Шлях до духовної мети
Існує два способи досягнення духовної мети:
- На основі віри: ми віримо, що досягти цієї мети можливо. На основі цієї віри ми працюємо над досягненням мети, і в міру того, як ми просуваємося у своєму навчанні, врешті-решт переконуємося, що досягти мети можливо. Наприклад, якщо ваша мета – подолати і назавжди усунути страждання, і ви вірите, що це можливо, то в міру того, як ви працюватимете в цьому напрямку, ваші страждання зменшуватимуться, і ви переконаєтесь, що досягти мети можливо. У міру свого прогресу ви більше вчитеся і медитуєте, і завдяки цьому ви навіть на рівні логіки бачите, що мета досяжна.
- На основі переконання: ви спочатку переконуєтесь на рівні інтелекту і логіки, що мета досяжна, а потім працюєте над її досягненням.
В класичному буддійському викладенні це два підходи, які зазвичай обговорюються з точки зору двох методів розвитку бодгічітти.
По-перше, ми розвиваємо відносну бодгічітту, прагнучи при цьому до власного майбутнього просвітлення – яке ще не сталося, але може статися. Ми хочемо зробити це на користь усім, бо бачимо, що єдиний спосіб дійсно допомогти всім – це досягти такого стану, в якому ми повністю розуміємо причинно-наслідковий звʼязок та найефективніші способи допомогти іншим. Крім того, ми віримо, що цього можливо досягти.
Просуваючись все далі і далі, ми розвиваємо те, що називається найглибшою бодгічіттою, яка відноситься до розуміння пустотності (порожнечі) – того факту, що речі не існують неможливими способами. Ми розуміємо реальність і бачимо, що природа ума э такою, що може не проєктувати фантазії, а натомість безпосередньо сприймати саму реальність. Розуміючи це, ми стаємо логічно переконані, що мета досяжна. Тоді наша віра перетворюється на переконання.
Інший підхід полягає в тому, щоби спочатку розвинути бачення реальності, де ми розуміємо, що просвітлення можливе – тож спочатку йде найглибша бодгічітта. На цій основі ми переконуємося, що можемо досягти просвітлення, і завдяки цьому переконанню ми працюємо над його досягненням. Цей другий підхід можна знайти в одному з текстів Наґарджуни, великого індійського майстра, який називається "Коментар на бодгічітту" (санск. Bodhichitta-vivarana).
Цей підхід представлений у вірші, який ми розглянули. Йдеться про те, як ми виводимо Чотири Благородні Істини з двох істин, а з Чотирьох Благородних Істин – Три Дорогоцінності. Мета презентації вірша – допомогти нам зрозуміти, що звільнення і просвітлення можливі, оскільки вони ґрунтуються на реальності.
- Звільнення означає стан, в якому ми назавжди звільняємося від безконтрольно повторюваних перенароджень: повністю звільняємося від сансари, тобто назавжди звільняємося від страждань. Ті, хто досяг звільнення, є "архатами", звільненими істотами.
- Просвітлення – це стан, коли ми назавжди звільняємось від усіх затьмарень, що заважають побачити найефективніші способи допомогти всім обмеженим істотам також досягти звільнення і просвітлення. Просвітлені істоти відомі як "будди".
Коли ми переконуємося, що це можливо, і не лише Будда Шак'ямуні, а й ми самі можемо досягти звільнення та просвітлення, це надає нам багато сили та стабільності в нашій духовній практиці. Це не дуже легко зрозуміти, але ніхто й не казав, що буде легко!
Дві істини
На нашій першій сесії ми обговорювали перший рядок:
Пізнавши сенс двох істин – основу, те, в який спосіб перебувають усі явища,
Фундаментом, на якому ґрунтується вся дискусія, є представлення двох істин стосовно того, як все існує і функціонує, іншими словами – способу, в який все перебуває. Ці дві істини, що стосуються всього сущого, є достовірними, а отже, істинними:
- Відносна істина: все виникає залежно від причин і умов. Звичайно, є й інші рівні того, від чого залежать речі, наприклад, їхні частини та поняття, які їх позначають. Тут головне – причинно-наслідковий звʼязок в емпіричному сенсі, особливо з точки зору нашого досвіду щастя і нещастя, пов'язаного з примусовістю карми.
- Найглибша істина: хоча речі можуть не здаватися нам залежними одне від одного, тим не менше, ці оманливі уявлення про неможливість існування не відповідають дійсності. Істинна реальність, яка відповідала б нашим проєкціям, повністю відсутня. Ця повна відсутність речей, що існують виключно самі по собі, незалежно від причин і умов, відома як "пустотність" або "порожнеча".
Чотири Благородні Істини
Виходячи з обґрунтованості і достовірності двох істин, Будда зміг зрозуміти і сформулювати Чотири Благородні Істини. Про це сказано в другому рядку:
Ми досягнемо впевненості щодо того, як – за допомогою чотирьох істин – ми продовжуємо потрапляти в некерований колообіг перенароджень, і як його можна розвернути назад.
Слушність чотирьох благородних істин бачать істоти з високим осягненням. Це цікавий момент: виходить, що не тільки будди сприймають ці факти за істинні, але навіть ті, хто досягає певної стадії ще до стану буддовості – насправді задовго до цього. Це відбувається тоді, коли ми здобуваємо неконцептуальне пізнання порожнечі, або, іншими словами, найглибшої реальності. Це розуміння є абсолютно точним і абсолютно вирішальним. Оскільки воно неконцептуальне, це означає, що ми не сприймаємо речі через категорії.
Коли ми мислимо категоріями, таких як "собака", у нас є уявлення про собаку, причому воно може трохи відрізнятися у різних людей. Втім, коли ми бачимо собаку на вулиці чи деінде, ми сприймаємо його через цю категорію. З нашим образом собаки (не обов'язково конкретний візуальний образ) ми пов'язуємо сприйняття собаки. Коли ми сприймаємо щось неконцептуально, це відбувається без фільтру будь-якої категорії, концепції чи об’єкту репрезентації. Тому це називається "оголене пізнання". Ви сприймаєте речі, не вкладаючи їх у певні рамки.
Високореалізовані істоти (санскр. ар'я) сприймають реальність, не вкладаючи її в рамки "реальності", як от: "Зараз я бачу реальність". Вони повністю, точно і достеменно розуміють те, що вони сприймають (реальність), без необхідності поміщати це в якусь "коробку" або категорію. Це не так просто. Навіть якщо ми не вербалізуємо коробки, в які ми складаємо речі, зазвичай ми сприймаємо все саме в такий спосіб. Ми розкладаємо все по коробках, по полицях, так, ніби речі існують на полицях самі по собі, окремо від усього іншого.
Тут немає потреби заглиблюватись у тему концептуальне пізнання. Головне – не потрібно бути Буддою, щоби сприймати реальність в такий спосіб. Коли ми сприймаємо реальність неконцептуально, ми бачимо, що Чотири Благородні Істини дійсно є істинними, і ми будемо впевнені в них.
Що це за чотири істини? Перша – це страждання. Друга – причина страждання. Третя – припинення страждання та його причин. Четверта – це шлях або розуміння, яке приведе до припинення страждання. Їх називають істинними, як-от "істинне страждання", "істинна причина" і так далі.
Все це обговорення відбувається в контексті перенародження – безпочаткового і нескінченного ментального континууму. Перенародження – це основа. Ми говорили про індивідуальне сприйняття речей від моменту до моменту, яке, якщо воно працює за принципом причини і наслідку, воно не може мати абсолютного початку, де воно зʼявляється з нічого. Так само не може бути останньої миті, коли воно перетворюється на ніщо. Це неможливо. Виходячи з базової істини про причину і наслідок, ми маємо зробити висновок, що індивідуальні ментальні континууми не мають ані початку, ані кінця, а отже, перенародження дійсно існують.
Істинне страждання
Існує три аспекти істинного страждання:
- Перше – це наше звичайне нещастя, яке ми називаємо стражданням страждання. Нам всім знайоме відчуття нещастя. Нещастя не обов'язково тотожне болю. Щастя і нещастя, задоволення і біль – це дві окремих пари концепцій. Задоволення і біль – фізичні відчуття, тоді як щастя і нещастя – це ментальні стани. Хтось може відчувати біль, але бути щасливим від цього, як після сильного фізичного тренування, а хтось може відчувати задоволення, але бути дуже нещасним від цього, як, наприклад, коли його примушують займатися сексом. Отже, це дві різні спектри. Тут ми говоримо про нещастя, яке всім нам знайоме, і воно описується в термінах гірших перенароджень, наповнених всілякими стражданнями.
- Другий тип називається стражданнями змін, і він стосується нашого звичайного щастя. Проблема нашого звичайного щастя полягає в тому, що воно ніколи не триває довго і не задовольняє нас. Ми завжди хочемо більшого, але якщо маємо забагато, то починаємо дратуватися, і це перетворюється на нещастя. Простий приклад: з'їсти занадто багато улюбленої їжі, що аж стає зле. Тоді ви більше не хочете їсти і відчуваєте себе нещасними. Отже, проблема в тому, що наше звичайне щастя не є задовільним чи стабільним. В житті відбуваються то злети, то падіння: іноді ми щасливі, а іноді нещасні, і в цьому немає ніякої стабільності. Незалежно від того, що відбувається навколо нас, ми ніколи не знаємо, як почуватимемося наступної миті. Раптом ми можемо відчути себе нещасними, нудьгуючими або пригніченими. Це постійні коливання туди-сюди.
- Третій тип страждання називається всепроникненим стражданням, і він лежить в основі наших переживань злетів і падінь, нещастя і звичайного щастя. Основою є наше безконтрольно повторюване існування або перенародження, відоме на санскриті як сансара. Ми знову і знову перенароджуємося з тілом і умом, які є основою для переживання злетів і падінь, звичайного щастя і нещастя в житті. Це і є справжнє страждання, наша справжня проблема. Якби ми бачили реальність, то усвідомлювали б, що цей тип страждання є головним.
Істинні причини страждання
Якщо ви бачите реальність, то для вас очевидно, що ми на постійній основі переживаємо злети й падіння. Тоді ми зрозуміємо, що все це має походити від певних причин. Суть відносної істини полягає в тому, що всі речі виникають з причин. Тож яка ж справжня причина того, що ми постійно входимо в безконтрольно повторювані перенародження, про які йдеться у вірші? Іншими словами, як це відбувається? Що є причиною увічнення цього постійно повторюваного циклу?
На минулій сесії ми розглянули, що нещастя – це результат деструктивної поведінки, а звичайне щастя – результат конструктивної поведінки. До цього ми додаємо карму, яку я зазвичай перекладаю як компульсивність. Отже, ми маємо компульсивну деструктивну і конструктивну поведінку. Це не конструктивна поведінка будди – це поведінка, яка є компульсивною: коли ми компульсивно робимо добро, виходячи з его, або компульсивно намагаємося бути досконалими і робити все правильно. Отже, це досить невротично.
Якщо ми діємо компульсивно, то це тому, що перебуваємо під впливом турбуючих емоцій і установок, про які ми вже говорили в контексті компульсивної деструктивної поведінки. Зі злості ми вбиваємо когось, з жадібності щось крадемо, з наївності думаємо, що наші дії не матимуть жодних наслідків, мовляв: "Мене не спіймають. Це не важливо. Якщо я щось вкраду, буде весело!".
За цією нав'язливою деструктивною поведінкою стоїть неусвідомлення – термін, який часто перекладають як "невідання". Втім, це не означає, що ми дурні, просто несповна розуму. Чого ми не усвідомлюємо? По-перше, ми не усвідомлюємо причин і наслідків: якби ми дійсно розуміли і були переконані в цьому, ми точно б не діяли деструктивно. Ми б інстинктивно знали, що зрештою це призведе до страждань, які не є покаранням, а просто наслідком тих причин, які ми самі й створюємо.
Насправді, існує два типи неусвідомлення. Або ми не знаємо, що деструктивні дії в врешті-решт принесуть нещастя, або ми думаємо навпаки: "Якщо я буду діяти деструктивно, це принесе мені щастя. Якщо я вкраду те, що хочу, це зробить мене щасливим. Якщо я вб'ю свого ворога, це зробить мене щасливим". Одразу після деструктивних дій ми можемо відчувати щастя: "Я вбив цього комара, нарешті я можу розслабитися!". Проте, існують довгострокові наслідки: відчуття нещастя, яке виникає незалежно від обставин, і це пов'язано саме з деструктивною поведінкою, подібною до цієї. Отже, деструктивна поведінка походить від неусвідомлення причин і наслідків, іншими словами, від неусвідомлення відносної істини. Я не буду вдавати, що все це легко зрозуміти, бо це не так. Але ми можемо над цим працювати.
В підсумку, ми часто відчуваємо себе нещасними через те, що не розуміємо причин і наслідків. Коли наш ум сповнений гніву, жадібності, заздрощів тощо, це спонукає нас діяти компульсивно і деструктивно. Насправді це саморуйнування, тому що в результаті ми відчуватимемо себе нещасними більшу частину часу. Цей ланцюжок причин і наслідків нам потрібно усвідомити.
Наше звичайне щастя також походить від неусвідомлення, але в даному випадку від неусвідомлення глибинної істини речей. Точніше кажучи, неусвідомлення лежить в основі як конструктивної, так і деструктивної поведінки. У випадку деструктивної поведінки поведінці ми не усвідомлюємо як глибинної істини, так і відносної істини. Щодо конструктивної поведінки ми просто не усвідомлюємо найглибшої істини. У нашій голові звучить якийсь голос, який каже: "Що мені робити? Я хочу зробити по-своєму! Я хвилююся". Здається, що там справді говорить якесь маленьке "я". Але це не відповідає дійсності. Такого "я" не існує. Існує лише вербальна складова наших думок, і ніякого маленького "я", яке скаржиться і турбується, немає. Коли ми не усвідомлюємо, як ми існуємо, ми не усвідомлюємо глибинної реальності, і ми ототожнюємо себе з цією проєкцією уявного "я" всередині себе. Оскільки вона не відповідає дійсності, ми відчуваємо невпевненість і намагаємося убезпечити це "я". Звісно, нам це ніколи не вдається.
Один з механізмів, який ми використовуємо, щоб убезпечити це уявне маленьке "я", – це наші турбуючі емоції. Ми відчуваємо: "Якщо я щось отримаю, я буду в безпеці", і так у нас з'являється жадібність, прив'язаність і хтивість. Або ми відчуваємо: "Якщо я позбудуся цього, я буду в безпеці", – і так ми відчуваємо гнів і відразу. Або ми можемо наївно і думати: "Якщо я просто зроблю вигляд, що того, що мені загрожує, не існує, я буду в безпеці". На цій основі у нас також виникає деструктивна поведінка, наприклад, коли ми ігноруємо зростаючий рівень стресу. Через гнів ми кричимо, кривдимо і навіть вбиваємо інших. Через жадібність ми крадемо або вдаємося до неналежної сексуальної поведінки, яка завдає болю іншим. Через наївність ми стаємо трудоголіками, їмо нездорову їжу і ніколи не займаємося спортом. Отже, все це походить від наївності щодо найглибшої істини (щодо того, як ми існуємо) і причинно-наслідкових зв'язків.
Що ж до конструктивної поведінки, то навіть якщо вона не має підґрунтя у вигляді турбуючих емоцій, все одно в основі неї лежить ця наївність. Ми намагаємося довести чи утвердити своє існування, будучи досконалими чи добрими, найкращими батьками абощо: "Так маленьке "я" в моїй голові буде почуватися в безпеці", – але ж цього не відбувається. Ми ніколи не відчуваємо себе в безпеці. Хоча ми відчуваємо певне щастя від того, що допомагаємо іншим, це все одно звичайне щастя, і воно не буде тривалим. Ми ніколи не будемо задоволені цим, тому що ми неминуче все ще відчуваємо, що ми недостатньо хороші, недостатньо досконалі. Ми все ще відчуваємо, що маємо щось довести. Очевидно, що в основі цього страждання лежить неусвідомлення того, як ми існуємо на найглибшому рівні.
Для третього типу страждання, що лежить в основі переживання злетів і падінь нещастя і звичайного щастя, у нас є дуже складна схема, яка називається "12 ланок взаємозалежного виникнення". Я не буду тут детально її пояснювати, але вона пояснює, як працює карма.
У найпростішому розумінні карма – це компульсивність, на основі якої ми діємо певним чином: деструктивно чи конструктивно. Що це насправді означає? Компульсивність означає, що вими насправді не можете контролювати свої дії, як-от люди, що нав'язливо стукають пальцями. Це виникає через бажання щось робити. Цей термін походить від тибетського слова, що означає "я хочу це зробити; я бажаю це зробити; мені подобається це робити", наприклад, коли хочеться кричати, обійматися, їсти. Потім вступає фактор компульсивності, і ми це робимо. Це просто формує певну тенденцію до повторення дії, а також тенденцію відчувати нещастя після деструктивних дій, і щастя після конструктивних. Ця тенденція за певних умов активується . Вона дозріває, і тоді ми відчуваємо себе щасливими, або нещасними, або нам знову хочеться кричати, або нам знову хочеться обійматися.
Цей цикл повторюється знов і знов, тому що ми постійно відчуваємо бажання продовжувати певний тип поведінки. Зрештою ця модель поведінки повторюється без кінця-краю, тому що ми постійно підкріплюємо і посилюємо її. І так ми постійно переживаємо ці злети і падіння щастя і нещастя.
Найважливіше питання тут: що активізує ці схильності, так що вони продукують результат і ми знову відчуваємо бажання вчинити ту чи іншу дію? Це дуже вишукано пояснюється за допомогою 12 ланок, хоча й ця схема досить складна. У нас постійно відбуваються злети і падіння, і не обов'язково якісь надзвичайно вражаючі. Ми можемо відчувати нещастя навіть коли ми спимо, або в стані легкого напів-сна. Тож яким є стан нашого ума, коли ми відчуваємо нещастя і звичайне щастя? Санскритське слово для цього – trshna, що означає "спрага". Зазвичай його перекладають як "жага", але насправді це слово означає просто спрагу.
По суті, коли ми відчуваємо нещастя, ми вмираємо від спраги позбутися його, так само, як коли ви хочете позбутися спраги. Коли ми відчуваємо щастя, ми не хочемо розлучатися з ним, спраглі до більшого. Як-от коли ви дуже хочете пити і робите перший ковток: та цього недостатньо, чи не так? Ви не хочете з цим розлучатися, натомість хочете ще і ще. Тоді починається чіпляння за стійке "я", коли ми думаємо: "Я маю позбутися цього нещастя", "Я маю утримати це щастя", – і це активує кармічні тенденції. Це і є справжня причина всепроникного страждання. Отже, тенденції переживати щастя і нещастя походять від нашої компульсивної поведінки, змішаної з турбуючими емоціями, які в свою чергу походять від нашого неусвідомлення реальності на її найглибшому рівні – неусвідомлення того, як існують наші почуття (вони весь час змінюються), як існуємо ми самі (не як незахищена сутність у нашій голові, яку ми можемо захистити, почавши за що-небудь чіплятися).
Це неусвідомлення є першопричиною, і воно пов'язане як з нашою конструктивною, так і з деструктивною поведінкою. Це справжнє джерело проблем, яке насправді породжує наші тенденції бути щасливими, нещасними і повторювати нашу поведінку. Ця наша спрага нерозривно пов'язана з неусвідомленням того, як ми існуємо. Ми думаємо: "Я – це єдина істота, що має значення, і тому я не можу розлучатися з цим щастям. Вкрай важливо, щоб я не був нещасним", – замість того, щоб думати: "Гаразд, я щасливий або нещасний... і що з того?". Справжньою причиною наших безперервних, неконтрольовано повторюваних перенароджень є просто наше неусвідомлення цих двох істин.
Істинне припинення причин страждання
Третя істина – це істинне припинення. Це припинення причини страждань, а отже, припинення і, власне, самих страждань. Як можна назавжди позбутися неусвідомлення щодо природи реальності? У сприйняття того, що не відповідає дійсності, немає ніякого підґрунтя. Це сприйняття не відповідає нічому реальному, і тому немає нічого, що б його підтримувало.
Наприклад, у театральній постановці є декорації, за якими стоять палиці, що їх тримають. Тибетський термін означає, що немає нічого подібного до цих палиць, які тримають наші проєкції неможливого. Коли немає нічого, що тримає декорації, що відбувається? Все розпадається.
Якщо ви зможете зосередитися на тому, що ніщо не тримає наші хибні проєкції, то з практикою ви, зрештою, зможете залишатися зосередженими на цьому усвідомленні назавжди. Декорації вже ніколи не повернуться. Ця драма маленького "я" в моїй голові і його хвилювання: "Що мені робити?", "Я маю бути досконалим", "Я маю зробити все по-своєму", – все це припиниться. Якщо ми побачимо, що ніколи нічого не тримало наші проєкції, то наш ум більше не проєктуватиме нічого неможливого. Виходячи з цього, ми більше не будемо активувати жодну з цих тенденцій, тому що не буде нічого, що могло б їх активувати. Не буде більше ніякого: "Я, я, я. Я маю бути щасливим, я не можу бути нещасним!".
Якщо немає нічого, що могло б активувати тенденцію, то ви вже не можете сказати, що у вас є сама тенденція. Щось може бути тенденцією до результату лише тоді, коли є результат. Іншими словами, вся концепція тенденції залежить від наявності результату. Якщо немає результату, то не може більше існувати тенденції, яка його створює.
Саме так ми можемо зупинити неконтрольовані перенародження, що безперервно повторюються. Навіть якщо наш ум сповнений тенденціями з безпочаткових часів, то коли немає більше нічого, що могло б їх активувати, вони перестають існувати. Коли ми залишаємося з усвідомленням реальності, ми просто не створюємо компульсивну поведінку, яка б призвела до появи нових тенденцій. Таким чином, безконтрольно повторювані перенародження і основа для нашиз емоційних злетів і падіньзникають, закінчуються назавжди. Це істинне припинення – ми досягаємо звільнення.
Істинний шляховказуючий стан ума, який приносить істинне припинення
Четверту благородну істину зазвичай перекладають як "істинний шлях", і вона відноситься до станів ума або розуміння, які, подібно до шляху, ведуть вас до мети. Це правильне і вирішальне розуміння двох істин. Чим більше ми зможемо звикнути до нього, щоби зрештою зберігати його постійно, тим більше воно стане шляхом, який приведе до істинного припинення безконтрольно повторюваних перенароджень.
Підсумок
Ось так ми виводимо чотири істини з двох істин.
Як ми потрапляємо в сансару? Згідно з віршем, який ми розглядали, це обговорюється в перших двох з Чотирьох Благородних Істин, тобто істинних страждань та істинних причин. По суті, ми потрапляємо в сансару через заплутаність щодо цих двох істин. Або ми не знаємо реальності, або уявляємо її зовсім не такою, якою вона є насправді. Як нам з цього вийти? Це третя і четверта Благородні Істини, або істинне припинення і істинний шлях ума. Отже, з невідання двох істин реальності випливають перші дві з Чотирьох Благородних Істин (страждання і причини страждання), а з відання випливають наступні дві (можливість звільнення і шлях до нього).
Хоча це дуже складна тема, саме так ми працюємо з буддійським вченням, щоб спробувати отримати впевненість у тому, що насправді можливо досягти цілей, які описує буддизм, і до яких ми прагнемо у своїй практиці. Як тільки ми все це чітко зрозуміємо, ми зможемо поєднати це знання з усім іншим в єдину картину. Через медитацію ми призвичаюємося до цього: бачення реальності стає нашою звичкою.
На цій основі слухання, розмірковування і медитації ми можемо переконатися, що мета, до якої ми прагнемо в практиці, насправді можлива: це факт, що може бути досягнута. Ба більше, ми самі можемо досягти її, якщо докладемо достатньо зусиль. Таким чином, наша практика стає набагато стабільнішою, тому що вона базується не просто на хиткій вірі в те, що нашої мети можливо досягти. Натомість ми набуваємо впевненості в цьому.