Ум як ментальна діяльність

Основна робота у Дгармі – це саме робота над умом, а отже було б дуже слушно знати, про що саме йде мова. Тож що таке ум? Слово "ум" (тиб. sems, санскр. chitta) – непросте слово. Але зрештою, що таке слова? По суті, слово – це акустичний візерунок, просто набір звуків, абсолютно довільний. Якесь суспільство вирішило зробити його словом, йому дали визначення, і тепер це слово. З огляду на наш життєвий досвід, можна сказати, що слова трохи схожі на форми для печива – тонкі металеві структури певної форми, які ми використовуємо, щоб вирізати з тіста печиво певної форми. У кожній культурі існують різні форми для печива – багато різних форм, якими люди вирізають свій життєвий досвід. Таке абсолютно довільне визначення слів і речей ми називаємо умовностями. Через це потім ми думаємо, що є речі, які відповідають цим словам, цим печивам, – такі як, наприклад, ум.

Складність полягає в тому, що кожна культура дає своє власне визначення формі для печива, яке за словниковим визначенням означає "ум". Визначення теж хтось придумав, просто так вирішив (це могла бути група, комітет – бозна-хто й бозна-як це сталося). Тож санскритське чи тибетське слово, що перекладається як "ум", не є тим самим печивом, про яке ми говоримо, коли використовуємо слово ум в українській, mind в англійській чи mente в іспанській мові. І в інших західних мовах визначення теж дуже відрізняється від того, що ми розуміємо під умом і що мали на увазі тибетці та індійці. Англійська та іспанська мови досить близькі. І, наприклад, французьке, esprit – в ньому є ідея "духу". В німецькій мові є дуже схоже на французьке, Geist. Це теж "дух", "привид". Усе це також включено в це слово, тож, знову ж таки, це зовсім інше печиво. І на жаль – а може й на щастя (бо це допомагає нам краще зрозуміти порожнечу) – майже кожне технічне слово, яке зустрічається в буддизмі, не є точною відповідністю до тих наших слів, визначення яких можна знайти у словниках. Зрештою, це лише словники. Отже, ці слова не еквівалентні й мають різне значення.

Тому, коли ми вивчаємо буддизм, а особливо коли намагаємося зрозуміти поняття настільки суттєві для слідування буддійським шляхом, дуже важливо вивчати визначення, позаяк більшість плутанини і непорозумінь щодо буддизму насправді пов'язані зі словами. Ми мислимо словами нашої західної мови, а вони означають щось зовсім інше, ніж ті ж самі слова в буддійському контексті, і тоді, звичайно, всі асоціації, які приходять із західними словами, просто ведуть нас все далі від того, про що йде мова в буддизмі. Тому завжди дуже важливо ставити під сумнів всі ці слова й дійсно намагатися знайти визначення, працювати з визначеннями й не потрапляти в пастку слів, які, на жаль, нам доводиться використовувати на Заході.

Це не завжди так просто, насамперед тому, що слова в мові оригіналу вживаються з різними значеннями в різних контекстах, як і наші слова. Зрештою, буддизму 2500 років, тож слова трохи змінилися, еволюціонували, і різні автори використовують їх по-різному. Тому завжди треба виходити з конкретного контексту – як саме автор використовує це слово? Втім це не має нас відлякувати, адже для цього є вчителі й коментарі, які все роз’яснюють. Але є певні слова, які майже завжди мають одне й те саме визначення, і ум – одне з них. Тож тут все гаразд, чи не так? А от зі словами на кшталт "істинне існування" треба бути дуже обережними. У різних контекстах воно визначається зовсім по-різному. Але цього вечора ми аналізуємо ум, тож давайте заглибимось у цей аналіз.

Ми можемо поставити запитання: як щось визначити в буддійському контексті? Спосіб, яким ми визначаємо щось, такий: щось не є нічим іншим, як тим, чим воно є. Тож це фактично подвійне заперечення. Це дуже важливо і дуже, дуже суттєво. Як визначити, чим є щось? Ось в такий спосіб: "Є всі речі, крім цього; є все, крім цього; все, крім самого себе, крім цього". "Всі інші речі відрізняються від цього  об'єкта, і цей об'єкт – це не те, чим вони є; він є нічим іншим окрім себе самого". Та це не так легко висловити нашою мовою. "Ніщо інше" насправді є найкращим простим способом це виразити. Що ж це таке? Це ніщо інше, окрім самого себе. Але чи можете ви сказати "ніщо інше" іспанською? Це, як я з'ясував, найпростіший спосіб сказати це нашою мовою. Це означає, що для того, щоб дійсно визначити, що це таке, ми повинні відкинути те, чим воно не є. Це не означає, що ми повинні відкинути стіл, стілець чи стіну, бо очевидно, що ми говоримо не про це.

Отже, корисно зрозуміти, що наше загальноприйняте розуміння ума не є тотожним буддійському розумінню ума. Отже, якщо ми виключимо наше розуміння, ми зможемо отримати точніше розуміння того, що мається на увазі під умом. Це, до речі, буддійський метод. Дуже важко вказати на щось просто визначенням. Тому що можна сказати: "Це означає те і се", – але потім можна подумати: "Але, можливо, це також містить щось інше", – тому такому визначенню не дістає точності. Ось звідки у нас, західних людей, виникає плутанина і нерозуміння – ми включаємо в такі слова, як ум, не дотичні аспекти, повʼязані з нашими асоціаціями до слова "ум". Тому я вважаю, що метод розуміння чогось, якого ми повинні дотримуватися – не тільки тут, але й загалом у Дгармі, – це позбутися невідповідних асоціацій, які виникають у нас зі словом із нашої мови. 

У контексті нашої дискусії про ум, те, що ми маємо виключити в першу чергу, – це мозок. Мова не йде про щось фізичне. Тобто, ми не заперечуємо, що мозок (нервова система тощо) залучений, але ми говоримо про досвід, суб'єктивний досвід, переживання якого відбувається на основі мозку. Отже, ми говоримо про одне й те саме, одну й ту саму подію, просто по-різному її описуємо. Ви можете описати переживання з точки зору фізики того, що відбувається – є мозок, хімічні речовини, електричні імпульси – або ви можете описати це з точки зору суб'єктивного переживання. Отже, коли ми говоримо про ум, ми говоримо про суб'єктивний досвід. Зрештою, ми можемо описати одну й ту саму річ по-різному, дивлячись на неї під різними кутами. Це не означає, що один погляд правильніший за інший.

У нашій мові є два окремих слова: ум і серце. Вірно? Це основи західного мислення. Але ще одна річ, яку нам потрібно засвоїти: дуже багато речей є притаманними певній культурі, вони не є універсальними. І тому не всі поділяють досвід на два аспекти, ума і серця, і, звичайно, в буддизмі такого розділення немає. Ми говоримо про обидва аспекти за допомогою одного терміну. Тобто, коли ми говоримо "ум" на Заході, то зазвичай маємо на увазі раціональний, інтелектуальний тип мислення, щось такого штибу. А те, що ми називаємо серцем, – це емоції, інтуїція і таке інше. Але це різні аспекти життєвого досвіду, чи не так? Це притаманне нам переживання явищ. Отже, в буддизмі вони всі включені в одне слово. Також у це слово включено все наше чуттєве сприйняття: як-от бачення і слух, нюх, відчуття смаку, фізичні відчуття, адже це також частина нашого життєвого досвіду, чи не так?

Ви можете помітити, якщо складаєте словник, буває дуже важко вирішити, яким словом перекладати щось на власну мову. Це досить цікаво: усі західні мови обрали слово ум, а не серце (ми ігноруємо цей аспект, що дуже прикро). Китайці та монголи мали таку ж проблему, та вони обрали слово серце, а не ум.

Так чи інакше, коли ми використовуємо слово "ум", нам необхідна набагато більша "форма для печива". Але чого ми не включаємо в нашу форму для печива, так це значення дух, spirit, який є у французькій та німецькій мовах (в іспанській чи англійській мовах цієї проблеми немає). Цього в нашій формі для печива немає.

Наступна важлива річ, яку ми повинні виключити з нашої форми для печива – це ідея, що коли ми говоримо про ум, ми говоримо про річ, яка щось робить. Тобто нам здається, що ум щось робить, що ум мислить, а серце відчуває емоції. Але насправді йдеться не про якусь річ. Чи не так? Дуже дивно, як цим пронизаний наш погляд на ум, коли ми говоримо про нього як про річ. Як ми говоримо (не знаю, чи ви говорите так іспанською): "Сплило на ум", "Він вижив з ума" або "Ця людина несповна ума". "Тримай в умі" – ніби це якась коробка або щось такого штибу. Або "Ця людина має дуже добрий ум. У неї гарна машина, гарний будинок і добрий ум". Так? Це настільки звично для нашого способу сприйняття ума, що дуже легко виникає така асоціація. Але ми говоримо не про це. Ми говоримо про подію. Ум – це діяльність.

Зі словом "досвід" потрібно бути трохи обережним. Ми говоримо про переживання. Це не досвід, на кшталт: "У мене був хороший досвід". Ми говоримо про саму подію переживання. А ми завжди щось переживаємо; ви не можете просто переживати ніщо. Тож ми не говоримо про досвід як про річ, на кшталт "ця людина має великий досвід" або "у мене був поганий (або хороший) досвід". Зрозуміло? Як ми казали: "Це ніщо інше, окрім самого себе". Отже, ми тут виключаємо всі інші речі. Досвід індивідуальний; мій досвід – це не ваш досвід. Моє переживання голоду і ваше переживання голоду – це не одне й те саме, чи не так? Це не означає, що ми всі маємо один ум абощо. Зараз усі переживають одне й те саме... Я не хочу вживати тут слово "річ". Це той самий вид діяльності. Я ходжу, і ви ходите, і хтось інший ходить – це все ходіння, але моє ходіння не приведе вас туди, куди вам треба. Ми говоримо про одне й те саме для всіх, але на індивідуальному рівні.

Тож тепер, думаю, ми готові дати визначення. Визначення складається з трьох слів, і кожне з них має велике значення (незначних, випадкових слів тут немає). Ми вже бачили, що ум і досвід – в мовах оригіналу мають різне значення. Так само і слова у визначенні, як їх зазвичай перекладають, не відповідають нашим словам. Тобто, чим ближче ви розглянете ці теми в буддизмі, тим ясніше побачите, що майже жодне слово не відповідає точно. Знову ж таки, нам тут стає до помочі порожнеча, адже чому вони мають бути абсолютно однаковими? Вони просто вигадані. Це домовленість якоїсь групи людей, які володіють мовою. Тож нічого святого в цьому немає. Це просто умовність, довільна, але корисна, тому що вона допомагає нам спілкуватися. Інакше ми не могли б спілкуватися. Нам потрібна мова. Так? Тож мова працює, але треба бути обережними й розуміти, що відбувається.

Тепер про те, як зазвичай перекладають це визначення:

• Лише (тиб. tsam) – слово, яке означає "лише". Це слово не таке складне, але ви повинні розуміти, про що йдеться.

• А ще ясність (тиб. gsal) і усвідомленість (тиб. rig). Ці два слова є складнішими.

Ясність і усвідомленість звучать так, ніби це якісь речі, але пам'ятайте, що ми говоримо не про речі. А ясність, окрім того, що передбачає світло чи щось подібне, звучить так, ніби щось знаходиться у фокусі, а ми говоримо зовсім не про це. А "усвідомленість" звучить так, ніби йдеться про розуміння, але це не обов'язково так. Цього в наших формах для печива ясності та усвідомленості немає.

Розгляньмо ці два поняття. Пам'ятайте, що ми говоримо про діяльність, про подію, про те, що відбувається.

Слово "ясність" означає надання чомусь когнітивного вигляду. Іноді його пояснюють словом поставати (тиб. shar-ba), як коли встає сонце. Ось чому я часто використовую слово "поставання". Саме в цьому сенсі ум подібний до дзеркала, оскільки він позбавлений чогось матеріального чи перешкод, які б заважали йому породжувати пізнавані з’яви чогось. Зі словом з’яви (тиб. snang-ba) треба бути обережними, тому що воно не означає щось візуальне. Тож ви маєте викинути це із форми для печива з’яв. Це також може бути з’ява запаху, звуку, емоції і так далі – зʼява просто постає.

Я думаю, що один з найпростіших способів зрозуміти, про що йдеться у слові "ясність" – це діяльність зі створення ментальної голограми чогось. Створення – це теж не зовсім влучно, тому що ми не говоримо про ельфів у майстерні Санта-Клауса, які це створюють, а потім воно "випльовується" з нашої голови. Тож це просто виникнення. Назвемо це виникненням, поставанням. Я взяв цю концепцію ментальної голограми із західного контексту, з книги під назвою "Голографічний всесвіт", але, думаю, вона дуже добре описує те, про що говорить буддизм.

Подумаймо про це: що відбувається, коли ми щось бачимо? Західний погляд такий: світлові промені, фотони, хвилі й тому подібне впливають на клітини сітківки. А потім все це перетворюється на електричну інформацію, а також відбуваються деякі хімічні процеси. Тож тут, на Заході, ми б сказали, що мозок із цього створює ментальну голограму, яку ми й бачимо. Але ніхто цього не робить – це просто відбувається. Це ментальна голограма. Так? Ми не заперечуємо фізичну/хімічну частину, але ми виключаємо те, що існує якась річ, скажімо, якийсь пристрій, який називається ум, який цю голограму створює. Це не заперечення фізичного/хімічного аспекту; це просто інший опис того, що відбувається.

Те ж саме стосується й слуху, коли ми чуємо, як люди розмовляють. За один момент відбувається лише одна мить сприйняття, тому ми чуємо лише одну малесеньку частку звуку слова за раз. Отже, коли ми чуємо звук першої літери слова, потім другої літери, звука першої літери вже не існує. Він закінчився. Проте, що ми чуємо? Ми чуємо не просто слово, ми чуємо ціле речення, причому змістовне. Ви коли-небудь замислювалися, як то взагалі відбувається? Це дивовижно, якщо враховувати, зо ми чуємо лише одну літеру слова за раз. Отже, це ще один тип ментальної голограми. Ми говоримо не лише про візуальну голограму. Тут нам необхідно розширити своє розуміння голограм.

Те ж саме стосується будь-якого з органів чуття. Є лише електричні імпульси на різних клітинах смакових рецепторів язика. То що це таке? Знову ж таки, це ментальна голограма смаку, запаху чи фізичного відчуття. Розумієте? І те ж саме з мисленням, емоціями тощо. Усе це теж голограми, ментальні голограми.

Тут необхідно бути дуже точним зі словами. Багато людей використовують слова "прямий" і "непрямий" для різних змінних, коли ми говоримо про ум. І часто цю пару  (прямий і непрямий) використовують, щоб охопити кілька речей, кілька змінних, що потім неймовірно заплутує – особливо, коли ці слова використовують як концептуальне і неконцептуальне; це дійсно вводить в оману. Отже, щодо термінів "прямий" і "непрямий" (принаймні так, як їх використовують деякі перекладачі, і я з цим повністю згоден): існує кілька буддійських теорій, які стверджують, що сприйняття працює без ментальної голограми. Це пряме сприйняття. Але якщо є ментальна голограма, то воно опосередковане. Саме через ментальні голограми ми пізнаємо світ. Так? Сприйняття опосередковане, тому що ми пізнаємо світ через ментальну голограму.

Вайбгашика стверджує, що ми сприймаємо світ безпосередньо – без ментальних голограм, а всі інші системи індійських доктрин кажуть, що ми сприймаємо його через голограми. І ви маєте знати, що різні тибетські традиції також мають різні інтерпретації:

• Ґелуґ вважають, що ці ментальні голограми абсолютно "прозорі": ми насправді бачимо світ.

• Інші тибетські традиції – Сак'я, Ньїнґма та Каґ'ю – кажуть, що ці ментальні голограми є "непрозорими". Причиною цього є те, що створення ментальної голограми відбувається через одну мілісекунду після події, яку вона відображає. Це як цензура. Це свого роду затримка в часі. Тому вона насправді не є прозорою.

Це дає вам привід для роздумів, адже чи дійсно ми сприймаємо світ таким, яким він є, чи завжди існує затримка в одну секунду? Що, очевидно, має неймовірні наслідки для космологів, науковців, які займаються природою часу і простору та іншими подібними речами. Це стає дуже цікавим. Тож це хороші теми для роздумів. Але ментальна голограма має дуже багато сенсу.

І, звичайно, ментальна голограма не повинна завжди бути у фокусі. Бо якщо я зніму окуляри, то ментальна голограма буде розмитою. Але ж в кімнаті ж немає розмитості, чи не так? Отже, ментальна голограма не у фокусі, але вона включається в наше слово "ясність". Ось чому це слово "ясність" часто вводить в оману.

Отже, це перше слово з трьох слів. Ми ще не розібралися з "лише". Воно стоїть останнім – тобто, і в оригіналі також. Порядок слів інший. Ми зазвичай ставимо only або mere на перше місце, але насправді в мові оригіналу це третє слово.

Друге слово – це усвідомленість, і знову ж таки, це діяльність. Це когнітивне прийняття об'єкту (можливо, не кращий вираз у нашій мові).

Отже, прийняття/захоплення об'єкту – багато речей захоплюють об'єкти. Наприклад, лопата для прибирання снігу – це те, що захоплює сніг. Тобто, ви не можете мати лопату для прибирання снігу незалежно від існування снігу. Не може бути такої лопати без снігу, чи не так? Тобто, ви не могли б вигадати лопату для прибирання снігу і назвати її лопатою для прибирання снігу, якби не було снігу. Але ж лопата для прибирання снігу не захоплює свій об'єкт увесь час. Коли вона висить у гаражі влітку, вона не захоплює свій об'єкт, сніг. Але коли ми говоримо про ум, він щомиті захоплює об'єкт – відбувається захоплення об'єкта. Так? І не має значення, чи ми спимо, чи непритомні. Об'єктом, який він захоплює, може бути темрява. Це може бути відсутність світла, звуку, відчуттів абощо. Це також об'єкт.

Відсутність – це щось, що ми можемо знати. Ми всі бачимо відсутність слона в цій кімнаті. Тут немає слона. Що ж ми бачимо? Але це вже інше питання: що ми насправді бачимо, коли не бачимо слона в кімнаті? Що виникає? Яка ваша ментальна голограма відсутності слона в кімнаті? Це дуже цікаве питання. Але ми це знаємо. Ми всі це бачимо.

Захоплення об'єкта, про яке ми тут говоримо, є когнітивним. Це означає тип його переживання. Існує чимало способів, чимало типів пізнання – прийняття/захоплення  об'єкта – це може бути зір, це може бути слух, це може бути нюх, смак, фізичне відчуття (наприклад, гаряче чи холодне), або це може бути мислення. І фізичне відчуття – не обмежуйте його лише відчуттям м'якості чи шорсткості або чиїмось дотиком. Ми також говоримо про гаряче і холодне, рух тощо. Це фізичні відчуття. Отже, це спосіб когнітивного захоплення об'єкта. Раніше використовували слово "залучення" (тиб. 'jug-pa), і це нормально, але знову ж таки, це може призвести до певного непорозуміння.

Це захоплення об'єкта може бути правильним або неправильним, з упевненістю або без упевненості – "цікаво, що це", "здогадаюся, що це". Це захоплення об'єкта, але в ньому немає впевненості. "Я не знаю, що це".

Ці два види діяльності, про які ми тут говорили, виникнення ментальної голограми і когнітивне захоплення чогось – що не обов'язково означає, що ви знаєте, що це таке абощо, а просто когнітивне залучення – вони відбуваються послідовно чи одночасно? Чи спочатку виникає думка, ментальна голограма думки, а потім ми її думаємо? Чи спочатку виникає візуальна ментальна голограма, а потім, після того, як вона виникла, ми її бачимо? Якщо так, то як ми дізнаємося, що голограма виникла? Тобто, виникає візуальна ментальна голограма, а потім я маю вирішити, дивитися на неї чи ні? Це досить дивно, чи не так? Отже, створення ментальної голограми – це бачення чогось. Це бачення обʼєкта. Це не означає, що дві дії відбуваються одночасно. Це та сама діяльність, просто описана з двох різних точок зору. Розумієте?

Третє слово зазвичай перекладають як лише, але це також може бути й слово тільки. Отже, тільки – це слово, яке виключає щось. Тобто, в оригіналі це слово використовується для виключення чогось. Я думаю, що і в наших мовах так само: "Це є тільки цим". Це означає, що це не є тим; це є тільки цим. Тут виключаються дві речі:

• Перша: що ум – це певна річ, пристрій, який все робить.

• Друга річ, і це ще важливіше зрозуміти, – не існує окремого "я", або особистості окремої від цього процесу. Начебто десь усередині є "я", яке візьме цей механізм (ум), увімкне його, і він почне думати, бачити тощо. Нічого цього не відбувається. Не існує окремої особистості, яка все це робить. Ум – не механізм, який усе це робить. Це просто відбувається. Тобто, звичайно, є людина, яка думає. Думаю я, не ви. Бачу я, не ви. Я цього не заперечую. Але не існує окремої сутності, яка б робила це окремо від самого процесу. Але так чи інакше, ми перейдемо до цієї дискусії, коли перейдемо до обговорення порожнечі. Очевидно, що це дуже важливий момент.

У будь-якому випадку, це просто ментальна діяльність, яка відбувається.

Розуміння 

Тут ми розглянемо більше, ніж два слова, бо на думку спало ще одне. Але перше слово, про яке я хотів поговорити, – це розуміння (тиб. rtogs-pa). Дуже базове слово, так? Що ми маємо на увазі, коли говоримо, що розуміємо щось? Ми маємо ставити під сумнів кожне слово. Це те саме слово, яке використовується для того, що зазвичай перекладається – принаймні, я перекладаю його так – як осягнути (тиб. rtogs-pa) об'єкт, і воно визначається як сприйняття його правильно і впевнено. Це еквівалент слова розуміння.

Приймати опудало за людину – це неправильне сприйняття. А приймати людину за людину – правильне. А невпевненість – це, наприклад: "Це людина чи опудало? Воно занадто далеко, я не можу розгледіти". Це невпевненість. Це спосіб сприйняття об'єкта, тому що, очевидно, ми щось бачимо. Але коли ми бачимо об’єкт правильно, як людську істоту, і це сприйняття як людської істоти є впевненим, переконливим, це і є розуміння. Вам не обовʼязково застосовувати слова абощо; інакше ви можете розуміти лише концептуально, а це не так (ви також можете розуміти неконцептуально). І це дуже цікаво. Тож у певному сенсі ми знаємо, що це таке, не обов'язково застосовуючи слова, чи не так? Вам не потрібно думати: "О, це людина". Ви бачите людину як людину з певністю. Ви розумієте, що ви бачите.

Явне та неявне осягнення

Тут є ще одна змінна, яку часто перекладають як пряму та непряму, але ми плутаємо її з іншою змінною. І тут краще використовувати слова явне та неявне. Явне (тиб. dngos-su rtogs-pa) означає, що ми знаємо про це – адже ми говоримо про осягнення або розуміння – і коли воно явне, відбувається створення ментальної голограми. Якщо воно неявне (тиб. shugs-la rtogs-pa), то ментальна голограма не створюється.

Отже, коли ми бачимо людину як людину з певністю, ми чітко знаємо, розуміємо або осягаємо: "Це людина". Існує ментальна голограма людини. Чи не так? Але ми також можемо водночас неявно розуміти або осягати: "це не опудало". Отже, ментальної голограми "не опудало" не існує. Є лише ментальна голограма "людина". Голограми опудала, безумовно, не існує. Але ми знаємо, що це не опудало, і ми знаємо це правильно і впевнено, тому ми неявно це розуміємо. Буддійський аналіз ментальної діяльності дійсно вражаючий і неймовірно точний.

Концептуальне та неконцептуальне пізнання

Наступна насправді заплутана пара термінів – це концептуальний (тиб. rtog-pa) і неконцептуальний (тиб. rtog-med). Дуже важливо знати, про що ж йдеться в буддизмі, коли використовуються ці слова. Очевидно, що це способи сприйняття об'єкта. Це спосіб переживання чогось. Концептуальне пізнання відбувається за допомогою категорій. Я вже розкривав цю тему раніше на прикладі формочок для печива.

Існує багато різних типів категорій, і одна з них – це категорія звука (тиб. sgra-spyi). Це не обов'язково має бути звук слова. Це також може бути звук, який використовується як слово (наприклад, "га?") або звук будильника, який має певне значення. Отже, це категорія, яку можна використовувати для багатьох різних речей. У нас немає слів для кожної окремої речі у всесвіті. Було б дуже складно, якби кожна річ у світі  мала свою назву... Якби не було загального слова "стіл"... І якби кожен стіл у світі позначався б окремим словом. Ось що мається на увазі під категорією. Існує категорія, яка називається "стіл". Це просто акустичний патерн: "С-т-і-л". Тож, що це таке? Якийсь дуже довільний звук, який видав якийсь неандерталець чи ще хтось, і: "Це воно! Чудово. Назвемо це так, і це буде категорія, яка тепер позначатиме ось що..." Отже, перш за все, ми маємо категорію слова, категорію звуку. І це дуже цікаво, тому що не має значення, яким голосом чи як швидко це слово було сказано. Адже це може сильно відрізнятись, чи не так? Отже, це категорія. Незалежно від того, як вимовляється це слово – високим голосом, низьким, гучним, тихим чи дитячим, – це слово. Або незалежно від того, як воно написане, – що іще більш дивно. Отже, річ не в тім, що кожного разу, коли ми говоримо "стіл", ми говоримо інше слово. Або, що коли інші люди вимовляють слово "стіл", вони говорять зовсім інше слово, не пов'язане з ним . Це категорія, звукова категорія. Іноді її називають узагальненням, але я думаю, що категорія дає набагато краще уявлення.

Існує також категорія значення (тиб. don-spyi), що в тибетській мові є тим самим словом, що й категорія об'єкта, але з невеликою різницею. Це категорія, до якої належать різні предмети, на які посилається звукова категорія, наприклад, звукова категорія стіл. Категорія значення була б категорією всіх різних об'єктів, які можна обґрунтовано назвати "стіл". Не кожен об'єкт відповідає цій категорії. Значеннєві категорії мають визначення, і об'єкти повинні відповідати цим визначенням, визначальним характеристикам. Але визначення – це лише умовності, вигадані людьми, наприклад, "стіл" – це щось плоске з ніжками, на яке можна щось покласти. Очевидно, що існує багато різних предметів, які відповідають цьому визначенню. "Стіл" – це не слово для позначення лише одного предмета.

Хоча тибетське слово для категорії значення – це те саме слово, що й для категорії об'єкта, категорія об'єкта у пізнанні істоти не обов'язково має бути категорією значення слова. Наприклад, у корови є такі категорії обʼєктів, як "корівник", або "моє теля", або щось подібне. Це не значення слова для корови. Це значення слова для нас. Але корова знає, що таке їжа, що вона їсть. Вона знає різницю між їжею і цементною дорогою. Вона може бачити багато різних травинок як їжу. Отже, це категорія об'єкта, а не категорія значення, хоча вона відповідає категорії значення людських слів. Наприклад, собака може мати ментальну голограму запаху. Звідки вона знає, що це запах її господаря? І звідки вона знає, що кожного разу, коли вона відчуває цей запах, це і є її господар? Отже, існує ментальне сприйняття запаху і категоріальна голограма запаху мого господаря, тож щоразу собака знатиме: "Це запах мого господаря", – але, звісно, знатиме це без слів. Так?

Отже, знати, пізнавати щось через категорію – це концептуальний процес. Категорії, однак, не мають власної форми. Отже, на додаток до категорії існує також друга ментальна голограма чогось, що репрезентує для нас цю категорію. Отже, ми маємо дві ментальні голограми, і ця, що представляє категорію – давайте просто дотримуватися пояснення Ґелуґ – є напівпрозорою. Вона накладається або проєкціюється на першу голограму, коли ми щось бачимо або чуємо, і є напівпрозорою в тому сенсі, що через неї ми також сприймаємо ментальну голограму зовнішнього об'єкта, але не ясно. Тому вона "напівпрозора".

Навіть коли ми думаємо, існує ментальна голограма, що представляє візуальну форму предметної категорії або звукову категорію; і в цих випадках ці ментальні голограми є напівпрозорими. Звичайно, річ, про яку ми думаємо, не обов'язково має бути присутня, але тибетці сказали б, що насправді ви когнітивно залучені до неї. Якщо я думаю про свою матір, я когнітивно взаємодію з нею, хоча вона померла шість років тому і, звичайно, її тут немає. Існує ментальний образ – ментальна голограма – і є категорія "моя мати". Я не просто думаю про ментальну голограму, я думаю про свою матір. Її образ не дуже чіткий, тому що це змішана голограма. Хоч би як досконало я міг візуалізувати свою матір – її образ не буде таким же ясним, як якби я дійсно бачив її.

Ось що ми маємо на увазі під концептуальним і неконцептуальним. Отже, тварини також мають концептуальне пізнання, а не інтелектуальне. В сенсі,  інтелектуальне – це західне слово, це західне "печиво". У буддійській коробці з печивом такого печива немає.

Мислення

Останнє слово, яке я хочу обговорити, – і я не буду говорити про це занадто багато – це слово "мислити". Що означає мислити, думати? Те слово "мислення", що ми використовуємо для позначення чогось, зазвичай є вербальним, і зазвичай це ланка думок, чи не так? Але у випадку будь-якого когнітивного сприйняття об'єкта – правильного чи неправильного, впевненого чи невпевненого – якщо сприйняття відбувається за допомогою категорій, то це мислення. Так думає собака. Собака думає про свого господаря через запах і категорію "мій господар". Але собака не мислить словами, тому це, безумовно, не інтелектуальне мислення. З буддійського погляду, одна мить, одна секунда ментальної активності – це і є мислення. Мислення не обов'язково означає цілу ланку думок.