Практика ламрім: поради щодо медитації

Основними індійськими філософськими текстами, які існували за часів Будди, були Упанішади, і в них уже містилися згадки про медитацію. В Упанішадах медитація розглядається в контексті трикрокового процесу, що включає слухання, розмірковування та медитацію. Будда не винайшов цей трикроковий процес, він вже існував за його часів. Якщо ми хочемо розвинути якусь позитивну звичку, звичайно, нам потрібно спочатку почути про це; потім – обміркувати і зрозуміти; і, нарешті, – інтегрувати це в своє життя.

Якщо ми нічого не знаємо про Дгарму, нам потрібно спочатку отримати базову інформацію про буддизм і бути впевненими, що ця інформація є вірною. Тільки достовірна базова інформація може слугувати надійною основою для того, щоб зацікавитися справжньою Дгармою. Однак за часів Будди філософські вчення не записувались. Складати вчення у письмові тексти почали лише через декілька століть. Ось чому трикроковий процес починається з необхідності почути вчення, тобто вислухати вчення в усній формі.

У наш час на першому кроці ви також можете отримати інформацію про певні типи практик чи станів ума, які ви хотіли б розвинути, з книг або з інтернету. Однак це питання є спірним, оскільки коли ми чуємо вчення безпосередньо від вчителя, який присутній перед нами, це створює особливий ефект. Слухаючи вчення вживу, ми можемо отримати від вчителя більше натхнення, ніж від книги. Хоча, звичайно, у будь-якої книги теж є автор, і він може надихати. Ми можемо побачити це і в повсякденному житті. Наприклад, на живому концерті наші переживання будуть набагато потужнішими і надихаючими, ніж від прослуховування запису вдома. Наш досвід буде суттєво відрізнятися.

Коли ми слухаємо вчення, одна з найкорисніших настанов полягає в тому, щоб усунути "три вади глиняного горщика".

• По-перше, не варто бути подібними до перевернутого горщика, у який нічого не може потрапити. Іншими словами, якщо наш ум закритий, то зрозуміло, що ми не зможемо навчитися нічого з того, що почули.

• Також нам не варто бути подібними до горщика з діркою в дні. У такому випадку все, що наливається в горщик, буде просто виливатися через дірку. Це схоже на вислів "в одне вухо влітає, а з іншого вилітає". Нам потрібно уникати цього.

• Нарешті, не варто бути подібними до брудного горщика. Якщо налити чисту воду в брудний горщик, вона також стає брудною. Іншими словами, коли ми маємо багато упереджень, це псує наше розуміння нової інформації. Замість того, щоби чути саме те, що говорить людина, ми зазвичай змішуємо нову інформацію з нашим власними уявленнями і проєкціями.

Щоб уникнути цих помилок, після того, як ми почули певне вчення, дуже корисно занотувати його або якимось чином зафіксувати, щоб правильно запам'ятати, про що йшла мова. Особливо це корисно, якщо наша пам’ять не ідеальна (як у більшості з нас). Чим довше ми чекаємо, щоб записати почуте, тим більше наші упередження викривляють наші спогади. І навіть коли ми записали або зафіксували почуте, нам потрібно слухати ці вчення знову і знову. Просто зберігати їх у вигляді стосу нотаток на полиці або файлу в комп'ютері чи на телефоні – цього, безумовно, недостатньо!

Майстер школи Сак'я, Сонам Цемо, казав, що для того, щоби почати практикувати Дгарму, нам потрібно:

• спочатку визнати, що у нас є проблеми і що ми страждаємо;

• наступним кроком віднайти бажання усунути проблеми;

• нарешті, нам потрібно зацікавитися Дгармою як способом звільнення від страждань.

Як початківцям, нам, безумовно, потрібно мати відкритий ум і намагатися запам'ятовувати те, що ми вивчаємо; але найголовніше, нам потрібно слухати вчення Дгарми з інтересом і наміром оцінити користь того, що ми чуємо. Ми хочемо зрозуміти, чи допоможе почуте вчення нам самим подолати проблеми, якщо ми застосуємо його на практиці. Ми вивчаємо буддійське вчення не для того, щоб скласти іспит у школі чи вразити інших своєю ерудицією. Ми слухаємо вчення, щоби побачити, чи зможемо ми знайти в ньому щось, що матиме сенс саме для нас і допоможе в повсякденному житті.

Отже, слухаючи вчення, ми можемо по-різному ставитися до себе і до ситуації, що склалася. У методі, відомому як "три розпізнавання", ми розглядаємо себе як хвору людину, вчителя – як лікаря, а вчення – як ліки, що допомагають нам подолати різні хвороби чи проблеми, тобто наші турбуючі емоції.

У міру того, як ми просуваємося в практиці, з'являється багато додаткових настанов щодо ставлення до вчителя (щодо сприйняття вчителя як будди і так далі), але ці настанови не для початківців.

Другий крок – це розмірковування про почуте. Ми обмірковуємо вчення, щоб зрозуміти його. Ми досягаємо успіху в цьому, коли правильно розуміємо сутність вчення. Крім того, що нам потрібно правильно зрозуміти вчення, щоби правильно застосовувати його на практиці, нам також потрібно переконатися, що вчення є достовірним і таким, що його варто інтегрувати у життя, тому що воно допоможе нам подолати певні проблеми. Також нам треба набути переконаності, що ми дійсно можемо досягти того, про що йдеться у вченні. Якщо ми вважаємо, що це неможливо – наприклад, що ми ніколи не зможемо подолати свій гнів, – то який сенс займатися практикою, що спрямована на подолання гніву? Ми маємо бути переконані, що практика допоможе нам досягти поставленої мети.

Коли ми розмірковуємо про вчення, то робимо це з багатьох точок зору. До прикладу, коли ми говоримо про медитацію для розвитку любові до всіх істот, нам потрібно знати всі кроки, які потрібно пройти, щоб розвинути таку любов. Наприклад, від чого залежить рівна любов до всіх? Вона залежить від здатності бачити всіх рівними, бачити, що всі проявляли доброту до нас, і так далі. Тож для того, щоб розвивати всеосяжну любов, нам треба знати, від чого вона залежить, і які прозріння та стани ума нам потрібно розвинути перед тим, як культивувати її.

Крім того, нам потрібно знати, які фактори ума протилежні любові, що вона їх здатна вилікувати. Зокрема, ми маємо бути переконані, що протилежними факторами є гнів і ненависть; ми маємо бути впевнені, що любов насправді може подолати і позбавити нас цих факторів. Ми також маємо зрозуміти, як саме любов допоможе їх позбутися.

Далі нам потрібно зрозуміти, яка мета розвитку любові, і що ми робитимемо з цією любов'ю, коли ми її розвинемо. Це означає, що ми маємо знати переваги розвитку любові. Наприклад, якщо ми подивимось на настанови щодо розвитку бодгічітти (які можна знайти у багатьох текстах), тобто досягнення індивідуального просвітлення для того, щоби принести користь усім обмеженим істотам, – вони зазвичай починаються з опису переваг бодгічітти. Це допомагає нам здобути переконаність, що така життєва мета має сенс і вартує досягнення.

Нарешті, ми маємо бути переконані в логіці вчень: вони мають бути логічно обґрунтованими й мати сенс із погляду послідовності етапів й сутнісних складових вчення.

Отже, є багато речей, про які варто поміркувати. Просто кинутись "світ за очі" в практику медитації, не розуміючи, що нам потрібно розвинути в першу чергу, як це позбавить нас від того чи іншого проблемного стану ума, яких протидіючих факторів нам потрібно остерігатися, і так далі, – це було б нерозумно. Тут використовують наступну аналогію: "Слухати вчення – це наче класти їжу до рота, а обмірковувати його – це наче пережовувати її". Якщо ми спробуємо проковтнути, не пережовуючи, то вдавимося. Так само, якщо ми спробуємо медитувати, не обміркувавши вчення, у нас виникнуть труднощі.

Як саме практикувати розмірковування? Це може бути вільною формою роздумів про різні вищезгадані положення або, коли ми вже пройшли цей етап, це може бути більш формальне розмірковування.

При формальному розмірковуванні ми проходимо послідовністю міркувань. Коли ми хочемо розвинути певний стан ума, нам потрібно робити це поступово. Ми повинні покроково або поетапно розвивати цей стан ума, і часто ці кроки включають в себе роботу з послідовністю міркувань. Наприклад, вчення може включати послідовність міркувань, що веде до розуміння непостійності (що речі, на які впливають причини та умови, щомиті змінюються і зрештою добігають свого кінця); або вчення може включати послідовність міркувань, що веде до розуміння порожнечі (що все позбавлене неможливих способів існування). Розмірковуючи і проходячи послідовністю логічних міркувань, ми переконуємося не лише в тому, що вчення про непостійність і порожнечу є достовірними, але й у тому, що наша послідовність міркувань достовірно доводить це. Ба більше, ми також впевнюємося, що пройшовши ланцюжком логічних міркувань, ми можемо сформувати правильне і переконливе розуміння непостійності й порожнечі. Пам'ятайте, що набуття впевненості є частиною процесу розмірковування.

В іншому варіанті, ми можемо розвивати певний стан ума не через послідовність міркувань, а поетапно. Наприклад, якщо ми хочемо розвинути бодгічітту, нам треба пройти через наступні етапи:  спочатку розвинути неупередженість, потім побачити всіх як наших матерів у попередніх життях, далі усвідомити доброту материнської любові, розвинути вдячність за це, і так далі. Ми проходимо всі ці етапи і впевнюємося, що таким чином можемо розвинути бодгічітту. Це все ще частина процесу розмірковування.

Також під час цього процесу розмірковування ми повинні дуже добре розуміти, який стан ума ми намагаємося розвинути. Деякі медитації спрямовані на те, щоб допомогти нам зосередитися на певному об'єкті, наприклад, на візуалізації будди. Щоб правильно візуалізувати будду, ми повинні розуміти, що це медитація зосередження, і її мета – зосередитися на конкретному об'єкті, а саме на маленькому, тривимірному, живому будді, створеному зі світла, якого ми уявляємо перед собою на рівні очей.

З іншого боку, існують різні медитації, спрямовані на розвиток певного стану ума, наприклад, любові. Любов – це не об'єкт для зосередження, радше це стан ума, тип ментального ставлення, який ми розвиваємо. Тому нам потрібно знати, з яким типом медитації ми працюємо: чи ми намагаємося зосередитися на об'єкті, чи розвинути певний стан ума? Чого ми намагаємося досягти?

Цонкапа наголошував, що в обох випадках нам потрібно знати дві речі:

• По-перше, нам потрібно чітко розуміти, який об’єкт повинен з'явитися в нашому умі. У медитації з візуалізацією будди чи у медитації на любов, що є об'єктом, який з'являється в нашій медитації?

• По-друге, нам потрібно знати, як ум утримує цей об'єкт, як він його пізнає.

Якщо ми не маємо повної ясності щодо цих двох пунктів, як ми взагалі можемо зародити стан ума, який хочемо розвинути?

Наприклад, співчуття: на що спрямоване співчуття? Що є об'єктом, який з'являється в умі? Об'єкт, який з'являється в умі, коли ми медитуємо на співчутті, – це живі істоти, різні обмежені істоти, які страждають. Наш ум зосереджується на них і розпізнає в них певний аспект, а саме їхні страждання та причини страждань. Як ум утримує ці об'єкти? Ум утримує ці об'єкти з сильним бажанням, щоб ці істоти звільнилися від страждань та причин страждань, а також із наміром допомогти їм у цьому. Обмірковуючи почуті чи прочитані настанови у такий спосіб, ми можемо дуже чітко визначити і зрозуміти, який саме стан ума хочемо зародити.

Якщо ми плануємо медитувати на бодгічітту, нам потрібно подумати і дуже чітко усвідомити, що робить наш ум під час такої медитації. Більшість людей плутають бодгічітту зі співчуттям, але бодгічітта і співчуття – це різні речі. Бодгічітта – це стан ума, в основі якого лежить співчуття; але бодгічітта – це набагто більше, ніж просто бажання, щоб інші були вільні від страждань та причин страждань. Вона виходить за межі лише бажання просвітлення для всіх обмежених істот і передбачає взяття на себе відповідальності за це. Однак добрі побажання і почуття – це позитивні емоції, від яких залежить бодгічітта і з яких вона виростає. Спочатку нам потрібно мати фундамент з любові та співчуття.

На чому ми зосереджуємося, коли сидимо на подушці і медитуємо на бодгічітту? Ми зосереджуємося на нашому власному індивідуальному просвітленні, яке ще не відбулося, але може відбутися на основі наших факторів природи будди і на основі важкої роботи, яку нам потрібно виконати, щоб досягти просвітлення. Наші фактори природи будди – це базові якості та риси, які є в кожного і дозволять нам стати буддою, наприклад, чиста природа нашого ума. Ми не зосереджуємося на просвітленні Будди Шак'ямуні. Ми не зосереджуємося на абстрактному просвітленні взагалі, а саме на нашому власному індивідуальному поки ще-не-звершеному просвітленні.

Як саме ми зосереджуємося на нашому ще-не-звершеному просвітленні? Це не дуже просто. Перш за все, потрібно зрозуміти, що це означає: що це за явище, яке ще не відбулося. Наприклад, ми думаємо: "Чи ще-не-проросший паросток уже існує в насінні й чекає, щоби прорости? Або ж ще-не-проросший паросток взагалі не існує, поки є лише насінина?"

Очевидно, що розуміння порожнечі в даному випадку є необхідним, щоб дійсно отримати чітке розуміння того, на чому саме ми зосереджуємося, коли зосереджуємося на нашому ще-не-звершеному просвітленні. Наше ще-не-звершене просвітлення не існує десь там, як фінішна пряма на перегонах, до якої ми прямуємо. Воно також не сидить десь у нашому умі чи в нашій природі будди, чекаючи, щоб вигулькнути назовні. Це не об'єкт, який можна знайти у такий спосіб. З іншого боку, ми не зосереджуємося на чомусь, чого взагалі не існує; ми не зосереджуємося на нічому. Натомість нам потрібно зрозуміти, що наше ще-не-звершене просвітлення є явищем, яке можна достовірно приписати нашому ментальному континууму на основі нашої природи будди. Нам також потрібно знати, що означає "достовірно приписане на відповідній основі явище".

Для того, щоб зосередитися на цьому ще-не-звершеному просвітленні, ми повинні зосередитися на ньому за допомогою якогось ментального відображення просвітлення, яке з'являється в нашому умі. Наприклад, ми можемо уявити звук слова "просвітлення" або візуалізувати будду перед собою. У тантрі ми можемо візуалізувати себе в образі будди. У кожному з цих прикладів ми повинні розглядати ментальний звук або ментальне зображення, що з'являється в нашому умі, як образ нашого ще-не-звершеного просвітлення.

Як ми зосереджуємося на цьому ментальному об'єкті, що з'являється в умі? Ми зосереджуємося на нашому ще-не-звершеному просвітленні, відображеному ментальним об'єктом, що з'являється в нашому умі, з двома намірами. Перший намір: "Я збираюся досягти просвітлення". Щоб мати цей намір досягти просвітлення, нам треба обміркувати й зрозуміти багато інших речей. Ми маємо реалістично розуміти, що нам потрібно робити для досягнення просвітлення. Наш намір не може бути розпливчастим: "Я просто візьму і досягну цього". Ми повинні знати, як саме ми збираємося досягти цього, і бути переконаними, що ми можемо досягти цього. Ми повинні мати правильний намір досягти стану просвітлення, інакше це буде просто красивою мрією. І, звичайно, нам потрібно вірно розуміти, що таке просвітлення, що також не дуже просто. Усі ці розуміння ми отримуємо завдяки другому кроку – розмірковуванню.

Другий намір під час зосередження на нашому ментальному відображенні полягає в тому, що з просвітленням ми збираємося приносити користь іншим, наскільки це можливо. Зрештою, стати просвітленим не означає стати всемогутнім богом. А здатність приносити користь усім, звичайно, базується на тому, що ми заздалегідь розвинули стани, які є фундаментом для бодгічітти, а саме: любов і співчуття. Ми беремо на себе відповідальність привести інших до просвітлення, бо бажаємо, щоб вони були вільні від усіх страждань і повністю щасливі.

Цей крок розмірковування насправді досить довгий і вимагає багато роботи. Але в кінці цього кроку ми точно і абсолютно впевнено розуміємо, якого стану ума ми намагаємося досягти і як саме його досягти. Ми також стаємо повністю і достовірно переконаними, що здатні зародити цей стан ума і що це буде надзвичайно корисно.

Хоча цей процес розмірковування може виглядати як медитація, він не є медитацією в традиційному розумінні. Західні люди, які не дуже точно використовують термінологію, можуть назвати цей процес мислення "медитацією", але це неправильно. Ми повинні чітко усвідомлювати різницю між розмірковуванням і медитацією.

Таке мислення приносить багато користі, і ми можемо розмірковувати над вченнями коли завгодно. Насправді це дуже корисно робити, коли ми зайняті іншими справами в повсякденному житті. Наприклад, коли ми стоїмо в заторі, ми можемо подумати про те, як певний стан ума, як-от любов, можна застосувати в цій ситуації. Наскільки це було б доречно? Які б були у цього переваги? І так далі. Ми можемо думати про такі речі протягом дня.

Далі ми переходимо до третього етапу нашого трикрокового процесу – медитації. Медитація подібна до перетравлення їжі після того, як ми її пережували. Мета медитації – призвичаїтися до певного позитивного стану ума, по суті, набути цього стану після того, як ми обміркували і зрозуміли його, а також переконалися, що можемо його зародити.

Медитація – це двоетапний процес. Перший етап – це те, що я перекладаю як "розрізнювальна медитація". Зазвичай це перекладають як "аналітична медитація", але через таку назву її часто плутають з розмірковуванням (попереднім кроком). Я вважаю, що "розрізнювальна" в даному випадку є більш точним терміном. У цьому контексті "розрізнювати" означає дуже ретельно досліждувати щось і розуміти це певним чином. Другий аспект медитації – це фіксуюча медитація, в якій ми фіксуємося на певному стані ума і залишаємося зосередженими на ньому. Можна назвати цей другий етап "стабілізуючою медитацією".

Як ми здійснюємо цей перший етап розрізнювальної медитації? У процесі розмірковування ми пройшли через послідовність міркувань або пройшли через етапи та кроки, щоб розвинути певний стан ума. Ми робили це, щоб зрозуміти, що за стан ума ми хочемо розвинути, і як ми можемо його розвинути. Тепер за допомогою розрізнювальної медитації ми ще раз проходимо цією послідовністю міркувань, щоб зародити певний стан ума. Але тепер ми проходимо цією послідовністю для того, щоб саме зародити цей стан ума і відчути його "свіжим", присутнім в нас. Наприклад, щоб зародити співчуття до всіх, ми йдемо ланцюжком міркувань: "Всі колись були моїми матерями, всі були добрі до мене..." – і так далі. Тобто ми, по суті, пропрацьовуємо в собі бажаний стан ума і починаємо дійсно відчувати його.

Після того, як ми в цьому поетапному процесі досягли того стану ума, до якого хочемо призвичаїтися, ми починаємо активно розрізняти або розуміти об'єкт зосередження у такий спосіб. Наприклад, якщо ми медитуємо на співчутті, то зосереджуємося на всіх обмежених істотах і, зокрема, на тому аспекті, який ми в них розрізняємо: на їхніх проблемах і стражданнях. Ми розрізняємо, що вони страждають, і в нас виникає бажання, щоб вони звільнилися від страждань, а також намір допомогти їм звільнитися від страждань. Ми дійсно бачимо живих істот в умі й дивимося на них саме в такий спосіб; або це може бути в реальному житті, коли ми безпосередньо бачимо людей. Співчуття зосереджується на живих істотах та їхніх стражданнях з бажанням допомогти їм звільнитися від страждань.

Ми залишаємося з цим активним розрізненням деякий час. Далі у стабілізуючій медитації ми, по суті, просто дозволяємо тому, що ми розрізнили, глибше засвоїтись, повністю зосереджуючись на цьому аспекті або стані ума. Звичайно, нам потрібно бути зосередженими й на етапі розрізнювальної медитації; але на стабілізуючому етапі ми дозволяємо співчуттю проникнути глибоко в наше серце: ми переживаємо сильне співчуття.

Ми чергуємо ці дві стадії, розрізнення і стабілізацію, і зрештою можемо поєднати їх. Поєднати розрізнювальну і стабілізуючу медитацію дуже складно. Пояснення етапів, за допомогою яких ми їх поєднуємо, є дуже складним.

Крім того, коли ми доходимо до дуже просунутого рівня, нам не потрібно робити так звану "складну медитацію". Складна медитація – це медитація, в якій процес розрізнення включає в себе проходження етапів і розвиток певного стану ума. На просунутому рівні ми здатні виконувати розрізнювальну медитацію без зусиль. Ми здатні зароджувати бажаний стан ума миттєво, не проходячи для цього послідовністю міркувань. Однак ми все ще використовуємо цей стан ума, щоб розрізнити об'єкт зосередження, як ми робили це в розрізнювальній медитації.

Ми часто чуємо про два типи медитації. На санскриті вони називаються "шаматха" і "віпаш’яна", а тибетською – "шине" і "лхатонґ". Ці два терміни по суті означають два стани ума, яких ми прагнемо досягти в процесі медитації. Шаматха – це спокійний і непохитний стан ума. Спокійний у тому сенсі, що ми вгамовуємо будь-яку ментальну млявість і рухливість ума або ментальне збудження (тобто стан, коли ум рухається до якогось іншого привабливого об'єкту). Шаматха також є непохитним станом у тому сенсі, що наша увага стійко зосереджується на об'єкті. Отже, тут акцент робиться на стабілізуючій медитації.

Ми можемо розвинути цей спокійний і непохитний стан ума, зосереджуючись на багатьох різних об’єктах, як-от на диханні, візуалізації будди тощо. Існує цілий список можливих варіантів.

Навіть у медитації шаматхи нам потрібно спочатку послухати настанови, а потім поміркувати про етапи медитації. Наприклад, якщо ми візуалізуємо будду, нам потрібні покрокові настанови по створенню візуалізації. Потім нам треба буде поміркувати про те, що робити в першу чергу, в другу і так далі.

"Віпаш’яна" означає надзвичайно сприйнятливий стан ума. Це стан ума, який здатний сприймати явища в дуже винятковий спосіб. Отже, в медитації віпаш’яни акцент робиться на розрізнювальній медитації. Коли ми говоримо про досягнення стану віпаш’яни, мова може йти про досягнення надзвичайно сприйнятливого стану ума, який розрізняє непостійність або порожнечу. Однак це не означає, що в стані віпаш’яни ми обов’язково розрізняємо один із цих двох аспектів. В ануттарайога-тантрі (найвищій тантрі) одним з методів розвитку віпаш’яни, цього надзвичайно сприйнятливого стану ума, є візуалізація крихітної крапки або краплі на кінчику носа. Далі, продовжуючи візуалізувати цю крапку, ви уявляєте дві крапки в наступному ряду, потім чотири, вісім, шістнадцять, тридцять дві і так далі. Ви повинні утримувати їх всі в ідеальній послідовності, а потім поетапно розчиняти візуалізацію. Завдяки такому типу візуалізації, ви розвиваєте надзвичайно гострий, винятково сприйнятливий стан ума. Якщо ви дійсно хочете розвинути цей стан ума до дуже високого рівня, існують інші практики, в яких у кожній краплині треба візуалізувати всю мандалу системи божеств, яку ви практикуєте, з усіма божествами і всіма їхніми деталями. Якщо ви досягнете цього, ви дійсно матимете надзвичайно сприйнятливий стан ума!

Ці два типи медитації, шаматху і віпашʼяну, практикують в усіх буддійських традиціях, а також у багатьох індійських небуддійських школах. У буддійській традиції тхеравади їх називають палійськими термінами "саматха" і "віпассана". Також аналогічна пара є у дзен-буддизмі. Наприклад, у сон-буддизмі, корейській формі дзен, є коан: "Що це?" Коли ми зосереджуємося на питанні "що це?", справа не в тому, щоб знайти відповідь, як-от "це стіл", "це склянка" тощо. Радше, ми розвиваємо ум, щоби перебувати в стані "глибокого сумніву": ми завжди ставимо під сумнів реальність того, що це за обʼєкт. Тоді наш ум стає надзвичайно сприйнятливим.

Є кумедна історія, яка свідчить, що більшість тибетських майстрів не вивчали традицію дзен і зовсім з нею не знайомі. Це була славнозвісна зустріч між дзен-майстром і Калу Рінпоче. Дзен-майстер узяв апельсин і запитав Калу Рінпоче: "Що це?" Калу Рінпоче здивовано подивився на свого перекладача і запитав: "У чому справа, хіба в його країні не їдять апельсинів?"

Отже, існують шаматха і віпашʼяна. Шаматха – це не просто досконалий рівень концентрації, що ми розвиваємо через послідовність з дев'яти етапів, використовуючи різні види уваги і так далі. Шаматха, на додаток до досконалої концентрації, включає в себе й те, що називається "піднесеним станом ума". Власне, технічний термін для цього – "почуття тонусу". На додаток до досконалої концентрації, ми відчуваємо тонус – піднесений фізичний і ментальний стан. "Почуття тонусу" подібне до стану досконало тренованого спортсмена.

Мій вчитель, Ценшап Серконґ Рінпоче, пояснював, що стан шаматхи подібний до реактивного літака: якщо просто поставити його на землю – він стоятиме на місці, а якщо відправити його в повітря – він полетить. Зʼявляється відчуття, що ми можемо концентруватися на чому завгодно й як завгодно довго. Тіло не втомлюється, ум не втомлюється, ви відчуваєте себе в максимальному тонусі, і це підбадьорює. Шаматха – це дуже бадьорий, піднесений, радісний стан ума. Але це не той стан радості, коли ми вибігаємо на вулицю й скажено співаємо і танцюємо, як у кіно. З шаматхою наш ум максимально "відточений", як надзвичайно тренований спортсмен.

Важливо пояснити, що стан віпашʼяни – це ментальний стан, який доповнює стан шаматхи. Віпаш'яна додає до досконалої концентрації та тонусу шаматхи ще одне почуття тонусу. Це відчуття, що наш ум здатен розуміти й розрізняти будь-що.

Існує ще один тип медитації, який зазвичай називають "медитацією огляду". Коли ми працюємо над певною медитаційною практикою, час від часу нам потрібно оглянути весь буддійський шлях. Мета в тому, щоб нагадати собі, як конкретна практика медитації, над якою ми працюємо, вписується в загальну картину. Це потрібно, щоб ми не переоцінювали одну тему і не пропускали або нехтували іншою. Отже, "медитація огляду" означає огляд або перегляд усього шляху.

Багато років тому я приїхав до Москви з доктором Тензіном Чодраком, який був особистим лікарем Його Святості Далай-лами. Ми працювали над проєктом використання тибетської медицини для допомоги жертвам Чорнобиля. Ми зупинялися в дуже гарних готелях, нас офіційно супроводжували представники Міністерства охорони здоров'я. Часто нас запрошували на знамениті російські бенкети з семи страв. Доктор Тензін Чодрак провів двадцять років у китайському концтаборі, перш ніж зміг покинути Тибет і приїхати до Індії. І ось, коли нам подавали першу страву з семи, скільки б ми його не переконували, він наїдався якомога більше. Це виглядало так, ніби це була його єдина їжа на цілий тиждень. Він настільки наїдався, що не міг з'їсти жодної з шести наступних страв. Це аналогія до ситуації, якої ми хочемо уникнути завдяки медитації огляду. Ми хочемо переглянути і тримати в голові все меню з семи страв, щоб не "переїдати", тобто не медитувати занадто багато на одну тему.

Отже, я описав тип медитації, в якій ми розвиваємо певний стан ума, але це не єдиний тип медитації, який практикують в буддизмі. У деяких практиках медитації, наприклад, в деяких медитаціях Каґ'ю на природі ума або в деяких дзен-практиках використовується інший підхід. Замість того, щоб розвивати певний стан ума, ми заспокоюємося до певного стану ума, щоб виявити, що в нашому умі є певні вроджені якості, як-от любов або ясність ума, і отримати доступ до них. Однак навіть коли ми практикуємо цей тип медитації, нам потрібно спочатку почути настанови, а потім обміркувати їх до повного розуміння. Нам також потрібно знати: на чому ґрунтується стан ума, до якого ми заспокоюємося; чого ми хочемо досягти; що нам потрібно зробити в першу чергу, в другу чергу і так далі. Структура медитації "заспокоєння" така ж, як і медитації "розвитку".

Існують докладні настанови про те, як організувати сесію медитації, як облаштувати місце для медитації, як підмітати підлогу й прибирати кімнату, а також настанови про те, як робити поклони, офіри і так далі – все це дуже важливо для того, щоб створити середовище, сприятливе для медитації. І хоча важливо мати сприятливі умови й середовище для медитації – особливо правильне місце для сидіння і тихий, чистий простір, – однак не обов'язково облаштовувати навколо себе занадто вигадливий інтерʼєр. Нам не обовʼязково витрачати багато грошей на ритуальне золоте приладдя й пахощі, ставити фонову музику в стилі нью-ейдж і так далі. У Міларепи не було всього цього, та він досить успішно практикував медитацію! Ми намагаємося зробити наш простір для медитації якомога приємнішим, але не треба перегинати палицю й робити його занадто ефектним.

До того ж нам потрібно вміти медитувати будь-де. Якщо ми вирушаємо в довгу подорож на поїзді, не треба думати: "Я не можу медитувати в поїзді, тому що у мене немає чаші з водою, я не можу запалити пахощі, я не можу робити поклони", – і так далі. Насправді, як тільки ми стаємо трохи вправними в цьому, ми можемо медитувати де завгодно: можна медитувати в поїзді, в черзі на касі тощо. Навіть у повсякденному житті, між сесіями формальної медитації, ми можемо не забувати ставитися до інших з любов'ю і співчуттям – це ж медитація, чи не так?

Пам'ятайте, вся суть медитації полягає в тому, щоб інтегрувати вчення: зробити його частиною нас, щоб ми могли застосовувати його в повсякденному житті. Натомість, коли медитація стає повністю відокремленою від нашого повсякденного життя, – це просто хобі. Особливо, якщо в медитації ми використовуємо екзотичні тантричні візуалізації, вона легко може стати схожою на поїздку в Діснейленд, в якусь країну фантазій, що не має нічого спільного з нашим повсякденним життям. Якщо ми підемо цим шляхом, ми станемо психічно нестабільними, і медитація матиме дуже незначний звʼязок з нашим повсякденним життям. Пам'ятайте, вся суть медитації в тому, щоб застосовувати її в житті.

Де б ми не медитували, нам потрібно спочатку встановити мотивацію і зародити намір медитувати зосереджено. Якщо наш ум блукає, ми повертаємо його назад до обʼєкту. Якщо ми засинаємо, нам треба збадьорити себе. А в кінці ми маємо зробити присвяту позитивної сили. Якщо ми не присвячуємо позитивну енергію, яку ми створили під час медитації, то наші зусилля в медитації лише покращують нашу сансару. Натомість наша мета – присвятити позитивну енергію просвітленню на благо всіх.

Деякі люди медитують самостійно. Насправді тибетці здебільшого практикують медитацію індивідуально, а не в групі. Однак в монастирях монахи і монахині читають молитви й ритуальні тексти всі разом, групою. На Заході ж набув розвитку спосіб групової медитації. Для більшості людей найбільшою перевагою групової медитації є дисципліна. Коли ми намагаємося медитувати самі, нам просто не вистачає дисципліни для цього: ми будемо вставати задовго до запланованого кінця сесії і так далі. Натомість, якщо навколо є інші люди, у нас зʼявляється більше дисципліни: ми будемо менше метушитися, бо соромно робити це на очах у інших.

Для деяких людей групова медитація – це абсолютний жах, тому що їх відволікають інші. Особливо, коли хтось кашляє або метушиться, це сильно псує їхню власну медитацію, і тому вони віддають перевагу самостійним медитаціям. Якщо група повторює щось вголос в унісон, а деякі люди роблять це набагато повільніше, ніж ми, тоді нам стає неймовірно нудно і ми злимося. І навпаки: якщо вони роблять це занадто швидко, ми також злимося.

Ми повинні самі вирішити, що для нас краще – індивідуальна чи групова медитація. Проте, коли я брав участь у медитації в малих групах, тобто медитував з однією або двома іншими людьми, то помітив одну цікаву особливість. Медитація може бути дуже успішною, коли ви маєте тісний зв'язок з іншими і відчуваєте себе з ними дуже гармонійно. Так, ніби ваші енергії взаємопідсилюються. Медитація у такій компанії дає нам набагато більше енергії і набагато більше ясності. Натомість, коли енергії окремих людей, які медитують в невеликій групі, не співпадають, ефект прямо протилежний: це приносить роздратування і робить ум набагато млявішим. Тому, якщо ви збираєтеся медитувати в групі, варто дізнатися, що це за група.

Остання порада є однією з найважливіших. Вона полягає в тому, що природа сансари – це злети й падіння, і тому наша практика медитації так само природно буде то краще, то гірше. Це ніколи не буде лінійним процесом, так що з кожним днем все ставатиме краще і краще. У деякі дні наша медитація буде йти добре, а у деякі – не дуже. У деякі дні в нас буде бажання медитувати, а у деякі – зовсім не буде. Це абсолютно нормально і природно – це природа сансари. Суть в тому, що незалежно від того, що ви відчуваєте, ви повинні просто наполегливо продовжувати практикувати. Якщо у вас зʼявляється думка: "Мені не хочеться медитувати", – то й що? Усе одно медитуйте. Підтримуйте безперервність: медитуйте щодня, навіть якщо це буде лише дві-три хвилини. Ця безперервність дуже важлива з погляду стабільності на шляху.

Також не робіть сесії медитації занадто довгими, особливо, якщо ви початківець. Достатньо трьох-п'яти хвилин. У протилежному випадку будуть зʼявлятися думки: "Не можу дочекатися, коли ця медитація закінчиться". З такими думками ви не захочете повертатися до практики. Якщо ви закінчуєте медитацію, коли ще хочеться продовжувати, ви потім з радістю повернетеся до практики. Це наче ви спілкуєтеся з приємною людиною і розлучаєтесь, коли хотіли б провести разом ще більше часу: незабаром вам захочеться побачити її знову. Але якщо людина затримується до того моменту, коли ви вже втомилися від неї й хочете, щоб вона пішла, то ви будете не дуже раді бачити її знову.

Нарешті, важливо поступово збільшувати тривалість медитації. Дуже важливо бути гнучким в цьому. Як я вже казав, ніколи не пропускайте медитацію, навіть на один день. Якщо медитувати щодня, ви здобудете стабільність і впевненість. Але будьте гнучкими: іноді ви можете робити повну медитацію, яку ви обрали, а іноді, коли у вас немає стільки часу, – робити скорочену версію. Але щодня робіть принаймні якусь практику. Не будьте фанатичними – не перенапружуйтесь. Мій улюблений дзен-коан: "Смерть може прийти будь-якої миті. Розслабся!"