Чотири печатки Дгарми

Перша з чотирьох печаток полягає в тому, що всі впливаючі змінні ('du-byed) є нестатичними. Іноді це перекладають як "всі складені явища є непостійними", але це може викликати певну плутанину. Слово "непостійні" може заплутувати, оскільки воно створює враження, що щось триває лише короткий час. Ми говоримо не про це; насправді, деякі речі, які змінюються щомиті, можуть тривати вічно, як-от ментальний континуум. Натомість "нестатичний" просто означає, що щось зазнає змін.

Що стосується терміну "всі впливаючі змінні", то змінні – це явища, які змінюються, незалежно від того, як довго триває їхній континуум. "Впливаючі" означає, що ці змінні впливають на інші явища, а інші явища впливають на них. Це стосується всіх нестатичних явищ.

Під впливаючими змінними тут мається на увазі п'ять сукупностей, а не просто сукупність інших впливаючих змінних. П'ять сукупностей включають усе, що змінюється і що може бути частиною певного моменту нашого досвіду.

Усі явища, що виникають і змінюються, залежать від причин та умов і впливають на інші явища. Наші батьки, наше оточення, наші емоції, погода та історія – абсолютно все впливає на те, що ми переживаємо і як почуваємося, чи не так? Те, як ми переживаємо все, що з нами відбувається, і що ми відчуваємо, впливає не лише на наш власний майбутній досвід, але й на досвід усіх, із ким ми взаємодіємо.

Як стверджується в цьому першому запечатувальному пункті, усі впливаючі змінні є нестатичними. Це означає, що вони постійно змінюються. Чому? Тому що причини та умови, які впливають на них, також постійно змінюються. Це дуже глибокий і важливий аспект. Наприклад, коли ми в певному настрої, ми схильні думати, що це буде тривати ще довго; але насправді настрій змінюється щосекунди, залежно від того, що ми бачимо і чуємо, відчуваємо і так далі. Будь-який наш настрій змінюється щосекунди. У ньому немає нічого статичного.

Те, що нічого не залишається статичним навіть на мить, називається "тонкою нестатичністю". У буддизмі виділяють два види нестатичності: груба нестатичність (mi-rtag-pa rags-pa) і тонка нестатичність (mi-rtag-pa phra-mo).

• Груба нестатичість – це коли певне явище безпосередньо доходить свого кінця. Наприклад, якщо ми купуємо машину чи комп'ютер, то рано чи пізно вони зламаються. Це груба нестатичність. Наше теперішнє життя врешті-решт закінчиться. Коли воно закінчиться смертю – це і буде проявом його грубої нестатичності.

• Тонка нестатичність – це не лише той факт, що ми колись помремо, але й те, що кожної миті наше життя наближається до кінця. Наша смерть неминуче настане, оскільки час, який нам залишилося прожити, щомиті зменшується. Чому це так? Тому що на наше теперішнє життя і його тривалість впливають змінні, які виникли на основі причин і умов. Ба більше, причини й умови нашого зачаття та народження є, по суті, також причинами нашої смерті. Це тому, що ці причини та умови (поєднання сперматозоїда нашого батька, яйцеклітини нашої матері та нашої свідомості в бардо) тривають лише мить. Поєднання цих трьох явищ є грубо нестатичним. Воно не триває і не продовжує створювати кожну наступну мить нашого життя. Насправді це поєднання є першопричиною, через яку наше життя скінчиться. Якби ми не були зачаті й не народилися, ми б не померли; ми помремо, тому що були зачаті й народилися. Отже, з кожною миттю нашого життя ми наближаємося до смерті, оскільки на тривалість нашого життя впливають інші тимчасові причини й умови, які не мають такого життєдайного потенціалу, як причини, через які ми народилися.

Існують певні типи впливаючих змінних, які починають занепадати й руйнуватися від самого початку, наприклад, тривалість нашого життя. Є й інші явища, які постійно змінюються, але не вироджуються, як-от умовна природа нашого ума. Вона не вироджується, але підвладна тонкій нестатичності, не маючи початку й кінця. Умовна природа нашого ума, тобто сприйняття явищ з ясністю та усвідомленням, змінюється щомиті. Оскільки те, що ми переживаємо, змінюється щомиті, змінюється й наше сприйняття цього. Іншими словами, наше переживання певної ситуації виникає на основі багатьох причин і умов, які створюють цю ситуацію, і які постійно змінюються. Тому те, що ми переживаємо, постійно змінюється. Однак саме переживання ситуацій, як явище, не зникає. Воно не стає все слабшим і слабшим та не наближається до свого остаточного кінця, хоча в кожному конкретному житті це відбувається.

Уявіть собі ментальний континуум як безперервну лінію без початку і без кінця. Загалом вона не наближається щомиті до свого кінця, бо вона нескінченна. Але в кожному житті ця лінія ніби підстрибує вгору в момент зачаття, а потім спадає, як схил гори, до кінця цього життя. Потім вона підстрибує на початку наступного життя, а потім знов спадає. Таким чином, кожне життя добігає свого кінця, але безперервність лінії лишається нескінченною.

Залежно від наших компульсивних кармічних спонукань у минулих життях, турбуючих емоцій, що їх активують, і кармічних наслідків, накопичених від вчинення дій під їхнім впливом (тобто схильностей і звичок повторювати ці дії), – наш ментальний континуум теперішнього або майбутнього життя буде містити досвід п'яти сукупностей. Ці сукупності виникають як основа і зміст того, що ми переживаємо в тому чи іншому житті. Наш ментальний континуум буде пов'язаний з певною життєвою формою і характерними для неї переживаннями, наприклад, ми будемо сприймати життя як собака, тарган, мексиканська жінка, російський чоловік і так далі. Життєва форма, яку приймає наш ментальний континуум, змінюється від життя до життя. Тобто наш ментальним континуумом за своєю природою не є жінкою, чоловіком або собакою. Кожен ментальний континуум є індивідуальним, але в ньому немає жодної конкретної особистості, яку він завжди зберігає.

Очевидно, потрібно багато часу, щоб зрозуміти всі аспекти цієї теми, повʼязані з тим, як ми ставимося до себе в нашому нинішньому перенародженні й до абсолютно всіх інших, включно з тарганами. Оскільки це лише вступ до теми чотирьох печаток, давайте рухатись далі.

Другий запечатувальний пункт (печатка) полягає в тому, що все заплямоване є стражданням, тобто проблематичним. Заплямоване (zag-bcas) зазвичай перекладається як "забруднене", але такий термін насправді є дещо грубим. Згідно з визначенням Васубандгу в "Скарбниці особливих тем знання" (Chos mngon-pa'i mdzod, санкср. Абгідгармакоша), заплямовані явища – це ті, що спричиняють "зростання" [інших] заплямованих явищ. Іншими словами, це ті речі, які спричиняють появу ще більшої кількості заплямованих явищ. Щоб зрозуміти це визначення, ми повинні знати, що "заплямоване" в загальному сенсі означає щось, що виникає на основі турбуючих емоцій і компульсивних кармічних спонукань.

Заплямовані явища дозрівають з наслідків карми в нашому ментальному континуумі у вигляді п'яти сукупностей досвіду. Компульсивні кармічні спонукання, які залишають ці наслідки, виникають на основі турбуючих емоцій. Наші турбуючі емоції та компульсивні кармічні спонукання, а отже, і наші п'ять сукупностей, походять від нашого неусвідомлення (невідання) того, як ми існуємо. Якщо наші заплямовані сукупності супроводжуються неусвідомленістю, вони продовжують і відтворюють ще більше заплямованих сукупностей. Цей цикл буде неконтрольовано продовжуватися, поки ми не досягнемо істинного припинення нашого неусвідомлення. До цього моменту наші п'ять сукупностей є проблематичними і спричиняють страждання, оскільки вони є заплямованими явищами.

Типи страждань

Існує три типи страждань або проблем:

• Перший – це страждання від болю й нещастя.

• Другий – це проблеми повʼязані з тим, що все постійно змінюється. Таким є наше звичайне щастя: воно не триває довго, його ніколи не буває достатньо, воно ніколи не приносить вдоволення, і ми не маємо жодного уявлення про те, що буде далі. Через це ми відчуваємо себе дуже невпевнено.

• Третя проблема – так звана всепросякна проблема. Це стосується нашого щомиттєвого досвіду, який безконтрольно складається з заплямованих сукупностей. Якщо те, що ми переживаємо, є результатом турбуючих емоцій і компульсивних кармічних спонукань, і оскільки ми не архати (звільнені істоти), то ми все ще маємо турбуючі емоції, через які накопичується все більше кармічних наслідків, – тому ми продовжуватимемо створювати все більше турбуючих емоцій і все більше кармічних спонукань. Із цих кармічних наслідків визрівають нові заплямовані сукупності, що стануть основою для переживання перших двох типів страждань: або болю й нещастя, або незадовільного звичайного щастя. Це всепросякна проблема.

Це також дуже глибокий і важливий пункт. Те, що ми переживаємо кожної миті, наші труднощі і так далі, виникають через турбуючі емоції й попередню компульсивну поведінку. Ми все ще заплутані, тому реагуємо на те, що переживаємо, не усвідомлюючи, як ми насправді існуємо, і відтак створюємо ще більше проблем. Найгірше те, що якщо ми нічого не зробимо з цією ситуацією, вона триватиме вічно. Одна проблема буде слідувати за іншою, і так буде продовжуватися нескінченно, життя за життям. Що би з нами не відбувалося, ми будемо переживати турбуючі емоції, діяти відповідно до наших компульсивних спонукань, основаних на невіданні, і таким чином створювати ще більше проблем. Хочемо чи ні, та ми продовжуватимемо стикатися з новими проблемами. Це і є всепросякне страждання.

Третій запечатувальний пункт полягає в тому, що всі явища порожні й позбавлені неможливої душі (bdag-med). Зазвичай ці терміни перекладають як "порожні" й "безсамісні", однак замість "безсамості" я віддаю перевагу терміну "відсутність неможливої душі", оскільки санскритський термін "анатман" означає відсутність атмана, наявність якого стверджується в небуддійських індійських системах. 

Що значить "неможлива душа"? Усі буддійські філософські школи заперечують існування неможливої персональної душі, однак лише в магаяні заперечується також існування неможливої "душі" явищ. Оскільки чотири печатки стосуються всіх буддійських філософських шкіл, то в цьому контексті третя печатка спростовує лише те, що наші сукупності мають неможливу персональну душу. Щодо всіх явищ, то в третій печатці спростовується лише те, що всі явища можуть бути об'єктами, якими користується або які пізнає неможлива персональна душа.

У більшості філософських шкіл існує два рівні неможливої персональної душі.

• Груба неможлива душа – це душа, з якою ми ототожнюємося, вважаючи її нашим справжнім "я". Це статичне, монолітне ціле, що не має частин і може існувати незалежно від тіла й ума, іншими словами – незалежно від п'яти сукупностей. Так ніби існує якась окрема "душа", незалежна від усього, що ми переживаємо: окреме "я", яке використовує наше тіло й ум як машину для переживання досвіду, і яке є автором голосу в нашій голові.

• Тонка неможлива душа – це самодостатньо пізнаване "я", або особистість. "Самодостатньо пізнаване" означає, що цю "душу" або особистість можна пізнати саму по собі, незалежно від сукупностей.

Ось, що мається на увазі під неможливою душею. Така душа неможлива. Не існує окремої душі, яку можна було б пізнати саму по собі – виявити її й сказати: "Це я". Немає такої окремо існуючої або окремо пізнаваної душі.

Третій запечатувальний пункт включає два терміни: "порожній" і "позбавлений неможливої душі". Згідно з деякими поясненнями, "порожній" означає, що серед сукупностей нашого досвіду немає особистості, "я", яке б існувало як груба неможлива душа. "Позбавлений неможливої душі" означає, що у сукупностей немає тонкої неможливої душі. Згідно з іншими поясненнями, "порожній" означає, що наші сукупності порожні від особистості, "я", яке існувало б як неможлива душа, і яка була б або ідентична до сукупностей, або повністю відокремлена від них. Термін "позбавлений неможливої душі" – це висновок, який логічно випливає з цього: ми можемо зробити висновок, що серед усіх пізнаваних явищ не існує такої речі, як неможлива персональна душа. У поясненні Прасанґіки цей третій запечатувальний пункт означає, що особа,"я", позбавлена самодостатньої невідʼємної ідентичності.

Дуже важливо зрозуміти цю третю печатку. У пʼяти сукупностях, з яких складається наш досвід, немає окремої душі, яку можна пізнати саму по собі, або душі, яка була б ідентичною з однією або зі всіма сукупностями. Це дуже важливий пункт. Якщо його не зрозуміти, то виникають труднощі й плутанина. Наприклад, ми можемо думати: "Я намагаюся знайти справжнього себе й пізнати справжнього себе", – так, ніби ми можемо коли-небудь пізнати справжнє "я", відокремлене від нашого досвіду. Не існує такого "я" чи душі, які були б статичними і незмінними, монолітними і незалежно існуючими, і які можна було б "віднайти" й пізнати як "справжнє я", незалежно від усього іншого.

Четвертий запечатувальний пункт полягає в тому, що нірвана – це спокій, мир. Це означає, що в нас є можливість позбутися заплямованих сукупностей і досягти звільнення. Іншими словами, ми можемо досягти звільнення, якщо усвідомимо третій пункт, що в сукупностях відсутнє якесь окреме, самодостатньо пізнаване "я", і що такого "я" взагалі не існує. Тоді ми досягнемо нірвани – стану миру і спокою, в якому приходить кінець всепросякному стражданню. 

Ми бачимо, як все це добре узгоджується з вченням про чотири благородні істини. Перші дві печатки (всі впливаючі змінні є нестатичними, а всі заплямовані явища є стражданням) описують перші дві благородні істини: істинне страждання та істинні причини страждання. Третя й четверта печатки (всі явища порожні й позбавлені неможливої душі, а нірвана – це умиротворення) відносяться до третьої благородної істини, істинного припинення страждань і причин страждань. Вони також опосередковано вказують на четверту благородну істину – істинний шлях ума або неконцептуальне розуміння відсутності неможливої душі, що призводить до істинного припинення страждань.

Отже, наші п'ять сукупностей як впливаючі змінні є нестатичними. Оскільки вони виникають з неусвідомлення й містять у собі неусвідомлення, вони є заплямованими; а оскільки вони заплямовані неусвідомленням, вони продовжують страждання й, по суті, є стражданням. Однак наші сукупності порожні й позбавлені від неможливої душі. Через неконцептуальне пізнання цієї відсутності неможливої душі ми досягаємо нірвани, яка є умиротворенням: наші сукупності стають вільними від занепокоєння, що повʼязане з істинним стражданням та його істинними причинами.