Чим відрізняються традиції тибетського буддизму?

В Індії були започатковані вісімнадцять різних шкіл Хінаяни, але нині збереглися лише три основні лінії монаших обітниць Вінаяни:

• Тхеравада – в Південно-Східній Азії
• Дгармаґуптака – у Східній Азії
• Муласарвастівада – в Тибеті та Центральній Азії.

Усі чотири тибетські традиції поділяють лінію Муласарвастівади, в якій дають обітниці повних монахів, монахів-послушників, а також монахинь-послушниць, і в усіх чотирьох традиціях також є практики-миряни. Однак, як і в Тхераваді, в Муласарвастіваді більше немає повністю висвячених монахинь – такі посвячення лишились тільки в Дгармаґуптаці, оскільки лінія висвячення так і не була передана в Тибеті.

У традиції Ньїнґма також є посвячення в наґпів (мантриків). Наґпи дотримуються широкого набору тантричних обітниць і спеціалізуються на медитації та виконанні ритуалів для мирян. Втім наґпи ніколи не були серйозною альтернативою монашеству, а отже такі практики завжди були досить рідкісним явищем.

Усі чотири тибетські традиції поєднують вивчення сутр і тантр із ритуалами та медитацією. Буддійська освіта в кожній з них передбачає заучування текстів із чотирьох індійських доктрин і формальні дебати щодо їхнього значення. Відмінності в тлумаченні тонких аспектів виникають не лише між чотирма тибетськими школами, але навіть між різними монастирськими текстами всередині кожної із шкіл. Такі розбіжності сприяють жвавим дебатам і чіткішому розумінню.

Після успішного завершення навчання ґелуґпи отримують титул "Ґеше", а представники інших трьох традицій – "Кхенпо". "Кхенпо" – це також титул, що надається настоятелям. Усі чотири традиції також мають систему "тулку" – перевтілених лам. Тулку і настоятелі отримують титул "Рінпоче" незалежно від рівня освіти.

Ритуальна практика в усіх чотирьох традиціях включає співи під акомпанемент цимбал, барабанів і рогів, а також ліплення і підношення конусоподібних торм з ячмінного борошна й масла. Стилі співу та музики загалом схожі, хоча контрабасовий горловий спів з обертонами частіше зустрічається у монахів Ґелуґ.

Усі чотири традиції наставляють своїх послідовників виконувати попередні практики ньондро, що складаються з 100 000 повторень різних практик, як-от поклони та ґуру-йога. Однак тексти, які при цьому читають, як і кількість виконуваних практик, дещо відрізняються. Медитація в кожній традиції включає щоденну практику, короткі кількамісячні ретрити і трирічні ретрити. Різниця здебільшого в тому, коли саме впродовж життя практики проводять ретрити. Сак'я, Ньїнґма і Каґ'ю, як правило, виконують ньондро і ретрити на більш ранніх етапах навчання, тоді як у Ґелуґ заведено робити їх на пізніших етапах шляху.

Деякі з основних відмінностей у поясненнях, які дають чотири традиції вчення, пов'язані з їхніми способами визначення і використання технічних термінів, а також із викладенням Дгарми з різних поглядів.

Наприклад, пара "постійний/непостійний" може означати як статичний/нестатичний, так і вічний/тимчасовий. Коли ґелуґпи кажуть, що ум непостійний, вони мають на увазі той факт, що наш ум усвідомлює різні об'єкти в кожну окрему мить, і тому він ніколи не залишається статичним. З іншого боку, коли каґ'юпи і ньїнґмапи пояснюють, що ум постійний, вони мають на увазі той факт, що природа ума ніколи не змінюється і що він не має ні початку, ні кінця. Обидві сторони погодилися б, однак, з твердженнями інших, попри те що їхні позиції щодо мінливості чи постійності ума, на перший погляд, є діаметрально протилежними.

Інша відмінність полягає в тому, що Ґелуґ пояснює Дгарму з точки зору звичайних істот, Сак'я – з точки зору високореалізованих ар'їв на шляху, а Каґ'ю і Ньїнґма – з точки зору просвітлених істот. Так, наприклад, Ґелуґ стверджує, що найтонший ум все ще має звичку невідання, як-от в момент смерті; Сак'я кажуть, що він блаженний, оскільки народжується на шляху; в той час, як Каґ'ю і Ньїнґма пояснюють, що в ньому вже все звершене і досконале, як у будд. Окрім того, пояснення Ґелуґ і Сак'я викладені для практиків, які просуваються повільно, поетапно, тоді як Каґ'ю і Ньїнґма часто викладають шлях наче для тих рідкісних практиків, які "все осягають одночасно".

Усі чотири традиції сходяться на думці, що найглибше пояснення порожнечі – пустотності істинно встановленого існування – міститься в текстах мадг'ямаки. Однак різниця в тому, як вони поділяють мадг'ямаку на підшколи і чим ці підшколи відрізняються одна від одної. Кінцевою метою є досягнення неконцептуального пізнання порожнечі – в сутрі на грубому рівні ума, а у вищій тантрі на рівні найтоншого ума ясного світла або чистого усвідомлення ріґпа. Це означає досягнення як певного стану ума, так і порожнечі, як його об’єкта. Ґелуґ наголошує на медитації на стороні об'єкта, в той час, як Сак'я, Каґ'ю і Ньїнґма – на стороні ума.

Кожна традиція також вчить власним методам досягнення неконцептуального розуміння, доступу до удійснення найтоншого ума. Те, що Ґелуґ називає неконцептуальним, Сак'я, Каґ'ю і Ньїнґма називають "поза словами і поняттями".

Щодо відношення між умом та його об'єктами, Ґелуґ стверджує, що ми можемо пояснити існування об'єктів лише через те, на що посилаються слова й поняття, які їх позначають; але, звісно, мисленнєве маркування поняттями й позначення словами не створює жодних об'єктів, які можна виявити. Сак'я, Каґ'ю та Ньїнґма наголошують на недуальності ума та його об'єктів, але це не означає, що вони тотожні. Це радше означає, що вони не можуть існувати незалежно одне від одного. Це називається нероздільністю ума та з’яв. Обидві позиції цих тибетських шкіл не суперечать одна одній.

Крім того, обидві сторони погоджуються, що при аналізі ніщо не може бути виявлене, ніщо не існує незалежно, саме по собі, затверджуючи своє існування з власного боку; проте причина і наслідок все одно функціонують. Ґелуґ пояснює, що видимість істинно встановленого існування подібна до ілюзії, оскільки не відповідає нічому реальному; інші три традиції підкреслюють, що істинно встановлене існування насправді є ілюзією.

Усі школи крім Ґелуґ стверджують, що те, що ми сприймаємо неконцептуально, є лише sensibilia – дані одного органа чуття, наприклад, кольорові фігури, які ми бачимо зором. Крім того, наше сприйняття обмежується одним моментом. Проте конвенційні, звичайні об'єкти можуть бути пізнані за допомогою багатьох різних органів чуття: ми можемо пізнати яблуко за допомогою зору, нюху, смаку або фізичного відчуття, і це через серію моментів сприйняття. Через це Сак'я, Каґ'ю та Ньїнґма стверджують, що ми можемо пізнавати конвенційні об'єкти, такі як яблуко, лише концептуально. Звісно ж, це не означає, що яблука існують лише в нашому концептуальному умі, але що ми можемо пізнавати їх лише через концептуальні ментальні конструкти.

Ґелуґ стверджує, що навіть неконцептуально ми бачимо не лише одну мить кольорових форм, але в кожній миті ми також бачимо конвенційні об'єкти, такі як яблука, які можна пізнати за допомогою різних органів чуття і які тривають у часі. Зв'язок між концептуальною думкою і конвенційними об'єктами полягає не в тому, що об'єкти можуть бути пізнані лише концептуально, і не в тому, що вони є лише витвором концептуальної думки. Скоріше, ми можемо пояснити їхнє існування лише через ментальне маркування за допомогою концептуальної думки, як пояснювалося вище. Відтак, обидві сторони погоджуються, що розуміння ролі концептуального мислення в нашому способі пізнання світу є важливим для подолання та остаточного усунення нашої плутанини та невідання щодо реальності – найглибшої причини всіх наших страждань.

Дуже важливо дотримуватися несектарного підходу, на чому постійно наголошує Його Святість Далай-лама. Не варто вподоблятися фанатам футбольних команд і вважати, що одна школа тибетського буддизму краща за іншу. Найкраща протиотрута від сектарності – це обізнаність. Чим більше ми дізнаємося про різні традиції, тим більше ми бачимо, як вони всі схожі, навіть якщо іноді описують певні речі дуже по-різному. Завдяки цьому ми можемо поважати вчення усіх ліній.