Як буддійський аналіз допомагає впоратись зі стресом

Звичайно, великим містам притаманні забруднення повітря, затори, та все інше, чого не знайдеш у селі, але це не єдині фактори, які сприяють стресу. Дивлячись глибше на проблеми, з якими стикаються більшість людей у сучасному світі, незалежно від місця проживання, ми можемо помітити, що вони пов’язані з тим, що нам доступно все більше і більше речей, все більший вибір, більше інформації, більше телеканалів, більше фільмів, більше продуктів на вибір. Майже всі мають мобільні телефони, на які постійно приходять повідомлення, сповіщення в чатах, листи електронною поштою тощо. Ми постійно відчуваємо, що повинні відповідати на них миттєво, тому що інші люди очікують цього від нас, – і це викликає стрес. В такому вирі життя є переваги, бо ми постійно на зв’язку з людьми, коли це потрібно, але іноді це перебір. Через безперервність цього потоку інформації ми стаємо дуже невпевненими, бо постійно думаємо: "Я не хочу щось пропустити; це може бути важливо, і я не хочу залишитися осторонь важливих речей".

І тому ми змушені постійно перевіряти повідомлення та сповіщення, але це ніколи не дає нам відчуття безпеки, тому що завжди відбувається щось нове. Якщо ми вирішили подивитися, скажімо, YouTube або один з сотні телеканалів, то часто починаємо відчувати дискомфорт від того, що зупинив свій вибір на перегляді чогось одного, і цей дискомфорт викликаний думками про те, що на іншому Youtube- чи  телеканалі може бути щось цікавіше.

Я думаю, що в сучасному світі цей пошук дійсно підсилює наш стрес незалежно від того, де ми живемо: у великому місті чи селі. Ми хочемо мати приналежність до якоїсь спільноти, до якоїсь групи друзів, ми хочемо отримувати "лайки" у соцмережах за все, що ми публікуємо, бо так ми відчуваємо, що нас приймають і визнають, але ми не зупиняємось на цьому та не заспокоюємося. Ми ніколи не задоволені кількістю лайків, які отримуємо, ми завжди хочемо більше або починаємо сумніватись в намірах людей, з думками на кшталт:  "Вони взагалі читали чи просто лайкнули на автоматі? А це реальні лайки чи накручені?" І ми відчуваємо хвилююче очікування, коли отримуємо сповіщення чи повідомлення, бо думаємо, що це може бути щось особливе.

Ми відчуваємо це хвилююче очікування, коли заходимо в соцмережі щоб подивитись реакції під нашим новим постом. Або це може бути тим, що я називаю залежністю від новин (новинарною наркоманією), яка стосується і мене, бо часто дивлюся новини, щоби бути в курсі подій та не пропустити нічого важливого чи цікавого.

Якщо ми проаналізуємо це глибше, то виявимо, що в основі лежить відчуття власної важливості, коли виникають думки, що я мушу знати все, що відбувається, або я повинен усім подобатися. Можна провести досить глибокий аналіз цього відчуття власної важливості та проблеми зацикленості на собі з буддійської точки зору, але в рамках розмови цього вечора ми не будемо заглиблюватися в цю тему.

З іншого боку, ситуація навколо часто перевантажує нас. Намагаючись втекти від неї, ми занурюємось у мобільні пристрої або прослуховування музики під час прогулянки або поїздки в метро. Ми завжди в навушниках та з телефоном,і що цікаво, – це протирічить нашим потребам, якщо ми про це подумаємо. Ми хочемо бути частиною соціальної групи, але опинившись безпосередньо в ній, ми відсторонюємось від усіх граючи в телефоні або слухаючи гучну музику.

Що це все означає? Це означає самотність, чи не так? Ми прагнемо суспільного визнання через те, що ніколи не відчуваємо, що нас дійсно приймають; ми – на самоті. Та з іншого боку, ми закриваємось від усіх, тікаючи до нашого віртуального світу, який теж є дуже самотнім.

Ми нав’язливо відчуваємо, що маємо розважати себе, що не можна просто нічого не робити. В цьому також є протиріччя, тому що з одного боку ми прагнемо спокою та тиші, а з іншого боїмось вакууму, відсутності інформації або музики.

У нашому прагненні втекти від навколишнього стресу, у метро чи будь-де, ми збігаємо в наш маленький віртуальний світ у телефоні, інтернеті, але ніколи не відчуваємо себе безпечно, бо навіть там шукаємо визнання друзів і тому подібне. , Над цим нам дійсно треба подумати: чи втеча в наші мобільні пристрої насправді є вирішенням проблеми зі стресом? Неважливо, живете ви у великому місті або деінде, – чи є це вирішенням? 

Нам необхідно розпізнати невдоволення, яке ми переживаємо через те, що застрягаємо в звичних шаблонах поведінки та розпізнати їх джерела. Чому ми загрузли в цих звичках?

Далі нам треба розвинути рішучість звільнитися від цього невдоволення,засновану на знанні методів позбавлення від його джерел, і бути впевненим, що ці методи працюють. Але це не означає, що ми просто хочемо прибрати це невдоволення й перетворитись на зомбі, який нічого не відчуває й блукає містом, наче живий мрець. Щастя – це не відсутність невдоволення. Це певне доповнення до нейтрального, спокійного стану, і це зовсім не про байдужість.

Після цього нам треба визнати, що зовнішні об’єкти та ситуації не є справжнім джерелом невдоволення, страждання та стресу, які ми переживаємо. Якби це було так, то всі проживали б їх однаково.

Так само інтернет або мобільні пристрої не є проблемою. Якщо використовувати їх належним чином, то вони можуть бути вкрай корисними в нашому житті. Проблема в нашому ставленні до них, у емоціях, які вони викликають і підсилюють. А також у тому, як ми справляємось із цим дивовижним світом інтернету та ситуаціями в житті.

У нас дуже багато саморуйнівних звичок. Вони всі викликані якимось турбуючим станом ума  – чи то незахищенністю, чи то страхом бути неприйнятим або покинутим, компульсивністю абощо. Але втеча в соціальні мережі, як стратегія подолання цих станів, виснажує нас ще більше. Це петля зворотнього зв’язку, що підсилює тривогу, невпевненість в собі та потребу в схваленні.

Ситуація стає ще гіршою в контексті підлітків і булінгу в інтернеті. Так само, як усі бачать лайки, які ви отримуєте, так і те, що вас булять, тобто не вподобали, побачать усі, і це жахливо.

Люди публікують фото в соціальних мережах, зображення, як вони добре проводять час, чи не так? Вони не публікують фото, де вони проживають не найкращі часи. Тому ви бачите всіх своїх друзів, що чудово проводять час, а ви самі, бідолашні, сидите в кімнаті на самоті, дивлячись в телефон. Не самий радісний стан, так?

У нас має бути реалістичне ставлення до того, що відбувається в соціальних мережах. Ми маємо усвідомити, що величезна кількість лайків в соціальних мережах не зробить вас більш упевненими у собі, а тільки навпаки. Ми наївно думаємо, що це щось змінить, і це породжує тужливе бажання ще більшої кількості лайків, а з тим – жадобу. Нам ніколи не буває достатньо, і ми постійно перевіряємо, чи отримали більше лайків. 

Я визнаю, що маю таке саме ставлення до свого  сайтом. Я постійно переглядаю статистику, щоб дізнатись, скільки людей подивилось його сьогодні. Це те ж саме. Як і щодня перевіряти курс валют, щоб дізнатись, скільки ти сьогодні втратив. У нас ніколи не буває душевної рівноваги (сміється). Ми думаємо, що втікаючи до віртуального світу комп’ютерних ігор, ми позбудемось проблем. Так само можна пити багато горілки й думати, що вони зникнуть, чи не так?

Якщо ми проаналізуємо, то побачимо, що це синдром саморуйнування, а наші методи подолання життєвого тиску та стресу призводять тільки до більшої кількості проблем.

Для того, щоб впоратись із цими синдромами, нам потрібне розпізнавальне усвідомлення наших ситуацій. Наприклад, візьмемо відповідальну роботу, з якою ми маємо справлятись. Це реальність, яку ми маємо прийняти, як і межі нашої компетенції та можливостей. Прийняття такої реальності допомагає нам перестати проєкціювати на саму роботу, як вона є, ставлення до неї, як до жахливих тортур, а на себе – те, що ми недостатньо хороші.

Проблема полягає в тому, що ми думаємо, що маємо бути ідеальними. Але ніхто не ідеальний, якщо він не будда. Навіть якщо наш бос думає, що ми маємо бути ідеальними й тисне на нас цим, то в реальності  це неможливо. Чому тоді ми бʼємось головою об стіну й відчуваємо провину через те, що ми не можемо зробити неможливе?

Тому ми просто робимо якнайкраще, розставляючи пріоритети та приймаючи реальність ситуації. Потому намагаємося зберігати зосередження та усвідомлювати цю реальність ситуації, з якою стикнулись. І робити це не перебільшуючи її складність аж до неможливості, але й без недооцінки її як такої, від якої можна втекти у гру в телефоні або блукання інтернетом.

Ви маєте справлятись із роботою. Якщо ви недооцінюєте її, то думаєте, що це щось, із чим вам насправді не треба справитися. Наприклад, ви маєте, але не хочете виконувати робоче завдання, яке вам треба виконати. Чим тоді ви займаєтесь? Чи вистачає вам дисципліни просто взяти й зробити це, чи ви одразу починаєте блукати інтернетом або перевіряти, чи не з’явилося нове повідомлення або більш цікава публікація від когось? Це недооцінка реальності того, що вам треба виконати це завдання. І все це пов’язане з рішучістю бути вільним, що включає в себе щиру спробу насправді розібратися з джерелами наших проблем та визнати їх.

Як нам із цим впоратися?

Ми починаємо з самодисципліни і поступово крок за кроком розширюємо розуміння того, як саме працює наш спосіб боротьби зі стресом, а для цього ми використовуємо науковий підхід до гормональних процесів в організмі. Завдяки науковому погляду ми поглиблюємо розуміння буддійського підходу.

Кортизол і допамін

Коли ви відчуваєте стрес, на гормональному рівні відбувається підвищення рівня кортизолу. Кортизол – це гормон стресу, і при підвищенні його рівня ми починаємо шукати певного полегшення. Як ми уявляємо собі стратегію, щоб позбутися кортизолу в нашому тілі і стати трохи щасливішими? Ми думаємо: "Викурю сигарету, це допоможе", – або: "Відкрию месенджери, перегляну соціальні мережі, новини, пошукаю щось цікаве, щоб зняти стрес". Ми відчуваємо схвильованість і радість від передчуття того, що це допоможе нам почуватися краще, тому рівень допаміну підвищується. Допамін – це гормон очікування винагороди; це те, що відчуває тварина, коли починає гонитву за іншою твариною; це передчуття. Його легко розпізнати: наприклад, таке відчуття виникає, коли ви йдете на зустріч з коханою людиною тощо. Саме рівень допаміну підвищується від передчуття того, як це буде чудово. Це може виявитися зовсім не так приємно, коли ми насправді зустрічаємось з людиною, але саме впродовж цього млосного очікування на основі підвищеного рівня допаміну ми відчуваємо себе щасливіше.

Ми дуже обумовлені фізіологією, але після сигарети або перегляду соцмереж ми не отримуємо вдоволення та втіхи і стрес повертається, тож реальна користь і ефективність цієї стратегії дуже низька.

Тому нам потрібно розпізнавати недоліки хибного уявлення про те, що сигарета може вирішити саму проблему, або, що щось цікаве в телефоні, месенджерах або соцмережах може допомогти зняти стрес.

І саме завдяки тому, що ми розпізнаємо і визнаємо недоліки уявлення, що це працююча стратегія, та бачимо, що звичка дійсно не працює. Тоді у нас з’являється можливість розвинути рішучість бути вільними від такої звички.

Утримання від звичних деструктивних реакцій

Тож ми перестаємо шукати прихистку в сигаретах. В курінні сигарет, якщо подивитись прискіпливо, взагалі немає жодної користі. Але в інтернеті та соціальних мережах вона є, тобто нам просто не треба постійно перевіряти повідомлення та тримати відкритими месенджери, – треба розумно обмежувати себе. Іншими словами, перестати використовувати соцмережі та інтернет як прихисток, припинити втікати в інтернет та соціальні мережі. Використовуйте ці інструменти для корисних цілей, а не для цілей, які не можуть задовольнити наші потреби.

Звичайно, це дуже важко, коли нам нудно, коли ми стикаємося з чимось, що нам не дуже подобається робити, на роботі чи вдома. З'являється нав'язливе бажання зазирнути у свій телефон, чи не так? Але так само, як нам потрібно сісти на дієту, щоб позбутися фізичного ожиріння, нам потрібно сісти на інформаційну дієту, щоб позбутися ментального ожиріння. Нам потрібно спробувати обмежити споживання інформації, повідомлень, музики тощо так само, як ми обмежуємо споживання їжі.

Утримання від старих саморуйнівних звичок на перших порах призведе до підвищення рівня кортизолу під час стресу. Тому що старі звички дуже й дуже сильні. Ми відчуваємо жахливі симптоми абстиненції, коли відмовляємося від сигарет, або коли відмовляємося від алкоголю чи наркотиків, і це підвищує рівень кортизолу. Так само, коли ми відмовляємося і робимо перерву від залипання в інтернеті, соціальних мережах чи прослуховуванні музики, ми відчуваємо абстинентний синдром. Це схоже на детоксикацію – люди описували, що протягом тривалого часу після детоксикації від музики, особливо коли вони звикли завжди мати навушники з плеєром або телефоном, музика грала в їхніх головах. Потрібно багато часу, щоб все вгамувалось та стихло. Думаю, що це дуже гарний метафоричний образ – "ожиріння" з музикою в голові... ух, знаєте, прямо в точку.

Ти не можеш нормально діяти та думати про щось інше, тому що в голові грає мелодія. Особливо, коли одна й та сама мелодія повторюється знову і знову, зводячи з розуму. Але якщо ми наполегливо продовжуватимемо утримуватися, то рівень стресу почне знижуватись, ми відчуємо мир і спокій на душі, і саме в цьому стані нам буде набагато простіше замінити наші деструктивні звички на конструктивні.

Ми маємо дуже гарні буддійські методи, які працюватимуть для всіх, не тільки для буддистів, наприклад, усвідомлення того, що ми є невід’ємною частиною всього людства, що ми всі взаємопов'язані, що наш добробут залежить від усіх інших, і це набагато надійніший спосіб задовільняти нашу потребу відчувати зв'язок з іншими, чого не можна сказати про інтернет та соціальній мережі.

Окситоцин

Цю функцію виконує гормон окситоцин. Окситоцин – це гормон зв'язку, який виробляється у всіх нас, наприклад, він підсилює зв’язок матері з немовлятами. Саме цей гормон  спонукає нас до того, щоби бути разом, відчувати приналежність до якоїсь групи. Завдяки ньому ми природнім чином задовольняємо потребу в зв’язку, відчуваючи, що ми є частиною людства, що нас всіх об’єднує бажання бути щасливими і небажання страждати, – це набагато стабільніше і надійніше, ніж намагатися задовольнити потребу в зв’язку через соціальні мережі, де все залежить від лайків.

Я наводжу цю інформацію про гормони не просто так. Його Святість Далай-лама часто говорить, що ми повинні бути буддистами 21-го століття, а це означає зводити мости між буддійським вченням і наукою, щоби продемонструвати, що в буддійському вченні є багато речей, які гармонійно поєднуються з наукою. І тому він дуже часто проводить конференції "Ум і життя", де зустрічається з науковцями, щоб побачити, які уявлення й ідеї є спільними, і як діалог між науковцями і буддистами може збагатити картину світу і життя для всіх нас.

Якщо ми розуміємо, що можемо відчувати себе щасливими і почуватися краще завдяки певним фізіологічним та гормональним процесам в організмі, тоді ми можемо проаналізувати, які стратегії ми використовуємо зараз для їх підтримки, і якщо це не дуже ефективні стратегії, то підшукати інші, які б працювали конструктивно, м’яко і без саморуйнування.

Гормон передчуття допамін та встановлення конструктивних цілей

Ми говорили про допамін, цей гормон очікування винагороди. Він змушує нас відчувати сильне захоплення, як у лева, що женеться за антилопою, щоб з'їсти її. Тож у нас є деструктивні моделі поведінки, які запускає підвищений рівень допаміну, і які не ведуть до задоволення, наприклад, очікування більшої кількості лайків на нашій сторінці у соціальних мережах.

Або ж ми можемо спробувати нейтральні способи підвищити допамін. У мене є друг, який займається важкою атлетикою. І він очікує, що зараз він зможе підняти 180 кілограмів, в згодом підняти і всі 200 . Він в піднесеному настрої і його рівень щастя зростає в очікуванні винагороди. І ми можемо доволі цинічно запитати в буддійському ключі – навіть якщо він підніме 200 кілограмів, чи це дасть йому краще перенародження? А може він отримає краще перенародження, якщо підніме 210 кілограмів, чи просто тепер для отримання задоволення йому доведеться підняти 210?

Ми можемо використати цей механізм на свою користь і враховувати дію цього гормону для розвитку своєї практики, скажімо, для досягненням шаматхи, досконалої концентрації, або задля розвитку терпіння, подолання гніву і так далі, і це може бути захоплююче. Замість того, щоб відчувати розчарування, занижену самооцінку і здаватися перед обличчям труднощів, ви можете почати бачити в цьому виклики і отримувати захоплення від можливості на ці виклики відповісти і досягти поставлених цілей.

Ми знаходимо цей підхід безпосередньо в настановах з медитації – практикувати без очікувань і розчарувань. Коли ви очікуєте, що отримаєте миттєвий результат, то, звичайно, розчаровуєтесь. Отже, ми працюємо над досягненням мети, але без очікувань. І саме шлях до мети і є джерелом щастя, особливо якщо це значуща мета. Це щастя, яке ми відчуваємо в процесі, і яке має основою фізіологічні процеси, можна пояснити з застосуванням наукового методу – так і виглядає буддизм 21-го сторіччя. У цьому й полягає наша мета – пояснити, як і чому буддійські методи є ефективними, у спосіб, прийнятний для науковців.

Одним словом, нам потрібно розвинути в собі рішучість бути вільними, що в буддизмі називається зреченням. Потім, щоб звільнитися від старих шкідливих звичок, нам потрібно тренуватися в самодисципліні, зосередженні та розпізнавальному усвідомленні. В цих трьох тренуваннях ми розпізнаємо, що корисно, а що шкідливо, та що працює, а що не працює; завдяки зосередженню залишаємось уважними під час цього розпізнавання; а завдяки дисципліні ми змінюємо нашу поведінку відповідно до отриманих усвідомлень.

Жалість – перешкода для самодисципліни

Ці три складові повинні гармонійно поєднуватися, але щоб розвинути їх належним чином, нам потрібно позбутися чинників, які їм перешкоджають. Самодисципліні заважає жалість. Наприклад, ми шкодуємо, що не заглянули в інтернет, або не відповіли на повідомлення чи електронний лист. Ми шкодуємо, і це заважає нам розвивати дисципліну та перевіряти повідомлення й листи в ті певні години дня, які ми попередньо виділили на це.

Корисна стратегія полягає в тому, щоб вимкнути сповіщення на комп'ютері чи мобільному пристрої, і перевіряти соцмережі та пошту лише у визначені години дня. Щоб мати можливість відповідати на важливі листи та повідомлення одразу, треба почекати з відповіддю на менш термінові питання або залишити це на певний час дня, який ми регулярно виділяємо для відповідей на повідомлення, і для цього потрібна самодисципліна.

Мушу зізнатися, що я сам маю схожі проблеми, отже притримуюсь вищенаведеної стратегії, яка дозволяє поратись з потоком листів, що надходять на електронну пошту, а це щонайменше 30 листів шодня, і це при тому, що я не маю соцмереж. Замість того, щоб миттєво відповідати на них, і через це не встигати нічого протягом дня, я роблю ось що: на ті з них, що дійсно важливі, я відповідаю, а решту відмічаю. І я знаю, що ввечері, коли мій ум не буде настільки ясним, щоб писати статті або робити більш важливі речі, я відповім на них. Тобто ви виділяєте час на певні справи і притримується цього розкладу, і це є тренуванням в самодисципліні.

Сонливість, млявість ума та розсіяність – перешкоди для зосередження

Сонливість, млявість ума та розсіяність заважають нам зосередитися, тому що в будь-якому з цих станів ми втрачаємо усвідомлення того факту, що утримання від постійної перевірки повідомлень зробить життя простішим. Щоб не втрачати цей факт з поля уваги, пам'ятайте про нього, це і є пам'ятання.

Спробуйте запам'ятати: життя буде набагато менш навантаженим і напруженим, якщо прийняти той факт, що на більшість цих повідомлень можна відповісти не одразу, а, скажімо, ввечері, або в будь-який інший час, незалежно від того, який час ми встановимо для того, щоб розібратися з ними. Коли ми хочемо спати, втомлюємось, це створює перешкоди усвідомленню, і тому ми забуваємо про розклад. Нам легше автоматично зайти в соцмережі, коли відчуваємо нудьгу,  ніж встати, розім'ятися і випити води або задіяти інші способи піклуватися про себе. Або візьмемо розсіяність – коли думки блукають та перестрибують одна на іншу, виникають думки про те, як би щось не пропустити, і через це ми просто бездумно починаємо читати і відповідати на повідомлення .

Нерішучість та сумніви – перешкоди на шляху до розпізнавального усвідомлення

Нарешті, нерішучість та сумніви заважають нашому розпізнавальному усвідомленню. Ми вагаємось, чи перевіряти свої повідомлення лише у визначений час було правильним рішенням, що викликає додаткову невпевненість в собі.

Такі сумніви виникають через те, що коли ми утримуємось від перевірок, то виникають труднощі та ми відчуваємо напруження. Щоб впоратися з цими сумнівами, потрібно нагадати собі про переваги зміни звичок. Наше життя стане більш цільним і менш розпорошеним, якщо ми зможемо зосереджуватись на чомусь одному і дбати про те, щоб все йшло обраним нами руслом і було достатньо впорядкованим, інакше це викликає хаос, а хаос викликає стрес. 

Є й інші стратегії, які ми можемо застосовувати, щоб жити щасливіше. Наприклад, як ми поводимось у переповненому метро. Чим більше ми фокусуємось тільки на собі й хочемо захиститись, тікаючи в наш телефон, тим більше ми відчуваємо себе замкнутими. Мова йде не про спокійне використання часу для того, щоб почитати книгу під час довгої поїздки на метро. А саме про втечу в телефон, музику або гру, щоб захистити себе. Це позбавляє нас енергії й додає напруження. Відчуття небезпеки, особливо в дуже переповненому метро, не дає нам розслабитися.

Навіть якщо ми занурені в гру або гучну музику на телефоні, ми огороджуємо себе стіною, щоб нас не потурбували, а тому ми захищаємось. Хоч ми й намагаємось розважити себе, це дуже неприємний досвід, бо ум неспокійний.

З іншого боку, коли ми вважаємо себе частиною натовпу в метро й розвиваємо турботу та співчуття до кожного навколо, наші уми та серця  відкриті. Звичайно, ми можемо бути пильними до небезпеки, але без параної фокусування тільки на собі. Ми бажаємо безпеки всім. І не намагаємось заглушити кожного музикою або втікти від усіх у гру. Це лише ізолює нас, а ми не цього потребуємо.

Бути відкритим до кожного – ще більш корисно, але водночас це дуже витончено. Якщо ви хапаєтесь за тверде "я" всередині, то відчуваєте, що вразливі, що вам зроблять боляче, якщо ви відкриєтесь. Але так це не спрацює. Відкритість до кожного задовільняє тваринний інстинкт бути частиною отари. Ви відчуваєте себе безпечніше, коли ви частина отари, а не коли ізолюєтесь від неї. Так на тваринному рівні це працює. Але ми маємо бути обережними, деконструюючи це тверде "я" всередині себе, щоб не почуватися внаслідок цього менш захищеним, бо може виникнути відчуття того, що всі навколо налаштовані ворожо, що не має відношення до реальності.

Це дуже витончена, але корисна та благотворна дія. Вона вимагає від нас поєднання самодисципліни, зосередженності та розпізнавального усвідомлення.

Є багато інших стратегій, які ми можемо використовувати, щоб впоратись зі стресом у нашому житті. Коли ми потребуємо перерви в інтенсивній роботі, то можемо встати, випити води, подивитись у вікно, а не блукати інтернетом. Тобто надавати перевагу меншій стимуляції над більшою, тому що перезбудження породжує стрес. Ви не можете впоратись із ним завдяки ще більшій стимуляції. Менше – краще.

Набувши рішучості бути вільними й опанувавши навички самодисципліни, зосередження та розпізнавального усвідомлення, ми зможемо мінімізувати стрес нашого повсякденного життя та наші звички до саморуйнування. Ми будемо в набагато спокійнішому стані, що дозволить нам справлятися з тиском на роботі, в сім’ї, з фінансовим положенням тощо. Особливо ефективним це буде в контексті сьогодення, коли існує таке перенасичення інформацією в інтернеті, соціальних мережах, у музиці тощо. Це не означає, що ми маємо полишити інтернет, викинути гаджети чи ніколи більше не слухати музику. Але треба розробити кращу стратегію й набути звичок використання гаджетів та інтернету у здоровий та благотворний спосіб. Дякую вам.

Проблема сучасного світу є необхідність реагувати на те, що відбувається. Наприклад, якщо ми перевіряємо новини, то це не тільки через самозаклопотанність, але й через бажання знати, як нам реагувати на події. Приміром, коливання валютного курсу, на які нам необхідно реагувати невідкладно. Чи хтось напише, що захворів і потребує допомоги. Або наші колеги пишуть з невідкладним питанням, а ми не перевіряємо повідомлення й не реагуємо вчасно. Чи, до прикладу, прогноз погоди – якщо не перевірити його перед виходом з дому, а на вулиці холодно, то можемо захворіти. У всіх цих випадках  це робить нас менш ефективними й ми можемо витрачати наш час, здоров’я чи інші ресурси. 

Я тому й казав, що нам треба розробити здорову, розумну стратегію, як використовувати інтернет. Якщо в нас надлишкова вага й ми сідаємо на дієту, це не означає, що ми зовсім перестаємо їсти. Ми обмежуємо споживання їжі. Те ж саме з інформаційним переїданням. Ми обмежуємо те, що ми дивимось, необхідним і корисним. Наприклад, як у моїй стратегії з електронною поштою – ви можете відмітити щось, щоб передивитись й впоратись із цим пізніше.

Але ця стратегія передбачає, що ми в будь-якому разі отримуємо всю інформацію, читаємо всі наші повідомлення, всі новини, а потім обираємо, на що відповідати, а на що – ні. 

Ще раз – ви маєте запровадити інші стратегії. Є суттєва різниця між перевіркою прогнозу погоди зранку й перевіркою кількості лайків, що ви отримали вночі. Ви не маєте перевіряти кількість лайків. І серед повідомлень, які ви отримуєте, є реклама та повідомлення від людей, які не мають значення для вашої роботи і т.д. Деякі речі можуть почекати. Ви знаєте, що є важливим, а що є менш важливим у вашому записникові. В мене є друг, який полюбляє робити фотокартки свого сніданку, а потім відправляти їх людям. Я точно не маю на це дивитись. 

Чи знає він, що ви не дивитесь?

Я подивлюсь пізніше, але точно не буду переривати свою роботу заради цього.

Інші релігії також пропонують методи, щоб ведуть до вирівнювання та покращення гормонального стану. Яка тоді різниця між ними та буддизмом?

Інші релігії дійсно пропонують це, наприклад, коли розмірковуємо над тим, що Ісус любить мене й Бог любить мене, тобто розвиваємо прийняття та працюємо над досягненням цілей. Таке дійсно існує, це правда. Методи, про які я розповідав, не є притаманними винятково буддизму, для них взагалі не є обов'язковим релігійний контексті, це просто загальні стратегії, які є корисними для кожного; нічого винятково буддійського в тому, що я казав, немає.

Якщо запитати, що є ексклюзивно буддійським, то це бачення реальності на дуже тонкому рівні. Але розмови з науковцями показують, що навіть це не є унікальним, тому що це бачення реальності є цілком узгодженим із баченням Всесвіту на квантовому рівні. Якщо взяти квантову теорію в розрізі структури Всесвіту, то отримаємо буддійські вчення про пустотність і взаємозалежне виникнення.

Що робити, якщо ми домовлялись зустрітись з кимось особисто і чекали зустрічі з цією людиною, але коли врешті зустрілись, то вона втупилась у свій мобільний телефон і не звертає на нас особливої уваги? Чи можна в такій ситуації прямо сказати їй, що це неприйнятна для мене поведінка під час зустрічі?

Особисто я так вважаю. Я вважаю, що доречно сказати людині: "Привіт! Я тут!" Існує етикет користування мобільним телефоном, і дуже важливо, особливо якщо ви батьки і у вас є діти-підлітки, встановити правило не користуватися телефоном за обіднім столом. Ви говорите, що це не дозволено, і змушуєте їх прибрати телефон. У мене є подруга, яка викладає в американському університеті, і вона забороняє своїм студентам користуватися мобільними телефонами під час лекції: вони лишають їх на вході в аудиторію. Я вважаю, що це цілком доречно. Дуже цікаво те, що кожні – я забув, 45 хвилин чи годину, бо це тригодинний семінар – вона дає студентам телефонну перерву. Не для того, щоб вони сходили в туалет, а саме через напругу, викликану відсутністю телефона під рукою, отже ця перерва саме для того, щоб перевірити стрічку на своєму телефоні. Це дуже цікаво з соціологічної точки зору.

Це дійсно хронічна залежність від своїх телефонів, і часто доводиться допомагати людям розвивати певну соціальну дисципліну. Я думаю, що доречно це робити у ввічливій формі. Знову ж таки, є різниця між тим, щоб перевірити чи не сталося чогось, і просто пустою перепискою про неважливе чи скролингом. І будьмо реалістами, як часто ми отримуємо телефонні дзвінки про щось дійсно погане? І якщо під час зустрічі ми чекаємо телефонного дзвінка, щоби почути, що наша дитина благополучно дісталася додому, або щось подібне, ми можемо просто ввічливо сказати людині, що чекаємо на це, і тоді вона зрозуміє причину такої поведінки і напруга зникне.

Коли я їду підземкою, то завжди слухаю музику, але я роблю це для того, щоб замінити одні подразники на інші, менш турбуючі. Тому що мені не хочеться слухати розмови навколо, в яких багато негативу а також надокучливу рекламу, що звучить на повторі. Отже, щоб закритися від усіх цих подразників, я просто слухаю музику. Чи тікаю я від реальності? Чи я просто змінюю негативні і дуже інтенсивні подразники на менш інтенсивні і менш руйнівні?

Це дуже цікаве питання. Перше, що спадає мені на думку, це приклад з індійського побуту, який, можливо, не є найбільш доречним: коли ви їдете нічним автобусним рейсом в Індії, відео на екрані ввімкнене всю ніч. Один і той самий фільм знову і знову, на максимальній гучності. Якщо ви попросите водія: "Чи не могли б ви зробити тихіше", – або щось подібне, відповідь індійця буде: "Просто не слухайте його".

У метро не обов'язково слухати, що всі говорять. Це питання уваги. На чому ви зосереджуєтесь? Якщо ваша увага зосереджена на всіх людях, і ви бачите, скажімо, вирази їхніх облич, і якщо вони, можливо, не дуже щасливі, то ви співчуваєте їм, бажаєте, щоб вони звільнилися від свого нещастя та були щасливі, в такому випадку ваша увага не зосереджена на тому, що вони говорять і ви не слухаєте рекламу; ваша увага зосереджена на чомусь іншому.

Якщо ми на це не здатні в моменті, тоді нормально перемкнутися на музику. Але музика не повинна бути виправданням для того, щоб ігнорувати людей, бо це прекрасна можливість попрактикувати співчуття.

Подумайте про принцип тонглен, цю досить просунуту буддійську практику прийняття і віддавання. У цій ситуації замість того, щоб закриватися і відгороджуватися від того, про що говорять інші люди, ви приймаєте це, тобто ви відкриті, і ви приймаєте те, що вони говорять про щось буденне або негативне, а потім ви посилаєте їм добрі теплі побажання, щоб вони були здатні подолати те, що їх засмучує. Вони можуть бути більш зацікавленими у більш змістовних й корисних питаннях, тож це чудова можливість попрактикуватися в тонглені.

Дуже часто, рішучість бути вільними, яку ми вперше справді відчули, починає зменшується, можливо, через лінь або інші речі, і в якийсь момент ми більше її не відчуваємо. Що робити, щоб відновити її, якщо так сталося?

Основна порада, яку зазвичай дають, – нагадати собі про недоліки того, від чого ми вирішили звільнитися, наприклад, будь-якої ситуації, що спричиняє страждання, і про переваги звільнення від неї. Також треба нагадати собі про існуючі методи звільнення від цього, і підтвердити та повернути впевненість у тому, що не тільки цей метод працює, але й ми здатні його застосувати. Все це є дуже важливою частиною рішучості бути вільними. Іншими словами, нагадувати собі, про реальну здатність звільнитися від цього завдяки достатньо наполегливій практиці. Інакше ви просто відчуваєте зневіру і опускаєте руки.

Якщо ми практикуємо медитацію, це робить нас більш врівноваженими, і це стає нашим здобутком. Але якщо ми приймаємо ліки, щоб стати більш врівноваженими, то це те, що ми отримуємо практично без зусиль, і це не змінює нас. Звичайно, якщо людина хворіє, вона мусить приймати ліки. Але як бути, якщо хтось приймає препарати на щоденній основі для того, щоби покращити свій стан, зменшити стрес та інші негативні фактори, що впливають на психіку?

Я думаю, що ми повинні бути реалістами щодо буддійських методів. Буддійські методи ефективні для людей, які вже досягли певного рівня зрілості та рівноваги. Якщо у вас є розлад, емоційний чи ментальний, ви поки не зможете застосовувати буддійські методи. Вам потрібно досягти певної врівноваженості, і ліки можуть бути дуже корисними – чи то транквілізатори, чи то антидепресанти, чи будь-які інші. Вам потрібно щось, що допоможе саме вам. Порада "просто медитуйте" не спрацює в цьому випадку. Але коли ви стаєте більш урівноваженими, тоді, звичайно, настає час долати залежність від ліків. Коли ви стаєте спокійнішими, ви перебуваєте в такому стані ума, в якому дійсно можете застосовувати медитативні практики, а до цього ви надто стурбовані для зосередження.

У Бірмі трьох людей заарештували за те, що вони вивісили рекламу ресторану із зображенням Будди в навушниках. Як би ви прокоментували це з буддійської точки зору?

Девадатта, заздрісний двоюрідний брат Будди, завжди намагався завдати йому шкоди, але Будді, звичайно, не можна було завдати шкоди, і він, звісно, не засмучувався через це. Тож Будда не образився б, якби його сфотографували в навушниках. Але послідовників буддизму або послідовників будь-якої іншої релігії дуже сильно ображає, коли люди нешанобливо ставляться до засновника традиції, тож немає ніяких підстав ображати людей, це дуже грубо. Саджати їх до в'язниці або накладати величезний штраф, можливо, зовсім не доречно, але й люди не повинні робити подібного. Свобода слова не обов'язково означає свободу ображати людей, особливо коли ви знаєте, що це може когось обурити. Звичайно, і цим можна зловживати. Але коли йдеться про релігійну сферу, наприклад, про неповагу до Ісуса, Мухаммеда чи Будди, то цілком зрозуміло, що це недоречно. Як би християни відреагували на рекламу Ісуса на хресті в навушниках, який слухає свої нові airpods? Не думаю, що глибоко віруючі християни схвалили б це.

Ми можемо прагнути досягти або мирських цілей, або духовних, і я зрозумів, що тут може бути дві крайнощі. Одна з них полягає в тому, щоб більше зосередитися на мирських цілях, але в цьому випадку це не має кінця, і ми досягаємо однієї мети, а потім одразу ж з'являється наступна. Інша крайність, яку я бачу, наприклад, у буддійських громадах, – вони намагаються досягти духовних цілей, але забувають про мирські цілі. Чи існують методи або способи вирішити цю проблему і знайти баланс?

Його Святість Далай-лама завжди говорить, що має бути 50/50. Ми повинні бачити і визнавати, яким є наше життя, якою є наша відповідальність, наш матеріальний стан та сімейні обов'язки – треба бути реалістами.