У буддизмі співчуття – це побажання, щоб інші були вільні від страждань і причин страждань. Воно ґрунтується на розумінні почуттів інших людей, особливо коли ми пройшли через ті самі випробування. Навіть якщо ми ніколи не відчували того, через що вони проходять, ми можемо поставити себе на їхнє місце і відчути, наскільки жахливо це може бути. Уявляючи, наскільки сильно ми хотіли б звільнитися від цього, ми прагнемо, щоб інші також були вільними.
Любов і співчуття – це нагальна необхідність, а не предмет розкоші. Без них людство не зможе вижити. – Далай-лама XIV
Коли ми практикуємо співчуття, то відкриваємо наші серця та уми для інших. Це звільняє нас із вʼязниці егоїстичного мислення, яку ми побудували самі для себе. Усім нам доводиться стикатися із життєвими проблемами, але коли ми відчуваємо зв'язок із іншими, то не будемо страждати від почуття самотності та тривоги. Науково доведено, що співчуття робить нас щасливішими та збільшує відчуття безпеки. Серйозне ставлення до чужого болю та страждань і бажання допомогти надає нам внутрішньої сили та впевненості в собі. Якщо ми розвиваємо співчуття, то відкриваємо для себе глибоке джерело благополуччя.
Співчуття має бути активним та мотивувати нас брати на себе відповідальність за те, щоби полегшити страждання інших. Навіть якщо наша здатність допомогти є обмеженою, ми робимо все, що в наших силах. Бо нестерпно стояти осторонь, коли інші страждають.
Найкращий варіант, коли співчуття доповнюється знаннями й мудрістю: це дозволяє нам приймати правильні рішення. Якщо ми будемо емоційно зрілими, то не будемо засмучуватися, коли ми не можемо допомогти або наші поради виявляються недоречними. Тоді співчуття стає найсильнішою мотивацією для того, щоби подолати власні недоліки й повністю розкрити наш потенціал.