Це вчення про страждання взяте з книги "Поради досвідченого старця" (Nyams-myong rgan-po'i 'bel-gtam) прекрасного майстра Ґунґтанґа Рінпоче (Gung-thang-tshang dKon-mchog bstan-pa'i sgron-me) (1762-1823). Воно основане на рукописі, що складається з багатьох притч, викладених як історія у віршованій формі. Головна ідея вчення – допомогти нам розвинути зречення і рішучість бути вільними, а також закласти основу для бодгічітти, щоб досягти просвітлення на благо всіх.
Вклюняюся бездоганному Будді, який позбувся насіння перенароджень, що безконтрольно повторюються під впливом карми та турбуючих емоцій, і тому не відчуває страждань старості, хвороб і смерті. Посеред безкрайньої, самотньої, дикої рівнини сансари живе старець, якого відвідав юнак, що пишається своєю молодістю і здоров'ям. Між ними відбулася така розмова. "Гей, старцю, чому ти поводишся, виглядаєш і розмовляєш не так, як інші?" На це старець відповів: "Якщо ти кажеш, що я поводжуся, рухаюся і говорю інакше, не думай, що літаєш високо в небі. Спустися на одну землю зі мною і слухай мої слова".
Деякі молоді люди вважають, що старість стосується тільки людей похилого віку, і що вона ніколи не прийде до них самих. Вони дуже зарозумілі і нетерплячі у спілкуванні зі старими людьми.
Старець продовжив: "Кілька років тому я був набагато сильнішим, красивішим і енергійнішим за тебе. Я не народився таким, як зараз. Коли я бігав, то міг наздогнати навіть диких коней".
Більшість старих людей так говорять. Їхнє теперішнє ніколи не буває таким же гарним, як минуле.
"Коли я мав спіймати когось, то міг голими руками скрутити навіть яків, що пасуться на кочових землях. Моє тіло було настільки гнучким, що я міг рухатись, як птах у небі. Я був у такій чудовій формі, що походив на юного бога. Я носив одяг найяскравіших кольорів і безліч золотих та срібних прикрас. Я їв гори найсмачнішої їжі й солодощів і їздив на могутніх скакунах. Я майже ніколи не був на самоті, а завжди грався, сміявся і розважався. Навряд чи знайдеться таке щастя, якого б я не пережив. У той час я ніколи не думав про непостійність свого життя чи про смерть. Не очікував я й, що зазнаю страждань старості, які відчуваю зараз".
Колись давно в місцевості, де я жив, був молодий чоловік, який жив розкішним життям і завжди віддавався втіхам. Поволі він постарішав, його тіло стало зігнутим, а багатство розтаяло. Він сказав своїм друзям: "Я ніколи не думав, що старість прийде так раптово".
"Коли живеш, відволікаючись на спілкування з друзями, вечірки та веселі розваги, старість підкрадається і долає тебе прямо посеред твого сміху".
Ґеше Камапа казав: "Ми повинні бути вдячні за те, що старість приходить повільно. Якби вона приходила миттєво, це було б нестерпно. Якби в тридцять років ми лягли спати, а прокинулися вісімдесятирічними, ми б не витримали свого власного вигляду. Ми не думаємо про власну старість. Те, як ми старіємо, є для нас цілковитою загадкою. Коли ми раптом усвідомлюємо, що постаріли, нам потрібен час, щоби прийняти цей факт. Але вже занадто пізно. Хоча й кажуть, що корисно практикувати Дгарму в останні години перед смертю, однак для занять тантрою нам потрібне здорове фізичне тіло. Тому важливо починати тантричну практику ще в молодості".
"Коли ми стаємо дуже старими, нам не подобається наше відображення в дзеркалі. У цьому віці наше тіло і ум стають кволими. Усе тіло слабшає, з голови до пʼят. Наші голови схиляються так, ніби ми постійно отримуємо посвяту вази.
Сива голова без жодної чорної волосини – це не знак очищення. Це морозний подих із вуст Володаря Смерті, що торкнувся моєї голови. Зморшки на моєму чолі – це не складки на пухкому немовляті, яке смокче молоко матері. Це зарубки кількості років, що я прожив, підраховані посланцями Володаря Смерті. Коли я мружуся, то це не від диму, що потрапив у очі. Це ознака безпорадності через згасання моїх чуттєвих здібностей. Коли я прикладаю руку до вуха, щоб краще чути, це не тому, що я прислухаюся до таємничого послання. Це ознака вгасання мого слуху.
Коли в мене течуть соплі з носа – це не прикраса з перлів на моєму обличчі. Це ознака танення льоду юнацької сили під сонячними променями старості. Втрата зубів – не ознака того, що в мене ріжуться нові зуби, як у малої дитини. Це ознака зношеності знарядь харчування, які вириває з мого рота Володар Смерті. Коли під час розмови я спльовую надлишки слини – це не очисне окроплення землі водою. Це вичерпуються слова, які мені призначено сказати. Коли я говорю безладно і заплутуюся в словах – це не дивна іноземна мова. Це значить, що мій язик втомився від порожніх балачок упродовж життя.
Коли моя зовнішність стає бридкою – це не значить, що я намагаюся сховатися під маскою мавпи. Це ознака повного занепаду тіла, яке я колись позичив. Коли часто хитаю головою – це не значить, що я не згоден з кимось. Це ознака приголомшливої сили палиці Володаря Смерті, яка торкнулася моєї голови. Коли ходжу зігнувшись – це не значить, що я намагаюся знайти голку, яку загубив. Це пряма ознака вгасання стихії землі в моєму тілі.
Коли встаю навкарачки, я не імітую чотириногого звіра. Це тому, що мене вже не тримають ноги. Коли сідаю, я падаю, наче мішок. Однак це не тому, що я злюся на своїх друзів: я просто втрачаю контроль над своїм тілом.
Коли я повільно йду, то не намагаюся походити на великого можновладця. Я просто втратив відчуття рівноваги в тілі. Коли мої руки тремтять, це не від жадібності й бажання щось отримати. Це страх перед тим, що Володар Смерті може забрати в мене все. Коли їм і п'ю лише потроху, це не тому, що я скупий і скаредний. Це ознака вгасання травного вогню в моєму животі. Коли ношу легкий одяг, то я не хочу виглядати, як атлет. Це тому, що через слабке тіло будь-який одяг стає для мене тягарем.
Коли я ледве дихаю, це не значить, що я зцілюю когось, промовляючи мантру. Це ознака слабкості та виснаження енергій в моєму тілі. Коли я мало роблю й обмежуюю свою активність, це не тому, що я навмисно контролюю свої дії. Це через обмежені можливості того, що може зробити старий чоловік. Коли я забуваю все поспіль, це не тому, що мені байдуже на інших і я дивлюся на них зверхньо. Це ознака вгасання моєї пам'яті.
О, юначе, не дражни мене і не насміхайся з мене. Те, що я зараз переживаю, не стосується лише мене. Це переживає кожна людина. Почекай і побачиш: через три роки до тебе прийдуть перші посланці старості. Ти не повіриш і не зрадієш тому, що я скажу, але колись ти зрозумієш все на власному досвіді. У цей час п'яти вгасань тобі пощастить, якщо доживеш до мого віку. А навіть якщо ти доживеш, то не зможеш розмовляти так багато, як я".
Юнак відповів: "Краще вже померти, ніж жити так довго, стати таким же потворним і жити, як собака, про якого всі забули".
Старець засміявся: "Юначе, ти дуже необізнаний і дурний, якщо хочеш жити довго і щасливо, але не старіти. Смерть може здаватися простою, але це не так просто. Щоби померти мирно і щасливо, потрібно бути тим, хто не прийняв неправедних підношень, не порушив обітниць десяти доброчинних вчинків, і хто накопичив багато плодів слухання Дгарми, розмірковувань і медитації. Тоді смерть проста.
Однак я такого не відчуваю. У мене немає впевненості, що я зробив щось доброчинне. Я боюся смерті і вдячний за кожен день свого життя. Моє найбільше бажання – проживати кожен новий день".
Юнак змінив свою думку й промовив: "Старцю, усе, що ти кажеш, – правда. Те, що інші розповідали мені про страждання старості, збігається з тим, що я побачив у тобі. Картина старості, яку ти мені показав, була дуже корисною для мого ума. Я вражений стражданнями старості. О мудрий старцю, якщо ти чув про якісь способи уникнути цього, не тримай їх у таємниці, скажи мені правду і поділися ними зі мною".
Старець із задоволенням відповів: "Метод, безумовно, є. Якщо його знати, його легко дотримуватися. Докладаючи невеликих зусиль ми можемо швидко звільнитися від цих страждань. Хоча кожен, хто народжується, – помирає, однак мало хто помирає в похилому віці. Багато хто помирає молодим, не досягши старості. А способ є у вченнях Будди. Вони містять багато методів, як досягти звільнення і просвітлення, тобто не перенароджуватися, не старіти, не хворіти й не вмирати; але ми не практикували ці методи".
Колись на території монастиря жив лама-самоучка. Він був молодшим членом монастиря, і більшість монахів не звертали на нього уваги. Якось на зборах спільноти, де обговорювали майбутнє монастиря, він сказав приготувати мотузки і простирадла, щоб огортати трупи. Усі сказали, що це поганий знак, і розсердилися на нього. Потім вони обговорювали, що кожен має зробити, щоб допомогти монастирю. Він порадив медитувати на непостійності. Сказавши це, він дав їм дуже цінне вчення. Багато наступних Далай-лам прославляли його. Щоби підготуватися до майбутнього, треба підготуватися до смерті.
"Кожен хоче здобути безсмертя і знати методи його досягнення. Але неможливо народитися і не померти. Навіть тисячі Повністю Просвітлених Істот, включаючи Будду Шак'ямуні, пішли з життя. А від бодгісаттв і великих ґуру минулого залишилися лише їхні імена. Те саме можна побачити в світовій історії: усі великі історичні постаті померли, а від їхньої величі залишилися лише руїни. Відтак ми не повинні забувати про нашу неминучу смерть. Навіть великі ґуру сьогодення колись підуть з життя. Новонароджені немовлята будуть мертві через сотню років. Тож як ти, юначе, можеш сподіватися, що лише ти житимеш вічно? Враховуючи це, необхідно духовно підготувати себе до смерті.
Довгі роки життя не можна купити за гроші чи здобути завдяки тілесному комфорту. Якщо ти набув духовної впевненості і знаєш, чого хочеш від життя, то чим старшими стаєш фізично, тим більше буде в тебе щастя й молодості душі. Якщо ж ти насолоджуєшся тілесним комфортом, але живеш порожнім життям, то чим старшим, тим більш нещасним ти стаєш. Тобі доведеться подорожувати світом, щоб відволіктися від думок про смерть. З іншого боку, навіть якщо ти набув хоч трохи духовної впевненості, то чим ближче ти підходиш до смерті, тим більше відчуваєш себе сином, який повертається до щасливого батьківського дому. Тебе не лякає смерть, натомість ти з нетерпінням чекаєш продовження щасливих життів".
Одного разу великий духовний вчитель сказав: "Я повністю впевнений у своїх майбутніх життях, тому не маю жодних турбот. Смерть може прийти будь-якої миті, і я привітаю її".
"Оскільки страждання смерті неминучі, ми повинні щось робити. Не можна просто сидіти і сумувати. Ми, люди, маємо мудрість, щоб випробувати багато методів. Навіть Будда не міг би дати тобі більш зрозумілого вчення, юначе. Я кажу все це від щирого серця. Хоча мої поради і йдуть від серця, не покладайся лише на мої слова: проаналізуй їх сам для себе. Самостійно виконай практики, пов'язані з непостійністю. Є таке прислів'я: "Спитай думки інших, але рішення приймай сам". Якщо ти дозволиш іншим приймати рішення за себе, то всі даватимуть тобі купу різніх порад".
Юнак мовив: "Все, що ти кажеш, дуже правильно і корисно. Але найближчі кілька років я не зможу цим займатися. У мене багато інших справ. У мене великий маєток, великий статок і таке інше. Я повинен займатися всім цим і дбати про своє майно. Через кілька років я знову зустрінуся з тобою і тоді почну практикувати".
Старий дуже засмутився й сказав: "Все, про що ти говориш, тепер здається мені пустими словами і не має жодного сенсу. У мене було таке ж бажання зробити щось значуще через кілька років, але я так нічого і не зробив. А тепер я постарів. Я знаю, наскільки марні твої слова. Справи, які потрібно зробити за кілька років, ніколи не закінчаться. Ти завжди будеш їх відкладати. Справи, які треба зробити за кілька років, – це як борода старого: якщо поголити сьогодні, то завтра виросте ще більше. Щоразу відкладаючи справи на завтра, одного дня ти зрозумієш, що твоє життя закінчилося. Багато хто обманувся, ось так відкладаючи практику Дгарми на потім. Я не маю жодної впевненості в тому, що ти коли-небудь практикуватимеш Дгарму. Тому розмовляти з тобою – марна справа. Повертайся додому і роби, що хочеш, а я поки почитаю Мані мантру".
Юнак дуже здивувався і відчув себе трохи ображеним. Він мовив: "Як ти можеш навіть думати про те, щоб говорити мені такі речі? Скажи мені, як швидко можна завершити мирські справи у цьому житті?"
Старець розсміявся: "Якщо ти ставиш мені ці питання, то я, мабуть, повинен відповісти, скільки часу потрібно для того, щоб щось завершити. У південному напрямку живе Володар Смерті, якого зовсім не хвилює, закінчив ти свої справи чи ні. Він робить все, що йому заманеться. Якщо зможеш мати з ним дружні стосунки і отримати його дозвіл на те, щоб щось завершити в цьому житті, тоді можеш розслабитися. В іншому разі ти ніколи не розслабишся. Люди помирають за чашкою чаю, коли стіл вкритий смачними стравами або під час прогулянки, не встигнувши докурити цигарку.
Це трапляється з усіма, навіть з великими майстрами. Багато їхніх творів залишилися незавершеними, бо вони померли, не встигнувши їх дописати. Тож, коли приходить Володар Смерті, не вийде сказати: "У мене великий маєток і багато справ". Ти не зможеш нічим похизуватися перед ним: усе доведеться залишити. Щодо цього ми абсолютно безсилі. Ми не можемо визначити тривалість свого життя. Тому, якщо ти здатний практикувати, починай вже зараз. Це матиме сенс. А від всіх твоїх маєтків сенсу немає. Проте в наш час мало хто скаже тобі правду про те, що приносить справжню користь. Ще рідше зустрінеш того, хто прислухається до щирих порад".
Глибоко зворушений юнак, відчуваючи велику повагу до старця, зробив кілька кроків назад і вклонився йому. Він сказав: "Жоден інший лама, оточений золотими знаменами, ґеше чи йоґін не має більш глибокого вчення, ніж те, що ти мені дав. Ти виглядаєш, як звичайний старий чоловік, але насправді ти великий духовний вчитель. Я даю слово честі, що буду практикувати все, що ти сказав, у міру своїх можливостей. Прошу, даруй мені в майбутньому ще більше настанов".
Старець погодився й мовив: "Я знаю не багато, але в мене великий досвід. Я можу навчати тебе на його основі. Найскладніше – це розпочати і утвердитися в Дгармі. Значно складніше починати практикувати Дгарму в похилому віці. Тому важливо розпочати, коли ти молодий.
У молодості наша пам'ять свіжа; ми маємо гнучкий інтелект і фізичну силу, щоб накопичувати позитивну силу завдяки поклонам. Для тантричних практик важлива сила наших енергетичних каналів у молодому тілі. Якщо у нас виходить подолати бар'єр жадібності та прив'язаності до матеріальних благ і долучитися до духовної активності в молодому віці, – це дуже цінно. Коли ти приймаєш Дгарму, розумієш її суть і проникаєшся її духом, тоді все, що ти робиш, говориш і думаєш, стає Дгармою".
Міларепа і Ра Лоцава говорили те саме: "Коли я їм, ходжу, сиджу або сплю – це все практика Дгарми".
"У Дгармі немає жорстких правил. Тому спробуй позбавитися зайвих метушливих думок. Почни зараз і сконцентруйся на Дгармі. Не змінюй свого рішення щохвилини. З цієї миті й надалі присвяти своє життя – своє тіло, мову й ум – практиці Дгарми".
Далі старець розповів юнакові, що включає в себе практика Дгарми: "По-перше, знайди висококваліфікованого духовного наставника і належним чином присвяти йому свої думки і вчинки. Від того, що ти знайдеш правильного духовного наставника і з щирим серцем присвятиш себе йому, залежить, скільки користі ти зможеш принести іншим".
Атіша наголошував на цьому. Він часто розповідав, що однаково щиро відданий усім своїм 155 ґуру.
"Потім тобі потрібно дотримуватися свого слова честі та обітниць практикувати десять конструктивних дій. Бережи їх, як зіницю очей своїх. Відсіки свою прив'язаність до цього життя, як дикий слон, що розриває ланцюги. Далі накопичуй слухання, міркування і медитацію, і роби ці три дії разом. Підкріпи свої зусилля семичасною практикою. Так ти накопичиш позитивну силу, накопичиш заслуги. Після цього до стану будди буде рукою сягнути".
П'ятий Далай-лама казав, що якщо кваліфікований наставник спрямовує кваліфікованого учня, стан будди наче формується його власними руками. Міларепа також казав, що якщо є кваліфікований наставник і кваліфікований учень, який практикує кваліфіковані вчення, то стан будди приходить не ззовні, а зсередині. Однак завжди потрібно пам’ятати, що для цього ґуру повинен мати належну кваліфікацію.
"Це таке щастя, це така радість. О любий сину, якщо ти будеш практикувати таким чином, всі твої бажання здійсняться".
Ці вчення дуже корисні для приборкання ума. Вони пом'якшують жорсткий ум. Прислів'я говорить: "Не будь, як шкіряний мішок для масла. Не будь, як камінець на дні річки". Шкіряний мішок не стає м'яким, скільки б масла в ньому не було. Скільки б камінь не пролежав на дні річки, він теж не стає м'яким.
З того дня юнак практикував чисту Дгарму, не змішану з вісьмома буденними турботами незрілих людей.
Ми повинні спробувати зробити те саме. Чим більше вчень ми чуємо, тим більше повинні практикувати і розвивати себе через них, а не бути, як камінці на дні річки, які ніколи не стають м'якими.
Старець сказав: "Я почув це вчення від своїх духовних наставників, і воно також ґрунтується на моєму власному досвіді. Нехай це принесе користь незліченним живим істотам заради їхнього щастя".
Автор закінчує:
Хоча я сам мало практикував і мені бракує досвіду в Дгармі, але, зважаючи на розмаїття становищ живих істот, можливо, ці вчення принесуть комусь користь. Я написав це з щирим серцем і чистою мотивацією, сподіваючись принести користь умам обмежених істот. Це вчення про непостійність – не просто цікава історія, яку я вигадав. Воно основане на "Чотирьохстах строфах" Ар'ядеви.