Істинні страждання і істинні причини цих страждань
Будда вчив, що хоча існує багато індивідуальних проблем, з якими ми стикаємося в житті, істинне страждання полягає в тому, що ми увічнюємо повторне виникнення наших страждань. Ми увічнюємо переживання нещастя і незадовільного щастя, які виникають безконтрольно, і ми увічнюємо обмеженість тіла і ума в кожному перенародженні як основу для переживання цих емоційних злетів і падінь. Будда також вчив, що істинні причини нашого увічнення приховані в нашому власному умі.
Наш ум проєктує фальшиву реальність щодо наслідків нашої поведінки для нас самих та для інших, а також щодо того, як ми, всі інші та всі явища існують. Ми хибно уявляємо, що існуємо як якась суцільна, самодостатня сутність, яку ми називаємо "я". І ми помилково уявляємо, що наш ум також є якоюсь суцільною сутністю в нашій голові, з якою ми ототожнюємо себе. Голос у нашій голові здається нам голосом нашого ума. Ми вважаємо ум чимось на кшталт пристрою, який ми використовуємо для розуміння речей і мислення. Ми не усвідомлюємо, що жодна з цих проєкцій не відповідає дійсності, ба більше, ми віримо, що вони і є дійсністю.
Вас коли-небудь брала жалість до себе з думками такого штибу: "Мене ніхто не любить, я нікому не потрібен"? Або під впливом сильного стресу чи думали ви: "Я не можу з усім впоратися, це занадто для мене"? Чи це щасливі стани ума? Очевидно, що ні. Нас може охопити глибоке нещастя і жалість до себе, але ж ми прагнемо, щоб ці почуття минули якнайшвидше. Проблема ж в нашому сприйнятті. Ми сприймаємо ситуації ніби це зображення у книзі-розмальовці: ось чорна хмара нещастя, окреслена суцільною лінією, і вона нависає над моїм "я", яке теж окреслене суцільною лінією. Через віру в те, що ця хибна видимість відповідає дійсності (просто тому, що нам так здається), у нас з'являються турбуючі емоції, як-от жагуче бажання, щоби хто-небудь нас кохав, або гнів, що виникає, коли до нас не виявляють любові. Ці турбуючі емоції викликають нав’язливе кармічне бажання безпідставно вимагати від когось проводити з нами час і проявляти до нас прихильність. Та навіть якщо вони задовольнять нашу вимогу, і ми відчуємо короткочасне щастя, цього ніколи не буває достатньо, і ми тільки вимагатимемо більшого, а відтак увічнюватимемо нещасливу ситуацію.
У такій петлі наш ум заплутується і затуманюється. Ми не здатні мислити ясно, і наша поведінка виходить з-під контролю. Але чи є плутанина частиною природи ума? Щоб відповісти на це питання, нам потрібно знати, що в буддизмі зветься "умом". Ум — це не якась самодостатня "річ" у нашій голові. Скоріше це ментальна діяльність. Це індивідуальна, суб'єктивна ментальна діяльність, яка сприймає і переживає стани і явища. Вона постійно змінюється, оскільки переживає різні речі в різних ситуаціях, але її умовна природа завжди залишається незмінною. Її глибинна природа також завжди залишається незмінною — ця ментальна діяльність позбавлена неможливого способу існування.
Існує багато неможливих способів існування, і зазвичай ми уявляємо собі існування нашого ума в один з цих способів. Наприклад, нам здається, що ум – це суцільна сутність, яка або тотожна нашому суцільному "я", або є для цього "я" чимось на зразок інструменту. Жоден із цих хибних поглядів не відповідає справжній природі ума: це всього лише фантазії, які не є частиною природи ума, тому всі ментальні стани, що ґрунтуються на цих хибних поглядах, також не є частиною природи ума. Ці психічні стани включають наші хибні уявлення про "я" і турбуючі емоції, які виникають, коли ми намагаємося захистити це "я". Через це непереборні спонукання втягують нас у марні дії, щоб підтримати це "я". Оскільки все це не є частиною природи ума і ґрунтується на хибних уявленнях про цю природу, цього можна назавжди позбутися — як тільки ці хибні уявлення будуть замінені правильним розумінням. З іншого боку, конструктивні емоції, такі як любов і співчуття, не ґрунтуються на хибних уявленнях про природу ума. Саме тому правильне розуміння не витісняє їх.
Отже, істинне припинення страждань не є припиненням нашого ума. Наш ум, з усіма його добрими якостями, такими як любов, співчуття і правильне розуміння, продовжує існувати з життя в життя. Закінчується лиш наше безконтрольно повторюване перенародження в обмеженому тілі і з обмеженим умом, що підконтрольний неусвідомленню, турбуючим емоціям і нав’язливим кармічним спонуканням.
Чотири аспекти істинного припинення
Третя благородна істина, істинне припинення, включає чотири аспекти.
- По-перше, це істинне припинення дії істинних причин, які увічнюють виникнення всіх видів страждань. Будь-який конкретний епізод страждання автоматично припиняється, бо все, на що впливають причини та умови, є непостійним і неминуче припиняється. Однак "істинне припинення" означає, що такі епізоди ніколи не повторяться, оскільки природа ума чиста — в сенсі, повністю вільна від цих істинних причин. Розуміння цього факту протистоїть хибній думці, що не існує способу зупинити увічнення істинних страждань.
- По-друге, істинне припинення — це вмиротворений стан, тому що всі турбуючі психічні чинники вщухають. Це суперечить хибній думці, що досягнення глибокого стану поглиненої концентрації, коли ми нічого не відчуваємо, ніби від сильним знеболювальним, є істинним припиненням усіх наших проблем. Незалежно від того, як довго ми залишаємося в такому стані, вільні від болю і страждань, це не усуває істинні причини наших проблем. Це лише тимчасовий перепочинок. Концентрація закінчується, дія ліків закінчується, і наші проблеми повертаються.
- По-третє, істинне припинення — це вищий стан. Він вищий за будь-які досягнення в мирській сфері. Ми можемо створити ідилічний віртуальний світ, щоб в нього втікти, однак не можемо уникнути істинних страждань і їхніх істинних причин, ховаючись там. Наші проблеми в так званому "реальному світі" нікуди не зникають.
- Нарешті, істинне припинення — це певне звільнення від усіх істинних страждань та їхніх істинних причин, а не лише часткове чи тимчасове звільнення. Це звільнення відбувається поступово і поетапно,тому що неусвідомлення і хибні уявлення про те, як ми, інші і все взагалі існує, глибоко вкоренилися у вигляді звички і тенденції. Проте, їх можливо повністю усунути, так, щоб вони ніколи не повторилися. Це тому, що вони не є частиною природи ума. Вони є тимчасовим забрудненням, бо ум за своєю природою є чистим.
Підсумок
Якщо існує можливість назавжди позбутися істинних причин, що увічнюють наші істинні страждання, чому ми задовольняємося лише їх мінімізацією або тимчасовим пригніченням? Звичайно, працюючи над тим, щоб позбутися їх назавжди, ми повинні поступово зменшувати їхню періодичність та інтенсивність, але Будда вказував, що всі ми можемо досягти їхнього істинного припинення. Навіщо прагнути до чогось меншого?