Зміцнення ума через практику медитації

Це дуже хороша тема. Я визнаний лама, або Рінпоче, втім те, про що ви щойно зауважили, тобто практика поза подушкою для медитації, для мене також є викликом. Так, іноді мені буває важко підтримувати свою практику поза подушкою. Але я не здаюся. Ось і все. Важливо не здаватися. Я не хочу здаватися. Я ціную те, чого навчаюся, медитуючи на подушці. Я також ціную те, чого навчився від своїх учителів. Але все ж я знаю, що моя відданість не повна. 

Відданість проявляється в процесі медитації. Медитація дає нам поштовх, заохочує нас до глибшої відданості. Буддійською мовою ми називаємо нашу особисту медитацію "подібною до простору", а те, що відбувається після медитації в нашому повсякденному житті, – " подальшою реалізацією, подібною до ілюзії". Медитацією займатися корисно. Але часто ми повною мірою не бачимо важливості та необхідності практики як частини нашого життя. У тибетському буддизмі існують певні зобов'язання, які ми на себе беремо. Наприклад, читати певні тексти, певні садгани. Або молитви, які нам потрібно повторювати. Але з плином часу ці зобов'язання стають речами, до виконання яких нам доводиться себе змушувати.

Я знаю, що в кожну мить, у кожній ситуації я можу обирати, як мені реагувати. Я знаю, що в мене завжди є вибір, і я знаю, що з усіма тими знаннями та досвідом, які я маю, я повинен бути здатним обрати правильну відповідь. Звісно, я дуже добре знаю, який вибір першим спадає на думку. Цей вибір походить від мого затьмареного ума. Я хочу захистити себе і триматися за свої затьмарені, негативні почуття. Часто я все ще не в змозі застосовувати антидоти, яких я навчився під час духовного вчення. Я досі не переношу мудрість особистої практики у своє повсякденне життя. Але потім, коли з’являється проблема і моя хибна і негативна реакція на неї, я думаю про себе: можливо, це і є можливість. І тоді, у ту мить, коли я виділяю час, щоб справді поглянути на свою ситуацію, я починаю розуміти, що, можливо, ця ситуація справді мала статися зі мною, щоб я міг навчитися використовувати її як антидот для подолання своєї негативної реакції.

Коли я практикую на своїй подушці, я маю чудову мотивацію. Моя практика йде добре. Ми знаємо, що медитація важлива, але важко побачити, як наша медитація насправді пов’язана з тим, що ми робитимемо весь час після неї. Ми не завжди відчуваємо, що нам потрібно пов’язувати те, що відбувається в нашій особистій медитації, з нашим повсякденним досвідом, із тими справами, які ми робимо після завершення медитації. Я визнаю, що не завжди практикую антидоти, яких я навчився під час духовного навчання. Мені не завжди вистачає мудрості. Ми часто не пов’язуємо це. Це стосується і мене також. Навіть мені важко це пов’язати. 

Я хочу трохи розповісти про фільм "Хоробре серце". Він мені дуже сподобався. Можливо, хтось із вас його також бачив? У цьому фільмі герой Мела Гібсона, Вільям Воллес, знає, що на нього та його людей суне величезне військо. Всі вони дуже налякані, але Воллесу якось вдається підбадьорити їх, і зрештою ніхто вже не хоче здаватися. Навпаки, вони відчувають, що за прийдешній день варто навіть померти. Всі вони стоять непохитно. Персонаж Мела Гібсона виголошує палку промову, і хоча я був лише глядачем, а не героєм фільму, я був глибоко поглинутий драмою, що розверталась у мене на очах. Я почувався частиною стрічки. Мені здавалося, ніби я один із воїнів маленької армії Воллеса. Я відчував, що хочу бути там, поруч із його людьми. 

Коли ми сидимо на своїй подушці, ми, по суті, виконуємо подібну практику. Ми хочемо бути сильнішими замість намагатися втекти від реальності за допомогою сну, наркотиків чи будь-чого ще, що розлучить нас із нашими проблемами на кілька хвилин чи годин. Перебування на подушці сповнює нас силою, і щойно ми відчуваємо, що ця сила зміцніла, у нас з’являється впевненість, якої раніше бракувало в нашій практиці. 

Один із великих майстрів традиції Кадам медитував на десять деструктивних дій та на те, як вони виникають із негативних емоцій. Завдяки цій практиці він відчув: "Сьогодні моє завдання — стояти з великою палицею етичної дисципліни й оберігати себе від негативних емоцій, що з’являються, аби скористатися мною та ослабити мене. Моє завдання — стояти непохитно й бути сильним." Ми іноді кажемо "тримати позицію". Хіба це не схоже на "Хоробре серце"? Так, це справді хоробре серце. Ви маєте захист від негативних чинників певної ситуації. Це як наша імунна система — найкращий спосіб боротися з хворобою полягає в тому, щоб зробити свій імунітет сильнішим. 

Прийом таких ліків може бути суперечливим для когось, але ми залишаємося сильними. Це може зайняти трохи часу, скажімо, місяць, але після цього ми відчуваємо, що практика справді здатна захистити нас і допомогти нам. І тоді ніхто вже не зможе сказати нам: "Не роби цього". Навіть якщо хтось скаже нам таке, ми відчуємо до них співчуття, а не гнів, бо вони не мають цього досвіду. Вони вважають, що я роблю щось дурне, але я знаю, що це насправді мені допомагає. Будда сказав: "Ти сам собі захисник. Немає нікого ззовні, хто міг би тебе захистити. Усе залежить від тебе. Ти сам собі захисник". 

Час, що ми проводимо в медитації, – це не час для втечі від реальності. Ми прагнемо зміцнити себе, зміцнити своє усвідомлення, привнести силу, привнести міць у процес медитації. І з часом, у міру того, як зростає наша сила, зростає і наша впевненість у собі.

У фільмі "Хоробре серце" герой Мела Гібсона, Вільям Воллес, каже, що необхідно розвивати в собі мужність любити та захищати себе від наслідків життєвих ситуацій. Так само ми можемо сказати і про імунну систему нашого тіла. Якщо ми боремося з хворобою, нам потрібна сильна та стійка імунна система. Якщо ми приймаємо ліки, щоб допомогти собі подолати недугу, вони можуть бути ефективними, але водночас можуть мати й негативні побічні ефекти. Найкраще — розвивати власну міцну імунну систему, здатну боротися з хворобою природним шляхом. 

Подібним чином, нашою метою має бути вдосконалення особистої практики. Вибудовування такої практики та розвиток впевненості в ній потребують часу та зусиль. Ми маємо продовжувати свої старання з рішучістю й вірою в те, що ми достатньо сильні, щоб досягти успіху. Якщо в нашому особистому тренуванні виникає проблема, ми повинні вміти поглянути на неї спокійно й уважно. Якщо ми стикаємося з проблемою, яка несе ризик для нашої практики або загрожує її перервати, ми маємо бути здатними контролювати цю загрозу та впоратися з нею. Побудова особистої практики — це наша власна відповідальність, і з міццю в серці та міццю в умі ми продовжуємо наше особисте тренування. Як сказав Будда: "Я сам собі захисник. Хто ще захистить мене?" 

Наша практика не повинна зосереджуватися на підкоренні чи контролюванні зовнішніх обставин. Натомість нам слід дивитися всередину, на свій власний ум, і шукати способи зробити його сильнішим. Шантідева у творі "Сходження на шлях поведінки бодгісаттви" навів такий приклад. Ми хочемо захистити себе від гострого каміння та валунів, по яких ходимо. Але чи варто нам намагатися застелити шматками шкіри всю землю, щоб уберегтися? Чи це найкращий спосіб захисту? Тільки уявіть, скільки шкіри знадобилося б, щоб покрити всю землю? Звісно, замість шукати стільки шкіри, значно розумніше знайти добру пару взуття, яка захистить нас від того каміння та валунів. 

Тож Шантідева радить нам зміцнювати власний ум. Крім того, тексти Канґ'юру, що містять безпосередні слова Будди, а також коментарі індійських майстрів, які йшли за ним (Тенґ'юр), вчать, що ми повинні працювати над розвитком і зміцненням власного ума. 

Важливо запитати себе, чому ми прагнемо розвивати свій ум. З якою метою? З якої причини прагнемо пробудження ума? Це стосується і нашої практики. Ми чуємо, як інші розповідають про досконалість своєї практики, але не питаємо, що саме робить її досконалою. Що робить її такою чудовою? Згадайте нашу реакцію, коли виходить нова версія iPhone. Ми миттєво хочемо новішу версію. Ми не питаємо, чим вона краща за інші. Ми хочемо її, бо віримо: оскільки це остання модель, вона має бути найкращою. І наші діти теж хочуть найновіший iPhone. Не обов'язково тому, що це найкращий телефон, а тому, що він є в інших дітей. 

Подібним чином, коли ми практикуємо Дгарму, ми робимо це тому, що вона є благою і вдосконалює наш ум. Але понад те, в нас має бути бажання дізнатися, що саме спрацює для пробудження нашого ума, і зрозуміти недоліки непробудженого стану. Тоді, якщо настане день, коли ми зіткнемося з особистими проблемами чи труднощами, ми зможемо звернутися до своєї практики, наче до ліків, призначених під час хвороби, і саме тоді виявити, що працює, а що — ні. 

Усі ми переживаємо страждання у своєму житті, і з кожним таким досвідом ми глибше розуміємо, чим є страждання і як воно на нас впливає. Наприклад, глибокий, розпачливий сум, який ми відчуваємо через смерть близької людини, показує нам один із найболючіших проявів страждання. Досліджуючи тему страждання та переживаючи його у власному житті, ми розвиваємо більш глибоке його розуміння. Це і є урок, який дав Будда. І наше завдання — засвоїти цей урок. 

У міру того, як розвивається наше розуміння, ми запитуємо, чи існує остаточне звільнення від страждання. Ми знаємо, що переживаємо страждання протягом усього нашого життя — як теперішнього, так і майбутнього. Чи є спосіб уникнути неминучості страждання в нашому майбутньому? Ми запитуємо: чи мусимо ми відчувати емоційний біль, пов’язаний із майбутнім стражданням, чи існує спосіб повністю припинити всі його причини — як для сьогоднішнього дня, так і для майбутнього? Коли в нас болить голова, ми можемо прийняти ліки, щоб зупинити біль, але ці ліки не гарантують, що головний біль не спричинить нам біль і страждання знову в майбутньому. Ми хотіли б знайти такі ліки або таке дозування, які б повністю припинили наші головні болі. Подібним чином ми хотіли б повністю усунути всі причини нашого майбутнього страждання. 

Наша практика Дгарми вчить нас, які причини викликають страждання, і як ми можемо усунути ці причини в майбутньому. З Трьох Дорогоцінностей — Будди, Дгарми та Санґхи — Дгарма є головною. Дгарма вчить нас про страждання та причини страждання. Це найважливіша частина вчення Дгарми. 

Ці уроки ми отримуємо від наших духовних учителів. Вони є представниками Будди, тому ми розуміємо, що це — вчення самого Будди. Ці уроки вчать нас, як зупинити причини страждання. Це те вчення, яке найбільше стосується нашої особистої ситуації, і нам потрібно розуміти його та застосовувати у своєму житті. 

Страждання та причини страждання — це головний аспект Чотирьох Благородних Істин. Вони є найважливішим фокусом нашої медитації. Спочатку ми слухаємо вчення. Далі, щоб поглибити своє бачення та розуміння, ми певний час роздумуємо над почутим вченням. Потім медитуємо на наше розуміння цього вчення. Спершу ми виконуємо те, що відомо як аналітична медитація, або медитація розпізнавання. Ми використовуємо свою розсудливість, щоб прийти до правильного розуміння. Після цього ми задіюємо пам’ятання, а також свою увагу та зосередження, щоб стабілізувати здобуте розуміння. 

Щоб допомогти собі досягти цієї мети, існує метод медитації, за допомогою якого ми тренуємо свій ум бути зосередженим та односпрямованим. Ми прагнемо досягти стану, у якому наш ум може досліджувати та оцінювати певний предмет стільки, скільки забажає. Цей процес може здаватися нам дуже складним, і тому не захочемо продовжувати тренування. Нам треба розуміти, знати, як розвиток нашої здатності зберігати зосередженість допоможе нам. 

Сьогодні ми живемо у світі мобільних телефонів. Здається, ми просто не можемо без них обійтися. Ми не можемо посидіти наодинці, не гортаючи стрічку в пошуках останніх новин. Більшість із нас не може піти на роботу чи вийти з дому без них. При кожній нагоді ми перевіряємо, чи не з’явилося в нашому телефоні щось новеньке, що потребує нашої уваги. Це стало звичкою.  

Кілька днів тому до мене завітав брат. У якийсь момент нашої зустрічі він сказав, що йому треба вийти до вбиральні, але вже за кілька секунд він з’явився знову. Я запитав: "Ти вже все?" Він відповів: "Ні, я забув свій телефон, а я не можу сидіти у вбиральні без нього." Навіть у вбиральні нам обов’язково треба мати телефон при собі! 

Працюючи над розвитком односпрямованого зосередження, ми хочемо знати, яку перевагу це дасть у нашому житті. Відповідь має мало спільного з нашою культурою чи релігією. У дитинстві нам було легко фокусувати свій ум, щоб мати односпрямовану концентрацію. Коли дитина грає в гру, навіть якщо в ній мало сенсу, вона все одно здатна бути зосередженою під час гри. Мала дитина має дуже мало обов’язків, і це також дозволяє їй легше концентруватися. 

Коли ми дорослішаємо, ми вчимося зосереджуватися на складніших речах, особливо на тому, що нас приваблює. Але нам потрібно розвивати здатність бути односпрямованими не лише з тим, що нас вабить, а й із будь-яким предметом, який буде для нас корисним і допоможе нам бути більш конструктивними особистостями. Отже, нам необхідно розвивати свою здатність односпрямовано фокусуватися на всіх темах. Ми також маємо розвивати нашу медитативну практику, яка санскритом називається "шаматха", до того рівня, коли наша здатність зосереджуватися цілеспрямовано поєднуватиметься з відчуттям придатності — піднесеним відчуттям того, що наш ум і тіло здатні залишатися зосередженими на будь-якій обраній нами темі так довго, як ми того забажаємо. 

Великий тибетський майстер Лама Цонкапа навчав, що обрана нами для зосередження тема має бути такою, що передбачає розуміння — наприклад, ми можемо фокусуватися на нашому розумінні непостійності чи порожнечі, або зберігати зосередження зі співчуттям, спрямованим на всіх  істот. Лама Цонкапа наголошував, що для цього нам необхідно мати правильну інформацію про ці теми. Він казав, що якби хтось просто наказав нам розгніватися, це б не спрацювало. Нам потрібна інформація про щось, на що ми мали б розгніватися. Подібним чином нам потрібна правильна інформація про непостійність, порожнечу та співчуття, щоб розвивати їх із правильним розумінням. 

Розвиток гніву щодо чогось не принесе нам користі. Тож отримання інформації про щось, що підбурюватиме гнів, не має жодного благого застосування. Що допоможе нам у повсякденному житті, то це здобуття правильного розуміння корисних тем: наприклад, розуміння непостійності, порожнечі та співчуття, а також правильного застосування їх у ситуаціях, де вони необхідні, та збереження односпрямованої зосередженості на цьому розумінні під час його застосування. 

Щоб мати ясність і відчуття придатності для застосування нашого розуміння з односпрямованим зосередженням, ми повинні розвивати це розуміння, що ми його здобуваємо через аналітичну медитацію. Для найкращої практики аналітичної медитації ми маємо отримати правильну інформацію про тему або стан ума, які хочемо розвинути, а потім вивчати це, доки не зрозуміємо. На основі цього ми можемо практикувати перебування в цьому стані із зосередженістю.  

Медитація вимагає від нас відмінної мотивації. Але перш за все нам потрібно знаходити задоволення в самому процесі. Наша практика медитації має бути чимось таким, що приносить нам радість. Ми повинні відчувати задоволення під час медитації. Якщо в тому, що ми робимо, є насолода й радість, ми природно захочемо зробити це знову. Ми з нетерпінням чекатимемо на наступну сесію. Це дуже схоже на перегляд серіалів. Якщо ми знаходимо новий серіал, дивимося кілька серій, і вони здаються нам нудними, ми не захочемо дивитися далі. Але якщо вони справді нас зацікавили й приносять задоволення, ми з нетерпінням чекатимемо нових епізодів.  

Саме такий підхід до медитації нам і потрібен. Коли ми розпочинаємо практику, нам необхідно відчувати щось на кшталт: "Так, це саме те, що мені потрібно. Це те, що я шукав". Ось така мотивація нам необхідна. Ми маємо відчувати радість від самої практики й працювати над тим, щоб це відчуття виникало автоматично. Така мотивація допоможе нам.  

Будда навчав, що існує лише одна істина. Під цим вченням він мав на увазі, що є лише одна, найглибша, істина, яка здатна врешті-решт покласти край стражданню й причинам страждання. Істини, щодо яких домовилися, ті, що були досягнуті за згодою, називають умовними істинами, але вони не можуть остаточно припинити страждання й причини страждання. 

Подібно до того, як нам потрібно бути переконаними у тому, що найглибша істина є антидотом від страждання, перш ніж ми зможемо успішно застосувати її як антидот, те саме стосується й нашої медитації. Перед початком медитації нам потрібна переконаність у тому, що ця медитація покращить наш ментальний стан і завдяки цьому допоможе справлятися зі складними ситуаціями. Щоб мати таку переконаність, як я вже казав, нам необхідна правильна інформація про цей ментальний стан і про те, як його розвивати, а також правильне розуміння обох цих аспектів. Разом із цією переконаністю приходить почуття вдячності за те, що такий метод існує і що Будда дав це вчення.  

Завдяки цим знанням, розумінню, переконаності й вдячності ми отримаємо  натхнення, яке принесе нам успіх у медитації. Це натхнення має бути настільки сильним, щоб у нас з’являлися сироти на шкірі або навіть сльози на очах. Потім, присвятивши першу частину сесії медитації породженню цього натхнення, ми створюємо той стан ума, на якому хочемо зосередитися, і просто залишаємося односпрямовано сфокусованими на ньому. Нам не слід залишати своє розуміння лише на академічному рівні: розвиваючи ці благотворні стани ума, ми маємо застосовувати їх у повсякденному житті.