Неупередженість до того, що ми зробили у своєму житті

Можливо, дехто з вас знайомий з програмою "Розвиток збалансованої чутливості", яку я розробив. Є також окрема книга з відповідною назвою, її можна знайти на моєму сайті. У цій програмі з 22 вправ я зібрав різні буддійські методи для розвʼязання певних проблем, характерних для західних людей, які не обговорюються напряму в традиційних буддійських вченнях. Насамперед, це проблеми нечутливості до інших та до себе, або ж надмірної чутливості, через яку ми стаємо надто вразливими, а також проблеми втрати зв'язку зі своїми почуттями, зв'язку зі своїм тілом тощо.

Після створення цієї програми в 1998 році я розробив додаткові програми для вирішення проблем, які не розглядалися в першій книзі. Наприклад, я розробив вправи для відновлення цілісності як нашого життя загалом, так і різних його аспектів. Я відчував, що в цьому є необхідність, тому що в сучасному світі ми відчуваємо певну фрагментованість, роздробленість, ми не відчуваємо себе цілісними. Це також можна знайти на моєму сайті.

Нещодавно я створив ще один курс, присвячений подоланню ненависті до себе. Цей курс розроблений на основі дуже специфічного набору буддійських вчень, відомого як "урівнювання та заміна ставлення до себе та інших", який спрямований на подолання так званої "самозакоханості" – тобто егоїзму, коли ми думаємо лише про себе та ігноруємо потреби інших. Кульмінацією цього вчення є практика, яка тибетською називається "тонґлен", що означає "віддавання і прийняття". У цій практиці ми уявляємо, що беремо на себе, тобто приймаємо, проблеми всіх інших істот, і ставимося до них з такою ж серйозністю, ніби це наші власні проблеми. Далі ми надаємо іншим вирішення їхніх проблем, і таким чином віддаємо їм щастя. Щодо цієї практики медитації Ґеше Чекава у "Тренуванні ума по семи пунктам" писав: "Починайте розивати прийняття з самих себе". Іншими словами, нам треба починати з прийняття наших власних проблем.

Які власні проблеми нам треба вирішувати в першу чергу? Це, наприклад, проблеми, пов'язані зі старістю та хворобами. І це стосується не лише необхідності піклуватися про наших старих, хворих батьків, але й того, що ми самі стикаємося зі старінням і хворобами, хоча могли думати, що нас це не торкнеться. Або ж забезпечення сім'ї після нашої смерті – також проблема, про яку ми маємо подбати. Тож замість ігнорувати ці проблеми, ми намагаємося вирішити їх вже зараз. Ми кажемо собі: "Гаразд, настав час із цим розібратися. Чи готовий я до цього емоційно? Чи готовий я психологічно? Чи маю я уявлення, як впоратися з цією ситуацією?" – і так далі. Принаймні подумки ми дивимося в обличчя цим проблемам вже зараз. Це дуже корисна практика.

Заздалегідь готуватися до проблем, які можуть виникнути, – це дуже корисна практика і в повсякденному житті. Наприклад, ми беремося за якусь справу і розробляємо план дій. Мій учитель, Ценшап Серконґ Рінпоче, завжди наголошував, що потрібно також мати плани "Б" і "В" на випадок, якщо план "А" не спрацює. Наприклад, один мій учень подавав документи на візу для навчання в іншій країні, але у нього не було плану "Б" на випадок, якщо йому відмовлять. Це було дуже ризиковано, бо йому дійсно відмовили, а подати заявку на навчання в іншому місці, куди легше поїхати, часу вже не було. Зрештою, йому пощастило: він подавав документи на візу ще кілька разів, і з третьої спроби він її отримав. Однак я думаю, що мати альтернативний план і бути готовим, що щось піде не так, – це дуже важлива стратегія. Так ви не залишитеся з порожніми руками.

Я згадую про це тому, що в настановах до практики віддавання і прийняття сказано, що починати треба з себе. Також у цьому розділі вчень є ціла низка кроків, які передують практиці віддавання і прийняття. Тож у мене виникла ідея, чому б не почати з самого першого кроку – з вирішення власних проблем? Так з'явився цей метод. Замість застосовувати всі ці кроки урівнювання та заміни ставлення до себе та інших, зосереджуючись на інших, – тобто у традиційний спосіб – у цій новій програмі, яку я розробив, ми зосереджуємося на нас самих у різні періоди нашого життя.

На жаль, у нас не так багато часу на цих вихідних, а програма складається з багатьох етапів. Щоб отримати найбільшу користь від цих вправ, я вважаю, всі кроки треба проходити дуже повільно, а в нас недостатньо часу на це. Тож зараз я просто ознайомлю вас з матеріалом, а пізніше ви можете попрацювати з ним більш детально.

Кожен крок вимагає серйозних роздумів, заглиблення в себе і розгляду різних аспектів нашого життя. І, як і у випадку з курсом по розвитку чутливості, я маю заздалегідь попередити вас, що розгляд складних ситуацій з нашого життя може викликати сильні хвилювання. Тому, якщо щось буде для вас занадто важким, – не робіть цього. У будь-якому випадку, у нас не так багато часу на кожний етап цієї програми, тому ми будемо пробувати лише потроху. Отже, почнімо.

Першим кроком у цьому методі є розвиток неупередженості по відношенню до себе. Існує багато різних типів неупередженості. Тут ми говоримо про неупередженість як стан ума, вільний від прихильності, відрази й байдужості. Байдужість або ігнорування себе традиційно називають "наївністю". Якщо ми не сприймаємо серйозно різні аспекти своєї особистості, свої потреби чи почуття, значить ми наївно ставимося до себе. У даній практиці ми прагнемо очистити грубий рівень цих трьох типів турбуючого ставлення до себе – або принаймні почати очищувати. Звичайно, ми поки не зможемо позбутися їх повністю, але принаймні можемо трохи вирівняти стан нашого ума. Тоді ми станемо більш відкритими і на цій основі зможемо розвинути більш позитивне ставлення до себе.

Ми будемо розвивати цей тип неупередженості у три великі кроки, кожен з яких складається з кількох частин. Ми спробуємо розвинути неупередженість до:

• того, що ми зробили у житті й того, як ми до цього ставимося;

• того, як ми ставилися до себе протягом життя;

• того, як ми сприймаємо різні риси нашої особистості.

Як бачите, ця вправа передбачає дуже глибокий особистий аналіз. Вам не треба буде ділитися з кимось цими особистими почуттями, але якщо хочете отримати позитивні результати від цього курсу, вам доведеться займатися самоаналізом і бути відвертими з собою.

Спочатку розгляньмо наше ставлення до своїх вчинків у житті. Для цього ми розглянемо три ситуації: коли ми зробили велику помилку в житті або зазнали невдачі в чомусь; коли ми досягали успіху; і коли не відбувалося нічого особливого. Розглянемо наші почуття у кожній з цих трьох ситуацій.

Коли ми зазнавали невдачі

Отже, спочатку спробуйте пригадати, коли ви зробили велику помилку в житті або зазнали невдачі. Можливо, це було щось пов’язане з навчанням, роботою або стосунками – будь-яка ситуація, коли ми відчували, що "я дійсно все зіпсував". Можливо, ви пригадаєте кілька таких випадків, але зараз оберіть один – такий, який би не був надто болісним чи емоційно важким.

Ми думаємо про цю нашу невдачу і дозволяємо виникнути почуттю "яка я жахлива людина". Я впевнений, що нерідко ми використовуємо й набагато грубіші слова до себе, коли згадуємо, як зробили велику помилку або зазнали невдачі.

Далі ми розмірковуємо: "Чому я вважаю себе такою жахливою людиною? Причина в тому, що я зазнав невдачі. Я помилився. Ось чому я відчуваю, що я поганий. Можливо, я завдав комусь емоційного болю, або, можливо, я був не дуже хорошим батьком або матір’ю, сином чи донькою, або не дуже хорошим другом. Однак в житті було багато інших речей, які я зробив добре. Я не зазнавав невдачі абсолютно в усьому. Моє життя не складається з самих лише помилок. Тому несправедливо зосереджуватися лише на цих помилках і невдачах. Несправедливо так ставитися до себе. Усі роблять помилки. Також усі досягають успіху в чомусь. Я нічим не відрізняюся від інших, тож чому я очікую, що завжди буду успішним? Я всього лише людина".

Тепер знову згадаймо ту ситуацію, в якій ми зазнали невдачі або зробили помилку в житті, і спробуємо розглянути її, але без дорікання чи ненависті до себе. Звичайно, ми шкодуємо про невдачі та помилки, яких припустилися. Також важливо зародити рішучий намір не повторювати їх і поводитися краще в майбутньому, наскільки це можливо. Але не потрібно ненавидіти себе за те, що ми зазнали невдачі. Ось чого ми намагаємося тут досягти – навчитися розглядати невдачі з минулого (або навіть з теперішнього) і ставитися до них неупереджено: "Нічого страшного, я спробую зробити краще наступного разу". Під неупередженістю тут мається на увазі безпристрасне ставлення: "Іноді я досягаю успіху, іноді помиляюся – так само, як і всі інші. Тож немає нічого особливого в тому, що я іноді роблю помилки. Це трапляється з усіма".

[Пауза для практики]

Коли ми досягали успіху

Наступною ми розглядаємо ситуацію, коли в нас все вийшло добре і ми досягли успіху. Можливо, це було пов’язано з навчанням чи роботою; можливо, ми допомогли комусь – що завгодно, що ми зробили добре. Ми дозволяємо виникнути почуттю "яка я прекрасна людина". Це почуття гордині, як у футболіста, який, коли так забиває гол, здіймає руки догори й викрикує "Так!".

Далі ми розмірковуємо: "А чому я відчуваю, що я такий чудовий і особливий? Це тому, що я з чимось добре впорався, досяг успіху. Але в мене не все виходило успішно протягом усього життя. Іноді я зазнавав невдач, чи не так? Тож цей успіх не є чимось особливим".

Подібно до того, як ми робили з невдачами, ми зароджуємо рішучий намір, що ми не будемо перезбуджуватися і думати: "Який я чудовий! Хочеться просто взяти і поцілувати себе в дзеркало", – коли досягаємо успіху і в нас усе виходить добре. Іншими словами, ми спокійно ставимося до наших успіхів.

Коли ми говоримо про неупередженість, безпристрасність, ми говоримо про спокійний стан ума. Чи то ми зазнаємо невдачі, чи то досягаємо успіху, ми все одно залишаємося спокійними. Спокійний стан не означає, що ми нічого не відчуваємо. Ми прагнемо полегшити, наскільки це можливо, турбуючі емоції щодо наших успіхів чи невдач, а іноді й зовсім їх не переживати. Тоді на основі цього спокійного, не стурбованого стану ума ми зможемо розвинути інші, більш конструктивні стани.

Замість почуватися винними, що ми вчинили неправильно, і карати себе за це, ми просто шкодуємо про свій вчинок: "Мені шкода, що я помилився. Я намагатимуся, щоб цього більше не повторилося". Таке ставлення суттєво відрізняється від почуття провини, коли ми думаємо, "яка я жахлива, погана людина". Однак ставлення "який я неймовірний молодець", коли нам щось вдається, насправді також є досить турбуючим станом ума, сповненим зарозумілості й гордівливості, ніби ми маємо отримати якусь нагороду. Замість цього ми просто співрадіємо тому, що зробили: "Я радий, що так сталося".

Як казав один великий індійський майстер буддизму: якщо ми будемо вихваляти нашу руку за те, що вона годує наш рот, і дякувати їй: "Як же в тебе чудово виходить, ти донесла їжу до мого рота!" – це буде безглуздо, чи не так? Проте треба розуміти, що неупередженість не означає, що ми маємо бути як роботи без жодних почуттів. Це не так. Ми прагнемо переживати здорові емоції, а не турбуючі.

Отже, повернімося до ситуації, коли ви досягли успіху в чомусь.  Спробуйте подивитися на неї без ставлення "який я неймовірний молодець!" Намагайтеся бути спокійнішими, коли згадуєте про це. І на основі цього спробуйте відчути задоволення і радість від свого успіху – в буддизмі ми називаємо це "співрадістю".

[Пауза для практики]

Коли нічого особливого не відбувалося

Тепер згадаймо третю ситуацію, коли в нашому житті не відбувалося нічого особливого: ні великих невдач, ні значних успіхів, просто звичайне життя. Що ми відчуваємо з цього приводу? Нудьгу, чи не так? Це здається нудним, і тому нам так само хотілося б ігнорувати цей аспект свого життя. Нам нудно від самих себе, нудно від життя.

Тож ми дозволяємо виникнути цьому відчуттю "як нудно". Потім ми розмірковуємо: "Чому мені так нудно від самого себе? Чому я відчуваю від себе втому? Це тому, що нічого особливого й захопливого не відбувалося. Я не досягав успіху, але й не зазнавав невдач; моє життя день у день було одноманітним – як нудно!"

Але якщо замислитися, це не зовсім так. Перш за все, чому життя має бути весь час захопливим? Чому ми так думаємо? Бо так відбувається в голлівудських фільмах? Насправді ми постійно досягаємо успіху і зазнаємо невдач у дрібних речах. Наприклад, коли ми приготували смачний обід, – це ж успіх, чи не так? Або навпаки, коли страва вийшла не дуже смачною. Навіть зовсім прості речі: "Сьогодні вранці я сходив у туалет". Успіх, чи не так? Вдало сходити в туалет – це вже неабиякий успіх, якщо із цим є проблеми. Тобто, успіх не обов’язково має бути великим і драматичним – ось до чого я. Ми знайшли місце для паркування. Нам вдалося дістатися додому й не стати в заторі на кілька годин. Життя – це не суцільна нудьга, в ньому бувають маленькі злети й падіння. Отже, ми дивимося на ці періоди свого життя, які ми звикли просто вважати нудними й ігнорувати, намагаючись уникати ставлення "як же нудно!"

[Пауза для практики]

Розглядаємо всі три ситуації одночасно

Наступний крок, якщо нам вдасться це зробити, – це спробувати утримувати в умі всі три ситуації одночасно. Ми уявляємо себе, коли ми зазнали невдачі, поруч – себе, коли досягли успіху, поруч із ними – себе, що просто день у день живе своє повсякденне життя. Ми намагаємося підтримувати неупередженість до всіх трьох: не відчувати відразу до "мене", який зазнав невдачі ("який невдаха!"), не захоплюватися "мною", який досяг успіху ("я завжди хочу бути таким"), і не ігнорувати третього ("про цього маруду я навіть і думати не хочу"). Якщо це допоможе, ми можемо уявити, що ми усі вчотирьох сидимо за обіднім столом. Я розумію, що це досить дуалістично – навіть двічі дуалістично. Але просто спробуйте уявити, як на емоційному рівні ми маємо справу з усіма цими різними "я", без почуття відрази до одного, захоплення іншим та ігнорування третього. Ми просто відкриті до всіх них, до всіх цих аспектів нашої особистості.

[Пауза для практики]

Умовне "я" і хибне "я"

Щоб краще зрозуміти цей стан неупередженості, нам потрібно прояснити один важливий пункт буддійського вчення, а саме різницю між тим, що в буддизмі називається умовним "я" і хибним "я".

Умовне "я" – це те, що приписується всьому континууму нашого життя. Будь-яка подія, що сталася в нашому житті – успіх, невдача чи звичайні повсякденні події – однаково є лише частиною нашого життя. Одна з закономірностей життя полягає в тому, що в ньому постійно відбуваються то злети, то падіння; зрештою, наше життя складається з усіх цих періодів. Умовне "я" існує, і воно приписується всьому цьому континууму. Звичайно, я існую, але моє існування основане на всіх цих мінливих подіях протягом усього мого життя. Це "я", що завжди змінюється, і є умовним "я".

Хибного "я" взагалі не існує. Це наша проєкція. Ми створюємо проєкцію хибного "я", ототожнюючи себе лише з одним аспектом, однією подією ("я не впорався, я поганий!"). Нам здається, що це і є вся повнота "я" і воно ніколи не змінюється. Ми думаємо: "Я винен". Або: "Я такий чудовий. Я – Божий дар світові". Або: "Я така нудна людина. Я ніхто. Я лише маленька, незначна деталь у великому механізмі суспільства. Як це нудно!" Такого хибного "я", яке ми уявляємо собі суцільним і незмінним, насправді взагалі не існує. Але через те, що ми ототожнюємо себе з цим хибним "я", ми переживаємо турбуючі емоції.

Нам потрібно усвідомити, що ця проєкція хибного "я" не відповідає нічому реальному. Потім нам потрібно ствердитися в розумінні умовного "я", яке складається з різних аспектів, різних подій, які були в нашому житті: іноді ми досягали успіху, іноді робили помилки, іноді нічого особливого не відбувалося. Ось і все. Тож ми намагаємося ствердитися в цьому розумінні. Якщо ми маємо хибні уявлення про себе, ототожнюючи себе з однією чи двома подіями, і застрягли в цьому, то просто скажіть собі: "Це нісенітниця. Це не відповідає реальності".

Уявляючи собі ці три різні випадки з нашого життя, спробуйте усвідомити, що ви – це всі три разом. Умовним "я" позначається все це разом, і воно весь час змінюється, оскільки в нашому житті відбуваються різні події. Ми ніколи не застрягаємо на одній події. І ми намагаємося ставитися спокійно до всієї повноти себе: без відрази, захоплення чи байдужості до себе. Ми просто залишаємося відкритими до кожної миті життя, не перебільшуючи нічого з того, що відбувається. По суті, тоді ми приймаємо себе і примиряємося з собою. На цій основі ми можемо розвивати більш позитивне ставлення до себе. Також на основі цього ми можемо розвивати більш позитивне ставлення до інших, але спочатку нам треба прийняти себе і примиритися з собою.

[Пауза для практики]

Думаю, достатньо для нашого першого заняття. Чи є у вас запитання або зауваження?

Зв'язок між успіхом і конкуренцією

Що таке "успіх", на вашу думку? Це внутрішнє, суб'єктивне почуття чи він визначається соціальними параметрами? Якщо друге, тобто успіх є відносним і його можна визначити лише у порівнянні з досягненнями інших, чи це значить, що нам завжди треба змагатися з іншими?

Ваше питання стосується того, чи є різниця між тим, що суспільство вважає успіхом, і тим, що ми самі суб'єктивно вважаємо успіхом. Насправді тут важко провести чітку межу, бо одне впливає на інше. Те, що ми самі вважаємо успіхом, може залежати від того, що вважається успіхом в суспільстві. І, звичайно, в різних суспільствах успіхом вважаються різні речі. Наприклад, у деяких західних країнах бути струнким – це ознака успіху. В інших країнах, як-от в Індії, навпаки: повна людина вважається багатою та успішною. То що ж є критерієм успіху?

У буддизмі успіх – це не те, що прийнято вважати успіхом у суспільстві, і не те, що нам особисто може здаватися успіхом. Успіх з буддійського погляду означає досягнення певної духовної мети. Духовна мета тут означає певний рівень самовдосконалення, якого ми досягаємо, щоб мати можливість краще допомагати іншим. Тож успіх в буддизмі не залежить від того, як гарно ми виглядаємо, скільки в нас грошей, чи вдягаємося ми за останнім словом моди тощо.

Здорове ставлення до успіху – це співрадість: ми радіємо, але без надмірного збудження. Не варто робити з будь-якого успіху великої події. Не потрібно писати про наше досягнення в газету або чекати, щоб інші його визнали, – це неважливо. Отже, співрадість – це спокійний і впевнений стан ума. Це відчуття, що "я рухаюсь у правильному напрямку, мені радісно від цього, і я просто буду продовжувати". Отже, це стан спокою і вдоволеності собою, тобто щасливий стан ума. Ми впевнені в тому, що рухаємося в правильному життєвому напрямку. Ми добре впоралися з чимось – настільки добре, наскільки це можливо на нашому рівні розвитку. У "Тренуванні ума по семи пунктам" Ґеше Чекава каже, що з двох свідків (тобто нас самих та інших), ми повинні обрати себе в якості головного свідка, щоби пересвідчитись, чи стали ми людиною з великим серцем, яка завжди думає про інших.

Є велика різниця між тим, щоб радіти своїм досягненням, і тим, щоб ототожнювати себе з хибним "я" на кшталт: "Я така прекрасна людина!" Ми фокусуємося не на "я, я, я". Ми фокусуємося на тому, що набуваємо все більшої здатності допомагати іншим. Наприклад, якщо ми стаємо більш терплячими й менше гніваємося, – це можна вважати успіхом. Нам вдалося спокійно просидіти на сімейній вечері з купою родичів і не вийти з себе – дуже добре, це успіх. Ми не розсердилися, коли мати в черговий раз докоряла нам: "Чому ти не робиш, як я сказала? Чому не одружишся? Чому ти не знайдеш кращу роботу?" – це успіх. 

Отже, успіх не обов'язково має бути драматичною перемогою подібно до отримання призу на змаганні. Ми прагнемо стати достатньо впевненими в собі й достатньо спокійними, щоб не порівнювати свої досягнення з успіхами інших. Звичайно, згідно з філософією капіталізму, якщо існує конкуренція, ми можемо порівнювати себе з іншими, бо хочемо робити не просто так само добре, як вони, а й навіть краще. Тож, порівняння з іншими може надихати нас розвиватися. Це, безумовно, позитивний аспект конкуренції.

Один з багатьох аспектів практики тантри полягає в трансформуванні певних емоцій, які можуть бути потенційно турбуючими, щоб використовувати їх на благо. Простий, повсякденний приклад – гнів. Припустимо, в суспільстві відбувається щось несправедливе. Ми можемо дуже розсердитися через це, і гнів може спонукати нас до руйнівних дій, як-от знищити щось вибухівкою абощо. Або ж гнів може спонукати щось змінити: "Я обурений цією несправедливістю! Я докладу зусиль, щоб виправити цю ситуацію". З таким наміром ми можемо використовувати енергію гніву в конструктивний, а не в деструктивний спосіб. Так само і з конкуренцією: порівнюючи себе з іншими, ми можемо використовувати цю енергію, щоб картати себе ("я такий жахливий"), або ж – щоб мотивувати себе розвиватись.

Зв'язок між позитивним ставленням до себе та егоцентризмом

Чи може розвиток позитивного ставлення до себе допомогти нам позбутися егоцентризму та егоїзму?

Як я вже казав, існує велика різниця між умовним "я", яке існує, і хибним "я", якого не існує. Отже, позитивне ставлення до умовного "я" суттєво відрізняється від позитивного ставлення до хибного "я". Позитивне ставлення до хибного "я" ("я такий чудовий, я такий дивовижний") може призвести до посилення егоцентризму та егоїзму. Натомість позитивне ставлення до умовного "я" може спонукати нас бути більш відкритими й чесними – не тільки з собою, але й з усіма іншими.

У буддизмі є багато методів, щоб спростувати існування хибного "я", тобто щоби продемонструвати собі, що воно не відповідає нічому реальному. Якщо "дивовижна людина" або "жахлива людина" – це була б моя істинна ідентичність, я мав би бути таким завжди, в кожній ситуації. Але це явно не відповідає дійсності. Отже, я не є "Божим даром світові". Але чи є я чимось зовсім іншим, зовсім окремим від цієї "дивовижної людини"? Якщо так, то хто ж той "я", який каже: "Я такий дивовижний"? Це хтось інший, відмінний від мене? Коли ми аналізуємо у такий спосіб, то приходимо до висновку, що вся ця ідея ототожнення себе з суцільною незмінною ідентичністю є просто нісенітницею, яка не відповідає нічому реальному.

Роль ставлення до інших у формуванні позитивного ставлення до себе

Ви пояснили, що нам потрібно розвивати позитивне ставлення до себе, і тільки тоді ми зможемо щиро розвивати позитивне ставлення до інших. Але мені здається, що коли я взаємодію з іншими людьми, мені легше прийняти себе, відчути позитивні емоції та співчуття до себе. Чи це не суперечить тому, що ви казали?

Дійсно, один з найкращих способів розвинути впевненість у собі та позитивне ставлення до себе – це щедрість. Якщо ми можемо зробити щось корисне для інших, або бути добрими до інших, або думати про інших щось хороше, це показує нам, що ми можемо щось запропонувати іншим. Коли ми відчуваємо, що "мені є що запропонувати", ми перестаємо відчувати, що "я нічого не вартий". Тож так, це, безумовно, один з методів, за допомогою якого можна розвивати більш позитивне ставлення до себе.

Я ж мав на увазі, що якщо з дуже негативного ставлення до себе спробувати перестрибнути до щедрості та допомоги іншим… Ну, деякі люди можуть зробити цей стрибок, але для більшості проміжним кроком буде спочатку вгамувати ненависть до себе. Хоча для деяких людей цей проміжний крок необов'язковий: їм може бути простіше перейти одразу до щедрості й допомоги іншим.

Я згадую одного свого друга-психіатра, який займався допомогою некерованим підліткам, які поводять себе агресивно, відмовляються співпрацювати і дуже важко привчаються до дисципліни. Це підлітки, яким суспільство каже: "Ти невдаха, ти нікудишній". Вони ототожнюють себе з цим і реагують на кшталт: "Я вам покажу, наскільки я можу бути поганим". Але якщо таких підлітків вмовити зробити щось корисне для інших, навіть якщо у них це виходить не дуже добре, у них виникає відчуття, що "від мене є якась користь, я чогось вартий". Один із терапевтичних методів, де використовується цей принцип, – відправити підлітка у довгу подорож з віслюком або мулом, про якого він повинен піклуватися. Дбаючи про віслюка і співпрацюючи з ним, підліток робить свій внесок в успіх походу і переконується, що він може зробити щось конструктивне. Він не повний невдаха.

Те, що ви кажете, абсолютно правильно: іноді нам набагато легше мати позитивні почуття до інших, ніж до себе. Я цього не заперечую. Але проблема в тому, як мотивувати себе дбати про інших, бути добрим до інших, робити щось для інших, якщо ми зациклені на ненависті до себе. Як зробити цей перехід? Проблема в цьому. Для більшості людей, які зациклені на ненависті до себе, зробити цей перехід дуже важко, і тому почати з вгамування ненависті до себе може бути дуже корисно. Думаю, саме тому в класичному викладенні практики "віддавання і прийняття", про яку я згадував, сказано, що треба починати з себе. Але це не фінальний етап, а лише найперший крок. Далі ми поступово переходимо до людей, які нам подобаються, потім до незнайомців, а потім навіть до людей, які нам не подобаються. Деяким людям допомагати незнайомцям насправді легше, ніж тим, хто їм подобається, тому що це не викликає важких емоцій, зайвої напруженості. Наприклад, деякі люди можуть брати участь в якомусь громадському русі або працювати в благодійній організації, але їм складно взаємодіяти з членами власної родини.