Поради перед початком буддійського шляху

Звичайно, незадоволеність проявляється на різних рівнях. Ми можемо сказати: "Іноді у мене поганий настрій, а іноді все йде добре, але ж це нормально. Таке життя". Якщо нас це влаштовує, добре. Але якщо у нас є надія, що ми можемо трохи покращити  життя, це спонукає нас шукати спосіб це зробити. Аби знайти методи покращення якості життя, нам потрібно визначити джерело наших проблем. Більшість людей шукають джерело своїх проблем назовні. "Всі мої труднощі в наших стосунках з тобою через тебе! Ти поводишся не так, як я хочу". Ми також можемо звинувачувати у своїх труднощах політичну чи економічну ситуацію. Згідно з деякими психологічними школами, ми можемо шукати причину проблем, які ми маємо сьогодні, в травматичних подіях нашого дитинства. Дуже легко звинувачувати у своєму нещасті інших. Проте, покладання провини на інших людей або соціальні чи економічні фактори насправді не призводить до вирішення проблем. З такою концептуальною основою ми можемо навчитися прощати, і це може принести певну користь, але більшість людей виявляють, що лиш це не позбавляє їх від психологічних проблем і нещастя.

Буддизм говорить, що хоча інші люди, суспільство і так далі сприяють нашим проблемам, насправді вони не є їх найглибшим джерелом. Щоб виявити найглибше джерело наших труднощів, нам потрібно зазирнути всередину себе. Зрештою, якщо ми відчуваємо себе нещасливими, то це є реакцією на нашу ситуацію. І різні люди реагують на одну і ту саму ситуацію по-різному. Навіть якщо ми спостерігатимемо за собою, то побачимо, що і ми по-різному реагуємо на труднощі з дня на день. Якби джерелом проблем була лише зовнішня ситуація, ми мали б реагувати однаково кожного разу, але це не так. Існують фактори, які впливають на те, як ми реагуємо (наприклад, вдалий день на роботі), але це лише поверхневі фактори. Вони не мають достатньо глибокого впливу.

Якщо ми подивимося глибше, то побачимо, що наше ставлення до життя, до себе і до різних ситуацій дуже сильно впливає на те, як ми почуваємося. Наприклад, коли у нас гарний день, ми не відчуваємо жалю до себе, а отже це відчуття непостійне. Але коли у нас поганий день, почуття жалю до себе з'являється знову. Наше базове ставлення до життя значною мірою формує те, як ми його переживаємо. Якщо ми подивимося глибше, то побачимо, що наші установки засновані на плутанині.

Якщо ми дослідимо заплутаність, то побачимо, що одним з її аспектів є нерозуміння поведінкових причин і наслідків. Ми не знаємо, що робити чи говорити, і що станеться в результаті. Ми можемо бути дуже розгублені щодо того, яку роботу знайти, чи варто одружуватись, мати дітей тощо. Якщо ми вступимо у стосунки з людиною, яким буде результат? Ми не знаємо. Наші уявлення про те, що випливає з нашого вибору, насправді є лише фантазіями, заснованими або на видаванні бажаного за дійсне, або на страху і параної. Ми можемо думати, що якщо ми вступимо в серйозні стосунки з певною людиною, то будемо жити довго і щасливо, як у казці. Або ми можемо боятися, що вона нас покине, і тому тримаємо емоційну дистанцію. Якщо нас засмучує якась ситуація, ми думаємо, що зможемо її виправити криком і сварками. У нас дуже хибне уявлення про те, як інша людина відреагує на наші дії. Ми думаємо, якщо ми почнемо кричати і висловимо свої думки, нам стане легше, і все буде добре – але ж насправді все не буде добре. Ми хочемо знати, що буде далі. Ми відчайдушно звертаємося до астрології або кидаємо монетки в "Книгу змін", "І-Цзин". Чому ми це робимо? Ми хочемо контролювати те, що відбувається.

Буддизм каже, що глибший рівень заплутанності– це плутанина щодо того, як існуємо ми та інші, як існує світ. Ми заплуталися у свому сприйнятті контролю. Ми думаємо, що можна повністю контролювати те, що з нами відбувається. Наприклад, ми можемо думати, що якщо ми не дозволяємо нікому користуватися нашим комп'ютером, то він ніколи не зламається. І коли все відбувається не так, як ми очікували, ми розчаровуємося. Неможливо завжди тримати все під контролем. Реальність не така. Реальність дуже скомплікована. На те, що відбувається, впливає багато речей, а не тільки наші дії. Але не можна сказати, що ми зовсім не маємо контролю або є об'єктом маніпуляцій з боку зовнішніх сил. Ми робимо свій внесок у те, що відбувається, але ми не є єдиним фактором, який визначає те, що відбувається.

Через нашу заплутаність і невпевненість ми часто діємо деструктивно, навіть не усвідомлюючи, що деструктивність своєї поведінки. Це відбувається тому, що ми перебуваємо під впливом турбуючих емоцій, турбуючих  установок і нав'язливості нашої звичної поведінки. Ми не тільки діємо деструктивно щодо інших, наші дії є в першу чергу саморуйнівними. Іншими словами, ми створюємо більше проблем для самих себе. Якщо ми хочемо мати менше проблем або звільнитися від них цілком, ба більше – допомогти іншим позбутися їхніх проблем, нам потрібно визнати джерело наших обмежень.

Припустимо, ми можемо визнати, що джерелом наших проблем є плутанина. Це не дуже складно. Багато людей доходять до цього розуміння і кажуть: "Я дійсно заплутався. Я геть розгублений". То що далі? Перш ніж ми витратимо гроші і поїдем на якийсь курс або ретрит, ми повинні дуже серйозно подумати, чи насправді ми переконані, що нашої заплутаності можна позбутися. Якщо ми не впевнені, що позбутися плутанини можливо, то що ми взагалі намагаємося зробити? Якщо ми маємо лиш хитку надію, що позбутися нашої заплутаності можливо, це не дуже стабільна основа. Це самообман.

Можна думати, що свободу можна здобути кількома шляхами. Можна думати, що хтось нас врятує, як-от вища божественна постать, Бог, і тоді ми стаємо наново наверненими вірянами. Або ж ми можемо шукати духовного вчителя, партнера чи когось іще, хто врятує нас від нашої заплутаності. У таких ситуаціях легко потрапити в залежність від іншої людини і поводитися незріло. Зазвичай ми настільки відчайдушно шукаємо когось, хто б нас врятував, що стаємо нерозбірливими в тому, до кого звертаємось. Ми можемо обрати когось, хто сам не звільнився від плутанини, і хто через власні турбуючі емоції та установки користується нашою наївною залежністю. Це не надійний шлях. Ми не можемо розраховувати, що духовний вчитель чи партнер прояснять усю нашу плутанину. Ми самі маємо розібратися з власною заплутаністю.

Стосунки з духовним вчителем або з партнером можуть забезпечити сприятливі обставини, але тільки тоді, коли ці стосунки є здоровими. Якщо вони нездорові, вони тільки погіршать ситуацію. Це призведе до ще більшої плутанини. На початку ми можемо перебувати в стані глибокого заперечення, думаючи, що наш вчитель ідеальний, наш партнер ідеальний, але з часом наша наївність минає. Коли ми починаємо бачити вади в іншій людині і розуміти, що вона не врятує нас від усієї нашої плутанини, всі наші надії руйнуються, і це може призвести до серйозної кризи. Ми відчуваємо себе зрадженими. Наша віра і довіра були зраджені. Це жахливе відчуття! Тому вкрай важливо намагатися уникнути цього з самого початку. Потрібно вживати превентивних заходів. Треба розуміти, що є можливим, а що ні. Що духовний вчитель може робити, а що не може. Ми вживаємо запобіжних заходів, щоб уникнути криз і критичних наслідків.

Нам потрібно розвивати стан ума, вільний від плутанини. Протилежність заплутаності  – розуміння – не дозволяє плутанині виникнути. Наша робота в буддизмі полягає в тому, щоб бути інтроспективними і уважними до наших установок, наших турбуючих емоцій і нашої імпульсивної, компульсивної або невротичної поведінки. Це означає бути готовим бачити в собі речі, які можуть бути не дуже приємними, та яким ми воліли б заперечувати. Коли ми помічаємо речі, які спричиняють наші проблеми або є симптомами проблем, нам потрібно застосувати протидії для їх подолання. Все це ґрунтується на навчанні та медитації. Ми повинні навчитися визначати турбуючі емоції та установки і те, звідки вони походять.

Медитація – це практика застосування різних протидій у контрольованій ситуації, щоб призвичаїтися залучати їх і надалі робити це в реальному житті. Наприклад, якщо ми злимося на інших, коли вони поводяться не так, як нам хотілося б, під час медитації ми можемо обміркувати ці ситуації і намагатися побачити їх з іншої точки зору. Інша людина поводиться неприємно з багатьох різних причин. Вона не обов'язково сердиться, бо не любить нас. У медитації ми намагаємося розчинити такі установки: "Мій друг мене більше не любить, бо не подзвонив".

Якщо ми можемо практикувати проходження через подібні ситуації з більш розслабленим, відкритим і терплячим станом ума, то якщо людина не дзвонить нам тиждень, ми не будемо сильно засмучуватися. Коли ми починаємо засмучуватися, ми згадуємо, що ця людина, ймовірно, дуже зайнята, і думати, що ми – найважливіша людина в її житті, егоїстично. Це допомагає нам вгамувати емоційне обурення.

Буддійська практика – це не хобі. Ми не займаємося нею як спортом або щоб розслабитись. Буддійська практика – це постійна робота. І наша робота полягає в пропрацюванні свого ставлення до всього, що відбувається в нашому житті. Наприклад, якщо ми працюємо над розвитком любові до всіх істот, ми маємо застосовувати це на практиці в наших сім'ях. Багато людей медитують на любов сидячи у своїх кімнатах, але не можуть порозумітися зі своїми батьками чи партнерами. Це сумно.

Намагаючись застосувати буддійське вчення до наших життєвих ситуацій вдома і на роботі, ми повинні уникати крайнощів. Один полюс крайнощів – перекладання всієї провини на інших. Інша крайність – покладати всю провину на себе. Але життя – складна річ, і у відносинах обидві сторони роблять свій внесок. Інші люди роблять свій внесок, ми – свій. Ми можемо намагатися змусити інших змінити свою поведінку і ставлення, але всі ми знаємо з особистого досвіду, що це не дуже легко. Особливо, якщо ми виступаємо в образі святого праведника і звинувачуємо інших в тому, що вони грішні. Набагато легше спробувати змінити себе. Ми можемо щось радити або пропонувати іншим, якщо вони сприйнятливі і не стануть тільки більше сердитися через наші поради, втім основна робота – це робота над собою.

В роботі над собою, ми повинні остерігатися іншої пари крайнощів: бути повністю заклопотаними своїми почуттями або не усвідомлювати їх взагалі. Перше – це нарцисична заклопотаність. Нас турбує лише те, що ми відчуваємо. Ми схильні ігнорувати почуття інших. Ми схильні думати, що те, що відчуваємо ми, набагато важливіше, ніж те, що відчувають інші люди. З іншого боку, ми можемо повністю втратити зв'язок зі своїми почуттями або взагалі нічого не відчувати, ніби наші емоції “заморожені” новокаїном. Для уникнення цих крайнощів потрібно підтримувати тонкий баланс – а це не дуже просто.

Якщо ми завжди спостерігаємо виключно за собою, перебуваючи з іншими, це створює уявну дуальність в сприйнятті – є ми самі і є те, що ми відчуваємо або робимо. Тому, можливо, нам не дуже хочеться спілкуватися або проводити час з іншими. Справжнє мистецтво полягає в тому, щоб спілкуватися і діяти природно і щиро, в той час, як частина нашої уваги зосереджена на нашій мотивації і ставленні. Ми повинні намагатися робити це, але, водночас, не відриватися від реальності та зберігати присутність з іншою людиною. Якщо ми перевіряємо свою мотивацію і почуття в процесі спілкування з кимось, іноді корисно сказати про це цій людині. Однак дуже нарцисично думати, що ми обов’язково маємо донести до іншої людини. Часто люди не цікавляться тим, що ми відчуваємо. А отже важливо впевнитися, що їм цікаво це знати. Коли ми помічаємо, що починаємо діяти егоїстично, ми можемо просто припинити це. Не обов'язково це оголошувати.

Інша пара крайнощів – думки, що ми абсолютно погана або абсолютно хороша людина. Якщо ми робимо занадто великий акцент на наших труднощах, проблемах і турбуючих емоціях, ми можемо почати відчувати, що ми погані люди. Це дуже легко переростає в почуття провини. "Я мушу практикувати. Якщо я цього не роблю, то я погана людина". Це дуже невротична основа для практики.

Нам також потрібно уникати іншої крайності, яка полягає в тому, що ми робимо занадто великий акцент на наших позитивних сторонах. "Всі повністю досконалі. Ми всі будди. Все чудово". Це дуже небезпечно, тому що це може означати, що нам не потрібно ні від чого відмовлятися, не потрібно позбавлятися від негативних станів, тому що все, що нам потрібно зробити, – це побачити наші базові хороші якості. "Я чудовий. Я досконалий. Мені не потрібно припиняти свою негативну поведінку. Я вже будда!" Нам потрібен баланс. Якщо ми відчуваємо себе занадто пригніченими, нам потрібно нагадати собі про нашу здатність позбутися всіх недоліків і стати буддами; якщо ми відчуваємо себе занадто пихатими та самовдоволеними, нам потрібно звернути увагу на наші негативні сторони.

Вкрай важливо самим брати відповідальність за свій розвиток і розв’язання своїх проблем. Звичайно, нам потрібна буде допомога. Самостійно це зробити нелегко. Ми можемо отримати допомогу від духовних вчителів або від нашої духовної спільноти – однодумців, які працюють над собою, а не звинувачують один одного у своїх проблемах. Ось чому в партнерстві важливо мати однаковий світогляд, зокрема, не звинувачувати одне одного в проблемах, які виникають. Якщо обидва партнери звинувачують одне одного – ці стосунки приречені. Якщо тільки один партнер працює над собою, а інший лише продовжує звинувачувати, це теж не спрацює. Якщо ми вже перебуваємо у взаєминах, у яких інша людина завжди приписує провину нам, а ми замислюємося, що могли б зробити зі свого боку, це не означає, що доведеться розірвати стосунки, але все ж що-небудь змінити буде досить складно. Треба намагатися не бути мучеником у стосунках: "Я все це терплю! Це так важко!". Це може вилитися в дуже невротичну ситуацію.

Буддійський шлях не є легким. Він має справу з відразними сторонами життя. Тож нам потрібна сила, щоб рухатись далі, нам потрібні стабільні джерела натхнення. Якщо джерелом нашого натхнення є вчителі, які розповідають фантастичні історії про чудеса та інші подібні речі – про себе чи про інших з історії буддизму – це не буде слугувати стабільним джерелом натхнення. Безумовно, це може звучати захопливо, але ми повинні дослідити, як це впливає на нас. У багатьох людей такі історії підсилюють фантазійне мислення, де ми прагнемо спасіння через чудеса. Ми уявляємо, що якийсь могутній чарівник врятує нас своїми чудодійними силами, або що ми раптом зможемо самі розвинути ці чудодійні здібності. Ми повинні бути дуже обережними у ставленні до цих "фантастичних" історій. Вони можуть надихати нашу віру, і це може бути корисним, але це не є стабільною основою для натхнення. А нам все ж таки потрібна стабільна основа.

Чудовим прикладом є сам Будда. Будда не намагався "надихнути" людей або вразити їх, розповідаючи фантастичні історії. Він не прикидався великим містичним майстром, не ходив довкола, благословляючи людей і таке інше. Будда використовував аналогію, яка повторюється в усьому буддійському вченні: Будда подібний до сонця. Сонце не намагається зігріти людей – воно спонтанно приносить тепло кожному, бо така його природа. Хоча ми можемо кайфувати від фантастичних історій, від того, що нас торкнулися по голові статуєю або пов'язали на шию червону нитку, це все ще не є стабільним джерелом натхнення. Стабільним джерелом натхнення є те, яким вчитель спонтанно і природно постає як особистість – його характер і єство виховані буддійською практикою. Саме це надихає, а не якась вистава, яку людина розігрує, щоб розважити нас. Хоча це може бути не так захопливо, як фантастична історія, це дасть нам стабільне відчуття натхнення.

У міру того, як ми прогресуємо, ми самі можемо отримувати натхнення від нашого власного прогресу – не від надбання чудодійних здібностей, а від того, як повільно змінюється наш характер. Вчення завжди наголошують, що треба радіти власним позитивним вчинкам. Дуже важливо пам'ятати, що прогрес ніколи не буває лінійним. Ми не стаємо кращими з кожним днем. Однією з характеристик життя є те, що наш настрій коливається, підіймається і падає. Так відбуватиметься доти поки ми повністю не звільнимося від усіх неконтрольовано повторюваних проблем – а це вже неймовірно просунутий стан. Ми маємо очікувати, що іноді будемо відчувати себе щасливими, а іноді нещасними. Іноді ми будемо здатні діяти позитивно, а в інші дні наші невротичні звички будуть брати верх. Будуть злети і падіння. Чудес, як правило, не стається.

Вчення про уникнення нещастя від восьми перехідних речей у житті наголошує на тому, щоб не шаленіти від радости, якщо справи йдуть добре, і не впадати у відчай, якщо йдуть недобре. Таке життя. Нам потрібно дивитися на довгострокові ефекти, а не на короткострокові. Якщо ми практикуємо, наприклад, п'ять років, то порівняно з тим, що було п'ять років тому, може бути великий прогрес. Навіть якщо ми іноді засмучуємося, якщо ми бачимо, що здатні справлятися з ситуаціями з більш спокійним, чистим умом і серцем, це свідчить про те, що ми досягли певного прогресу. Це надихає. Тут немає ніякої драми, хоча нам, може, і хотілося б, щоб драма була, бо ми кайфуємо від драматичних шоу. Але це стабільне натхнення.

Ми маємо бути практичними і приземленими. Наприклад, коли ми робимо практики очищення, важливо не думати, що є якась зовнішня фігура великого святого, який прощає нам наші гріхи. У буддизмі немає святих, які врятують нас, благословлять і даруватимуть очищення. Це зовсім інший процес. Що нас очищає, так це те, що наш ум є чистим від природи. Заплутаність не є його вродженою характеристикою, а отже її можна усунути. Визнаючи природну чистоту ума, ми можемо відпустити почуття провини, позбутися негативних звичок і так далі. Таким чином уможливлюється процес очищення.

Крім того, виконуючи всі ці практики і намагаючись втілити буддійське вчення у своє повсякденне життя, ми повинні визнати, на якому рівні ми знаходимося. Дуже важливо не мати завищених очікувань і не відчувати, що ми повинні бути на вищому рівні, ніж ми є зараз.

Деякі люди, які цікавляться буддизмом, можуть походити з католицького середовища. Якщо це наш випадок, то коли ми починаємо вивчати буддизм, нам не варто відчувати, що ми зобов’язані відмовитися від католицизму і перейти в буддизм. Однак важливо не змішувати ці дві системи. Ми не робимо три поклони перед вівтарем, перш ніж сісти в церкві. Так само, коли ми робимо буддійську практику, ми не уявляємо Діву Марію – ми уявляємо Будду. Ми робимо кожну з цих практик окремо. Коли ми йдемо до церкви, ми просто йдемо до церкви; коли ми робимо буддійську медитацію – ми робимо буддійську медитацію.

Є багато спільних рис, наприклад, акцент на любові, допомозі іншим і так далі. На базовому рівні немає ніякого конфлікту. Якщо ми практикуємо любов, милосердя та допомогу іншим, то ми стаємо і добрими католиками, і добрими буддистами. Однак, зрештою, нам доведеться зробити вибір. Але тільки тоді, коли ми будемо готові докласти всіх зусиль, щоб досягти значного духовного прогресу. Дуже вдала метафора: якщо ми хочемо піднятися на останній поверх будівлі, ми не можемо піднятися двома сходами одночасно. Якщо ж ми просто знаходимось на базовому рівні – на “першому поверсі, у вестибюлі” – чудово. Нам не потрібно про це турбуватися. Ми можемо отримати користь з обох традицій.

Застосовуючи буддизм у нашому житті, ми повинні бути обережними і не відкидати наші рідні релігії як погані або неповноцінні. Це велика помилка. Тоді ми можемо стати фанатичним буддистом-антикатоликом, наприклад. Люди так ставляться і до комунізму, і до демократії. Спрацьовує психологічний механізм, який називається недоречною лояльністю. Існує тенденція, що ми хочемо бути вірними нашим родинам, нашому походженню і так далі, тому ми хочемо лишатися вірними, скажімо, католицизму, хоча ми його відкинули. Якщо ми нелояльні до свого походження і повністю відкидаємо його, ми відчуваємо себе абсолютно поганими. Оскільки це вкрай некомфортно, ми несвідомо відчуваємо потребу знайти щось у нашому походженні, до чого ми могли б бути лояльними.

Тенденція полягає в тому, що ми несвідомо зберігаємо лояльність до певних менш сприятливих аспектів нашого походження. Наприклад, ми можемо відкидати католицизм, але переносимо сильний страх перед пеклом в буддизм. Одна моя подруга була дуже затятою католичкою, а потім навернулася до буддизму. Врешті-решт вона пережила екзистенційну кризу: "Я відмовилася від католицизму, тож тепер я потраплю в католицьке пекло; але якщо я відмовлюся від буддизму і повернуся до католицизму, то потраплю в буддистське пекло!". Хоча це може здатися смішним, для неї це була справді досить серйозна проблема.

Ми часто несвідомо приносимо певні установки з католицизму в нашу буддійську практику. Найпоширеніші з них – це почуття провини, очікування чудес і того, що хтось врятує нас. Якщо ми не практикуємо, ми відчуваємо, що повинні практикувати, а якщо не практикуємо, то ми винні. Ці ідеї зовсім не є корисними. Нам потрібно усвідомлювати, коли ми це робимо. Нам потрібно подивитися на наше минуле і визнати позитивні аспекти, щоб ми могли бути лояльними до позитивних, а не до негативних рис. Думки на кшталт: "Я успадкував почуття провини і очікування чуда", – ми можемо замінити на такі: "Я успадкував католицьку традицію любові, милосердя і допомоги знедоленим".

Те ж саме поширюється і на відношення до наших родин. Ми можемо відкидати наш рід і бути несвідомо вірними його негативним традиціям, замість того, щоб бути свідомо вірними його позитивним традиціям. Наприклад, якщо ми визнаємо, що ми вдячні за наше католицьке походження, яке нам дала наша родина, тоді ми зможемо йти своїм шляхом без конфліктів щодо нашого минулого і без негативних почуттів, які постійно ставлять під загрозу наш прогрес.

Важливо спробувати зрозуміти психологічну обґрунтованість цього. Якщо ми думаємо про наше минуле – наші сім'ї, релігії, в яких ми народилися тощо – як про щось негативне, ми схильні негативно ставитися і до самих себе. З іншого боку, якщо ми можемо визнати позитивне в нашому походженні та минулому, ми схильні позитивно ставитися до себе. Це допомагає нам бути набагато стабільнішими на нашому духовному шляху.

Ми повинні рухатися повільно, крок за кроком. Коли ми чуємо або читаємо про дуже просунуті вчення, хоча великі майстри минулого і говорили: "Як тільки ви чуєте вчення, негайно застосовуйте його на практиці", – однак нам потрібно визначити, чи є щось занадто просунутим для нас, чи це те, що ми можемо застосувати на практиці вже зараз. Якщо це занадто складно, ми повинні визначити кроки, які нам потрібно зробити, щоб підготувати себе до застосування цього вчення на практиці, а потім слідувати цим крокам. Словом, як казав один з моїх вчителів, Ґєше Нґаванґ Дарґ'є: "Якщо ми практикуємо фантазійні методи, ми отримуємо уявні результати; якщо ми практикуємо практичні методи, ми отримуємо практичні результати".