Роль перенародження в буддизмі

Перш за все, навіщо докладати зусиль заради більш вдалих перенароджень? Буддизм не говорить про те, що перенародження на небесах є нашою кінцевою метою, і що там все буде чудово, і ми переживатимемо вічне щастя. Не через це ми прагнемо до більш вдалого перенародження в буддизмі, і також це не є кінцевою метою. Натомість ми працюємо над тим, щоб розвинути себе до такого рівня, на якому ми зможемо подолати наші проблеми й недоліки (і не лише цього життя), а також реалізувати наш потенціал, щоб зрештою ми змогли максимально приносити користь усім. Це дуже довгий процес.

Швидше за все, ми не завершимо цей процес у цьому житті. Отже, ми природно хотітимемо продовжити духовний шлях і після цього життя. Це не перегони, де ми хочемо подивитися, як далеко дістанемося, перш ніж впадемо замертво; наша мета – дістатись до фінішу. Однак, якщо ми не будемо міркувати в контексті перенародження, то дуже легко засмутитися, коли ми постаріємо і зустрінемося зі смертю, не досягши на той момент надзвичайного прогресу в практиці. Більшість з нас не досягне величезного прогресу в цьому житті, тому що, будьмо чесними, ми дуже зайняті іншими справами: мало хто може присвятити практиці Дгарми двадцять чотири години на добу щодня до кінця свого життя. Також, якщо ми подивимось на наш прогрес, він не буває лінійним: усе не ставатиме краще з кожним днем. Радше, в нас постійно будуть злети і падіння. Це природно, так влаштоване життя, згодні? У деякі дні все виходить добре, а в інші дні у нас поганий настрій і нічого не вдається. Так буде доти, доки ми не звільнимося від сансари.

Отже, якщо ми будемо розмірковувати в контексті перенароджень, то це допоможе нам бачити у більш далекій перспективі й не хвилюватися, що "зараз в мене не виходить досягти неймовірного прогресу". Якщо ми будемо знову і знову отримувати те, що в буддизмі називається "дорогоцінним людським перенародженням", то врешті-решт при достатньо наполегливій праці ми досягнемо нашої кінцевої мети – звільнення й просвітлення. Дорогоцінне людське перенародження означає тимчасову свободу від усіх ситуацій, в яких ми не мали б можливості практикувати Дгарму, а також наявність "багатств" – факторів, що дають нам можливість повноцінно практикувати. Тому спочатку ми прагнемо до проміжної мети – забезпечити собі дорогоцінне людське перенародження протягом усіх наступних життів, поки ми не досягнемо звільнення.

Також, якщо розглянути вчення про "чотири думки, що розвертають ум до Дгарми", то перша з них – усвідомлення дорогоцінності людського життя. У цій думці наголошується на тому, щоб усвідомити складність та рідкісність такого народження. Це не лише означає, що в майбутньому ми можемо отримати багато інших видів перенароджень, окрім дорогоцінного людського, і що нам потрібно розвивати причини для такого перенародження; це також означає, що існують минулі життя. Після нашого попереднього життя ми могли перенародитися в багатьох інших формах, наприклад, у вигляді крихітної комашки. Тому ми повинні цінувати цю чудову можливість, що маємо зараз. Відтак перенародження є абсолютно необхідним елементом у настановах про важливість дорогоцінного людського життя, що вважається першою думкою, яка розвертає ум до Дгарми.

Крім того, думка про продовження дорогоцінних людських життів у майбутньому дуже важлива з точки зору тантри. Бо в протилежному випадку під час практики тантри ми можемо просто займатися самообманом. У найвищому класі тантри, ануттарайоґа-тантрі, говориться, що можна досягти просвітлення в цьому житті. Багатьох людей це дуже приваблює, бо вони думають: "Тепер мені навіть не треба думати про перенародження, бо в тантрі це не має значення: просвітлення можна досягти за одне життя. Чудово!" Це велика помилка, тому що навіть практикуючи найбільш просунуті практики тантри, велика ймовірність, що ми не досягнемо просвітлення в цьому житті. Така можливість є, але це дуже велика рідкість.

Отже, як і в практиці сутр, маючи розуміння перенародження, ми не будемо засмучуватися. Натомість ми будемо думати так: "Я спробую досягти просвітлення в цьому житті. Але якщо в цьому житті мені цього не вдасться – це не кінець світу. Існують перенародження, тому я продовжу в наступному". У добуддійській індійській традиції Упанішад є такий вислів: "Якщо початок покладений, його неможливо втратити". Розумієте? Якщо ми поклали початок чомусь, він не загубиться, тому що ми зможемо продовжити в наступних життях. Це ідея притаманна не лише буддизму, а й індійському мисленню загалом, і вона досить доречна тут.

Також однією з головних особливостей ануттарайоґа-тантри є очищення: ми позбавляємося від сансаричних смертей, бардо і перенародження. Бардо – це проміжний стан між смертю і перенародженням. В ануттарайозі дуже детально описується, як це відбувається, а також даються практики, в яких ми імітуємо смерть, бардо і перенародження. Якщо ми не віримо, що перенародження насправді існує, навіщо нам практикувати очищення від смерті, бардо та перенародження? Що ми взагалі робимо? Без переконаності в наявності перенароджень уся практика ануттарайоґа-тантри перетворюється на гру. Все це – лише один аспект.

Другий аспект полягає в тому, що мислити в контексті перенароджень важливо для правильного розуміння карми. Це тому, що результати наших дій здебільшого дозрівають не в цьому житті. Наприклад, ми можемо дуже старанно практикувати й медитувати щодня, робити сотні тисяч поклонів і таке інше, а потім захворіти на рак і померти повільною, болісною смертю. Звичайно, якщо ми очікуватимемо, що результати наших дій дозріють у цьому житті, то будемо дуже розчаровані.

Також ми можемо подивитися на корумпованого чиновника, який всіх обманює і стає казково багатим. Цю людину можуть ніколи не спіймати і вона проживе все своє життя, насолоджуючись багатством і владою. То де ж тоді карма? Це не обов'язково має бути чиновник, може бути й бізнесмен.

Звичайно, деякі наші дії можуть дозріти в цьому житті, особливо якщо ми робили їх з надзвичайно сильною мотивацією (як позитивною, так і негативною), але більшість дій дозріває у майбутніх життях. Насправді більша частина того, що ми переживаємо в цьому житті, не є результатом того, що ми зробили в цьому житті. Це результат дій з минулих життів.

Тут я маю уточнити. У цьому житті є й миттєві наслідки: наприклад, якщо ми вдаримося пальцем ноги об стіл у темряві, то в результаті палець посиніє і буде сильно боліти. Не треба думати, що буддизм заперечує причинно-наслідковий звʼязок на фізичному рівні в цьому житті. Однак ми можемо дуже старанно працювати, щоб отримати якісну університетську освіту, а потім не знайти добре оплачувану роботу. Або будемо вимушені працювати таксистом. Не можна пояснити простим причинно-наслідковим звʼязком, що лише завдяки хорошій освіті ми можемо влаштуватися на хорошу роботу, чи не так? Влаштуємося ми на хорошу роботу чи ні, залежить від багатьох інших кармічних факторів з попередніх життів. Тож для розуміння карми та причинно-наслідкових зв'язків дуже важливо мислити з погляду перенароджень. Це не просто корисно – це абсолютно необхідно. Інакше все обговорення причинно-наслідкових звʼязків у поведінці взагалі не має сенсу.

Без розуміння карми у нас буде зовсім інший погляд на те, що з нами відбувається в житті. Ми закінчили університет, а потім влаштувалися або не влаштувалися на роботу. Від чого це залежить? Ми можемо думати, що це залежить від везіння чи долі, а може, від Божої волі. У буддизмі вважається, що в кожному з цих припущень є багато недоліків. Натомість буддійський погляд на перенародження й минулі життя допомагає пояснити, що відбувається з нами в цьому житті. Це не лише логічно все пояснює, але й дає нам можливість зрозуміти, як впливати на те, що станеться з нами в майбутньому.

Ми могли б жити, вважаючи, що все, що відбувається, залежить від везіння, долі чи волі Бога. Безумовно, у багатьох суспільствах думають саме так. Однак, таке переконання не залишає нам можливості впливати на те, що з нами відбувається. Чи справді носіння "щасливого" амулету на шиї змінить нашу долю? А якщо ми покладаємося лише на Бога і дотримуємося заповідей,  нас все одно все одно може спіткати нещасний випадок, чи не так? Якщо це станеться, чи достатньо буде просто довіритися Божій мудрості й прийняти Його волю? А якщо все, що з нами трапляється, визначено долею, то ми нічого не можемо вдіяти, щоб змінити майбутнє, згодні? Натомість у буддизмі говориться, що ми повинні самі брати на себе відповідальність за те, що з нами відбувається, – навіть, якщо результати наших дій можуть не проявитися в цьому житті.

Наступний аспект важливості перенародження стосується медитацій для розвитку любові та співчуття. У Справжній Дгармі ми починаємо практику любові та співчуття з розпізнання того, що всі істоти були нашими матерями в попередніх життях. У Дгармі-Лайт ми усвідомлюємо, що будь-хто може запросити нас додому, нагодувати і подбати про нас, як це зробила б мати. Будь-хто в цій кімнаті або за її межами – абсолютно будь-хто може так поставитися до нас.

Без сумніву, погляд Дгарми-Лайт є дуже корисним. Він дає нам змогу побачити, що кожен може бути добрим до нас, і ми також можемо бути добрими до будь-кого. Ми також можемо, наче любляча мати, запросити будь-кого додому і нагодувати. Така медитація відкриває наші серця іншим людям. Однак це стосується лише людей, переважно дорослих. Неможливо уявити, що немовля запрошує нас додому, піклується про нас і годує, як наша мати. Можна сказати: "Зараз ні, але коли дитина виросте, вона зможе ставитися до мене, як мати. І я, безумовно, можу піклуватися про будь-яку дитину, як про свою власну". А як тоді бути з тарганами чи комарами? Дуже важко застосувати цю медитацію до істот, що не є людьми. Чи можемо ми щиро відчувати, що тарган може бути для нас матір'ю, яка запросить нас додому і нагодує, або що ми можемо бути для таргана матір'ю, яка візьме його додому, нагодує і подбає про нього? Ми можемо взяти додому будь-якого собаку, але складно уявити, що тарган або комар може стати нашим домашнім улюбленцем, згодні?

У цьому полягає недолік Дгарми-Лайт. Хоча це не означає, що треба відмовитися від Дгарми-Лайт, однак вона має серйозні обмеження: якщо ми обмежуємося лише нею, не зможемо повністю реалізувати мету буддизму, тобто не зможемо відкрити своє серце всім істотам, а не тільки дорослим людям.

Наступний аспект полягає в тому, що якщо ми думаємо тільки в в межах цього життя, ми схильні досить сильно ототожнювати себе з нашим теперішнім становищем: що нам стільки-то років, що ми молоді, старі, чоловік, жінка, мексиканець, німець, африканець тощо. Якщо ми сильно ототожнюємо себе з теперішнім становищем, нам не так легко співпереживати людям в інших ситуаціях. Ми будемо відчувати, що можемо по-справжньому співпереживати, скажімо, лише людям нашої національності або нашої релігії. Або ми будемо відчувати, що можемо по-справжньому співпереживати лише людям нашого віку, нашої статі або нашої сексуальної орієнтації. Абсолютно нормально, що люди так мислять.

Але з погляду перенароджень ми вже були людьми в різному віці: іноді ми були молодими, іноді старими. Іноді ми були чоловіками, іноді жінками. Ми були людьми різних національностей. Також, що дуже важливо, ми були різними істотами – не тільки людьми. Оскільки таке мислення дає нам набагато ширше уявлення про себе, воно дозволяє нам набагато легше розвивати співчуття до істот, чиє становище відрізняється від нашого теперішнього. Усвідомлюючи, що ми були істотами в різних життєвих формах, ми менше схильні ототожнювати себе з тим, ким ми є зараз, з нашою цільною, абсолютно незмінною особистістю. Це допомагає нам легше розуміти вчення про пустотність (порожнечу): про те, що ми не маємо цільної незмінної особистості.

Найважливіше те, що розуміння перенародження дійсно необхідне для розуміння природи нашого ума, що є ключовим на буддійському шляху. Нам потрібно зрозуміти, що наш ум не має ні початку, ні кінця, а це неодмінно піднімає тему перенароджень, згодні? Якщо ми вважаємо, що наш ум існує лише в цьому житті, тоді ми стикаємося з великою проблемою стосовно причини виникнення ума. Плутанина в цьому питанні негативно впливає на розуміння порожнечі – того, як існує ум. Отже, розуміння перенародження необхідне для розуміння порожнечі, для розуміння причин існування і продовження ума, а також для розуміння причинно-наслідкових звʼязків. Усе це пов'язане між собою. Ми обговоримо все це детально пізніше в рамках цієї лекції.

Виходячи з багатьох цих причин, розуміння буддійської концепції перенародження дійсно є надзвичайно важливим для повноцінної буддійської практики. Це насправді так, попри те, що деякі західні вчителі пропонують Дгарму-Лайт, а деякі західні учні віддають перевагу цьому духовному "напою".

Як ми побачили, навіть найперший крок, що розвертає наш ум до Дгарми – усвідомлення дорогоцінності людського життя, – передбачає прийняття ідеї перенародження. Звичайно, йдеться про прийняття саме буддійського пояснення перенародження. Багато небуддійських філософських систем також стверджують, що існує перенародження: індуїзм, джайнізм, теософія, деякі давньогрецькі філософи і навіть деякі ранньохристиянські школи. Однак пояснення перенародження в кожній системі різні.

До того ж ми, західні люди, походимо не з традиційного буддійського середовища. Інакше ми, як і більшість тибетців, просто природно прийняли б ідею перенародження, так само, як ми приймаємо той факт, що земля кругла. Це не означає, що ми обов'язково мали б глибоке розуміння перенародження. Більшість тибетців теж не мають глибокого розуміння перенародження, але вони принаймні визнають, що існує така річ. Якщо вони вивчають Дгарму, то зацікавлені у вивченні буддійського пояснення.

Я думаю, це дуже важливо для нас, західних людей. Було б несправедливо наполягати на тому, що перш ніж почати вивчати Справжню Дгарму, нам потрібно зрозуміти й прийняти ідею перенародження. Очікувати цього було б нерозумно. Проте, я вважаю, щоб вивчати Справжню Дгарму, а не лише Дгарму-Лайт, нам потрібно визнати центральне місце перенародження в буддизмі. Не треба заперечувати це і казати, що: "Я можу обійтися без цього". Також у нас має бути інтерес і намір вивчити та зрозуміти справжнє буддійське пояснення перенародження.

Для цього нам потрібно виключити всі небуддійські пояснення перенародження. Іншими словами, ми повинні зрозуміти, що в буддійському поясненні немає незмінної душі, яка перелітає з одного тіла в інше. У буддизмі не говориться і про те, що ми отримуємо уроки, які повинні засвоювати життя за життям, і поки ми не засвоїмо кожен урок, ми не можемо перейти до наступного. Це не буддизм. У буддизмі також не говориться про те, що ми постійно вдосконалюємося: що наші перенародження стають все кращими, і ми незмінно рухаємося до вищого перенародження. Це також не буддизм. У буддизмі не стверджується, що люди можуть перенароджуватися тільки людьми, а тварини – тваринами. Крім того, у буддизмі не вважається, що є лише одне потойбічне життя і що воно вічне: або ви потрапляєте в рай, або в пекло (навіть якщо існує чистилище як проміжний стан) і залишаєтеся там назавжди.

Із самого початку нам потрібно зрозуміти, що буддизм не погоджується з жодним із цих пояснень. Буддійський підхід відрізняється. Отже, нам потрібно розвинути наступне ставлення: "Я хотів би зрозуміти, як саме в буддизмі пояснюється перенародження. Мені цікаво, і я розумію, що це дуже важливо". Мені здається, що з таким підходом у нас зʼявиться бажання "споживати" Справжню Дгарму, а не задовольнятися Дгармою-Лайт. Наступним кроком ми думаємо: "Я тимчасово прийму буддійське пояснення перенародження і буду працювати з ним. Навіть якщо я ще не розумію його повністю, просуваючись по шляху, я намагатимуся зрозуміти його більш глибоко".

Тож як буддизм пояснює перенародження? Ця тема не дуже проста, як і багато інших тем у буддизмі, але це не означає, що її неможливо зрозуміти. Питання перенародження в буддизмі – це, по суті, питання континууму. Але що мається на увазі під "континуумом"? Мається на увазі "безперервна послідовність моментів чогось". Це не схоже на протяжність дороги, що є просторовим континуумом; радше, буддизм говорить про часовий континуум – безперервну послідовність моментів чогось у часі.

Доречною тут може бути аналогія з фільмом. Ми порівнюємо з перенародженням не протяжність пластикової плівки, на якій фільм записаний. Радше, ми говоримо про континуум самого фільму – послідовність моментів, що відтворюються один за одним. Коли ми дивимося на річку, то можемо побачити весь її потік (точніше, частину потоку). Однак у випадку часового континууму ситуація інша – ми не можемо пережити більше, ніж одну мить одночасно.

Послідовність моментів має бути послідовністю моментів чогось. Тож перенародження – це послідовність моментів чого? Це послідовність моментів ума, тобто послідовність моментів ментальної діяльності. Ми називаємо це "ментальним континуумом". Іноді це також називають "потоком ума", але цей образ занадто просторовий. Нам потрібен образ, що більше орієнтований на час.

Загалом, існує чотири типи часових континуумів.

• Перший тип – це континуум, який має і початок, і кінець. Наприклад, наше теперішнє тіло має початок (коли нас зачали) і кінець (коли ми помремо). Тіло безперервно існує від моменту до моменту, поки ми живі. Це зрозуміти досить легко.

• Континуум другого типу не має початку, але має кінець. Це вже складніше зрозуміти. У якості прикладів можна навести неконтрольовано повторювальні перенародження (тобто, сансара) і невідання або неусвідомлення того, як існуємо ми та світ. Для простоти назвемо це "плутаниною щодо реальності". Сансара і плутанина щодо реальності, яка підживлює сансару, не мають початку. Але вони можуть мати кінець. Якщо неусвідомлення, яке увічнює наше сансаричне існування, замінити усвідомленням – іншими словами, якщо плутанину замінити правильним розумінням – і безперервно підтримувати досконале зосередження на цьому правильному розумінні, тоді нашій плутанині дійсно настає кінець, так само як і нашим безконтрольно повторюваним перенародженням. Правильне розуміння і неправильне розуміння – тобто, знання і незнання – не можуть співіснувати в один і той самий момент часу в одному ментальному континуумі.

• Третій тип часового континууму має початок, але не має кінця. Наприклад, розбита склянка. Коли я розбиваю склянку – це початок розпаду, відсутності існування склянки. Тобто, коли склянка розбивається, це має початок, але не має кінця, згодні? Це триватиме вічно: склянка завжди буде розбитою. Через мільйон років у майбутньому ця склянка все ще буде розбитою – вона ніколи не повернеться до попередньої форми існування. Отже, розпад склянки має початок, але не має кінця.

• Четвертий тип – це континуум, який не має ні початку, ні кінця. Ментальний континуум – приклад того, що не має ні початку, ні кінця. Якщо ми намагаємося зрозуміти буддійське вчення про перенародження, нам треба зрозуміти це: ми маємо справу з континуумом ментальної активності, який не має ні початку, ні кінця.

Тут треба чітко розмежовувати. Будь-який індивідуальний ментальний континуум не має ні початку, ні кінця. Але кожен ментальний континуум може мати дві фази. Перша фаза – це фаза сансари, коли цей ментальний континуум проходить через неконтрольовано повторювані перенародження під впливом плутанини щодо реальності, і тому він наповнений різними формами страждання. Ця перша фаза не має початку, але може мати кінець. Друга фаза – це фаза нірвани або звільнення, коли цей ментальний континуум продовжує проявляти народження і смерть, але повністю вільний від плутанини щодо реальності, і тому не наповнений жодним стражданням.

Ця друга фаза матиме початок, але не матиме кінця. Різні школи буддизму пропонують кілька різних інтерпретацій цієї другої фази. Щоб не ускладнювати, розглянемо тут лише одну інтерпретацію. Фаза нірвани може тривати протягом обмеженого періоду як просто звільнення від сансари. Протягом цього етапу тимчасового звільнення ментальна діяльність все ще буде обмеженою, тобто не всезнаючою. Але, врешті-решт, період обмеженого звільнення закінчиться в момент досягнення просвітлення – стану всезнаючого будди. Цей етап вже не матиме кінця. Отже, якщо розглядати ці фази і етапи разом, то будь-який індивідуальний континуум ментальної активності не має ні початку, ні кінця.

Щоб зрозуміти буддійське вчення про перенародження, потрібно зрозуміти буддійське пояснення ума, що лежить в основі цього вчення. 

Під "умом" у буддизмі мається на увазі дещо дуже конкретне, а саме континуум ментальної діяльності – "ментальний континуум". Я не буду вдаватися зараз у детальний опис ума, а поясню простими словами. Ментальний континуум – це безперервна послідовність моментів переживання досвіду. За одним моментом слідує інший момент, потім ще один і так далі. Ось про що ми говоримо. Переживання – це завжди переживання чогось. Не може бути переживання без обʼєкту переживання, так само, як не може бути мислення без обʼєкту мислення.

Ум – це не фізичний або нематеріальний об'єкт, який здійснює переживання. І це не якийсь "інструмент", який хтось використовує, щоби переживати речі, подібно до фотоапарату, яким можна зробити фото. Не можна сказати: "Я використовую свій ум, щоби переживати це". Ум – це не обʼєкт, який щось переживає. Через це, щоб зрозуміти буддійське пояснення ума, можливо, краще використовувати слово "ум" якомога рідше, бо це може заплутати. Ми говоримо лише про певну діяльність – діяльність по  переживанню чогось. Щоб конкретизувати, ми можемо сказати, що це "просте індивідуальне, суб'єктивне переживання речей".

Тут слід додати, що ми не говоримо про континуум досвіду, який накопичується, так що одна людина може "мати більше досвіду", ніж інша. Ми говоримо про просте переживання речей. "Просте" означає, що йдеться про будь-яку ментальну діяльність: наприклад, бачити, чути чи думати про щось – усе це є переживанням досвіду. "Просте" також означає, що це переживання не обов'язково має бути навмисним, як-от: "Я навмисне поїхав до Індії, щоб отримати досвід". Також це переживання не обов'язково має бути емоційно забарвленим. Хоч деякі люди кажуть: "Якщо ви не відчули емоцій, значить, ви цього не пережили", – тут йдеться про інше.

Просте переживання чогось навіть не обов'язково має бути свідомим. Наприклад, ми можемо несвідомо переживати ворожість, сон або навіть смерть. Це просто переживання. Для буддизму різниця між тим, що західна психологія називає "свідомим" і "несвідомим" переживанням чогось, є лише різницею в рівні уваги, яка супроводжує переживання. Отже, нам потрібно все це чітко прояснити, тому що в західних мовах немає слова, яке б точно відповідало буддійському поняттю "ум".

Крім того, переживання чогось завжди є індивідуальним і суб'єктивним. Двоє людей можуть подивитися один і той самий фільм, але їхні враження від нього будуть різними: одному він може сподобатися, іншому – ні. Те, як вони переживають фільм, залежить від багатьох взаємопов'язаних факторів: настрою, стану здоров'я, людей поряд з ними та навіть місць у кінотеатрі – сидять вони позаду чи впритул, чи закриває чиясь голова частину екрану, чи їм зручно і так далі. Тож досвід перегляду фільму в кожного буде різним – індивідуальним.

Ба більше, переживання є суб'єктивним. Це тому, що кожну мить переживання супроводжує ментальний фактор почуття певного рівня щастя чи нещастя. Цей ментальний фактор почуття певного рівня щастя чи нещастя залежить від того, як ми переживаємо дозрівання нашої карми. Кожної миті ми відчуваємо певний рівень щастя, нещастя або нейтральне почуття. Навіть під час сну ми переживаємо нейтральне почуття, яке не є ані щасливим, ані нещасним.

Як це почуття пов'язане з дозріванням карми? У буддизмі пояснюється, що в результаті наших попередніх доброчинних дій ми переживаємо щастя; в результаті попередніх деструктивних дій ми переживаємо нещастя; а в результаті попередніх етично нейтральних дій ми переживаємо нейтральне почуття, яке не є ні щастям, ні нещастям.

Як я вже казав, здебільшого йдеться про наші дії у попередньому житті. Ми не обов'язково переживаємо результат дій, які ми робили безпосередньо перед переживанням щастя або нещастя (або робимо одночасно з переживанням). Ми можемо сидіти і дивитися на стіну або на фотографію коханої людини й відчувати при цьому щастя, нещастя або нейтральне почуття залежно від величезної кількості факторів, не всі з яких повʼязані з тим, що ми робили нещодавно або робимо зараз.

Коли в буддизмі говориться про "індивідуальну істоту", "особистість" (gang-zag, санскр. пудґала), то йдеться про істоту з ментальним континуумом, незалежно від того, в якій формі вона перенародилася в цьому житті. У кожну мить свого існування вона переживає щось, переживає індивідуально і суб'єктивно, відчуваючи певний рівень щастя чи нещастя. Цим особистість відрізняється від каменя чи комп'ютера. Чи переживає камінь, що йде дощ? Дощ може намочити камінь, але чи означає це, що камінь "переживає" дощ? Ні, камінь не відчуває жодного рівня щастя чи нещастя, а отже не переживає дощ. Так само і з комп'ютером, який обробляє дані. Комп'ютер не відчуває дані, чи не так? Чи щасливий комп'ютер, коли він виконує програму, яка працює ефективно, і нещасний, коли виконує програму, повну помилок?

Знову ж таки, наша західна термінологія тут може збивати з пантелику. Як ми визначаємо індивідуальних істот або істот, які переживають щось? У буддизмі говориться, що це істоти, які діють з наміром, навіть якщо їхні дії не були сплановані на концептуальному рівні. Черв'яку не потрібно концептуально планувати, що він поповзе в те чи інше місце. Він просто повзе, а також суб'єктивно та індивідуально переживає миттєві та довгострокові наслідки того, що він робить. Черв'як є "індивідуальною істотою".

Можна довго дискутувати, чи є рослини або грибок на стопах індивідуальними істотами. Це складне питання, адже наука згідно з біологічним визначенням життя класифікує рослини і грибок як живі істоти; але з іншого боку, наука не вважає духів живими істотами. У буддизмі зазначається протилежне: духи є індивідуальними істотами, наділеними ментальною діяльністю, на відміну від рослин. Суть в тому, що індивідуальна істота діє з певним наміром і переживає результати того, що робить, завдяки кармічним законам причинно-наслідкового звʼязку.

Це важливо, бо перенароджуються саме індивідуальні істоти, що мають певний намір. Те, що вони переживають, повʼязане з їхнім наміром і є результатом того, що вони роблять. Оскільки те, що вони переживають і що роблять щомиті змінюється, і оскільки всесвіт функціонує за законом причин і наслідків, індивідуальні істоти переживають результати того, що вони роблять.

І ці переживання індивідуальні. Особистості, отже, і їхні ментальні континууми взаємодіють одне з одним; але вони залишаються окремими, навіть у стані будди. Як ви пам'ятайте, буддизм стверджує, що ці ментальні континууми не мають ані початку, ані кінця. Кожен з них складається з нескінченної безперервної послідовності моментів переживання. У фазі, яка триває, поки індивідуальний ментальний континуум не стане просвітленою істотою, особистість є "чуттєвою істотою" – істотою з обмеженим усвідомленням. Це так, тому що їхнє переживання речей змішане з або емоційними та когнітивними затьмареннями, або тільки з когнітивними затьмареннями (у звільнених істот). У фазі, коли обидва види затьмарень індивідуального ментального континууму зникають назавжди і настає просвітлення, особистість перестає бути чуттєвою істотою. Але вона все ще залишається особистістю.

Щодо того, як існує особистість і як співвідносяться особистість та ментальний континуум, – це стосується теми порожнечі і ментального позначення, але давайте поки опустимо це.

Буддизм не визнає колективної свідомості навіть у стані будди. На відміну від деяких форм індуїзму, в буддизмі немає концепції, що врешті-решт усі потоки свідомості впадають в океан і стають "одним цілим". Згідно з буддизмом, індивідуальні істоти й ментальні континууми (кожен з яких не має ні початку, ні кінця) хоча і взаємодіють один з одним, але завжди залишаються окремими, навіть у стані будди.

У багатьох людей виникають проблеми з розумінням того, що будди є окремими істотами, тож дозвольте мені трохи пояснити це. Будда Шак'ямуні та Будда Майтрея хоча й досягли однакового стану просвітлення, не є однією і тією ж особою. Кожен з них має унікальні зв'язки з різними істотами. Таким чином, деякі люди можуть зустріти одного будду і отримати користь саме від нього, а не від іншого будди. Це тому, що кожен будда є окремою особою: Будда Шак'ямуні – це не Будда Майтрея. Перед тим, як стати просвітленим, кожен з них взаємодіяв з різними істотами і робив різні речі на шляху до просвітлення. У цьому причина того, чому деякі істоти мають кармічний зв'язок з одним буддою, а деякі – з іншим. Комусь із них раніше допомагав один будда, а комусь – інший. Якби всі будди були однією особою, такої різниці не було б.

Коротко кажучи, у кожного з нас є індивідуальний, суб'єктивний ментальний континуум, що подібний до окремого фільму. Думаю, це найпростіша і досить зручна аналогія. Фільм про Шак'ямуні відрізняється від фільму про Майтрею. У кожного з них своя історія; кожен з них приносить користь різним істотам. Але вони взаємодіють; усі істоти можуть взаємодіяти. Кожна істота є окремою й індивідуальною, але це не означає, що ми існуємо ізольовано й самі по собі, ні з чим не пов’язані.