Вірші
Цей текст був складений кадампінським ґеше, Ґеше Ланґрі Танґпою.
У першому вірші сказано:
(1) Нехай завжди ціную всіх обмежених істот із усвідомленням, що для досягнення найвищої мети вони коштовніші за самоцвіти, що виконують бажання.
Трохи поясню: живі істоти є такими ж цінними, як самоцвіти, що виконують бажання, тому що всі наші цілі ми досягаємо завдяки доброті інших. Усе, що ми їмо і п'ємо, одяг, який носимо, – все це походить від доброти інших. Нам не довелося саджати й вирощувати все, що ми їмо, шити одяг, який носимо. Коли ми народжуємося, ми голі, без одежі, їжі та грошей. Ми вимушені отримувати все це від інших людей. Саме завдяки доброті інших ми отримуємо все, що нам потрібно.
Свідомі істоти добрі до нас не тільки в цьому житті: вони забезпечують нас одягом та їжею, але й наше щастя в майбутніх життях залежить від інших. Практикуючи щедрість до інших, ми отримаємо багатство і житимемо комфортно в майбутніх життях. Так само, практикуючи етичну дисципліну щодо інших, в майбутньому все буде добре для нас. Це справедливо аж до досягнення просвітлення. Ми можемо досягти просвітлення саме завдяки іншим істотам, а також завдяки розвитку бодгічітти, спрямованої на наше прагнення допомагати іншим.
Можна провести аналогію з полем. Якщо ми хочемо отримати плоди з дерева, нам потрібно посадити дерево в полі. Якщо поля немає, ми не зможемо отримати жодних плодів. Так само, без поля істот ми не зможемо практикувати щедрість, терпіння, етичну дисципліну й наполегливість, і не зможемо отримати плід просвітлення. Якщо маємо достатньо землі, ми отримаємо достатню кількість плодів. Таким чином, коли всі живі істоти є нашим полем, ми зможемо практикувати й досягти просвітлення. Наприклад, завдяки доброті інших ми можемо отримувати молоко від корів. Тому нам потрібно включати інших у свою практику.
Наступний вірш говорить:
(2) Коли опиняюсь в компанії людей, нехай я вважаю себе найменш важливим за інших і з глибини серця ціную інших вище, ніж себе.
Незалежно від того, з ким і де ми знаходимося, ми завжди повинні поводитися дуже смиренно, завжди більше зважати на інших і дуже цінувати їх. Якби, скажімо, у нас була корова, яка давала б дуже хороше молоко, ми були б дуже добрими до цієї корови. Ми добре ставилися б до неї, гладили, добре годували її тощо. Так само ми повинні цінувати інших, добре годувати їх тощо.
Наступний вірш говорить:
(3) Хай би що я робив, нехай перевіряю потік свого ума, і коли виникають концепції або турбуючі емоції, які послаблюють мене та інших, нехай я протистою й відвертаю їх потужними засобами.
Це означає, що ми повинні ретельно контролювати свій ум, стежити за своїми думками й спостерігати за тим, що відбувається в нашому умі. Нам потрібно перевіряти, чи не виникають сильні турбуючі емоції або турбуючі настрої. Якщо ми відчуваємо гнів, жадання або наївну закритість ума, то, як тільки це помічаємо, ми повинні намагатися їх зупинити. Якби ми були в школі й намагалися навчати дітей, а діти поводились дуже неслухняно й бігали навколо, ми б наказали їм сидіти тихо і старанно працювати, вчитися і так далі. Якби вони поводились занадто неслухняно, ми могли б їх покарати; однак, якби вони були слухняними, ми були б до них дуже добрими. Таке ж ставлення ми повинні мати до власного ума і спостерігати, що з ним відбувається. Якщо виникають турбуючі емоції, ми повинні намагатися їх якомога швидше зупинити.
Ми також маємо думати про недоліки різних станів ума. Наприклад, якщо ми розлютимося, це знищить усі наші заслуги і ми переродимося в нижчих світах. Якщо маємо сильне жадання, це буде тримати нас у безперервному коловороті сансари. Бачачи ці недоліки, ми повинні зупинити ці турбуючі емоції. Якби ми побачили потік води, що насувається на нас, ми б спробували чимось його зупинити, щоб він нас не збив нас з ніг. Так само ми повинні зупинити потік турбуючих емоцій, щоб вони не збили нас з ніг.
У наступному вірші сказано:
(4) Коли бачу істот, які інстинктивно проявляють жорстокість, під владою затьмарень і серйозних проблем, нехай я ціную їх як рідкісний скарб, який важко знайти.
Це означає, що коли ми зустрічаємо дуже жорстоку, негативну людину, яка переживає великі страждання, ми повинні відчувати величезну радість і цінувати цю можливість, бо тепер ми знайшли того, з ким можемо справді практикувати Дгарму. Завдяки цій людині ми дійсно можемо практикувати терпіння й наполегливість та щиро прагнути їй допомогти.
Наприклад, це схоже на ситуацію, коли хтось закінчив школу, отримав багато дипломів, але не має роботи. Після навчання він починає шукати роботу, і якщо нарешті її знаходить, то дуже цьому радіє. Подібно до цього, якщо хтось вивчився на медпрацівника, але навколо ніколи не буває хворих, він ніколи не зможе застосувати свої знання. Якщо є хворі люди, він щасливий, що може застосувати свої знання. Так само і з Дгармою: якщо ми зустрічаємо жорстоку, негативну людину з великими труднощами, ми відчуваємо величезне щастя, ніби знайшли скарб, тому що тепер можемо докласти зусиль, щоб допомогти цій людині.
Наступний вірш говорить:
(5) Коли інші з заздрості поводяться зі мною несправедливо, лаючи, ображаючи мене тощо, нехай я прийму поразку й віддам перемогу іншим.
Цей вірш пояснює, що коли ми зустрічаємо когось, хто з заздрості критикує нас або погано поводиться з нами, ображає або обманює нас, ми повинні це прийняти. Ми повинні просто сказати, що нам шкода і що це наша провина. Таким чином, ми можемо практикувати терпіння і ніколи не злитися у відповідь. Ми повинні розуміти, що будь-яка шкода, яку нам завдають інші, є результатом наших власних негативних вчинків, які ми зробили в минулому. Все це просто повертається до нас. Інша людина не винна, а є лише інструментом дозрівання нашої власної негативної карми. Наприклад, якщо хтось злиться на нас, слід відчувати, що це наша провина, що ми спровокували його гнів. Якби ми просто залишилися вдома і нічого не сказали цій людині, її гнів не обрушився б на нас.
Наприклад, якщо є поле, заросле гострими колючками, і ми йдемо прогулятися по цьому полю, то коли колючки встромлюються в наші стопи, це наша власна провина. Якби ми не ходили по них, ми б не поранилися. Так само, якщо ми йдемо в бізнес і нас обманюють, провина лежить на нас самих. Якби ми з самого початку не займалися бізнесом, нас би не обдурили. Саме через нашу жадібність, бажання заробити гроші в бізнесі, нас обдурюють або оббирають. Незалежно від того, що сталося, ми завжди повинні бачити провину в собі й ніколи не звинувачувати інших.
Наступний вірш пояснює:
(6) Навіть якщо хтось, кому я допоміг і на кого покладав великі сподівання, шкодить мені цілком безпідставно, нехай я побачу в цій людині святого вчителя.
Тут пояснюється, що якщо у нас є родич, дитина, батьки, або будь-хто, кому ми завжди дуже допомагали, і ця людина є абсолютно невдячною та чинить нам шкоду, ми можемо дуже розлютитися. Якщо ми були дуже добрими до дитини, і пізніше в житті покладали на неї великі надії, але дитина нам зовсім не допомагає, це може нас розгнівати. Однак ми ніколи не повинні гніватися; навпаки, ми повинні практикувати й медитувати на терпіння до цієї людини. Також ми повинні усвідомити, що для розвитку терпіння нам потрібен об'єкт. Якби люди завжди були добрими до нас і ніколи не робили нічого, що може викликати у нас роздратування, ми ніколи не мали б об'єктів для практики терпіння.
Згадаймо приклад Атіши. Коли він подорожував до Тибету, його супроводжував помічник з Індії, який завжди сперечався з ним, ніколи не слухався, постійно ремствував і був дуже дратівливим. Люди запитували, чому він взяв із собою цю неприємну людину, і радили відіслати його назад. Атіша відповідав, що цей помічник був його вчителем терпіння і був дуже важливим. "Щоразу, коли він не слухається мене, це дає мені можливість практикувати терпіння". Так само, якщо у нас є друзі та родичі, до яких ми ставимося дуже добре, а вони невдячні й неприязні до нас, ми повинні бути дуже вдячні за можливість практикувати терпіння.
Наступний вірш говорить:
(7) Кажучи коротко, нехай я даруватиму всім своїм матерям, як прямо, так і опосередковано, все, що принесе їм користь і радість; і нехай таємно візьму на себе всі проблеми й біди своїх матерів.
Цей вірш стосується практики дарування та прийняття, тонґлен. Це означає, що ми бажаємо, щоб усі страждання та нещастя інших дозріли для нас самих. Таким чином, ми забираємо страждання інших і несемо їх самі. Ми також даруємо іншим все наше щастя і благо. Це дуже важливе вчення, і в майбутньому спробуйте докладніше вивчити його у тексті Шантідеви "Сходження на шлях бодгісаттви", "Бодгічарьяватарі". У цій практиці дарування і прийняття є багато чого навчитися і над чим подумати.
Останній вірш говорить нам:
(8) Ум, не заплямований уявленнями про вісім минущих речей, який усвідомлює всі явища як ілюзію, нехай я розвину й відтак звільнюся від своїх пут, не прив'язуючись ні до нічого.
У цьому вірші йдеться про те, що коли ми практикуємо, ми ніколи не повинні ставити собі за мету здобуття багатства, слави, похвали чи власного щастя. Це частина восьми мирських почуттів. Натомість ми повинні присвячувати всі наші конструктивні практики на благо інших. Наприклад, коли ми медитуємо і читаємо мантри, ми ніколи не повинні думати: "Нехай завдяки цьому я ніколи не хворітиму, нехай я матиму довге життя, буду багатим і житиму в комфорті". Це дуже дріб'язкові й тривіальні думки. Ми повинні практикувати тільки з думкою, що наша практика зможе принести користь всім істотам. Навіть коли запалюємо один маленький масляний світильник, наприклад, якщо це для нашої власної користі, це дуже дрібна дія. Однак, з наміром "нехай це принесе користь всім істотам" це набуває великого значення.
Підсумок
Рінпоче каже, що через обмеження в часі він зміг пояснити лише невелику частину цього тексту, але вам слід вивчати його більш ґрунтовно з Ґеше Рабтеном і Ґеше Нґаванґом Дарґ’є. Це буде дуже корисно. Багато з вас приїхали сюди з різних центрів Дгарми у паломництво, щоб відвідати святі місця, і це чудово. Це є плодом позитивних вчинків з минулих життів. Вам слід думати так: "Нехай усі плоди цього дозріють для інших і принесуть їм щастя".
Пам'ятайте, Дгарма – це те, що приносить користь уму; тому ми повинні практикувати її, щоб удосконалити свій ум і позбутися всіх турбуючих емоцій і важких станів, які мали в минулому. Хоч би що ми робили, ми повинні намагатися удосконалити свій ум і стати кращими людьми. У цьому полягає суть Дгарми.