Актуальність буддизму в сучасному світі

Його Святість Далай-лама розрізняє буддійську науку, буддійську філософію та буддійську релігію. Він каже, що буддійська наука і буддійська філософія можуть багато чого запропонувати кожному. Не обов’язково вивчати буддійську релігію чи цікавитися нею, щоб отримати користь від вчень та ідей буддійської науки та філософії.

Буддійська наука вивчає психологічні аспекти; це дуже глибокий аналіз того, як працює ум, емоції й сприйняття. Вона також може багато чого запропонувати в галузі логіки та розуміння космології. Буддійська філософія вивчає реальність – те, як ми розуміємо реальність і деконструюємо наші фантазії та проєкції щодо реальності. Ці речі можуть бути корисними для будь-кого, без необхідності приймати більш релігійні аспекти буддизму, як-от реінкарнація, звільнення та просвітлення. Крім того, медитація – це діяльність, яка може бути корисною для будь-кого, як спосіб тренування ума та розвитку більш позитивного ставлення до життя.

Головною метою буддійської психології та філософії (а також релігійних аспектів буддизму) є звільнення від страждань і нещастя. Всі ми переживаємо чимало ментальних страждань і психологічних проблем через емоційні труднощі. Ми маємо багато проблем через ірраціональність і втрату зв'язку з реальністю. Буддійське вчення може допомогти нам подолати ці проблеми.

Буддизм як релігія, звичайно ж, говорить про подолання проблем у майбутніх життях, про звільнення від перенароджень і про те, як стати просвітленим буддою. Але з погляду психології та філософії, запропоновані методи можуть допомогти нам мінімізувати наші страждання і проблеми вже в цьому житті.

Основною структурою вчення Будди було те, що він називав Чотирма Благородними Істинами. "Благородні" – це термін, який описує тих істот, які бачили реальність. Це істинні факти про життя, які істоти, що бачать реальність, розуміють або знають як істинні.

Перша справжня істина – це страждання. Що таке істинне страждання? З якими проблемами ми всі стикаємося?

Перша проблема – це нещастя. Існує цілий спектр нещастя: навіть у приємних ситуаціях, коли у приємній компанії ми їмо смачну їжу, ми все одно можемо бути нещасливими. З іншого боку, навіть якщо нам боляче, ми можемо бути щасливими й не скаржитися, не засмучуватися й не зациклюватися на собі; ми можемо бути в спокої, приймаючи ситуацію і турбуючись про те, щоб не засмучувати нашу сім'ю. Отже, нещастя – це перший тип більшої проблеми, з якою ми всі стикаємося.

Другий тип проблем є дещо незвичним, і тому більшість людей не вважають це проблемою. Другий тип страждань – це наше звичайне щастя. У чому проблема нашого звичайного щастя? Проблема в тому, що воно не триває довго, воно ніколи не буває повним – нам ніколи не буває достатньо. Також воно змінюється: ми щасливі якийсь час, аж раптом наш настрій змінюється, і ми більше не щасливі – ми раптом стаємо нещасними. Якби наше звичайне щастя було справжнім абсолютним щастям, то чим більше у нас було б того, що робить нас щасливими, тим щасливішими ми б ставали. Візьмемо морозиво – теоретично, чим більше морозива ми з'їдаємо за один раз, тим щасливішими ми мали б ставати. Але після певного моменту ми перестаємо бути щасливими від того, що їмо морозиво, і якщо продовжуватимемо його їсти, то нам просто стане зле. Тож це звичайне щастя, якого ми прагнемо, також є проблематичним.

Питання щастя – дуже цікава тема. Я часто думаю: скільки моєї улюбленої їжі мені потрібно з'їсти, щоб насолодитися нею? Чи вистачить одного маленького шматочка? Чи зможу я сказати, що я насолодився нею і мені більше не потрібно? Насправді ж, як виявилось, це не так. Ми хочемо їсти ще, ще і ще. Тому навіть насолода не приносить задоволення.

Третій тип проблем – це наше компульсивне існування. Компульсивність, або нав’язливість, означає, що ми не контролюємо свою свідомість і поведінку. Наприклад, ми нав'язливо наспівуємо про себе якусь дурнувату пісню – і не можемо її позбутись. Або нав'язливо маємо дуже негативні думки, нав'язливо хвилюємося, нав'язливо весь час говоримо, нав'язливо діємо в негативний спосіб. Власне, весь цей аспект нав'язливості – це є те, що називається кармою в буддизмі; карма примушує нас до повторюваної поведінки, без жодного контролю з нашої сторони. І навіть якщо це нав'язлива так звана "хороша поведінка", наприклад, намагання завжди бути досконалим, ми ніколи не буваємо задоволені – компульсія бути досконалим насправді спричиняє неабиякий стрес; це геть неприємно.

Отже, деструктивна чи конструктивна, та компульсивна поведінка – це аж ніяк не добре. Вона приносить проблеми, особливо коли ми нав'язливо діємо, говоримо і думаємо зі злістю, жадібністю, прив'язаністю або ревнощами. Деякі люди одержимі ревнивими думками про свого партнера – вони дуже параноїдальні і підозрілі. Це приклад вкрай неприємної компульсивної поведінки. Було б чудово, якби ми могли подолати цей нав'язливий аспект мислення, мовлення та дій.

Буддизм говорить, що нам потрібно шукати причини цих проблем у собі. Легко звинувачувати в наших проблемах зовнішні чинники: наприклад, я злюся через економіку, політику чи погоду. Насправді ж це просто зовнішні умови для прояву певних звичок – наших власних звичок, наприклад, звички скаржитися. Ми вважаємо, що проблема назовні, але насправді проблема в нашому нав'язливому скарженні. Насправді не має значення, що відбувається ззовні: зовнішні події – це лише умови, на які ми можемо скаржитися.

Отже, одна з головних тез буддизму полягає в тому, що те, як ми переживаємо життя, в основному залежить від нас самих. У житті будуть злети й падіння, і ми можемо переживати їх з дуже сильною тривогою, або ж із повним спокоєм. Насправді все залежить від нас самих. Тому потрібно зазирнути всередину себе: які в мене є проблеми? Що є причиною моїх проблем? Що є причиною мого нещастя? Що стоїть за моїм звичайним типом щастя, за моєю компульсією? Які її причини?

Буддизм стверджує, що нам потрібно заглиблюватися все далі, щоб виявити справжню причину наших проблем. Ми можемо сказати, наприклад: "Моя проблема – поганий настрій", – але тоді ми повинні спитати себе: "Чому в мене поганий настрій?" Виявиться, що справжньою причиною наших проблем є плутанина: плутанина в тому, як я існую, плутанина в тому, як існують інші, плутанина в тому, як існує все на світі, і плутанина в тому, що відбувається зі мною. Замість того, щоб побачити реальність усіх цих речей, ми проєкціюємо на реальність всілякі фантазії.

Ми проєкціюємо на реальність неможливі способи існування. Наприклад, щодо себе ми думаємо: "Усе завжди має бути по-моєму. Я маю усім подобатися. Усі мають звертати на мене увагу. Те, що я кажу, й те, що я думаю, – дуже важливо". Приклади такої поведінки ми бачимо в блогах, текстових повідомленнях та соціальних мережах. Нові технології формують таку фантазію: "Те, що я хочу сказати, – дуже важливо. Увесь всесвіт повинен почути те, що я хочу сказати. Я щойно поснідав, і, звичайно, всі хочуть знати, що я їв на сніданок. І якщо недостатня кількість людей поставить "лайк" тому, що я з'їв на сніданок сьогодні вранці, то я буду дуже засмученим – увесь день зіпсований".

Ще одна хибна проєкція – це ідея, що я завжди маю контролювати ситуацію. Ми стикаємося з ситуацією і відчуваємо, що повинні тримати все під контролем. Ми думаємо: "Я все розумію і зроблю так, щоб все спрацювало, як я хочу. Я змушу всіх в моєму офісі робити те, що я хочу. Я змушу всіх у своїй родині робити все так, як я хочу". Це абсурд. Це неможливо – ми всі це знаємо, – але це базується на проєкції, що: "Мій спосіб робити речі – це правильний спосіб. Всі інші роблять неправильно і не так добре, як я".

Або ми проєкціюємо на когось думку "ти мусиш мене любити" чи "ця людина особлива". Ми вважаємо, що неважливо, що мене люблять інші люди, наприклад, мої батьки або мій собака, але ця конкретна людина мусить мене любити. Якщо ж ні, я дуже засмучуюсь. Я завжди згадую про цю концепцію, коли думаю про великі колонії пінгвінів в Антарктиді. Там живуть десятки тисяч пінгвінів, і для нас вони всі виглядають однаково, але з погляду самця пінгвіна все інакше. З'являється одна конкретна самка, і з десятків тисяч пінгвінів він прив'язується лише до неї: "Це та сама, абсолютно особлива, і я хочу, щоб вона мене любила". Це фантазія, проєкція, що цей один пінгвін або ця одна людина важливіша за всіх інших і дуже особлива, інші ж не мають значення.

Тож ми звеличуємо себе ("я особливий") або когось іншого ("ти особливий"). Або ми перебільшуємо щось, що відбувається з нами. Наприклад, моя дитина погано вчиться в школі; я відчуваю, що я єдиний у Всесвіті, хто стикався з такою проблемою. Або у мене болить спина, або я відчуваю стрес – здається, що ні в кого більше немає цієї проблеми, тільки у мене, і це найжахливіша річ у світі. Або ми думаємо: "Ніхто мене не розуміє. Усіх інших легко зрозуміти, але я особливий".

Ми перебільшуємо всі ці речі, що називається проєкціюванням. Ми проєкціюємо на них щось неможливе і віримо в це. Потім ми відчуваємо себе невпевнено – і це доводить, що ми проєкціюємо, що ця проєкція не має міцного підґрунтя в реальності. Ми відчуваємо себе незахищеними, і тоді у нас з'являються різні емоційні стратегії, щоби спробувати зробити це важливе "я" захищеним. Наприклад, це "я", у якого все завжди має бути по-своєму, а коли ні, то що ми робимо? Ми злимося й не можемо прийняти ситуацію: "Все складється не так, як я хочу". Або якщо все йде так, як нам подобається, ми дуже прив'язуємося до цього стану, думаючи: "Якщо я зможу зробити все навколо так, як мені подобається, то це дасть мені відчуття безпеки". Або ми стаємо дуже жадібними і прив'язаними: "Якщо хтось інший отримує те, що хоче, а я ні, я дуже заздрю тому, що він отримав, і хочу отримати це сам". Тоді ми нав'язливо проявляємо ці турбуючі емоції. Ми злісно кричимо на когось, або у нас нав'язливо виникають жахливі думки заздрості чи жадібності.

Згідно з буддійським вченням, це і є істинна причина наших проблем. Ми нещасні, і що ж ми робимо? Скаржимося: "Бідолашний я, я такий нещасний". А якщо ми щасливі, то нам ніколи не вистачає цього щастя. Ми прив'язані до свого щастя і ніколи не буваємо вдоволені – завжди хочемо більшого. Якщо поспостерігати за собою, можливо, ми помітимо, що іноді ми схожі на собаку. Коли собака їсть, він завжди озирається, щоб переконатися, що жоден інший собака не забере його їжу. Так само відчуває себе й людина: "Я маю своє щастя. У мене все йде так, як мені подобається. Але, можливо, хтось інший забере його в мене". Ми невпевнені в собі.

Чим більше ми аналізуємо і заглядаємо всередину себе, тим дивовижніші наші відкриття. У нас бувають думки такого штибу: "Я щасливий, але, можливо, я міг би бути щасливішим. Я нещасливий, і це триватиме вічно. Бідолашний я. Я ніколи не вийду з цієї депресії". Ми виявляємо, що наш ум постійно кружляє в розгубленості щодо того, як ми існуємо.

Альтернативний спосіб мислення, наприклад, такий: "Якщо я щось маю, я можу бути задоволений цим". Наприклад, у мене є годинник. Годинник працює, і якщо він зламається, я зможу його полагодити. Я міг би задовольнятися тим, що маю, але замість цього, можливо, я дивлюся на чийсь годинник і думаю: "Ох, його годинник  кращий за мій". Тоді починаються проблеми. "Ох, мій годинник не такий гарний, як її годинник. Чому я маю лише цей неякісний годинник? Як я можу отримати кращий годинник? Якщо люди побачать мене з цим дешевим годинником, що вони подумають про мене?"

Це дуже поширене почуття – занепокоєння тим, що подумають інші. Так багато проблем пов'язано зі стурбованістю власним іміджем, про те, як нас бачать інші. У моєму випадку, я можу думати, що справді хороші вчителі повинні мати справді хороші годинники. Але можна подумати й інакше: "У мене дешевий годинник, то й що?" Це інсайт, до якого ми маємо прагнути: що з того? Чи справді важливо, який у мене годинник? Мій годинник показує час, і це єдине, що мене хвилює.

Також можливі й інші крайнощі: замість того, щоб думати, що я повинен мати гарний годинник, я можу думати, що я – буддійський вчитель, і тому маю бути скромним. Я не мушу мати дорогих речей, бо тоді люди подумають, що я вчителюю заради грошей. Тоді я буду дуже пишатися тим, що в мене дешевий годинник, і захочу, щоб це було помітно всім; я захочу похизуватися: "Подивіться, який у мене дешевий годинник. Я такий скромний. Я такий буддист". Звичайно, це також дуже неспокійний стан ума.

Це і є страждання. Саме про це говорить буддизм – як позбутися заплутаних, стурбованих моделей мислення. Усе це страждання ґрунтується на нашому ставленні, особливо на нашому ставленні до самих себе.

Третя благородна істина, яку побачив Будда, полягає в тому, що насправді можна позбутися всіх цих проблем. Можна досягти істинного припинення, щоби проблеми більше ніколи не виникали. Це не рішення на кшталт просто лягти спати і не переживати за свої проблеми, поки я сплю. Адже, коли я прокидаюся, мої проблеми повертаються знову. Ми не хочемо такого тимчасового рішення.

Чому ми говоримо, що можна назавжди позбутися проблем? Чи це просто прийняття бажаного за дійсне? Чи це щось дійсно можливе? Буддизм стверджує, що можна назавжди позбутися всіх цих проблем, тому що фундаментальна природа нашого ума чиста. Отже, нам потрібно зрозуміти, що це означає. Коли ми говоримо про ум в буддизмі, ми не говоримо про якийсь механізм у нас в голові, що мислить. Ми говоримо про всю ментальну діяльність. Наша ментальна діяльність продовжується без кінця-краю. Ментальна діяльність включає в себе також емоції та сприйняття, а не лише мислення. Буддизм вчить, що основна ментальна діяльність не обов'язково повинна бути змішана з плутаниною. Вона може бути вільною від турбуючих емоцій, таких як гнів тощо – адже вони не є частиною її природи.

Може здаватися, що ми завжди сердиті або розгублені. У багатьох людей є досвід, коли вони чують пісню, яка крутиться в голові знов і знов. Здається, що це ніколи не припиниться. Коли прокидаєшся вранці, вона починається знову. Це несерйозний приклад, але це також компульсія. Однак пісня не є частиною реальної сутності ментальної діяльності людини. Якби це було так, вона була б звучала з моменту народження, аж до теперішнього моменту. Але ментальна діяльність не існує в такий неможливий спосіб; не істинно те, що в моїй голові завжди грає ця дурна пісня. Це неможливо. Я можу протидіяти цій пісні, яка звучить у моїй голові. Наприклад, я можу порахувати цикли дихання. Це дуже простий спосіб принаймні тимчасово зупинити її. Почніть рахувати своє дихання до одинадцяти і повторюйте це знову і знову. Якщо ви дійсно зосереджені та сконцентровані, пісня припиниться. Це означає, що пісня не є невід'ємною частиною ментальної діяльності.

Так само і з турбуючими емоціями. Ми можемо кинути їм виклик, застосувавши протидіючу силу. Ми можемо змінити своє ставлення. Зі зміною ставлення зміниться й увесь наш досвід. Я можу намагатися закінчити проєкт на роботі, сприймаючи його як украй важкий – такий жахливий, що я ніколи не зможу його закінчити. Тоді я буду страждати. З іншого боку, я можу змінити своє ставлення і дивитися на нього як на виклик. Я можу думати: "Це насправді виклик. Це пригода, в якій треба спробувати розібратися. Подивимося, чи зможу я це зробити". Ми можемо підійти до завдання, як до вирішення головоломки. Подумайте, як ми підходимо до комп'ютерних ігор. Ви можете сприймати гру як на надто складну й думати, що ніколи не зможете її пройти. А можна спримати її як забаву, як пригоду: "Я спробую розібратися, спробую опанувати цю гру". І тоді, навіть якщо це буде важко, це буде також і цікаво. Отже, все залежить від зміни нашого ставлення.

Щодо плутанини в тому, як існую я, інші, та все навколо мене, цьому існує точна протидія. Замість не знати, як існують речі – я можу знати, як вони існують насправді. Замість мати неправильне знання, я можу мати правильне знання.

Правильне знання того, як існують речі, є четвертою Благородною Істиною. Її зазвичай називають Істинним Шляхом, і вона означає істинний спосіб розуміння. Цей істинний спосіб розуміння протистоїть хибному способу розуміння. Як тільки ми переконуємося, що речі існують саме так, ми усвідомлюємо, що інший спосіб, в який ми думали, що речі існують, неможливий, абсурдний. Тоді з цією впевненістю ми підтримуємо правильне розуміння.

Наприклад, хтось може думати: "Я – центр всесвіту. Я найважливіший і завжди все має бути по-моєму". Такому мисленню протистоїть: "А хто я насправді? Я не особливий. Всі люди однакові. Чому я повинен бути єдиним, в кого все має бути по-своєму?" Така думка має великий сенс: "Я не особливий. Я такий самий, як і всі інші". Звідки ми знаємо, що це правда? Ну, якби я був центром всесвіту, якби я дійсно був єдиним, в кого все буде по-своєму, всі інші повинні були б погодитися з цим принципом. Так чому ж вони не погоджуються? Чи не тому, що вони дурні? А як щодо людей, які жили і померли до мого народження – вони теж повинні думати, що я найважливіший? Чому все має бути по-моєму, а не по-їхньому?

Тож ми аналізуємо. Дуже важливо думати: "Те, як я проєкціюю і взаємодію зі світом – чи має це якийсь сенс? І якщо це не має сенсу, то чому я нав'язливо поводжуся так, ніби це правда – поводжуся так, ніби все навколо має бути по-моєму, що я завжди маю контролювати те, що відбувається навколо мене. Це настільки ж корисно, як битися головою об стіну. Тому, як тільки я почну так поводитися, я постараюся це помітити". І як тільки я це помічу, я можу сказати собі: "Це просто смішно", – а потім просто зупинитися та не діяти з цього стану. Коли проявляється нав'язлива поведінка, це відбувається тому, що ми не усвідомлюємо, що відбувається.

Звичайно, нелегко перестати думати у звичний спосіб. Але, як і в прикладі з піснею, що постійно крутиться в голові, ми можемо протидіяти негативній ментальній поведінці або принаймні тимчасово зупинити її, рахуючи дихання. Ми також можемо використовувати дихання при нав'язливому занепокоєнні, нав'язливих думках та емоціях, як розчарування і засмучення. Навіть якщо я не можу глибоко проаналізувати і зрозуміти справжню причину моєї проблеми, я можу принаймні не дозволити своєму негативному мисленню продовжуватися; замість цього я можу порахувати дихання. Іншими словами, я можу заспокоїтися. Я можу зробити невелику перерву в цьому пориві хвилювання, заспокоїти стрес від думок: Чому ця ситуація розвивається не так, як я хочу? Після такої ментальної перерви ми стаємо трохи спокійнішими і тоді можемо запитати себе: "Чому я очікую, що все повинно йти так, як я хочу? Хіба я Бог?"

Ще один гарний приклад нелогічного мислення – переконання, що я повинен усім подобатися. Протидія цьому така: навіть за життя Будди не всі любили його, то чому я маю очікувати, що буду подобатися всім? Це допомагає нам бути трохи реалістичнішими. Є кілька дуже простих фактів про життя, один з яких полягає в тому, що ми не можемо догодити всім. Можливо, ми хочемо догодити всім, але, на жаль, це неможливо. Догодимо ми їм чи ні, залежить від них самих – це залежить від їхнього ставлення, яке я не можу контролювати. Це дуже потужний інсайт: те, чи люди сприйнятливі до мене, є результатом багатьох причин і умов. Їхня реакція на мене не залежить виключно від моїх дій. Звісно, треба старатися з усіх сил, але не варто очікувати неможливого. Ми маємо намір робити добро, ми намагаємося поводитися добре, але ніхто не є досконалим. Будда досконалий – але ми не будди.

Істинне розуміння й істинний шлях – це деконструювати плутанину і намагатися протиставити нашій плутанині ясність розуміння: розуміння того, як існую я, як існуєте ви, як існує усе і вся.

Візьмемо приклад із сучасного життя. Можливо, я застряг у заторі, через що запізнююся на зустріч, і переживаю нещастя через цю ситуацію. Я нав'язливо думаю негативні думки, сповнені нетерпіння і гніву. У цій ситуації нам не потрібно вірити в перенародження – тут нам пропонують спосіб керувати своїми думками. Тут нам можуть допомогти основні положення буддійської науки і філософії. Я можу проаналізувати ситуацію: що відбувається? Я запізнююся і почуваюсь нещасливо. Ми можемо просто сказати: "Ну то й що, що я нещасливий", – і залишити все як є. Але замість того, щоби прийняти той факт, що я нещасливий, я зосереджуюсь на цьому нещасті, стаю одержимим ним, я проєкціюю на нього те, що нещастя буде тривати вічно. Образ, який використовується в буддизмі: що я подібний до спраглої людини, яка хоче води, аж вмирає від спраги. Нещастя, яке я переживаю, схоже на неймовірну спрагу і відчуття, що я повинен знайти воду! У ситуації з затором я думаю: "Я неодмінно повинен вибратися з цієї ситуації, і я не можу чекати, поки звільнюся від цього нещастя і розчарування". Це схоже на те, як думає людина, яка хоче пити: "Я не можу дочекатися, коли зможу напитися води".

Цікаво, що цей образ спраги застосовується і тоді, коли ми відчуваємо себе щасливими. Ми не хочемо, щоб наше щастя закінчувалося, і міцно тримаємося за нього. Уявіть собі, як це, коли ви відчуваєте сильну спрагу і робите перший ковток води. Що ви відчуваєте? Ми настільки спраглі, що не хочемо лиш один ковток води, ми хочемо все більше й більше, хочемо пити й пити. Це дуже цікаве питання для самодослідження. Чи я просто спраглий до щастя? Ми всі хочемо бути щасливими, ніхто не хоче бути нещасним. Це загальноприйнятий принцип буддизму, і в цьому немає нічого поганого. Але чи схоже моє ставлення до здобуття щастя на ставлення людини, яка вмирає від спраги? Чи спраглий я до щастя? І коли я отримую його трохи, чи відчуваю я стрес? Чи думаю: "Не забирайте його! Я не можу втратити це щасливе відчуття!" А якщо я втрачаю це щастя, чи думаю я: "О ні, я не можу цього витримати! Я повинен знову знайти щастя!" Третя можливість – нейтральність: я не хочу пити зараз, але я хвилююся, що можу захотіти пити пізніше. Отже, я ношу з собою пляшку води, тому що я хвилююся, що можу захотіти пити в майбутньому. Навіть коли ми не особливо щасливі і не особливо нещасні, ми все одно боїмося, що будемо дуже нещасними в майбутньому.

Стояти в заторі й відчувати розчарування – це те саме, що зосередитися на нещасті. Я застряг у заторі, і як людина, яка хоче пити, я з тривогою думаю: "Я мушу вибратися з цієї ситуації. Я мушу вийти з цього нещасного стану, в якому перебуваю". Я одержимий цим нещастям, і думаю, що воно триватиме вічно.

Тож у складній ситуації, коли я застрягаю в тягнучці й відчуваю розчарування, перше, на чому я зосереджуюсь, – це на тому, наскільки я нещасний: "Бідолашний я, я запізнюся. Бідолашний я, я не можу витримати цього затору. Я мушу їхати по-своєму. Я не можу витримати, що я не контролюю цю ситуацію. Я хочу контролювати, їхати якнайшвидше". Друге, на чому я зосереджуюсь, – це сама тягнучка, так, ніби вона триватиме вічно: "Ця тягнучка ніколи не закінчиться. Я застрягну тут на цілий день". Коли я не контролюю ситуацію, я не можу її виносити.

Тут відбувається повна одержимість проєкцією – проєкцією про нещастя, яке я відчуваю, проєкцією про затор і проєкцією про мене. Що нам потрібно зробити, так це деконструювати всі ці три проєкції, і для цього ми використовуємо загальні принципи буддійської філософії, які є дуже, дуже корисними. Буддійське вчення говорить, що щастя й нещастя то приходять, то уходять. Наш настрій постійно то підіймається, то падає. Якщо ми знаємо і приймаємо, що кожна ситуація змінюється, ми можемо думати: "Так, зараз я нещасливий. У цьому немає нічого особливого. Це не буде тривати вічно".

Те, що я відчуваю себе щасливим чи нещасним, виникає через причини та умови. Великий буддійський майстер з Індії Шантідева дав нам дуже корисну пораду: якщо є ситуація, яку ви можете змінити, навіщо хвилюватися? Просто змініть її. А якщо є ситуація, яку ви не можете змінити, навіщо хвилюватися? Занепокоєння не допоможе.

Отже, використовуючи цей принцип, я можу думати: "Я не можу прорватися крізь цей затор. Я застряг тут. Я не можу цього змінити, тому мені просто потрібно прийняти реальність". Прийняття реальності – це те, з чим більшість з нас має великі труднощі. Чи можемо ми щось зробити з цією ситуацією? Ну, якщо у мене є мобільний телефон, я можу зателефонувати людині, з якою у мене призначена зустріч, і сказати: "Вибач, я застряг у заторі. Я запізнююсь". Розчаруються вони чи не розчаруються – це вже їхня проблема. Хоча це звучить трохи грубо, але це правда. Реальність така, що я застряг, я запізнююсь, і я не можу контролювати реакцію іншої людини.

У цій ситуації потрібно бути обережним з почуттям провини: з тим, щоби погано почуватися через те, що я пропускаю зустріч, відчуттям, що я розчаровую свого друга, людину, яка чекає на мене. Це провина. Тут є хибне мислення, яке полягає в тому, що я повинен був запобігти цьому; наче це моя вина, що на дорозі багато транспорту. Очевидно, це сміховинно – як затор може бути моєю провиною? Дійсно, я міг виїхати раніше, але на дорозі все одно могла статися аварія; я міг запізнитися, навіть якби виїхав раніше. Не все під моїм контролем, і не все, що відбувається у Всесвіті, є моєю провиною. Натомість я можу думати: "Я не радію, що запізнився, але це не моя вина, і я зроблю все можливе, щоби приїхати якнайшвидше, залежно від ситуації на дорогах". Я можу деконструювати нещастя, яке я відчуваю, застрягши в пробці; я можу послухати музику; я можу насолоджуватися життям, поки я там стою. Якщо я застряг, я можу використати й це якнайкраще.

Далі нам потрібно деконструювати тягнучку. Зазвичай ми ставимося до цього затора так: це жахливо, це найгірша ситуація у світі. Зазвичай ми думаємо, що це буде тривати вічно; ми думаємо, що ніколи не прорвемося крізь затор і не доїдемо до місця призначення. Тому ми можемо проаналізувати ситуацію: цей трафік виникає з багатьох причин. Все, що виникає з причин, залежить від причин і умов, а отже, буде змінюватися – воно не може тривати вічно. Коли різні умови, від яких воно залежить, змінюються, змінюється і сама ситуація.

Скажімо, на дорозі сталася аварія. Це одна з умов, яка спричиняє затори. Врешті-решт, аварія буде ліквідована, постраждалих відвезуть до лікарні, машини швидкої допомоги поїдуть, і рух відновиться. Умови, що спричинили затор (розбиті автомобілі, поліція та машини швидкої), зникнуть. Зі зміною умов, що спричинили затор, зміниться і сам затор – проблема зникне. Отже, використовуючи цей аналіз, ми бачимо, що затор перестав бути чимось жахливим. Вкрай важливо бачити все в ширшому контексті всіх причин і умов, які на це впливають, а не розглядати ситуацію так, ніби вона існує сама по собі – ніби "затор" виник сам по собі і тепер просто існує, абсолютно не пов'язаний з будь-якими причинами чи умовами.

Відтак, використовуючи буддійську філософію, ми можемо більш реалістично ставитися до тягнучки. Ми можемо деконструювати наше ставлення до себе в цьому потоці машин. Ми можемо побачити, що ми одержимі думкою "бідний я, я не можу вчасно потрапити туди, куди хочу". Але якщо ми подивимося на реальність, то побачимо, що я не один застряг у цьому заторі. Навколо мене люди в машинах, і всі вони також хочуть потрапити кудись. Я не один такий. Я можу подивитися навколо на людей в інших машинах поруч зі мною – праворуч, ліворуч, спереду і ззаду – і якщо я бачу, що вони дуже засмучені і злі, це може допомогти мені розвинути співчуття, тобто бажання, щоб вони не переживали такий важкий емоційний стрес, і бажання, щоб вони також не застрягли в заторі.

Коли я зосереджений тільки на собі, діапазон думок дуже малий. Коли мої думки зосереджені тільки на мені, мій ум дуже напружений. Я міцно тримаюся за думку "бідолашний я". Все всередині мене, вся моя енергія скута. Якщо ж я мислитиму ширше, про всіх людей навколо мене, які також застрягли в заторі, то вся енергія мого ума буде набагато розлогіша, і оскільки у мисленні з’являється така широта та просторовість, то мій ум стає набагато розслабленішим. Частково страждання через нещастя виникає тому, що я так міцно тримаюся за нього з такою вузькою перспективою, а якщо я можу розширити своє мислення, то це допоможе подолати нещастя, яке я відчуваю. Мій стан ума стане приємнішим, розслабленішим, я не страждатиму так сильно. Це не змінює того факту, що я запізнюся на зустріч – з цим я нічого не можу вдіяти, але я можу щось зробити з тим, що я відчуваю, застрягши в заторі.

У цьому полягає актуальність буддизму не лише в сучасному житті, а й у житті взагалі. Ми намагаємося звертати увагу на наші емоції, установки, на ті проєкції, які ми створюємо, що є основою для установок. Ми аналізуємо нав'язливість нашого мислення, мовлення та дій. Ця нав'язливість породжується нашими проєкціями, і ми намагаємося застосувати методи деконструкції, щоб чіткіше побачити реальність того, що відбувається. Відтак, буддійська наука і філософія актуальні в повсякденному житті: вони допомагають мінімізувати страждання, які ми самі спричиняємо. Коли ми переживаємо злети й падіння, відчуття щастя й нещастя в повсякденному житті, ми намагаємося не бути схожими на спраглу людину. Коли ми щасливі, ми насолоджуємося цим, бо це не триватиме довго. Але ми не робимо з цього великої проблеми – ми просто насолоджуємося тим, що є. А якщо ми нещасливі, ми пам'ятаємо, що всі іноді бувають нещасливі – це цілком нормально. Ми просто продовжуємо робити те, що нам потрібно, і таким чином йдемо по життю, не перебільшуючи важливість того, що відбувається. Іншими словами, ми утримуємося від роздування ситуацій власними проєкціями. Життя стає дуже радісним, бо коли ми не зациклені на "я" і на тому, чого я хочу, тоді ми можемо бачити радість повсякденних дрібниць життя.