Неупередженість до того, як ми ставилися до себе

Так само наше почуття щастя чи нещастя не обовʼязково має бути надзвичайним. Іноді нам здається, що почуття мають бути сильними й яскравими, щоб ми могли їх дійсно відчути. Таке мислення підштовхує багатьох людей займатися екстремальними видами спорту, робити пірсинг тощо, щоби переживати яскраві почуття. Їм здається, що інакше вони нічого не відчувають. Але такі уявлення виникають лише через відчуженість від своїх власних почуттів. Якщо ми проаналізуємо цю відчуженість глибше, то виявимо, що в людей є багато хибних уявлень про почуття: про те, ким ми є і що таке життєвий досвід. Нам не обовʼязково переживати драматичні події, щоби ствердитися у власному існуванні. Вважати, що такі переживання мають силу встановити, що ми справді існуємо, – це помилка. Саме тому дуже важливо зрозуміти відмінність між умовним і хибним "я".

Ми маємо звичку ототожнювати себе лише з однією чи кількома подіями в нашому житті або з окремими аспектами нашої особистості. Зазвичай ми ототожнюємо себе з емоційно насиченими подіями, такими як велика невдача чи великий успіх. Це можуть бути навіть дійсно екстремальні події, як-от пережитий досвід насильства. Ми ототожнюємо себе з цим і на цьому будуємо свою ідентичність. Звісно, ми також можемо просто заперечувати і намагатися повністю подавляти це. Але якщо ми ототожнюємо себе з такими подіями – це дуже яскравий приклад ототожнення з хибним "я". Ми вважаємо цю ідентичність "мною", і це "я" здається нам реально існуючим, тобто здається, що ми є таким завжди, в усіх ситуаціях. Але це хибне "я" не відповідає нічому реальному. Це лише проєкція нашої уяви.

Це і є хибне "я", яке нам треба спростувати. "Спростувати" означає зрозуміти, що це нісенітниця, що це не відповідає нічому реальному. Отже, нам треба позбутися цієї хибної концепції. Звісно, зробити це досить складно, бо наша звичка створювати ці проєкції й вірити в них є дуже міцною. Щоби позбутися цього, потрібно багато тренувань, дисципліни, концентрації, чіткого розпізнавального усвідомлення того, що є реальністю, а що – вигадкою, тощо. Тож щоби позбутися хибного "я" потрібно багато практикувати, а для цього потрібна сильна мотивація. Саме на це і спрямовані буддійські практики й методи. Але коли ми усуваємо хибне "я", це не означає, що ми залишаємося ні з чим. Ми залишаємося з умовним "я". Я існую. Ви існуєте. Майстер дзен-буддизму може довести вам це, вдаривши вас палицею, щоб ви відчули біль. Очевидно, що і я, і ви існуємо.

Умовне "я" охоплює весь діапазон, всю тривалість нашого життя, чи не так? Це не означає, що існує якесь суцільне незмінне "я", яке рухається по життю так, ніби ми відокремлені від нього і лише спостерігаємо за тим, як розгортається наше життя, немов у кіно. Це небезпечне ставлення, тому що воно призводить до відчуття відчуження, а це може призвести до купи емоційних проблем. Умовне "я" існує на основі постійно мінливих подій і переживань та приписується цим подіям і переживанням. Це і є "я". Я постійно змінююсь: зростаю, дорослішаю, щомиті змінююсь; в мені немає нічого суцільного і постійного, що завжди залишається незмінним. Умовне "я" існує на основі всієї цієї послідовності змін.

Отже, нам потрібно уникати двох крайностей. Одна крайність – це нігілізм, тобто повне заперечення існування "я". Впадаючи в цю крайність, ми наївно ставимося до себе й ігноруємо власні потреби. Ми не відстоюємо свої права. Ми не висловлюємо наші бажання чи потреби, наприклад, в стосунках, роботі тощо. Отже, перша крайність – це заперечення існування умовного "я". Впадаючи в нігілізм, ми ставимося до себе на кшталт: "Я не важливий, я ніхто".

Інша крайність – це роздування "я", завищення самооцінки. Ми роздуваємо умовне "я", через що воно стає хибним "я", а потім ототожнюємо себе з цим хибним "я". Це призводить до того, що на Заході називається "нарцисизмом": "Я дуже важливий. Усе, що я думаю і відчуваю, настільки важливе, що всі повинні про це знати". Так, ніби всім це справді цікаво. Ця нарцисична самозакоханість роздувається сьогодні завдяки соціальним мережам, таким як Facebook і Twitter, де людей заохочують транслювати на весь світ свої думки про кожну дрібницю. Це посилює емоційне відчуття "я такий важливий", "я такий особливий", "я такий молодець".

Коли ми негативно, з ненавистю ставимося до себе, ми можемо впадати в одну з цих двох крайностей. Впадаючи в нігілізм, ми можемо заперечувати та ігнорувати свої особисті потреби: "Я настільки тупий і поганий, що не заслуговую на любов. Я не заслуговую мати друзів і бути щасливим". Таке негативне ставлення до себе – це крайність нігілізму, в якій ми, по суті, заперечуємо існування умовного "я", думаючи: "Я не існую. Я ніхто".

З іншої сторони, коли ми гніваючись роздуваємо власне "я", це призводить до сильного почуття провини й бажання покарати себе, бо ми такі погані. Психологічно це може проявлятися по-різному, часто несвідомо. Один із несвідомих проявів – це те, що ми саботуємо будь-які потенційні стосунки, переконуючи себе, що з цього нічого не вийде і що ми знову зазнаємо невдачі. У певному сенсі, це самопокарання. Коли ми відчуваємо провину, насправді це є проявом зацикленості на "я", яке ми роздуваємо до хибного "я", яке, як нам здається, істинно існує як "погане". Ми зациклюємося на тому, що: "Я такий поганий. Те, що я зробив, було так погано", – і не відпускаємо це почуття. Іншим поширеним проявом такого самопокарання є надмірне переїдання: ми намагаємося набрати вагу настільки, щоб ми точно не могли нікому сподобатися. Отже, через негативне ставлення до себе ми можемо впадати в одну із цих двох крайностей.

Усе це стосується нашої теми неупередженості. Наша мета – знайти середину, певний баланс між крайностями – в буддизмі це називається "серединний шлях". Серединний шлях не означає наполовину нігілістичне ставлення, а наполовину роздування власного "я". Радше йдеться про необхідність вийти за межі такої полярності, ствердитися в умовному "я" і перестати ототожнювати себе з хибним "я". Ми робимо це, намагаючись вгамувати турбуючі стани ума та емоції, які в нас виникають стосовно подій у нашому житті, а також щодо нашого "я", повʼязаного з цими подіями.

Отже, ми продовжуємо тренуватися в неупередженості. Наступний аспект, який ми розглянемо, – це те, як ми ставилися до себе протягом життя. Це не обов'язково має бути повʼязано з якоюсь подією, а радше загалом: яке ставлення ми маємо до себе. Воно може бути трьох типів.

Перший варіант – це просто низька загальна самооцінка. Це може проявлятися в тому, що ми подумки називаємо себе грубими словами: "Я такий ідіот. Я такий невдаха". Хоча напевно ми використовуємо й гірші слова.

Другий тип – це занадто висока думка про себе: "Я такий неймовірний. Я такий особливий". З таким ставленням, ми схильні потурати собі. Звичайно, це може проявлятися по-різному. Наприклад, ми можемо думати: "Я завжди маю бути в центрі уваги", "Я завжди правий", – і таке інше. Ми дуже вимогливі з іншими щодо себе.

Третій тип – це ігнорування наших потреб, що проявляється в несправедливому ставленні до себе. Так часто трапляється, коли у нас з'являються маленькі діти. Тоді, звичайно, потреби дитини переважають над нашими власними, і ми можемо виходити за межі своїх можливостей, недосипати тощо. Але це дещо інший випадок. У даному контексті тут ми говоримо про перфекціонізм і надмірні зусилля: коли ми нереалістично ставимося до себе, до своїх потреб і обмежень.

Вчора ми практикувалися у спогляданні подій у нашому житті. Давайте зараз скористаємося тим же методом, щоб заспокоїтися і набути більшої неупередженості щодо того, як ми ставилися до себе протягом життя.

Коли ми мали низьку самооцінку

Спочатку давайте спробуємо згадати, коли ми мали низьку самооцінку і ставлення до себе на зразок "я невдаха", "я ідіот". Я впевнений, більшість з нас колись таке переживали. Ми намагаємося пригадати це почуття, щоб дослідити його (це не означає, що ми тренуємося його відчувати). "Мене ніхто не любить. Та й чому хтось має мене любити? Я не заслуговую на це". Тут може бути багато різних проявів.

Потім ми це аналізуємо: "Якби я справді був поганим і не заслуговував на любов, то всі виключно так би до мене і ставилися. Я б не подобався своєму собаці, я б не подобався своїй мамі, я б не подобався нікому. Але ж насправді мій собака мене любить, тож я не зовсім поганий. Моя мама теж досі мене любить". Отже, ми бачимо, що немає реальної причини завжди ставитися до себе настільки негативно. Для цього немає реальної незмінної основи, чи не так?

У цьому і полягає справжня проблема: іноді люди мають настільки сильні проблеми з низькою самооцінкою, що не можуть згадати нічого позитивного про себе або пригадати когось, кому вони дійсно подобаються, наприклад, собаку, матір – будь-кого. Їм здається, що в них ніколи не було жодного друга, хоча це дуже малоймовірно. Ми намагаємося знайти певний баланс і побачити, що: "Я не завжди погано ставився до себе. Іноді я ставився до себе добре". Пізніше ми розберемося, чого було більше, позитивного ставлення чи негативного, – це вже інше питання. Зараз ми просто намагаємося бути об'єктивними, щоби побачити, що іноді ми не ставилися до себе геть погано. Іноді ми ставилися до себе добре: наприклад, ми могли просто купити собі шоколадку і з'їсти її, тому що нам подобається шоколад. Ми намагаємося згадати такі прості приклади.

Ми робимо висновок: "Насправді немає причин постійно ставитися до себе погано і сварити себе. Я цілком здатний ставитися до себе добре, наприклад, купити собі шоколадку". Ми приймаємо рішення: "Я намагатимуся не сварити себе і не ставитися до себе погано". Важливо визнати, що така поведінка робить нас нещасними. А хіба ми хочемо бути нещасними? Насправді ніхто не хоче бути нещасним. Ми і так швидше за все відчуваємо себе нещасними досить часто, то навіщо робити себе ще більш нещасними, ставлячись до себе негативно?

[Пауза для практики]

Коли в нас виникала завищена самооцінка

Потім ми згадуємо, коли в нас виникала завищена самооцінка, і тому ми потурали собі: наїдалися шоколадом, напивались алкоголем тощо. Тоді ми розмірковуємо: "Чому я себе так розпещую? Це тому, що мені здається, що я такий молодець? Але ж я не завжди про себе так думаю, правда? Тож немає сенсу ні розпещувати себе, ні відмовляти собі у чомусь". Тобто тут є дві крайності: одна – повністю відмовляти собі у чомусь: "Я не заслуговую на це", – а інша – потурати собі: "Я такий молодець, я заслуговую з'їсти цілий торт, я заслуговую на цілий тиждень відпустки".

[Пауза для практики]

Отже, ми не повинні впадати в крайнощі: або їсти морозиво щодня, або ніколи не їсти морозива. Час від часу їсти морозиво – це нормально. Усього в міру. Ми не повинні або бути у нескінченній відпустці, або ніколи не ходити у відпустку. Усього в міру. Звичайно, більшість з нас не впадає в абсолютні крайнощі, але багато кого схиляє у бік крайнощів. Коротко кажучи, немає сенсу постійно говорити собі: "Я ідіот. Я невдаха", – а з іншого боку, немає сенсу постійно говорити собі: "Я такий молодець. Я такий неймовірний".

Коли ми ігнорували свої потреби

Третій приклад – коли ми ігнорували власні потреби, коли нам здавалося, що ми ніхто і наше життя не має значення, і тому несправедливо ставилися до себе. Звичайно, ми можемо глибоко проаналізувати цю ситуацію. Може бути багато причин, чому ми, до прикладу, не висловлюємо свої потреби чи бажання. Наприклад, ми можемо боятися, що якщо висловимо їх, то нам відмовлять або й зовсім покинуть нас. Тут може бути багато різних варіантів.

До того ж ці три тенденції – низька самооцінка, завищена самооцінка та ігнорування себе – не обовʼязково проявляються окремо одна від одної. Часто вони змішуються, як-от: "Я буду ігнорувати свої потреби і нічого не говорити або не встановлювати жодних кордонів (це наївність), тому що боюся, що мені відмовлять або покинуть мене (це низька самооцінка)".

Нам необхідно проаналізувати: "Чи є причина ставитися до себе несправедливо? Я ж не ніхто. Я маю потреби, як і всі інші. Я маю обмеження, як і всі інші. Чому я не можу отримати свій шматочок торта, як і всі інші?"

[Пауза для практики]

Можна також подумати над наступним: "Якщо інші можуть сказати мені «ні», чому я не можу сказати комусь «ні»?" Це набагато складніше питання. Звісно, йдеться про те, щоб говорити «ні», коли це має сенс, а не просто завжди всім відмовляти. Ми намагаємося уникати крайнощів. Як я сказав, це цікава і складна тема для дослідження. "Невже мені настільки не вистачає любові, і я так хочу подобатися іншим, що боюся сказати «ні»?" Яка думка стоїть за цим? "Мені треба більше любові, я хочу подобатися людям, і тому не хочу говорити «ні». Я хочу, щоб мене любили все більше і більше, тому що відчуваю, що мені ніколи цього не вистачало, або я навіть ніколи цього не мав. Я відчайдушно потребую любові, тому я не буду казати «ні». Я не збираюся встановлювати жодних кордонів". Ми говоримо про кордони в стосунках. Отже, коли інші користуються нами або погано ставляться до нас, ми не можемо сказати «ні», тому що ми зголодніли за любов'ю, як голодніють за їжею.

Далі ми думаємо: "А що, якби моє бажання здійснилося?" Якби хтось був закоханим у нас до нестями і весь час виявляв свою прихильність, це б стало нас дратувати, чи не так? З одного боку, нам здається, що нам ніколи цього не вистачає. З іншого боку, нас дратує, якщо ми отримуємо цього забагато. Уявіть собі собаку, який цілий день лиже вам обличчя. Це б зводило вас із розуму. Ви б його відштовхнули. Використання таких абсурдних прикладів, доведених до крайнощів – це, до речі, буддійський метод. Чи справді ми хочемо, щоби пес цілий день лизав нам обличчя? Чи справді ми хочемо, щоб інша людина цілими днями обіймала, пестила нас і говорила: "Ти такий чудовий!" Через деякий час ми неодмінно сказали б: "Досить вже!"

Тут ви можете посперечатися: "Насправді мені потрібно лише трішки". Але погана новина в тому, що трішки ніколи не буває достатньо. Скільки улюбленої їжі нам треба з'їсти, щоб насолодитися нею? Цікаве питання. Чи достатньо буде однієї ложки? На цьому прикладі ми бачимо, що ми ніколи не буваємо вдоволені. Подумайте про це.

[Пауза для практики]

Усі три ситуації одночасно

Останнім кроком ми розглядаємо всі три настрої, всі три способи ставлення до себе одночасно. З одного боку, коли ми сваримо себе і негативно ставимося до себе: "Я такий ідіот. Я такий невдаха". З іншого боку, коли ми розпещуємо себе: "Я такий хороший. Я такий особливий". І третій приклад, коли ми просто ігноруємо свої потреби: "Я ніхто. Мені байдуже на себе". Потім ми намагаємося розглянути всі три настрої з точки зору: "Це просто «я», просто умовне «я»". Не потрібно нічого додавати до цього умовного «я»: сварити його, або надмірно позитивно ставитися до нього, або ігнорувати. Те, як ми сприймаємо себе, є наслідком того, додаємо ми щось до умовного «я» чи ні.

Коли ми аналізуємо це глибше, то приходимо до усвідомлення більш базових речей. В житті є злети і падіння – це абсолютно нормально. Іноді ми відчуваємо себе нещасними, іноді щасливими (хоча, можливо, не надзвичайно щасливими), а іноді здається, що ми нічого не відчуваємо. Тут важливо зрозуміти, що "я" приписується всьому цьому. Ці життєві злети і падіння – це опора для умовного "я". Це стосується злетів і падінь не лише в сенсі життєвих подій, але й злетів і падінь нашого настрою: щастя, нещастя, байдужості. Тож не потрібно ототожнювати себе з одним із цих аспектів: "Я нещасний, значить я невдаха. Я погана людина", – або: "Я щасливий, тому що я такий чудовий", або: "Мені байдуже, я просто порожнє місце".

Ми приймаємо рішення: "Я не буду ставитися до себе погано. Також я не буду панькатися з собою і робити все виключно заради себе, наприклад, намагаючись забезпечити собі максимальний комфорт і завжди отримувати те, що хочу". Ми не хочемо розпещувати себе, як інколи розпещують маленьких дітей, завжди даючи їм все, що вони хочуть.

Ми також приймаємо рішення: "Я не збираюся ігнорувати свої потреби. Хай би що я відчуваю – щастя, нещастя або «нічого особливого» – я буду ставитися до себе з неупередженістю. В якому б настрої я не був, я буду ставитися до себе спокійно, врівноважено. Я не впадатиму в жодну з цих крайностей".

[Пауза для практики]

Саме на основі цієї неупередженості, коли ми не маємо жодних турбуючих емоцій щодо себе, ми можемо розвинути більш здорове, позитивне ставлення до себе. Ми можемо розпізнати наш потенціал, наші здібності – те, що в буддизмі називається різними аспектами природи будди. Ми не будемо ані заперечувати їх, ані перебільшувати, думаючи, що: "Я такий хороший, бо я маю всі ці аспекти природи будди". Думати так – це таке ж грубе перебільшення, як: "Я, я, я, я такий молодець. Я такий особливий". У кожного з нас є ці базові здібності – у когось може бути більше перешкод, але базовий людський потенціал і здібності є у всіх. Нам треба усвідомити цей факт, не роздуваючи своє его на кшталт: "Я такий особливий. Це так чудово!" Ставтеся до цього спокійно, неупереджено, без турбування.

Чи потрібно заохочувати наших дітей бути кращими за інших

Чи потрібно заохочувати наших дітей бути кращими за інших? Чи краще, щоб вони могли визнати свої обмеження і зрозуміли, що вони хороші такі, як є?

Це складне питання, тому що для різних дітей це буде працювати по-різному. Якщо ми будемо ставити у приклад інших: "Чому ти не вчишся в школі так само добре, як твій старший брат чи сестра?" – іноді це може мати зворотний ефект, і лише знизить самооцінку дитини, навіть якщо ви не будете прямо порівнювати її з кимось.

Я знаю приклади, коли старша дитина в сім'ї була "суперзіркою" в школі. Вона мала успіхи в спорті, отримувала гарні оцінки і все таке. Потім молодший брат чи молодша сестра потрапляє в клас з тими ж вчителями, які були у старшої дитини. І навіть якщо батьки не порівнюють своїх дітей, це роблять вчителі: "Чому ти не такий, як твій старший брат чи сестра?" Для дитини це дуже важко.

Тож, якщо ми заохочуємо дитину до розвитку на прикладі інших, треба бути дуже обережними, щоб не перегнути палицю. Важливо, щоб це не викликало у неї почуття, що "я недостатньо хороший (хороша)". Я думаю, що якщо ми заохочуємо дитину бути більш дисциплінованою або працювати старанніше, розвивати різні навички, буде більш корисно, якщо ви скажете: "Це зробить тебе щасливішим". Не треба казати: "Це зробить тебе більш успішним", – і подібні речі. Думаю, більш майстерно просто сказати: "Це зробить тебе щасливішим". Це може стосуватися школи чи будь-чого. Але це не стосується дуже малих дітей, бо вони цього скоріш за все не зрозуміють. І не мотивуйте дітей тим, що: "Ти будеш заробляти більше грошей". Від цього також можуть бути проблеми. Просто скажіть: "Ти будеш щасливішим. У тебе буде достатньо дисципліни й концентрації, щоб досягти всього, чого забажаєш".

Однак спрацює це чи ні – дуже важко сказати. Можливо, ви захочете поставити за приклад себе, але буває так, що діти дуже успішних батьків відчувають себе неповноцінними. Тому, знову ж таки, дуже важливо зберігати неупередженість. Якщо ви, скажімо, успішний підприємець, не акцентуйте на цьому увагу своїх дітей, бо вони можуть відчувати себе неповноцінними й думати: "Я повинен відповідати цьому рівню, але я не можу досягти цього. Я поганий. Батьки не будуть мене любити, якщо я не досягну такого ж успіху, а я на це не здатний", – і таке інше. Від цього буде багато проблем. Також не варто казати дитині: "Я невдаха. Не будь такою невдахою, як я", – це може дуже заплутати її. Дитина може подумати: "Якщо я дитина невдахи, я теж повинен бути невдахою, щоб бути вірним сімейній традиції".

Тож практика неупередженості, про яку ми тут говоримо, може принести чималу користь у багатьох випадках.

Проблема нігілізму

Якщо ми нігілістично ставимося до самих себе, думаючи: "Я не існую. Нічого не існує", – то чи не можемо ми впасти в іншу крайність? "Якщо нічого не існує, то ніщо не має значення. Я можу робити все, що захочу, і їсти стільки морозива, скільки захочу".

Так, ви абсолютні праві. Наївність має багато наслідків. Наївність щодо "мене" – тобто мислення на зразок "я не існую, я ніхто" (що, по суті, є наївністю щодо реальності) – може потім призвести до наївності щодо причин і наслідків. Ми будемо думати: "Що б я не робив, це не має значення; це не несе жодних наслідків".

Отже, в буддизмі ми виділяємо два типи наївності або неусвідомлення (неусвідомлення – це технічний термін, синонімічний до невідання). По-перше, це неусвідомлення причин і наслідків – тут маються на увазі поведінкові причини і наслідки, а не лише закони фізики, – що призводить до деструктивної поведінки. Якщо нам здається, що від наших дій немає жодних наслідків, наша поведінка буде руйнівною як для інших, так і для нас самих. По-друге, це неусвідомлення або плутанина щодо реальності того, як існую я, як існують інші, як існує світ – і через це ми стикаємося з нескінченними життєвими перипетіями й труднощами, які називаються "сансарою".