Природа ума

У давньоіндійській традиції основні духовні практики завжди пов'язані з умом, наприклад, з розвитком самадгі, стану поглиненого зосередження, і віпаш'яни, винятково проникливого стану ума. Обидві ці практики працюють з умом, з аспектом мислення та використанням ума; тому дуже важливо визначити, що таке ум.

Існує багато пояснень поняття ума і різних його категорій. Наприклад, у буддизмі є різниця між первинним умом і ментальними факторами. Насправді це є в усіх давніх індійських традиціях.

У буддійській традиції існує кілька різних інтерпретацій різниці між первинним умом і ментальними факторами. Є дві основні: одна з них проводить різницю відповідно до відмінностей в об'єкті ума, а інша – відповідно до сутнісної природи ума. Наприклад, Майтрея у "Відрізненні середини від крайнощів" дотримується першої позиції. Цей перший спосіб розрізнення ґрунтується на відмінності в об'єкті ума: первинний ум зосереджений на об'єкті в цілому, тоді як вторинний ум або ментальні чинники зосереджені на розрізнюванні певних аспектів обʼєкта. Другий спосіб проводить розрізнення з точки зору сторони ума. З первинним умом об'єкти сприймаються умом в цілому, а що стосується ментальних факторів або вторинного ума, то тут об'єкти сприймаються окремими аспектами або функціями ума.

У межах обох цих категорій, первинного ума і ментальних факторів, ми можемо говорити про дві широкі категорії: є ті, що потребують фізичних сенсорних рецепторів, і ті, що не потребують. Ті, що потребують фізичних сенсорних рецепторів, є сенсорним, чуттєвим умом; а ті, що не потребують фізичних сенсорів, є ментальним умом. Тож наше обговорення наближається до того, про що говорять науковці. Отже, ми маємо сенсорну свідомість проти ментальної свідомості, хоча іноді термін "ум" використовується лише для позначення ментальної свідомості.

Існує два типи ментальної свідомості: одна породжується чуттєвим сприйняттям як безпосередньою попередньою умовою, а інша не має чуттєвого сприйняття як безпосередньої попередньої умови. У наших текстах також говориться про п'ять постійно активних ментальних чинників, які присутні на всіх рівнях ума, включно з чуттєвим умом. Так, наприклад, ми маємо розрізнення, відчуття певного рівня щастя і так далі. Щодо розрізнення, тобто, чи є обʼєкт "тим чи іншим", то вчені кажуть, що це відбувається не на основі зорових сенсорних рецепторів, а безпосередньо в мозку. Ми говоримо, що чуттєве пізнання саме по собі не думає "щось є цим" чи "щось є тим", але чуттєве сприйняття має ментальний фактор розрізнення, наприклад, світла від темряви.

У буддійських течіях і школах існують різні погляди стосовно цього, а також різні погляди на те, як працює сприйняття. Наприклад, згідно з позицією вайбгашики не існує ментального аспекту, який  був би засобом для сприйняття чогось; тоді як послідовники саутрантики стверджують, що існує певний ментальний аспект, і саме він є тим, що ми насправді відчуваємо. Ця друга думка ближча до наукового погляду.

Тому в буддійських школах існує багато дискусій щодо моделі того, як працює сприйняття, наприклад, візуальне. Школи саутрантики та чіттаматри дискутують про те, що коли ми дивимося на різнобарвний об'єкт, чи існує рівна кількість різних аспектів об'єкта та різних аспектів візуального сприйняття? Чи існує безліч аспектів об'єкта, які сприймаються одним аспектом зорового сприйняття? Чи існує єдиний аспект всього багатобарвного об'єкта, який сприймається єдиним аспектом зорового сприйняття? Пояснення, що попри множинність кольорів, ум сприймає їх усі як єдине ціле, здається ближчим до наукової точки зору.

Що стосується емоцій, то тут буддійські терміни не є еквівалентними науковим. Сучасні вчені, як-от Пол Екман, кажуть, що важко розрізнити емоцію, настрій і риси характеру. Вчені спираються не на цитати зі стародавніх біблійних текстів, а на дослідження. Тож подальші спільні дослідження можуть бути плідними: від них буде величезна користь як для науковців, так і для буддистів.

Щодо об'єктів, то є такі, що мають фізичні якості, є такі, що є способами пізнання явищ, а є такі, що не належать до жодної з цих двох категорій, але постійно змінюються, наприклад, час.

Що ж стосується пізнання або усвідомлення, то це явище, яке визначається з точки зору ментальної діяльності: це ментальна діяльність, спрямована на пізнання або усвідомлення чогось. Його визначальними характеристиками є: 1. ясність (що означає створення з’яв), 2. усвідомлення (усвідомлення або пізнання чогось), і 3. переживання чогось. При переживанні чогось виникають різні емоції, позитивні чи негативні; але сама природа ментальної діяльності лишається нейтральною. Буде та чи інша ментальна діяльність корисною чи шкідливою – залежить від того, до якого типу ментальних факторів вона належить, а не від її сутнісної природи як ментальної діяльності. 

Наприклад, гнів не є частиною сутнісної природи ума; навпаки, виникнення гніву залежить від причин і умов. [Сутнісна природа чогось, з іншого боку, не переривчаста, а її виникнення й існування не залежить від причин. Вона виникає й існує безперервно]. Певні ментальні фактори, як-от гнів, виникають на основі причин та умов і лише потім стають домінівними.

Коли гнів цілковито проявлений, його важко відрізнити або відокремити від ума чи ментальної діяльності як такої. Однак за допомогою практики ми можемо ніби з однієї сторони ума спостерігати за гнівом: як він розвивається, як з'являється, і як згасає. Сам цей акт спостереження зменшує силу гніву. Відтак, коли виникає певний психічний стан чи фактор, на нього можна вплинути.

Це трохи щодо природи ума.

Є ще одна цікава річ, яку я хотів би більше дослідити. Через зміну деяких елементів нашого фізичного тіла можуть виникати певні емоції. Також і розвиток певних станів ума (ментальних установок) може спровокувати зміни в тілі. Візьмемо, наприклад, гнів або ненависть. Коли виникає гнів, кровообіг у певній частині мозку посилюється. Коли ми відчуваємо співчуття, інша частина мозку стає більш активною. Отже, на тонкому рівні нам потрібно дослідити, що відбувається раніше: зміни в мозку, що викликають емоцію, чи емоція, що викликає зміни в мозку. Це потребує подальших досліджень.

Наприклад, відбуваються зміни в нейронах. Це тонка тема, але коли ми накопичуємо зміни на тонкому рівні, то бачимо зміни на більш грубому рівні. Наприклад, коли розвивається страх, більше крові надходить до ніг, тому ми маємо змогу тікати; коли проявляється гнів, більше крові надходить до рук, тому ми маємо змогу битися. Отже, з цих прикладів ми бачимо, що взаємозв'язок між емоціями і тілом може змінюватись на більш грубому рівні. Кровообіг, наприклад, є більш грубою формою, в якій проявляються зміни. Але на якому рівні існує цей зв'язок між змінами в ментальному стані й змінами в тілі?

Буддійські та індуїстські тантри говорять про тонкий рівень енергії: на цьому рівні відбувається рух ума або ментальна діяльність. Це називається "внутрішній вітер" і має означати щось на кшталт енергії, яка забезпечує зв'язок між грубим фізичним рівнем і ментальною активністю. Це спільний ґрунт між індуїстським та буддійським баченням. Отже, це справжнє питання для наукового дослідження: що є середовищем або механізмом зв'язку між ментальною та фізичною сферами?

У давніх індійських традиціях, як небуддійських, так і буддійських, існувало дещо, що називалося "внутрішньою контактною свідомістю". [Буддизм визначає її як ментальний фактор, який при контакті з об'єктом пізнання розрізняє, чи є цей об'єкт приємним, неприємним або нейтральним, і відтак слугує основою для переживання його з почуттям щастя, нещастя або байдужості]. На основі цього внутрішнього контактного усвідомлення, взятого як "одержувальна" причина, виникає тілесне пізнання, яке безпосередньо передує ментальному пізнанню болю або задоволення.

Також, хоча інші органи чуття мають когнітивну локалізацію в певному органі (наприклад, зір пов’язаний з очима), проте тактильна свідомість виникає на основі сенсорних рецепторів тіла і пронизує все тіло та всі інші органи чуття. Згідно з науковим поглядом, сенсорні механізми зору, слуху і так далі мають своє когнітивне розташування, але всі вони пов'язані з мозком. Вони всі пронизують мозок. Тож тут ми маємо розглянути ідею певного когнітивного рівня, який пронизує всі інші когнітивні рівні, оскільки і буддизм, і наука, здається, припускають існування такого рівня.

Коли ми досліджуємо мозок і нейрони, ми повинні розрізняти грубий і більш тонкий рівень ума. Ми можемо визначити грубий рівень ума як рівень чуттєвого сприйняття, що є як у людей, так і у собак. Але через відмінності в будові мозку людини й собаки існують відмінності між їхніми умами і в тому, як вони функціонують на грубому рівні. [Так, наприклад, собаки мають більш розвинений нюх, ніж люди]. Але повинен існувати тонший рівень ума або ментальної діяльності, ніж грубий сенсорний.

Відповідно до того, наскільки ум залежить від фізичного тіла, існують різні рівні тонкості ума. Грубіший рівень чуттєвого сприйняття є найбільш залежним від тіла. З іншого боку, емоції, що викликають занепокоєння, знаходяться на більш тонкому рівні ума, який менше залежить від фізичного тіла. Те ж саме стосується рівня сновидінь: він ще менше залежить від тіла. То в чому ж різниця між людьми і тваринами на цих більш тонких рівнях емоцій і сновидінь?

У сучасному світі існує наукове обладнання для дослідження процесу смерті. Такі дослідження проводяться вже протягом останніх п'ятнадцяти років. Але як перевірити стан ума людини, яка помирає, коли до її голови прикріплені електроди? Ніхто ще не помирав під час подібного експерименту. Проте зараз нам потрібно серйозніше поставитися до такого експерименту. Нам необхідно вмовити когось, хай його ласка, померти з електродами на голові. Але просто попросити людину про таке досить важко. Треба дочекатися слушної нагоди.

Хоча не існує серйозних наукових тестів для вимірювання того, що відбувається в процесі смерті, індійські тексти говорять про три рівні ментальної активності, третій з яких відбувається лише в момент смерті. Точніше кажучи, коли дихання і серцева діяльність припиняються, але все одно відбувається певний процес розпаду ментальної активності. Цей рівень, здається, ще менше залежить від фізичного рівня, ніж будь-який з інших рівнів ума. Отже, грубий рівень залежить від мозку і нейронів; а стосовно цього більш тонкого рівня питання лишається відкритим.

Крім того, я замислювався, чому наші турбуючі емоції за буддійською класифікацією належать до тонкого рівня, а не до грубого. Чому вони менш залежні від грубого фізичного тіла? Якось на зустрічі з науковцями я запитав: "Чи можливо, щоб суто ментальна діяльність без жодного фізичного процесу призвела до тілесного ефекту?" –а науковець відповів: "Теоретично – так, але в реальності це неможливо".

Це не дуже науковий підхід. Існує простий експеримент, який можна провести. Плач або сльози – це фізична реакція на ментальний стан, але це може відбуватися як від радості, так і від смутку. Існує велика різниця на ментальному рівні між цими двома станами, але фізична реакція однакова. Якби сльози радості витікали з правого ока, а сльози смутку – з лівого, то на фізичному рівні ми могли б їх розрізнити. Але це не так: різниця проявляється не на такому грубому рівні. Тому, щоб дослідити емоційний рівень, ми повинні зазирнути глибше, ніж цей найгрубіший фізичний рівень. Але якщо досліджувати ум, вивчаючи лише фізичний рівень мозку, ми повинні запитати себе, чи не залишає це щось поза увагою, чи не є це занадто загальним.

У буддійській логіці ми говоримо про різні форми висновку. Наприклад, спостерігаючи подібні якості в подібних речах, ми можемо узагальнити і зробити висновок щодо категорії, до якої вони належать. Або, якщо щось не має цих якостей, ми можемо зробити висновок, що воно належить до іншої категорії. Але це занадто загальні й непереконливі міркування, щоб прийти до рішення стосовно взаємозв'язку між емоціями й тілом.