Огляд попередніх занять
Отже, ми обговорювали різні етапи розвитку неупередженості, а саме неупередженості до себе. Це такий тип неупередженості, з яким ми ставимося до себе врівноважено: без відрази (негативного ставлення), без захоплення (переоцінки себе), і без наївності (ігнорування себе). Ми розглядали наше ставлення до себе в контексті різних життєвих подій, а також в контексті того, як ми сприймали й оцінювали самих себе. На останньому, третьому етапі даного курсу я хотів би дослідити наше ставлення до різних аспектів нашого тіла та особистості.
Розвиток неупередженості до різних аспектів нашого тіла та особистості
Я думаю, в більшості з нас є певні якості, які нам в собі не подобаються. Ми можемо навіть ненавидіти їх. Мені здається, в англійській мові слово "ненависть" використовується в більш широкому сенсі, ніж у вашій мові. Англійською ми можемо сказати: "Ненавиджу свої стопи, вони такі потворні". Можливо, вашою мовою це звучить дивно. Але, в будь-якому випадку, ми дійсно можемо не любити або навіть ненавидіти певні аспекти свого тіла, наприклад, те, що ми низькі або товсті, або те, що певні частини нашого тіла маленькі.
Так само нам можуть не подобатися певні якості нашої особистості, наприклад, сором'язливість. Звичайно, це нормально, якщо ми хочемо працювати над своїми слабкими місцями, але тут ми говоримо про дуже негативне ставлення до себе через якийсь аспект, який нам здається особистою вадою.
Деякі наші якості нам навпаки можуть дуже подобатися, і тому ми так привʼязуємося за них. Це може бути наша краса, інтелект тощо. Також є певні якості, які ми ігноруємо і взагалі вважаємо неважливими: наприклад, свою здатність ладнати з людьми.
Спробуймо розвинути неупереджене ставлення до всіх цих аспектів нашого тіла та особистості.
Аспекти, які нам не подобаються
По-перше, подумайте про якості, які вам в собі не подобаються або ж навіть такі, які ви ненавидите. "Я слабкий. Я недостатньо сильний. Я занадто товстий. У мене поганий характер. Я не дуже розумний. Я лінивий". Це може бути що завгодно. Ми думаємо, зокрема, про речі, через які ставимося до себе негативно, як-от "я поганий через те і те". Звичайно, як я вже казав, можна мати здорове бажання виправити свої недоліки, але тут ми говоримо про інше.
Ми аналізуємо: "Чому через ці недоліки я так погано ставлюся до себе?" Зверніть увагу, деякі з цих недоліків можуть бути реальними, а деякі – вигаданими. Хай там як, та ми перебільшуємо їхню важливість.
Далі ми розмірковуємо: "У всіх є слабкі сторони. Але у всіх є і сильні сторони. У мене також є певні сильні сторони, я не цілковито жахлива людина. Насправді, якщо подумати, лише будда має виключно хороші якості. Усі інші мають якісь слабкі сторони, то чого ж я очікую від себе? Усі також мають і певні хороші риси. Немає нікого, хто не мав би жодних хороших якостей. Тому немає нічого страшного й нічого особливого в тому, що я маю слабкі сторони. Замість ненавидіти себе і принижувати через ці недоліки, я буду ставитися до них врівноважено й намагатимуся поступово подолати їх. Але я не є поганою людиною за своєю природою тільки тому, що не вмію добре грати у футбол абощо". Насправді, якщо замислитись, це звучить досить абсурдно. Абсурдно вважати, що: "Я погана людина, тому що погано знаю математику".
Тоді ми намагаємося ставитися до цих своїх слабких місць з неупередженістю, без негативних емоцій з цього приводу. На основі цього ми можемо бути більш об'єктивними щодо своїх недоліків, не перебільшуючи, не ігноруючи і не применшуючи їх.
"Це ті якості, над якими мені потрібно працювати. Кожен має певні якості, над якими потрібно працювати, і в мене на даному життєвому етапі вони теж є. На іншому життєвому етапі це можуть бути інші якості".
[Пауза для практики]
Аспекти, до яких ми привʼязуємося
Далі ми думаємо про те, що нам в собі подобається, до чого ми відчуваємо прив'язаність, і через що нам здається, що ми такі молодці – звісно, якщо ми здатні розпізнати такі якості.
Дехто з нас має настільки занижену самооцінку, що не може навіть знайти в собі жодних хороших якостей, а тим паче не думатиме: "Я такий молодець, бо маю такі-то якості". В такому випадку нам треба спробувати подивитися на себе більш об'єктивно і не перебільшувати наші слабкі сторони: "У всіх є певні недоліки, але у всіх є сильні сторони". Чим більше ми будемо працювати над цим першим кроком, тобто чим більше ми зможемо розвинути неупередженість до наших недоліків, тим легше нам буде визнати свої сильні сторони.
Коли ми знайшли в собі деякі сильні сторони, ми аналізуємо своє ставлення до них. Чи відчуваємо ми зарозумілість через це? Зарозумілість означає, що ми думаємо: "Я такий молодець через це. Я кращий за інших". Така зарозумілість і пихатість може виникати через нашу вроду, або через уявлення, що "я така чудова, співчутлива, любляча людина", або через наш інтелект, або через наші статки і таке інше.
Але якщо поміркувати, то, звичайно, у нас є і слабкі сторони. То що такого особливого в сильних сторонах, що робить їх більш реальними, ніж слабкі сторони? Ми приймаємо рішення, що будемо уникати зарозумілості й пихатості через ці свої сильні сторони. "У цьому немає нічого особливого. Я просто приймаю ці якості".
[Пауза для практики]
Так само, як ми приймаємо наші слабкі сторони і розуміємо, що над ними треба працювати, ми приймаємо й наші сильні сторони. Ми розуміємо, що це робочий матеріал, за допомогою якого ми можемо подолати власні недоліки. Замість того, щоб думати: "Я така прекрасна людина, бо маю ці сильні сторони", – ми просто використовуємо їх. Ми використовуємо їх, щоб самовдосконалюватися й допомагати іншим. Який сенс мати сильні сторони, якщо ми не використовуємо їх на благо собі та іншим, а лише думаємо: "Я такий молодець"?
Аспекти, які ми ігноруємо
Третє, на чому ми зосереджуємося, – це ті наші якості, які ми схильні ігнорувати, робити вигляд, що їх не існує. Нам здається, що ці аспекти неважливі. Це може бути що завгодно: "Я добре піклуюся про свою оселю. Я підтримую вдома чистоту і порядок". Або: "Я вправний водій". Або: "У мене багато ентузіазму, багато енергії". Нам може здаватися, що все це занадто просто: "Ну і що з того?"
Коли ми починаємо досліджувати себе, усі наші якості та аспекти, може бути дуже корисно скласти список, відповівши на такі питання: "Які в мене сильні сторони? Які в мене слабкі сторони? Які аспекти я завжди ігнорував і вважав неважливими?" Проаналізуйте ці свої якості й запишіть відповіді. Це може бути дуже цікаво. Наприклад, ми можемо вважати банальним те, що ми дуже обережні або дуже ввічливі.
Варто зазначити, що ми схильні ігнорувати або вважати несуттєвими не лише свої хороші якості, а й недоліки. Наприклад, коли ми їмо надто швидко, і це змушує інших людей за столом відчувати себе незручно, тому що ми закінчуємо набагато раніше за них. Або навпаки, коли ми їмо надто повільно, і всіх це дратує, бо неввічливо вставати з-за столу, поки хтось їсть. Тому всі просто напружено чекають, поки ми доїмо. Інколи буває, що люди зупиняються посеред трапези і починають займатися іншими справами, а ми в цей час думаємо: "О, боже. Та коли ти вже доїси?" Можливо, ми самі маємо таку звичку й навіть не усвідомлюємо, що це когось дратує. Якщо ми їмо наодинці, то все це, звичайно, не має значення; тут я маю на увазі ситуацію, коли ми за столом з іншими людьми.
Буває, що деякі речі, які ми самі схильні ігнорувати, є дуже важливими для інших. Я можу навести багато прикладів, коли люди не приділяють уваги таким речам. Наприклад, ми можемо говорити дуже тихо, і через це інші не сприймають нас серйозно. Людям треба напружуватися, бо вони не можуть розчути, що ми говоримо, і тому вони просто ігнорують нас. Або, навпаки, ми можемо говорити занадто голосно.
Потім ми розмірковуємо: "Чому я байдуже ставлюся до цих аспектів? Чому мені здається, що вони не є частиною мене? Це так само мої якості, як сильні та слабкі сторони, які я помічаю. Тож немає жодних причин ігнорувати ці аспекти".
[Пауза для практики]
Усі три аспекти одночасно
Наприкінці ми розглядаємо всі наші аспекти разом – нашу особистість, наше тіло, наші звички тощо. Ми намагаємося сприймати їх об'єктивно: без відрази до одних аспектів, захоплення іншими й ігнорування третіх. Як саме ми це робимо? Ми обираємо по одній якості з кожного "кошику": один аспект, через який ми почуваємося жахливо; один, яким пишаємося; і один, який ігноруємо. Потім ми розглядаємо ці три аспекти разом і намагаємося сприймати їх без захоплення, відрази чи байдужості. Просто залишаємося відкритими до всіх трьох.
[Пауза для практики]
Ми намагаємося сприймати всі ці свої якості спокійно і неупереджено, маючи рівне ставлення до всіх трьох. Ми приймаємо себе. Наше умовне "я" основане на всіх цих якостях. Це не означає, що ми задовольняємося тим, що є, і більше не будемо докладати зусиль. Як я казав, ми приймаємо, що нам обʼєктивно є над чим працювати і що в нас обʼєктивно є сильні сторони, які будуть в нагоді. Однак не треба думати, що є якась сила, десь там, на небесах, яка, як у картковій грі, роздала нам ці карти, і тепер ми маємо з ними грати. Так наше життя перетворюється на якусь дивну гру: хтось роздав нам карти, хтось інший контролює цю гру. Це не так. "Мені роздали погані карти, але я все одно спробую виграти з ними" – це дуже дивний погляд на життя. Це перекладання відповідальності на когось іншого. Не треба вигадувати цілу історію про те, що хтось роздає карти, а ми граємо в гру. Ми сприймаємо все простіше: "Це реальність. Це те, що я маю".
Проблема цієї аналогії з картковою грою в тому, що це передбачає певну відокремленість: з одного боку, є окрема сутність "я"; з іншого боку, є різні мої аспекти (карти), що відокремлені від мене; а з третього боку, є стороння вища сила, що роздала мені ці карти. Це дуже відчужений погляд на життя. Якщо ми йдемо буддійським шляхом, притримуючись таких поглядів, то виникає велика проблема з викривленим уявленням про зречення. Нам буде здаватися, що зречення – це коли суцільне незмінне "я" каже: "Я більше не хочу грати в цю карткову гру. Це безглуздо", – так ніби ми можемо викинути карти і залишитися суцільним незмінним "я". А потім ми думаємо: "Я такий молодець, тепер мені не треба грати в цю дурну гру". Так ми зовсім не позбавляємося від джерела проблеми, тобто від ідеї хибного "я", яке тепер отримало незалежність від дурної карткової гри.
Отже, ми намагаємося дивитися на всі ці різні аспекти без уявлення, що це щось окреме від нас, наче карти, що нам роздали. Натомість ми намагаємося зрозуміти, що "я" основане на всьому цьому. Також, на мою думку, дуже важливо не дивитися на ці різні аспекти, що є основою для нашого "я", як на окремі, фрагментовані елементи, ніби кожен з них запакований в окрему пластикову упаковку. Або, як в дитячих розмальовках, де кожен елемент обведено великою суцільною лінією, щоб один можна було розфарбувати зеленим кольором, інший – жовтим тощо. З таким ставленням до різних аспектів нашої особистості виникає інша проблема: ми будемо відчувати, що в нас багато особистостей, що ми зовсім не цілісні. Нам потрібно побачити, що всі ці різні аспекти взаємодіють і перетинаються один з одним. Коли ми усвідомлюємо внутрішню єдність цих аспектів, то відчуваємо себе цілісно. Ми не є сукупністю окремих маленьких шматочків, як у прикладі з розмальовкою, де наше "я" відокремлене від самої розмальовки.
[Пауза для практики]
Ці метафори й аналогії можуть бути не зовсім точними, але вони дуже корисні, щоб нагадати собі, що безглуздо діяти так, ніби нам роздали карти і ми граємо в гру, або так, ніби у нас є розмальовка. Описуючи це буддійською термінологією, можна сказати, що на концептуальному рівні можна виокремити різні аспекти, але насправді все взаємопов'язано. Це дуже глибокий і важливий момент, якщо його дійсно дослідити і зрозуміти.
Підсумкова практика неупередженості
Наприкінці цього першого кроку розвитку неупередженості (який, мабуть, є найдовшим) ми маємо дійти висновку, що в нас є дуже широка основа для позначення нашого умовного "я". Ця основа включає в себе всілякі події, які з нами траплялися: невдачі, успіхи, помилки, випадки, коли щось нам вдавалося добре, а також коли нічого особливого не відбувалося. У нашому житті було багато різних періодів: інколи ми відчували себе щасливими, а інколи – нещасними. Ми переживали різні настрої. І також у нас є різні аспекти нашої особистості, нашого тіла тощо, з яких складається наше життя. Усе це є основою для позначення нашого "я". І всі ці аспекти взаємопов'язані. До того ж ми навіть не врахували деякі інші аспекти: наші стосунки з іншими людьми тощо. Але, в будь-якому випадку, все це є основою для "я", і ця основа щомиті змінюється. Ми не можемо вибирати аспекти нашого життя і вважати тільки їх "мною", а інші відкинути, як при купівлі овочів: "Ось це мені подобається, це я ненавиджу, а це неважливо". Наче ми дивимося на полицю з помідорами і обираємо: погані відкидаємо в сторону, гарні кладемо собі в кошик, а решту ігноруємо.
Спробуймо поставитися до всіх цих аспектів нашого життя неупереджено: не захоплюючись одними, не відкидаючи інші, не ігноруючи треті – адже ми не помідори купляємо. Це спокійний і відкритий стан, коли ми з миром приймаємо всі ці аспекти. І саме цей стан є опорою для конструктивних дій, а не для того, щоби просто сидіти склавши руки й нічого не робити.
[Пауза для практики]
Ще один момент. Можливо, це трохи більш просунутий рівень, та дуже важливо подолати відчуття двоїстості, тобто відчуття, що існує два "я": одне "я" перебуває в мирі з іншим "я"; одне "я" приймає інше "я". Хоча таке мислення може бути корисним як тимчасовий засіб для роботи з занадто нещасливими станами ума, зрештою, нам потрібно подолати цей дуалістичний спосіб мислення про себе. Ми маємо, в певному сенсі, просто жити в мирі з умовним "я" і основою для умовного "я". "Я" приписується цій основі. "Я" не є окремим від неї. Не існує "я", відокремленого від мого життя. Хоча іноді нам так здається, еге ж? Ми можемо сказати: "Мені не подобається моє життя", – так, ніби існує "я", відокремлене від мого життя. Можливо, це важко зрозуміти, але якщо в нас принаймні зʼявиться відчуття, що досить дивно думати, що існує "я", відокремлене від нашого життя, то ми почнемо рухатися в напрямку до правильного розуміння.
Так само, аналогічна помилка думати: "Моє життя вийшло з-під контролю", – так, ніби існує "я", відокремлене від мого життя, яке може його контролювати. Таке уявлення також є досить дивним. Наше життя – це просто всі події, які йдуть послідовно одна за одною, і все це є основою для позначення "я". Немає "я", яке б існувало окремо від цього всього. Не існує "я", яке рухається, як у дитячій грі, де ти кидаєш кубики, а потім пересуваєш маленьку фігурку на кілька кроків уперед. Наше життя не таке! Будь ласка, подумайте про це.
[Пауза для практики]
Питання
Перейдімо до запитань. Додам, що з усіма цими вправами варто не поспішати і просуватися повільно, тому що вони викликають багато емоцій, переживань. Тому краще не намагатися зробити побільше за один раз на одному занятті.
Бути уважними до інших
Мені здається, у прикладі з їжею ви торкнулися дуже тонкого моменту. Можливо, комусь не подобається, як я їм, але ж неможливо догодити всім. Проте, якщо думати, що я не повинна турбувати інших людей, чи це значить, що мені взагалі не треба сідати їсти разом з ними? Чи не могли б ви пояснити, що означає звертати увагу на комфорт і дискомфорт інших людей щодо наших звичок?
Я не думаю, що нам треба уникати походів у ресторан з іншими людьми через певні харчові звички; але, з іншого боку, я вважаю, що треба бути уважними, коли ми знаходимося в компанії інших людей, бо те, як ми поводимося, впливає на них. Не треба думати, що наша поведінка не впливає ні на кого. Я знаю кількох людей, які дуже повільно їдять, але дуже уважно ставляться до тих, з ким вони за столом. Коли ми збираємося компанією на обід, моя знайома каже всім: "Слухайте, я їм дуже повільно. Вам не треба чекати, поки я закінчу. Якщо вам потрібно повертатися до своїх справ – жодних проблем". Це дуже тактовно. Моя знайома може їсти настільки повільно, наскільки їй хочеться, а ми не відчуваємо себе зобов'язаними сидіти й чекати, поки вона доїсть. Або, якщо ви їсте дуже швидко, ви можете сказати іншим: "Я їм дуже швидко. Будь ласка, не турбуйтесь через це, не поспішайте. Я нікуди не спішу, просто в мене така звичка".
Іншими словами, завжди можна знайти спосіб проявити уважність, і не обов'язково для цього змінювати наші звички. Саме брак уважності тут є головною проблемою. Наприклад, ми подорожуємо разом з групою людей, і всі мають вийти в певний час, щоб встигнути на потяг. Якщо всі чекають, поки ми доїмо, ми можемо сказати: "Я не встигаю доїсти. Дайте мені хвилину, будь ласка, зараз я запакую обід з собою і доїм пізніше". Завжди можна знайти спосіб проявити уважність.
Наведу інший приклад: декому з моїх родичів не подобається, що я займаюся буддизмом і що я пішла на цей семінар. Але я не можу перестати це робити, щоб догодити їм. Або комусь не подобається, як я вдягаюся чи яку ношу зачіску. Що робити в такому випадку?
У такій ситуації дуже корисно пам'ятати, що навіть Будда за часів свого життя не всім подобався. Тож чого ми очікуємо, що ми і наші звички будуть подобатись усім? Звичайно, ми не можемо догодити всім. Щодо родичів, яким не подобається, що ви ходите на буддійські заходи, можна, наприклад, просто не казати про це. Не треба брехати, але можна сказати: "Я йду зустрітися з друзями". Ми тут друзі, тож це правда, що ви зустрічаєтеся з друзями. Отже, треба шукати способи, як не ображати інших, але памʼятати, що ми ніколи не зможемо догодити абсолютно всім. Якщо навіть Будда не всім подобався, то чому ми маємо?
"Я", яке приймає рішення за нас
Поясніть, будь ласка, що означає, що не існує «я», яке, як в дитячій грі, пересуває фігурки? Коли я планую, чим зайнятися ввечері, і обираю ту чи іншу справу, то в мене є відчуття, що хтось приймає це рішення. Можна назвати це силою волі.
Так, безумовно, існує сила волі й прийняття рішень. Проблема полягає в тому, як ми це сприймаємо, як ми це концептуалізуємо. Не існує окремого "я", яке стоїть осторонь від нашого життя і приймає рішення.
Уся проблема полягає в наступному: чи існує якась сутність – "я" – відокремлена від мого життя, яка сама виконує різні дії? Нам здається, що існує певний аспект нас самих, якесь "я" всередині нас, що виносить оціночні судження і керує нашими діями. Нам здається, що це "я" всередині нас керує іншим окремим "я" і пересуває його по життю, як фігурку на дошці. Безумовно, у житті є певні рішення, є сила волі, є наміри – усе це є частиною кожної миті. Якщо ви спитаєте: "Хто ж приймає рішення?" Це я приймаю рішення, а не хтось інший. Однак ми намагаємося уникати відчуття відокремленості або відчуженості від життя, так наче є окрема сутність, окреме "я", що грає в гру. Це не так. Якщо сказати коротко, нам треба просто йти по життю і робити свої справи. Ми приймаємо рішення і так далі, але без відчуття окремого "я", яке думає: "Що ж мені тепер робити?" Або: "Я жахлива людина!" Або: "Ось тут я зіграв добре. Я викинув дванадцять на кубиках і просунувся на дванадцять кроків. Чудово!" Ми просто живемо своїм життям без таких думок і почуттів.
Це дуже тонке розмежування. Однак нам потрібно визнати, що в нас є уявлення й відчуття, що одна частина нас є суддею або контролером, а інша частина – жертвою, яку засуджують, якою потрібно керувати і контролювати: "Я мушу контролювати себе, інакше помилюся", – так, ніби існує два різних "я". Ми просто практикуємо самоконтроль, але без цієї дихотомії. Просто будьте рішучими і дійте. Просто зробіть це.