Прихисток: надійний і змістовний напрямок в житті

Прихисток у Трьох Дорогоцінностях – Буддах, Дгармі та Санґсі – це основа всіх буддійських учень. Саме прийняття прихистку відрізняє буддиста від небуддиста. Коротко кажучи, Дгарма – це методи роботи над собою, а також мета, досягти якої може кожен. Будди – це ті, хто навчав методів Дгарми і досяг мети в усій повноті, а Санґха – ті, хто досяг її лише частково. Насправді слово "Дгарма" означає "захисні засоби", тобто заходи для запобігання проблемам, які ми можемо створити самим собі, а можливо, й іншим. Це дії, які ми робимо, аби себе захистити.

Хоча початковий санскритський термін шарана, який зазвичай перекладають як "прихисток", означає "захист" або навіть "укриття", нам важливо розуміти його правильно. Правильна конотація в цьому випадку випливає зі змісту Дгарми: ми не просто пасивно підкоряємося певному зовнішньому джерелу, яке нас захищає. В буддійському контексті "прийняття прихистку" означає дуже активну діяльність: аби  захистити себе, ми повинні щось робити.

Розглянемо приклад, який часто наводили мої вчителі. Припустимо, йде дощ, а ми бачимо печеру поруч. Якщо ми тільки говоримо: "Я приймаю прихисток у цій печері. Я піду в печеру, щоб там сховатися", – і продовжуємо просто стояти зовні під дощем, повторюючи ці слова, це нам не допоможе. Ми повинні насправді увійти в печеру. Так само, якщо просто казати: "Я приймаю прихисток у Будді, Дгармі та Санґсі й іду до них, щоб знайти прихисток", – але насправді не йти в цьому напрямі й не робити це частиною свого життя, це нам не допоможе. Щоб сховатися від проблем, необхідно втілити в життя те, що уособлюють Три Дорогоцінності. Саме тому я використовую терміни "надійний напрямок" і "вибір надійного напрямку в житті".

Повернемося до образу печери. Недостатньо просто забратися туди і сподіватися, що завдяки цьому укриттю ми не тільки не промокнемо, а й якимось чином врятуємося від усіх життєвих труднощів. Суть у тому, що ми повинні постійно працювати над собою, намагаючись наблизитися до ідеалу, який символізують Будда, Дгарма і Санґха. Якщо ми думаємо, що достатньо прийти під захист Будди, Дгарми і Санґхи, то легко сплутаємо Три Дорогоцінності з християнською ідеєю про особистого рятівника, вважаючи, що Будда якимось чином нас врятує: тоді Будда уподібнюється до Бога, а Санґха – до святих. Зрештою, християнство неявно впливає на більшість західних людей. Виходячи з цих уявлень, ми починаємо молитися, щоб якась надприродна сила дивовижним чином нас врятувала, або, якщо використовувати буддійську термінологію, звільнила від усіх проблем і страждань.

Тоді достатньо було б отримати тибетське буддійське ім'я, носити червоний шнурок, начитувати магічні слова мантри і старанно молитися – і тоді ми будемо врятовані. Особливо читаючи молитви і практики тибетською, яка нам абсолютно незрозуміла, ми можемо вважати, що так вони мають ще більшу містичну силу. Дзонґсар К'єнце Рінпоче, великий лама, нещодавно приїжджав в Берлін, де я мешкаю. Він сказав щось по-справжньому глибоке. Рінпоче поставив питання: скільки тибетців стали б практикувати буддизм, якби їм потрібно було читати тексти всіх практик німецькою мовою, записані тибетськими буквами, абсолютно не розуміючи, що вони вимовляють? Звісно, всі засміялися. Але якщо замислитися, це досить глибока тема, чи не так? Дуже важливо подолати схильність до того, щоб уважати, ніби прихисток дарує чарівне розв'язання всіх проблем і що нам просто потрібно, у певному сенсі, віддатися вищій силі.

По-справжньому важливе питання: "Що я роблю зі своїм життям? У якому напрямку воно йде?" Можливо, багато хто з нас приходив до усвідомлення того, що наше життя йде в нікуди і, схоже, просто рухається по колу. Тут необов'язково говорити про коло в глибшому сенсі як про цикл перенароджень тощо. Безглуздим і безцільним здається саме наше повсякденне життя. Навіщо ми взагалі живемо? Такий стан дуже пригнічує, чи не так? Він не дуже щасливий. Отже, нам потрібен осмислений напрямок, якась мета, і ми маємо привнести її у своє життя самостійно. Це активний процес. Якщо в нашому житті є сенс або мета, ми знаємо, що робимо, і це додає нам упевненості, ми почуваємося більш захищеними, чи не так?

Яку мету можна поставити в житті? Зазвичай ми визначаємо її, виходячи з незадовільної ситуації, в якій перебуваємо зараз і з якої хочемо вибратися. Можна сказати, що на засадничому рівні всі хочуть бути щасливими і ніхто не хоче бути нещасним. Це буддійська аксіома, в якій є частка істини і з погляду біології. Ми хочемо уникнути болю, страждань, труднощів. Цього прагнуть навіть комахи та черв'яки, чи не так? Така наша мета.

Тепер питання в тому, про яку кількість страждань або незадоволеності йдеться. Чи зможе наша мета розв'язати не тільки цю, а й усі інші проблеми? Приміром, якщо наша проблема полягає в бідності, в економічних труднощах, ми можемо прагнути знайти хорошу роботу і заробити багато грошей або ж стати великим злочинцем і швидко розбагатіти. У будь-якому разі ми хочемо якимось чином отримати багато грошей. Але якщо подивитися на багатих людей і щиро з ними поспілкуватися – за умови, що вони чесно розкажуть про своє життя, – ми виявимо, що вони не такі вже й щасливі. Їм завжди недостатньо грошей. Скільки б мільйонів у них не було, вони завжди хочуть більше і ніколи не вдовільняються.

Мені це здається дуже цікавим. Є люди, у яких, скажімо, був мільярд доларів, але через світову економічну кризу від цієї суми залишилася лише половина. Тепер вони не хочуть робити пожертвування чи брати участь у благодійності, бо в них є лише пів мільярда і вони не почуваються впевненими. Їм здається, що вони повинні зберегти ці гроші і повернути втрачену половину, перш ніж зможуть ділитися багатством з іншими. Щодня вони стежать за звітами фондового ринку і постійно переживають, що можуть втратити ще дещицю грошей. Іноді їм доводиться наймати особисту охорону або іншим чином забезпечувати собі безпеку, адже вони бояться, що хтось украде речі з їхнього будинку або викраде дітей. Це часто трапляється з багатими людьми в Південній Америці. Ба більше, їм постійно здається, що оточуючі ставляться до них доброзичливо тільки тому, що хочуть отримати їхні статки. Вони завжди підозрюють, що кожен, хто з ними люб'язний, просто полює за їхніми грошима. У цих людей немає проблем із бідністю, але в них, без сумніву, є інші складнощі, пов'язані з багатством.

Крім багатства в буддизмі йдеться і про інші так звані "мирські цілі". Хоча слово "мирський" в англійській мові має негативну, майже осудливу коннотацію, суть не в цьому. Мій учитель, Серконґ Рінпоче, пояснював, що справжній сенс цього терміна можна зрозуміти, розглядаючи значення двох складів тибетського слова джіг-тен, яке перекладають як "мирський". Тибетський термін означає об'єкт, основа якого (тен) з часом розпадеться (джіг). Очевидно, якщо те, до чого ми прагнемо, з часом зруйнується, це не принесе нам тривалого щастя. Така мета лише примножить наші проблеми, адже в неї немає стійкої основи.

Скажімо, наша ціль в житті – створити чудову сім'ю і виростити багато дітей. Ми припускаємо, що вони подбають про нас у старості і завдяки цьому ми будемо почуватися дуже щасливо та захищено. Але це не завжди виходить так ідеально, правда? Інший приклад – прагнення до слави. Що популярнішими ми стаємо, то більше люди нас турбують і намагаються зайняти наш час. Подивіться на зірок кіно: вони не можуть навіть вийти на вулицю, не маскуючись, адже інакше їх оточує натовп людей, які намагаються відірвати клаптик їхнього одягу абощо. Насправді бути суперзіркою дуже непросто.

Якщо уважно подивитися на наше життя, стає зрозуміло, що сама по собі комфортна матеріальна ситуація або приємні в емоційному плані стосунки з оточуючими не розв'язують усі наші проблеми на досить глибокому рівні. Допоки ми відчуваємо гнів, прив’язаність, заздрість, ревнощі, зарозумілість, наївність і подібні до них почуття, у нас, як і раніше, виникатимуть труднощі – незалежно від того, якого успіху ми досягли на так званому "мирському" рівні.

У буддизмі міркують з погляду майбутніх життів, розглядаючи всі страждання і жахливі речі, які можуть трапитися з нами в майбутніх життях. Це станеться, якщо у нас є так звані "турбуючі емоції", на основі яких ми здійснюємо компульсивні дії, створюючи негативний потенціал. У буддизмі дуже ясно говориться, що цього необхідно уникати, бо це для нас корисно. Тому що негативний потенціал призводить до проблем і нещастя.

Але оскільки більшість західних людей не вірить або не цілком упевнені в тому, що майбутні життя існують, обговорювати цю тему можливо навіть із погляду поточного життя. Досліджуючи власне життя на глибинному рівні, ми виявимо, що справжнє джерело наших емоційних складнощів знаходиться в нас самих. Зовнішні чинники – всього лише обставини, які провокують ці внутрішні причини. По суті, саме емоції, що турбують, – гнів, прив’язаність, жадібність тощо – крадуть у нас спокій ума і щастя, а також заважають нам проявляти власні позитивні якості. Наприклад, ми намагаємося комусь допомогти (це позитивна якість), але згодом починаємо сердитися на цю людину. Можливо, ми хочемо дати добру пораду, але, якщо людина не слухає нас або починає сперечатися, ми втрачаємо терпіння. Ці турбуючі емоції не дають нам змоги по-справжньому допомагати іншим.

Особливо складно, коли таке відбувається у стосунках із нашими дітьми. Нам здається, що ми знаємо, як їм краще вчинити. Але вони не слухають наші поради, і тоді ми втрачаємо терпіння і злимося. Це дуже ускладнює стосунки з дітьми, чи не так? Нам потрібно зрозуміти найголовніше: якщо не намагатися це змінити, ситуація буде лише погіршуватися. Можливо, з роками ми трохи пом'якшимось, бо матимемо менше сил, однак це не означає, що гнів і подібні емоції зникнуть самі по собі. Вони не згасають.

У зв'язку з цими перспективами ми повинні розвивати те, що в буддизмі називають "боязню". Але в багатьох мовах "боязнь" – складне слово з поганою репутацією. Іноді я вважаю за краще використовувати термін "острах" (dread), але його не так легко перекласти іншими мовами. "Острах", скоріше, означає, що ми дійсно не хочемо, щоб подія відбулася. Наприклад, нам потрібно піти на дуже нудні робочі збори. Не сказати, що ми боїмося, скоріше просто не хочемо туди йти.

Якщо бути точнішим, слід розрізняти два типи страху, чи то страх перед жахливими майбутніми перенародженнями, чи то перед нещасною старістю, чи то будь-який інший. Є страх, з відчуттям якого ми не бачимо виходу: ми відчуваємо тільки свою безпорадність і безвихідь ситуації. Таке переживання нас майже паралізує, чи не так? Цей тип страху я вважаю нездоровим, хоча ми часто його відчуваємо. У контексті прихистку йшлося про інший страх, відчуваючи який ми бачимо спосіб уникнути проблем. Отже, ситуація не безнадійна і ми зовсім не безпорадні. Але, як я говорив раніше, це не означає, що з'явиться надприродна сила або істота і врятує нас із жахливого становища: потрібно лише старанно молитися, і нас звільнять і захистять від страху.

Насправді ми можемо, у певному сенсі, захистити самих себе. Що дасть нам змогу уникнути всіх проблем, з якими ми стикаємося в житті? Як таке можливо? У найширшому контексті, це можливо через те, що всі причини наших проблем – гнів, жадібність, прив'язаність та інше – виникають через хибні уявлення щодо реальності. Насправді турбуючі емоції не є невіддільними властивостями ума: їх можна усунути назавжди – так, щоб вони більше не повернулися. Дорогоцінність Дгарми вказує, що можна досягти їх "істинного припинення".

Якщо не вдаватися в подробиці, коли в буддизмі говорять про ум, то мають на увазі індивідуальну ментальну діяльність, яка відбувається кожну мить нашого життя, навіть під час сну. Ум належить до суб'єктивного емпіричного аспекту цієї ментальної активності, тоді як наука про мозок описує її фізіологічну основу. В будь-якому випадку, природа ментальної діяльності така, що її необов'язково супроводжують хибне сприйняття, гнів тощо. По суті, в кожен момент часу відбувається ось що: виникає те, що можна описати як ментальну голограму. Так, з точки зору фізики в наші очі потрапляють фотони, де вони перетворюються на електричні імпульси, які за допомогою нейромедіаторів спрямовуються в головний мозок. Потім мозок створює з них внутрішню голограму. Тоді ми говоримо "я це бачу", вірно? Зрозуміло, цей процес сильно відрізнятиметься залежно від того, чи відбувається він у клітинах ока людини, павука або мухи. Ми чуємо завдяки схожому процесу, що протікає за допомогою вібрацій, які називають "звуковими хвилями". Ментальні голограми можуть бути голограмами будь-якого чуттєвого сприйняття або навіть думки.

Здатність бачити відрізняється від фотографування, під час якого фотони потрапляють у фотоапарат, перетворюються на електричні імпульси, а потім створюють знімок. Фотографування і створення ментальної голограми – не одне й те саме, тому що останнє передбачає "пізнавальну залученість" в об'єкт сприйняття. Ми можемо усвідомлювати або не усвідомлювати цей об'єкт, але під час виникнення ментальної голограми присутній пізнавальний аспект.

Ментальна діяльність також відрізняється від роботи комп'ютера. Ми натискаємо на кнопочки, і електричні імпульси спрямовуються в пристрій, який перетворює цю інформацію на зображення на екрані або на звук динаміка. Можна сказати, що у комп'ютера в певному сенсі є здатність пізнавати, оскільки він обробляє інформацію за допомогою штучного інтелекту. Однак комп'ютер і жива істота – це не одне й те саме. Від комп'ютера нас відрізняє рівень щастя або нещастя, який ми відчуваємо під час ментальної діяльності. У комп'ютера немає таких переживань. Він не почувається щасливим чи нещасним і не думає з прикрістю: "Ох, сталася внутрішня помилка, і, коли мене перезавантажили, я втратив документ, над яким працював!" Тоді як ми можемо дуже засмутитися, якщо таке трапиться.

Ментальна активність відбувається кожної миті нашого життя: виникає ментальна голограма, ментальна залученість щодо неї та переживання певного рівня щастя чи нещастя. Навіть коли ми спимо, виникають голограми, приміром, темряви, а залученість у цей час проявляється в неусвідомленні. Однак трохи усвідомлення залишається, інакше ми б не почули будильник. Отже, усвідомлення не відключається повністю. Навіть якщо нам нічого не сниться, у нас усе одно є почуття, хоча б нейтральне, тобто ми ні щасливі, ні нещасні. Якщо ж ми бачимо сон, то, безумовно, можемо відчувати почуття щастя і нещастя, а також гнів, жадібність тощо. Однак турбуючі емоції не є невіддільною частиною цього процесу, який відбувається від моменту до моменту.

Звісно, існує безліч дуже складних ланцюжків міркувань, за допомогою яких можна розвинути впевненість у фундаментальній чистоті ментальної діяльності, але зараз це не наша тема. Однак що більше ми про це розмірковуємо, то більше переконуємося в тому, що повністю позбутися турбуючої частини ментальної діяльності можливо.

Зрештою, визначення емоцій, що турбують, полягає в тому, що, виникаючи, вони позбавляють нас спокою ума і самовладання. У результаті ми здійснюємо всілякі компульсивні дії, основані на гніві, жадібності тощо, і це лише призводить до численних проблем. Наприклад, ми втрачаємо самовладання і кричимо на когось, бездумно кажемо якісь речі, а пізніше дуже шкодуємо про це. С усім тим, це створює так званий "негативний потенціал", який пізніше призводить до того, що ми відчуваємо нещастя.

Якщо в майбутньому ми справді хочемо уникнути проблем на глибшому рівні, необхідно усунути всі турбуючі емоції й омани. Позбутися їх справді можливо, бо вони не притаманні природі ума (ментальної діяльності). Крім того, якщо розглянути ментальну діяльність, яка відбувається щомиті, ми побачимо, що в неї є вражаюча особливість – здатність розуміти. Ми можемо пізнавати. До того ж у нас є такі позитивні якості, як любов, співчуття та інші, які можна розвивати.

У чому ж різниця? Аспекти, що турбують, ґрунтуються на заплутаності. Позитивні ж (до прикладу, розуміння) – на реальності. Наведемо дуже простий приклад: заплутаність може проявлятися у вигляді таких думок: "Я центр всесвіту. Я найважливіший. Я завжди маю домагатися свого. Я завжди маю бути в центрі уваги", – і так далі. Тому ми гніваємося, якщо не опиняємося в центрі уваги і не добиваємося свого. Ми уподібнюємося собаці і починаємо лаяти і гарчати: "Ти не зробив це так, як я хотів". Усе це ґрунтується на помилковому сприйнятті, заплутаності. Реальність така, що всі ми тут є рівними: кожен хоче отримати бажане, але це неможливо. Реальність така, що ми повинні якимось чином навчитися уживатися з усіма.

Що більше ми досліджуємо, то ясніше бачимо, що наша заплутаність просто не витримує перевірки: вона хибна. З іншого боку, правильне розуміння можна перевірити: воно істинне. З цієї причини розуміння сильніше і може переважити заплутаність. Якщо за допомогою зосередження і дисципліни безперервно підтримувати правильне розуміння реальності, хибне сприйняття не зможе виникнути знову. З ним буде покінчено.

В цьому вся суть прихистку. Який напрямок у житті ми обираємо? Який сенс йому надаємо? Яку мету собі ставимо? Ми прагнемо "істинного припинення" заплутаності, омани: наша мета – повністю її позбутися, щоб вона ніколи не виникла знову. Заплутаність – справжня причина наших проблем, як у цьому житті, так і в майбутніх. Ми можемо позбутися її повністю і назавжди, тому що від початку вона не властива ментальній діяльності. Її можна усунути, замінивши правильним розумінням. Звільнившись від заплутаності, ми перестанемо відчувати турбуючі емоції і створювати собі проблеми та страждання.

Тут задіяні два аспекти. З одного боку, ми можемо назавжди позбутися всіх турбуючих емоцій, а з іншого – розвинути позитивну сторону, тобто правильне розуміння. Можна розглянути це в контексті основної теми, або структури вчень Будди, назву якої зазвичай перекладають як "чотири благородні істини". Перша істина – істинні страждання – відноситься до всіляких проблем, з якими ми стикаємося. Наступна – це справжні причини наших труднощів, тобто заплутаність. Третя істина полягає в тому, що можна досягти істинного припинення всіх проблем, і вони ніколи більше не виникатимуть. І остання – ми досягаємо істинного припинення за допомогою "істинного шляху". Що стосується слова "шлях", необхідно знати, що тут мається на увазі спосіб розуміння, який служить шляхом. Це розуміння, яке принесе істинне припинення страждань і водночас стане результатом позбавлення всіх емоцій, що турбують.

Очевидно, саме цей напрямок ми вибираємо в нашому житті – напрямок до істинного припинення і до істинного шляху: це і є прихисток Дгарми. Ось що ми маємо на увазі, коли говоримо про роботу над собою.

Ми намагаємося дедалі більше позбуватися турбуючих емоцій і розкривати наш позитивний потенціал – під впливом здорового остраху. Ми розуміємо, що, якщо продовжимо жити так, як живемо зараз, на нас чекають проблеми – навіть якщо ми будемо знамениті та матимемо багато грошей і друзів. Бо ми, як і раніше, відчуватимемо жадібність, невпевненість, гнів тощо. Ми побоюємося цих труднощів, але водночас бачимо, що їх можна уникнути. Так само можна побоюватися обпектися, але розуміти, що цього не станеться, якщо проявити обережність. Ми боїмося, але це здоровий страх: не йдеться про параною.

Чи ми розуміємо, що станеться в старості, якщо ми продовжимо злитися і кричати на оточуючих, особливо на рідних і друзів? На нас чекає доля самотніх людей похилого віку: ніхто не захоче нас відвідувати й піклуватися про нас, тому що з нами важко спілкуватися. Якщо ми тільки й робимо, що скаржимося і кричимо на людей, хто захоче бути поруч із нами? Ніхто. Ми не вирішимо цю проблему, якщо просто заведемо більше дітей, які почуватимуться зобов'язаними опікуватися нами, або накопичимо на рахунку достатньо грошей, щоб жити в комфортному будинку для людей похилого віку, – бо в будь-якому разі ми будемо нещасними. Простіше кажучи, нам допоможе тільки робота над собою.

Нам часто здається, що наша особистість незмінна і що ми просто такі, як є: "У мене поганий характер, і вам краще навчитися з цим жити". Однак це не працює, правда? Ми можемо усунути всю складову, що турбує, і проявити всі позитивні якості. Ми приймаємо цей напрямок, виходячи зі здорового страху перед тим, що може трапитися, якщо не працювати над собою, а також на основі впевненості, що можна позбутися турбуючих емоцій і розвинути позитивні якості.

Якщо ми хочемо працювати над собою, користуючись методами так званої "магаяни", або Обширної Колісниці, до переліченого вище слід додати співчуття. Магаянський підхід у цьому разі полягає в питанні: як можна допомагати іншим, якщо ми на них сердимося? Ми справді хочемо допомагати іншим, але боїмося все зіпсувати, якщо продовжимо відчувати до них гнів, прив'язаність, ревнощі тощо. Щоб якнайкраще допомагати іншим, необхідно позбутися всіх турбуючих емоцій і заплутаності. У нас дуже сильне бажання допомагати оточуючим, але нам страшно, що зробити ми зможемо не так багато. Нам не вистачає терпіння, розуміння тощо. Ми боїмося, що принесемо оточуючим більше шкоди, ніж користі. Можливо, нам навіть страшно, що в нас не вийде виростити власних дітей. Це було б жахливо, чи не так? Цей страх спонукає нас обрати надійний і розумний напрямок у нашому житті, тобто працювати над собою.

Робота з Дгармою дуже важлива в повсякденному житті. З точки зору прихистку це означає, що нам треба бути дуже чесними перед собою щодо нашої ситуації та проблем. У всіх є проблеми і турбуючі емоції, і в цьому немає нічого особливого. Одні турбуючі емоції можуть бути сильнішими за інші – тут можливі різні варіанти, – але емоційні труднощі є у всіх. Зараз ідеться не про людей із глибокими психологічними порушеннями. Ми говоримо про складнощі, які більшість людей вважають нормальними. Але небезпека полягає в тому, що ми вважаємо природним іноді злитися або скупитися, бути егоїстичними, ревнивими тощо. Ми думаємо, що це нормально. Однак така поведінка не нормальна, бо вона створює проблеми і нам, і оточуючим, яким ми, можливо, намагаємося допомогти.

Наша мета не в тому, щоб навчитися жити, змирившись із гнівом або стримуючи його, поки він кипить усередині. Ми прагнемо не просто послабити турбуючі емоції, а повністю їх позбутися. Нам недостатньо іноді розвивати деяке розуміння. Ми хочемо розвинути досконале осягнення реальності, щоб достеменно і назавжди пізнати, як існуємо ми, як існують всі інші істоти, навколишній світ тощо. Усе це можливо, оскільки природа нашої ментальної діяльності у своїй основі чиста і має потенціал усіх позитивних якостей.

Коли ми говоримо про об'єкти, що визначають наш напрямок, або прихисток, мова йде про Будду, Дгарму і Санґху. Їх можна розуміти на кількох рівнях. У кожної з Трьох Дорогоцінностей є явний і найглибший рівень, а також те, що їх символізує. Давайте розглянемо позитивні якості явного рівня кожного об'єкта прихистку.

Тіло будди має надприродні фізичні якості й особливі характеристики. Наприклад, будди здатні миттєво переміщатися всюди, проявляти свої тіла в незліченних формах, перебувати скрізь одночасно і так далі. Усе це більше схоже на фантастику: в таке нелегко повірити. До того ж коли будда говорить, кожен розуміє сказане власною мовою і ясно чує його, хоч би як далеко будда перебував. Ба більше, будда – це любляча і всезнаюча істота: він або вона любить усіх однаковою мірою, розуміє і знає все одночасно.

Знову ж таки, звучить як щось досить нереалістичне, у що важко повірити. Якщо обмежитися цим рівнем уявлень про будд, є небезпека зрозуміти все неправильно. Складається враження, що нам розповідають про фантастичну, позамежну істоту, майже Бога, чи не так? Хоча, скажімо – для різм-тя , всезнання будди полягає не в тому, що він або вона знає телефонний номер кожної людини на планеті. Будда знає всі причини, через які кожен опинився в певній ситуації, а також усі чинники, які впливають на людину. Коли будда дає вчення, він усвідомлює всі наслідки, до яких ця дія призведе: йдеться про те, як вчення вплине не тільки на слухача, а й на всіх, хто буде з цією людиною взаємодіяти. Тому будда точно знає найкращий спосіб, як слід навчати кожну істоту. Це чудово, вірно? Було б прекрасно мати таку здатність.

У нас є впевненість у тому, що будда розуміє, як нам допомогти. Ми думаємо: "Будда розмовляє моєю мовою і явиться мені, щойно він мені буде потрібен". Якщо ж ми починаємо вважати будду Богом, наше ставлення стає більш особистим: "Будда допоможе саме мені. Він мене зрозуміє. Ніхто мене не розуміє, а будда зрозуміє". Хоча ми знаємо, що любов будди спрямована на всіх однаково, ми думаємо: "Чудово! Хоча я б вважав за краще, щоб він любив мене більше за інших. Але і так нормально". Будда однаково любить усіх істот, і, схоже, у такої любові є перевага: для будди абсолютно не має значення, що ми робимо. Необов'язково йому молитися або робити підношення: він допоможе нам у будь-якому разі. Отже, це економно. Нам зовсім не доведеться платити: яка вдала угода! До того ж у будди стільки терпіння: він ніколи не ревнуватиме, якщо ми підемо до вчителя іншої традиції, не буде гніватися і не вдарить нас блискавками або чим-небудь подібним. Це досить безпечно.

Це поширена помилка, яку ми робимо свідомо чи несвідомо. Ми розглядаємо будду як безпечнішу і вигіднішу заміну Богу. У вченнях говориться, що будда не підведе нас тощо, – це звучить чудесно. Але потім ми читаємо, що насправді будда не може усунути наші страждання так, ніби витягнути тернину зі стопи. Будди не всемогутні. Але ми не сприймаємо це серйозно. Таким є явний рівень будди і звичайні уявлення про нього. Але якщо ми зупинимося на цих ідеях, не прагнучи глибшого розуміння, є небезпека, що будда просто замінить нам особистого Бога, який має нас врятувати.

Ми бачимо зображення будд на картинах і статуях. Звісно ж, вони красиві, але чи не плутаємо ми їх із православними іконами? Що вони собою являють? Чи практикуємо ми ідолопоклонство, яке засуджують мусульмани? Що відбувається насправді? Чи справді ми повинні кланятися статуї? Мені здається проблематичним обмежуватися таким рівнем уявлень про будду. Є ймовірність неправильно все  зрозуміти. Звісно, деяким людям може бути дуже корисно розглядати будду в такий спосіб, але це не найглибше розуміння. У цьому випадку Будда майже перетворюється на Бога: його зображають у вигляді статуй і на картинах, а ми їм поклоняємося.

Явний рівень Дгарми – це вчення. Це все те, що Будда осягнув і чого він навчав. Зазвичай це розуміють так: у нас є особистий Бог – Будда – і наші священні писання. Тепер у мене замість Біблії чи Корану є тексти Будди. Ми уподібнюємо їх буддійській Біблії, кожне слово якої священне. Звичайно, потрібно поважати тексти, але Будда сам говорив: "Не вірте нічому зі сказаного мною тільки тому, що це сказав я, з поваги. Перевіряйте все самі, так, ніби купуєте золото". Будда завжди спонукав своїх послідовників бути критичними до його вчень. Якщо ж ми ліниві, нам не хочеться все досліджувати й перевіряти. У повсякденному житті такий рівень розуміння означає таке: Будда нас любить, він нас розуміє, а в священній книзі є всі правила, яких просто потрібно дотримуватися. Звичайно, таке сприйняття можливе – ось тільки насправді це не буддизм. Зрозуміло, для деяких людей це може працювати, однак не потрібно перетворювати буддизм на ще один різновид християнства.

Що ж можна сказати про Санґху? На жаль, на Заході ми звикли називати своєю "Санґхою" всіх членів центру Дгарми, який відвідуємо, що, безсумнівно, не відповідає сенсу цього слова на санскриті та в тибетській мові. Багато хто вважає, що "Санґха" – це просто парафіяни їхньої буддійської церкви. Але що якщо члени центру виявляються дуже неврівноваженими людьми? Чи хочемо ми приймати в них прихисток? Я не намагаюся применшити важливість духовної спільноти однодумців, які прагнуть однієї мети і можуть нас підтримати, дати зворотний зв'язок тощо. Це надзвичайно важливо, але ці люди не об'єкт прихистку.

На іншому рівні під Санґхою ми можемо розуміти монашу громаду, тобто буддійських монахів і монахинь. Але серед них ми теж не завжди зустрічаємо ідеальні приклади, чи не так? Буває, що монаший одяг носять дуже неврівноважені люди. Незважаючи на це, винятково важливо поважати й підтримувати їх, якщо вони прийняли монашество, щоб щиро працювати над собою. Однак деякі монахи та монахині зробили цей вибір лише для того, щоб втекти від життєвих труднощів і, як каже мій друг, отримати безкоштовний обід!

Але є й інший рівень Санґхи. Можливо, ми чули від тантричних майстрів, що насправді Санґха – це так звані "тантричні божества": Ченрезіґ, Тара, Манджушрі тощо. У цьому разі ми можемо почати молитися до Божої Матері Тари або Святої Тари, щоб вона нас врятувала. Звісно, медитативні образи будд, як я їх називаю, або тантричні божества, – у жодному разі не святі, що виконують роль посередників, які допомагають наблизитися до Бога Будди.

Розглядаючи найглибший сенс Будди, Дгарми і Санґхи, ми виявимо, що найглибший сенс Дгарми – це істинні припинення всіх видів заплутаності і справжні збагнення, так звані "істинні шляхи" в потоці ума. Це справжня Дгарма, яка захистить нас від страждань, якщо ми знайдемо її в нашому потоці ума. Ми можемо досягти стадії, коли хибне мислення, турбуючі емоції й стани, а також проблеми припиняться, а всі збагнення будуть присутні повною мірою. Будди – це ті, кому вдалося досягти цього стану і хто дає нам вчення про те, як ми теж можемо його досягти. Слово "Санґха" насправді стосується так званої ар'я-санґхи – просунутих практиків із високим збагненням, які досягли істинних припинень і істинних збагнень частково, але не повністю. Є безліч рівнів і ступенів заплутаності, які потрібно усунути, а також безліч послідовних рівнів осягнення, які дозволяють їх подолати. Позбавлення від хибних думок відбувається поетапно, і ті, хто належить до ар'я-санґхи, поки що звільнилися не від усіх оман і заплутаності, а тільки від їхньої частини. Втім, вони перебувають на шляху до цієї мети.

Будди й ар'я-санґха – великі індійські й тибетські майстри минулого і, в деяких випадках, сьогодення – дуже надихають нас у повсякденному житті. Вони дають нам надію. Ми бачимо або зустрічаємо надихаючу людину, наприклад Його Святість Далай-ламу, і думаємо: "Як він цього домігся?" Завдяки Дгармі. Будда він чи поки що ні – не має значення. Якщо ми зможемо стати такими, як він, – уже добре. Я говорю не тільки про його здатність навчати практично будь-яким темам Дгарми, і не тільки про те, що він найосвіченіший і наймудріший з учителів, і не просто про його розклад, якого він дотримується, постійно подорожуючи навколо світу, даючи вчення, допомагаючи іншим і так далі. Додайте до цього, що в Китаї він ворог народу номер один. Можете собі уявити, як це, коли понад мільярд людей вважають вас дияволом, жахливо поводяться з вашим народом, а ви, як і раніше, ставитеся до них з любов'ю і співчуттям? Його Святість не засмучується і продовжує всі свої справи, зберігаючи щасливий і спокійний настрій. Це неймовірно, правда? Як це можливо, якщо не позбутися всіх турбуючих емоцій і не мати осягнення? Не має значення, чи повністю Далай-лама пройшов шлях до стану будди, чи ні.

Ймовірно, ми не здатні усвідомити всі якості самого Будди, але принаймні можемо бачити якості таких людей, як Його Святість Далай-лама, і це вже дуже надихає. Якщо Його Святість зміг досягти такого рівня, то немає причини, чому ми і всі інші не могли б зробити те ж саме, з огляду на те, що природа ума чиста і має величезний потенціал. Очевидно, потрібно виконати неабияку роботу, але це можливо, і рухатися в цьому напрямку має сенс. Якщо порівняти Далай-ламу з Буддою, безліч великих лам, які дають вчення у наш час, але не володіють усіма якостями Далай-лами, подібні до Санґхи: вони розвинули деякі з цих якостей. І це також дуже надихає.

Що ж спільного у Далай-лами та інших великих майстрів? Різною мірою вони позбулися гніву, жадібності, ненависті, ревнощів і подібних емоцій, а також розвинули приголомшливі чесноти: розуміння, співчуття, терпіння тощо. На прикладі цих лам ми бачимо різні рівні того, чого можемо досягти ми самі. Я часто кажу, що такі вчителі – набагато кращий живий приклад (якщо в нас є можливість із ними спілкуватися), ніж роздуми про Будду, Міларепу та про інших учителів, відчути зв'язок із якими може бути важче. Нам можуть подобатися історії про них, але чи справді ми віримо, що такі люди існували? Ми читаємо, що Ґуру Рінпоче народився з лотоса, але чи можемо ми справді в це повірити? Із цим важко відчувати спорідненість. Натомість можна зосередитися на тому, що в Далай-лами та інших великих майстрів, які нині уособлюють Будду і Санґху, немає певних негативних якостей і є ті чи інші чесноти. Тоді ми зрозуміємо, що здатні зробити те саме. Це і є Дгарма. Ми бачимо, що справжні припинення і справжні шляхи ума – цілком досяжні цілі, і таке розуміння дає нам безпечний, надійний і осмислений напрямок, якого ми можемо дотримуватися в житті.

Що ж на практичному рівні означає прийняти в житті напрямок Будди, Дгарми і Санґхи? Це означає невпинну роботу над собою, в процесі якої ми вчимося все ясніше усвідомлювати, коли починаємо, наприклад, засмучуватися, гніватися або поводитися егоїстично. Ми помічаємо це. Ми не картаємо і не караємо себе, думаючи: "Я такий поганий, такий жахливий, тому що, як і раніше, злюся". Зрозуміло, ми також не впадаємо в іншу крайність, вважаючи це нормальним, думаючи: "Ну і що? Буду таким і далі", – коли ми помічаємо ці прояви. Емоції, що турбують, стають слабшими, навіть якщо ми просто усвідомлюємо їх і маємо намір їх позбутися.

Суть у тому, що, коли в повсякденному житті в нас виникають неспокійні, негативні емоції і ми це помічаємо, найкраще, що ми можемо зробити, – навчитися методів, за допомогою яких можна їх подолати. Якщо ми злимося, потрібно усвідомити, що нам слід розвивати терпіння. Якщо хтось жахливо з нами чинить, це свідчить про те, що людина дуже нещасна. Її щось турбує. Тоді, замість того, щоб сердитися на неї, ми відчуваємо хоча б дещицю співчуття.

Зауважу, що не потрібно, з одного боку, злитися на самих себе за власний гнів, а з іншого, не варто поводитися із собою як із дитиною, вважаючи, що в нас усе гаразд. Ми маємо намір щосили намагатися подолати гнів, оскільки розуміємо, що це можливо. Ймовірно – і навіть напевно, – у нас не вийде позбутися цього дуже швидко, але саме в цьому напрямку ми збираємося працювати все життя. Ми присвячуємо себе цьому, бо знаємо: позбутися всіх негативних емоцій насправді можливо. Вибір цього напряму – не помилка або марна спроба, основана на ідеалістичному мисленні.

Коли ми стикаємося з труднощами і виявляємо, що у нас є трохи терпіння, розуміння або доброзичливості, необхідно усвідомити, що ці якості можуть посилюватися. Ми здатні їх розвивати, це можливо. В інших це вийшло, і нам це теж під силу. В інших немає нічого особливого, і в нас теж немає нічого особливого. Це наш прихисток, надійний напрямок у житті: адже що далі ми просуваємося в цьому напрямку, то більше оберігаємо себе від неприємностей і від проблем.

Необхідно розуміти, що мається на увазі під прихистком, або надійним напрямком, і чому ми слідуємо йому в житті. Він вважається найважливішим і основоположним аспектом буддійської практики. Багато хто схильний спрощувати прихисток, і це дійсно сумно. Найголовніший фактор, який може значно змінити наше життя, – чи справді ми слідуємо цьому напрямку. Прийняти прихисток не означає, що ми просто відвідали церемонію, де нам відрізали пасмо волосся, дали тибетське ім'я, після чого ми почали ходити з червоною мотузочкою і вступили в клуб. Таким чином ми дійсно спрощуємо прихисток і позбавляємо його сенсу. 

Ми маємо поставити собі таке питання: "Я прийняла/в прихисток і вважаю себе буддисткою/ом. То чи по-справжньому я дотримуюся цього напрямку у своєму житті? Чи означає він для мене щось більше, ніж просто вступ до клубу?". Саме над цим нам потрібно попрацювати, якщо ми прийняли прихисток, але в нашому житті від цього особливо нічого не змінилося.. Спроби займатися просунутими практиками без цієї основи навряд чи будуть успішними.