Медитація на дорогоцінному людському житті

Дехто вважає, що зосередження на диханні для заспокоєння є повноцінною практикою шаматхи, але це лише підготовка до цих трьох кроків. Нам потрібно заспокоїтися, перш ніж слухати вчення; нам потрібно заспокоїтися, перш ніж розмірковувати над ними; нам потрібно заспокоїтися, перш ніж медитувати. Для цього ми зосереджуємося на диханні. Однак саме заспокоєння не приведе нас до стану односпрямованої концентрації, і, звичайно, не усуне причини наших проблем (хоча може зробити наш ум більш ясним, щоби впоратися з цими труднощями).

Звичайно, дихання можна також використовувати як об'єкт у медитаціях для розвитку повноцінної концентрації. Однак зосередження на диханні для заспокоєння не приведе нас до стану повної концентрації. Насправді, якщо казати більш точно, то можливість досягти повної концентрації, зосереджуючись на диханні, описується лише у вченні тхеравади. Зосередження на диханні – це зосередження на обʼєкті чуттєвого (сенсорного) сприйняття; це сприйняття фізичних відчуттів, а згідно з вченням магаяни, якого дотримуються у тибетській традиції, для досягнення повної концентрації потрібно використовувати обʼєкт ментального пізнання, а не чуттєвого.

Отже, з погляду традиції тибетського буддизму, у медитації нам потрібно йти далі простого заспокоєння з зосередженням на диханні. Це лише попередня практика.

Отже, нам потрібно послухати вчення, обміркувати їх і медитувати. На кожному з цих трьох кроків ми здобуваємо певний тип розпізнавального усвідомлення (що зазвичай перекладають як мудрість, але мудрість – надто розпливчасте слово). Спочатку ми повинні розпізнати обʼєкт, що зазвичай називають "впізнаванням". Наприклад, у візуальному полі нам потрібно вміти відрізняти форму і колір чийогось обличчя від стіни, щоби сприймати людину і взаємодіяти з нею. Розпізнавання – це перший крок. Далі розпізнавальне усвідомлення додає до цього впевненість: "Це точно це, а не інше". Ось що означає розпізнавальне усвідомлення (як я вже казав, його зазвичай перекладають як мудрість, але мудрість насправді не передає суті того, про що тут йдеться).

Слухаючи вчення, ми здобуваємо розпізнавальне усвідомлення, основане на слуханні. Це означає, що ми розпізнаємо слова буддійського вчення. Ми відрізняємо буддійські твердження від інших "небуддійських" тверджень, і ми впевнені: "Це вчення Будди". Щоби просунутися і досягти чогось на буддійському шляху, ми маємо бути впевнені, що це буддійське вчення, чи не так?

Отже, на цьому етапі ми отримуємо загальне уявлення про дгармічні вчення, але ще не розуміємо їх суть. Наприклад, розгляньмо ідею, що ми маємо дорогоцінне людське життя. Ми можемо відрізнити це від небуддійських тверджень. Ми припускаємо, що це твердження вірне, через повагу до будд, але на даному етапі ми ще не дуже розуміємо, що це означає. Ми знаємо, що згідно з буддійським вченням, людське життя має певний сенс і мету. Ми розпізнаємо: "Гаразд, буддизм стверджує, що ми маємо дорогоцінне людське життя".

Тепер ми повинні зробити наступний крок – поміркувати про цю ідею, щоб зрозуміти її сенс. Нам треба розглянути визначення дорогоцінного людського життя і зрозуміти логічну послідовність міркувань, яка прояснює, чому саме воно є дорогоцінним. Якщо ми зрозуміємо це, тоді ми зрозуміємо вчення, чи не так? Тож ми повинні над цим попрацювати. Ми повинні поміркувати про це. Нам треба зрозуміти, що таке вісімнадцять ознак дорогоцінного людського життя. Наприклад, люди – це не тварини. Тут йдеться не про біологічну складову, з погляду якої людина є саме твариною, а не рослиною. Людина – це істота, яка здатна розрізняти, що корисно, а що шкідливо у довгостроковій перспективі; люди здатні мислити, спілкуватися й так далі.

Ми маємо зрозуміти, що означає твердження, що ми не тварини. Ми маємо зрозуміти логічну послідовність міркувань і бути переконаними, що з неї виводиться певна теза. У даному випадку теза полягає в тому, що народження людиною, а не твариною, є цінним для практики та реалізації Дгарми. Теза – це те, що ми намагаємося довести, в даному випадку: народження людиною, а не твариною, є цінним для практики та реалізації Дгарми. Послідовність міркувань тут наступна: якби ми були твариною, то перебували б під сильним впливом тваринних інстинктів. Що таке тваринні інстинкти? Полювати і вбивати; захищати свою територію, як-от собака, який гавкає, якщо хтось заходить у двір. Ще один інстинкт – це займатися сексом з будь-якою іншою твариною в будь-який час, коли виникне бажання. Як тварини, ми мали б дуже слабку здатність розрізняти, що корисно, а що шкідливо в довгостроковій перспективі. Очевидно, що в короткостроковій перспективі тварини теж мають здатність розрізняти: антилопа тікає від лева, тому що це корисно. Але в довгостроковій перспективі вони не здатні відрізнити, що корисно, а що шкідливо. Тож якби ми народилися твариною, нам було б дуже важко практикувати Дгарму.

Ми маємо поміркувати про це і спробувати уявити, про що йдеться. Ми намагаємося уявити, як це, бути твариною, щоби переконатися в недоліках такого становища. Якби ми завжди перебували під владою дуже сильних інстинктів, як-от інстинкту полювання... Скажімо, просто подивіться, як кішка ганяється за комахою або мишею. Вона може навіть не хотіти її з'їсти – просто намагається зловити мишу і помучити. Якби це було моїм головним інстинктом, моїм найсильнішим імпульсом, коли я бачу, як щось маленьке рухається на підлозі – чи міг би я працювати над собою? Природний інстинкт завжди брав би гору.

Насправді дуже цікаво поспостерігати за нашою поведінкою. Коли ми помічаємо муху, таргана чи комара в кімнаті, ми наче надіваємо захисний шолом, дістаємо рушницю і вирушаємо на полювання. Ми не здатні медитувати, не здатні вчитися і взагалі не здатні робити нічого, поки не спіймаємо і не вб'ємо свою здобич. Як я часто кажу, дуже корисно доводити речі до абсурду. Коли ми помічаємо, що поводимося, як мисливець на африканському сафарі, то розуміємо, наскільки безглуздою є наша поведінка. Навіть якщо ми однаково будемо й далі намагатися вигнати комара з кімнати, принаймні наше ставлення до того, що ми робимо, трохи зміниться. Ми не просто тварина, що полює.

Крім того, якби ми були твариною, за якою постійно полюють інші істоти, які можуть напасти будь-якої миті, то ми завжди б озиралися по сторонах. Це також були б несприятливі умови для спокійного зосередження і навчання.

Так само ми аналізуємо інші риси тварин: сексуальну, територіальну поведінку і так далі. Ми бачимо, що якби ці сильні інстинкти були домінуючими, знову ж таки, нам було б дуже складно досягти прогресу на шляху Дгарми.

Або якби нам постійно доводилося тягати дуже важкі вантажі, як волу в Індії, якого постійно б'ють батогом, – нам також було б дуже складно практикувати. Цей приклад народження твариною нам потрібно розглядати в контексті Стародавньої Індії. Ми не уявляємо Бембі чи якогось пуделя в заможній родині. Ми розмірковуємо про таргана. Ми розмірковуємо про вуличного собаку. Ми розмірковуємо про вʼючну тварину.

У такий спосіб ми правильно виокремлюємо визначальну характеристику і розуміємо, що ми не перебуваємо в таких умовах, – ми вільні від цього. Оскільки ми вільні від цього, ми маємо можливість і свободу практикувати Дгарму. Ось, що означає мати дорогоцінне людське життя.

Давайте попрактикуємо цей крок. Ми розуміємо, що мається на увазі під народженням твариною, і розуміємо, що ми вільні від цього, а оскільки ми вільні від цього, у нас є можливість практикувати.

Гаразд. Ми розуміємо, що не повністю перебуваємо під владою тваринних інстинктів:

• Я не переслідую і не кидаюся на кожну маленьку істоту, що рухається по підлозі.

• Я не гавкаю, коли інші тварини гавкають.

• Я не застрибую на будь-яку тварину, яка мене приваблює.

Навіть якщо у мене є трохи цих тваринних інстинктів, я не обов'язково буду діяти відповідно до них. Я – людина. Я маю здатність розрізняти, що доречно, а що недоречно. Це означає, що я маю дорогоцінне людське життя, і воно є дорогоцінним для певної мети – щоб вивчати і практикувати Дгарму. Наше життя дорогоцінне не тому, що ми можемо заробити купу грошей.

Отже, що ми робимо на цьому етапі? Ми розмірковуємо про Дгарму. Ми не покладаємося лише на слова (це був попередній крок). Ми покладаємося на ознаки, тобто визначальні характеристики дорогоцінного людського життя і нашої власної ситуації. Покладаючись на послідовність міркувань, ми отримуємо розуміння, основане на висновках. "Висновок" означає, що ми покладаємося на логіку міркувань: я знаю Б, тому що це витікає з А. Ми здобуваємо розпізнавальне усвідомлення на основі міркувань. Воно зосереджується на змістовній ідеї, а не на пустих словах. У даному випадку це ідея, що: "Я маю дорогоцінне людське життя, оскільки я вільний від того, щоб бути твариною". Воно розпізнає це із впевненістю. Розпізнавальне усвідомлення впевнено відрізняє цей висновок від інших висновків, від неточних визначень і так далі.

Давайте спробуємо зосередитися на цьому розпізнавальному усвідомленні: "Я маю дорогоцінне людське життя, оскільки я вільний від буття твариною". Ми зосереджуємося на цьому розумінні. Насправді порядок має бути зворотнім: "Я вільний від буття твариною. Тому я маю дорогоцінне людське життя". Іншими словами, ми покладаємося на певну послідовність міркувань і доходимо до певного висновку. Далі ми використовуємо таку логіку знову і знову.

Отже, як ми бачимо, є велика різниця між цими двома кроками, слуханням і мисленням. Розпізнавальне усвідомлення, яке ми отримуємо на кожному кроці, суттєво відрізняється.

• На першому кроці ми розуміємо: "Я маю дорогоцінне людське життя". Ми розуміємо, що це буддійське вчення, і не маємо щодо цього жодних сумнівів. Однак ми лише припускаємо, що це правда. Ми не розуміємо, що це означає і чому це так.

• На другому кроці ми розуміємо, що означає дорогоцінне людське життя, розуміємо, чому (з якої причини) воно саме таке, і розуміємо, для якої мети воно є дорогоцінним (дорогоцінним для того, щоб мати можливість практикувати Дгарму). Отже, замість того, щоб без чіткого розуміння припускати, що це вірно, ми можемо дійти до цього висновку і пізнати його достовірно за допомогою логіки. Це означає, що ми покладаємося на послідовність міркувань і отримуємо розпізнавальне усвідомлення цього. Таким чином ми здобуваємо впевненість у цьому. Ми твердо переконані, що: "Я дійсно маю дорогоцінне людське життя з певної причини і для певної мети".

Дебати є дуже корисним способом здобути тверде переконання, тому що дебати допомагають нам усунути будь-які нерішучі коливання або просто неточне розуміння. У нас не буде сумнівів: "Маю я дорогоцінне людське життя чи ні? Що це означає?" Тому що інші знайдуть більше недоліків у нашому мисленні, ніж ми самі. Якщо ми самі перевіряємо своє розуміння, дуже легко сказати собі: "Ну все, досить". Інші люди набагато краще шукатимуть недоліки та прогалини в нашому мисленні, і робитимуть це набагато довше і більш завзято, ніж ми самі. Іноді під час дебатів учасники досягають емоційної межі й кажуть: "З мене досить. Дайте мені спокій". Якби ми просто робили це наодинці в медитації, звичайно, ми б зупинилися набагато раніше. Ось чому в тибетській традиції активно використовують метод дебатів. Він покликаний допомогти нам отримати тверде переконання і усунути всі сумніви в нашому розумінні.

Отже, ми розглянули, як розмірковувати про вчення. Далі нам потрібно медитувати на них. Часто люди вважають, що другий етап – це медитація, але насправді це роздуми про вчення, їх обмірковування. Медитація – це щось більше. Але, звичайно, ми не можемо медитувати, якщо ми не пройшли другий крок. Якщо ми не розуміємо вчення і не переконані в його правильності, ми не можемо по-справжньому медитувати на нього. Ми можемо розуміти щось і бути переконаними, що це неправильно, але в даному випадку ми говоримо про розуміння і переконаність у правильності вчень. Тому що медитація – це крок до інтеграції цього розуміння і переконаності в наше повсякденне життя.

По-перше, ми робимо аналітичну медитацію, яку я вважаю за краще називати "розрізнювальною медитацією", а потім стабілізуючу медитацію. Ці дві медитації необхідні для інтеграції та засвоєння вчення. Для розрізнювальної медитації ми насамперед використовуємо два ментальні фактори (на них робиться акцент; звичайно, ми задіюємо й багато інших ментальних факторів: концентрацію тощо). Я перекладаю їх так: грубе виявлення (rtog-pa) і тонке розрізнення (dpyod-pa). У деяких контекстах ці два терміни означають "поверхневий аналіз" і "ретельне дослідження".

Що це за два ментальні фактори? Розгляньмо на прикладі редагування тексту: ми перевіряємо свій або чужий текст на наявність помилок. Спершу ми розглядаємо текст поверхнево і бачимо, що в ньому є помилки. Далі ми досліджуємо ретельніше і розрізняємо конкретні деталі. Відчуваєте різницю? Спочатку ми проводимо поверхневий аналіз, тобто використовуємо грубе виявлення, а далі дуже ретельно досліджуємо, тобто використовуємо тонке розрізнення.

Отже, що ми робимо в аналітичній (розрізнювальній) медитації на дорогоцінному людському житті? Ми зосереджуємося на собі, аналізуємо і ретельно досліджуємо, чи маємо ми визначальні характеристики того, хто не є твариною. Спочатку ми розглядаємо це питання в загальних рисах і виявляємо, що ми вільні від буття твариною. Що саме ми виявляємо, коли аналізуємо поверхнево? Ми виявляємо, що ми можемо вчитися, спілкуватися, можемо виконувати набагато більш складні завдання, ніж тварина. Вірно? Давайте зробимо це. При цьому треба розглядати свою особисту життєву ситуацію, а не загалом. Отже, ми пройшли другий крок, на якому побачили, що слова про дорогоцінне людське життя мають сенс. Ми виявляємо такі речі, як:

• Я можу навчитися.

• Я вмію спілкуватися.

• Я можу виконувати набагато складніші завдання, ніж тварина.

Так ми виявляємо, що ми вільні від буття тваринною. Далі ми дуже уважно досліджуємо і розрізняємо деталі: хоча іноді ми можемо поводитися, як тварина (наприклад, сексуальні прояви на вечірках, коли ми обнюхуємо потенційних партнерів і заводимо інтрижки на одну ніч), – ми не зобовʼязані так себе поводити. Завдяки розпізнаванню ми можемо змінити свою поведінку. Отже, ми зосереджуємося на тому, що ми не є твариною, з тонким розрізненням: ми детально досліджуємо свою поведінку.

Коли ми активно шукаємо партнера або полюємо вдома на комарів чи тарганів, або щось такого штибу, ми намагаємося розрізняти: "Я можу діяти так, але мене ніхто не примушує до цього. Я можу зробити вибір. Я не мушу бути таким. Я людина. Я не тварина, врешті-решт. Я не мушу гавкати, як усі інші собаки". Якщо хтось каже, що ми маємо носити одяг певної довжини, або в нас має бути певна зачіска, або ми маємо співати певну пісню, – ми не зобов'язані цього робити. Ми не тварини, які мають слідувати стадному інстинкту. Давайте візьмемо більш актуальний приклад. Коли всі навколо кричать "війна, війна, війна!", ми ж не повинні робити те саме, згодні? Ми не тварини, які здіймають галас, коли галасують інші.

Отже, ми розрізняємо нюанси цієї ситуації і розуміємо, що "я дійсно не тварина". Зробіть це. Ми не тварини, які повинні сидіти, як собака, і чекати, коли господар скаже: "Принеси кістку". Ми маємо здатність мислити.

Продовжуючи виявляти і розрізняти, що ми не тварина, ми знову проходимо через послідовність міркувань:

• Якби я був твариною, то не зміг би повноцінно практикувати Дгарму.

• Я вільний від народження твариною.

• Тому я маю дорогоцінне людське життя, щоби практикувати Дгарму.

Далі ми зосереджуємося на висновку, якого дійшли, і на розпізнаванні наявності в нас дорогоцінного людського життя.

Зробіть це, будь ласка:

• Якби я був твариною, то не міг би повноцінно практикувати Дгарму.

• Я вільний від народження твариною. Я це розрізняю.

• Тому я маю дорогоцінне людське життя, щоби практикувати Дгарму.

• Спираючись на цей висновок, я розрізняю, що маю дорогоцінне людське життя, і розумію, чому.

Добре. Оскільки в цій медитації є елемент розрізнення, вона називається розрізнювальною медитацією. Як я вже казав, її зазвичай називають аналітичною медитацію, але "аналітична" не зовсім передає сенс, згодні? На цьому етапі ми розвиваємо розпізнавальне усвідомлення, основане на медитації. Це надає неабиякої впевненості, тому що ми розрізняємо, що маємо дорогоцінне людське життя з конкретних причин. Ми ретельно досліджуємо і розрізняємо: "Так, я, безумовно, маю дорогоцінне людське життя з конкретних причин".

У медитації є два етапи чи кроки: розрізнювальна медитація та стабілізуюча. У стабілізуючій медитації ми просто зосереджуємося на тому, що у нас є дорогоцінне людське життя, не розрізняючи активно подробиць цього. Тут важливе слово "активно": ми перестаємо розрізняти, що ми маємо дорогоцінне людське життя, бо ми не тварина, а якби ми були твариною, то не змогли б медитувати, тощо. Ми зосереджуємося на відчутті того, що у нас є дорогоцінне людське життя. Відчуття тут означає тверде переконання: ми справді переконані в цьому. Ось на чому ми зосереджуємося замість того, щоб розрізняти деталі – на твердому переконанні і відчутті того, що ми маємо дорогоцінне людське життя. Звичайно, це ґрунтується на розумінні, якого ми досягли під час розпізнавального етапу.

Давайте попрактикуємо.

Саме за допомогою цього типу медитації ми позбуваємося своїх недоліків і проблем, таких як марнування часу, а також розвиваємо свої благотворні якості, усвідомлюючи дорогоцінність нашого людського життя, і відтак використовуючи його конструктивно для Дгарми. Оскільки ми отримуємо певне розуміння про себе, ми намагаємося відчути й інтегрувати це. Це призводить до змін, бо усуває причини проблем і розвиває хороші якості.

Ми можемо порівняти це з простим зосередженням на диханні, яке не супроводжується жодним розумінням. Воно може заспокоїти нас, але цього можна досягти й завдяки сну чи прийому заспокійливого. Це не усуває причини наших проблем. Якщо ж ми зосередимося на диханні з розумінням і розрізненням таких речей, як непостійність, швидкоплинність змін, відсутність цільного "я", яке керувало б диханням або відсторонено спостерігало б за ним, – тоді це може почати усувати причини наших проблем.

Таке розрізнення дуже й дуже важливе для того, щоб мати змогу насправді досягти мети Дгарми: позбутися причин наших проблем і реалізувати наш позитивний потенціал.

Зауважте, що і розрізнювальна, і стабілізуюча медитація є концептуальними. Це два різновиди концептуального пізнання: ми використовуємо концептуальну ідею про те, що таке дорогоцінне людське життя. "Концептуальне пізнання" означає, що воно відбувається за посередництвом ідеї, концепта. Розрізнювальна медитація спирається на послідовність міркувань, стабілізуюча медитація не спирається на міркування, але обидві вони однаково зосереджуються на нашому дорогоцінному людському житті за допомогою ідеї про те, що таке дорогоцінне людське життя. Ідея – це відображення обʼєкта. Наприклад, ідея про дорогоцінне людське життя – це його відображення за допомогою слів, чи зображення, чи почуття. Водночас це відображення має певний сенс, пов'язаний або зі словом, або з зображенням, або з почуттям.

Я заговорив про це, тому що дуже часто виникає багато плутанини в розумінні буддійського процесу медитації, тому що ми використовуємо західну термінологію, взяту із зовсім іншого контексту. Часто на Заході ми розрізняємо інтелектуальний процес та інтуїтивний процес. Що є аналогією цьому в нашому буддійському аналізі?

• Якщо ми відображаємо щось за допомогою слів (тобто наша ідея складається зі слів) і зосереджуємося на цьому за допомогою слів – ми називаємо це інтелектуальним процесом.

• Якщо ми відображаємо щось за допомогою почуттів або зображення (тобто наша ідея основана на почутті або зображенні) і зосереджуємося на цьому – ми називаємо це інтуїтивним процесом.

Але зауважте, що незалежно від того, чи відображаємо ми щось словами, чи за допомогою зображення і почуття, в обох випадках це відображення може бути як точним, так і неточним. Обидва процеси – інтелектуальний і інтуїтивний – є концептуальним. Обидва процеси мають супроводжуватися правильним розумінням того, що означають слова або що означає почуття чи зображення. 

До того ж, щоб засвоїти це розуміння, ми повинні вірити в нього, тобто ми повинні зосередитися на ньому з твердим переконанням. Тверде переконання – це те, що на Заході ми б назвали глибоким розумінням. Коли це глибоке розуміння супроводжується конструктивними емоціями, такими як вдячність (ми вдячні, бо цінуємо рідкісне й дорогоцінне людське життя), тоді на Заході ми б сказали, що ми емоційно зворушені нашим розумінням.

Ось чому існують два аспекти здорових стосунків з духовним вчителем і дві медитації на це. Один аспект – це тверда впевненість у хороших якостях вчителя, а інший – вдячність за його доброту. Таким чином, ми маємо тверде переконання, а також позитивно емоційно зворушені. Коли ми маємо ці дві складові, то неважливо, чи прийшло розуміння через слова, чи через почуття – це не має ніякої різниці. Тож не має значення, чи ми дотримуємося інтелектуального, чи інтуїтивного підходу (використовуючи західну термінологію). Доки ми маємо тверде переконання і розуміння, а також вдячність, доти ми насправді можемо здійснювати трансформацію. Але завжди пам'ятайте: поки ми в сансарі, трансформація є нелінійною. Вона йде то вгору, то вниз. Усе не буде ставати все краще і краще з кожним днем. У довгостроковій перспективі може бути тенденція на покращення, але якщо дивитися на дні і години, то неодмінно будуть злети й падіння.

Пам'ятайте, що навіть в інтуїтивному підході нам все одно потрібно покладатися на послідовність міркувань, щоб мати розуміння і впевненість. Інакше, якщо ми просто відчуваємо щось, це відчуття може бути дуже неточним і розпливчастим, і ми не будемо розуміти, що це означає. Але якщо ми пройшли послідовністю міркувань, якщо ми розрізнили певні речі щодо себе, набули розуміння і переконаності в цьому, а також знаємо визначення і здатні розпізнати це в собі і так далі, тоді, якщо ми інтелектуального типу, то можемо представити це і зосередитися на цьому за допомогою слів, або якщо ми більш інтуїтивні, то можемо представити це і зосередитися на цьому за допомогою зображення або почуття. Інтуїтивно чи інтелектуально – не має значення: обидва способи пізнання можуть бути достовірними, і обидва є концептуальними. Натомість мати неконцептуальне пізнання – це дуже і дуже важко. У цьому випадку ми просто сприймаємо щось – наприклад, що у нас є дорогоцінне людське життя, – не через ідею, не через відчуття і так далі, а безпосередньо. Це дуже важко.

Отже, якщо ми це прояснили, то можемо побачити, що незалежно від того, чи ми інтелектуального типу, чи інтуїтивного, щоб досягти будь-якого прогресу, ми однаково повинні використовувати достовірні способи пізнання. Ми чуємо щось; ми припускаємо, що це правда. Далі нам треба використовувати розрізнення і здобути розуміння, основане на логіці й висновках. Тоді ми зосереджуємося на цьому. Таким чином ми просуваємося на шляху. Це відбувається через слухання, міркування та медитацію. Ось що таке аналітична медитація.

Це займе деякий час. Зараз ви, можливо, вперше почули про це. У такому випадку вам треба обміркувати і перетравити це. Можливо, раніше ви мали дуже загальне уявлення про те, що ми маємо на увазі під аналітичною медитацією, а тепер ви почули трохи більш детальне пояснення. Отже, вам треба обміркувати це без поспіху.

Я розумію важливість цієї аналітичної медитації і як вона пов'язана зі стосунками з вчителем. Однак я не розумію, чому нам кажуть, що ми не повинні ставити під сумнів слова і дії вчителів, натомість повинні сприймати все, що вони говорять, як вони поводяться і таке інше, спокійно, без жодних сумнівів чи запитань.

Насправді це не відповідає вченню Дгарми. Зокрема, у вінаї, вченні з етичної дисципліни, пояснюється: якщо вчитель діє всупереч етичній дисципліні або обітницям, то нам треба прямо вказати на це. Ми не маємо погоджуватися із цим. Якщо вчитель просить нас зробити щось, що суперечить етиці, у вченні дуже чітко зазначено, що наша відповідь має бути "ні".

Можна розглянути це питання глибше з погляду сутри і тантри. Згідно з ними, якщо вчитель говорить щось, що не відповідає вченню, тоді ми кажемо: "Я цього не розумію. Це суперечить тому, що ви говорили раніше. Чи не могли б ви пояснити докладніше?" – або: "Це суперечить цьому тексту. Чи не могли б ви пояснити детальніше?" – і так далі. Тому що вчитель міг обмовитися, як і будь-хто інший.

Можна згадати класичний приклад з одного з попередніх життів Будди. Коли вчитель сказав Будді й іншим учням піти і скоїти крадіжку, Будда відмовився це робити. Тоді вчитель запитав, чому Будда відмовляється, і він відповів: "Як крадіжка може комусь допомогти?" Вчитель сказав: "Чудово, ти зрозумів суть уроку. Ти єдиний, хто зрозумів".

З погляду вищої тантри, якщо ми бачимо, що поведінка вчителя є неоднозначною і суперечить Дгармі, то ми ставимо вчителю питання щодо цього. Якщо вчитель не визнає цього і не змінюється, і ми бачимо всі ці його недоліки, то навіть якщо ми отримали тантричні посвяти від нього, в такому випадку рекомендується просто дистанціюватися від нього. Ми не забовʼязані продовжувати вчитися в нього або бути поряд із ним. Однак нам треба тримати рот на замку. Ми тримаємо дистанцію з повагою. Не треба розповсюджувати плітки або думати: "Який жахливий цей вчитель!" Треба цінувати те, чого ми навчилися, і бути вдячними за хороші якості, які ми здобули завдяки цьому, а до всього іншого ми просто зберігаємо неупередженість.

Що мається на увазі, коли говориться, що ми не ставимо під сумнів вчителя? Ми не ставимо під сумнів, що вчитель має природу будди. Однак це не означає, що ми не ставимо під сумнів конкретні настанови вчителя, якщо вони здаються нам помилковими. Коли ми розглядаємо класичні приклади, як-от коли Тілопа каже Наропі стрибнути зі скелі, і той стрибає, – як завжди каже Його Святість Далай-лама, "це треба проаналізувати". Тілопа був вчителем, який досяг такого стану, що міг з'їсти живу рибу, а потім покласти кістки на землю, клацнути пальцями, і риба знову оживала. Водночас Наропа був найосвіченішим настоятелем монастиря свого часу. Тож, якщо наш вчитель практикує на рівні Тілопи, а ми – на рівні Наропи, то цей приклад з біографії Наропи є доречним. У протилежному випадку – а це стосується майже всіх нас – ситуація зовсім інша. Отже, ми завжди маємо перевіряти. Чи відповідають Дгармі дії нашого вчителя? Чи відповідають Дгармі настанови нашого вчителя? Завжди перевіряйте. Якщо ми не знаємо – ми перевіряємо.

Я початківець. Я тільки нещодавно почав ходити в центр і знайомитися з вченням. Звичайно, мені відомо, що ця проблема виникає через мої недоліки і нерозуміння, але мені дуже важко зрозуміти і прийняти ідею перенародження, минулих і майбутніх життів, хоча я усвідомлюю, що це важлива складова буддійського вчення. Наприклад, коли я медитую на своєму дорогоцінному людському житті – я роблю це настільки глибоко, наскільки можу – і розглядаю життя як дар, як можливість змінитися, я знаю, що повинен брати до уваги майбутні життя, але це для мене дуже складно. Тому я відчуваю, що не має значення, наскільки глибоко і часто я медитуватиму на своєму дорогоцінному людському житті, тому що без розуміння майбутніх життів я не зможу повністю оцінити його важливість. Ось така в мене дилема. Як мені її вирішити?

Це дуже хороше спостереження. Одна з обітниць тантри полягає в тому, щоб ніколи не задовольнятися нашим розумінням чогось, поки ми не досягнемо просвітлення. Це означає, що наше розуміння всього, зокрема й дорогоцінного людського життя, буде ставати все глибшим і глибшим у процесі просування шляхом. Тож навіть якщо ми зараз розуміємо ідею перенародження, ми однаково можемо поглиблювати розуміння дорогоцінного людського життя. Це не означає, що на ранній стадії наше розуміння не приносить користі. Кожна стадія на шляху є корисною, особливо, якщо ми пам'ятаємо, що наш теперішній рівень розуміння є сходинкою на шляху до більш глибокого розуміння. Якщо ви можете смиренно це приймати – це чудово.

У вченнях про це сказано дуже чітко: ніколи не думайте, що ви зрозуміли питання достатньо глибоко. "О, тепер я зрозумів. Мені більше не треба думати про дорогоцінне людське життя", – вважати так – це велика помилка. Ви завжди можете поглиблювати своє розуміння.

Як ви пояснили, ми, люди, маємо здатність розрізняти. Ми можемо обирати і утримуватися від вчинків, про які ви говорили: не галасувати тощо. Якщо ми маємо здатність розрізняти, це означає, що ми маємо, скажімо так, певний потенціал. Тож як так виходить, що коли ми перенароджуємося тваринами, то втрачаємо цей потенціал? Тобто мені здається нелогічним і непослідовним, що у випадку перенародження твариною ми можемо втратити цей потенціал до розрізнення, який ми вже маємо. Як це відбувається?

Потрібно розрізняти потенційні здібності від проявлених. Дитина має великий потенціал. Вона має потенціал керувати автомобілем, але ще не має такої здатності. Або коли ми хворіємо, у нас все ще є потенціал мислити ясно, працювати і так далі, але в даний момент є перешкода, і тому ці здібності непроявлені. Так само у тварин: потенціал все ще присутній – потенціал природи будди все ще присутній, – але проявлених здібностей немає (або якщо вони є, то на дуже низькому рівні, порівняно з людськими).

Давайте закінчимо присвятою. Важливо присвятити позитивну силу, яку ми створили завдяки нашим діям, слуханню, медитації і так далі. Якщо ми не присвятимо наші зусилля просвітленню, то "за замовчуванням" весь накопичений позитивний потенціал стане причиною для покращення сансари. Наприклад, ми будемо цінувати наше людське життя за можливість заробити багато грошей. Отже, щоб наші зусилля стали причиною для просвітлення, ми маємо присвятити їх саме цьому. Тому ми робимо присвяту дуже свідомо: "Нехай накопичена позитивна сила стане причиною того, що я зможу досягти рівня ума, тіла і мовлення будди, щоб мати змогу приносити користь усім істотам". Тоді це дійсно буде причиною для просвітлення. Також ми думаємо: "Нехай моє розуміння і здатність цінувати дорогоцінне людське життя стають все глибшими, щоб на шляху до просвітлення мої дії могли приносити більше користі іншим".