Типи буддизму

Тхеравада, що практикується в Південно-Східній Азії, наголошує на практиці медитації усвідомленості. Це робиться шляхом зосередження на диханні і відчуттях в тілі під час сидіння, а також на рухах і намірах рухатися під час дуже повільної ходьби. Усвідомлюючи виникнення і згасання кожної миті, людина отримує досвідне усвідомлення мінливості. Коли це розуміння застосовується до аналізу всього свого досвіду, людина усвідомлює, що не існує постійного, незмінного "я", яке існує незалежно від усього і всіх інших. Все щомиті змінюється. Таким чином, людина отримує розуміння реальності, яке звільнить її від егоцентричної стурбованості та нещастя, яке вона приносить.

Тхеравада також вчить медитаціям на безмірну любов, співчуття, врівноваженість і радість, але лише в останні десятиліття в ній виник рух так званого "заангажованого буддизму", що розпочався в Таїланді, для залучення буддистів до програм соціальної та екологічної допомоги.

Монахи тхеравади вивчають і співають буддійські писання та виконують ритуальні церемонії для мирян. Монахи щодня здійснюють обходи з мовчазним проханням про милостиню, а місцеві мешканці практикують щедрість, пропонуючи їм їжу.

Східноазійські традиції магаяни, що походять з Китаю, мають два основні течії: традиція Чистої Землі і те, що в Японії називають дзен.

• Традиція Чистої Землі наголошує на важливості повторенні імені Амітабги, Будди Нескінченного Світла, як методі досягнення його Чистої Землі Щастя, типу раю, де все сприяє найскорішому досягненню стану будди.
• Дзен наголошує на строгій практиці медитації, в якій людина втихомирює ум від усіх концептуальних думок, щоб засяяла чиста природа ума, співчутливого і наділеного мудрістю.

Монахи і монахині в обох традиціях співають біблійні тексти і, відповідно до конфуціанської культури, виконують церемонії, особливо для померлих предків мирянської громади.

Тибетська форма буддизму магаяни, поширена в Центральній Азії, зберігає весь історичний розвиток індійського буддизму, зокрема традиції великих монастирських університетів, таких як Наланда. Таким чином, вона наголошує на вивченні, зокрема, природи ума, емоцій і реальності, за допомогою логіки і дебатів, що проводяться в поєднанні з інтенсивною медитацією на ці теми.

У Тибеті цей підхід поєднується з індійською буддійською традицією практики тантри, в якій людина використовує силу уяви і працює з тонкими енергіями тіла, щоб перетворити себе на будду. Це робиться шляхом концентрації на пустоті (порожнечі) і співчутті, і в цьому контексті, уявляючи себе в певній формі Будди. Хоча такі форми іноді називають "божествами медитації", вони не є еквівалентом Бога за значенням або функціями, і буддизм жодним чином не є політеїстичною релігією. Кожна форма Будди є символічним представленням одного з аспектів просвітлення Будди, наприклад, мудрості або співчуття. Візуалізація себе в такій формі та промовляння пов'язаних з нею священних складів (мантр) допомагає людині подолати своє хибне, негативне уявлення про себе та розвинути якості, які втілює ця фігура. Такі практики є дуже складними і вимагають пильного нагляду з боку кваліфікованого вчителя.

У тибетському буддизмі також існує велика кількість співів і ритуалів, часто спрямованих на усунення негативних сил і втручань, що зображуються у вигляді демонів. Виконуючи такі ритуали, людина уявляє себе в надзвичайно сильній формі як медитативну допомогу для отримання енергії та впевненості для подолання труднощів. Також велика увага приділяється медитативним технікам для виховання любові та співчуття, які також передбачають використання візуалізації.

Незалежно від того, чи розглядаємо ми практики уважності в Тхераваді, повторення імені Будди Амітабги в Китаї чи дискусії та візуалізацію в Тибеті, всі форми буддизму вписуються в один і той самий контекст. Кожна з них пропонує ефективні методи подолання страждань і реалізації власного потенціалу не лише заради себе, але й для того, щоб приносити користь іншим, наскільки це можливо.