Любов – це бажання, щоб інші були щасливі й мали причини для щастя. Любов основана на розумінні того, що всі однаково хочуть бути щасливими. Тому вона є всеосяжною і безумовною. Вона поєднує здатність бути чутливим до потреб інших і готовність сприяти їхньому щастю. Любов можна поширити однаково на всіх, незалежно від їхнього відношення до нас або їхніх вчинків. У буддизмі любов вважається найбільшим джерелом щастя.
Любов і прив'язаність
Любов часто супроводжується іншими емоціями. При наявності нездорової прив'язаності ми перебільшуємо хороші якості інших людей (реальні чи уявні) і заперечуємо їхні недоліки. Ми чіпляємося за цих людей і засмучуємося, коли вони не звертають на нас уваги. Ми думаємо: "Я люблю тебе, ніколи не залишай мене, я не можу жити без тебе".
Справжня любов – це побажання щастя всім істотам, незалежно від того, подобаються вони нам чи ні. – Йонґдзін Лінґ Рінпоче
Любов у буддизмі передбачає відчуття близькості до інших, але вона не основана на тому, щоб нас любили або піклувалися про нас у відповідь; тому вона ні від кого не залежить. Натомість любов, яка змішана із прив'язаністю та залежністю, є нестабільною: якщо людина, яку ми любимо, завдає нам болю, ми часто перестаємо любити її. Просто подивіться, скільки шлюбів починаються з любові, а закінчуються розлученням! Коли ми вільні від очікувань, ніщо не може нас похитнути. Подібно до того, як батьки завжди люблять свою неслухняну дитину й бажають їй найкращого, ми можемо зробити нашу любов настільки сильною, щоб мати змогу спілкуватися навіть із найскладнішими людьми. Це вимагає тренування, але всі ми маємо таку здатність.
Любов до себе
Коли мова йде про всеосяжну любов, часто не беруть до уваги один аспект: ми також маємо любити себе. Але ця любов не повинна бути егоцентричною чи нарцисичною: ми маємо щиро піклуватися про власне короткотривале та довготривале благополуччя. Нам можуть не подобатися певні саморуйнівні аспекти нашої особистості, але це не означає, що ми бажаємо собі нещастя – це було б протилежним до любові. Бажати собі щастя це цілком природно.
Коли ми дійсно любимо себе, то не будемо просто задовольняти наше ненаситне бажання насолоди та розваг. Те невелике відчуття щастя, яке ми отримуємо від таких речей, ніколи не триває довго, і нам завжди хочеться більшого. Якщо ми щиро любимо себе, ми намагатимемося знайти справжнє довготривале щастя, а не лише тимчасове задоволення. Тільки тоді, коли ми навчимося по-справжньому любити себе, ми зможемо по-справжньому любити й інших.