Дорогоцінне людське перенародження
Чому дорогоцінне людське перенародження подібне до коштовності, що виконує бажання
Це дорогоцінне людське тіло, яке ми маємо, цінніше за коштовніcть, що виконує бажання. Воно є основою для свобод і можливостей; але свободи і можливості даровані нам нашим тілом – це не можливість кайфувати від наркотиків. Це практика Дгарми. Чому дорогоцінне людське тіло дорожче за коштовніcть, що виконує бажання? Тому що коштовніcть, яка виконує бажання може дати нам їжу і питво на це життя, але не може принести користь у майбутніх життях. Тому наше тіло, яке дає нам можливість практикувати Дгарму, цінніше за таку коштовніcть.
Всі ми хочемо бути щасливими весь час. Але незалежно від того, якого щастя ми досягаємо в цьому житті, воно дуже швидкоплинне, оскільки триває лише протягом цього короткого життя. Тому, якщо ми хочемо, щоб щастя тривало довго, ми повинні думати про майбутні життя. Коштовність, що виконує бажання, не може дати нам свободу від перенароджень у трьох гірших царинах і не може подарувати нам безсмертя. Але, якщо ми візьмемо за основу це дорогоцінне людське тіло, то зможемо захистити себе від нижчих перенароджень. І, якщо використати його як основу для практики Дгарми, як це зробив Джецун Міларепа, ми можемо досягти просвітлення вже в цьому житті. Оскільки коштовніcть, що виконує бажання, не може дати нам того, що може дати наше дорогоцінне людське тіло, то наше тіло цінніше за таку коштовніcть.
Отже, за допомогою дорогоцінного людського тіла нам потрібно практикувати Дгарму. Але ми схильні дотримуватися протилежного погляду: хоча воно цінніше за коштовність, що виконує бажання, ми використовуємо своє тіло, щоб здобувати все більше і більше багатства – ми навіть готові пожертвувати своїм життям заради цієї недалекоглядної мети. У світі є багато людей, багатших і розумніших за нас. Але якщо ми використовуємо наше дорогоцінне людське тіло для практики Дгарми, ми накопичуємо набагато більше позитивної сили (заслуг), ніж ці люди. Тому важливо не марнувати це дорогоцінне людське перенародження, а використовувати його для досягнення трьох цілей: досягнення одного з кращих перенароджень, звільнення та зрештою просвітлення.
Скільки б ми не мали матеріальних благ, вони ніколи не зможуть нас задовольнити. Навіть якби людина володіла всіма матеріальними благами світу, вона не була б задоволена. Тож зрозуміло, що навіть усі коштовності, які виконують бажання, не можуть принести остаточне задоволення. Якщо людина нагромаджує все більше і більше багатства, то це приносить лише все більше і більше страждань. Це ми можемо відчути на власному досвіді: якщо ми їдемо в поїзді чи автобусі з великою кількістю багажу, то їхати дуже важко, але якби ми не мали всього цього майна, то їхати було б дуже легко.
Тому ми повинні намагатися практикувати Дгарму саме так. Наприклад, Джецун Міларепа, коли жив у своїй печері, не мав матеріальних надбань. Джецун Міларепа і Будда Шак'ямуні зрозуміли, наскільки тривіальними і несуттєвими є матеріальні речі, і відмовилися від них, щоб практикувати Дгарму. Також і ви: багато з вас жили в багатьох заможніх країнах світу, однак зрозуміли, що матеріальні речі не такі вже й важливі, і залишили їх, щоб приїхати сюди і практикувати Дгарму.
Причини і складності отримання дорогоцінного людського перенародження
Ми повинні розглянути, чому так важко отримати це дорогоцінне людське тіло. Його важко отримати через те, що причини для його отримання дуже важко створити. Існує три основні причини:
- Дотримання суворої етичної самодисципліни;
- Практика шести далекосяжних установок (шусти досконалостей);
- Офірування чистих молитов прагнення.
Дотримання суворої етичної самодисципліни
Дотримуватися суворої етичної самодисципліни досить важко. До того ж нам важко розпізнавати та оцінювати її в інших. З точки зору етичної самодисципліни є десять деструктивних дій, і ми повинні враховувати, що більшість людей у світі навіть не знають, що вони собою являють. Але звісно, серед тих, хто знає про ці дії, більшість їх не уникає.
Існує три руйнівні дії тіла:
- Забирати життя: наприклад, ми напевно знаємо, що не повинні вбивати, але коли нас кусає комаха, ми інстинктивно її вбиваємо.
- Брати те, що нам не було запропоновано: навіть якщо ми не йдемо на грубу крадіжку, ми можемо використовувати хитрі способи, щоб отримати щось від інших людей, так що це майже те ж саме.
- Неприйнятна сексуальна поведінка: у нас є сильне жадання бути з чужими партнерами.
Ми накопичуємо ці руйнівні дії тіла щодня – наче краплі дощу, що падають на нас під час зливи.
Чотири руйнівні дії мови:
- Брехня: ми накопичуємо її весь час. Наприклад, якщо ми маємо намір спуститися з гори, і хтось запитує нас, куди ми йдемо, ми говоримо, що йдемо на гору.
- Мовлення, що сіє розбрат: змушуючи друзів ставати недружніми один до одного, а тих, хто і без того не дружить, – ще більше ворогувати. Ми робимо це постійно, коли говоримо погано про інших.
- Різке мовлення: не обов'язково по відношенню до людини. Наприклад, якщо собака заходить до нашої кімнати, ми можемо грубо сказати: "Геть! Забирайся звідси!" Це дуже велика помилка – вживати образливу чи грубу мову, оскільки ми знаємо, що коли хтось використовує грубу мову по відношенню до нас, ми відчуваємо себе дуже ображеними, і тому інші істоти, з тваринами включно, також відчувають це.
- Безглузді балачки: практично кожне слово, яке ми вимовляємо, є пустими плітками: "Я був у тій країні", "Я зробив те і те". Якщо ви багато говорите, ви збільшуєте шанси вчинити цю руйнівну дію мови. Оскільки я не знаю англійської, я не маю можливості пліткувати англійською, тож я можу тільки збирати плітки тибетською мовою!
Три руйнівні дії ума:
- Заздрісні помисли: хтось має дуже гарний будинок тощо, і ви бажаєте мати такий самий, тому весь час думаєте про нього і плануєте, як його отримати. Це не дуже добре, але подібних помислів у нас чимало.
- Злісні помисли: бажання, щоб хтось був нещасливий, щоб йому було пусто. Інколи ми бажаємо цього не тільки нашим ворогам, а також і друзям, які нас дратують.
- Спотворене вороже мислення: наприклад, думка про те, що майбутніх перенароджень не існує, або що Три Коштовності Прихистку нікому не допоможуть, або що церемонія підношення пуджі – це марна трата часу, або що підношення масляних ламп – це марна трата масла, або що підношення торми – це все одно, що викинути цампу (підсмажене зерно ячменю).
Важко втримати себе від їх скоєння. А якщо ви не утримуєте себе від них, ви не зможете досягти дорогоцінного людського перенародження. Зараз немає часу вдаватися в подробиці, але якщо ви хочете знати більше, вам потрібно вивчати ламрім.
Практика шести далекосяжних установок (6 досконалостей)
Другою причиною отримання дорогоцінного людського народження є практика шести далекосяжних установок або параміт (шести досконалостей):
- Щедрість
- Етична самодисципліна
- Терпіння
- Наполегливість
- Ментальна стабільність (зосередженість)
- Розпізнаюче усвідомлення (мудрість)
Але замість щедрості ми практикуємо скупість, поширюємо своє скупе ставлення на інших. Замість терпіння – гнів. Замість наполегливості й героїчної хоробрості, з якою ми отримуємо задоволення від практики Дгарми, ми лише лінуємося і постійно хочемо спати. Замість ментальної стійкості ми культивуємо блукання ума: наприклад, коли читаємо мантру, а наш ум блукає деінде, ми лише культивуємо подальші причини такого блукання.
Був такий випадок, коли один вчитель посеред практики згадав, що є завдання, яке він хотів би доручити своєму учневі, та забув йому про це сказати. Як тільки він згадав, він припинив свою медитацію, встав і наказав йому це зробити. Це було блукання його ума. Кожного разу, коли ми виконуємо практики повторення мантри, наш ум має схильність до блукання.
Що стосується далекосяжного розпізнаючого усвідомлення, нам потрібно розвивати розпізнаюче усвідомлення, яке осягає пустотність (порожнечу). Натомість ми вивчаємо мирські речі, як-от живопис, і тому не набуваємо правильного знання.
Словом, дуже важко створити причини для дорогоцінного людського перенародження. Переконавшись, наскільки рідкісним є таке тіло, ми повинні думати про те, що маємо його лише один раз і можемо дуже легко його втратити. Якщо ми не скористаємося цим дорогоцінним людським тілом, то в майбутньому буде дуже важко отримати інше.
Офірування чистих молитов прагнення
Нам потрібно доповнити дотримання чистої етичної самодисципліни і практику шести далекосяжних установок щирими молитвами про досягнення дорогоцінного людського перенародження. Це не молитви на кшталт: "О Буддо, даруй це мені, якщо я буду хорошою дівчинкою чи хлопчиком і буду весь час прославляти тебе". Радше, це дуже потужне спрямування нашого наміру і нашої позитивної енергії, з певною присвятою досягненню дорогоцінного людського перенародження.
Важливо, щоби присвята була конкретною. У монастирі Ґанден був трон, дуже високе місце глави ордену Ґелуґпа, трон Ґанден. У Тибеті в монастирі завжди були тварини, і одного разу до храму зайшла корова і лягла на трон. Монахи були дуже здивовані цим, і тому вони запитали дуже великого вчителя: "Яка причина цього?". Учитель відповів: "У попередньому житті ця істота молилася, щоб мати можливість сидіти на троні Ґандена, але молитва була недостатньо конкретною!"
Перепочинок від восьми ситуацій відсутності свобод
Дорогоцінне людське перенародження дарує вісім свобод. Це означає, що на даний момент, ми вільні від восьми тимчасових ситуацій відсутності свобод. Стан відсутності свобод – це стан, в якому немає можливості практикувати Дгарму.
Існує чотири нелюдські стани з відсутністю свобод:
- Істота в пастці в безрадісному царстві (пекельна істота): якщо ми перенароджуємося в безрадісному пекельному царстві, у нас немає можливості практикувати, тому що наше тіло весь час палає у вогні.
- Голодний привид (прета) - якщо ми перенароджуємося як привид, ми постійно голодні і одержимі думками про їжу.
Якщо прокинувшись вранці ми не поснідали, ми не бажаємо практикувати Дгарму. Якщо ми прокидаємося з головним болем, ми не готові практикувати Дгарму. Отже, екстраполюючи наш досвід, якщо ми народимося голодним привидом і проживемо 60 років без їжі, ми не будемо зацікавлені в практиці Дгарми. Тому ми повинні цінувати, наскільки нам пощастило, що ми не перенародилися як заморена істота, полонена в безрадісному пекельному царстві, або як голодний привид, що завжди намагається знайти їжу.
- Повзуча істота (тварина): навіть якщо б ми народилися собакою Його Святості Далай-лами, ми не могли б навіть прочитати молитву притулку. Нам надзвичайно пощастило, що це не так.
- Божественна істота (бог-довгожитель): боги-довгожителі в божественних царинах мають так багато мирських задоволень, що не мають жодного інтересу до практики Дгарми.
У Шаріпутри був учень, який дуже сильно довірився йому з "відданістю ґуру". Після смерті цей учень перенародився у царстві богів. Шаріпутра, використовуючи свої екстрасенсорні здібності, зміг побачити, що його вірний учень народився в тому царстві. Тож він вирішив, що піде його провідати. Коли Шаріпутра пішов до царства богів, його учень лише помахав йому рукою. Його не цікавив ані ґуру, ані практика Дгарми, бо він так добре проводив час.
Ми бачимо це на власному досвіді. Якщо людина дуже бідна, вона готова практикувати Дгарму. Але якщо вона стає заможною і відчуває себе дуже комфортно, інтерес зникає. Тож нам також дуже пощастило, що ми не народилися богами-довгожителями.
Існує чотири стани людини, в яких немає дозвілля.
- Там, де слово Будди відсутнє: наприклад, є люди, які народилися в країнах або в часи, коли вони не можуть почути жодного слова Дгарми. Ми не в такій ситуації.
- У варварських суспільствах: в місцях, де все, що цікавить людей, це як отримати їжу та одяг.
У Тибеті є гора Тсарі. Тибетці ходять туди кожні 12 років. Там живе варварське плем'я Лоба, і щоби пройти через їхню країну, треба було заплатити податок. Це був податок у вигляді яків, і коли лоба отримували яків, вони одразу ж вбивали їх, їли і пили кров. Тож нам пощастило, що ми не народилися в такому місці, хай навіть і в людській формі.
- З великими вадами: якби ми народилися сліпими, глухонімими, фізично, ментально чи соціально неповноцінними, ми б мали серйозні перешкоди у навчанні та практиці.
- У місцях з антидуховним світоглядом: там, де люди вважають, що будь-яка духовна практика, особливо буддійська Дгарма, є безглуздою тратою часу, а все, що варте уваги, – це заробляння грошей, бізнес і таке інше.
Якщо ми маємо людське перенародження, вільне від усіх цих станів відсутності свобод, і, крім того, ми розуміємо причини цих станів, нам пощастило вдвічі більше. Багато людей, маючи таке дорогоцінне людське життя, не усвідомлюють, навіщо їм продовжувати отримувати такі перенародження.
Аналогії
Ми можемо використовувати аналогії, які допоможуть нам зрозуміти наскільки складно отримати дорогоцінне людське тіло. Наприклад, воно так само рідкісне, як піщинки, що прилипають до дзеркала, якщо би хтось кинув пригорщу піску в дзеркало.
Якщо ми замислимося над цим, то зрозуміємо, наскільки дорогоцінним досягненням є наше теперішнє людське народження, і ми повинні думати, що можемо отримати його лише один раз. Подумайте про сотні мільйонів людей в Індії і про те, як мало з них практикують Дгарму. Тож ми бачимо, наскільки це рідкісна можливість.
Одного разу лама читав промову про складність отримання дорогоцінного людського перенародження. Серед присутніх в аудиторії був монгол, який сказав: "Якщо ви думаєте, що отримати людське перенародження так важко, то вам варто поїхати в Китай і подивитися, скільки там людей!". Це все одно, що сказати мені, що я повинен поїхати до Радянського Союзу.
Це дуже гарні теми для роздумів у медитації.
Осмислене життя та використання переваг нашого дорогоцінного людського тіла
Якщо ми подумаємо, як важко ми працювали в попередніх життях, щоб отримати це дорогоцінне людське тіло, ми будемо дуже палко прагнути зробити це життя осмисленим. Уявіть, що ви донесли вантаж до середини гори, а потім відпустили його і він упав назад донизу. Ми доклали неабияких зусиль, щоб отримати дорогоцінне людське народження в цьому житті, але, якщо провести паралель з підйомом вантажу – ми тільки на півдорозі. І якщо ми відпустимо наш вантаж на півдорозі, він впаде в самий низ, і всі наші зусилля виявляться марними.
Тож тепер, коли ми маємо дорогоцінне людське тіло, ми не повинні просто хотіти отримати ще одне в майбутньому. Оскільки ми маємо його зараз, ми повинні використовувати його просто зараз, щоб досягти повністю просвітленого стану будди. Якщо ми цього не зробимо, це буде те саме, що мати мішок рису, який просто лежить і не їсти його, а лише молитися, щоб у наступному житті отримати ще один мішок. Нам потрібно саме зараз, у цьому житті максимально використати наше людське перенародження.
Усвідомлення смерті
Смерть неминуча
Дорогоцінне людське тіло, що ми маємо, не зроблене з каменю чи металу. Якби воно було з каменю чи металу, то могло б прослужити дуже довго. Насправді, якщо ми розріжемо наше тіло, щоб подивитись, що у нас всередині, то побачимо багато крові і кишок, подібних до нутрощів тварин, які люди вішають на м'ясних прилавках на ринку. Все наше тіло настільки ж делікатне як внутрішній механізм годинника.
Якщо ми задумаємося про смерть і про те, скільки людей померло, ми можемо перебрати чимало вервиць по 108 намистин. Якби я подумав про те, скільки тибетців померло відтоді, як я приїхав до Дгарамсали, я міг би дуже швидко перебрати всю свою вервицю.
Жодна істота народжена в людському тілі не змогла уникнути смерті. Якщо подивитись, як помирають рослини і дерева, можна зрозуміти, що момент нашої смерті – це лише питання часу. Природним наслідком і завершенням народження є смерть. Із цим нічого не вдієш. Якщо ми зібралися тут, на завершення ми розійдемося; якщо піднімаємося вгору, матимемо спуститися вниз. Усвідомлюючи, що нам не залишається нічого іншого, окрім смерті, ми повинні намагатися якомога більше практикувати Дгарму до того, як смерть прийде.
Тож нам варто думати про те, як ми помремо. Уявіть собі, що ви дуже сильно захворіли, ваша плоть набуває жахливого кольору, і ви стаєте дуже слабким. Всі ваші родичі плачуть і кажуть, як це жахливо, а лікар приходить і дає вам ліки, але потім лише качає головою і каже, що все геть погано.
Ми можемо померти будь-коли
Крім того, немає впевненості в тому, коли саме ми помремо. Можна побачити дуже стареньких батьків з сивим волоссям, які ховають своїх дітей. Багато людей давляться на смерть, просто приймаючи їжу.
Наприклад, можна подумати про такий приклад з Тибету. Один чоловік відклав кілька великих шматків м'яса і сказав, що з'їсть їх вранці, але шматки м'яса пролежали довше, ніж він. Інший приклад: я знав картопляра з Сімли, який збирався приготувати смажений хліб на обід, але помер, поки хліб ще готувався.
Найкращий спосіб зрозуміти мінливість і смерть – це не читати про них у книжках, а подумати про знайомі нам історії тих, хто помер.
Тільки Дгарма здатна допомогти нам під час смерті
У чому важливість медитації на смерть? Вона показує, що єдине, що варто робити в житті – це практикувати Дгарму.
Якщо поміркувати про матеріальні надбання, ми зрозуміємо, що нічого не зможемо забрати з собою. До прикладу, помер багатий купець, який за життя заробив багато грошей. Та що він можете взяти з собою? Бодай більш дорогий відріз тканини, в який буде загорнуте тіло для кремації. А от кількість руйнівних дій, які купець може вчинити, щоб нагромадити своє багатство, подорожуючи з країни в країну, може бути величезною.
Якщо у вас багато слуг чи робітників або ви генерал, який командує 100 000 солдатів, ніхто не зможе піти з вами, коли ви помрете. Навіть країна, повна родичів, не допоможе: все, що вони можуть зробити, це стояти поруч, коли ви помираєте, турбувати вас і заважати вашому мирному процесу помирання і перенародження.
Єдине, що може допомогти під час смерті – це практика Дгарми. Якщо ви накопичили достатньо позитивної кармічної сили, здійснюючи конструктивні дії, вона може принести величезну користь у майбутніх життях, а негативна сила, навпаки, може завадити. Ви можете зрозуміти це, навіть не розмірковуючи про смерть. Багато тибетців були дуже багаті, поки жили в Тибеті, але вони були змушені покинути Тибет, узявши з собою тільки власні знання і внутрішні якості. Отже, нам потрібно в цьому житті займатися чистою практикою Дгарми і не марнувати час на мирські справи.
Потрібно розуміти, що всі мирські справи цього життя настільки ж неважливі, як лушпиння зерна. Мирська діяльність не має сенсу. Ми повинні ставитися до мирської діяльності, як діти, що будують замки з піску. Коли вони закінчують гратися, то просто залишають їх і йдуть геть. Так само і ми повинні ставитися до мирської діяльності.
Якщо ви порозмірковуєте над цим, це дуже допоможе вашій практиці Дгарми.
Два нижчі рівні мотивації
Початковий рівень
Якщо ми вважаємо всю мирську діяльність непотрібною і неважливою, ми усвідомлюємо, що єдине, що має значення – це наша практика Дгарми. Практикувати Дгарму – це робити те, що принесе користь у майбутніх перенародженнях. Наприклад, мати таку установку: "Зараз я отримав дорогоцінне людське перенародження; я збираюся використати його, щоб запобігти падінню в гірші світи в майбутніх життях", – це найменший рівень використання переваг нашого дорогоцінного життя.
Запобігти падінню в три нижчі світи нам допоможе суворе дотримання етичної самодисципліни. Але навіть якщо ми розвинули тверде бажання зберігати етичну самодисципліну, вона поступово слабшає. Тому, щоб не дати собі впасти в гірше перенародження, ми повинні позбутися наших турбуючих емоцій. Це схоже на прання дуже брудного одягу: спочатку ми докладаємо трохи сили, а потім повільно збільшуємо зусилля. Щоби позбутися турбуючих емоцій, ми починаємо повільно і м'яко, а потім поступово залучаємо весь свій потенціал. Отже, щоб зберігати етичну самодисципліну, нам потрібно розвивати її поступово, і таким чином ми зможемо позбутися турбуючих емоцій. Інакше наші спроби швидко зійдуть нанівець.
Якщо ви дотримуєтеся етичної самодисципліни, щоб уникнути перенародження в трьох гірших світах, це мінімальний рівень практики Дгарми.
Середній рівень
Навіть якщо нам вдасться уникнути народження в трьох найгірших світах і ми народимося в наступному житті серед насолод і радощів божественного виміру, або навіть як людина, ми повинні намагатися усвідомити, що всі сансаричні перенародження – це страждання. Це широко обговорюється у вченні ламрім, але можна описати на такому прикладі: ви стоїте на сонці, і стає дуже спекотно, тому ви заходите в затінок. Хоч ви уникнули страждань від спеки, та залишилися зі стражданнями від холоду. Не існує жодної сансаричної ситуації, в якій ми були б вільні від страждань.
Турбуючі емоції змушують нас колувати в неконтрольовано повторюваних перенародженнях сансари. Корінь цього, як корінь дерева, – чіпляння за істинно незалежну ідентичність. Наше колування в сансарі схоже на кружляння на каруселі: воно нікуди не приводить. Єдиний спосіб зійти з неї – це піднятися, здійнятися над нею. Для цього нам потрібно стати ар'єю, високореалізованою істотою, тим, хто має неконцептуальне розпізнаюче усвідомлення безсамості, відсутності неможливої "душі". Це – розпізнаюче усвідомлення пустотності (порожнечі).
Щоб розвивати усвідомлення порожнечі в нашому ментальному континуумі, необхідно досягти шаматхи, заспокоєного і врівноваженого стану ума. Для цього нам потрібна етична самодисципліна. Отже, три вищі тренування – вище тренування етичної самодисципліни, поглиненої концентрації та розпізнаючого усвідомлення, дозволяють нам піднятися над неконтрольовано повторюваними сансаричними перенародженнями. Якщо ми це практикуємо, ми зможемо покласти край нашому колуванню в сансарі.
Існує три класифікації істот, які дійшли стану ар'ї:
- Ті, хто досягнув шляху ума бачення (шляху бачення)
- Ті, хто досягнув шляху ума призвичаєння (шлях медитації)
- Ті, хто досягнув шляху ума, що не потребує подальшого тренування.
Істоти на шляху бачення від початку мають неконцептуальне пряме пізнання порожнечі. На шляху медитації, медитують далі й далі, звикаючи до неконцептуального пізнання порожнечі, виробляють звичку до нього. Якщо в результаті старанної практики медитації ви повністю привчили свій ум до пізнання порожнечі і назавжди усунули емоційні затьмарення, що перешкоджають звільненню, ви – архат, звільнена істота.
Просунутий рівень мотивації
Любов і співчуття
Втім, недостатньо звільнитися самому, бо всі обмежені істоти (живі істоти) перебувають у такому ж становищі. Всі обмежені істоти однакові в тому, що страждають і хочуть звільнитися від страждань. Якщо ми розвиваємо стан ума з прагненням, щоб усі обмежені істоти були вільні від страждань, це називається "співчуттям". Але для того, щоб розвинути в собі бажання, щоб усі обмежені істоти звільнилися від страждань, треба довго медитувати на власні страждання. Тоді, усвідомивши, наскільки ці страждання жахливі, можна розвинути в собі зречення – рішучість бути вільним. Коли ви осягнете весь жах страждань і захочете звільнитися від них самі, тоді ви зможете поширити цю думку на всіх істот. Це і є співчуття.
Таким чином, зречення – це бажання самому звільнитися від страждань, тоді як співчуття – це прагнення звільнитися від страждань заради всіх істот. Різниця між співчуттям і любов'ю полягає в тому, що зі співчуттям ми думаємо: "Як було б чудово, якби всі обмежені істоти були позбавлені страждань і причин страждань", тоді як любов – це бажання, щоб всі істоти мали щастя і причини щастя.
Як розвивати неупередженість і бодгічітту
Чому в нас немає любові та співчуття? Чому ми не бажаємо, щоб усі були щасливі й вільні від страждань? Якщо порівняти наш ум з дорогою, ця дорога геть не рівна – в ній є вибоїни, ями й кучугури. Що ж це за нерівності нашого ума? Це наша сильна прив'язаність до наших рідних і друзів, а також сильна відраза до ворогів і людей, які нам не подобаються.
Тож як ми можемо розрівняти вибоїсту дорогу? Подумайте над таким прикладом: одна людина дала вам 100 рупій вчора, а інша – 100 рупій сьогодні. Людина, яка дала вам 100 рупій вчора, вдарила вас в обличчя сьогодні вранці, а людина, яка дала вам 100 рупій сьогодні, вдарила вас в обличчя вчора. Кого тут любити, а кого ненавидіти?
Ось так ми маємо думати про те, як наші вороги в минулому принесли нам багато користі, а в майбутньому можуть стати нам у великій пригоді. Так само і наші друзі завдали нам багато шкоди в минулому і зроблять це знову в майбутньому. Це лише питання часу.
Інший приклад: деякі люди є канібалами, або навіть "перевертнями" чи "вампірами". Ми можемо вважати їх дуже привабливими і одружитися з одним із них, але однієї ночі їхні ікла вилізуть і вони нас з'їдять.
Якщо вдарити собаку, вона буде гавкати і кусатись. Отже, якщо ми гніваємося на ворога, ми реагуємо так само, як собака. Нам потрібно усунути цю нерівність ума, цю прив'язаність і відразу, які ми маємо, і досягти неупередженості ума. На основі неупередженості ми можемо розвинути любов і співчуття – так само як розбиту дорогу кладуть шар за шаром, щоби зрештою нею могли їхати автівки.
Нам потрібно плекати потужні думки, подібні до динаміту, який підриває і вирівнює дорогу. Які саме думки? Думки про доброту інших обмежених істот. До прикладу, ми п'ємо молоко. Його ми отримуємо від корів та буйволиць. Вони пасуться, їдять траву і п'ють воду, а ми лише забираємо їхнє молоко. Кроликів і щурів використовують для медичних експериментів. Тож ліки, які ми маємо, ми отримуємо коштом життя щурів і кроликів.
Є деякі обмежені істоти, яких ми вважаємо своїми ворогами, і які завдають нам шкоди. Але якщо порівняти шкоду, яку вони нам заподіяли, з їхньою добротою, то остання значно переважає першу. І шкода, яку вони нам завдають, насправді може принести користь. Щоб стати буддою, нам потрібно розвинути терпіння, а для цього нам потрібні неприємні люди. Якби всі були дуже добрими, ми не змогли б розвинути терпіння. Гніваються на нас обмежені істоти, а не будди, тому саме вони вчать нас терпінню. Наприклад, коли Атіша приїхав до Тибету, він привіз із собою дуже норовливого індійця, який постійно випробовував його терпіння. Коли його запитали, навіщо йому це, Атіша відповів, що це для практики терпіння. Отже, обмежені істоти і будди рівні у своїй доброті до нас. Це засвідчено в книзі Шантідеви "Сходження на шлях бодгісаттви".
Є причина, чому будда не гнівається. Це тому, що він має односпрямовану, поглинену концентрацію, вільну від усіх турбуючих емоцій. Оскільки будда має цю односпрямовану концентрацію, він не гнівається. Тож нам потрібно розвивати це. Вранці ми повинні прокидатися з двома думками:
- Сьогодні я не збираюся гнівити інших.
- Я не дозволю іншим розгнівати себе.
Якщо ми привчимо себе до цього, ми зможемо зменшити свої турбуючі емоції і з часом розвинути стан, назавжди вільний від них, а отже, стати буддами.
Що ми можемо зробити, щоб задовольнити будд? Бути добрими до обмежених істот і допомагати їм. Це справді радує будд. Наприклад, батьків з дітьми ми можемо зробити щасливішими, якщо будемо добрими до дітей, а не тільки до самих батьків. Так само будди будуть щасливішими, якщо ми будемо добрими до обмежених істот, так само як і до будд. Отже, з цього випливає необхідність спробувати розвинути мету бодгічітти: "Я збираюся досягти стану будди, щоб принести користь усім обмеженим істотам".
Досягнення просвітлення в цьому житті
Ми повинні мати дуже сильний намір досягти стану будди заради всіх обмежених істот у цьому житті, прямо зараз. Будда сказав, що існує шлях, що приводить до просвітлення за одне життя. Що це за шлях? Це шлях тантри. Якщо йти цим шляхом, то можна досягти просвітлення вже в цьому житті.
Навіть якщо ми маємо дуже сильний намір досягти просвітлення в цьому житті, ми не повинні думати, що це буде легко, адже ми скоїли багато руйнівних дій з безпочаткових часів. Тантра може бути швидким шляхом, але й дуже важким. Не варто думати, що практика тантричного шляху швидка, як подорож літаком – все не так просто. Наприклад, Джецун Міларепа пройшов багато випробувань разом зі своїм ґуру Марпою: власноруч будував вежі, був битий і зазнав багато страждань. Завдяки цьому він зміг досягти просвітлення за одне життя. Але ми не хочемо пройти навіть частку тих випробувань, через які пройшов Міларепа.
Якщо ми маємо сильний намір досягти просвітлення в цьому житті й готові пройти через великі труднощі, тоді є шанс, що за умови постійної практики ми зможемо досягти стану будди.
Підсумок
Народившись в дорогоцінному людському тілі, ми можемо використовувати його для практики Дгарми і досягнення кращих перенароджень, звільнення і просвітлення. Для цього нам потрібно йти поступовим шляхом. Це передбачає уникнення десяти руйнівних дій, позбавлення від турбуючих емоцій і набуття односпрямованого зосередження та неконцептуального усвідомлення пустотності (порожнечі) з рішучістю звільнитися від сансари та осягнути мету бодгічітти.