Парафраза на "Як медитувати на непостійність"

Текст Ґунґтанґа Рінґоче (Gung-thang-tshang dKon-mchog bstan-pa'i sgron-me) (1762-1823) "Практика медитації на непостійність, написана у віршах" (Mi-rtag sgom-tshul-gyi bslab-bya tshigs-su bcad-pa bcas) починається з вшанування всіх його ґуру, які проявляються в численних формах і дають вчення про те, як приборкати ум:

Вклоняюсь великому союзу блаженства і порожнечі, що проявляється в різних формах відповідно до безлічі потреб і схильностей обмежених істот.

Це дорогоцінне людське тіло з вісьмома тимчасовими свободами і десятьма багатствами дається лише один раз. Існує небезпека втратити цю можливість і вирушити в наступне перенародження, так і не досягши результату, що мав би цінність в довготривалій перспективі. Зараз настав час стати на шлях до звільнення. Насправді вже майже запізно, адже всі ми тут віком від двадцяти до тридцяти років. Ми повинні утримувати себе памʼятанням про необхідність практикувати Дгарму, що подібне до залізного гаку, і пильністю, розвиток якої порівнюють з етапами приборкання слона. Намагання завершити все мирське і сансаричне в цьому місяці або принаймні в цьому році та бажання відкласти практику Дгарми, щоб завершити всі інші справи цьогоріч, – це привиди, що спокушають нас. Один вчитель якось сказав, що віряни ніколи не повинні турбуватися про те, чи вистачить їм грошей на життя. Деякі люди виправдовуються тим, що їм потрібно заробляти гроші, щоби практикувати Дгарму, але ще жоден відданий практик Дгарми не помер із голоду.

Зародіть намір присвятити себе повноцінній практиці Дгарми. Турботи цього життя подібні до хвиль або бриж на воді: за однією одразу ж слідує наступна. Чим більше ви робите, тим більше нових справ виникає: все це нескінченно. Чи не краще прийняти тверде рішення полишити ці турботи зараз, поки в нас немає жодних обмежень, ніж безцільно вештатися туди-сюди? Наприклад, коли виникає надзвичайна ситуація, то ви приймаєте тверде рішення кинути все і розібратися з нею. Це як в історії, коли Наропа пішов до Тілопи. Він без вагань залишив свою посаду настоятеля Наланди і пішов. Або як Цонкапа, який, отримавши вказівку від Манджушрі пройти ретрит із попередніх практик, прийняв тверде рішення і зробив це, залишивши тисячі своїх учнів.

Не обманюйте себе. Поки ви відкладаєте практику Дгарми на завтра, смерть може прийти до вас уже сьогодні. Тому, якщо ви хочете практикувати Дгарму, починайте сьогодні.

Хоча діяння видатних учителів, таких як Цонкапа й Падмасамбгава, поширились в усі куточки світу, всі ці вчителі вже померли. Їхніх тіл більше немає, залишилися лише їхні імена; і ми можемо зрозуміти цих вчителів лише через їхні вчення. Усе це вказує на їхню непостійність, так само, як лежача статуя Будди в Кушинагарі, яка нагадує нам, що навіть Будда помер. Шантідева в "Сходженні на шлях бодгісаттви" (sPyod-'jug, санскр. Бодгічар’яаватара) каже: "Якщо навіть будди, пратʼєкабудди і шраваки померли, то чи можуть бути сумніви, що ми теж помремо?" Цьому також вчив і Восьмий Далай-лама, якого, як і інших майстрів, що написали всі ці вчення, також вже немає серед живих. Однак слід зазначити, що якщо і коли фізичні форми цих видатних істот розпадаються, і вони розчиняються в Тілі Сутнісної Природи Будд (свабгавакаї), то це відбувається лише для того, щоб навчити непостійності учнів, що перебувають в омані.

Через сто років нікого з нас не буде в цьому світі, так само, як і цих видатних істот. Царів і можновладців, які дуже пишаються своїм багатством, владою і довгими списками досягнень, також не стане. Залишаться лише їхні імена. Те саме стосується й усіх відомих світових лідерів сьогодення: настане день, коли вони також підуть. Усі ваші ровесники, настільки ж здорові й сильні, як і ви, також повмирають. Раптово їх повикрадає Володар Смерті. Тож чому ви так впевнені, що будете жити вічно? Якщо ви не боїтеся смерті, хоча вже отримали настанови про непостійність, – це надзвичайно нерозумно. Навіть такі дурні тварини, як вівці, коли бачать, що м'ясник вбиває інших овець, тремтять, і їхні серця б'ються швидше.

Щодо цього є історія про Ґеше Потову. Якось чоловік, який жив у його селі, прийшов і попросив його: "Коли наближатиметься мій час помирати, чи не могли б ви надіслати мені попередження про це?" Згодом хтось помер у селі, що розташоване вище по схилу гори, і звістку про це надіслали цьому чоловікові, але він нічого не зробив. Незабаром те саме сталося у селі, що розташоване нижче по схилу, а потім – у ще одному сусідньому селі. Однак цей чоловік знову нічого не зробив. Нарешті, зʼявилися ознаки його власної смерті, і він прибіг до Ґеше Потови і запитав його: "Чому ви не надіслали мені попередження?" Ґеше відповів: "Я надсилав, але ви його не зрозуміли". Сам Ґеше Потова медитував на непостійності, рахуючи кількість смертей у долині Пенпо, де він жив.

Розуміння непостійності не обов'язково має ґрунтуватися на текстах: ви можете зрозуміти це через безпосереднє сприйняття смерті, яка приходить до всіх живих істот. Люди, які бачать, що смерть – це факт, але не застосовують це усвідомлення до себе, подібні до сліпих з розплющеними очима або до людей з очима зі скла (з очними протезами – прим. ред.). У майбутньому всі наші друзі, родичі й слуги підуть з життя. Поки ми разом з ними, ми подібні до листя, яке вітер зібрав докупи, щоб згодом розвіяти. Хоча зараз ми разом, коли ми знову зустрінемося в наступних життях, ми матимемо інші форми і навіть не впізнаємо одне одного. Дуже рідко люди замислюються про непостійність, але ми маємо принаймні знайти баланс між мирським і духовним життям, оскільки це дасть нам стабільність.

Зміна пір року, опадання листя та інші природні явища дають нам уроки непостійності. Як казав Міларепа: "Я сприймаю все, що мене оточує, як вчення".

Ще одна метафора непостійності – це ярмарок. Люди з різних сіл з'їжджаються на нього, а потім роз'їжджаються. Ми не знаємо, куди вони їдуть, але вони більше ніколи так само не зберуться разом. Друзі й родичі, що нас оточуюють, подібні до людей на ярмарку або на мух, що розлітаються восени.

Весна і літо дивовижно красиві, але все це, як і самі природні стихії, є вченням про мінливість і постійні зміни. Листя на деревах спочатку зеленіє, потім жовтіє, а потім опадає. Температура води в струмках, її колір і звучання змінюються зі зміною пори року. Неймовірні зелено-блакитні річки, що, наче танцюючи, створювали красиві брижі й гарні бульбашкові звуки, врешті-решт замерзають, а білий лід і вода створюють шум, схожий на чиєсь бурмотіння. Те саме відбувається з людьми. У молодості вони ходять на вечірки й насолоджуються танцями, музикою та випивкою. Але коли люди старішають, їхні звички змінюються. Як і річки взимку, вони також починають бурмотіти!

Влітку співочі бджоли видобувають квітковий нектар у прекрасних садах. Це схоже на нашу молодість. Ми віддаємося мирським насолодам і комфорту. Але восени квітковий сад наче перетворюється на пустелю, а взимку, коли вітер дме через сад, то видає сумний звук. І люди вже не ходять у цей оголений сад, щоб насолодитися його красою. Іноді влітку цілий пагорб вкривають квіти, а взимку він стає зовсім порожнім. Так само і з будинками: вони зношуються й старіють. Отже, все це – приклади непостійності. Однак найголовнішим вчителем непостійності є наше власне фізичне тіло. Коли ми старіємо, то вже не можемо робити те, що робили в молодості: ми стаємо повільнішими, і наш зовнішній вигляд змінюється.

Непостійність стосується не лише живих істот, але й неживих речей, таких як будівлі, природа, сади й час. Такі місця, як великі монастирі в Наланді, де навчалися Наґарджуна та Асанґа, а також Бодг-Ґая, вже давно зникли. Те саме сталося з Ґанденом, Серою та іншими великими монастирськими університетами Тибету. Навіть Бібліотека тибетських творів і архівів, де ми зараз перебуваємо, з часом розпадеться і перетвориться на руїни. Наґарджуна казав у своєму "Листі до друга" (санскр. Сугріллекха): "Якщо весь всесвіт буде зруйнований і спалений сімома сонцями, немає сумніву, що й наші тіла також будуть знищені". Це так, оскільки руйнування торкнеться всього через константу першого рівня: царство Брагми світу без форм.

Чорна і біла миші по черзі гризуть мотузку, якою обмотана копиця сіна. У цьому прикладі чорна і біла миші символізують день і ніч, копиця сіна – наше життя, а мотузка навколо сіна – його тривалість. Перш ніж ця мотузка буде повністю зруйнована, а копиця сіна, яка символізує наше життя, розпадеться, ми повинні скористатися можливістю зробити якомога більше доброчинних дій.

Кожна мить наближає нас до зустрічі з Володарем Смерті. Подібно до того, як тварину ведуть на бойню, кожен крок наближає нас до смерті. Кожен подих наближає нас до смерті. Наскільки ми наблизилися до неї з моменту, як прокинулися сьогодні вранці? Безглуздо вважати, що ми не помремо, бо ми молоді. Для Володаря Смерті вік не має значення. Якщо дуже старим батькам із сивим волоссям і тремтячими, зігнутими, як луки, тілами інколи доводиться ховати тіла своїх дітей на кладовищі, то як можна казати, що Володар Смерті дивиться на вік? Тому нам потрібно практикувати Дгарму в будь-якому віці, а не тільки тоді, коли ми старі. Єдине, що приносить користь – це Дгарма.

Єдиний надійний друг – це наша власна практика. Люди ненадійні. Коли наш врожай багатства буде знищений градом несприятливих обставин, ми навряд чи дочекаємося допомоги навіть від тих, хто раніше залежав від нас і про кого ми дбали. Коли ми стаємо бідними, всі відвертаються від нас. Така людська природа. Якщо ми старі і бідні, на нас навіть не звертають уваги. Якщо ми багаті й знамениті, люди завжди будуть шукати нашої уваги. Коли хтось багатіє, люди збираються навколо й роблять вигляд, що дотичні до цього успіху. Люди намагаються розділити з нами наше щастя, але не наші печалі. Коли їм нема чого отримати від нас, вони нас ігноруватимуть. Будда вчиняв навпаки і приділяв більше уваги бідним і нужденним.

Якщо хтось впливовий скаже вашому найнадійнішому другові, що ви погана людина, то він почне сумніватися у вас й змінить своє ставлення. Лише кілька слів можуть миттєво викликати у друга неприємні почуття до вас. Це підтверджує приказку: "Те, що раніше було на відстані кількох сантиметрів від нас, тепер взагалі недосяжно". Це означає, що кілька слів можуть призвести до того, що люди, які раніше були близькими, стануть далекими. Нам потрібно усвідомити, що наш надійний друг – це Дгарма. Друзі зазвичай чемні й не наважуються вказувати на наші помилки та слабкості. Натомість від ворога більше користі, оскільки він вказує на наші недоліки.

Деякі люди все життя накопичують багатство, і в результаті вони сильно змінюються і переживають багато страждань. Оскільки багатство є причиною багатьох страждань, ми не повинні прив'язуватися до нього. Здається, що багатство приносить щастя, але це не так. Нас тягне до багатства, як метелика тягне до полум'я: якщо він підлетить надто близько, то загине. Заможні люди здаються щасливими, добре виглядають, мають гарні будинки і, здається, не турбуються про гроші. Це виглядає привабливо, але якщо придивитись ближче, то ми побачимо, які в цьому є проблеми й недоліки. До прикладу, деякі релігійні люди як тільки стають багатими, то втрачають інтерес до релігії, і їхній ум зосереджується на накопиченні багатства. Ми постійно втомлюємося від накопичення чеснот, але ніколи не втомлюємося від накопичення багатства.

Отже, життя є непостійним, а смерть обов'язково прийде, тому ми повинні бути до неї готові. Невідомо, коли прийде смерть, але коли це станеться, то зупинити її буде неможливо. Багаті не можуть її підкупити, красиві не можуть її звабити, а сильні не можуть її побороти. Як бачимо, подекуди за гроші можна купити продовження візи чи посвідки на проживання, але неможливо купити продовження життя.

Коли до нас приходить Володар Смерті, ми мусимо залишити тіло, яке було з нами від народження. Хоча ми помираємо в теплому ліжку, втім, коли свідомість покидає тіло, ми не можемо навіть на мить озирнутися на наших рідних, друзів і багатство. Це реальність, і ми повинні до неї підготуватися. Нам доведеться залишити позаду все, що ми накопичили, і невтомно долати всі труднощі. Нам доведеться вийти за межі цього життя, взявши на свої плечі багаж – тягар відповідальності за наші конструктивні та деструктивні дії. Деякі старі батьки будують будинки для своїх дітей та онуків, але коли вони помирають, то беруть на свої плечі тягар відповідальності за деструктивну поведінку: за те, що вбивали черв'яків під час будівництва тощо, в той час як діти просто насолоджуються життям в цьому будинку. Отже, подібними вчинками ми лише накопичуємо тягар негативної карми.

Коли ми подорожуємо небезпечними стежками бардо і зустрічаємось з військами Володаря Смерті, ми усвідомлюємо марність зусиль, яких ми докладали, щоб накопичити багатство. Навіть якщо в цей час ми будемо дуже шкодувати, це не принесе великої користі. Одне прислів'я говорить: "Хто думає наперед – мудрий. Хто шкодує після – дурний". Дгарма – це найкращий дороговказ для мандрівника в незнайомому місці; Дгарма – це провізія для довгої подорожі; Дгарма – це весляр, який безпечно переправляє нас на інший берег океану. Відсьогодні присвятіть Дгармі своє тіло, мову й ум.

Хоча в наших силах забезпечити власне щастя, та це не відбудеться само собою. Якщо ми самі цього не зробимо, настане час, коли ми будемо розгублені і не знатимемо, що робити. Існує велика різниця між смертю релігійних і недоброчесних людей. Останні помирають в муках і без усвідомлення. Перші ж помирають в спокої, бо заздалегідь підготувалися до цього моменту, розділили своє багатство між бідними, родичами, обʼєктами прихистку і так далі. Щоб уподобитися релігійній людини, ми маємо навчитися якомога більшому з настанов, що отримуємо. Ми не повинні піти шляхом хибного розуміння зречення і відмовлятися від їжі, сну і багатства. Натомість ми маємо знайти баланс між духовністю і буденними турботами, і намагатися практикувати настільки добре, наскільки це можливо.

Практика Дгарми полягає не в носінні певного вбрання і дотриманні певних звичаїв, а в тому, щоб мати тепле, співчутливе серце. Існує історія про тибетську жінку, яка померла, потрапила в пекло і зустрілася там з Володарем Смерті. Вона розповіла йому, що хоча на фізичному рівні вона заподіювала шкоду, однак на рівні ума вона робила це з добрих побажань. Через це її повернули назад і вона продовжила жити в тому ж тілі. Це вказує на необхідність мати добре серце, незалежно від того, як наші вчинки можуть виглядати зовні.

Існує таке прислів'я: "Люди, які багато говорять про Дгарму, мало практикують". Атіша завжди наголошував на цьому і, зустрічаючи людину, завжди питав: "Чи маєш ти добре серце?" Коли Дромтонпа почув про смерть Атіші, він дуже засмутився, що не був поруч, коли той помер. Однак Атіша залишив учням послання, в якому сказав, що якщо його самого більше немає, але вони мають добре серце, – це все одно, що бачити його. Також добре пам'ятати вчення Кадампи про те, що хоча зараз ми й можемо скаржитися, що не спроможні приносити користь іншим, однак якщо ми можемо просто утримуватися від заподіяння шкоди іншим, – на нашому рівні це вже велика користь. Намагайтеся не робити нікого нещасним.

Поки наше дихання не зупинилося, у нас є можливість і сила накопичувати позитивний потенціал і покращувати своє майбутнє. Ми одночасно є своїм найкращим другом і найлютішим ворогом. Від нас залежить, яким буде наше щастя в майбутньому. Той, хто помирає, не маючи практики Дгарми за плечима, подібний до вмираючого собаки, особливо в бардо. Даремно, що ми народилися людиною. Немає ніякої різниці між імператором Чакравартином, що не практикував Дгарму, і собакою, який помирає на вулиці. Насправді після смерті цілком може виявитися, що собака створив менше негативної карми. Тому роздуми про непостійність важливі на початковому, середньому та кінцевому етапі практики. Навіть найбільш реалізовані і досвідчені майстри медитують на непостійність.

З усіх слідів найбільшим є слід слона. З усіх думок найкращий відбиток залишає думка про непостійність.

Міларепа ступив на шлях Дгарми, коли побачив, як його дії з використанням чорної магії призвели до смерті людей. Ґампопа почав практикувати Дгарму, коли померла його дружина. Так само, коли Будда вперше побачив смерть, це надихнуло його стати на шлях Дгарми, щоб знайти рішення цієї проблеми. Непостійність називається центральним шляхом (не слід плутати це з мадг'ямакою, або Серединним шляхом). Саме центральний шлях перешкоджає прив'язаності до цього життя і сприяє позитивним думкам щодо практики упродовж всього життя. Думка про непостійність як "центральний шлях" має і більш глибоке тлумачення. Це можна пояснити і з погляду мадг'ямаки. Непостійність є основою для розуміння філософії мадг'ямаки, яка усуває концепції хибного "я" і допомагає нам утвердитися в розумінні реальності умовного "я".

Після того, як ми змогли позбутися відволікаючих чинників і зосередити ум на Дгармі, ми повинні зробити наступне. Хоча в цьому світі існує багато традицій практики, що славляться своєю глибиною, однак, коли ми станемо повністю сприйнятливі до практики Дгарми, найкраще спробувати слідувати повній суті вчень будд трьох часів через ретельно обґрунтовану традицію Цонкапи. Для цього нам потрібно слідувати об'єднаним методам сутри і тантри, які включають в себе як пояснення, так і практику. Щоби йти цим шляхом, ми повинні знати природу, етапи і підрозділи шляху та слідувати їм належним чином. Наприклад, ми не повинні практикувати тантру перед сутрою або вивчати бодгічітту, не знаючи про дорогоцінне людське перенародження, надійний напрямок (прихисток), залежне виникнення і так далі.

Ми повинні намагатися день за днем засіювати в нашому умі насіння повного безпомилкового шляху та його сутнісні вчення. Подібно до торговців, які намагаються щодня продати якомога більше товару, ми повинні намагатися щодня засаджувати якомога більше "білого" насіння, щоб накопичити якомога більше позитивного потенціалу. Безпосередньо на практиці ми можемо виконувати оглядову медитацію на короткий текст про шляхи, спільні для сутри і тантри, наприклад, "Основа добрих якостей" (Yon-tan gzhi-gyur-ma), який зазвичай вчать напамʼять і медитують над ним, повільно читаючи вголос. Його також можна знайти в попередній практиці Джорчо (sByor-mchod). Інший подібний текст – "Скорочені етапи поступового шляху" (Lam-rim bsdus-don), в якому згадуються шість далекосяжних станів ума. Цей текст не такий детальний, як "Основа добрих якостей", але включає три типи етичної самодисципліни, які, в свою чергу, включають шість далекосяжних станів ума. Інший текст, який ми можемо використовувати для такого типу оглядової медитації, – це розділ ламріму "Ґуру Пуджа" або "Лама Чопа" (Bla-ma mchod-pa), присвячений послідовним етапам шляху. Оглядова медитація є ефективним методом для перегляду того, що ми вивчили, і допомагає структурувати все це в умі. Це схоже на перегляд мапи для визначення місцезнаходження, або на панорамний огляд долини з вершини гори.

Можливо, зараз нам важко осягнути ламрім на власному досвіді, але щоденна оглядова медитація засіює в нашому умі насіння настанов з усієї цієї збірки вчень. Медитувати на ламрім потрібно, дотримуючись правильної послідовності, наведеної в настановах. Спочатку ми повинні встановити мотивацію бодгічітти, а наприкінці зробити присвяту. Коли ми встановлюємо мотивацію на початку сесії, то повинні думати над тим, що медитуватимемо заради всіх інших. Якщо це неможливо, то принаймні ми повинні зародити зречення. Наприкінці медитації ми повинні присвятити створений нами позитивний потенціал щастю всіх обмежених істот і досягненню ними стану будди. Я закликаю вас розкрити саму суть вашого дорогоцінного людського життя, займаючись цією практикою. "Розкрити суть" можна на трьох рівнях: великому, середньому і малому. Великий рівень – це стати буддою в цьому житті, середній – звільнитися від усіх грубих форм турбуючих емоцій, а малий – звільнитися від нижчих перенароджень.