Питання про буддизм у сучасному житті

Моє питання більше пов'язане з буддійською релігією, а не з філософією як такою. Воно стосується мотивації, яка рухає нами в буддизмі, а саме мотивації досягти просвітлення, щоб допомогти всім – в цьому є щось цілком виняткове. Я можу сказати, що досягну цієї мети і врятую всіх істот. Але як мені уникнути пастки відчуття егоїстичної гордості з приводу досягнення просвітлення?

Що ж, існує різниця між впевненістю в собі і одержимістю собою. Коли я з винятковою рішучістю кажу: "Мені байдуже, наскільки це важко. Я все одно це зроблю", – це потрібно говорити не з позиції великого его, як-от: "Який я чудовий, що я можу це зробити і що я це зроблю". Ви просто робите це, тому що це потрібно зробити. Шантідева сказав про це дуже гарно. Він сказав, що страждання не має власника. Страждання треба позбутися не тому, що це моє страждання чи ваше страждання; страждання треба позбутися просто тому, що це страждання і воно завдає болю. Тому, скажімо, якщо ми наступили на шип, рука допомагає стопі й витягує його. Вона не каже: "А от зі мною все гаразд. Цей шип – твоя проблема". Ось так, беручи на себе відповідальність і роблячи щось самостійно, ви робите це, тому що це потрібно зробити.

Оскільки ви ставите питання виходячи з буддійського контексту, то треба розібрати ситуацію на складові: є я – агент дії; є люди, яким я допомагаю; є те, що я робилю – сама дія; і все це залежить одне від одного. Не можна виокремлювати щось одне і роздувати його важливість: "Я, це саме я все роблю". Наші дії залежать від того, що є інші люди, які будуть одержувачами наших зусиль. І що б ми не робили, це вимагає допомоги і співпраці інших.

Тому треба постійно медитувати і пам'ятати про те, як існує я, що б ми не робили, і не перетворювати свою діяльність на вправи зі зрощення егоїзму. Як визначити, що ми зрощуємо его? Це так, коли ми відчуваємо себе невпевнено, коли енергія всередині нас не є спокійною. Можливо, ми турбуємося про те, що про нас подумають люди. Ми думаємо: "Чи достатньо я хороший?" Ми боїмося розчарувати інших і так далі. Тож просто зробіть це. Просто дійте якнайкраще.

У мене більш теоретичне питання про аспекти нашого існування, про нещастя та його причини. Буддійське пояснення причин нещастя здається схожим на пояснення, які дають різні школи сучасної західної психології, наприклад, позитивна психологія Селіґмана, психоаналіз Еріха Фромма чи екзистенціальна психологія Віктора Франкла. У чому різниця між буддійським поглядом та сучасною психологією щодо щастя та його причин?

Тут необхідно розрізняти буддійську науку і філософію та буддійську релігію. Однак насправді вони не існують окремо, і тому, якщо ми хочемо розглянути буддійську психологію більш цілісно, то нам потрібно ввести поняття минулого й майбутнього життя. Буддизм стверджує, що щастя й нещастя є результатом попередньої поведінки.

По-перше, існує усвідомлення контакту, тобто усвідомлення чогось як приємного, неприємного або нейтрального, коли ми з чимось контактуємо. Чому ми сприймаємо щось як приємне чи неприємне? Іноді контакт з одним і тим самим об'єктом (наприклад, з другом) може сприйматися як приємний або неприємний. З одного боку, на те, як ми переживаємо цей контакт, впливає те, що сталося під час нашої попередньої зустрічі: ми добре провели час або посварилися. На це також впливає наш стан ума або обставини, в якмх ми зустрічаємося з другом: ми самотні і хочемо компанії або ми зайняті чи перевтомлені. Але на глибшому рівні якість нашого усвідомлення контакту під час зустрічі з другом є результатом позитивного чи негативного потенціалу, який ми створили в попередніх життях своєю поведінкою. Позитивний потенціал нашої попередньої конструктивної поведінки призводить до того, що ми переживаємо контакт з нашим другом як приємний і почуваємося щасливими. З іншого боку, якщо ми переживаємо цей контакт як неприємний і відчуваємо себе нещасними, це є результатом негативного потенціалу нашої попередньої деструктивної поведінки. Деструктивна поведінка означає, що ми діємо, говоримо або думаємо під впливом турбуючих емоцій, таких як гнів, прив'язаність, жадібність або невідання.

Припустимо, коли ми вступаємо в контакт з нашим другом, то маємо неприємні відчуття й почуваємося нещасними. Обставиною може бути те, що ми посварилися під час останньої зустрічі, або, навіть якщо ми добре провели час, у мене може бути поганий настрій просто зараз. Але це лише обставина, умова для того, для виникнення компульсивного аспекту. Коли ми нещасні, нам хочеться щось зробити, наприклад, вигукнути: "Забирайся!" Коли я засмучений, і так само, як і коли я спраглий, насправді я хочу відштовхнути від себе це неприємне відчуття: "Мені не подобається цей нещасний стан. Заберіть його від мене!" Тож тепер, на основі попередньої схильності до крику, нав'язливо виникає бажання накричати на людину, і мені здається, що якщо вона піде, то моє нещастя зникне. Це призводить до того, що мене тягне накричати на когось. Виникає думка, що треба накричати, а потім я дійсно кричу на когось. А потім, оскільки через крик виникає неприємне відчуття й ще більше нещастя, наша компульсія до крику породжує додаткові причини не тільки до повторюваної звички кричати, але й до того, щоб у майбутньому сприймати контакт з більшою кількістю речей як неприємний – і знову бути нещасливим. Отже, буддизм пропонує нам цей дуже ретельний аналіз.

Усе це походить від плутанини щодо себе і того, як існує "я". Мені потрібно зосередитися на тому, що ці проєкції, ці фантазії про те, як мені здається, що я існую – що я завжди повинен бути щасливим, що все завжди має бути по-моєму і так далі – все це не відповідає реальності. Твердження пустотності – це досить унікальне твердження, яке взагалі не зустрічається в західній психології. Ми реагуємо на щось, що насправді не є реальним, а пустотність означає відсутність; щось повністю відсутнє і ніколи не існувало. Те, що повністю відсутнє, – це об'єкт реальності, який відповідає моїй проєкції того, що неможливо, або іншими словами – відповідна фігура в реальності того, що я проєктуює неможливою. Наприклад, "я", яке є центром всесвіту і навколо якого все вертиться. Мені може так здаватися, але в реальності немає нічого, що цьому відповідає. Або інший приклад, який я часто використовую: ідеальний партнер, що наче принц чи принцеса на білому коні, який нас наповнить. Це казка. Таких людей не існує. І коли ми зосереджуємося на повній відсутності цього об'єкта, коли ми усвідомлюємо й переконуємося, що його не існує – тоді всі нав'язливі і турбуючі емоції (які базуються на цій хибній вірі) вщухають.

Моє питання більш філософське. На початку лекції ви сказали, що однією з причин наших страждань є ірраціональність. Чи вважаєте ви, що людина може стати абсолютно раціональною?

Ірраціональність є однією з причин страждань. Чи вірю я, що людина може стати абсолютно раціональною? По-перше, бути раціональним не означає не мати емоцій. Бути раціональним означає, що наш спосіб мислення і спосіб розуміння є достовірним. Тому, наприклад, нераціонально думати, що я єдиний у світі, хто має певну проблему. Це нераціонально, і не має жодного сенсу. Коли ж ми раціонально ставимося до цього і усвідомлюємо, що багато людей мають таку саму проблему, це дозволяє нам відчувати співчуття, любов і емпатію до них.

Звісно, багато в чому наше мислення є ірраціональним. Це тому, що ми насправді не привчаємо себе аналізувати: Як я мислю? Це правильний чи неправильний спосіб мислення? Але за допомогою тренування, я думаю, можна виправити наше мислення. Ми робимо це в медитації – аналізуємо свої почуття. Наприклад, я почуваюся засмученим. Я переглядаю те, що сталося протягом дня, і можу зрозуміти, що мене засмутило те чи інше. Тоді я запитую себе, чому? І розумію, що я засмутився через ту чи іншу причину, яка є ірраціональною. Це неправильна причина. Тож коли я аналізую та деконструюю, я бачу ситуацію зовсім по-іншому, набагато раціональніше, і тоді я вже не так засмучуюсь. Я тренуюсь у медитації не бути таким ірраціональним, щоб і в повсякденному житті не бути таким ірраціональним.

У тибетському буддизмі система освіти і тренування базується на логіці та дебатах. Суть дебатів полягає в тому, щоб виявити невідповідності у мисленні – вашому та інших людей. Ви висловлюєте своє розуміння чогось, а потім інша людина перевіряє вас і досліджує, наскільки ви послідовні в своєму розумінні. Самі ви ніколи не поставите під сумнів своє розуміння так критично, як це роблять інші. І внаслідок тренувань з дебатів ви піддаєте критичному аналізу все, про що думаєте. Через деякий час це не обов'язково має бути вербальний аналіз, просто ваш ум мислить саме так. Будь-які суперечності зникають і у вас з'являється впевненість у своєму розумінні, що готує вас до того, щоб бути набагато ефективнішими в медитації. Якщо ви намагаєтесь медитувати на непостійність, наприклад, і ви не зовсім розумієте непостійність або ваше розуміння заплутане, ви не отримаєте нічого, окрім ще більшої плутанини.

Однак варто остерігатися під час тренувань та дебатів, щоби не стати тим, кого я називаю "монстром дебатів". Монстр дебатів – це той, хто не знає, коли потрібно зупинити дебати. Що би хто не сказав – монстр дебатів одразу ж накидається, атакує й починає дебатувати. Така поведінка призводить до того, що людина дуже швидко втрачає друзів. Зізнаюся, що коли я поїхав до Індії, на початку, приїхавши з університету, де я дуже добре вчився, я навмисно не пішов на тренування з дебатів, бо знав, що стану саме таким монстром. Тож треба бути обережними.

Що робити, якщо я вже став монстром дебатів?

Якщо ви вже стали монстром дебатів, вам потрібно навчитися заспокоювати свого монстра. Це називається терпінням і толерантністю до інших. Якщо хтось сприйнятливий до вас і до того, що ви його виправляєте, то добре. Але якщо він не сприйнятливий, то те, що ви робите, – це просто пуста балаканина. Також потрібно навчитися бути дипломатичним, знати, коли доречно щось сказати, а коли недоречно, як говорити так, щоб це не було образливо, щоб нашою мотивацією не було: "я правий, я такий чудовий, а ти дурний". Адже ми намагаємося допомогти людині, а не принизити й показати, яка вона дурна. І не обов'язково говорити все, що ми думаємо. Це дуже важливий інсайт. Якщо ми знаємо, що те, що говорить інша людина, ірраціонально – це нормально. Не обов'язково вказувати на це.

Наприклад, у вас є трирічна дитина, і настав час спати. Дитина не хоче лягати спати, і вона починає кричати на вас: "Я тебе ненавиджу! Ненавиджу тебе!" Це ірраціонально. Ви вірите, що дитина дійсно вас ненавидить? Ні, вона просто втомилася і роздратована. Отже, ви проявляєте толерантність. Не треба виправляти дитину й казати їй: "Та насправді ти мене не ненавидиш", – і починати цілу дискусію. Це безглуздо. Ви проявляєте терпіння й поводитеся з дитиною так, як це доречно в цей конкретний момент.

Інший приклад: ви проводите час зі своїм партнером або другом, і він дуже засмучений. Він каже: "Я тебе ненавиджу і більше ніколи не хочу тебе бачити". Цікаво, що тоді ми проєкціюємо на це? Ми можемо спроєкціювати думку, що: "Ти ніколи не любив мене. І ніколи більше не полюбиш. Ти завжди так думав". Ви дуже злитеся. Ви засмучуєтесь. Але якщо замість цього подумаєте: "Гаразд, він засмучений. Він сказав це, але я розумію, що він зараз дуже злий, і це було ірраціонально". У той момент починати з ним дебати: "Що ти маєш на увазі, коли кажеш, що більше не хочеш мене бачити?" – просто смішно. Я розумію, що це ірраціонально, він засмучений, тому я буду терпеливим і почекаю, щоби поговорити про це завтра.

У мене питання про роботу. Яка робота допоможе мені підтримувати зв’язок із духовним шляхом? Наведу приклад. Я міг би піти працювати у велику юридичну компанію, але мої друзі радять не йти, бо ця юридична компанія занадто велика, вона поглине мене і зламає мій дух. Я відволікусь і забуду про духовний шлях. Здається, що більшість буддистів працюють або неповний робочий день, або вони фрілансери і працюють тільки тоді, коли їм хочеться. Тож чи можна якось поєднувати роботу з духовним шляхом?

Ніхто не казав, що це буде легко! Перш за все, ми не завжди можемо обирати, де працювати. У багатьох країнах зараз дуже високий рівень безробіття, і вам дуже пощастило, якщо ви знайшли бодай якусь роботу. В ідеалі, звичайно, ми намагаємося знайти роботу, яка нам подобається, яка нас не засмучує і яка якимось чином приносить користь іншим. І під час роботи ми намагаємося розвивати різні хороші якості, над якими ми працюємо в буддизмі, як-от терпіння, розуміння і співчуття до інших. В ідеальному світі ми намагаємося знайти роботу, використовуючи свої таланти і здібності, але ми можемо бути не в змозі зробити це через економічні та соціальні причини. Тож яку б роботу ми не знайшли (якщо ми можемо її знайти) – використовуйте цю ситуацію, працюйте з нею. І хоча колеги на роботі можуть намагатися створити дуже напружену атмосферу, це лише означає, що нам складніше протистояти стресу. Намагайтеся знаходити достатньо часу для щоденної буддійської практики або духовної практики, якою б вона не була.

Якщо ви займаєтеся якоюсь духовною практикою – а ми говоримо тут про буддійську практику – важливо, щоб вона була осмисленою, а не просто повторенням ритуалу, який став для вас безглуздим, бо тоді вона не матиме особливого ефекту. Найбільш корисним є встановлення наміру на день, наприклад: "Я намагатимусь сьогодні не засмучуватися. Я спробую бути терплячим. Я намагатимусь проявляти розуміння", – і так далі. Також корисно наприкінці дня проаналізувати, як ми прожили день. Якщо ми засмутилися або нервували, подивіться, які кроки можна зробити, щоб краще з цим впоратися. Якщо нам потрібні методи, які допоможуть заспокоїтися, ми можемо скористатися буддійськими методами, наприклад, зосередитися на диханні. Навіть якщо ми будемо робити все це лише п'ять хвилин на день, від цього вже буде користь. Спробуйте знайти баланс у житті. І спробуйте пізнати себе достатньо добре, щоб зрозуміти, в чому полягає ваш дисбаланс, і що вам потрібно зробити, щоби все збалансувати.

Наведу приклад. Мій добрий друг був дуже виснажений роботою, а він практик буддизму. Йому дуже допомогла гра на фортепіано. Він грав ще в молодості, але потім припинив. Він виявив, що п'ятнадцять хвилин гри вранці або ввечері додають йому рівноваги. Він займався чимось творчим – діяльністю, яка залучає праву, а не ліву півкулю мозку. Тож те, що ви додаєте для відновлення балансу, не обов'язково має бути буддійською діяльністю. Просто гра на фортепіано, наприклад, виявилася дуже корисною для мого друга.

Я виявив, що якщо я намагаюся працювати над тими ситуаціями, з якими я можу зіткнутися на роботі, це набагато корисніше для моєї духовної практики, ніж просто залишатися в зоні комфорту й намагатися робити якісь більш загальні практики.

Це дійсно так. Тільки через виклики ми зростаємо.

Не просто сидіти вдома і співати, а робити щось, щоб реально допомогти людям.

Точно. Допомагати людям, безумовно, набагато краще. Насправді робити "брудну роботу" й допомагати людям, безумовно, корисніше, ніж просто сидіти і промовляти мантри.

Людина народжується з бажанням бути щасливою, і вона не має бажання страждати, втім все одно стикається зі стражданням, і, можливо, вона не має протиотрути. Багато людей страждають, і багато людей нічого не можуть з цим зробити, тому вони просто примножують страждання. У цьому немає ніякої логіки. Чому так відбувається? Чому ми маємо ці страждання? Чому це страждання взагалі існує?

Страждання існують через нашу плутанину щодо реальності. Розумієте, наша ментальна діяльність створює певні видимості, і це дуже заплутує. Наприклад, нам здається, що в нашій голові постійно лунає голос, який говорить. І тому здається, що в моїй голові сидить якесь маленьке "я", яке розмовляє. Це автор всередині, який говорить: "Йой, а що люди думають про мене? Що мені тепер робити? Я повинен зробити це зараз. Я маю зробити це", – він хвилюється і так далі. Тож здається, що в нашій голові сидить суцільне маленьке "я", але це смішно, якщо подумати про це. Немає ніякого маленького "я", яке сидить за пультом управління, інформація надходить на екран і через динаміки, а потім маленьке "я" натискає на кнопки і змушує тіло робити щось, або змушує рот говорити щось. Це фантастика, чи не так? Нейронаука погодилася б з цим. Але нам так здається; ми віримо, що існує справжнє "я", яке є цілісним, і саме про нього ми турбуємось. Тож це є обмеженням такого роду "апаратного забезпечення", яке ми маємо – цього тіла.

Але 95% людей живуть з цим стражданням і не знають, що з цим робити. І що ж відбувається – це буде продовжуватися без кінця-краю?

Так, це буде продовжуватися, якщо ви нічого з цим не зробите. Так не обовʼязково повинно бути. Треба прокинутися, так би мовити, і зрозуміти, що це не відповідає жодній реальності і що я вірю в якусь фантазію і дію на основі цієї фантазії – ніби існує це маленьке "я", яке повинно захищатися, воно повинно нападати і так далі. Іноді, звичайно, доводиться захищатися і самостверджуватися. Але тут йдеться не про це. Якщо хтось кидає в тебе чимось, звичайно, ми повинні підняти руку й захиститись, і ми робимо це автоматично.

Але ви можете усвідомити, що немає нічого, через що ви відчуваєте себе невпевнено, немає нічого, що ви повинні захищати. Не треба доводити своє існування, не треба доводити, що ми гідні любові і так далі. Це безглузде занепокоєння. Воно ґрунтується на переконанні, що всередині є маленьке "я", яке мусить довести своє існування. І коли ви вільні від цього, ви просто дієте; ви просто дієте зі співчуттям, терпінням і любов'ю – не турбуючись. Ви можете думати: "Якщо мої дії допоможуть – добре. Якщо не допоможуть – що ж я можу зробити? Я ж не Бог". Але якщо ми не усвідомлюємо, що все це безглуздя, яке ми проєкціюємо, – це просто безглуздя, то так, це страждання буде тривати вічно. Тому ми відчуваємо співчуття до тих, хто цього не розуміє. Коли вони діють деструктивно, замість того, щоб злитися на них і хотіти їх покарати, ми ставимося до них зі співчуттям: вони чинять так, бо не знають кращого способу, як неслухняні діти.

Буддизм розвивався, адаптуючись до різних культур: Тибету, Китаю, Таїланду тощо. Чи вважаєте ви, що колись настане час, коли буддизм буде адаптований до західної культури, і ми зможемо практикувати його не як культурну традицію певної нації, а як природну традицію західної культури?

Загалом, так. Але не існує такого поняття, як буддизм поза культурним контекстом. Будда, зрештою, був індійцем і навчав в індійському контексті. Тож незалежно від того, в якій країні чи культурі поширився буддизм, існують певні базові індійські аспекти, які є фундаментальними для буддійського способу мислення. Я маю на увазі перенародження під впливом карми, мету звільнення від перенароджень шляхом здобуття знань і розуміння, щоби протистояти невіданню, можливість стати просвітленою істотою, а також віру в існування багатьох інших форм життя, окрім людського і тваринного. Всі ці речі є загальною культурною оболонкою буддизму, незалежно від того, країни, де його практикують. Існують також специфічні речі, які варіюються від культури до культури.

Я розрізняю те, що називаю "Дгарма-Лайт" (Дгарма означає буддійське вчення) і "Справжню Дгарму". Дгарма-Лайт – це низькокалорійна, низькокофеїнова версія, в якій немає концепції перенародження і так далі. Дгарма-Лайт призначена лише для цього життя, і це добре, але вона зводить буддизм просто до форми психології. Це корисно, без сумніву, і має свої відмінні риси. Але це не є справжня, автентична Дгарма. Тому, якби західний буддизм став лише полегшеною версією буддизму, я думаю, це було б великою втратою. Це частина того, що я намагаюся зробити на своєму веб-сайті – я намагаюся принаймні показати Справжню Дгарму.

Існують західні досягнення, які можна додати до традиційних азійських викладень, і які б могли збагатити наше розуміння. Ми, західні люди, мислимо історично, і тому нам подобається розуміти розвиток ідей у часі. Ми дуже добре вміємо порівнювати системи – саме так ми вчимося. Ми хочемо знати, наприклад, яким є погляд на порожнечу в одній школі порівняно з іншою, і як він розвивався. Ми розуміємо речі через розуміння їхніх відмінностей. Тому я думаю, що це буде невід'ємною рисою західного буддизму – привнесення в нього і злиття з ним нашого більш наукового способу розуміння буддизму, а не просто прийняття на віру того, що щось написано в священних писаннях, а значить так воно і є.

Його Святість Далай-лама завжди намагається об'єднати науку і буддизм, зокрема науку про мозок. У буддизмі немає жодних описань роботи мозку. Західна наука про мозок анітрохи не суперечить буддійському вченню, і може дуже добре його доповнити. Також існують дискусії про фізику елементарних частинок, квантову фізику, космологію та інші подібні речі. За словами Далай-лами, як і самого Будди, ми повинні приймати як істину тільки те, що можна перевірити. А якщо ж це неправда, то забути про це. Це не шовіністичне ставлення, на кшталт: все вже є в буддійських писаннях, і Будда виказав своє вчення дуже давно, тож немає нічого нового, чого ми можемо навчитися. Навпаки, якщо є щось неточне у вченні Будди, ми повинні виправити це, відповідно до того наукових відкриттів.

Що стосується поверхневих змін у західному буддизмі, то чому б і ні? Тибетці, звичайно, не мають такої ж музики чи таких же підношень квітів, як індійці, тому й ми не мусимо повторювати все за тибетцями. Це тривіальні речі, просто зовнішня обгортка, декорації. Однак, які б західні елементи ми не привносили, такі як музика тощо, дуже важливо не вдаватися до банальщини та зберігати шанобливість і гідність.