Мотивація початкового рівня

В роботі з мотивацією початкового рівня перше, що нам потрібно усвідомити, – це вдячність за життя, яке ми маємо, що ми його називаємо "дорогоцінним людським життям". Навіть на рівні Дгарми-Лайт це дуже корисно для подолання почуття "бідолашний я" та депресивних станів, які з ним пов'язані. Ми розмірковуємо про всі жахливі ситуації, в яких ми могли б опинитися, і намагаємося цінувати те, що таки не опинилися в них – бо це справді чудесно.

У стандартному буддійському викладенні є великий список жахливих ситуацій, але його не обов'язково розглядати, адже ми можемо мислити в загальних рисах. Наприклад, ми розмірковуємо про те, як нам пощастило, що ми не живемо в зоні бойових дій, не вмираємо з голоду, нездатні прогодувати своїх дітей тощо. Ми розмірковуємо про те, як нам пощастило, що ми не живемо під жорстокою диктатурою в обмежувальному суспільстві. Можливо, літнім людям тут, у Румунії, легше зрозуміти, про що йдеться. Як добре, що ми не є серйозно обмеженими, ні розумово, ні фізично, ні емоційно. До того ж з буддійської точки зору, нам також пощастило не народитися тарганами, яких усі хочуть розчавити.

Можна розмірковувати про це по-різному. Але якщо подивитися об'єктивно, нам дійсно пощастило, що ми вільні від подібних обставин. У нас є свобода, але при цьому важливо розуміти, що ми можемо в будь-який час її втратити, наприклад, захворіти на хворобу Альцгеймера. Зараз ми переживаємо жахливу економічну кризу, і все може стати ще гірше. Стан, що ми в ньому перебуваємо, називають "перепочинок", відстрочка, що означає, що це просто перерва між дійсно жахними ситуаціями. І цей перепочинок може закінчитися в будь-який момент.

Окрім цих свобод, нам потрібно звернути увагу на різні фактори, які збагачують наше життя. Наприклад, більшість з нас мають відносно добре здоров’я. Звичайно, ми можемо захворіти, однак і тоді ми все одно здатні діяти. Будда дарував вчення, яке передавалося крізь століття й досі доступне для нас. Є багато вчителів і книг, з яких ми можемо навчатися. Очевидно, що ми маємо багатство можливостей. У цій ситуації нам потрібно визнати свободи і блага, які ми маємо, і дійсно глибоко цінувати те, наскільки нам пощастило.

Наступним кроком початкової стадії є усвідомлення того, що дорогоцінне життя, яке ми маємо, не буде тривати вічно. Це не обмежується лише тим, що ситуації змінюються протягом нашого життя, – зрештою, ми всі колись помремо. Тому існує багато медитацій-роздумів про смерть. Багато людей у різних суспільствах намагаються ігнорувати смерть, яка часто є табуйованою темою. Ми насправді не визнаємо реальності того факту, що в якийсь момент ми всі помремо. Це стосується і наших близьких, і всіх, кого ми знаємо, і нас самих. Така реальність.

Існує багато доказів, які підтверджують той факт, що ми неминуче помремо. Всі, хто коли-небудь жив, помирали, так чим ми такі особливі, чим відрізняємося від інших? Першопричиною смерті є народження, тож якщо ми народилися – то помремо. Наше тіло не дуже витривале і з віком починає руйнуватися. Воно не таке міцне, як ми часто думаємо, його дуже легко травмувати і пошкодити. Ми спершу маємо переконатися в цьому з точки зору логіки, щоб це поступово засвоїлося і на емоційному рівні.

Окрім того факту, що ми однозначно помремо, другий пункт полягає в тому, що ми не можемо знати напевно, коли це станеться. Щоб померти не обов'язково бути старим чи хворим – багато молодих і здорових людей помирають задовго до старих і хворих. Нещодавно сталася велика авіакатастрофа, та коли літак сідав, ніхто не очікував, що він розіб’ється. Нас може збити автобус будь-якої миті. Мій найближчий друг, якому було 54 роки і що був абсолютно здоровий, раптово помер від серцевого нападу всього два тижні тому.

Існує дуже багато факторів, які підтверджують, що смерть може прийти будь-якої миті. Смерть не чекатиме, поки ми закінчимо роботу, чи поїмо, чи що-небудь іще. Ми не зможемо сказати смерті: "Зачекай хвилинку, дай мені закінчити справу". Коли смерть прийде, вона прийде, і наше життя закінчиться. Коли наш час скінчиться, вже нічого не вдієш, аби його продовжити. Смерть не вдасться підкупити. Ми можемо підтримувати своє тіло на апараті життєзабезпечення, але який сенс залишатися в стані "овоча", адже наше життя все одно в якийсь момент закінчиться.

Третій пункт в темі смерті полягає в тому, щоб дослідити, що може стати нам у поміч, коли ми опинимося на порозі смерті. Ми не можемо взяти з собою ні грошей, ні друзів, ні сім'ю. Навіть якщо ми збудуємо піраміду і запхаємо всіх їх туди під час смерті, вони насправді не вирушать із нами. З буддійської точки зору, те, що дійсно допомагає нам після смерті, – це позитивні звички, які ми накопичили в нашому ментальному континуумі.

Можливо, ми зробили багато доброчинної роботи і допомагали іншим, або досягли значного прогресу на духовному шляху: зменшили свій гнів, егоїзм і так далі. Це залишить глибокий відбиток у нашому ментальному континуумі. З точки зору Дгарми-Лайт, ми можемо померти без жалю, відчуваючи, що прожили гідне життя, особливо якщо ми піклувалися про близьких або, у ширшому засягу, зробили певний внесок у суспільство. Ми відчуватимемо спокій, з думкою: "Я прожив хороше, вартісне життя".

З точки зору Справжньої Дгарми, ми можемо померти з упевненістю, що всі позитивні звички, тенденції та інстинкти в нашому ментальному континуумі залишаться і в наступних життях. Ми помремо з відчуттям, що: "У наступних життях я знову здобуду дорогоцінне людське народження. Я народжуся дитиною з дуже позитивними інстинктами". Ми бачимо це на прикладі різних дітей. Деякі діти, коли вони ще зовсім маленькі, завжди плачуть і зляться, тоді як інші – спокійні і доброзичливі до інших. Це результат позитивних звичок, які вони набули в попередніх життях. Якщо ми помираємо в спокійному стані ума, це буде дуже корисно. Сума грошей на нашому банківському рахунку не дасть нам ніякої втіхи, тому що після смерті це будуть лише цифри на екрані комп'ютера.

З огляду на вищезазначене, існує медитація на смерть, де ми можемо уявити, що сьогодні наш останній день. Ми запитуємо себе, чи готовий я померти в будь-який момент? Чи буду я шкодувати про те, як прожив своє життя, якщо помру сьогодні? Сенс цього, безумовно, не в тому, щоб впасти в депресію, а в тому, щоб заохотити себе скористатися цим дорогоцінним людським життям і всіма можливостями, які ми маємо зараз. Ось і вся мета цієї медитації. Справа не лише в тому, що ми старіємо з кожним днем, але й у тому, що ми постійно наближаємося до своєї смерті. З кожним днем минає ще один день, а це означає, що нам залишилося жити на один день менше. Час спливає, і ми не знаємо, скільки ще нам лишилось. Тому ми щиро хочемо використати наше життя якнайкраще, а не просто змарнувати час. Помирати з усвідомленням того, що ми змарнували своє життя, хоча могли б досягти набагато більшого, – достоту жахливо.

Ми маємо прийняти таку ментальну установку: "я не збираюся марнувати свої можливості", але дотримуватись балансу. Не треба фанатично боятись хоч на хвилину припинити роботу чи медитацію і жити в стані постійного страху. Варто розслабитися і зробити перерву, якщо вона нам дійсно потрібна, щоб набратися сил продовжувати далі. Мій улюблений дзен-коан: "Смерть може прийти в будь-який момент. Розслабся". Якщо замислитися, то в цьому є великий сенс. Так, ми можемо померти будь-якої миті, але бути напруженим і фанатично налаштованим щодо цього – згубно для нас самих.

Основний меседж полягає в тому, щоб скористатися перевагами нашого дивовижно дорогоцінного людського життя, але робити це помірковано. Ми можемо розслабитися, коли нам це потрібно, і бути чесними з собою, коли ми насправді не втомилися, а просто лінуємося. Ми маємо намагатися пам'ятати про нашу мотивацію.

Очевидно, що медитації на усвідомлення смерті можна застосовувати як в контексті Дгарми-лайт, так і Справжньої Дгарми. Наприклад, коли є речі, які ми залишили недоробленими, як-от сказати комусь, що ви любите його і цінуєте те, що він зробив, або вибачитися і помиритися з кимось – не треба чекати. Завтра цієї людини може не бути поруч, та й нас теж може не бути. Це урок Дгарми-Лайт, який ми можемо отримати від усвідомлення смерті. Це дуже корисно і допомагає на будь-якому рівні; не заперечуйте смерть, але будьте готові до неї. Ми навіть можемо візуалізувати нашу власну смерть і похорон, що може допомогти зробити це явище трохи більш реальним для нас. Тільки не зациклюйтеся на цьому і не впадайте в хворобливі або депресивні стани!

Далі ми переходимо до розгляду того, що відбувається після нашої смерті. Тут представлено найгірші можоиві стани перенародження і те, наскільки серйозно до цього потрібно ставитися. Знову ж таки, це зовсім не просто, тому що в буддизмі описують не тільки перенародження в царині тварин, гірше за наше теперішнє, але й форми, які ми навіть не можемо побачити.

Коли ми розглядаємо перенародження в формі тварини, ми маємо пам'ятати, що воно включає в себе всі види комах і риб, а також всі існуючі види і типи. Існує багато прикладів того, як жахливо було б переродитися у світі тварин, уявіть лиш увесь страх і страждання, які вони переживають. Коли ми думаємо про перенародження твариною, ми не уявляємо собі пуделя в особняку після манікюру в грумінг-салоні. Скоріше ми думаємо про тарганів і щурів, які викликають у більшості людей огиду, про дрібних комах і риб, яких живцем з'їдають більші тварини, і, звичайно, про тварин, яких люди вирощують і вбивають на промислових фермах.

Емоцію, яку ми відчуваємо щодо таких перспектив у майбутньому, часто перекладають як "жах", але я не впевнений, що це найкраще слово. Воно означає безнадійність, ніби ми нічого не можемо з цим вдіяти. Однак ми можемо щось зробити, щоб уникнути цього, і тому я віддаю перевагу слову "острах", яке означає, що ми дуже, дуже сильно не хочемо, щоб це сталося.

Наприклад, уявімо, що нам призначено дуже нудну ділову зустріч, на яку ми повинні піти. Ми відчуваємо острах. Це буде нудно і нестерпно, але ж ми не жахаємося. Саме таку емоцію ми маємо зароджувати. У нас є це дорогоцінне життя, яке ми можемо втратити в будь-який момент, тому ми хочемо скористатися ним, щоб не стати тарганом в наступному. Було б жахливо бути тарганом, і ми би дуже цього не хотіли, тому ми повинні зробити все, щоб уникнути цього.

У Справжній Дгармі ми говоримо не лише про перенародження в формі тварин і комах, але й про перенародження в царинах привидів і пекла. Ми не повинні соромитися говорити про це; несправедливо до буддизму просто робити вигляд, що цих описів не існує. Натомість ми можемо відкрито сказати: "Я не зовсім це розумію".

Ми можемо говорити про це з точки зору ментальної активності, або, іншими словами, про кожну мить переживання чогось. Кожну мить у нас виникає ментальна голограма – ось що означає бачити, знати, думати про щось тощо. Кожну мить досвіду супроводжує відчуття щастя чи нещастя. Це, власне, те, що відрізняє нас від комп'ютерів. У комп'ютері є інформація, з якою він має справу і, в певному сенсі, володіє нею. Але комп'ютер не відчуває себе щасливим чи нещасним, і він не відчуває інформацію. Те, що ми переживаємо почуття щастя та нещастя це те, що визначає досвід, і спектр щастя та нещастя є надзвичайно широким. Обсяг цього спектру, який ми здатні відчувати, залежить від нашого апаратного забезпечення, тобто від типу нашого тіла.

Це можна розуміти не лише з точки зору щастя і нещастя, але й з точки зору кожного з наших різних органів чуття. Хтось бачить далі, ніж інші, хтось чує краще, ніж інші, а хтось легше переносить спеку та холод, ніж інші. Що стосується тварин, то собака може чути набагато вищі частоти, ніж людина, тому що у нього інший тип тіла, а отже, інше "обладнання". Орел може бачити набагато далі своїми орлиними очима, аніж ми своїми людськими очима. Якщо це справедливо стосовно різних органів чуття, то чому б із спектром почуттів щастя і нещастя мало бути інакше?

Ми можемо включити в цю дискусію задоволення і біль, хоча вони не зовсім однакові. Щастя і нещастя переживаються ментально, в той час, як слова "задоволення" і "біль", принаймні в англійській мові, здебільшого стосуються фізичного контексту. Щодо нашого людського обладнання, то коли фізичні страждання стають занадто сильними, ми втрачаємо свідомість. Від емоційного болю ми відчуваємо шок, і наше тіло може просто відключитися.

Задоволення, з іншого боку, є цікавим. Якщо проаналізувати свербіж, то це насправді інтенсивне задоволення. Це відчуття зовсім не болісне, але насправді занадто приємне, і тому ми інстинктивно чухаємось, аби позбутись його. Це спосіб боротися з хронічними шкірними захворюваннями, що супроводжуються інтенсивним свербінням, а саме: сприймати свербіж як насолоду. Це дуже складно і важко просто спробувати розслабитися і насолоджуватися цим, особливо якщо розчухування може завдати шкоди. Але це можливо. У будь-якому випадку, якщо ми проаналізуємо сексуальне задоволення, то чим інтенсивнішим воно стає, тим швидше ми хочемо досягти оргазму і кульмінації, знищити його.

Отже, ми бачимо, що це людське обладнання, яке ми маємо, здатне відчувати лише певну частину спектру щастя і нещастя, задоволення і болю. Ми також встановили, що тварини можуть відчувати більше в різних сенсорних спектрах, таких як зір і слух. Тому логічно припустити, що можуть існувати й інші типи обладнання, які здатні відчувати більше в спектрах болю, задоволення, щастя і нещастя. Чому б і ні?

Саме про таку ментальну діяльність ми говоримо з точки зору безперервності від життя до життя. Немає жодної причини, чому б вона не могла переживати весь спектр від сильного страждання і болю до суперінтенсивного задоволення і щастя. Це лише питання апаратного забезпечення, яке ми маємо в кожному житті. Це логічний спосіб спробувати принаймні бути достатньо відкритими, щоб розглянути інші форми життя, описані в буддизмі, які ми не можемо побачити. Ми не бачимо амеб, але завдяки науковому розвитку мікроскопів ми можемо побачити і прийняти їх як форму життя. Так само ми не можемо побачити привидів, але з розвитком здібностей ума це стане можливим.

Версія Дгарми-Лайт зводить всі інші сфери до типів людського досвіду. Наприклад, хтось може бути настільки психічно розладнаним, що здається, ніби він живе в пеклі. Це також може допомогти нам викликати співчуття до таких істот і бажання не бути такими в майбутньому. Це чудово працює на рівні Дгарми-Лайт. Однак Справжня Дгарма говорить не просто про людський досвід, а скоріше про досвід, який ми і кожен з нас може мати, на основі ментального континууму. Ця ментальна активність може супроводжуватися будь-чим у спектрі від щастя до нещастя, від задоволення до болю. Безумовно, у майбутніх життях ми не хочемо мати обмежену основу, яка може продукувати тільки жахливі хворобливі переживання, – це ясно.

Чи є спосіб уникнути цього? Це дуже важливе питання! По-перше, ми повинні створити певний позитивний напрямок у нашому житті, який дозволить нам уникнути цих гірших перероджень. Насправді це не тільки дозволить, але й приведе нас до звільнення та просвітлення.

Мені не дуже подобається термін "прихисток", який здається трохи оманливим, оскільки звучить занадто пасивно, ніби ми звертаємося до Будди як до рятівника: "О, Буддо, врятуй мене!". Ми також не схожі на тварин, яких везуть до притулку. Ми говоримо про щось дуже активне, а зовсім не пасивне. Я описую це як надання нашому життю "надійного напрямку"; якщо ми йдемо в цьому напрямку, то захищаємо себе від гірших перенароджень, від неконтрольованого повторення перенароджень взагалі, а також від нездатності допомагати іншим якомога ефективніше.

"Дгарма", слово, яке зазвичай перекладається як вчення Будди, насправді означає превентивний захід. Це те, що ми впроваджуємо, щоб запобігти або уникнути майбутніх проблем і страждань. Ми впроваджуємо ці заходи у своєму житті, щоб уникнути трьох проблем: гірших перенароджень, перенародження як такого і нездатності допомагати іншим повною мірою.

Що ж це за напрямок, який вказує Будда? Напрямок – це власне те, чого досяг сам Будда, а саме повне припинення всіх перешкод, недоліків, плутанини і турбуючих емоцій. Разом з тим Будда реалізував усі позитивні потенціали ума. Саме це напрямок, про який ми говоримо. Власне, ми маємо на увазі саме це, коли говоримо про безпечний напрямок Дорогоцінних і Рідкісних Будди, Дгарми і Санґхи. Дгарма – це те, чого досяг Будда, і його вчення про те, як ми всі можемо досягти того ж. Будда вказує на того, хто осягнув це вчення повною мірою. Санґха – це не просто люди в монастирі чи в нашому буддійському центрі, а радше монаша спільнота. Хоча навіть монашество – це не зовсім те, що мається на увазі під надійним напрямком. Санґха як одна з Трьох Дорогоцінностей – це істоти з високим осягненням, які частково досягли того, чого повною мірою досяг Будда.

Відповідно, це те, що нам потрібно зробити в першу чергу. Ми повинні щиро задати безпечний напрямок свого життя; це те, над чим ми працюємо. Така наша мета: досягти того, чого досяг Будда, пройти шлях, який він пройшов повністю, а Санґха – частково. Впровадження цього напрямку в наше життя має неймовірно величезне значення на всіх рівнях, тому що тепер наше життя дійсно має сенс і напрямок. Ми працюємо над собою, щоб позбутися своїх недоліків і реалізувати свій потенціал. Якщо ми це зробимо, то загалом будемо емоційно щасливішими, бо не будемо думати: "Я не знаю, в чому сенс життя. Я не знаю, що я тут роблю, моє життя не має сенсу". Це жахливий стан ума, і коли люди так думають, це часто означає, що їхнє життя обертається навколо грошей. Як би банально це не звучало, але правда в тому, що "за гроші щастя не купиш".

Тепер у нас є цей безпечний напрямок у житті. Виходячи з цього, який спосіб уникнути гірших перенароджень? Метод полягає в тому, щоб не діяти деструктивно: фізично, вербально чи ментально. Це означає, що ми намагаємося уникати будь-якої з цих трьох дій під впливом турбуючих емоцій, як-от гнів, жадібність, прив'язаність, наївність, ревнощі, зарозумілість і довгий список інших. Найкращий спосіб скористатися перевагами цього дорогоцінного людського життя прямо зараз, на початковому рівні, – це уникати деструктивних дій, висловлювань і думок.

Але робити це потрібно в рамках буддизму. Взагалі, всі релігії вчать не діяти деструктивно, наприклад, не вбивати і не красти, але особливістю буддизму є те, що це не є законом. Не існує закону, створеного якоюсь божественною істотою, законодавчим органом чи урядом. Буддійська етика не ґрунтується на підпорядкуванні закону, на кшталт: "Дотримуйся закону, інакше будеш покараний". Що стосується цивільного права, ми можемо запропонувати хабаря або, можливо, найняти хорошого адвоката, щоб уникнути покарання. Крім того, це не означає, що коли ми підкоряємося закону, ми хороша людина, а якщо не підкоряємося, то погана або злочинець. Послух не є основою буддійської етики.

Важливо знати, що в буддизмі вважається за благотворчу поведінку. Ми можемо розібратися в цьому з огляду на деструктивну поведінку. Наприклад, одним із способів вбивати або забирати життя є полювання. Але якщо ми ніколи не полювали і не мали інтересу до полювання, то те, що ми не робимо цього, не вважається конструктивною поведінкою, навіть якщо це хороша річ. Конструктивна поведінка – це коли ми відчуваємо, що хочемо прихлопнути комара, але не діємо зі своїх емоцій. Ми розуміємо, що ця дія зумовлена злістю і егоїзмом. Ба більше, ми знаємо, що, вбиваючи комара, створюємо сильну звичку чинити так з усім, що нам не подобається. Тому замість того, щоб вбивати комара, ми знаходимо мирний спосіб владнати з ним, наприклад, ловимо його в склянку і виносимо на подвір’я. Конструктивна дія полягає в тому, щоб утриматися від вбивства іншої істоти, коли ми дійсно хочемо її вбити. Ми утримуємося, тому що розуміємо причину і наслідок. Конструктивні дії такого штибу створюють сильний позитивний потенціал у нашій свідомості.

Існує ще потужніший рівень конструктивних дій, який полягає в тому, щоб не тільки не вбивати комара, але й нагодувати його. Ми можемо дати йому трохи нашої крові. Зрештою, у нас її багато. Є кілька людей, яких я зустрічав, які здатні це зробити. Просто те, що ми не вбиваємо, не є такою великою позитивною дією, як нам здається.

Отже, в буддизмі основа етики полягає в розумінні того, що певні дії призводять до певних результатів, і в розрізненні того, що може бути шкідливим, а що корисним. Наприклад, якщо ми діємо деструктивно, це створить для нас самих нещасний або неспокійний стан ума. Ми діємо так через нашу заплутаність. По-перше, ми можемо не знати, що деструктивна поведінка насправді є саморуйнівною, як, наприклад, коли ми стаємо залежними від наркотиків чи алкоголю. Крім того, ми можемо думати, що якщо ми будемо постійно під кайфом або п'яні, то зможемо уникнути проблем.

Отже, розуміючи основу етичної поведінки, ми усвідомлюємо, що коли ми діємо деструктивно, це не тому, що ми погані, а тому, що ми заплуталися. Коли інші діють деструктивно, це не тому, що вони погані і заслуговують на покарання, а тому, що вони дуже розгублені і стурбовані. Вони стають об'єктами співчуття, і ми хочемо допомогти їм позбутися цієї розгубленості. Так, можливо, нам доведеться замкнути їх у в'язниці, якщо є ймовірність, що вони продовжуватимуть завдавати шкоди іншим людям, але це має бути зроблено з іншим менталітетом. Нам не потрібно їх карати чи кривдити, але в певному сенсі спробувати допомогти. У них є ментальний континуум, який триватиме вічно, і якщо ми не спробуємо якось реабілітувати їх зараз, вони просто продовжуватимуть діяти в дуже деструктивний спосіб у майбутньому.

Однак на цьому початковому рівні ми зосереджені головним чином на собі і хочемо уникнути неприємних ситуацій у майбутньому, тобто або в цьому житті (в погляді Дгарми-Лайт), або в майбутніх життях (в погляді Справжньої Дгарми). На цьому рівні ми використовуємо це дорогоцінне людське життя, знаходячи безпечний напрямок. Ми починаємо цінувати це життя, тому що знаємо, що можемо його втратити, і хочемо бути впевненими в тому, що в майбутньому у нас будуть дорогоцінні людські життя. Вони необхідні нам, адже для досягнення цілей звільнення і просвітлення знадобиться багато часу. Так само як Дгарма-Лайт є сходинкою до Справжньої Дгарми, цей початковий рівень, який ми розглянули, є сходинкою до середнього та просунутого рівнів.

Початкова мотивація починається з того, щоб цінувати наше неймовірно дорогоцінне людське життя. У нас є тіло, у нас є можливості, і, перш за все, у нас є наш людський інтелект. Немає майже нічого, чого б ми не могли досягти, якщо докладемо до цього достатньо зусиль.

Ця дивовижно сприятлива ситуація, в якій ми зараз опинилися, не буде тривати вічно, тому що ніщо не може тривати вічно. Не має значення, наскільки ми багаті, чи знамениті, чи маємо багато друзів, чи міцне наше фізичне здоров’я – ми помремо. І немає нічого, що могло б це змінити. Ба більше, ми не можемо знати, коли настане наш час. Кажуть, що якщо ми по-справжньому усвідомлюємо смерть, то для нас буде неможливо жити звичайним життям.

Коли ми побачимо, що це життя крихке і може закінчитися будь-якої миті, ми почнемо думати про те, що буде після смерті. Оскільки існує так багато можливих станів, в яких ми можемо народитися, і багато з яких є справді кошмарними, ми задаємо безпечний напрямок нашому життю.

Цей безпечний напрямок спонукає нас утримуватися від деструктивних дій, які спричиняють майбутні страждання, і долучатися до конструктивних дій, які спричиняють майбутнє щастя. Таким чином, ми забезпечуємо власне майбутнє перенародження в кращих станах.