Початковий рівень: утримання від деструктивної поведінки
Ми побачили, що карма та дисципліна пов'язані з кожним із трьох рівнів мотивації і з кожною з трьох цілей поетапного шляху ламрім. Ми також побачили, як працює карма і як вона увічнює різні типи страждання.
- Деструктивна поведінка призводить до того, що ми переживаємо нещастя. Ми переживаємо досвід, подібний до того, що ми спричиняли іншим. Крім того, нам хочеться повторювати деструктивні дії.
- Нав'язлива конструктивна поведінка призводить до переживання звичайного щастя, яке ніколи не триває довго і ніколи не вдовольняє. Ми переживаємо приємний досвід, подібний до того, що ми спричиняли раніше, але знову ж таки, це не триває довго. Нам також хочеться повторювати таку конструктивну поведінку.
- Через обидва ці види поведінки, конструктивну та деструктивну, ми переживаємо неконтрольовано повторювані перенародження. Ми перенароджуємося знов і знов, тому що після смерті нав'язливо чіпляємося за інше тіло і хочемо продовжити існування нашого суцільного "я".
Щоб досягти початкової мети ламріму, а саме припинити переживати страждання, повʼязані з нещастям, ми практикуємо етичну самодисципліну, утримуючись від деструктивної поведінки. Коли нам хочеться діяти деструктивно, ми усвідомлюємо все нещастя, до якого це призведе, і просто утримуємося від дій під впливом цього бажання. Це вимагає великої дисципліни, основаної на правильному розрізненні того, що є шкідливим, а що корисним, – особливо для нас самих. Для того, щоб мати таку етичну самодисципліну, ми повинні пам'ятати про нещастя і страждання, які спіткатимуть нас, якщо ми будемо робити все, що нам хочеться, відповідно до своїх деструктивних бажань.
Це памʼятання подібне до ментального клею, який не дає нам забути про те, що якщо ми будемо реалізувати всі свої негативні бажання, це принесе нам багато страждань і нещастя. Щоб зберігати памʼятання, нам потрібно розвивати зосередження, і відтак утримувати фокус уваги на цьому розумінні. Для цього нам потрібне дбайливе ставлення. Ми дбаємо про те, як наша поведінка впливає на нас самих і на інших, тобто ставимося до свого життя серйозно. Ми дбаємо про те, що і як ми робимо, тож ми діємо обачно.
Ми також маємо бути уважними щодо наших спонукань, і стежити за навʼязливим бажанням діяти, говорити або думати у деструктивний спосіб. Також нам потрібна пильність, щоб пильнувати за своїми бажаннями і з проникливістю розпізнавати, коли нам хочеться зробити щось деструктивне. Ми не ставимося до цього наївно: ми розуміємо, що якщо будемо реалізувати такі бажання, це призведе до проблем. Усе це різні фактори, необхідні для практики етичної самодисципліни, завдяки якій ми утримуємося від деструктивних дій.
Головне, що нам потрібно для практики такого виду самодисципліни, так само, як і для практики зосередження, – це памʼятання, ментальний клей. Нам потрібно утримувати розпізнавальне усвідомлення і розуміння того, що деструктивні дії спричиняють нам нещастя. Усі інші фактори, задіяні у цій практиці, можуть бути ефективними лише на основі правильної роботи памʼятання, ментального клею. Якщо наше памʼятання працює правильно, ми автоматично помічаємо, коли цей ментальний клей послаблюється. Якщо ми дбаємо про те, що будемо переживати в результаті нашої поведінки, то, помітивши втрату памʼятання, одразу налаштуємо його наново. Чим більше ми практикуватимемо у такий спосіб, тим легше нам буде згадувати про це і застосовувати етичну самодисципліну, повʼязану з самоконтролем. Отже, етична самодисципліна – це ментальний фактор, стан ума, який дозволяє нам утримуватися від деструктивних дій.
Середній рівень: припинення активації кармічних потенціалів і схильностей
Щоб досягти мети середнього рівня мотивації ламріму, а саме звільнення від страждання змін (звичайного щастя) і всепросякного страждання (неконтрольовано повторюваних перенароджень), нам потрібно припинити активувати кармічні потенціали і схильності, які нав'язливо викликають ці типи страждання. Як ми їх активуємо? Своїми реакціями на почуття щастя чи нещастя.
Перше, що відбувається, коли ми відчуваємо щастя чи нещастя, – виникає ментальний фактор, який зазвичай називають "жаданням". Однак буквально це слово означає "спрага". Якщо почуваємося нещасними, ми спраглі до того, щоби позбутися цього відчуття. Якщо ж переживаємо звичайне щастя, яке ніколи не триває довго, то, подібно до спраглої людини, ми не хочемо розлучатися з ним: як-от коли ми відчуваємо сильну спрагу і робимо лише маленький ковток води, то не хочемо, щоб у нас забирали склянку, – нам хочеться ще. Одна з цих двох форм спраги запускає процес активації. Якщо відчуваємо нещастя, ми думаємо: "Я повинен позбутися цього!" А якщо відчуваємо щастя, то думаємо: "Я не хочу, щоб це закінчувалося".
Наступним кроком, ми чіпляємося за суцільне "я", яке мусить бути вільним від нещастя і не розлучатися з щастям: "Я повинен бути вільним від нещастя! Я маю ніколи не розлучатися з щастям!" Я, я, я – ніби існує якесь незалежно існуюче "я", яке хай що я роблю, кажу чи думаю, завжди має бути щасливим і ніколи не бути нещасним. Поєднання спраги й чіпляння активує кармічні тенденції і схильності, які компульсивно призводять до подальшого перенародження.
Я зараз спрощено пояснюю цей процес, насправді він набагато складніший. Активація кармічних наслідків відбувається постійно, а не лише в момент смерті. Це призводить до компульсивного, неконтрольованого колообігу перенароджень. Ми не бажаємо залишатися нещасними і не бажаємо, щоб наше щастя закінчувалося, – це відбувається повсякчас, навіть у несвідомому стані.
Щоб зупинити цей процес активації кармічних потенціалів і схильностей, нам потрібно усвідомити так звану порожнечу. Проєкція суцільного "я", яку ми створюємо, – такого "я", що існує окремо і незалежно від усього іншого й завжди має бути щасливим та ніколи нещасним, – не відповідає дійсності. Порожнеча означає, що такої речі не існує; ніхто не існує таким чином. Якщо ми зможемо усвідомити відсутність існування чогось, що відповідає нашій фантазії, і зосередитися на цьому усвідомленні, то нещастя чи звичайне щастя не викликатиме в нас такої збентеженості, спраги й чіпляння. Натомість ми будемо думати: "Зараз я щасливий. А зараз – нещасний. Ну то й що? Почуття постійно змінюються, така природа життя. Нічого особливого, жодних проблем".
Отже, нам треба припинити надавати великого значення нашим почуттям і тому "я", яке їх переживає, оскільки це активує наші кармічні схильності та потенціали. Наприклад, я почуваюся дуже нещасним, коли мені не подобається те, як хтось щось робить чи говорить. Якщо я чіпляюся за "я, я, я нещасний через те, що ти робиш" і жадаю позбутися цього нещастя, це активує мою кармічну схильність і потенціал налаяти на людину. Коли цей потенціал активується, в мене виникає бажання лаятись і також активується моя схильність до гніву. Ця схильність до гніву, до речі, – це не кармічна схильність, а схильність турбуючої емоції. Турбуючі емоції та ставлення також мають схильності, що пояснює той факт, що навіть коли ми не відчуваємо цих емоцій або не маємо проявів цих ставлень, вони все одно лишаються нам притаманними. Але коли всі ці схильності й потенціали активуються, то ми втрачаємо спокій ума і самоконтроль, компульсивно реалізуємо своє бажання і лаємося на когось.
Але якщо я зможу усвідомити: "Мені не подобається те, що ти робиш, і я почуваюся нещасним через це, але немає причини робити з цього велику проблему", – тоді я не буду зосереджуватися лише на собі й тому, чого я хочу. Як наслідок, наші кармічні потенціали й схильності до лайки не активуються. Очевидно, щоб досягти такого рівня, наше розуміння має бути досить глибоким і добре вкоріненим. Я спрощую, щоб ви зрозуміли загальну ідею.
Як позбутися кармічних потенціалів і схильностей
Причина може існувати і функціонувати як причина тільки у зв'язку з тим, що з неї може виникнути результат. Якщо з чогось не може виникнути результат, то воно не може існувати як причина. Точніше кажучи, щось може бути потенціалом для результату лише тоді, коли з нього дійсно може виникнути результат. Щоб результат виник, потенціал має бути активований. Але якщо вже немає нічого, що могло б активувати потенціал, а отже неможливо, щоб з нього виник результат, то потенціалу більше не існує. Потенціал до результату може існувати лише тоді, коли може виникнути результат.
Так ми позбуваємося кармічних потенціалів і схильностей. З найглибшим неконцептуальним розумінням порожнечі – відсутності суцільного "я" і так далі – ми починаємо позбуватися як від турбуючих емоцій, які супроводжують деструктивну поведінку, так і від турбуючих станів ума, які можуть супроводжувати навіть конструктивну поведінку. Ці турбуючі емоції та стани виникають через чіпляння за суцільне "я". У довгому процесі здобуття неконцептуального розуміння відсутності суцільного "я" наші турбуючі емоції та стани починають втрачати свою силу. Через це ми починаємо сповільнювати процес активації старих кармічних наслідків, оскільки вони активуються турбуючими емоціями та станами ума. Таким чином ми послаблюємо силу нашої компульсивності.
Іншими словами, навіть якщо наші ослаблені турбуючі емоції та стани ума активують наші кармічні наслідки так, що нам захочеться на когось накричати, ми маємо більше шансів не повторювати цю дію: наша поведінка буде менш компульсивною, позаяк наша турбуюча емоція гніву буде слабшою. Чим більше ми утримуємося від реалізації деструктивних або невротично конструктивних дій, які в нас виникає бажання зробити, тим менше ми створюємо кармічних наслідків. Таким чином, ми прискорюємо процес позбавлення від кармічних потенціалів і схильностей.
Для успішного процесу очищення нам потрібно зберігати памʼятання про порожнечу за допомогою етичної самодисципліни. Якщо казати дуже просто, завдяки самодисципліні ми памʼятаємо: "Щасливий я чи нещасний, яка різниця? Не існує ніякого «мене», що завжди мусить бути щасливим і ніколи не бути нещасним. Звичайно, я існую, але не в такий неможливий спосіб".
Дуже цікаво, як таке глибоке розуміння починає впливати на наше життя. Наприклад, у нас поступово зникає неконтрольоване бажання чи потреба постійно розважатися (слухати музику, дивитися телевізор і таке інше), щоб відчувати певний рівень щастя. Ми також позбуваємося нав'язливої потреби постійно перевіряти новини або повідомлення в телефоні: чи не прокоментував хтось нашу світлину в фейсбуці тощо. Оскільки ми більше не чіпляємося за суцільне "я", яке боїться щось пропустити або бути нещасним, ми звільняємося від нав'язливих турбуючих способів поведінки.
Просунутий рівень: подолання егоїстичного занепокоєння
Якщо дуже коротко, то для досягнення мети просунутого рівня ламріму – повного знання карми інших людей, щоб якнайкраще їм допомагати, – нам потрібно, щоб наше розуміння порожнечі підтримувалося бодгічіттою. Що таке бодгічітта? На основі глибокої любові та співчуття однаковою мірою до всіх істот, ми беремо на себе відповідальність і щиро прагнемо допомогти їм усім досягти звільнення від страждань та причин страждань. Але ми усвідомлюємо, що тільки якщо ми самі станемо всевідаючим буддою, то знатимемо, як найкраще навчати й допомагати кожному. Отже, бодгічітта – це стан ума, спрямований на наше власне майбутнє просвітлення, яке ще не відбулося, але може відбутися на основі наших так званих факторів природи будди. До цих факторів належить природна чистота й добрі якості ума, які є в кожного і дозволяють кожному стати просвітленим. Наш намір полягає в тому, щоб досягти власного індивідуального просвітлення й на основі цього мати змогу допомагати всім більш повноцінно, ніж ми здатні зараз (хоча і зараз ми намагаємося якнайкраще).
Коли ми спрямовуємо свій ум на розуміння порожнечі, доповнюючи це наміром бодгічітти, в нас зʼявляється набагато більше сил та енергії для поглиблення цього розуміння. Ми краще бачимо взаємозв'язок усього, і це дозволяє нам прорватися крізь звички, які змушують наш ум сприймати явища ізольовано одне від одного, наче в окремих скринях. Таким чином ми здатні зрозуміти всі кармічні причини теперішньої ситуації кожної істоти та наслідки всього, чого ми можемо її навчити для подолання проблем і страждань. Ми бачимо повну картину взаємозв'язку того, що вже відбулося, що відбувається зараз, і що ще не відбулося. Це дає нам змогу якнайкраще нарозумляти та допомагати іншим.
Для розвитку бодгічітти нам потрібна етична самодисципліна, щоб подолати свої егоїстичні інтереси й повністю зосередитися на допомозі іншим. Ось простий приклад того, як піклування про інших сповнює нас енергією: скажімо, ми приходимо додому повністю виснажені після довгого, важкого робочого дня. Якщо живемо самі, ми можемо не готувати вечерю і просто лягти спати. Але якщо у нас є діти, то хай би які були втомлені, ми знаходимо в собі сили, щоб приготувати їм їжу і подбати про їхні потреби. Турбота про інших дає нам набагато більше енергії, ніж турбота лише про себе.
Це просунутий рівень етичної самодисципліни. Нам потрібна самодисципліна, щоб перестати мислити егоїстично, дбаючи лише про себе, і почати думати про інших, прагнучи досягти найвищого стану – стану всевідаючого будди.
Підсумок
Отже, етична самодисципліна – це ключовий фактор, необхідний для подолання негативної карми, потім усієї карми взагалі (як позитивної, так і негативної), а потім подолання егоцентризму, який заважає нам повністю зрозуміти карму всіх інших, щоб мати змогу допомогти їм також подолати карму. Проте однієї лише самодисципліни недостатньо: вона повинна доповнюватись памʼятанням, пильністю, уважністю, дбайливим ставленням і так далі.
На кожному з цих етапів важливо підтримувати розуміння порожнечі, інакше наш підхід до етичної самодисципліни буде дуже дуалістичним. Нам буде здаватися, що існує два "я": поліцейський та порушник, якого треба виховувати. Такий дуалістичний підхід створює багато додаткових проблем. Суть в тому, щоб просто застосовувати етичну самодисципліну, не думаючи: "Я повинен це зробити", "Я-я-я", "Я такий жахливий і поганий". Відкиньте все це і просто практикуйте!