Як ментальні континууми відтворюють самі себе

З наукового погляду спочатку виникає й еволюціонує всесвіт, а потім у ньому виникає життя. Тобто матерія та енергія перетворюються на переживання досвіду. Натомість буддизм розглядає це питання в набагато ширшому контексті, ніж наука. З погляду буддизму і матерія з енергією, і переживання досвіду не мають початку. В окремо взятому всесвіті спочатку розвивається матеріальний аспект (аналогічно до наукового пояснення), а коли він стає достатньо розвиненим, щоби підтримувати життя, в ньому починають перенароджуватися індивідуальні істоти. Також в буддизмі, як і в науці, вважається, що форми життя, в яких можна перенародитися в певному всесвіті або на певній планеті, можуть слідувати законам еволюції Дарвіна. Однак у буддизмі стверджується, що існує незліченна кількість всесвітів, і у цих всесвітів взагалі немає початку, а також, що кожен всесвіт проходить через цикл еволюції й руйнування, але всі вони перебувають у різних фазах. Отже, з точки зору безпочаткового часу не можна сказати, що матеріальний всесвіт виник першим, а потім трансформувався в переживання досвіду.

Щодо мікрорівня, тобто індивідуального рівня, багато вчених стверджують, що фізична основа (хімічні та електричні процеси в ембріоні) перетворюється на переживання досвіду, тобто першоджерелом є матерія та енергія. Але буддизм, знову ж таки, спростовує цю позицію. Електрохімічні процеси в мережі нейронів не створюють і не перетворюються на індивідуальне суб'єктивне переживання досвіду. Послідовність моментів електрохімічних процесів і послідовність моментів переживання досвіду є різними континуумами, оскільки вони є континуумами різних категорій явищ. Тим не менш, ці два континууми пов'язані між собою.

У буддизмі стверджується, що ментальний континуум завжди повинен мати фізичну основу, або опору. На найгрубішому рівні ментальному континууму потрібна опора у вигляді фізичного тіла. Однак опора не створює те, що на неї спирається. Земля тримає людей, які на ній стоять, але земля не створює і не перетворюється на людей, чи не так?

Щоб зрозуміти цей взаємозв'язок між тілом і умом, можна використати не зовсім точну, але корисну аналогію. Уявімо склянку води, де склянка – це тіло, а вода – це ум. Склянка необхідна як ємність для води, але склянка не створює воду, чи не так? Склянка походить зі свого власного континууму, а вода – зі свого. Однак, щоб мати склянку води, потрібна склянка, в яку можна налити воду, згодні? І навіть коли вода не в склянці, вона все одно приймає якусь форму: вода все ще є матерією, а отже, на неї впливають сили гравітації та інші фізичні сили.

Ми говоримо про "переживання досвіду". Переживання досвіду завжди повинно мати опору, і зазвичай цією опорою є груба матерія та енергія тіла: наприклад, тіло людини чи тварини. Але це також може бути й більш тонка форма енергії: наприклад, між перенародженнями або при перенародженні у формі духа.

Якщо у вас є вода і ви переливаєте її з однієї склянки в іншу, вона має певну форму і опору: спочатку в одній склянці, потім в іншій. Але, коли ви переливаєте воду з однієї склянки в іншу, не можна сказати, що її в цей час не існує, згодні? У цей час вода приймає тонку форму, сформовану силами гравітації. Те ж саме відбувається з індивідуальним континуумом переживання досвіду, коли він переходить з одного тіла в інше. Не можна сказати, що його не існує, лише тому, що йому бракує ємності у вигляді грубого тіла. Буддизм пояснює, що в бардо – періоді між життями – форма індивідуального континууму переживання досвіду визначається силами індивідуальної карми.

Звичайно, це лише груба аналогія, оскільки і вода, і склянка – це фізичні явища. Оскільки вода є матеріальною, вона може фізично міститися всередині іншого обʼєкта. Ментальна діяльність, натомість, не є фізичним обʼєктом, який може міститися всередині іншого фізичного об'єкта. Ментальна діяльність – це діяльність, опосередкована мозком і нервовою системою. Мозок і нервова система можуть бути її локусом, але сама діяльність не є чимось, що перебуває всередині мозку і нервової системи. Пам'ятайте, в буддизмі не говориться про "ум", що "сидить" у нас в голові та є своєрідним "інструментом", який ми як індивідуальні істоти використовуємо для пізнання світу. Але, в загальному сенсі, можна сказати, що у нас є грубе фізичне тіло, яке слугує опорою для переживання досвіду.

Наше фізичне тіло є індивідуальним континуумом, який щомиті змінюється. Фізичний континуум нашого тіла в цьому житті – це один континуум; але континуум нашого тіла в минулому чи майбутньому житті – це вже інші континууми, чи не так? Наше тіло в одному житті не перетворюється на тіло в іншому житті подібно до того, як тіло дитини перетворюється на тіло дорослого, згодні? А як щодо нашого ментального континууму?

Розгляньмо трохи уважніше різницю між фізичним континуумом тіла і ментальним континуумом. Спочатку розгляньмо кожен атом і кожну одиницю енергії (в широкому сенсі цих слів), що складають тіло в кожен конкретний момент часу. Кожної миті тіло складається з безлічі атомів різних типів та безлічі різної за типом та обʼємом енергії. Кожна з цих часток має свій власний індивідуальний континуум, що постійно змінюється. Континууми часток, присутніх у кожний конкретний момент у тілі, продовжують бути присутніми в тілі лише протягом короткого періоду часу, а потім послідовність миттєвостей кожної з них може відокремитися й піти своїм власним шляхом.

Деякі з цих часток можуть продовжуватися й у наступних поколіннях. З'єднані сперматозоїд і яйцеклітина батьків перетворюються на тіло ембріона; тіло ембріона перетворюється на тіло дитини; тіло дитини перетворюється на тіло дорослого; а частка тіла цього дорослого (сперматозоїд або яйцеклітина) разом з яйцеклітиною або сперматозоїдом з іншого тіла перетворюється на тіло людини наступного покоління.

Хоча насправді все набагато складніше. Кожна частка – скажімо, кожен атом вуглецю або кисню, або одиниця енергії – на попередніх етапах була частиною чогось іншого. Це могла бути частка їжі, яку ми з'їли, або частка повітря, яким ми дихали, або частка сонячного тепла, яке ми відчували на своїй шкірі. Це могла бути частка тіла якоїсь іншої істоти: чи то м'яса, чи то сперматозоїда або яйцеклітини наших батьків. Але вона трансформувалася і тепер стала частиною нашого тіла. Після обмеженого періоду часу в якості частини нашого тіла континуум цієї маленької частки продовжиться в якості частини чогось іншого. Вона може стати частиною відходів нашого тіла або кінетичною енергією м'яча, який ми кидаємо. Вона також може стати частиною тіла іншої істоти: нашої дитини або хробака, який їсть наш труп.

Іншими словами, всі ці маленькі частки, які складають наше тіло в будь-який момент часу, приходять від чогось іншого і відокремлюються, стаючи частиною чогось іще. Кожна частка матерії та енергії постійно трансформується. Вона не створюється й не руйнується – лише трансформується. І кожна частка має свій власний індивідуальний континуум, який триває вічно, без початку і без кінця.

Звичайно, це дещо спрощений опис, адже у світлі сучасної теорії Великого вибуху та поглядів на те, як закінчиться нинішній всесвіт, не можна сказати, що континуум конкретного атома вуглецю не має ні початку, ні кінця. Також, якщо розглядати послідовність моментів континууму конкретного атома вуглецю, звичайно, цей атом щомиті змінюється, особливо коли він утворює звʼязки з іншими атомами під час хімічних реакцій. Але гадаю, ви зрозуміли загальну ідею.

Наше теперішнє фізичне тіло існує як єдине ціле протягом обмеженої послідовності моментів, що має початок і кінець. І поки тіло існує як єдине ціле, воно зберігає свою індивідуальність, що досить дивовижно. Як це можливо, якщо кожна частка тіла щомиті змінюється? Атоми ДНК в одній клітині, коли нам десять років – не ті самі, що й атоми ДНК в іншій клітині, коли нам сорок. І, безсумнівно, атоми генетичного коду наших батьків не такі ж, як атоми нашого власного генетичного коду.

Усі клітини нашого тіла постійно змінюються на нові. Можливо, біологи скажуть, що є кілька клітин або часток зі сперматозоїда та яйцеклітини батьків, які залишаються частиною кісткового мозку абощо протягом усього життя. Насправді в буддизмі теж про це говориться. У буддизмі це називається "біла бодгічітта" і "червона бодгічітта". Але жодна з решти часток тіла не існує від зачаття до смерті. А коли ми помираємо, навіть ті частки, які залишилися від наших батьків, перетворюються на щось інше. Вони стають частиною континууму іншого явища, наприклад, ґрунту.

Отже, цілком зрозуміло, що наше тіло виникає з багатьох різних компонентів. Існує континуум тіла як цілісної сутності, і це досить дивовижно, адже цей континуум триває протягом певного обмеженого періоду часу – протягом одного життя. Однак всі частки тіла походять від різноманітних речей. Будь-яка частка нашого тіла в кожний окремий момент стає частиною континууму нашого тіла лише на короткий час. Також ця частка має свій власний континуум: вона була частиною чогось іншого в минулому і буде частиною чогось іще в майбутньому.

Але як щодо переживання досвіду, тобто ментального континууму? Чи це такий самий тип континууму? Це дуже цікаве питання. Тут ми підходимо до теми перенародження. Чи справді частина нашого ментального континууму походить від наших батьків, а частина передається нашим дітям, як якийсь "генетичний код"?

Континуум переживання досвіду також складається з багатьох частин. У один і той самий момент ми можемо бачити об'єкт, наприклад, товар у магазині, цікавитися ним, зосереджувати на ньому увагу, переживати відчуття "мені подобається", щастя, бажання його отримати і так далі. Усе це – складові одного моменту сприйняття обʼєкту. Кожен із цих способів сприйняття обʼєкту може мати послідовність моментів, які є частиною індивідуального ментального континууму. Наш ментальний континуум може складатися з послідовності моментів бачення обʼєкту, звертання на нього уваги, відчуття щастя або бажання його отримати. Звісно, обʼєкт може змінюватися, як і рівень уваги, зацікавленості, щастя чи бажання, які ми відчуваємо. Деякі з цих видів переживання тривають безперервно, навіть коли ми спимо, наприклад, почуття певного рівня щастя, нещастя чи нейтральності. Для інших, таких як бажання, існує проміжний період, коли вони не проявляються. Тим не менш, у буддизмі пояснюється, що в цей час вони все ще продовжують існувати в нашому ментальному континуумі в більш тонкій формі – як схильності.

Але на відміну від атомів нашого тіла у жодної з цих ментальних "часток" ніколи буде попередньої чи наступної фази, в якій вона була б частиною іншого ментального континууму. Тобто, це не так само, як з атомом вуглецю, який є частиною їжі, потім частиною нашого тіла, потім частиною тілесних відходів і, зрештою, частиною ґрунту. Щастя, яке ми відчуваємо під час перегляду фільму, ніколи не було частиною континууму чийогось щастя до того, як ми його відчули. Воно також не стане в майбутньому частиною континууму щастя когось іншого. Неможливо, щоб чиєсь щастя перестало бути їхнім щастям, перейшло до нас і деякий час було нашим щастям, а потім залишило нас і стало щастям когось іншого. Це суттєво відрізняється від матерії, з якої складається наше тіло, чи не так? Те, як ми переживаємо щось, не передалося від наших батьків чи від когось іще.

Можна припустити, що наша здатність до індивідуального переживання досвіду випливає з того, що наші батьки мали таку здатність. Це все одно, як сказати, що оскільки наші батьки були живі, тому і ми тепер живі. Дійсно, якби наші батьки не жили й не мали тіл, ми б теж не мали тіл і не змогли б жити. Але це очевидний факт, який в даному контексті не має значення. Коли ми аналізуємо ментальні континууми, то говоримо про інше.

Щастя, що ми переживаємо під час перегляду фільму – суб'єктивне, індивідуальне щастя, яке ми переживаємо, – це лише новий період, що йде слідом за попередніми періодами переживання щастя в тому ж ментальному континуумі. Воно може бути лише частиною послідовності моментів одного континууму! Воно не прийшло з ментального континууму наших батьків і не перейде в ментальний континуум наших дітей. Воно може мати лише свій власний континуум в межах нашого індивідуального ментального континууму. Ось що тут дійсно важливо.

Наше переживання щастя є індивідуальним і суб'єктивним, так само, як і наше переживання досвіду загалом. Ми можемо вчитися на чужому досвіді, але наше індивідуальне суб'єктивне сприйняття погоди не може стати індивідуальним суб'єктивним сприйняттям погоди когось іншого. Воно може стати лише наступним моментом нашого власного індивідуального суб'єктивного сприйняття погоди.

Тому наш індивідуальний ментальний континуум не виникає з нашого тіла – тобто він не виникає з матерії та енергії. Кожен момент нашого індивідуального ментального континууму походить з попереднього моменту індивідуального суб'єктивного переживання досвіду. Також він не може виникнути з чийогось індивідуального суб'єктивного переживання, наприклад, з переживання наших батьків. Він може бути лише частиною континууму нашого власного індивідуального суб'єктивного переживання.

Ми встановили, що індивідуальний ментальний континуум може виникнути лише з чогось, що належить до тієї самої категорії явищ. Хоча ментальний континуум і потребує фізичного континууму тіла в якості опори, це тіло є лише умовою – хоча й необхідною умовою – для існування ментального континууму. Тіло не є причиною, безпосередньо з якої утворюється ментальний континуум. Ми також встановили, що індивідуальний ментальний континуум однієї істоти не може походити від індивідуального ментального континууму іншої істоти. Він повинен походити і продовжуватися з самого себе.

Далі, головне питання полягає в тому, чи може індивідуальний ментальний континуум мати абсолютний початок (незалежно від того, чи вважати абсолютним початком момент зачаття, чи певний момент у подальшому розвитку ембріона, коли він вже може слугувати опорою для ментальної діяльності) і чи може індивідуальний ментальний континуум мати абсолютний кінець. Саме через ці два питання тема перенародження дуже тісно пов'язана з темами причинно-наслідкового звʼязку й порожнечі. Чи може перший момент ментального континууму, який є причиною для виникнення другого моменту, сам виникати взагалі без жодної причини? І чи може останній момент ментального континууму, який виник в результаті попереднього моменту, не породжувати наступний момент? Чи може існувати причина, яка не є наслідком попередньої причини, і чи може існувати наслідок, який не є причиною жодного подальшого наслідку? Щоб зрозуміти ідею перенародження, ми повинні логічно проаналізувати ці питання.

Далі, якщо фізична основа не може бути причиною виникнення ментального континууму і якщо кожен момент ментального континууму не виникає з попереднього моменту того ж континууму і не породжує наступний момент, то які є альтернативні варіанти? Чи абсолютне "ніщо" перетворюється на абсолютне "щось" на абсолютному початку, а абсолютне "щось" перетворюється на абсолютне "ніщо" в абсолютному кінці? Іншими словами, чи неіснуючий ментальний континуум стає існуючим ментальним континуумом в момент абсолютного початку, і чи існуючий ментальний континуум стає неіснуючим ментальним континуумом в  момент абсолютного кінця? Це важливі питання, на які слід відповісти, розглядаючи етичну сторону таких питань, як аборт, самогубство та евтаназія.

Відповіддю на всі ці питання в буддизмі є те, що в ментального континууму не може бути абсолютного початку чи абсолютного кінця. Так само, як наука стверджує, що матерія та енергія не можуть бути ані створені, ані знищені, а лише переходять з одного стану в інший, буддизм стверджує, що індивідуальна ментальна діяльність також не може бути ані створена, ані знищена, а лише зазнавати змін.

Згадаймо, що фізичний континуум тіла (або тонкої енергії в періоді між життями) – це не більше ніж необхідна опора для ментального континууму. Функціонування окремого тіла може слугувати опорою для ментального континууму протягом певного часу. З погляду буддизму, коли окреме тіло перестає функціонувати й більше не може слугувати опорою для певного ментального континууму, то цей ментальний континуум продовжує існувати з опорою на іншу фізичну основу: спочатку на тонке, а потім на інше грубе тіло. Ментальний континуум не припиняє своє існування, коли його фізична опора перестає функціонувати, тому що фізична опора ментального континууму не є причиною, через яку він продовжує існувати. Як ми вже казали, фізична опора в якості матерії та енергії певної форми є лише підтримуючою умовою. Причиною того, що ментальний континуум породжує новий момент самого себе, має бути спосіб переживання, який є частиною цього ж континууму. Усі інші варіанти не мають сенсу.

Згідно з буддійським поясненням, є три способи переживання, які спричиняють те, що індивідуальний ментальний континуум у сансаричній фазі породжує наступний момент самого себе – як повсякчас, так і в момент смерті. Це (1) жадання, (2) "одержуюча" турбуюча емоція чи ставлення і (3) кармічний імпульс (спонукання), що актуалізує подальше існування. Зазвичай ці три перекладаються як "жадання", "чіпляння" і "становлення". Це три з дванадцяти ланок залежного виникнення – теми, яка глибоко пояснює механізм сансари, тобто неконтрольовано повторюваного перенародження.

По-перше, на основі почуття певного рівня щастя виникає турбуюча емоція жадання. Це може бути жадання (1) не розлучатися зі звичайним щастям, яке ми зараз переживаємо, або (2) розлучитися з болем і нещастям, які ми зараз переживаємо, або (3) зберігати нейтральне почуття, яке ми зараз переживаємо, і щоб воно не зникало. Як ми вже казали раніше під час загального обговорення переживання досвіду, жадання не обов'язково є усвідомленим. Під час сну або навіть у комі ми можемо несвідомо жадати зберегти нейтральне почуття, яке ми переживаємо.

Далі на основі жадання з'являється одна або кілька різних "одержуючих" турбуючих емоцій і ставлень. Вони називаються "одержувачами", оскільки "одержують" для нас подальше існування з тілом і умом, заплямованими неусвідомленням реальності. Найпростішим з цих "одержувачів" є хибний погляд на наше тіло і ум, коли ми ототожнюємо, здавалося б, цільне незмінне "я" з якимось аспектом чи аспектами тіла й ума або вважаємо їх насправді "моїми". Наприклад, ми можемо ототожнювати себе зі своїм тілом або зі своїми родичами і, виходячи з цього, не бажати ніколи з ними розлучатися.

Жадання і "одержуюча" турбуюча емоція або ставлення викликають кармічний імпульс (спонукання), який актуалізує подальше існування. Це подібно до прагнення вижити: кармічний імпульс актуалізує подальше існування, активуючи кармічні наслідки наших попередніх кармічних дій. "Кармічні наслідки" – це кармічні потенціали, схильності й постійні звички, приписані нашому ментальному континууму. Як наслідок, наш ментальний континуум породжує наступний момент самого себе, наприклад, перший момент наступного життя. Якщо коротко, давайте назвемо цей потяг до подальшого існування "прагненням до виживання".

Якщо подумати, то дуже важко втопитися, зануривши голову в раковину з водою. Чому? Тому що автоматично, інстинктивно ми витягаємо голову з води. На Заході ми могли б пояснити це інстинктом або рефлексом виживання. Буддизм пояснює це трьома способами сприйняття явищ: жаданням, "одержуючою" емоцією і прагненням до виживання.

У сансаричній фазі певні турбуючі емоції та ставлення, а також кармічні спонукання сприяють відтворенню ментального континууму. У нірванічній фазі, коли закінчуються континууми усіх турбуючих емоцій і ставлень, а також кармічних спонукань, які були частиною цього ментального континууму, два інші аспекти переживання досвіду, які є частиною цього континууму, змушують континуум продовжувати створювати наступні моменти. Ці два аспекти, що стосуються саме просвітленої фази ментального континууму, – це (1) незаплямоване велике співчуття, яке бажає допомогти звільнити всіх істот від страждань, і (2) просвітлювальний вплив, завдяки якому будда допомагає істотам звільнитися (іноді це перекладається як "буддова діяльність").

Підсумуймо, яка логіка стоїть за самовідтворенням ментального континууму, зокрема, у сансаричній фазі. Якщо один момент ментального континууму породжує другий момент, а другий момент породжує третій момент, і це відбувається тому що перший і другий моменти містять жадання, "одержувача" і прагнення до виживання, то чому б третій момент не породжував четвертий момент? Третій момент повинен породити четвертий момент того самого континуума, тому що третій момент також містить жадання, "одержувача" і прагнення до виживання. Це має бути так, навіть якщо третій момент – це момент смерті. Немає жодного логіки й сенсу в тому, що причинно-наслідковий звʼязок функціонував би протягом усієї послідовності моментів континууму, але не функціонував у першому й останньому моментах.

Так само й співчуття будди ніколи не закінчується. Якщо кожний момент ментального континууму в просвітленій фазі містить велике співчуття до всіх істот, немає жодної причини, чому б цей момент не породжував наступний.

Пам'ятайте, що ми говоримо не про фізичний континуум тіла. Навіть після смерті фізичний континуум атомів тіла продовжуватиметься, хоча тіло вже не буде слугувати опорою для ментального континууму. Однак, як фізичний континуум сперматозоїда і яйцеклітини не може перетворитися на ментальний континуум або породити його, так само і ментальний континуум не може перетворитися на фізичний континуум трупа або породити його. Як ми вже казали, ментальний континуум повинен залишатися континуумом тієї ж категорії явищ.

Коли ми говоримо про індивідуальність і суб'єктивність ментального континууму (послідовності моментів переживання), що ми маємо на увазі? Чи існує щось, що можна виявити з боку ментального континууму або з боку фізичного континууму, який його підтримує, що само собою створює або встановлює цю індивідуальну ідентичність власною силою? Чи може наш характер, відбитки пальців або ДНК, тобто будь-яка індивідуальна визначальна характеристика, зробити цей континуум "мною"?

Що ж, усі атоми відбитків пальців змінюються протягом нашого життя, так само як і всі атоми ДНК у клітинах. Ми можемо зробити операцію і змінити наші відбитки пальців; ми можемо змінити нашу ДНК за допомогою генотерапії; ми можемо змінити нашу особистість за допомогою інтенсивної психотерапії чи медитації – або це може статися само собою, якщо ми, наприклад, захворіємо на деменцію. Отже, що це може бути за визначальна характеристика, яку можна виявити? Будда висловив дуже важливу думку з цього приводу: немає нічого, що можна виявити з боку ума чи тіла, що було б цільним, незмінним і незалежним від усього іншого, і що власною силою, само собою, встановлювало б нашу індивідуальність. І водночас – ви не є мною, а я не є вами. Кожен з нас є індивідом. Як це може бути?

Існує дві моделі, що описують, як часовий континуум може продовжуватися, зберігаючи свою індивідуальність: модель конвеєрної стрічки і модель кінофільму. Буддизм заперечує модель конвеєрної стрічки, тобто часовий континуум цільного, незмінного "я", що рухається від одного моменту переживання до іншого, подібно до багажу на конвеєрі в аеропорті. Не існує одного й того самого "я", яке переживає один досвід потім інший досвід, як валіза, що рухається по часовому конвеєру життя: «Ось фотографія "мене" в Римі, ось фотографія "мене" в Індії». Це не відповідає дійсності, попри те, що більшість з нас так думає і так відчуває. На жаль, через неусвідомлення реальності ми віримо, що ця модель вірна.

Більш влучною є модель кінофільму. Пам'ятайте, що в аналогії з фільмом ми говоримо про те, що бачимо на екрані, а не про пластикову кінострічку. У тому, що ми бачимо, немає нічого сталого: все щомиті змінюється. Ми можемо позначити фільм, дати йому назву, наприклад, "Зоряні війни", але фільм – це не його назва. Тим не менш, на умовному рівні фільм існує. Умовно існуючий фільм – це те, на що вказує його назва. З боку умовно існуючого фільму неможливо виявити нічого, що підтримує його індивідуальну ідентичність як "Зоряні війни". Назва не з'являється на кожному кадрі. Фільм зберігає свою індивідуальну ідентичність як "Зоряні війни" просто завдяки назві "Зоряні війни", яку можна достовірно йому приписати. Також він зберігає свою ідентичність незалежно від того, де, коли і яку його копію переглядають. Цікаво, чи не так?

Так само ми можемо позначити як "я" ментальний континуум суб'єктивного переживання досвіду, але всередині цього ментального континууму або всередині континууму тіла, що є його опорою, немає жодного цільного "я", яке можна було б виявити і яке робить цей континуум "мною". Усе, що є, – це індивідуальне, суб'єктивне переживання досвіду, яке можна позначити як "я"; і це "я" буде вказувати на умовно існуюче "я". І це умовне "я" зберігає свою індивідуальну ідентичність незалежно від того, де, що і коли воно робить, і навіть від того, за допомогою якого тіла воно це робить. Знову ж таки, воно зберігає свою індивідуальну ідентичність як "я" просто завдяки позначенню "я", яке можна достовірно йому приписати. Але щоб зрозуміти це глибше, нам потрібно зрозуміти різницю між умовним і хибним "я".

На умовному рівні ми існуємо. Звичайно, я сиджу тут, я пишу текст, я читаю текст – все це вірно. Сенс не в тому, що це робить хтось інший (не "я") або що цього не робить взагалі ніхто. Однак кожен момент непросвітленої фази континууму індивідуального і суб'єктивного переживання досвіду автоматично супроводжується відчуттям цільного, незмінного "я", що відокремлене від акту переживання досвіду й існує як хтось, хто все це переживає. Інстинктивно ми відчуваємо: "Я це переживаю". "Я пережив складну ситуацію". "Я щойно з’їв смачну страву". Нам дійсно здається саме так, згодні? Ніби ми є валізою, яка рухається по конвеєрній стрічці часу.

Проте, хоча нам здається, що всередині нас є цільне "я" (якщо використати таке дивне формулювання), насправді його там зовсім немає. Те, що нам здається – це лише хибне відчуття. Однак аж до звільнення ми віримо, що ми дійсно є цим цільним "я", що наше відчуття відповідає дійсності. Далі на основі подальшого неусвідомлення і плутанини виникає відчуття, що для того, щоб убезпечити це цільне "я", ми повинні заволодіти й зібрати навколо себе речі, які "мені" подобаються, і позбутися речей, які "мені" не подобаються. Через це в нас виникає жагуче бажання, жадібність, ворожість і гнів як частини нашого ментального континууму переживання досвіду. На основі цих турбуючих емоцій ми компульсивно діємо і "овва!", що ж ми отримуємо? Ми переживаємо всі сансаричні страждання: неконтрольовано повторювані перенародження, сповнені проблем.

Проте таке "я" – цільне незмінне "я", яке можна виявити – не має відношення ні до чого реального. Відчуття, що ми існуємо як цільне "я", яке можна виявити, відоме як "двоїста видимість". Видимість є двоїстою в тому сенсі, що вона не відповідає дійсності, бо не існує такої речі, як цільне "я", яке можна виявити. Це "я", яке можна виявити, відоме як "хибне «я»", а повна відсутність існування умовного "я" як хибного "я" відома як "пустотність" (порожнеча) умовного "я".

Отже, у ментальному чи фізичному континуумі не існує такого "я", яке можна виявити, що мало б визначальні характеристики, які самі собою встановлювали б ідентичність нашого індивідуального "я". Ба більше, умовне "я" не має жодної цільної, сталої, незмінної ідентичності, такої як людина, чоловік, жінка, комаха, риба, мексиканець, німець, індієць тощо. Немає жодної визначальної характеристики, яку можна виявити з боку умовного "я", що надавала б йому цільної незмінної ідентичності людини тощо.

Тим не менш, існує умовне "я", і воно є індивідуальним. Умовне "я" підтримує умовну індивідуальну ідентичність завдяки наповненій сенсом послідовності "кадрів" переживання досвіду. Фільм підтримує свою умовну ідентичність завдяки послідовному сюжету. Послідовність кадрів і сцен має сенс. Так само і з індивідуальним суб'єктивним переживанням досвіду. Впорядкована послідовність (континуум) його "сцен" підтримується його індивідуальною кармою, звичайно, у взаємодії з кармою всіх інших і фізичною динамікою всесвіту. Але карму також не можна виявити у ментальному континуумі або у його фізичній основі – так само, як сюжет фільму не можна відшукати в жодному з його кадрів.

Що ж встановлює індивідуальність нашого "я"? Лише той факт, що позначення "я" вказує на індивідуальне "я", яке можна достовірно приписати індивідуальній впорядкованій послідовності моментів суб'єктивного переживання досвіду. При цьому в континуумі моментів або у впорядкованій послідовності неможливо виявити нічого, що робить "мене" "мною". Іншими словами, окрім того, що "я" є достовірно приписаним ментальним позначенням, немає нічого, що можна виявити і що встановлювало б індивідуальну ідентичність нашого "я". Так само, як в континуумі моментів фільму або в його сюжеті неможливо відшукати нічого, що визначало б фільм як "Зоряні війни". Те, що визначає фільм як "Зоряні війни" – це лише той факт, що назва "Зоряні війни" вказує на фільм "Зоряні війни" на основі достовірного позначення нею індивідуальної впорядкованої послідовності сцен фільму.

Варто визнати, що все це надзвичайно складно зрозуміти. Але це насправді дуже глибока й важлива тема, тому що, навіть якщо ми трохи зрозуміємо її, то зможемо почати дивитися на індивідуальних істот одночасно з погляду того, ким вони умовно є в даний момент, і як на ментальні континууми. Ми будемо дивитися на когось не просто як на людину чи комаху, або як на "мого дядька Фреда" чи "пуделя Фіфі", або як на чоловіка чи жінку, або як на особу того чи іншого віку. Ми також будемо бачити їх як індивідуальні "я", що достовірно приписані індивідуальному ментальному континууму, що через свою карму в теперішній момент пов'язаний з певною групою атомів певної тілесної форми. Розуміння цього є ключовим для розуміння буддійського пояснення перенародження.

Отже, в буддизмі не йдеться про те, що перенароджується цільне "я" з фіксованою сталою ідентичністю. Алекс не перенароджується як пудель Фіфі. Радше йдеться про послідовність моментів переживання досвіду, яка розгортається за певним сюжетом, що оснований на кармі й продовжується незліченну кількість життів. Певну кількість сцен цей сюжет продовжується завдяки тому, що підтримується фізичним континуумом певного людського тіла. І цей фізичний континуум, звичайно, підтримується завдяки індивідуальним фізичним континуумам усіх атомів та енергій, які приєднуються й залишають його.

Умовне "я" можна тимчасово позначити ім'ям "Алекс", і ім'я "Алекс" достовірно вказуватиме на умовне "я", поки його можна достовірно приписати континууму з цією фізичною основою. Буддизм ніколи не заперечує цього. Але через деякий час опорою для цього ментального континууму може бути фізичний континуум тіла собаки. На цій фазі індивідуального ментального континууму умовне "я" можна буде достовірно позначити як "Фіфі". І тоді "Фіфі" буде умовно правильним позначенням, яке вказує на індивідуальне умовне "я", яким позначено цей індивідуальний ментальний континуум.

На ще більш глибокому рівні індивідуальний ментальний континуум може бути достовірно позначений як індивідуальне "я", що не має початку й кінця, незалежно від будь-якого конкретного перенародження й імені, яким воно тимчасово позначено. 

Ось що в буддизмі мається на увазі під перенародженням: немає ніякої цільної незмінної сутності, яка переходить з одного життя в інше. Але ж індивідуальні континууми суб'єктивного переживання досвіду на умовному рівні існують. Моє переживання досвіду не є вашим переживанням; і "я" – це не "ви".

Отже, є дуже важлива відмінність між незмінною ідентичністю та індивідуальністю. Я – це не ви. Моє переживання досвіду – це не переживання моїх батьків. Ментальний континуум переживання досвіду є індивідуальним і суб'єктивним, і він продовжується мільйони життів, без початку й кінця. До того ж континуум переживання досвіду не є фіксовано людським, чи жіночим, чи тарганячим. Проте ментальний континуум є індивідуальним, а континуум конкретного фізичного тіла, що є його опорою в кожному конкретному житті, є результатом карми – тобто результатом наших реакцій на те, що ми переживаємо.

Що з такого погляду на перенародження переходить з одного життя в інше? Це індивідуальне суб'єктивне переживання досвіду та індивідуальне умовне "я", яким можна позначити це переживання, щоби на нього було зручно вказувати. І це не саме позначення "я", а радше те, на що позначення "я" вказує.

Якщо розглянути пояснення в найвищому класі тантри, ануттарайозі, то ми знайдемо там роз’яснення різних рівнів переживання досвіду. І в цьому контексті говориться про найтонший рівень. Цей найтонший рівень ума зазвичай називають "умом ясного світла". Також існує найтонша життєва енергія, яка є найтоншим фізичним континуумом, що підтримує переживання досвіду. Найтонший ум і найтонша енергія нероздільні й фактично є двома способами опису одного і того ж явища. Але це, мабуть, надто складно, щоб заглиблюватися в це зараз.

То що ж продовжується без початку й кінця? Це індивідуальний континуум найтоншого рівня переживання досвіду, нерозривно пов'язаний з індивідуальним континуумом найтоншої життєвої енергії, а також індивідуальним континуумом умовного "я", що цій послідовності моментів переживання та енергії приписується.

Хоча континуум цих трьох явищ не має ні початку, ні кінця, його можуть супроводжувати деякі континууми, що не мають початку, але можуть мати кінець. Це індивідуальний континуум неусвідомлення або плутанини щодо реальності та індивідуальний континуум кармічних наслідків дій, мотивованих турбуючими емоціями та ставленнями, що виникають через цю плутанину. Континуум плутанини – це континуум способу переживання досвіду; тоді як континуум кармічних наслідків (а саме, кармічних потенціалів, схильностей і стійких звичок) – це континуум того, що можна приписати ментальному континууму, подібно до континууму умовного "я".

Континууми плутанини і кармічних наслідків можуть мати кінець, тому що переживання досвіду може постійно супроводжуватися правильним розумінням реальності. Правильне розуміння і неправильне розуміння реальності є взаємовиключними. Вони не можуть існувати одночасно в один момент ментального континууму. А оскільки правильне розуміння підкріплене логікою, то безперервний континуум правильного розуміння може витіснити безпочатковий континуум плутанини так, що плутанина більше ніколи не виникне знову.

Оскільки неконтрольовано повторювані перенародження (тобто сансара) виникають, коли ментальний континуум заплямований континуумом плутанини й кармічних наслідків, то в той момент, як ці два заплямовані континууми доходять кінця, закінчується і сансарична фаза континууму. У нірванічній фазі, коли континуум стійких кармічних звичок закінчується, починається етап просвітлення, який триває нескінченно. Отже, те, що проходить сансаричну і нірванічну фази, – це сукупність континуумів індивідуального ума ясного світла, індивідуальної найтоншої життєвої енергії та індивідуального умовного "я", що їм приписується.

Розглядаючи себе в контексті безпочаткового і нескінченного континууму індивідуального суб'єктивного переживання досвіду, можна зробити висновок, що якщо ми не позбавимо наш ментальний континуум від плутанини в цьому конкретному короткому житті, ми природно захочемо продовжити роботу над цим в наших наступних життях. Бо ми усвідомлюємо, що наш індивідуальний ментальний континуум неодмінно продовжуватиметься в наступних життях. Тож ми природно захочемо, щоб у цих наступних життях ми мали найкращі умови для того, щоби продовжувати працювати над звільненням нашого континууму від плутанини.

Крім того, якщо ми здатні уявити, що наш ментальний континуум продовжується протягом нескінченних життів, то всі вчення про карму починають набувати набагато більшого сенсу. Ми розуміємо, що наше теперішнє перенародження і все, що ми суб'єктивно переживаємо в ньому, ґрунтується на наших попередніх кармічних діях у незліченній кількості життів і безперервному дозріванні континууму їхніх кармічних наслідків, що накладаються на наш ментальний континуум.

І якщо ми зрозуміємо, що континууми індивідуальних, суб'єктивних переживань досвіду (як наших власних, так і чиїхось інших) не мають жодної цільної незмінної ідентичності (людини, таргана чи будь-кого іншого), то, побачивши таргана, ми будемо усвідомлювати, що як індивідуальна істота, він перенароджувався в багатьох різних життєвих формах. Ми будемо усвідомлювати, що ми теж мали незліченну кількість життєвих форм у попередніх життях. Тож, очевидно, що колись ця істота, яка повзає по підлозі у ванній кімнаті, була нашою матір'ю. Через дозрівання своєї індивідуальної карми ця індивідуальна істота в цьому житті має опору у вигляді фізичного континууму тіла таргана. Але наш ментальний континуум, безсумнівно, також колись мав опору у вигляді фізичного континууму тіла таргана. Це розуміння дозволяє нам співпереживати стражданням таргана, замість лякатися і намагатися його вбити. Ми можемо ставитися до нього, як одна індивідуальна істота до іншої, і завдяки цьому розвивати співчуття до нього. Можливо, ми не захочемо залишати таргана як домашнього улюбленця, але принаймні ми не будемо розчавлювати його!

Коли ми починаємо розуміти, що насправді означає перенародження в буддизмі, це розуміння стає одним з основних ключів для розвитку багатьох подальших прозрінь. Майже все в буддизмі побудовано на цьому розумінні перенародження. Тому спочатку нам потрібно визнати важливість перенародження, а потім бути відкритими і мати бажання зрозуміти цю ідею. Далі, послухавши або прочитавши правильне пояснення і ретельно обміркувавши його, ми отримуємо інтелектуальне розуміння перенародження й інтелектуально переконуємося у цьому. Але ми не зупиняємося на цьому: ми хочемо отримати глибоке розуміння і переконаність.

Яка різниця між інтелектуальним і глибоким (інтуїтивним) розумінням? Ми використовуємо такі категорії на Заході, буддизм ними не оперує. Я думаю, що це тому, що у західному мисленні є сильна дихотомія між розумом і серцем, між інтелектом і емоціями. Буддизм просто говорить про різні способи сприйняття явищ, що включає в себе обидві західні категорії. Але, якщо ми походимо з середовища з таким двоїстим мисленням, то, безумовно, ми будемо вірити, що існує ця дихотомія між розумом та емоціями, а отже, між інтелектуальним та глибоким (інтуїтивним) рівнем розуміння та переконаності. І оскільки ми віримо, що ця дихотомія є реальною, ми сприймаємо речі саме так. Ми справді відчуваємо різницю між інтелектуальним та емоційним розумінням чогось і переконаністю в цьому. Але як тоді в буддизмі розглядається процес здобуття глибших рівнів розуміння та переконаності? Можливо, аналіз цього питання проллє світло на те, як перейти від інтелектуального до інтуїтивного рівня.

Перш за все, різниця між інтелектуальним та інтуїтивним розумінням на Заході не аналогічна різниці між концептуальним та неконцептуальним розумінням у буддизмі. Концептуальне пізнання завжди є ментальним процесом, а не відчуттям чогось. Воно передбачає пізнання обʼєкта через категорію, в яку ми його поміщаємо, наприклад, коли ми бачимо дерев'яний предмет з чотирма ніжками і плоским верхом, а потім визначаємо його як стіл. Хоча ми можемо сприймати якийсь об'єкт як стіл, асоціюючи його з концепцією або ідею стола, концептуальне мислення не обов'язково має бути вербальним – ми не обов'язково маємо промовляти слово "стіл". Неконцептуальне пізнання обʼєкта, навпаки, не поєднує обʼєкт з фіксованою категорією. Тим не менш, неконцептуальне пізнання обʼєкта може також включати розуміння умовної істини про те, чим є цей об'єкт.

Мушу визнати, що насправді дуже важко зрозуміти, що означає неконцептуальне пізнання і розуміння. Але, в будь-якому випадку, різниця між концептуальним та неконцептуальним розумінням у буддизмі немає нічого спільного з різницею між інтелектуальним та інтуїтивним розумінням на Заході. Безумовно, ми можемо мати глибоке розуміння перенародження, думаючи про нього через категорію "перенародження" або за допомогою ідеї про те, що означає ця категорія.

У буддизмі є інша класифікація, яка, на мою думку, ближче до західного розділення на інтелектуальне і глибоке (інтуїтивне) розуміння. Це розділення на розуміння і переконаність з зусиллям та без зусиль. Потім на основі цього проводиться подальше розділення того, як речі постають перед нами. Розгляньмо ці аспекти.

Розуміння і переконаність у чомусь з зусиллям означає, що нам потрібно пройти через послідовність міркувань, щоби пізнати певний обʼєкт. Наприклад, ми можемо подивитися на наш комп'ютер, а потім поміркувати про те, що це об'єкт, який виник залежно від причин та умов і на який впливають інші причини та умови. Тому він щомиті змінюється і є непостійним: колись він неминуче зламається і щомиті він наближається до цього моменту. Після цього ми зосереджуємося на непостійності нашого комп'ютера з розумінням і переконаністю у цьому. Таке пізнання непостійності комп'ютера – пізнання з зусиллям. Це також концептуальне пізнання: ми поєднуємо непостійність комп'ютера з загальною категорією "непостійного явища".

Коли ми протягом тривалого часу будемо призвичаюватися до послідовності міркувань про те, що всі зумовлені явища є непостійними, то врешті-решт зможемо пізнавати непостійність нашого комп'ютера автоматично, щоразу, коли бачимо його або думаємо про нього, без необхідності проходити через послідовність міркувань. Наше пізнання без зусиль буде супроводжуватися розумінням і переконаністю в цьому. Однак це все ще буде концептуальним пізнанням, в якому сама непостійність поєднується з категорією "непостійного явища". Я думаю, що це розділення на розуміння і переконаність з зусиллям і без є важливим, але все ж таки не зовсім еквівалентним розділенню на інтелектуальне й інтуїтивне розуміння і переконаність.

Проте важливо просуватися від пізнання з зусиллям до пізнання без зусиль, щоби врешті-решт отримати глибоке розуміння і переконість у чомусь. Щоб зробити це стосовно перенародження, нам потрібно добре ознайомитися з буддійським поясненням перенародження, неодноразово проходячи через послідовність міркувань та інші пункти, які ми обговорювали. Ми це робимо переважно під час сесій медитації. Далі нам потрібно знову і знову практикувати, розглядаючи себе та інших через категорію "перенародження" на основі розуміння й переконаності з зусиллям. Ми можемо робити це як в медитації, думаючи про себе та інших людей, так і в повсякденному житті, коли зустрічаємось з іншими (навіть якщо нам треба буде деякий час, щоб нагадати собі про аргументи на користь перенародження). Коли ми добре ознайомимося і призвичаїмося до ідеї перенародження за допомогою багаторазового проходження послідовністю міркувань і практики, в якій ми розглядаємо себе та інших через призму перенародження – врешті-решт ми будемо автоматично й спонтанно сприймати людей саме так. Це вже буде пізнання без зусиль, хоча все ще концептуальне пізнання.

Тоді ми автоматично будемо бачити всіх істот як індивідуальні суб'єктивні континууми переживання досвіду, кожен з яких можна достовірно позначити індивідуальним "я", а не просто жінкою, чоловіком, собакою чи тарганом. Так як це розуміння і переконість стануть для нас звичними, ми автоматично сприйматимемо у такий спосіб себе, своїх близьких і ворогів. Однак щоб це розуміння було правильним, ми повинні не випускати з уваги й те, ким кожен з нас є зараз на умовному рівні.

Врешті-решт ми не лише бачитимемо всіх у такий спосіб: коли ми достатньо призвичаїмося до усвідомлення перенародження, усі істоти будуть автоматично поставати для нас таким чином. Кожен буде поставати перед нами як індивідуальне "я", приписане індивідуальному безначальному і нескінченному ментальному континууму, замість здаватися цільним і незмінним, наче завмерлим, як на фотографії. Однак справа не в тому, що інші тепер проявлятимуться зі свого боку таким чином. Також наш ум не є якоюсь "річчю", яка змушує інших проявлятися як істот, що перенароджуються. Радше, така видимість буде автоматично виникати як частина нашого переживання й сприйняття інших.

Що це означає? Тут йдеться про "відчуття" перенародження, коли ми не лише маємо розуміння і переконість у цьому, а також сприймаємо інших у такий спосіб. Ці три аспекти автоматично виникають як частина нашого сприйняття інших: істоти постають перед нами як індивідуальні суб'єктивні континууми переживання досвіду. Це багато слів, але суть в тому, що наше розуміння й переконаність, а також сприйняття інших, автоматично виникатимуть як частина нашого переживання при взаємодії з іншими. Ми будемо відчувати, що такий прояв, таке розуміння і така переконаність насправді відповідають істині.

Якщо ми не сприймаємо себе та інших у такий спосіб автоматично, значить наше розуміння перенародження досі інтелектуальне, навіть якщо це розуміння і переконість без зусиль. Коли крім розуміння й переконаності у перенародженні без зусиль автоматично виникає сприйняття себе та інших в контексті перенародження, тоді, я думаю, це можна назвати "глибоким розумінням" або "інтуїтивним розумінням" перенародження. Це тому, що ми відчуваємо, що так воно і є насправді. Чи правильно називати це відчуття "емоцією", залежить від того, як ми визначаємо слово "емоція". Тому важко сказати, чи повʼязана різниця між інтелектуальним та інтуїтивним розумінням з емоціями.

У будь-якому випадку, перехід від інтелектуального до інтуїтивного розуміння і переконаності не відбувається якимось чарівним чином. Це також не питання переходу від концептуального розуміння до неконцептуального, оскільки останнього неймовірно важко досягти. Також сенс абсолютно точно не в тому, щоби перестати про це думати: так, ніби мислення буває лише вербальним, а те, що на Заході називають "інтуїцією" – це лише інтуїтивне відчуття при повній відсутності мислення. Я думаю, що перехід від інтелектуального рівня до більш інтуїтивного – це результат звички дивитися на речі певним чином, з певним розумінням і переконаністю. Щоби почати рухатись у цьому напрямку, треба практикувати медитацію з зусиллям і сприйняття себе та інших у такий спосіб.

Тож не хвилюйтеся, якщо у вас є лише інтелектуальне розуміння і переконаність у перенародженні. Насправді це чудово, тому не треба хвилюватися з цього приводу. Багато людей скаржаться на те, що їхнє розуміння і переконаність у перенародженні є лише інтелектуальним, але я вважаю, що мати таке розуміння і переконаність – це вже велике досягнення. Суть в тому, щоб знову і знову медитувати над цим та звикати сприймати себе й інших у такий спосіб. І це треба робити не лише на подушці для медитації: треба практикувати будь-де, розглядаючи у такий спосіб людей на вулиці, тарганів у ванній кімнаті або себе в дзеркалі. Якщо ми будемо призвичаюватися до такого бачення знову і знову, то врешті-решт, ми автоматично будемо сприймати кожну істоту як таку, що перенароджується, і відчуватимемо, що це так і є.

Звичайно, потрібен деякий час, щоб зрозуміти всі ці аспекти буддійського пояснення перенародження. А щоб засвоїти це повністю, потрібно багато років. Сенс даної лекції – ознайомити вас з буддійським аналізом перенародження, його правильним розумінням і аргументами щодо цього. Уся ця дискусія ґрунтується на розумінні різних типів континуумів і того, як продовжується послідовність моментів континуумів.

Якщо завдяки цьому поясненню у вас винекне серйозніше ставлення до теми перенародження, на кшталт: "Це справді важливо. Я не все зрозумів з даної лекції, але в цьому мені дійсно варто розібратися", – то це буде чудовим результатом. Можливо, ви побачили, наскільки глибокою є ця тема, особливо все, що стосується нашого тіла: як континуум тіла зберігає свою індивідуальність, коли всі його атоми постійно замінюються на ті, які не були частиною цього тіла, а інші атоми залишають тіло, щоб стати частиною чогось іще. Це справді неймовірно.

Далі ми розмірковуємо, як індивідуальний ментальний континуум переживання досвіду і фізичний континуум тіла, що його підтримує, продовжуються в дуже різні способи. Потім ми повинні об'єднати це з буддійським поясненням карми і порожнечі причинно-наслідкового звʼяку, і тоді ця тема стане дійсно дуже глибокою. Тоді ми зможемо краще усвідомити, чому тема перенародження є ключовою для розуміння того, як все існує насправді.

Обговорюючи цю тему, не потрібно боятися піднімати питання генетичної спадковості від батьків, еволюції тощо. Насправді ці аспекти лише додають цікавості й складності темі перенародження. Можна сказати: "О, як цікаво!" – але це не просто цікаво. Якщо наше розуміння перенародження буде гармонійно доповнюватися знаннями західної науки, це дуже позитивно впливатиме на наше сприйняття повсякденного життя. Дякую.