з цих восьми. Немає нічого особливого в тому, щоб чути хороші чи погані новини, це те, що трапляється з кожною людиною протягом життя.
Деяким людям не до вподоби таке тренування, вони заявляють, що їм подобається бути на емоційних американських гірках, бо якщо немає злетів і падінь, то ви не живете по-справжньому. Але ми повинні дослідити, чи це дійсно слушна позиція.
По-перше, незалежно від того, чи є в нашому житті емоційні американські гірки, ми все ще живі. Це трохи дурнувате заперечення. Так що ж відбувається, коли ми на емоційних американських гірках? Ми не можемо мислити раціонально, тому що нас переповнюють емоції. Якщо ми більш спокійні, то наше життя не таке драматичне, і ми здатні справлятися з життєвими ситуаціями набагато краще. Якщо ми не можемо ясно мислити і злимося, то говоримо речі, про які потім шкодуємо. Якщо ж ми будемо емоційно врівноваженими, ми не будемо робити подібних речей. І коли ми говоримо про те, що всі хочуть бути щасливими, то спокійне, умиротворене щастя набагато стабільніше, ніж драматичне збудження: "Овва, оце так!"