Вступ
Чотири Благородні Істини
Будда жив близько 2500 років тому в Індії. Оскільки його учні мали різні схильності та здібності, він навчав кожного з них в індивідуальний спосіб, який найкраще відповідав їхньому розумінню. Але перше, чого Будда навчав усіх, стосувалося його прозріння щодо того, як він сам став просвітленим, а саме Чотирьом Благородним Істинам. Це чотири істинні факти життя, які звичайні люди не сприймають як істини. А ось високореалізовані істоти (ар'ї), які бачать реальність неконцептуально, усвідомлюють їхню істинність. Коротко кажучи, ці чотири істини відповідають на такі питання:
- Які існують істинні типи страждань і проблем, з якими кожна людина стикається в своєму житті?
- Які їхні причини?
- Чи можливо насправді позбутися цих проблем, досягти їх припинення, щоб вони більше ніколи не повторювалися?
- Що позбавить нас причин страждань, а значить, приведе до такого припинення?
Відповіді на ці питання – перше, чого навчав Будда. І зрештою вони складають основну структуру того, чого він навчав аж до кінця свого життя.
Якщо розглянути ці Чотири Благородні Істини, ми побачимо, що вони не існують ізольовано, самі по собі. Якщо їх цілковито зрозуміти, вони випливають з основи і ведуть до мети. Простими словами, основою для цих чотирьох істин – цих чотирьох фактів життя – є реальність.
Якщо би ми хотіли підсумувати буддизм одним словом, то, як сказав один мій друг, також буддійський вчитель, цим словом буде "реалізм".
Якби ми могли бачити реальність, розуміти і приймати її без проєкцій неможливого і нереального, ми б змогли реалістично вирішувати наші проблемні життєві ситуації.
Отже, вчення про реальність є основою для цих чотирьох істин. Реальність, однак, охоплює різні рівні того, як речі існують і функціонують у житті. Будда навчав саме цьому.
Три Дорогоцінності
З цих Чотирьох Благородних Істин стає зрозумілим напрямок, в якому ми повинні рухатися, щоб подолати страждання і проблеми. Цей напрямок нам вказують "Три Дорогоцінності" або "Три Коштовності Прихистку", як вони називаються в буддійській термінології, а саме це: Будда, Дгарма, Санґха. Кожна з них має кілька рівнів значення, але на найглибшому рівні вони означають одне:
- Дгарма – мета, до якої ми прагнемо, а саме позбавлення від наших проблем та їх причин, а також досягнення повного розуміння, яке позбавить нас від них назавжди.
- Будди – ті, хто досягнув цієї мети в повній мірі і дає вчення про те, як це зробити.
- Санґха – ті, хто слідують цьому вченню і досягли кінцевої мети певною мірою, але не остаточно.
Молитва до 17 майстрів Наланди
Його Святість Далай-лама написав прекрасний текст – прохання про натхнення до 17 великих буддійських майстрів Наланди, монастиря стародавньої Індії, що проіснував близько тисячі років. Заснований як монастир, він став найвідомішим університетом свого часу і випустив найвидатніших майстрів індійської буддійської традиції. Далай-лама написав цей текст у формі молитви до кожного з 17 найвідоміших майстрів з проханням: "Надихніть мене йти по ваших стопах". Після цих віршів з індивідуальними проханнями, Його Святість завершив текст ще кількома загальними віршами, зверненими до всіх майстрів.
Я хотів би представити коментар до одного з цих заключних віршів. Він підсумовує те, що я щойно пояснив про реальність (дві істини), Чотири Благородні Істини та Три Дорогоцінності Прихистку. Слово "прихисток" тут означає, що якщо ми підемо в напрямку, вказаному Трьома Дорогоцінностями, ми врятуємося від проблем і страждань.
У вірші сказано:
Пізнавши сенс двох істин – основу, те, в який спосіб перебувають усі явища,
"Перебуває" означає, як речі існують, як вони функціонують. Іншими словами, пізнання реальності.
Ми досягнемо впевненості (за допомогою чотирьох істин) щодо того, як ми продовжуємо потрапляти в некерований колообіг перенароджень, і як його можна розвернути назад.
Якщо ми розуміємо реальність, то через ці чотири істини ми зрозуміємо, як ми увічнюємо наші проблеми, а також як ми можемо їх позбутися.
Завдяки достовірному пізнанню наше переконання в тому, що Три Прихистки є істинними, стає непохитним.
Пам'ятайте, що Три Прихистки – це реальна мета, якої ми можемо досягти: повне припинення всіх наших проблем так, щоб вони більше ніколи не виникали, і розуміння, яке приведе до цього.
Якщо ми хочемо практикувати буддійський шлях, ми прагнемо досягти мети. Та звідки нам знати, що цієї мети взагалі можливо досягти? Чи може це просто вигадка? Це гарна історія чи насправді факт? Багато людей прагнутимуть до мети просто на основі віри: "Мій вчитель сказав, що це так. То й добре: я хочу вірити в це, тому я вірю".
Це може працювати для багатьох людей, але це не завжди найнадійніший спосіб практики. Після тривалої практики часто трапляється так, що ви починаєте ставити питання: "Що я роблю?". Це тому, що ви все ще відчуваєте гнів, прив'язаність, егоїзм тощо, і від них дуже важко позбутися. Тому прогрес відбувається досить повільно. Але треба розуміти, що прогрес також ніколи не буває лінійним: він завжди коливається то вгору, то вниз. В деякі дні краще, а в деякі – гірше. Якщо ви практикуєте буддійські методи просто на основі віри, ви можете зневіритися через те, що прогрес і розвиток майже непомітні. Тоді ви запитаєте: "А чи дійсно можливо досягти мети?".
Ось чому в цьому вірші сказано: "завдяки достовірному пізнанню". Іншими словами, коли ви на основі логіки і інтелекту дійсно зрозуміли, що мета існує, і що її дійсно можна досягти, тоді ваше переконання про мету, можливість її досягнення і про те, що є люди, які дійсно досягли її, стає дуже твердим. Ви вірите, в ці факти, і не просто тому, що вони написані в якійсь святій книзі. Ви переконані, що вони істинні, тому що дві істини – це реальність, а чотири істини і Три Прихистки логічно випливають з розуміння природи реальності.
Надихніть мене посадити корінь шляху ума, що веде до звільнення.
Зазвичай ми саджаємо насіння, але тут сказано саме "корінь". Такий вибір слів вказує на те, що структура двох істин, Чотирьох Істин і Трьох Прихистків є коренем для всього буддійського духовного шляху, оскільки все походить з нього. Коли цей корінь міцно вкорінений у вашій свідомості, вся ваша практика ґрунтується на переконанні. Ви розумієте, що ви робите; розумієте, що досягти мети можливо; і розумієте, що це за мета.
Я думаю, що це дуже слушний підхід до буддизму, адже якщо ми збираємося йти духовним шляхом, дуже важливо переконатися, що він реалістичний. Це не якась ідеалістична, втім абсолютно нездійсненна фантазія, до якої нас тягне через емоції. Якщо ми переконані, що наша духовна діяльність є реалістичною, тоді в нас будуть виникати здорові емоції. Нам потрібен баланс між ними: розумінням і здоровими емоціями, такими як співчуття, ентузіазм, терпіння тощо.
Дві істини
Відносна, умовна істина
Пізнавши сенс двох істин – основу, те, в який спосіб перебувають усі явища,
Перший рядок вірша говорить про дві істини: "відносну істину" або "умовну істину" і "найглибшу істину" – іншими словами, дві правдиві факти відносно реальності всього сущого. Перша з них – це більш поверхневий рівень, інша ж – найглибший рівень. Обидві правдиві, але з різних точок зору. Існує багато викладень цієї теми, але тут ми дотримуватимемося того, яке часто використовує Його Святість Далай-лама, звертаючись до широкої аудиторії.
Причина й наслідок
У чому полягає поверхнева істина всього, що ми переживаємо? Все, що ми відчуваємо, відбувається в даний момент лише у зв'язку з попередніми причинами. Іншими словами, все виникає або відбувається залежно від причини і умов. Фізика також вчить цьому принципу причинності, але тільки стосовно фізичних явищ, таких як зв'язок між ударом ногою по м'ячу і його рухом. Цей зв'язок – проста механіка, причина і наслідок.
Причинність, звичайно, можна пояснити на набагато складнішому рівні, якщо розглянути всі фактори, які призводять до виникнення чогось. Наприклад, якщо поглянути на економічні проблеми, глобальне потепління, регіональні війни і так далі, очевидно, що вони не виникають з однієї причини. Вони також не виникають без жодної причини, як і не виникають з нерелевантних причин. Натомість, всі ці обставини виникають залежно від багатьох різних факторів: не лише через те, що відбувається зараз, але й через те, що відбувалося в минулому. Як і тут, в Україні, ви не можете відокремити нинішню ситуацію від радянського минулого чи Другої світової війни і так далі. Економічна та екологічна ситуація сьогодні виникла як наслідок всього того, що відбувалося впродовж історії людства. Тому не можна сказати, що в тому, що відбувається зараз, винна лише одна людина чи одна подія з минулого. Речі виникають залежно від величезної сукупності причин і умов. Це реалістичний погляд, чи не так?
Або подивімося з точки зору психології: якщо у вас є проблема в сім'ї, то знову ж таки, ви не можете сказати, що вона виникла з однієї причини або взагалі без причини. Кожен член сім'ї зробив свій внесок у виникнення сімейної проблеми. Так само не можна сказати, що поведінка кожного з членів сім’ї не має нічого спільного з тим, що відбувається з ними на роботі, в школі, в соціальних колах. Все має певний вплив. Більше того, сімейна ситуація не існує ізольовано від суспільства, його політичної, соціальної та економічної систем. Все це, так чи інакше, також впливає на проблему.
Отже, реалізм тут означає, що все взаємопов'язане і все впливає на все інше. Все, що відбувається, відбувається в результаті величезної складної мережі причин і умов. Це і є реальність.
Якщо так відбувається з фізичними об'єктами, а також з глобальними питаннями і сімейними проблемами, то як бути в індивідуальному масштабі з кожним з нас особисто? Як щодо щастя і нещастя? Чи мають вони причину? Чи вони виникають без причини? Зрештою, іноді я відчуваю себе щасливим, іноді я відчуваю себе нещасним, і немає ніякого способу дізнатися, що я буду відчувати наступної миті. То чи це відбувається без причини? Чи це залежить від того, що я роблю в даний момент? Але ж це не має сенсу, чи не так? Я можу їсти одну й ту саму їжу в різні дні, і одного дня я почуваюся щасливим від цього, а іншого – нещасним, отже, це не пов'язано виключно з їжею. Я можу бути з людиною, яку люблю найбільше в світі, і все одно іноді відчувати себе щасливим, а іноді – нещасним. Я можу бути багатим і успішним, але все одно нещасним.
Звідки ж береться це щастя і нещастя? Може їх посилає якась вища істота, яка натискає на кнопку, щоб іноді я відчував себе щасливим, а іноді нещасним? Вибачте, я не хочу нікого образити. Те, що я говорю зараз, це трохи безглузда крайність. Але, якщо все, що ви відчуваєте – наприклад, рух фізичних об'єктів або обпік і біль, коли ви випадково торкаєтеся гарячої плити – підпорядковується законам причини і наслідку, то хіба щастя і нещастя не повинні також випливати із зрозумілих законів причинності? Це є питанням і головною думкою про реальність у посиланні на відносну істину в контексті цього вірша. Йдеться про реальність причинно-наслідкового зв'язку між нашою поведінкою і нашим досвідом щастя чи нещастя в результаті.
Карма
Це підводить нас до основного буддійського вчення про карму. Що таке карма? Це непроста тема. Існує кілька пояснень і багато непорозумінь, але по суті:
Карма відноситься до компульсивності, яка зумовлює наші способи діяти, говорити та думати і керує ними.
Якщо замислитися над цим, то наша поведінка, чи то руйнівна, чи то конструктивна, чи то навіть нейтральна, є досить компульсивною.
- Я роздратований і відчуваю, що хочеться на когось накричати, і тоді я компульсивно кричу.
- Я надмірно опікуюся немовлям, мені хочеться перевірити, чи все гаразд, і тоді я компульсивно перевіряю це, набагато частіше, ніж необхідно.
- Я голодний, і мені хочеться піти до холодильника, щоб перекусити, тож я компульсивно йду.
Звідки береться ця компульсивність? І до чого вона призводить? Це питання, які ставить вчення про карму. Буддійське пояснення полягає в тому, що коли ви дієте, говорите або думаєте компульсивно, це створює потенціал і тенденції у вашому ментальному континуумі, які продовжуються там кожної миті вашого досвіду після цього. Під впливом різних обставин вони призводять до того, що ви відчуваєте, ніби повторюєте певну модель поведінки. На основі цього відчуття виникає компульсія, яка неконтрольовано підщтовхує вас до повторення дії. Власне, ця компульсія і є кармою.
Звичайно, можна пояснити це явище і на фізіологічному рівні: діючи в певний спосіб, ми вибудовуємо і зміцнюємо нейронний шлях, завдяки чому згодом нам легше слідувати певній моделі поведінки. Буддизм, звичайно, не заперечує цю фізичну основу: буддизм просто підходить до явища з експериментальної точки зору, але все ж аналізує його як ще один приклад причинно-наслідкового зв'язку.
Тож як щодо щастя і нещастя? Буддизм пояснює їх також з точки зору кармічних причин і наслідків. Якщо ви відчуваєте нещастя, то це довгостроковий результат вашої компульсивної деструктивної поведінки, вчиненої під впливом турбуючих емоцій. Якщо ви відчуваєте звичайне щастя (щастя, яке не триває довго і ніколи не задовольняє, але приносить певне задоволення) це довгостроковий результат конструктивної поведінки під впливом позитивних емоцій, таких як терпіння і доброта. Однак така поведінка все ще компульсивна, тому що повʼязана з хибними уявленнями щодо того, як ми існуємо. Наприклад, це може проявлятися в нав’язливій, компульсивний потребі бути доброчинцем або перфекціоністом.
Як нам зрозуміти ці причинно-наслідкові зв'язки? Перш за все, нам потрібно зрозуміти різницю між конструктивною і деструктивною поведінкою. Різниця полягає не в тому, який вплив ваша поведінка має на когось. Наприклад, якщо ви дуже злі на людину і штрикаєте її ножем, це деструктивна поведінка. З іншого боку, якщо ви хірург і робите розріз під час операції, яка врятує життя, це конструктивна дія. Очевидно, що сама дія не є визначальним фактором того, чи є ця дія конструктивною чи деструктивною. Все залежить від мотивації: стану ума, в якому робиться вчинок, і мети, яку ви маєте намір досягти цим вчинком.
Якщо вчинок мотивований турбуючою емоцією, такою як гнів, прив'язаність, жадібність, наївність, ревнощі, зарозумілість, егоїзм і так далі, то він є деструктивним, навіть якщо ви робите щось саме по собі хороше. Наприклад, якщо ви робите комусь приємний масаж з жагучого бажання і наміром сексуального домагання, ваш вчинок є деструктивним. З іншого боку, якщо дія відносно вільна від цих турбуючих емоцій, то вона конструктивна, навіть якщо сама по собі вона зовсім не приємна. Наприклад, дитину, яка погано поводиться, батьки відправляють до її кімнати не зі злості, а з любові та турботи, щоб навчити її бути слухняною. У більшості випадків, однак, конструктивна дія все одно буде компульсивною, оскільки до неї домішується несвідоме прагнення отримати від свого вчинку відчуття певної істинної ідентичності – в даному випадку, ідентичності хороших батьків.
Як тоді зрозуміти причинно-наслідковий зв'язок між нещастям і деструктивною поведінкою, заснованою на турбуючих емоціях, і між щастям і конструктивною поведінкою, яка відносно вільна від турбуючих емоцій? Це не тільки дуже цікаве питання, але й дуже важливе, тому що Будда визначив, що на наш стан впливають карма, турбуючі емоції та омана. У них причина нашого нещастя і буденного, незадовільного щастя. Нам потрібно вийти за межі обох станів, щоб позбутися пов'язаного з ними страждання.
Подумаймо про це. Коли, наприклад, ви гнівливо дієте, говорите або думаєте про щось чи когось, чи ви спокійні? Чи врівноважена ваша енергія? Зовсім ні – вона розбурхана. Чи ви щасливі в такі моменти? Не думаю, що хтось скаже, що він щасливий, коли відчуває гнів або будь-які інші турбуючі емоції. Так само, якщо ви поспостерігаєте за своєю енергією, коли ви відчуваєте жадібність – ви самі не свої, ви боїтеся, що вам чогось не вистачить. Коли ви дуже сильно прив'язані до когось і страшенно за ним сумуєте, ви також самі не свої, ваша енергія дуже розхвильована. А коли ви не відчуваєте гніву, жадібності, егоїзму тощо, а просто намагаєтеся бути добрими, ваш ум відносно спокійний, ваша енергія більш врівноважена, чи не так? Ви в основному відчуваєте себе щасливими, хоча це може бути ледь помітний рівень щастя, нічого надзвичайного. Навіть якщо ви дієте доброчинно з компульсивністю або прагнете робити все ідеально, ви все ж таки робите щось корисне, тому ваша енергія більш розслаблена і ви щасливіші, ніж коли ви дієте зі злості. Звичайно, якщо й тоді ви боїтеся помилитися або бути недостатньо хорошим, то вам, звичайно, нелегко з такими думками і переживаннями.
Тут варто звернути увагу на те, що це відчуття нещастя або відносного щастя триває ще деякий час навіть після того, як ваша дія закінчилася. Адже на те, що ви відчуваєте, може впливати те, що ви робили раніше. Коли Будда говорив про зв'язок між кармою і рівнем щастя чи нещастя, він насамперед мав на увазі не те, що ми відчуваємо одразу після якоїсь дії. Він говорив про набагато більш довгострокові результати. Однак ми можемо почати усвідомлювати, що він мав на увазі, якщо замислимося над зв'язком між нашою компульсивною емоційною поведінкою і тим, як енергія тече в нашому тілі.
Отже, відносна істина про все, що ми переживаємо, полягає в тому, що все виникає залежно від причин і умов, включно з нашим загальним станом ума, нашим бажанням щось робити або не робити, й тим, щасливі ми чи нещасні. Це один з аспектів реальності – рядок у вірші називає його основою, тим, на чому все тримається, тобто, тим, як все існує і функціонує.
Найглибша істина
Друга істина фокусується на глибшому рівні. Хоча явища можуть здаватися такими, що існують і функціонують у неможливі способи через наші проєкції фантазій, втім, неможливі способи, які здаються нам істинними, не відповідають дійсності.
Повна відсутність чогось такого, що можна знайти, що відповідало б нашим проєкціям, називається "порожнечею", що часто перекладається як "пустотність".
Існує багато рівнів тонкощів неможливих способів існування, які наш ум проєктує через звичну заплутаність. Втім, ми можемо почати працювати з цією найглибшою істиною на найзагальнішому рівні: явища не існують у неможливі способи. Як вони можуть існувати? В реальності не існує нічого, що відповідало б тим неможливим галюцинаціям, які проєктує наш заплутаний ум. Цього просто немає – не існує.
Візьмемо класичний приклад: дитина думає, що під ліжком ховається чудовисько. Насправді під ліжком лежить кіт, але дитина проєктує свою уяву на кота, і думає, що там чудовисько. Оскільки дитина вірить, що там дійсно є чудовисько, вона дуже боїться; попри те, що це нісенітниця. Отже, проєкція цієї нісенітниці впливає на дитину, але, звичайно, не робить кота справжнім чудовиськом (адже їх не існує). Порожнеча, таким чином, – це повна відсутність реального чудовиська з фантазії дитини. Монстра ніколи не було і не може бути. Але приберіть проєкцію – і під ліжком залишиться кіт; це не означає, що там нічого немає.
Ми за звичкою уявляємо, що речі існують такими, якими вони нам здаються. Ми усвідомлюємо лише те, що у нас перед очима, або те, що ми відчуваємо в даний момент. Наприклад, я можу відчувати себе нещасним зараз, і здається, що це відчуття виникло саме по собі, без жодної причини. Я просто нещасний. Я не знаю, чому. Мені нудно; мені зле; я нещасний, і це не пов'язано з тим, що я роблю, або з людьми, з якими я перебуваю. Просто раптом я відчуваю себе нещасним. Це не обов'язково має бути сильне переживання. Це може бути низькоінтенсивне відчуття незадоволеності. Тож як воно виникає? Здається, що немає жодної причини. Але це неможливо. Це не відповідає дійсності. Це найглибша істина.
Отже, умовна, відносна істина полягає в тому, що все, включно з моїм нещастям чи щастям, виникає з причинно-наслідкових зв'язків. Хоча це і є реальністю, мені так не здається. Мені здається, що те, що я відчуваю, приходить нізвідки, без жодної причини. Найглибша істина полягає в тому, що те, як це здається мені, не відповідає дійсності – це проєкція чогось неможливого. Це справді дуже глибоке розуміння. Такою є найглибша істина.
Дозвольте мені навести ще один приклад. Припустимо, у мене є близький друг, який іноді кричить на мене. У нас чудові стосунки, але час від часу мій друг раптом на щось сердиться і кричить на мене. Як це зазвичай сприймається? "Він мене більше не любить". Все, що виникає в моїй свідомості: мій друг кричить на мене, і я повністю ототожнюю його тільки з цією ситуацією, ні з чим іншим. Звісно ж я дуже засмучуюсь. Але ця проєкція не відповідає дійсності. Дія мого друга не виникає з нізвідки і не існує незалежно від усього контексту нашої довгострокової дружби. Можливо, з вами теж траплялося щось подібне.
Відбувається те, що ми втрачаємо з поля зору всю повноту стосунків з другом – увесь той час, що ми провели з цією людиною, всю нашу попередню взаємодію. Ми також забуваємо про ширшу картину: ми – не єдина людина в житті нашого друга, а наша дружба – не єдине, що є в його житті. У нашого друга є своє життя, що впливає на те, як він почувається і діє. Можливо, у нього був важкий день на роботі або якісь проблеми з батьками, і це зіпсувало йому настрій, тому він накричав на мене. Найглибша істина полягає в тому, що те, що я спроєктував, є неможливим: його крик на мене не існує окремо і абсолютно сам по собі, незалежно від контексту всієї нашої дружби та того, що відбувається в його житті. Реальність, що відповідає цій видимості незалежно існуючих подій, не може насправді існувати – її просто не існує. Повна відсутність такого способу існування – це "пустотність", на санскриті "шуньята" (слово, що також позначає "нуль").
З точки зору двох істин, закон причини і наслідку працює, якщо явища не існують ізольовано і незалежно одне від одного. Це тому, що причина і наслідок існують лише взаємозалежно одне від одного. Щось не може існувати як причина, якщо не існує її можливого наслідку. Якщо щось не може спричинити наслідок, то як воно може існувати як причина чогось? Отже, відносна істина про явища, а саме їхні причинно-наслідкові зв'язки, може функціонувати лише завдяки найглибшій істині всього: ніщо не існує у неможливий спосіб, окремо від усього іншого.
Той факт, що дві істини підтримують одна одну в такий спосіб, як згадується у вірші, є основою та способом існування всього. "Основа" також вказує на те, що це фундамент для того, що йде в наступному рядку. Саме на основі бачення реальності, а саме двох істин, Будда зрозумів чотири істини.
Питання
Переживання істинної реальності
Чи можливо отримати безпосереднє переживання істинної реальності, в якій немає жодних хибних уявлень? Чи це щось неможливе?
Ні-ні, це цілком можливо. Хоча через нашу ментальну діяльність явища постають не так, як вони існують насправді, проте, оскільки ці проєкції не відповідають реальності, цього викривлення можна позбутися, усунувши його причини. Це тому, що існує така річ, як реальність, і тому, що викривлення реальності не є частиною базової природи ментальної діяльності. Ментальна діяльність може функціонувати без жодних проєкцій чи викривлень.
З цього випливає розуміння, що коли наша ментальна діяльність викривлює реальність, це спричиняє нам проблеми, страждання і нещастя. Але оскільки можна позбавити наш ум від проєктування цих викривлень, ми самі більше не будемо створювати і переживати проблеми. Як тільки ми розуміємо, що наш ум здатен досягти цієї мети, тоді ми досягаємо її як найнадійніший напрямок у нашому житті, задля уникнення і запобігання стражданню. Цей безпечний напрямок є нашим так званим "прихистком". Але ми можемо прагнути до мети лише тоді, коли ми переконані, що її справді можливо досягти. Наша впевненість походить від усвідомлення того, що все, про що я щойно говорив, ґрунтується на реальності та нашій здатності її сприймати.
Тому нам потрібно багато практикувати, щоби достатньо добре познайомитися з реальністю і прорватися крізь ментальні блоки. І тут на допомогу приходить медитація. Медитація, в цьому контексті, є тренуванням для призвичаєння до реальності– ми розвиваємо бачення реальності як корисну звичку. Якщо ви виробите таку звичку, то, зустрічаючи когось, ви привчите себе бачити людину не просто такою, якою вона постає перед вашими очима. Ви радше повністю усвідомлюєте, що колись ця людина була немовлям, дитиною, підлітком, і багато речей впливали на неї протягом усього життя. Ймовірно, вона стане старшою, і на неї повпливатиме ще більше речей. Таким чином, ви бачите реальність всього контексту життя людини, і бачите, що все, що в ньому відбувалося, взаємопов'язане. Такий погляд на реальність людини зробить взаємодію з нею набагато більш вдалою і реалістичною, ніж короткозоре бачення людини так, ніби це нежива фотографія.
Але для цього потрібно практикувати. Безсумнівно, ви не можете знати всіх подробиць життя людей, але це не має значення. Просто усвідомлення того, що людина має минуле і, швидше за все, матиме майбутнє, дуже сприяє тому, що ви бачите реальність цієї людини. Наприклад, якщо ви бачите дитину, ви бачите її не просто як дитину, а як потенційного дорослого. Тож все, що я роблю зараз, вплине на те, як ця дитина подорослішає. Дивіться на всю картину в цілому. Будьте в контакті з реальністю.