Значення карми в нашому повсякденному житті

Існує багато видів результатів, які випливають з цих кармічних потенціалів і тенденцій. Найбільш загальним є відчуття певного рівня щастя чи нещастя, що супроводжує кожну мить нашого досвіду. Якщо це нещастя, то це результат деструктивної поведінки, а якщо щастя – конструктивної.

Крім того, існує таке відчуття як поштовх для повторення попереднього типу дій. Карма не визріває з кармічних наслідків безпосередньо. Спочатку виникає відчуття, наприклад, бажання накричати на когось або обійняти його. На основі цього почуття виникає спонукання зробити це, яке втягує нас у дію. Існує суттєва різниця між почуттям і спонуканням. Відчуття, що потрібно щось зробити, схоже на бажання або прагнення зробити це. Але на мою думку, "відчуття", принаймні в англійській мові, є трохи більш описовим, ніж бажання або прагнення. Воно менш навмисне, усвідомлене. Ми відчуваємо бажання повторити щось подібне до того, що ми робили раніше, і ми також відчуваємо бажання потрапити в ситуацію, в якій щось подібне станеться з нами. Однак те, що інша людина діє по відношенню до нас у спосіб, подібний до того, як ми діяли по відношенню до неї, – це точно не результат наших кармічних потенціалів і тенденцій. Якщо точніше, це визріває з їхніх кармічних потенціалів і тенденцій, а не з наших. Єдине, що визріває з нашого боку, – це наше бажання потрапити в цю ситуацію, зустрітися з цією людиною тощо.

Інша річ, яка в даному випадку визріває саме з наших кармічних потенціалів, – це наш фактичний тип форми життя, тіла і тип ментальної діяльності. Наприклад, мозок собаки та мозок людини матимуть різні ментальні здібності. Кармічні потенціали – це те, що фактично забезпечує зв'язок ментального континууму зі сперматозоїдом і яйцеклітиною певних батьків (якщо ми говоримо про перенародження в ссавця). Таким чином, тип форми життя і тіла, який ми приймаємо, є результатом цих кармічних потенціалів.

Коли ми дивимося на наш щоденний досвід, ми часто думаємо, що будь-які почуття щастя чи нещастя, які ми відчуваємо, і будь-які почуття, що спонукають нас щось робити чи говорити, є визріванням наших кармічних потенціалів і тенденцій наших попередніх дій цього життя. Але тільки певні типи кармічної поведінки призводять до визрівання потенціалів і тенденцій у цьому житті. До них відноситься негативна і позитивна поведінка з дуже сильною мотивацією, особливо якщо вона спрямована на тих, хто був надзвичайно добрим до нас, наприклад, на наших вчителів або батьків. Переважна більшість того, що дозріває, і що ми переживаємо як це дозрівання в цьому житті, є результатом кармічних потенціалів і тенденцій, сформованих діями в попередніх життях.

Для розуміння багатьох –можливо навіть більшості – з нас, цей момент може бути дуже складним. Більшість з нас, західних людей, зовсім не вірить у минулі та майбутні життя. Це окрема тема, і, на жаль, зараз у нас немає часу, щоби дослідити минулі і майбутні життя і нашу віру в них. Однак, я гадаю, що навіть без віри в перенародження вся дискусія про карму може мати дуже велике значення в нашому житті і в тому, як ми справляємося з тим, що з нами відбувається. 

Щоби почати розбиратися з тим, що ми переживаємо в житті, нам потрібно розвивати уважність. Уважність, або звертання уваги, – це ментальний фактор, який залучає нашу ментальну діяльність до певного об'єкта. Якщо цей об'єкт – це наші переживання кожної миті, в західних колах це називають "майндфулнес" – усвідомленням, хоча насправді буддійське тлумачення цього ментального фактору – памʼятання. Коли ми стаємо уважними до того, що відбувається в нашому ментальному та емоційному житті, пам’ятання є тим ментальним фактором, який, наче ментальний клей, не дає нам втратити уважність. Коли ми стаємо все більш уважними, ми стаємо більш здатними помічати, коли нам хочеться щось зробити або коли нам хочеться щось сказати. Ми можемо відчути, коли це відбувається, і помітити певний проміжок часу між тим, коли нам хочеться щось зробити, і тим, коли ми відчуваємо непереборне бажання, яке, власне, і спонукає нас до відповідної поведінки.

Ми називаємо деяких людей "такими, що говорять перше, що спадає їм на думку". У них немає внутрішнього цензора щодо того, що вони говорять чи роблять. Що б не трапилося, вони просто роблять або говорять імпульсивно. Але коли ми помічаємо, що між моментом виникнення почуття і моментом, коли ми діємо на основі цього почуття, є проміжок часу, це дозволяє нам використовувати так зване "розпізнавальне усвідомлення", щоб вирішити, чи варто діяти на основі цього почуття, чи ні. Ми розрізняємо, чи буде ця дія корисною, чи лише спричинить багато проблем. Якщо вона спричинить багато проблем, ми розуміємо, що вона деструктивна, і не діємо. Наприклад, не варто казати комусь: "Яка на тобі жахлива сукня". Це не дуже доречно, правда ж?

Справа в тому, що ми розуміємо, що ці почуття, що спонукають діяти чи говорити певним чином походять від звичок – "звички" як загальний термін для кармічних потенціалів і тенденцій. Неважливо насправді, чи ці звички з'явилися в цьому житті, чи в попередніх. Важливо те, що ми просто діємо компульсивно, спираючись на попередні моделі, попередні звички, хоча ми не повинні бути їхніми рабами. Ми люди, а не тварини, які діють без жодного контролю над своїми інстинктами. Як люди, ми наділені інтелектом, а це означає здатність розрізняти, що корисно, а що шкідливо. Незалежно від того, існують минулі життя чи ні, ми бачимо, що діяти на основі наших поганих звичок дуже нерозумно – це лише приносить нам все більше проблем. А оскільки ми не хочемо бездумно створювати собі ще більше проблем, ми намагаємося подолати компульсивні дії, основані на шкідливих звичках.

В певному сенсі, нам потрібно подивитися на наші повторювані патерни компульсивної поведінки як на залежності. Ми можемо бути залежними від алкоголю, сигарет чи наркотиків. Але ми також можемо бути залежними від таких видів діяльності, як азартні ігри, секс або навіть сварки з іншими. Існує багато методів, як буддійських, так і небуддійських, для подолання залежностей. Ми повинні сумлінно застосовувати ці методи, інакше ми втратимо контроль і просто створюватимемо все більше проблем.

Першим кроком у будь-якій програмі боротьби із залежністю є визнання того, що ми є залежними. Це абсолютно необхідно. Нам потрібно визначити проблему, перш ніж ми зможемо працювати над її усуненням. Але деякі програми по боротьбі із залежністю змушують людей повірити, що бути залежним – це їхня справжня, незмінна ідентичність, і що ніхто ніколи не зможе по-справжньому позбутися залежності; людей переконуються, що вони ніколи не зможемо досягти справжньої зупинки їхньої залежної поведінки. З буддійської точки зору, однак, ми можемо досягти справжньої зупинки всіх залежностей так, щоб вони ніколи не виникали знову, – включно з нашою залежністю від саморуйнівних типів поведінки. Це наша мета як буддійських практиків.

Для подолання залежності від компульсивної поведінки на допомогу приходить зречення. Зречення – це рішучість звільнитися від чогось, готовність відмовитися від цього. Емоційне відчуття, пов'язане з ним, – це повна відраза і знависнілість: нам просто стають знависнілими наші поведінкові залежності, хоч це саморуйнівні негативні залежності, хоч невротичні позитивні. Наприклад, нам знависніло постійно виходити з себе і кричати, або знависніло нав'язливо мити руки. Тому, коли нам знову хочеться кричати або мити руки, навіть якщо ми їх щойно вимили, ми підтверджуємо свою рішучість позбавити себе від таких відчуттів. В якості першого кроку ми підтверджуємо свою рішучість принаймні не проявляти такі почуття, а потім проявляємо самоконтроль і просто не робимо цього. Але, звичайно, самоконтроль – це лише перший крок. Нам потрібно піти глибше, щоб усунути найглибшу причину нашої компульсивної поведінки.

Намагаючись застосувати вчення про карму в нашому повсякденному житті, нам варто остерігатися непорозумінь щодо того, що ми якимось чином заслуговуємо на все, що з нами відбувається, тому що це дозрівання нашої карми. Виходячи з такої позиції зневіри та поразництва. Ми думаємо, що в минулому були поганими хлопчиками чи дівчатками, і тепер заслуговуємо на покарання – на те, що відбувається з нами. Ми читаємо у вченні Шантідеви, що "якби ми не поставили мішень, ніхто не випустив би в неї стрілу": тобто якби ми не діяли деструктивно в минулому, зараз ми б не відчували, що люди зляться на нас, погано ставляться до нас тощо. Шантідева каже, що треба не звинувачувати іншу людину, а покласти провину на себе. Однак це не означає, що ми повинні впадати в крайнощі та думати, що це ми такі погані та заслуговуємо на страждання, які нас спіткали, – що ми повинні просто замовкнути, не скаржитися і прийняти своє покарання. Я не думаю, що це найздоровіший спосіб сприйняття вчення про карму й застосування його на практиці.

Замість такої фаталістичної перспективи нам потрібно вивчити інші аспекти вчення про карму, щоби зрозуміти, як отримати від цього користь у повсякденному житті. Коли ми переживаємо щось, що з нами відбувається зараз, ми можемо зробити висновок із вчення про карму, що причиною цього була наша попередня поведінка. Багато вчень детально описують зв'язок між тим, що ми переживаємо, і нашою попередньою поведінкою. Наприклад, якщо у нас завжди не складаються стосунки, ми постійно розлучаємося з коханими людьми, або люди постійно нас полишають, це результат того, що ми багато злословили про інших, вносили розбрат своїми словами. Ми говорили людям неприємні речі про їхніх друзів, щоби змусити їх розлучитися. Коли ми переживаємо, як нас покидають наші власні друзі, – це є визріванням нашої карми, оскільки ми переживаємо ситуації, в яких інші роблять з нами те саме. 

Додатковим наслідком того, що ми говоримо речі, які приносять розбрат, є навʼязливе бажання повторити подібну поведінку. З огляду на це, щоб перетворити наше розуміння карми на конструктивний інструмент, нам потрібно чесно дослідити свої дії. Чи маємо ми схильність критикувати або говорити зле про інших людей тим, хто нам подобається, з ким ми працюємо, навчаємося або дружимо? Ймовірно, ми виявимо, що ми схильні бути надто критичними. Ми рідко говоримо про когось щось хороше, частіше тільки погане. Це дуже поширене явище, чи не так? Нам дуже хочеться вказувати на недоліки інших, скаржитися і розповідати про них усім. Але як часто ми зосереджуємося на хороших якостях інших і вихваляємо їх перед іншими людьми? Для більшості з нас це велика рідкість.

Це один з найкорисніших аспектів, який ми можемо почерпнути з вчення про карму і який можемо застосувати в нашому повсякденному житті. Ми можемо знайти типові патерни нашоїповедінки, які є аналогічні тому, що трапляється з нами. відповідають типу речей, які трапляються з нами. Тоді замість того, щоби впадати в поразницьку позицію: "Я заслужив це, бо був поганим та критикував інших у минулому житті", ми можемо зосередитися на роботі над своєю поведінкою вже зараз. Коли нам хочеться сказати щось жахливе про когось іншого, замість цього ми можемо більше думати про його хороші якості і сказати щось добре.

Існує багато прикладів різних типів кармічних "синдромів", які ми можемо розрізнити. Наприклад, це може бути бідність. Придивившись до себе, ми можемо виявити, що завжди користуємося чужими речами, експлуатуємо інших, ніколи ні за кого не платимо, завжди чекаємо, що хтось заплатить за нас – і так далі. Я маю на увазі саме використання речей, що належать іншим людям, без їхнього дозволу: як-от брати їжу з холодильника без дозволу і тому подібні речі. Ми можемо помітити, як це корелює з тим, що ми відчуваємо, що відбувається з нами, з нашими почуттями і схильністю діяти подібним чином. Індійський майстер Дгармаракшита вказав на багато таких взаємозв'язків у своєму тексті для тренування ума "Колесо гострої зброї".  

Окрім того, ми повинні усвідомити, що результати не приходять лише від однієї причини. Будда сказав, що відро наповнюється не першою і не останньою краплею. Воно наповнюється сукупністю всіх крапель. Будь-яке страждання, яке ми відчуваємо, є не просто результатом одного поганого вчинку, або навіть накопиченням кількох поганих вчинків минулого. Швидше за все, існує майже незліченна кількість причин і умов, які повинні були зійтися разом, щоб ми пережили щось.

Скажімо, нас збила машина. Це сталось не лише тому, що ми колись накопичили таку карму, коли поранли когось тощо (також збили на дорозі чи ні – не важливо). Справа ще й у тому, що тут задіяні всі кармічні потенціали людини, яка нас збила. Також є погода, дорожні умови, причини, з яких ми вийшли на вулицю в той час. Є люди, які будували дорогу. Існує величезна кількість причин і умов, які повинні були зійтися разом, щоб ми пережили такий досвід.

Коли ми розширюємо наш погляд на причинно-наслідковий звʼязок і розуміємо це з точки зору багатьох причин і умов, які повинні зійтися разом, щоби стався певний результат, тоді ми починаємо деконструювати суцільність "я" як винуватця, який заслуговує на те, що це сталося з нами, і це повністю наша вина. Звичайно, ми відповідальні, але є велика різниця між тим, щоб взяти на себе відповідальність за свою поведінку, з одного боку, а з іншого – ототожненням себе з постійно існуючим "я": винуватим, поганим, яке винне у всьому, що з ним відбувається.

Разом з розширенням нашого погляду на причину і наслідок, нам потрібно деконструювати те, що називають "трьома колами", пов'язаними з цим процесом. Існують різні тлумачення цих трьох кіл, але в контексті визрівання карми ми можемо визначити їх так: "я", яке переживає визрівання карми; те, що визріло з карми, що ми переживаємо зараз; і те, що ми зробили в минулому, що стало кармічною причиною для того, що визріло. Коли ми не розуміємо, що ці три кола виникають залежно одне від одного і не можуть існувати самостійно та незалежно від того, з чого вони походять, ми подумки вигадуємо і чіпляємося за "я", яке було настільки поганим у минулому, що заслуговує на те, що відбувається з нами зараз. У певному сенсі ми стаємо жертвою або злочинцем, якого карають, і ми чіпляємося за цю, здавалося б, непорушну ідентичність. Це дуже нещасний стан ума, чи не так? Ми роздмухуємо те, що переживаємо зараз, наче це щось надзвичайно жахливе, і водночас роздмухуємо те, що ми робили в минулому, наче це щось настільки ж жахливе. Все це просякнуте почуттям провини і жалю до себе. Все це робить наш досвід щоденного життя все більш нестерпним.

Тому вкрай важливо мати певне розуміння порожнечі. Без цього все стає "застиглим", непорушним і нам дуже легко впасти в крайнощі, які лише спричинятимуть ще більше проблем і страждань. Але навіть якщо ми не розуміємо, що таке порожнеча, ми повинні діяти з пам'ятанням, що все, що ми думаємо, говоримо чи робимо, матиме кармічні наслідки. Пам'ятаючи про це, ми повинні утримуватися від деструктивних дій і натомість поводитися конструктивно, ось і все. 

Причинний фактор утримання від будь-якого типу деструктивної поведінки, про який йдеться в буддійських текстах, полягає в тому, що ми думаємо про недоліки, які несе в собі така поведінка. Оскільки ми не хочемо відчувати страждання від такої поведінки, то коли виникає бажання зробити або сказати щось деструктивне, ми утримуємося від цього. Але часто ми навіть не думаємо про це. Ми утримуємося, тому що просто відчуваємо, що це правильно – не робити чогось деструктивного. Це дуже цікаво, тому що існують певні типи негативної поведінки, які просто здаються нам неправильними, до прикладу, обман, вандалізм тощо. Це нормально, якщо це так. Можливо, ми не замислюємося над негативними наслідками, але все одно не вдаємося до такої поведінки.

Однак, як щодо вбивства комарів? Не знаю, як ви, але я, безумовно, відчував, що розчавити комара – це правильно! Або полювати на комара, ніби я на сафарі в Африці, щоби врешті-решт вбити його, бо він не дає мені спати вночі. Це здається правильним. Навіть якщо ми усвідомлюємо, наскільки безглуздо вирушати на сафарі за цим комаром, ми все одно влаштовуємо полювання, чи не так? Роздуми про абсурдні приклади насправді можуть бути дуже корисними в цьому випадку. 

Для такого типу деструктивної поведінки необхідно подумати про недоліки, які можуть виникнути, якщо вбити комара, якщо не бути толерантним. Це не означає, що ми обов'язково повинні годувати комара своєю кров'ю, але варто спробувати використовувати мирні методи боротьби з комаром. Ми можемо накрити його склянкою, коли він приземлиться на стіну, потім просунути під склянку аркуш паперу і винести його з кімнати. Це дуже практичний метод, але ми повинні бути обережними, щоб раптом знову не потрапити на сафарі. Ми все ще можемо влаштувати ментальне сафарі озброївшись склянкою та аркушем паперу.

Насправді, цю ситуацію варто проаналізувати. Ми виганяємо комара з нашої кімнати тому, що не хочемо відчувати свербіж від укусу, але чи ми думаємо про самого комара? Очевидно, що ми позбавляємо комара їжі. Нам потрібно подумати, що якщо ми будемо постійно вбивати комарів, мух чи інших комах, яку звичку ми формуємо? Звичка, яку ми виробляємо, полягає в тому, що на все, що нас дратує, наша перша реакція – вбити, позбутися. Ми схильні використовувати насильницькі засоби, щоби позбутися роздратування, замість того, щоби спробувати використати мирні засоби. Тому, коли ми полюємо на комара зі склянкою і папірцем, принаймні, не варто робити це з ненавистю до комара. Ми не повинні думати, що це неприйнятна форма життя і ми повинні позбутися її, тому що вона вторглася в наш простір.

Звичайно, є більш просунуті практики, які ми можемо застосувати, наприклад, згадати, що цей комар був нашою матір'ю в минулих життях, і так далі. Але для більшості з нас це буде досить важко зробити щиро. Отже, головне, що у певних випадках нам просто здається правильним не діяти деструктивно, але в інших випавдках ми дійсно повинні свідомо підтверджувати нашу мотивацію.

Ще один момент, про який я хотів би згадати, стосується конкретних чинників, які активують наші кармічні тенденції і потенціали і викликають їх дозрівання. Про них йдеться у вченні про дванадцять ланок взаємозалежного виникнення у зв'язку з факторами, які активують кармічні потенціали в момент смерті. Ці фактори "перекидають" наш ментальний континуум у майбутнє перенародження. 

Першим з цих факторів є зв'язок потягу до чогось. "Жага" – це переклад тибетського терміну, що позначає цей зв'язок, але оригінальне санскритське слово, що позначає його, насправді означає "спрага". Інший фактор зазвичай перекладають як "чіпляння". Це не найточніший переклад, тому що існують інші терміни, які також часто перекладаються як "чіпляння", наприклад, "чіпляння за істинне існування", однак у другому випадку цей термін має інше значення. Це слово тут буквально означає "отримати щось" або "здобути щось". Я віддаю перевагу терміну "здобувач". Це емоція здобувача або ставлення здобувача, яке, якщо ми його розвинемо, здобуде для нас майбутнє перенародження. Хоча в контексті дванадцяти ланок вони пояснюються як такі, що активують карму вкидання в майбутнє перенародження, існують альтернативні уявлення про те, що вони також активують наші кармічні потенціали і тенденції кожної миті. 

Це дуже доречно для нашої теми про те, як вчення про карму пов'язане з нашим повсякденним життям. Перш за все, що таке жага? Що це за спрага? Це ментальний фактор, спрямований на певний рівень щастя чи нещастя, який ми відчуваємо, і який робить з нього велику проблему, перебільшує його. Зосереджуючись на щасті, ми прагнемо, щоб воно не закінчувалося. У випадку з нещастям чи стражданням, ми прагнемо, щоб воно закінчилося. Щодо нейтрального відчуття, то це те, що ми відчуваємо, коли занурюємося у вищі стани повного зосередження, так звані дг'яни. У цих станах ми прагнемо, щоб нейтральне відчуття не зменшувалося. Очевидно, що можуть бути різні градації цієї спраги й чіпляння. 

До "здобувачів" відносять певні турбуючі емоції і установки. Одна або кілька з них, у поєднанні зі спрагою, запускають активацію наших кармічних потенціалів і тенденцій. Найважливішою з них є ставлення до себе як до реально існуючого "я", яке ідентичне тому, що ми відчуваємо в наших сукупностях – нашому тілі, умі, емоціях тощо, або як до реально існуючого власника цього "мого". 

Таким чином, спрага фокусується на певному відчутті рівня щастя чи нещастя, а далі ставлення здобувача фокусується на "я", яке це відчуває. Навіть якщо у нас немає розуміння порожнечі почуттів і порожнечі "я", ми все одно можемо застосовувати в повсякденному житті цей аналіз того, що активує наші кармічні потенціали. Кожної миті ми відчуваємо певний рівень щастя чи нещастя. У цьому випадку ми можемо застосувати вчення про так звані "вісім мирських дгарм".

Тибетське слово, що перекладається як "мирський", джіґтен ('jig-rten), у значенні/контексті "мирські дгарми" складається з двох складів. Тен означає основу, а джіґ означає те, що розпадається і перестає існувати. Вісім мирських дгарм, або вісім земних турбот, означають наше ставлення до тлінних речей, які трапляються в нашому житті. Ми або радіємо, або засмучуємося від того, що трапляється в житті: від усього, що не має стабільної основи, а отже, є минущим. 

Щодо цих  активаторів кармічних потенціалів, то відповідно до мирських дгарм, ми або надмірно радіємо, коли відчуваємо себе щасливими, або дуже пригнічені, коли нещасливі. Що ж у цих випадках має нестабільну основу? Це щастя чи нещастя, яке ми відчуваємо. Не маючи стабільної основи, вони є тимчасовими. Але через те, що ми надаємо їм великого значення (ніби вони існують постійно) і думаємо, що вони триватимуть вічно, ми надмірно реагуємо на них: радіємо або засмучуємось, коли вони виникають. Подібно до спраглої людини, яка отримує лише ковток води, ми радіємо, відчувши смак щастя, і хочемо ніколи його не втрачати. І як спрагла людина, яка страждає від відсутності води, ми впадаємо у відчай, коли відчуваємо себе нещасливими, і прагнемо це припинити.

Індійський майстер Шантідева називає таке ставлення дитячим. Нам потрібно подолати такі надмірні дитячі реакції на щастя та нещастя. Для цього нам потрібно розвинути неупередженістть.  "Неупередженість" (врівноваженість) означає не реагувати надмірно на почуття щастя і т.д., які ми відчуваємо, тому що, кажучи простою мовою, природа сансари полягає в постійних злетах і падіннях. Іноді ми будемо відчувати себе щасливими, а іноді – нещасними. Це природно. І немає ніякого способу передбачити, коли ми будемо почуватися щасливими чи нещасними. Наш настрій може миттєво змінитися без видимої причини. Рівень щастя чи нещастя, яке ми відчуваємо, не обов'язково має бути надзвичайно потужним. Він може бути на дуже низькому рівні. Ключовим моментом тут є те, що незалежно від того, як ми себе почуваємо, це "нічого особливого".

Насправді, це дуже глибока думка. "Нічого особливого" означає, що немає нічого дивного, нічого надзвичайного. А чого ж ми очікували? Звичайно, все буде йти то на краще, то на гірше, тому не потрібно робити з цього велику проблему. Що б ми не переживали в житті, іноді ми будемо щасливі, а іноді нещасні. Звичайно, ми розуміємо, що нещастя приходить від деструктивних дій, а щастя – від конструктивних. Втім не варто чіплятися за те, що нам здається  надзвичайно чудовим або надзвичайно жахливим. І нам точно не варто чіплятися за велике незворушне "я", як-от: "Я такий щасливий" або "Бідолашний я, я такий нещасний".

Ясно, що на умовному рівні ми хочемо бути щасливими і не хочемо бути нещасними. Крім того, на умовному рівні, в наших буддійських практиках ми прагнемо до звільнення і просвітлення, де ми будемо вільні від нещастя і страждань. Але суть в тому, що ми не робимо з цього великої справи. Це вказує на актуальність вчення про карму в нашому повсякденному житті і на те, що принесе нам більше спокою ума. Спокій ума походить від незворушності щодо нашого мінливого настрою протягом кожного дня, тому що, природно, іноді ми будемо відчувати себе щасливими, а іноді – нещасними. Це частина сансари, це те, чого слід очікувати. Ми просто продовжуємо практикувати Дгарму незалежно від того, що ми робимо. Якщо ми не відчуваємо себе абсолютно щасливими в якийсь момент, ну то й що? 

Це не означає, що ми повинні перестати відчувати будь-які почуття, перестати бути щасливими чи нещасними і позбутись будь-яких почуттів взагалі. Звісно, це не так. Бути щасливим чи нещасним – це нормально. Коли відбувається щось хороше, ми відчуваємо себе щасливими. Трапляється щось не дуже приємне, і ми не такі щасливі. Наприклад, ми йдемо в ресторан і хочемо замовити нашу улюблену страву, а її більше немає. Ми розчаровані та почуваємося не дуже щасливо. Це сумно, але ми не робимо з цього великої проблеми. Почуватися нещасним – це нормально, але не варто зациклюватися на цьому і застрягати в поганому настрої. 

Можливо, це несерйозний приклад. Більш доречним може бути приклад, коли помирає кохана людина. Цілком природно, що ми відчуваємо сум і нещастя. У цьому немає нічого поганого. Насправді, не сумувати в такому разі – це дуже нездоровий стан. Але не варто зациклюватися на цьому і ототожнювати себе з цим сумом як з істинною ідентичністю великого цілісного "я", яке є таким жахливо нещасним. З іншого боку, коли ми разом із кимось і постійно говоримо: "Я такий щасливий. Хіба ми не чудово проводимо час?", – це просто руйнує весь настрій, правда ж? Просто відчувайте злети і падіння життя. Щасливі чи нещасливі – нічого страшного, нічого особливого. 

На додаток до неупередженості, коли ми нещасливі і справи йдуть погано, ми можемо розвивати інше ставлення й іншу точку зору:  ми можемо подивитися на те, що могло бути кармічною причиною цього. Як ми вже говорили, ми можемо дослідити і спробувати побачити закономірність – побачити, як ми повторюємо щось подібне, і попрацювати над цим. 

Ще одна річ, про яку я хочу згадати, стосується трьох рівнів мотивації, представлених у ламрімі, в поступовому шляху. Загалом, вчення про карму представлене в межах початкового рівня мотивації. Ми утримуємося від деструктивних дій, тому що боїмося наслідків страждань, яких зазнаємо, якщо не утримаємося від цього. Ми не знаємо, що відчувають інші люди в результаті наших дій: немає жодної гарантії, як це повпливає на них. Але, зі свого боку, ми дуже не хочемо переживати страждання і нещастя, які могли б бути наслідком нашої деструктивної поведінки. У нас є побоювання або острах щодо цього, але це здорові почуття. Ми тут не говоримо про страх перед покаранням. Просто ми дуже хочемо уникнути страждань і нещастя. Точніше, ми хочемо уникнути страждань і нещастя в майбутніх життях. Це мотивація початкового рівня.

На середньому рівні ми хочемо уникнути всіх видів нав'язливої кармічної поведінки, тому що хочемо досягти звільнення. Якщо ми не здобудемо звільнення, то щастя і нещастя , злети і падіння сансари триватимуть вічно. Це було б справді жахливо.

На найвищому рівні мотивації ми хочемо утримуватися від усіх видів нав'язливої кармічної поведінки, тому що вони дійсно перешкоджають нашій здатності допомагати іншим. Як ми можемо допомагати іншим, якщо ми постійно переживаємо ці злети і падіння, і коли з нами постійно трапляються якісь досить неприємні речі? У першу чергу, ми думаємо про те, що це негативно вплине на нашу здатність допомагати іншим. Насправді ми не думаємо про те, що це може зашкодити іншим. Ми більше думаємо про те, що це перешкоджає нашій здатності допомагати їм.

Існує велика різниця між буддійським ставленням до етичної поведінки та західним гуманістичним підходом ("поки я нікому не завдаю шкоди тим, що роблю, – все гаразд"). У цьому підході немає нічого поганого, за винятком того, що ми не можемо гарантувати, яким буде вплив нашої поведінки на інших. Наприклад, ми можемо вкрасти щось у когось, і він буде дуже щасливий, тому що річ була в жахливому стані і він зможе отримати страховку. З іншого боку, ми можемо дати комусь велику суму грошей, а його пограбують і вб'ють.

Звичайно, в буддизмі ми розвиваємо любов і співчуття, і, звичайно, ми не хочемо шкодити іншим. Але з вищою мотивацією основний акцент робиться на тому, що ми не хочемо робити нічого, що обмежувало б нашу здатність допомагати іншим. Цей тип мотивації добре узгоджується з тим, що на усьому буддійському духовному шляхуом ми працюємо над просвітленням і тим, що ми намагаємося бути здатними допомогти іншим настільки повно, наскільки це можливо. Це основний акцент в буддійському  погляді на карму.

З точки зору нашої повсякденної поведінки, актуальність цієї магаянської мотивації полягає в тому, що вона додає сили нашій етичній самодисципліні. Якби ми діяли деструктивно, то як би ми могли допомогти іншим? Наприклад, якби ми завжди хвалилися або обманювали інших, ніхто не зміг би нам довіряти. Тоді, як ми могли б комусь допомогти? Зокрема, якби ми яквчителі переживали дозрівання своєї карми у вигляді того, що наші учні раптово покидають нас (використовуючи наш попередній приклад), то як ми могли б реально допомогти їм? Наші учні ніколи б не залишалися з нами ійшли від нас. Очевидно, що це б неабияк мотивує нас припинити критикувати інших, а натомість говорити про їхні хороші якості.

І останнє зауваження. В "Абгідгармакоші", Скарбниці спеціальних тем знання, великий індійський майстер Васубандгу згадує, що існують два ментальні фактори, які завжди присутні в будь-якій конструктивній дії. Хоча Асанґа у своєму тексті визначає ці ментальні фактори по-іншому, нам також необхідно зрозуміти визначення Васубандгу. Перший з цих факторів – це повага до добрих якостей і тих, хто їх має. Другий – утримання від нахабної деструктивності. "Нахабної" означає, що нам просто байдуже, ми не збираємося здійснювати ніякого самоконтролю. Нам байдуже, і тому ми зовсім не утримуємося від деструктивної поведінки. Ми просто робимо те, що нам хочеться.

З конструктивною поведінкою ми маємо протилежні установки: ми поважаємо позитивні якості і тих, хто їх має, і практикуємо самоконтроль. Наші дії ніколи не є нахабно деструктивними; ми дбаємо про те, що говоримо і робимо. Можливо, це нагадує підхід, коли це нам "просто здається правильним".

В нашому повсякденному житті це вказує на те, на що ми повинні звертати увагу і про що завжди нагадувати собі. Ми повинні знову і знову породжувати нашу велику повагу до хороших якостей, таких як терпіння і доброта, і до тих, хто має ці якості. Вони є джерелом великого натхнення. Крім того, нам також потрібно знову і знову підтвержувати, що ми хочемо практикувати самоконтроль і дбати про те, що ми говоримо і робимо, а не просто діяти жахливо та деструктивно.

Ми багато говорили про карму і про те, як ми можемо зробити це вчення актуальним у нашому повсякденному житті. Давайте приділимо трохи часу і цим двом факторам. Якщо коротко, то коли ми діємо конструктивно, ми не робимо це просто на основі бажання бути хорошим хлопчиком чи хорошою дівчинкою. Скоріше, ми діємо конструктивно на основі поваги до хороших якостей і тих, хто їх має, і нам здається правильним утримуватися від відверто деструктивних дій без жодного самоконтролю. Нам потрібно просто діяти саме так!