Буддійські методи для повсякденного життя

Перше, чого навчав Будда, відоме як "чотири благородні істини". Це означає, що є чотири факти, які кожна високореалізована істота здатна розуміти реальність бачить як істинні. Ось ці чотири факти:

• Істинні проблеми, з якими ми всі стикаємося.
• Істинні причини їх виникнення.
• Що буде, якщо істинно припинити ці проблеми, щоб більше ніколи їх не мати.
• Спосіб розуміння, дії і так далі, які б привели до такого припинення всіх наших проблем.

Наші істинні проблеми

Буддизм докладно вивчає проблеми і те, як з ними справлятися. Фактично, всі вчення Будди спрямовані на те, щоб допомогти нам подолати життєві труднощі. Підхід насправді дуже раціональний і приземлений. Згідно з ним, які б проблеми ми не мали, всі вони походять з певних причин. Тому ми повинні дуже чесно і глибоко зазирнути всередину себе, щоб побачити, які труднощі постають перед нами. Для багатьох з нас це не дуже легкий процес. Насправді досить боляче дивитися на проблемні сфери власного життя. Багато людей перебувають у стані заперечення. Вони не хочуть визнавати, що у них є проблеми – наприклад, у нездорових стосунках – і з усім тим, вони відчувають нещастя. Втім ми не можемо просто сказати "я нещасний" і заспокоїтися на цьому. Треба глибше проаналізувати, в чому насправді полягає проблема.

Істинні причини проблем

Далі нам потрібно відшукати причини наших проблем. Проблеми не виникають самі по собі, нізвідки. Повинна бути причина, і, звісно, існує багато рівнів факторів, залучених у створенні незадовільних ситуацій. Наприклад, коли є особистісні конфлікти у стосунках, можуть бути додаткові ускладнювальні економічні фактори – не вистачає грошей тощо – проблеми з дітьми або проблеми з іншими родичами. Можуть бути всілякі обставини, які сприяють виникненню проблем. Але Будда казав, що ми повинні рухатись все глибше, щоб знайти найглибшу причину проблем; а найглибша причина наших проблем – це наша плутанина у сприйнятті реальності.

Ми відчуваємо нещастя, біль, і все це, звичайно, має якусь причину. Наприклад, ми можемо діяти під впливом турбуючих емоцій – скажімо, дуже сильного гніву. Ніхто не може бути щасливим, коли гнівається, чи не так? Тож нам потрібно визнати, що саме гнів є причиною нашого нещастя, і що ми повинні якось позбутися гніву.

Наша проблема, яка робить нас нещасними, також може бути причиною постійного занепокоєння. Занепокоєння – це дуже неприємний стан ума. Ніхто не може бути щасливим, коли він стурбований, чи не так? Шантідева, великий індійський буддійський майстер, сказав, що якщо ви потрапили у складну ситуацію, але можете щось зробити, щоб її змінити, навіщо хвилюватися? Просто змініть її. Занепокоєння не допоможе. А якщо ви нічого не можете зробити, щоб змінити ситуацію, навіщо хвилюватися? Це також не допоможе. Отже, через плутанину щодо марності хвилювання ми продовжуємо хвилюватися. Річ у тім, що від хвилювання немає ніякої користі.

Окрім того, у нас є ще одна проблема: ми ніколи не буваємо вдоволеними. Звичайно, іноді ми переживаємо моменти щастя, але, на жаль, вони не тривають вічно, і ми завжди хочемо більшого. Щастя  ніколи не задовольняє. Ми не задовольняємося тим, що з'їли улюблену їжу лише один раз, чи не так? Ми хочемо їсти її знову і знову. І якщо ми з'їмо її забагато за один раз, то щастя, яке ми мали на початку, перетвориться на біль у животі. Тож ми маємо певну заплутаність щодо цього типу щастя. Замість того, щоби просто насолоджуватися ним, яким воно є, і розуміти, що воно не триватиме довго і ніколи не задовольнить нас, ми чіпляємося за нього; а коли втрачаємо це щастя, почуваємося дуже нещасно.

Це наче ми проводимо час разом із дорогим другом чи коханою людиною, а потім вони нас покидають. Звичайно, вони колись підуть, і тому нам потрібно насолоджуватися часом, який ми з ними проводимо. Можемо навести дуже гарний метафоричний образ. Коли якась прекрасна людина, яку ми дуже любимо, приходить у наше життя, це наче дикий птах, який прилітає до нашого вікна. Коли дикий птах прилітає до вікна, ми можемо насолоджуватися його красою й товариством, але через деякий час він, звичайно ж, полетить – адже він вільний. І якщо ми будемо дуже привітними, можливо, птах повернеться. Але якщо ми спіймаємо птаха і посадимо його в клітку, він буде дуже нещасним і може навіть померти. Так само і люди з'являються в нашому житті, наче прекрасні дикі птахи, і найкраще, що ми можемо зробити, – це насолоджуватися часом, який вони проводять з нами. Коли вони полишають нас – хай з якої причини, хай на якийсь час – що ж, це трапляється. Якщо ми розслаблено і спокійно ставимося до цього і не висуваємо вимог – "Ніколи не покидай мене. Я не можу без тебе жити" і тому подібне, – то вони, швидше за все, повернуться. Якщо ж ні, то наше чіпляння і вимогливість лише відштовхнуть їх від нас.

Коли ми заплутуємося в природі нашого звичайного щастя і задоволень у житті, то, звісно, маємо проблеми. Ми навіть не можемо насолоджуватися щасливими моментами, які у нас є, тому що ми хвилюємося і боїмося, що можемо їх втратити. Ми наче той собака біля миски з їжею, який  їсть, але при цьому озирається і гарчить, щоби переконатися, що ніхто не наблизиться й не забере їжу. Іноді ми поводимося так само, чи не так? Замість просто насолоджуватися тим, що маємо, і визнати, що коли воно закінчилось – воно закінчилось. Але, звичайно, це не так просто, як здається – можливо, це навіть не звучить просто – але це вимагає тренування й звикання до іншого погляду на речі.

Істинне припинення проблем

Будда сказав, що можна назавжди покінчити з проблемами, і шлях до цього – позбутися їхніх причин. Це дуже раціональний, дуже логічний підхід. Якщо позбутися палива, то не буде більше вогню. І як казав Будда, можна позбутися проблем так, щоб вони більше ніколи не повернулися.

Хіба ми хочемо задовольнятися лише тимчасовим звільненням від проблем? Тоді можна було б просто лягти спати – коли ми спимо, у нас немає проблем через складні стосунки. Тож це не рішення, бо коли ми прокидаємось, проблеми все ще з нами. Це наче ми поїхали кудись у відпустку, але нам потрібно повернутися додому, і коли ми повертаємося, проблеми все ще присутні. Тож відпустка – це не найкраще, не найглибше і не найтриваліше рішення.

Також Будда не наставляв, що треба просто замовкнути, прийняти свої проблеми і жити з ними. Це теж не дуже гарне рішення, чи не так? Тому що тоді ми відчуваємо себе геть безпорадними – ми нічого не можемо зробити, тому ми опускаємо руки і навіть не намагаємося. Дуже важливо намагатися подолати наші проблеми. Навіть якщо ми не досягаємо значного прогресу, принаймні ми знатимемо, що спробували.

Методи припинення проблем

Але якщо ми справді хочемо досягти істинного припинення проблем, істинного завершення, то є четвертий факт, якого навчав Будда, а саме: потрібно дотримуватися певного методу і отримати певне правильне розуміння, щоб позбутися найглибшої причини – нашої плутанини. Але отримати правильне розуміння недостатньо, якщо ми не можемо пам'ятати про нього весь час, тому нам потрібно розвивати зосередження. Але для того, щоб зберігати  пам'ятання і залишатися зосередженим на цьому розумінні, нам потрібна самодисципліна. Отже, загальні буддійські методи, які ми використовуємо для запобігання проблемам, полягають у слідуванні певному шляху дисципліни, зосередження та правильного розуміння (яке іноді називають "мудрістю").

До того ж однією з найбільших причин наших проблем є наш егоїзм. Значною мірою наш егоїзм ґрунтується на плутанині у сприйнятті реальності, адже нам чомусь здається, що ми єдині, хто існує у цьому світі. Навіть якщо ми визнаємо, що інші існують, ми, очевидно, найважливіші у всьому всесвіті, ми – центр нашого всесвіту. Через це хибне уявлення ми думаємо: "Все завжди має бути по-моєму. Я завжди повинен отримувати те, що хочу", – і якщо щось іде не так, як ми хочемо,  ми почуваємося дуже нещасними.

Але це хибний погляд на реальність, тому що в нас немає нічого особливого. Ми всі однакові в своєму бажанні бути щасливими і небажанні бути нещасним; всі хочуть отримати бажане, і ніхто не хоче не отримати бажане. І якимось чином ми повинні жити разом – бо всі ми живемо разом. Тому до способів подолання проблем або запобігання їх виникненню нам потрібно додати любов і співчуття, увагу до інших та альтруїзм. Як ми хочемо, щоб інші допомагали нам, так само й вони хочуть, щоб ми допомагали їм.

Звичайно, не всі навколо – святі й бодгісаттви, це правда. Всі люди до певної міри заплутані у своєму сприйнятті. Через те, що ми заплуталися, ми діємо під впливом турбуючих емоцій. Наприклад, якщо я думаю, що я – центр всесвіту і я найважливіший, то почуття, яке виникає разом із цим, – невпевненість, чи не так? Коли ми розгублені, невпевнені й думаємо: "Я мав би бути найважливішим, але люди не завжди так до мене ставляться". Тож тут виникає невпевненість.

Які стратегії ми можемо використовувати, коли відчуваємо себе невпевнено – стратегії, щоб відчути себе більш захищеними? Одна з них така: "Якщо я зможу нагромадити достатньо речей навколо себе, якимось чином це допоможе мені відчути себе в безпеці. Якщо я отримаю достатньо грошей, або достатньо уваги, або достатньо любові, це якимось чином зробить мене щасливим". Але, як ми бачили, природа цього типу щастя така, що нам ніколи не буває достатньо, ми ніколи не вдовольняємося й завжди хочемо більшого.

Подумайте про це. Це має сенс. Чи справді ми хочемо, щоб наша кохана людина сказала "я тебе кохаю" лише раз? Якщо вона скаже це один раз, то цього буде достатньо – їй більше ніколи не доведеться нам цього говорити? Ми ніколи не відчуваємо себе в безпеці завдяки цьому. Ми завжди хочемо чути це знов і знов, чи не так? І ніколи не настає той момент, коли ми можемо сказати: "Все, більше не треба мені цього говорити. Я це знаю". Отже, коли ми говоримо про жадібність, ми маємо на увазі не лише жадібність до матеріальних речей і грошей. Ми також жадібні до любові, і більшість з нас особливо жадібні до уваги. Ми бачимо це на прикладі маленьких дітей. Тож, це перший захисний механізм: якщо ми можемо просто отримати достатньо речей, це дасть нам відчуття безпеки. Але це ніколи не працює.

Наступний механізм – гнів і відраза: "Якщо я зможу позбутися певних речей, які, на мою думку, мені загрожують, я відчую себе в безпеці". Але ми ніколи не почуваємося в безпеці; ми завжди відчуваємо загрозу; і ми завжди напоготові: якщо хтось зробить щось, що нам не подобається, тоді ми злимося і намагаємось цього позбутись. Іноді це може бути дуже шкідливо для нас самих. Я маю на увазі, наприклад, такі стосунки, в яких інша людина, на нашу думку, не приділяє нам достатньо уваги й часу. Тому ми злимося і кричимо: "Ти повинен приділяти мені більше уваги! Ти повинен проводити зі мною більше часу!" – і так далі. І що з цього виходить? Зазвичай людина ще більше віддаляється. Або робить нам велику послугу і залишається з нами на деякий час, але ми можемо відчути, що їй це неприємно. Як взагалі можна думати, що якщо розсердимося на когось, то станемо йому більше подобатися? Абсурд, чи не так? Багато з цих механізмів, які ми використовуємо в надії, що це зробить нас більш захищеними, насправді лише погіршують ситуацію.

Інший механізм, який ми використовуємо, – це відгороджуватися від проблем. Він оснований на наївності, на думці, що якщо ми не будемо якось намагатися впоратись із проблемою, то вона наче перестає існувати, наче зникне сама собою. "Я не хочу про це чути" – типове ставлення, коли ми намагаємось відгородитись. Але такий стан наївності, звісно, теж не працює. Проблема не зникає від того, що ми її ігноруємо і не визнаємо.

Отже, на основі цих турбуючих емоцій ми діємо у різні деструктивні способи. Ми кричимо. Можемо навіть вдарити когось. Якщо ми відчуваємо: "Бідолашний я, у мене нічого немає",  – ми можемо вкрасти, думаючи, що це вам якось допоможе. Або я згадую приклад з тих часів, коли я протягом багатьох років жив в Індії. Індія – це країна комах. Там дуууже багато комах, усіх видів, які тільки можна собі уявити. І ви не можете вбити їх усіх; немає жодного способу перемогти. Єдиний вихід – навчитися жити з ними. Якщо вам не подобається, що у вашій кімнаті є різні комахи, ви спите в москітній сітці – навколо вас є сітка, і ви знаходитесь у своєму захищеному просторі. Це мирне рішення, замість вирушати на сафарі-полювання на всіх комарів у кімнаті, і не спати всю ніч, бо завжди з’являються ще комарі, яких треба вбити. Завжди є проміжок під дверима, або вікна погано закриваються – вони налітають знов і знов. Але цей імпульс до деструктивної поведінки виникає нав'язливо: "Я повинен їх позбутися!"

Існує багато різних форм деструктивної поведінки. Брехня, лихослів’я, перелюб, зґвалтування – все це. Коли ми діємо деструктивно, по суті, це породжує нещастя – не тільки для інших, але особливо для нас самих. Якщо подумати, буддизм наголошує на тому, щоб не вбивати, вірно? Річ у тім, що якщо у вас з'являється звичка вбивати все, що вам не подобається – наприклад, комарів, – то це ваша перша, автоматична реакція, чи не так? І справа не лише у вбивстві. Якщо нам щось не подобається, ми реагуємо на це дуже бурхливо – вербально, фізично, емоційно – замість того, щоб навчитися справлятися з цим у спокійному стані ума.

Іноді, звісно, доводиться вбивати. Наприклад, це можуть бути комахи, які знищують врожаї; це можуть бути комахи, що переносять хвороби тощо. Буддизм не передбачає фанатизму. Але не варто бути наївним у цьому питанні. Намагайтеся робити це без гніву і ненависті, як-от: "Я ненавиджу цих малярійних комарів!" І не варто бути наївним щодо негативних наслідків цього. Простий приклад: якщо ми використовуємо інсектициди для обробки овочів і фруктів – що ж, ми теж їх вживаємо, і це може викликати хворобу. Отже, є негативні побічні ефекти. Повертаючись до нашої відправної точки, хочу сказати, що буддійські методи – це дисципліна, зосередження й правильне розуміння, доповнені любов'ю і співчуттям.

Як нам застосовувати ці запобіжні заходи, щоб уникнути проблем у житті? Перший рівень – перше, що ми робимо, – це застосовуємо етичну самодисципліну, що означає уникати деструктивних дій. Діяти деструктивно – це діяти під впливом турбуючих емоцій – гніву, жадібності, прив'язаності, ревнощів, наївності, зарозумілості і так далі. Це означає, що коли ми відчуваємо бажання діяти деструктивно, ми вирішуємо дуже чітко: "Ні, я не хочу діяти таким чином".

Коли мені хочеться вилаяти когось за якусь помилку, я знаю, що це тільки погіршить ситуацію. Можливо, мені доведеться виправити або розібратися з помилкою, яку хтось зробив, але якщо я накричу, це тільки погіршить ситуацію, чи не так? Особливо, ганьбити й лаятися точно не допоможе ситуації. Отже, етична самодисципліна полягає в тому, щоб якомога раніше, ще до того, як ми почнемо діяти деструктивно, помітити, що ми збираємося діяти компульсивно в деструктивний спосіб. Є імпульс діяти так, і ми розпізнаємо: "Це зовсім не буде корисним", і ми утримуємось від цих імпульсивних дій.

Я не говорю, що треба тримати гнів у собі: поки він з’їдає нас зсередини, ми просто стримуємо його, доки не вибухнемо. Це не метод. І якщо ми не змогли з ним впоратися, і він просто накопичується всередині – що ж, не варто випускати його на іншу людину. А бити стіну й поготів – все, що ви можете тим зробити, це пошкодити руку, тож це нерозумно. Отже, ми хочемо вивільняти гнів в якийсь інший спосіб, так? Побити подушку або вимити всі підлоги в будинку – такий собі "материнський" метод боротьби з гнівом і фрустрацією, і насправді виконання важкої хатньої роботи або довга пробіжка чи напружене тренування в спортзалі допомагають вам розсіяти енергію цього фрустрованого гніву.

Якщо ми все більше і більше звикаємо до такого способу поведінки й утримуємо себе від деструктивних дій, коли нам хочеться діяти саме так, ми використовуємо те, що називається "розпізнавальним усвідомленням (shes-rab)". Ми розпізнаємо, що корисно, а що шкідливо, і на основі цього можемо зберігати спокій, а не просто тримати гнів всередині. Отже, головне, що ми тут культивуємо – це те, що зазвичай перекладається як "пам’ятання (dran-pa)". Це вказує на здатність "пам'ятати". Це як ментальний клей для утримання дисципліни. Що я хочу робити, яким я хочу бути, як я хочу діяти в своєму житті – це ми утримуємо в умі й не забуваємо про це. Це і є пам’ятання. Це те саме слово, що й "активно пам'ятати".

Тому ми намагаємося бути більш пробудженими. Слово "будда" насправді означає "повністю пробуджений". Ми намагаємось пробудитись, усвідомлюючи емоції, які ми відчуваємо, бажання діяти так чи інакше, які нав'язливо виникають у нашому умі, і намагаємось не бути рабом цих проявів, а усвідомити, що ми можемо з розумінням обирати, як нам діяти. Якщо у мене поганий настрій, він може змінитися – я можу щось зробити, щоб його змінити.

Іноді рішення проблеми поганого настрою досить просте. Один з найпростіших методів – "вкласти примхливу дитину спати". Ми відчуваємо себе дитиною, яка занадто довго не спала і весь час плаче й вередує тощо. Часто, коли у нас поганий настрій, ми поводимося саме так. Тож можна прилягти, подрімати або поспати. Коли ми прокидаємося, зазвичай нам стає суттєво краще.

Або якщо у нас з кимось виникла суперечка, в якій здіймається занадто сильне напруження – знаєте, та ситуація, коли інша людина більше не слухає нас, а ми не слухаємо її. Тоді краще закінчити розмову: "Повернімося до цього пізніше, коли ми обидва заспокоїмося", – і піти на прогулянку абощо, щоб заспокоїтися.

Це дуже прості методи. Буддизм насправді вчить і набагато глибшим методам, але для початку можна використовувати ці. Ми повинні почати з методів, які ми дійсно можемо застосувати. Але важливим є принцип, який полягає в тому, щоб розпізнати, що є причиною проблеми, і зробити щось, щоб цю проблему подолати. Не будьте просто жертвою проблеми. У певному сенсі, ми намагаємося взяти під контроль те, що відбувається у нашому житті.

Нам необхідно розвинути пам’ятання, щоб утримувати розуміння того, що корисно і що шкідливо в нашій поведінці, щоб звертати увагу на те, що відбувається, пам'ятати, як ми хочемо діяти, і потім виправляти свої дії відповідно. Якщо ми навчимося застосовувати це щодо того, як ми діємо і говоримо, тоді ми розвинули достатню силу, щоб мати змогу застосовувати це і відносно нашого ума – того, про що і як ми думаємо.

Тож коли у нас починається потік турбуючих думок або думок на кшталт: "Бідний я. Ніхто мене не любить" – і таке інше, ми говоримо: "Годі! Я не хочу вирушати в цю подорож жалю до себе, занепокоєння і так далі. Це тільки зробить мене нещасним", – і ми повертаємо нашу увагу до чогось більш позитивного. Є набагато більше позитивних речей, які ми можемо зробити з нашим тілом і умом, ніж просто сидіти й хвилюватися. Є набагато більше позитивних речей, про які ми можемо думати, замість думати про те, наскільки жахливо все може бути (як ми думаємо, коли схвильовані). Ми намагаємося розвинути зосередження, щоб мати змогу відновити нашу увагу, коли вона розсіюється.

Наприклад, коли ми розмовляємо з кимось і подумки починаємо відволікатися – це не обов'язково будуть думки занепокоєння, це може бути що завгодно: "Коли він закінчить говорити?" або "Що я буду їсти на вечерю?" – і ми перестаємо звертати увагу на співрозмовника або коментуємо подумки: "Те, що він каже – повна дурня". Тоді нам потрібно повернути нашу увагу і просто зосередитися на слуханні.

Це дуже практичне застосування зосередження, але воно вимагає дисципліни; і ми розвиваємо цю дисципліну щодо, по-перше, нашої фізичної та вербальної поведінки. Коли ми розвинемо цю навичку – навичку повернення уваги і виправлення будь-яких відхилень, ми зможемо застосовувати її в будь-яких ситуаціях. Це дійсно надзвичайно корисно. Наприклад, ми починаємо звертати увагу на те, в якому положенні ми тримаємо своє тіло. Якщо наші плечі напружені, підняті вгору, шия напружена і так далі – будучи уважними ми помічаємо це та просто опускаємо й розслабляємо плечі. Тут залучені увага, пам'ятання та дія. Або коли ми починаємо сильно хвилюватися, а це абсолютно недоречно в певній ситуації, і починаємо говорити все голосніше і агресивніше, – ми помічаємо й просто змінюємо це. Ми просто заспокоюємося, наче розслабляємо й опускаємо плечі, але на енергетичному, емоційному рівні.

Ось і весь секрет того, як застосовувати методи Дгарми в житті. Просто пам'ятаймо про них і розвиваймо достатньо дисципліни, щоби просто застосовувати їх. І ми робимо це не тому, що хочемо бути добрими, або хочемо догодити своєму вчителеві, або щось подібне. Ми робимо це, тому що хочемо уникнути проблем – труднощів – тому що знаємо, що якщо ми нічого не зробимо, то просто зробимо себе нещасними. А ми цього не хочемо, чи не так? Тож нам потрібно застосувати самодисципліну й зосередження до ментальної сфери – навіть до роботи з нашими почуттями. Робота з почуттями, звичайно, більш делікатна, набагато складніша. Але, як я вже казав, якщо ми надто розхвильовані, ми можемо заспокоїтися.

Як тільки ми розвинемо здатність до зосередження, принаймні до певного рівня,  тоді нам варто підтримувати зосередження на правильному розумінні того, що відбувається. Ми маємо чимало заплутаності щодо реальності – щодо того, як існуємо ми, всі інші й увесь світ – і через цю заплутаність у нас виникають всілякі проєкції того, що насправді є нереальним, чи не так? У нас може бути така проєкція: "Я поганий. Я невдаха". Або така: "Я найпрекрасніший в усьому світі". Або така: "Бідолашний я. Ніхто мене не любить". Але якщо ми дійсно проаналізуємо всіх у нашому житті, таке твердження означатиме, що моя мама ніколи не любила мене, мій собака ніколи не любив мене – ніхто ніколи не любив мене. Навряд чи це правда.

Тож ми проєкціюємо ці фантазії і віримо, що вони правдиві, – і це жахливо. Ми віримо, що можемо запізнитися або не з'явитися на зустріч, і це не матиме значення, бо думаємо, що у іншої людини немає почуттів, так? І тоді ми дуже неуважно ставимося до інших. Але всі мають почуття, так само як і я. Ніхто не хоче, щоб його ігнорували. Нікому не подобається, коли призначена зустріч, а інша людина не дзвонить або запізнюється. Нікому це не подобається. Отже, нам потрібно використати наше зосередження , щоби прорватися крізь ці фантазії і перестати проєкціювати всю цю нісенітницю. Наприклад, про те, що наша неуважна поведінка не завдає болю іншим. Адже насправді найглибша причина наших проблем – думка: "Я – центр всесвіту. Все завжди має бути по-моєму. Я найважливіший". Очевидно, це проєкція фантазії. Ніхто не є найважливішим. Але на основі віри в те, що наша фантазія є правдивою, ми стаємо егоїстичними. Тож якщо ми хочемо подолати егоїзм, нам потрібно деконструювати цю фантазію і перестати її проєкціювати. Навіть якщо мені здається, що я центр всесвіту і єдиний, хто існує (бо коли я закриваю очі, у мене в голові лунає голос, і я нікого не бачу, тому здається, що існую я один), ми повинні пам'ятати, що це ілюзія, і намагатися не вірити в неї: "Це не так. Так тільки здається".

Будда казав, що постійне підтримання такого розуміння – це істинний шлях до істинного припинення наших проблем. Якби ми постійно мали таке правильне розуміння, у нас не було б ніякої плутанини. А якби в нас не було плутанини, то не було б гніву, не було б прив'язаності, жадібності тощо. А якби ми не мали жодної з цих турбуючих емоцій, ми б не діяли деструктивно. А якби ми не діяли деструктивно, ми б не створювали всіляких проблем для інших і для себе. Це основний буддійський метод подолання життєвих труднощів.

Якщо ми хочемо мати щасливіші стосунки, нам потрібно визнати наступне:

• Я людина. Ти – людина. Ми всі маємо однакові почуття тощо.
• У всіх є сильні сторони. У всіх є слабкі сторони. У мене вони є, і у тебе теж.
• Чарівних Принців чи Принцес на білому коні не існує.

Чи є такий образ у вашій культурі? Ми завжди шукаємо ідеального партнера на білому коні, але це казка. Його не існує, але ми його проєкціюємо. Вірячи в цю казку, ми думаємо, що саме ця людина буде принцом чи принцесою, а коли виявляється, що це не такі, ми злимося на них, а іноді навіть покидаємо їх. А потім ми проєктуємо на наступного потенційного партнера, якого зустрічаємо, що він або вона є принцом або принцесою. Але ми ніколи не знаходимо принца чи принцесу, тому що їх не існує.

Тож якщо ми хочемо мати здорові стосунки, нам потрібно прийняти реальність. Реальність, як я вже казав, полягає в тому, що у кожного є сильні й слабкі сторони, і нам потрібно навчитися якось жити разом. І ніхто не є центром всесвіту. Загальне вчення, яке можна знайти в будь-якій релігії чи гуманістичній філософії – будьте добрими, будьте уважними, будьте люблячими і так далі, будьте терплячими, будьте щедрими, будьте пробачливими. Кожна релігія і кожна гуманістична філософія вчить цього, і буддизм також.

Ці ж принципи діють і в робочих відносинах. Якщо ви добрі до людей, які працюють з вами в офісі (або як власник бізнесу ви добрі до своїх робітників), весь бізнес працює більш гладко. Якщо ви працюєте в магазині і доброзичливі з клієнтами, то вся атмосфера стає набагато приємнішою, чи не так? І якщо ви чесні у своїх справах – не обманюєте інших і так далі – знову ж таки, справи йдуть набагато краще. Це не означає, що ми не намагаємося отримати прибуток і заробити на життя, але суть в тому, щоб не бути жадібними до цього.

А коли інші нас обманюють (адже не всі будуть діяти чесно), то що ж, чого ви очікуєте? Але згідно з буддійським поглядом ми б не сказали, що це погані люди; ми б просто сказали, що вони заплуталися. Вони дійсно заплуталися. Вони не розуміють, що, діючи так, вони лише створюють собі все більше проблем: вони нікому не будуть подобатися. Тому такі люди – об'єкт співчуття, а не об'єкт ненависті. Якщо ми сприймаємо їх як об'єкт співчуття і маємо до них терпіння, ми не страждаємо емоційно, коли вони нас обманюють, а в подібних випадках намагаємося бути більш обережними, щоб нас не обманули знову. Але чого ви очікуєте від людей? Багато людей такі. Така реальність. А наша проєкція така, що всі чесні. Але ж не всі чесні! Було б добре, якби всі були чесними, втім не всі такі. Тож принаймні ми могли б спробувати бути чесними.

Чи мусимо ми слідувати строгому буддійському духовному шляху медитації, ритуалів і так далі, щоб застосовувати ці методи? Ні, не зовсім. Нам не обов'язково слідувати неухильному, стандартному духовному шляху, щоб застосовувати всі ці методи. Його Святість Далай-лама завжди говорить про світську етику і людські цінності: доброту, уважність, намагання позбутися наївності, проєктованих фантазій тощо. Це загальні настанови, яких може дотримуватися будь-хто.

А коли мова йде про медитацію, ми просто говоримо про метод ознайомлення з певним способом мислення: ми сідаємо і намагаємось думати в такий спосіб, а коли наша увага блукає, повертати її назад. Ви можете робити сидячу медитацію із зосередженням на Будді або на своєму диханні, але ви також можете робити це, коли читаєте книгу, готуєте їжу, коли робите що завгодно. Коли ви готуєте, просто зосередьтеся на приготуванні їжі, і коли ваш ум відволікається на якісь божевільні думки, просто поверніть його назад до приготування їжі. Це не обов'язково має бути формальна буддійська практика медитації. Існує чимало способів, через які ми можемо призвичаїтися до більш корисних способів мислення, дій тощо, без необхідності залучати будь-які буддійські ритуали або формальні буддійські атрибути. 

Ось в такий спосіб ми застосовуємо Дгарму – превентивні заходи, які допомагають нам уникнути проблем. Які у вас є питання?

Бути в курсі того, що відбувається всередині та зовні

Щоб уникнути проблем, ми просто маємо бути зосередженими весь час?

У певному сенсі, так. Але це ще не все. Наприклад, ми можемо бути дуже зосередженими на лайці і бійках з кимось, а отже, лише цього недостатньо. Нам також потрібно бути пробудженими, в сенсі, ми повинні усвідомлювати, що відбувається всередині нас (наші думки, почуття тощо), і водночас бути свідомими і уважними до того, що відбувається навколо нас, з іншими людьми. Коли хтось приходить додому – чи то член сім'ї, чи кохана людина, чи будь-хто інший – ми можемо побачити, що він чи вона надзвичайно втомлені. Ми повинні бути уважними до цього. Це не найкращий час, щоб розпочинати з ними серйозну розмову про щось важливе – вони втомилися. Тому потрібно завжди залишатися уважними, зосередженими, сфокусованими на тому, що відбувається навколо: з іншими людьми – не тільки зі мною.

Тож _Так ми не впадаємо в крайність, де усвідомлюємо лише себе і не усвідомлюємо інших. Або в іншу крайність, коли звертаємо увагу лише на інших, а не на себе. Це теж крайність, якої треба уникати. Багато людей мають цей синдром неспроможності сказати "ні", і тому вони завжди роблять щось для інших: для своєї сім'ї чи будь-кого ще, і вони настільки втомлюються і виснажуються, що просто ламаються або починають ображатися. Важливо також звертати увагу на те, як ми себе почуваємо, і дбати про власні потреби. Коли нам потрібно відпочити, ми відпочиваємо. Коли нам потрібно сказати: "Ні, вибач, я не можу цього зробити. Це вже занадто. Я не можу", – скажіть "ні". В ідеалі, коли ми говоримо "ні", ми маємо, за можливості, запропонувати якусь альтернативу. Ви можете запропонувати щось на кшталт: "Але, можливо, ось ця людина тобі допоможе".

Словом, просто будьте уважними до всього, що відбувається зовні і всередині, а потім застосовуйте правильне розуміння, любов і співчуття.

Робота з гнівом

Ви говорили про підмітання підлоги як метод боротьби з гнівом чи іншими деструктивними емоціями, але зазначили, що буддизм має багато глибших методів. Чи не могли б ви дати хоча б натяк на те, де їх шукати?

Якщо заглибитися трохи більше, то один з рівнів боротьби з гнівом, коли ми злимося на когось, – це розвиток терпіння. Як же нам розвинути терпіння? Існує багато методів, але один з них, наприклад, називається "терпіння, подібне до мішені": "Якби я не поставив мішень, ніхто б у неї не влучив". Наприклад, я прошу вас зробити щось для мене, а ви робите це неправильно. Зазвичай, я би злився на вас. Або ви взагалі цього не зробили. То хто в цьому винен? Насправді це моя вина, тому що мені було ліньки зробити це самому, і я попросив вас це зробити. То чого ж мені чекати? Коли ви просите когось щось зробити, чого ви очікуєте? Скажімо, ви просите маленьку дворічну дитину принести вам чашку гарячого чаю, а вона його розливає. Звісно, вона його розіллє. Так само і тут – чого ми очікуємо, коли просимо когось зробити щось для нас?

Тож я усвідомлюю, що саме моя лінь насправді спричинила проблему. Я не злюся на іншу людину. І я усвідомлюю, що коли я прошу щось зробити для мене, то це тому, що мені ліньки зробити це самому – чи то ліньки, чи то я не маю часу, хай там що. Але суть в тому, що якщо я прошу когось іншого зробити щось, я не можу очікувати, що він зробить це ідеально – або так, як зробив би я.. Хоча, зрештою, і я теж можу помилитися і зробити все неправильно. Так само, якщо я роблю щось сам і припускаюся помилки, немає причин злитися на себе. "Я не ідеальний – ніхто не ідеальний – тож, звісно, я роблю помилки". Тому ми просто приймаємо реальність. "Я людина, а люди роблять помилки. Я зробив помилку". І якщо я можу її виправити, я її виправляю. Я не злюся на себе. Немає сенсу злитися на себе. Просто виправляю, якщо можу. Якщо не можу, то все – просто залишаю і намагаюся не повторювати цю помилку в майбутньому.

Набагато глибший рівень роботи з гнівом – це розуміння реальності нас самих. Зараз я говорю на дуже простому рівні, але навіть на цьому рівні це корисно. "Я не центр всесвіту. Чому все завжди має бути по-моєму? Чому? Що в мені такого особливого, що я завжди маю робити все по-своєму, а ніхто інший не може робити все по-своєму?" З такими думками ви починаєте деконструювати цей суцільний погляд на "я" як на найважливішу річ у всесвіті. Суцільне "я". Потім, звичайно, ви можете деконструювати далі й далі. Коли у вас є такий погляд, що "я" – це така суцільна річ тут, і що все завжди має бути по-моєму, тоді, звичайно, ви злитеся, коли все йде не так, згодні? 

Буддизм може багато чого сказати про те, як ми існуємо і як існують інші. Ми існуємо, але ми не існуємо у той неможливий спосіб, який ми собі уявляємо, наприклад, як маленьке "я", що сидить у мене в голові й розмовляє, і що саме воно є автором цього голосу в моїй голові. Здається, ніби всередині є маленьке "я", яке розмовляє, скаржиться: "Що мені тепер робити? О, зроблю це", – а потім ви ніби рухаєте своїм тілом, ніби тіло – це якийсь механізм. Але це ілюзія. Ви не можете знайти ніякого маленького "я" всередині вас, чи не так? Однак я існую – я говорю, я роблю речі. Тож ми повинні покінчити з вірою в ці проєкції, тому що здається, ніби вони відповідають дійсності. Лише здається, що це так: у голові лунає цей голос, отже, там всередині має бути хтось, хто говорить.

Отже, буддизм може багато чого запропонувати у тій сфері, що ми її називаємо "психологією".

Робота з нашим тілом

У мене два питання. Перше: чи не могли б ви розповісти нам трохи більше про роботу з тілом? Ви згадали, що нам потрібно розслабляти тіло, але, можливо, потрібно робити ще якісь речі. І друге питання: що є джерелом усіх цих проєкцій? Наприклад, ця "особа", яка розмовляє у нас в голові – чому вона з'являється?

Звичайно, є багато дисциплін, які ми можемо застосовувати для підтримання фізичного здоров'я. Наприклад, існує буддійська медицина, яку ви знайдете в тибетській традиції, що має багато спільного з балансуванням енергій в організмі. На нашу енергію і наше здоров'я загалом дуже сильно впливає наше харчування й поведінка. До прикладу, коли ми виходимо на мороз одягнені недостатньо тепло і захворіваємо. Ми говоримо про таку поведінку. Або перевтома – такий тип поведінки призведе до хвороби.

Ми також намагаємося підтримувати усвідомлення стану нашого тіла. Чим тихіше ви стаєте внутрішньо, тим більш уважними ви стаєте не тільки до стану вашого ума, але й до стану енергії у вашому тілі. Коли ви помічаєте, що ваша енергія дуже розбурхана, – ви можете відчути це по дуже швидкому пульсу і так далі – є дуже базові речі, які ви можете зробити, навіть просто скоригувавши свій раціон. Наприклад, ми можемо перестати пити каву і міцний чай, і ми можемо вживати більш важку їжу, яка буде заземляти енергію, наприклад, жирну їжу – сир абощо. І залишайтеся в теплі, не перебувайте на вітрі та під протягом. Не перебувайте біля таких потужних машин, які гудять отак: "бзззззрррррр". Це ще більше розтурбує вашу енергію. Перебувайте в спокійній обстановці. Є і такий рівень практики.

Сама тибетська традиція не наголошує на фізичних вправах чи роботі з тілом так, як, скажімо, в китайській чи японській буддистській традиції наголошують на бойових мистецтвах. Але, безумовно, різні види бойових мистецтв – тайцзи, цигун тощо – можуть бути дуже корисними. Це також методи розвитку концентрації через усвідомлення своїх рухів. Фізичні вправи, які роблять тибетці, набагато тонші, вони пов'язані з роботою з енергетичними системами в інший спосіб, ніж у бойових мистецтвах. Це трохи інший шлях, більше подібний до йоги. Ось як можна працювати з тілом.

Джерело голосу в наших головах

Що ж стосується джерела голосу в нашій голові, то тут йдеться про природу ума, і це дещо складніше питання. У буддизмі, коли ми говоримо про ум, ми не говоримо про якусь річ. Ми говоримо про ментальну активність, і ця ментальна активність пов'язана з мисленням, баченням, відчуттям емоцій. Вона дуже, дуже обширна. Через цю діяльність виникає свого роду ментальна голограма. Наприклад, коли ми щось бачимо, світло потрапляє на сітківку ока, викликає електричні імпульси та хімічні реакції в нейронах, і в результаті виникає своєрідна ментальна голограма того, як щось виглядає. Але це насправді ментальна голограма. Вона походить від хімічних речовин та електричних імпульсів.

Але голограми бувають не лише візуальними. Ці ментальні голограми також можуть бути звуковими, як слова. Ми не чуємо ціле речення в одну мить – ви чуєте його маленькі шматочки, в одну мить – і все ж існує ця ментальна голограма всього речення, і ви розумієте, що воно означає. Так само існують ментальні голограми у вигляді емоцій, ментальні голограми у вигляді думок, а також ментальні голограми у вигляді вербалізації – цього голосу. Вони просто виникають. Тут залучене певне пізнання. Ось що таке бачення, або мислення, або відчуття. Ось що це таке. І ця ментальна діяльність відбувається без існування якогось "я", відокремленого від неї, яке спостерігає за нею або контролює її й робить так, щоб вона виникала. Це просто відбувається. Отже, частиною цієї ментальної голограми є думки про "я": "Голос всередині – це я". Хто думає? Я думаю. Це не ти думаєш – я думаю. Але це лише частина всього процесу виникнення цих голограм.

Що є джерелом голосу в нашій голові? Це просто одна з особливостей ментальної діяльності. Не обов'язково, що вся ментальна діяльність працює саме так. Голос не звучить постійно, і я сумніваюся, що дощовий черв'як думає голосом. Дощовий черв'як, безумовно, має мозок, має ум, щось бачить, щось робить.

Насправді думати про це дуже цікаво. Голограма звуку голосу – це певна форма комунікації, чи не так? Це тип концептуалізації, який виражає або передає думку у формі ментального звучання слів. Цікаве питання: глухоніма від народження людина, яка не має жодного уявлення про звук, також чує голос у своїй голові чи думає мовою жестів? Це дуже цікаве питання. Я ніколи не знаходив на нього відповіді.

Тож чи це голос, чи це мова жестів, чи що завгодно – хоч спосіб мислення черв'яка – ілюзія полягає в тому, що здається, за ним стоїть окреме "я", яке говорить, сидить "за пультом управління", і інформація надходить на екран з очей. У цього "я" є мікрофон, і воно говорить, а потім натискає кнопку, щоб змусити руки і ноги рухатися. Це абсолютна ілюзія. Але саме цей тип "я", що сидить за пультом управління, є об'єктом думок на кшталт "йой, що про мене подумають люди?" і "що мені тепер робити?" Це те, про що ми хвилюємося, про це "я" за пультом управління.

Коли ми усвідомлюємо, що це "я" – ілюзія, тоді немає про що турбуватися. Ми говоримо, ми діємо. Звичайно, це я: я говорю, я дію. І якщо людям це не подобається, то не подобається. І що з того? Будда не всім подобався. Не всім подобався Будда, то чого я чекаю від себе? Ми просто використовуємо розуміння, любов, співчуття і діємо. І все. І не треба турбуватися про: "Що про мене подумають?" Втім це не так просто зробити, як здається.

Контролюємо себе, коли інші зляться

Коли інша людина злиться на нас, як нам контролювати себе?

Здебільшого, ми вчимося сприймати таку людину як маленьку дитину. Якщо ми кажемо дворічній дитині: "Пора спати", – а вона сердиться на нас і відповідає: "Я тебе ненавиджу. Ти поганий", – а потім здіймає галас, чи злимося ми? Так, деякі люди зляться, але це ж лише дворічна дитина, то чого ви очікували? Спробуйте заспокоїти малюка. Будьте лагідні, як з дворічною дитиною. Подумайте про це так: як би ви поводилися з такою дворічною дитиною? Зазвичай, коли дворічна дитина капризує, якщо ви візьмете її на руки, потримаєте й будете з нею ласкавими, вона заспокоюється, чи не так? Якщо ж на неї накричати, вона плакатиме ще гучніше. Так само й дорослі люди – просто великі діти.