Вісім мирських турбот
Окрім переживань і почуттів, які ми сприймаємо в своїй свідомості, є ще й різні події нашого життя, його "зміст". Втім і до нього потрібно ставитися так само: не надавати великого значення. У буддійському вченні викладений перелік восьми минущих речей життя – так званих "восьми мирських турбот" або "восьми мирських дгарм", що ґрунтується на відомому принципі: все в житті постійно змінюється то на краще, то на гірше.
Здобутки і втрати
Іноді ми отримуємо здобутки, іноді зазнаємо втрати. У фінансовій сфері ми іноді заробляємо гроші, а іноді втрачаємо. Іноді ми купуємо щось дуже хороше (це здобуток), та іноді воно швидко ламається (це втрата). Знову ж таки, в цьому немає нічого особливого. Це як гра в карти або якісь дитячі ігри; іноді ми виграємо, а іноді програємо. І що з того? Нічого особливого.
Нам насправді потрібно нагадувати собі, що не варто бути схожими на маленьких дітей, які, коли програють, плачуть і кричать: "Я хочу перемогти!". Чому ти завжди маєш перемагати? Це подібно до бажання всім подобатися. У буддизмі є корисний вислів: "Не всім подобався Будда, то чого ж ми чекаємо? Що будемо подобатися всім?". Очевидно, що ні. Не всі натискатимуть "Подобається" на нашій сторінці у фейсбуці. Деяким людям ми просто не будемо подобатися. То й що тепер? Це абсолютно нормально.
Це все здобутки і втрати. Коли ми вступаємо в стосунки з кимось, рано чи пізно вони закінчаться. Раніше ми згадували образ дикого птаха за вікном, який прилітає на деякий час, але оскільки він вільний, то незабаром відлітає. Так само й у стосунках. Навіть якщо ви скажете: "Ніколи не покидай мене, я не можу жити без тебе", і навіть якщо ви залишитеся разом на все життя, один з вас, безсумнівно, помре раніше за іншого. Ми знаходимо друзів, ми втрачаємо друзів – у цьому немає нічого особливого. Так влаштоване життя. Це не означає, що ми не можемо відчувати себе щасливими, коли маємо добрих друзів, і сумними, коли їх втрачаємо – не відчувати нічого означало б повністю байдужу позицію, а це зовсім не те ж саме, що "нічого особливого". Але ми не впадаємо в крайнощі і не робимо з цього великої проблеми.
Цікаво поспостерігати за собою, щоб побачити, як ми реагуємо на здобутки і втрати. Я сам – чудовий приклад, тому що я в певному сенсі одержимий своїм веб-сайтом; він займає мої думки і діяльність майже весь день. Звичайно, у нас є програма статистики, а отже я щодня знаю, скільки людей читає наш сайт. Якщо одного дня кількість читачів зростає, це дійсно дуже приємно. Але якщо вона не досягає певного рівня або такої кількості, яку я вважаю за потрібну, то це вже не так приємно. Тож, знову ж таки, здобутки і втрати.
Можна сказати, що зараз я відчуваю низький рівень щастя – не якийсь надзвичайно щасливий стан. Кілька тижнів тому ми досягли 6000 відвідувань за один день, і моя реакція була: "Вау, 6000, це багато!", але щастя від цього дуже тривіальне. Це не було якесь дуже особливе відчуття, тому що насправді це нічого не дало. Почуття було таке: "Ну добре. І що тепер? Що ще нового?" Наступного дня кількість переглядів знизилася до 4,500, і я трохи розчарувався: "О, не так багато людей зайшло на сайт сьогодні". Але що здається більш помітним, так це зацикленість на собі, в якій я зізнаюся: бажання весь час дивитися на статистику. Буддизм стверджує, що ця зацикленість на собі набагато сильніша, ніж заклопотаність іншими речами, тому що думати про "я" – це інстинктивна поведінка. Це не обов'язково проявляється у вигляді думок про те, які ми чудові чи великі, або що нас ніхто не любить. Але десь глибоко думки про себе завжди присутні.
Ви всі можете навести власні приклади, можливо, пов'язані з фейсбуком або текстовими повідомленнями? Скільки повідомлень я отримав сьогодні? Хто сьогодні лайкнув мої пости? Як часто ми перевіряємо фейсбук або дістаємо з кишені телефон, щоб подивитися, чи не прийшло якесь сповіщення? Раніше не було подібних речей, але була та сама історія, тільки з листоношею. "Чи є у вас сьогодні листи для мене?". Листів немає: "Ох, мене ніхто не любить". Або нам принесли тільки безглузду рекламу. Та за допомогою ставлення "нічого особливого" наші емоційні злети і падіння не будуть сягати крайнощів, тому що у нас буде більше емоційної рівноваги і неупередженості до того, що відбувається. Набагато складніше боротися з постійним бажанням перевірити сповіщення.
Зміна ставлення – це повільний і тривалий процес. Зміни відбуваються не швидко, а поступово. Цікаво, коли ми починаємо дивитися на себе більш реалістично, і бачимо: "Я став рабом комп'ютера і мобільного телефону, тому що мені постійно доводиться дивитися на них. Я завжди мушу перевіряти, скільки людей мені відповідають. Чому я став рабом?" Подивіться на людей в метро: чимало з них завжди тримають в руках мобільні телефони. Чому? Це самоплекання, невпевненість у собі, страх щось упустити. Але чому? Що їм насправді так важливо? Певні речі цілком можуть бути важливими, ми не говоримо, що нічого не важливо. Але ми перебільшуємо важливість того, щоб постійного бути на зв'язку, постійного бути онлайн. Проаналізувати це з точки зору нашого власного емоційного балансу може бути дуже корисно.
Отже, іноді ми виграємо, іноді програємо. Це перша пара мирських турбот.
Все йде добре - все йде погано
Друга група – це те, що іноді справи йдуть добре, а іноді – погано. Ми можемо розуміти це на багатьох рівнях, але знову ж таки, відповідь одна – "нічого особливого". Один день пройде дуже добре, а наступний буде сповнений перешкод, коли люди не даватимуть нам спокою і здаватиметься, що все йде шкереберть. Це нормально. Вранці наш рівень енергії може бути високим, а після обіду дуже низьким. Іноді ми здорові, іноді хворіємо. Нічого особливого.
Похвала та критика
Наступна пара стосується похвали і критики. Хтось нас хвалить, а хтось критикує. Як нам з цим справлятися? Не всі хвалили Будду; деякі люди, особливо його двоюрідний брат, неабияк його критикували. То невже ми очікуємо, що всі нас будуть хвалити?
Знову скористаюся власним прикладом. Я отримую чимало листів про мій сайт, і хоча більшість пишуть про те, наскільки він корисний, іноді трапляється і критика. Звичайно, легше мати справу з похвалою; критика може бути набагато більш турбуючою для нашого ума.
Коли нас хвалять, не варто впадати в крайнощі і думати, що ми такі чудові, або навпаки думати: "Я не заслуговую на це. Якби вони знали мене справжнього, я б їм не сподобався". Але набагато легше приймати похвалу. Чому ж критику сприймати набагато складніше? Тому що ми так занепокоєні собою. В тренуванні ставлення ми більше звертаємо уваги на інших, а не на себе. Тому ми замислюємося над тим, що такого ми зробили, що могло б змусити інших нас критикувати. Якщо ми можемо чимось розрадити, навіть якщо це просто вибачення, то ми кажемо: "Я визнаю, що це, можливо, створило тобі труднощі. Мені дуже шкода, я не мав такого наміру". Поступово ми можемо змістити фокус з турботи про себе на турботу про інших.
Можна застосовувати це в повсякденній взаємодії з іншими. Іноді наші дії тішитимуть інших людей, а іноді ні. Отримувати схвалення легко. Однак у нашому житті є й ті, з ким важко спілкуватися: вони завжди нас критикують або не схвалюють. Як до них ставитися? Чи вважаємо ми таку людину просто складною і неприємною? Або ж бачимо, що вона дуже нещасна? Упевнений, у всіх нас є такі знайомі. Вони телефонують нам або хочуть разом пообідати, і ми на 100% впевнені, що розмова буде про них самих і про те, як їм важко. Можливо, ми думаємо: "О ні, знову він/вона", але ж ми не можемо щоразу говорити, що зайняті!
Якщо в такій ситуації ми починаємо думати про те, як неприємно нам буде з цією людиною і слухати її скарги, то ми можемо змінити своє мислення: ця людина постійно скаржиться, тому що вона дійсно дуже нещасна, і до того ж самотня. Люди, які скаржаться, зазвичай роблять це тому, що ніхто не хоче бути з ними. Тож якщо нам потрібно провести з ними деякий час, ми можемо розвинути в собі більше співчуття. Тоді це не такий вже й жахливий досвід, бо ми думаємо про інших, а не про себе.
Хороші й погані новини
Четверта пара – це хороші та погані новини. Все, як і раніше: постійні злети й падіння. Звичайно, ці чотири групи накладаються одна на одну, і принцип "нічого особливого" застосовується до кожної з цих восьми. Немає нічого особливого в тому, щоб чути хороші чи погані новини, це те, що трапляється з кожною людиною протягом життя.
Деяким людям не до вподоби таке тренування, вони заявляють, що їм подобається бути на емоційних американських гірках, бо якщо немає злетів і падінь, то ви не живете по-справжньому. Але ми повинні дослідити, чи це дійсно слушна позиція.
По-перше, незалежно від того, чи є в нашому житті емоційні американські гірки, ми все ще живі. Це трохи дурнувате заперечення. Так що ж відбувається, коли ми на емоційних американських гірках? Ми не можемо мислити раціонально, тому що нас переповнюють емоції. Якщо ми більш спокійні, то наше життя не таке драматичне, і ми здатні справлятися з життєвими ситуаціями набагато краще. Якщо ми не можемо ясно мислити і злимося, то говоримо речі, про які потім шкодуємо. Якщо ж ми будемо емоційно врівноваженими, ми не будемо робити подібних речей. І коли ми говоримо про те, що всі хочуть бути щасливими, то спокійне, умиротворене щастя набагато стабільніше, ніж драматичне збудження: "Овва, оце так!"
Концептуальна основа ставлення "нічого особливого"
Давайте подивимося на основу, або концептуальні рамки, для цього ставлення, яке ми обговорювали. Тут важливо зрозуміти, що таке концептуальна думка. Концептуальна думка – це погляд на речі або переживання через категорію, як-от категорію "щось особливе". Це наче у нас в умі є скринька з написом "щось особливе", і коли ми щось відчуваємо, ми поміщаємо свої переживання в цю ментальну скриньку.
Ми робимо це постійно, тому що так ми здатні розуміти і обробляти все, що сприймаємо. Існує ментальна скринька "жінка". Я бачу людину і кладу її в ментальну скриньку "жінка". Так само ми можемо складати різні речі, які ми переживаємо, в різні ментальні скриньки. Наприклад, та сама людина, яку ми віднесли до категорії "чоловік" чи "жінка", може бути також "молодою людиною" чи "старшою людиною", "світловолосою" чи "темноволосою". Існує дуже, дуже багато скриньок.
Насправді явища не існують у скриньках. Хоча це може здатися очевидним, це все ще дуже складно зрозуміти і засвоїти. Наприклад, ми можемо покласти когось у скриньку "жахлива людина", але ніхто не існує невід’ємно як жахлива людина, тому що якби людина дійсно була такою, то всі бачили б її такою, і вона була б бути такою з самого дитинства.
Ці ментальні скриньки допомагають нам осмислювати явища, і наше ставлення до інших значною мірою визначається типом ментальної скриньки, в яку ми її розсортували. Потрібно пам'ятати, що ці ментальні скриньки є лише ментальною конструкцією і не мають відношення до реальності – адже ніяких скриньок насправді немає, чи не так?!
Як ми створюємо ці скриньки?
Тепер розгляньмо, як ми розпізнаємо і розміщуємо явища в певний тип ментальних скриньок. Ми робимо це на основі певної особливості явища, яка, на нашу думку, дійсно відрізняє його від інших. Це можна назвати "визначальною характеристикою" – це технічний термін. Простий приклад: визначальна характеристика, за якою ми складаємо речі в скриньку "квадратне" – це наявність чотирьох рівних сторін. Тож речі, які мають цю характеристику, ми поміщаємо в уявну скриньку під назвою "квадратне".
Це була проста категорія. А як щодо категорії "набридлива людина"? Які визначальні риси з боку людини необхідні, щоб помістити її туди? Цікаво розібратися, що саме дратує. Що має бути спільного у мухи, яка дзижчить у вас над вухом, і людини, щоб ми віднесли їх обох до категорії "дратівливих"?
Я б сказав, що обидва роблять щось, що змушує мене втрачати емоційну рівновагу і спокійний стан ума. Тож, ми визначаємо ментальну скриньку зі своєї точки зору, а не з точки зору самого явища. Адже те, що дратує мене, не обов’язково дратуватиме вас. До того ж я можу втратити спокій через щось, що мене дуже приваблює, від чого я божеволію. Тож цікаво, як ми визначаємо явища і розкладаємо їх по поличках: це залежить тільки від нас самих.
Також ми маємо різні відчуття. Ставати цікавіше (можливо, це вже було досить цікаво). Отже, у нас є ментальна скринька "щастя". Які речі ви кладете скриньку "щастя"? Дуже складно сказати. Нас запитують: "Чи ви щасливі?", а ми навіть не знаємо, що відповісти. Якщо ми запитаємо себе: "Чи я щасливий?" – ну, я навіть не знаю, що це означає. То що ж є визначальною характеристикою того нашого щастя? Ми так хочемо бути щасливими, але навіть не знаємо, що таке щастя. Дивно, правда? Визначення щастя таке: це відчуття, з яким ви не хочете розлучатися; ви хочете, щоб воно продовжувалося. Таке визначення ми знаходимо в буддійській літературі, і це нам стане в нагоді.
Але вернімося до фейсбуку. Як ми визначаємо, що нам подобається, чому ми будемо ставити лайк? Це може бути щось, що викликає у нас посмішку та піднімає настрій. Але уявіть собі, якби вам довелося дивитися тільки на це і нічого іншого цілий день. Нам би це більше не подобалося, чи не так? Це дивно, правда ж?
Концептуальна думка завжди існує разом із уявним образом того, що представляє категорію. Тому, коли ви думаєте "собака", у вас виникає своєрідна ментальна картина собаки, – я впевнений, у кожного своя. Так само і з уявним образом сексуальної людини або дратівливої людини.
Який же образ пов’язаний з думкою "мені подобається"? Це складніше. Для нас звично говорити: "Мені подобається цей стиль, мені подобається ця їжа, мені подобаються такі фільми, ця дівчина мені не до вподоби, цей хлопець мені до вподоби". Що представляє те, що мені подобається? Чи порівнюємо ми зображення на фейсбуці з нашим досвідом того, що нам подобається, а потім ставимо його в нашу категорію "подобається"? Ми повинні пам'ятати, що вподобання тощо проявляється з нашого ума, а не з самого об'єкта. Якби щось йшло від об'єкта, наприклад, схильність подобатись була всередині об'єкта, тоді б він подобався всім. Але все це суб'єктивно.
Визначення поняття "особливий"
Наступний крок – розібратись, що робить будь-яке явище особливим. Чи є щось зі сторони об'єкта, чи це просто ментальна скринька "щось особливе", яку ми самі собі визначили? Коли ми дивимося на те, що робить щось особливим, ми починаємо розуміти теоретичну основу "нічого особливого". У самому об'єкті немає абсолютно нічого особливого. Будь-яке уявлення про "особливе" походить виключно з наших власних уявлень, з нашої власної ментальної скриньки "особливого". Це фільтр, через який ми сприймаємо речі: це особливе, а це ні.
Тоді ми можемо запитати себе, як ми визначаємо особливе? Дехто скаже, що це щось унікальне: "особлива картина" або "особлива страва". Але хіба не все є унікальним? Немає двох однакових речей. Кожна капустина в купі капусти – унікальна.
Тоді ви можете замислитись: "Щоб бути особливим, щось має бути іншим. Все в ньому має бути по-іншому". Але наскільки це має відрізнятися? Як і де провести межу між звичайним і особливим? Як ми взагалі можемо вирішити?
Тоді можна сказати, що щось особливе має бути новим. Але новим для мене, чи новим для всесвіту? Зазвичай ми все визначаємо через своє "я", і будь-який досвід, який ми отримуємо, є новим, чи не так? Я не відчуваю сьогодні те саме, що відчував учора. Сьогодні – це не вчора. Тож у певному сенсі все особливе. А це своєю чергою означає, що немає взагалі нічого особливого. Все унікальне, все різне, все індивідуальне, тому ми не можемо назвати щось особливим. Якщо ми говоримо, що щось особливе, тому що нам це подобається, ми прекрасно знаємо, що те, що нам подобається, постійно змінюється; якщо ми отримуємо занадто багато цього, нам це більше не подобається; якщо ми маємо це занадто довго, нам це набридає.
Ми працюємо над цим, щоб подолати нашу залежність від складання всього в скриньку "особливе". "Те, що я відчуваю зараз, ДУЖЕ важливо". Чому? Чому це у скриньці "важливо"?
Отже, ми намагаємося не розглядати нічого в непотрібних ментальних скриньках. Звісно, серед них є корисні, необхідні скрині, без них ми не змогли б розуміти мову. Люди вимовляють різні звуки з різним акцентом і гучністю, щоб сказати одне й те саме слово, яке ми можемо зрозуміти лише завдяки тому, що маємо ментальну скриньку для цього слова.
Тож ми не можемо просто викинути всі скриньки. Втім деякі з них не є корисними, тому що вони повністю суб'єктивні, наприклад, "щось особливе". Коли ви починаєте аналізувати, виявляється, що все залежить від нашого ставлення: що ми вважаємо особливим, навіть якщо ми не можемо визначити, що саме є особливим.
Отже, ми не просто використовуємо самоконтроль і дисципліну, щоб сказати: "Я не буду сприймати речі як щось особливе", тому що це насправді дуже важко здійснити. Але завдяки аналізу й розумінню ми можемо побачити, що оскільки все це лише ментальна конструкція, насправді немає нічого особливого.
Тренування ума через розуміння концептуального мислення
Існує дуже багато рівнів тренування ума, на яких ми можемо працювати зі своїми установками. Ми можемо сприймати явища через різні ментальні скриньки, і ми можемо переміщати об'єкти, які ми сприймаємо, з однієї скриньки в іншу. Таким чином, замість того, щоб помістити когось у скриньку "надокучлива людина, яка вічно скаржиться", ми поміщаємо його в "нещасна, самотня людина", що повністю змінює наш спосіб спілкування з цією людиною. Ми усвідомлюємо, що немає нічого вродженого в людині, що робить її такою чи іншою. Але наше ставлення, те, як ми її сприймаємо, впливає на те, як ми її сприймаємо і поводимося з нею.
Деякі ментальні категорії, як-от "особливий", взагалі не є корисними. Існують особливі люди, особливі випадки і все таке інше. Але чи замислювалися ви над тим, наскільки умовно ми вважаємо день народження чи Новий рік особливими днями? Що робить їх особливими? Тільки те, що люди вирішили, що вони особливі. У 1 січня немає нічого особливого – ця дата навіть не пов'язана з астрономічними явищами. Земля обертається навколо Сонця, і ви не можете визначити початок: "Ось це перший день року". Першого не існує, тому кожна культура має свій власний Новий рік. Нічого особливого в цьому немає. Якщо у вашій культурі святкують Новий рік 1 січня, не потрібно зневажати чи вважати дурницею те, що інші люди відзначають це свято в інші дні. Але також не потрібно надмірно хвилюватися і надавати цьому великого значення.
Із розумінням базової природи концептуального мислення, де є ментальні скриньки і категорії, визначальні характеристики або особливості, ми можемо використовувати його, коли це корисно, і відмовлятися від нього, коли це не є корисним.
Врешті-решт, коли ми змінюємо і покращуємо своє ставлення, потрібна певна мотивація і багато терпіння. Чим більше ми звикнемо до змін через постійну практику, тим природніше вони будуть відбуватися в нашому повсякденному житті. Все, що нам потрібно робити, коли ми відчуваємо себе нещасними, – це нагадувати собі: "Зараз я просто думаю лише про себе".
Тренування ставлення – це тривалий процес, але вартий всього часу і зусиль.
Підсумок
Щоранку ми прокидаємося з однією і тією ж метою: ми хочемо кращого, щасливішого майбутнього. У цьому ми всі однакові. Ми також однаково вважаємо, що "я" – центр всесвіту, і це завдає нам незліченних проблем. Через турботу про себе, яка здається такою привабливою, бо ми дбаємо про себе, ми насправді спрямовуємося до нещастя, а не до щастя, якого так прагнемо. Коли ми починаємо розуміти реальність, те, як речі існують насправді, все змінюється. В житті трапляються злети й падіння, і так буде завжди; ми не можемо це контролювати. Що ми можемо контролювати, так це наше власне ставлення: як ми реагуємо щомиті на те, що відчуваємо. Доклавши зусиль, ми можемо зробити своє життя щасливішим: ми дійсно дбаємо про себе та інших, незалежно від зовнішніх обставин.