Будда в тхераваді, магаяні та тантрі: один і той самий Будда?

Усі ці різні версії, які також містять і підверсії, здаються заплутаними. Тож ким же насправді був Будда? Для того, щоб розібратися в різних версіях, необхідно спочатку зрозуміти основний буддійський принцип. Згідно з ним кожна версія життя Будди викладається в писаннях відповідно до того чи іншого аспекту буддизму, тобто в певному контексті. Будда, описаний у палійському каноні, навчав у контексті вчення тхеравади. Тому не було б жодного сенсу, якби той самий Будда викладав  загальне вчення магаяни й тантри.

У текстах магаяни описаний Будда не є "історичним Буддою" (тобто таким, що досягнув просвітлення за одне життя і чий ментальний континуум закінчився зі смертю). Це також стосується і Будди, описаного в тантричних вченнях.

Отже, при обговоренні життя Будди чи інших тем, слід пам'ятати основний буддійський принцип: все, що описано чи сформульовано в різних вченнях, слід розуміти в певному контексті. Інший спосіб розглянути один і той самий матеріал у різних контекстах – поставити запитання, наприклад: яка користь від вивчення цього матеріалу для мого повсякденного життя? Яку користь має цей матеріал на буддійському духовному шляху?

Розглядаючи життя Будди Шак'ямуні в різних контекстах, можна сподіватися, що ми зможемо уникнути наступних проблемних питань: чи дійсно Будда навчав сутрам магаяни? Чи дійсно він навчав тантри? За часів Будди, оскільки вчення передавалися тільки усно і нічого не записувалося, серед буддистів було багато суперечок про те, чи Будда навчав "магаянізму" і "тантризму". Одна з дискусій була представлена в тексті великого індійського майстра Шантідеви "Сходження на шлях Бодгісаттви", де він сказав: "Будь-яку з причин, які ви, гінаяністи (тхеравадини тощо), наводите проти наших сутр магаяни, я міг би використати проти вас самих". Іншими словами, обидві школи, і гінаяна, і магаяна, кажуть, що їх вчення передаються як усна традиція. Тому, якщо тхеравадини кажуть магаяністам: "Ваше вчення не є автентичним, оскільки його не викладав Будда, адже воно з'явилося пізніше", – магаяністи можуть відповісти: "Те ж саме стосується і вашого вчення. Ваше вчення також передавалося через усну традицію і було записане набагато пізніше років життя Будди. Отже, якщо наше вчення не є автентичним, то і ваше теж".

Інший аргумент, представлений раніше в цій статті, полягав у тому, що в контексті тхеравади і магаяни існує різне поняття Будди. Будда в тхераваді навчав писань тхеравади, а Будда магаяни навчав писань магаяни. Із цих контекстів у межах трьох традицій: тхеравади (що представляє гінаяну), традиції магаянських сутр і тантричної традиції магаяни, ми можемо дізнатися про життя Будди загалом.

По-перше, слід поставити запитання: коли жив Будда? Він жив у певний час у певному суспільстві, тобто в певному контексті. Це суспільство вже мало певні базові вірування, до яких звертався Будда. В рамках цієї системи вірувань існували основні теми, які були присутні в усіх індійських способах мислення в той час і розвивалися протягом історії. Будда пояснював ці теми, як-от перенародження, яке визначається відповідно до карми (особистих дій), і спосіб здобути звільнення від цього циклу перенароджень. Всі індійські системи загалом стверджують, що знання, або розуміння реальності, є методом, який дозволяє людині звільнитися від перенародження. Будда, незадоволений відповідями різних філософій і релігій того часу, споглядав, медитував і виконував різні практики, щоби прийти до усвідомлення істини.

В Індії за часів Будди відбувався потужний рух до автократичної системи. Існували різні королівства, в яких купці ставали багатшими, конкуруючи у своєму багатстві з королями. У відповідь царі ставали більш автократичними. У деяких районах Індії були маленькі республіки з менш ієрархічною системою мислення, основаною на поглядах ширших верств населення. Будда, який народився в [або поблизу] одній з таких республік, зазнав впливу цієї системи і заснував свою монашу організацію, в якій рішення приймалися спільно всіма членами.

Окрім того, в той час існував рух проти старої ведичної релігії з її ритуалами, священниками тощо. Ця релігія була розповсюджена скрізь, включно з республіками й автократіями. Реакціонерами були "шраманери", мандрівні аскети або "відступники", ті, хто віддалився від суспільства, щоб блукати лісом, медитувати і працювати над власним духовним розвитком. До представників такого руху належав не лише Будда, але й інші школи та послідовники. Відхід від суспільства, принаймні на певний час, важливий, якщо ми хочемо йти духовним шляхом – необхідно навчитися бути незалежними, щоб шукати істину. Коли ми відчуваємо, що знайшли істину, тоді не варто нав'язувати її іншим в ієрархічній та авторитарній манері. Краще розкривати її в більш "демократичний" спосіб.

У буддійському контексті (індійському чи тибетському) біографії використовуються для того, щоб навчати та ілюструвати певні моменти життєвого шляху великої постаті, а не просто подавати факти. Життя великого релігійного діяча в цьому контексті покликане надихати інших, і тому, з західного погляду, деякі частини історії можуть здатися доволі фантастичними. Приклад з життя Будди: коли його матері уві сні явився білий слон з шістьма бивнями, або коли Будда народився з боку матері, зробив сім кроків і промовив: "Я прийшов!" Таких прикладів чимало. З індійської чи тибетської точки зору, не важливо, чи була історія історично правдивою. Річ у тім, що певна історія насправді відображає або чого навчає аудиторію. Це має значення, якщо ми хочемо зібрати докупи життя Будди історично, щоб дізнатися, що насправді робив Будда, або що відбувалося серед його послідовників. Або ж ми хочемо поглянути на історію з погляду того, як би її прочитав індієць чи тибетець. У кожному контексті історія життя має навчити нас чогось, і це не означає, що один спосіб є більш вірогідним, ніж інший. Важливим принципом буддійського мислення є здатність розуміти речі на різних рівнях, з різних точок зору, і враховувати, що багато з них можуть бути абсолютно правильними; існує більше, ніж одна істина про те, як усе було насправді.

У буддійській літературі популярним є приклад з рідиною. Для людей ця рідина виглядає як вода; для голодних привидів – як гній; для пекельних істот – як кислота; для богів – як нектар. Яка з них правильна? Відповідно до буддійського способу мислення, всі вони правильні, оскільки правильність чогось є лише відносною в певному контексті.

Інший приклад – це відгалуження сімейної терапії, яке називається контекстуальною терапією. Згідно з ним, в рамках сімейної ситуації кожного члена сім'ї просять описати свою версію цієї ситуації. Батько розповідає одну версію, мати – іншу, а кожен з дітей – свою. Кожна з цих версій є правильною і користується однаковою повагою, тому що всі члени сім'ї переживають ситуацію по-своєму. Це дуже буддійський спосіб мислення, і його можна застосувати до життєписів Будди. Якщо ми прочитаємо їх по-різному, кожна версія буде правильною і чогось нас навчить.

Будда народився у привілейованій і заможній родині (питання про те, чи був він принцом, є дискусійним), а тому його життя було сповнене великими задоволеннями і благами, включаючи гарну освіту. Він одружився і мав сина. У плані кар'єри, йому пропонували зайняти місце батька на чолі республіки, але Будда, бувши послідовником руху шраманер, відхилив цю пропозицію. Тут важливо підкреслити, що Будда не був безвідповідальним у тому, що залишив дружину й дітей. В індійському суспільстві дружини й діти перебувають під опікою великих родин, які складаються з бабусь, дідусів та інших. Крім того, Будда народився в касті воїнів, касті, в якій чоловіки залишали домівки, щоб брати участь у битвах. Та Будда вів свою власну битву – внутрішню, проти невідання та турбуючих емоцій.

Рішення Будди залишити сімейне життя вчить нас, що пошук істини, тобто припинення страждань у вигляді перенародження або ментальних та емоційних страждань, є набагато важливішим, ніж хороша посада, влада та гроші. Зрозуміти, як знайти рішення універсальних особистих проблем, таких як гнів, жадібність, егоїзм тощо, або суспільних проблем – важливіше, ніж прагнути влади й грошей для себе. Це урок, якого вчить нас життя Будди.

Його Святість Далай-лама каже, що не кожен зможе слідувати духовному життю на всі сто відсотків, натомість важливою є якість нашого життя та життя тих, хто нас оточує. Будда повністю віддався духовному шляху, коли виїхавши з палацу на колісниці (приклад з Бгаґавад Ґіти), він став свідком різних видів страждань хвороб, старості й смерті, а також мандрівників, яких не було видно в палаці.

Символізм цих різних історій життя Будди можна застосувати до юнгіанської теорії, згідно з якою Будда настільки засліплений багатством і чуттєвими задоволеннями, що не бачить страждань світу. Лише коли він виїжджає з палацу на своїй колісниці, що є початком його духовної подорожі, йому показують страждання, і він усвідомлює всі ті проблеми, з якими стикається кожна людина.

Дуже важливий аспект історії Будди і буддійського вчення – не впадати у фанатичні крайнощі практики. Покинувши палац, Будда вдається до інтенсивної медитації та дуже екстремальних аскетичних практик, під час яких він практично морить себе голодом. Сидячи в медитації під деревом, він зрозумів, що ці практики не приносять користі, і, порушивши піст, прийняв йогурт від пастушки. В індійських уявленнях корова (йогурт, молоко) уособлює материнську любов і співчуття, тому символічно, що Будді було запропоновано продукти з коров’ячого молока. Це вчить нас, що саме співчуття пробуджує нас від самознищення, щоб ми могли знайти правильний шлях – шлях подолання всезагального страждання.

Перед тим, як досягти просвітлення, Будда сидить під деревом бодгі (святі дерева в індійській думці є загальною темою), і тут з'являється Мара. "Мара", санскритське слово, що означає смерть, уособлює перешкоди, перепони, спокуси тощо. Звідси ми бачимо, що навіть Будда перед тим, як стати просвітленим, зіткнувся з перешкодами і перепонами, намагаючись досягти чогось позитивного.

Перед тим, як стати просвітленим, Будда вже був надзвичайно духовно розвиненим; на цьому етапі він не пройшов шлях від повного початківця до просвітленої істоти. Навіть на останніх етапах його практики перешкоди та перепони ставали ще сильнішими. Відтак, як Будді довелося зіткнутися з перешкодами, що заважали йому досягти своєї мети, так само і нам доводиться стикатися з ними. Насправді, чим більш позитивним є вчинок, який ми намагаємося здійснити, тим більше перешкод. Тому вчення тут полягає в тому, що ми не повинні впадати у відчай, а навпаки, завзято і звитяжно боротися з перешкодами. Це перекликається з ідеєю, що Будда походив з касти воїнів, тому що це дійсно внутрішня боротьба з нашими оманами, страхами тощо.

Досягнувши просвітлення, Будда вагався щодо того, чи варто когось навчати і чи хтось у світі зможе зрозуміти його вчення. Однак, коли його попросили навчати, він вирішив, що все ж таки спробує. Це вчить нас, що навіть якщо надзвичайно важко навчати або пояснювати вчення іншим, ми повинні зі співчуття все одно робити це, як би важко це не було.

Коли Будда почав навчати інших, багато людей забажалислідувати за ним, і так виникло монашество. На початку не існувало жодних монаших правил. Однак, оскільки монахи жили в суспільстві, були введені різні правила дисципліни (відомі як "Віная"), щоб допомогти уникнути проблем життя в громаді та суспільстві. Ці правила не були сформульовані кимось і записані під диктовку, а вводилися в міру виникнення певних проблем. До прикладу, щоб люди не думали, що монахи жадібні, коли вони просять їжу (звичай шраманер того часу), були встановлені правила, згідно з якими вони не могли саме просити їжу; вони могли тільки приймати те, що їм дають; вони не могли накопичувати їжу; вони не могли просити більше тощо. Ці правила мали гарантувати, що суспільство не буде засуджувати монашество, і вони актуальні й до сьогодні.

Спочатку Будда вагався, чи приймати жінок до монашого ордену як монахинь, бо боявся, що суспільство подумає, що чоловіки та жінки можуть перебувати в лісі разом – а це недоречно. Але коли він врешті-решт прийняв жінок до ордену, він встановив дуже конкретні правила, щоб суспільство не отримало неправильного уявлення, наприклад, монахові та монахині не дозволялося залишатися наодинці, (завжди мав бути присутній супровідник – інша монахиня) вони не могли сидіти на одному сидінні або ліжку. Ці правила вчать нас, що, з одного боку, Будда відкинув усю славу суспільства, щоб знайти істину, а з іншого боку, він не хотів створити хибних уявленнь в суспільстві. Навіть якщо ми не погоджуємося з усіма принципами суспільства в плані цінностей, проте, не варто відштовхувати суспільство. Це стосується і політиків, яким сьогодні потрібно вчитися бути дипломатичними, розуміти, як не образити і не викликати безпідставних підозр, навіть якщо вони не згодні з цінностями суспільства.

У Будди був двоюрідний брат, Девадатта, який дуже не любив Будду і завжди завдавав йому клопоту. Насправді, якщо зазирнути далі в палійський канон, багато людей завдавали йому неприємностей і не любили його. Це дає нам цінний урок: навіть Будду не всі любили і він не міг догодити всім, тож хіба можемо догодити ми? Тому ми повинні бути реалістами і не впадати у відчай, якщо інші нас не люблять і якщо ми не можемо всім догодити.

Щодо подробиць смерті Будди, то Ананда (один з головних учнів Будди) мав можливість попросити Будду не вмирати, але він цього не зробив, і життя Будди закінчилося. Це вчить нас, що Будда вчить тільки тоді, коли його просять, і Будда залишається тільки тоді, коли його просять. Якщо ніхто не хоче, щоб він залишався, він іде. Ми можемо застосувати це до себе: якщо люди не хочуть нашої допомоги або не потребують нас, нам не треба нав'язуватись. Є багато інших людей, які можуть бути більш сприйнятливими і потребувати нашої допомоги.

Ми можемо розглянути життя Будди з різних сторін. Ми можемо спробувати знайти всі історичні факти, які, хоча і будуть достеменними в контексті західного погляду на історію, але не нададуть жодної впевненості щодо конкретних дат чи років. Або ж ми можемо поглянути на уроки, які можна винести з історії, в сенсі різних її символів, наприклад, у контексті юнгівського аналізу. Ми можемо поставити запитання: на що це вказує? Що символізує?

Ми можемо поглянути на життя Будди в ширшому магаянському контексті, уявивши, що Будда став просвітленим багато століть тому і навчив нас магаянським ідеям універсальності та принесення користі іншим протягом багатьох інших життів. Це вчить нас, що те, що ми робимо зараз, є результатом роботи всіх поколінь, які були до нас, і що, якщо ми намагаємося зробити щось позитивне, ми повинні думати про всі майбутні покоління.

У тантричному викладенні Будда в одному місці навчає глибокої філософії, а в іншому місці з'являється з чотирма обличчями, кожне з яких одночасно навчає чогось іншого. Це вказує на те, що всі різноманітні аспекти вчення Будди, які ми знаходимо в історії, походять з одного джерела або основної ідеї і можуть бути пояснені по-різному.

Незалежно від того, чи ми розглядаємо викладення тхеравади, магаянської сутри або тантричне викладення магаяни, ми знайдемо в них фундаментальні принципи, присутні в усіх вченнях Будди. У всіх цих викладеннях присутні основні принципи, які символізують різні форми будд з різною кількістю рук, ніг та облич. Головне вчення Будди стосувалося чотирьох благородних істин, які символізують чотири обличчя! Життєпис Будди не був викладений у вигляді фактичних подій, які просто можна прочитати, але для того, щоб допомогти нам дізнатися про застосування кожного викладення та його мету. Завдяки такому дослідженню ми зможемо глибше зрозуміти і оцінити цей матеріал.

Існує три версії життя Будди: тхеравади, сутр магаяни й тантри. Чи суперечать ці версії – питання лишається відкритим. Але за допомогою логіки ми можемо пояснити, що кожна з них була викладена в різному контексті. Ці різні викладення покликані надихати і навчати нас. Якщо дослідити історію життя Будди, ми побачимо, що він жив у певному суспільстві, яке мало систему вірувань, що пояснювала певні аспекти того, як здобути звільнення від страждань. Будда, незадоволений цією системою, шукав істину, яку можна було б викладати неієрархічно. Залишивши затишок дому й сім'ї, він прагнув боротися зі своїми внутрішніми стражданнями. Він досяг цього не через аскетичну практику, а через співчуття до страждань світу. Будда зіткнувся з великими перешкодами, але вони не зупинили його, і як тільки він став просвітленим, він зі співчуття виконав прохання навчати. Послідовниками Будди були монахи й монахині, для яких були встановлені правила життя, що мали забезпечити гармонійні стосунки із суспільством.