Непорозуміння щодо тантри
Тантра чи дзоґчен - це легкий шлях до просвітлення
Існує багато непорозумінь щодо тантри. Часто ці непорозуміння виникають завдяки зусиллям кмітливих маркетологів. З якихось причин багато тибетських чи західних вчителів позиціюють тантру або дзоґчен як легкий шлях, швидкий шлях, найвищий шлях. І через такий маркетинг їхні учні отримують неправильне уявлення й думають, що тантра або дзоґчен дійсно є легкими шляхами.
Чому людей приваблюють практики, які їм здаються швидкими й легкими? Як зазначив один з моїх вчителів, це може бути або тому, що вони ліниві й не хочуть докладати зусиль, або тому, що хочуть знайти "вигідну пропозицію". Ніби ми шукаємо "просвітлення по вигідній ціні", так само, як шукаємо вигідні пропозиції, коли йдемо за покупками в магазин. Ми часто маємо таке мислення, коли розглядаємо різні методи Дгарми: "Що цього тижня на знижках?"
Але сувора реальність така: практики тантри і дзоґчену є надзвичайно тонкими й складними й вимагають величезного обсягу важкої праці. Почнімо з того, що в усіх таких практиках зазначено, що перед тим, як почати, потрібно виконати попередні практики, ньондро, 100 000 або більше поклонів і так далі. Це не так вже й легко – на це можуть піти роки!
Після 100 000 поклонів станеться диво
Навіть якщо ми визнаємо, що нам потрібно зробити попередні практики, такі як поклони, помилково думати, що по завершенню отримаємо чудесні результати. Це також може бути пов'язано з маркетингом, або просто з нашою власною переоцінкою сили попередніх практик. "Я у відчаї. Просто скажіть, що мені зробити. Гаразд, вдарити чолом об землю 100 000 разів, повторити якісь склади іншою мовою 100 000 разів, і тоді всі мої проблеми зникнуть. Прекрасно, так і зроблю". Це хибне уявлення. Але з відчаю ми робимо це й очікуємо, що кінець-кінцем станеться якесь чудове зцілення. Але цього не стається. Тоді ми повністю розчаровуємося в практиці Дгарми і кидаємо її.
Звичайно, практики очищення можуть бути ефективними, але якщо 99,9% часу ум блукає, не зосереджений на тому, що ми робимо, і за цим не стоїть жодних почуттів чи розуміння, про яку ефективність може йти мова? Або, наприклад, якщо у нас немає сильної, належної мотивації. Для того, щоб ці практики були ефективними (та навіть коли вони ефективні, вони не творять чудес) необхідно виконувати їх правильно, з повним зосередженням, повною, належною мотивацією, глибоким, щирим відчуттям того, що ми задаємо надійний напрямок у своєму житті (приймаємо прихисток), з суттєвим розумінням того, що це все означає, і так далі. Це нелегко, згодні?
Також помилково після 100 000 повторень думати: "Гаразд, я поквитав свої борги. Давайте вже перейдемо до чогось цікавішого". У певному сенсі, ми майже шкодуємо про час, витрачений на попередні практики, ніби це було просто платою за вхід. Ми просто хочемо швидше покінчити з ними й не бачимо їхньої цінності в очищенні негативних потенціалів і накопиченні позитивної сили – наприклад, коли ми знов і знов обираємо позитивний надійний напрямок у своєму житті, вказаний Буддою, Дгармою і Санґхою. "Це напрямок, в якому я рухаюсь". Або коли ми знов і знов зароджуємо бодгічітту. Такі попередні практики надзвичайно корисні.
Без базового розуміння Дгарми передчасно долучатися до практик ньондро
Цей пункт також стосується попередніх практик ньондро: помилково робити їх, не маючи навіть базового розуміння буддизму, і тому думаючи про них просто як про спосіб очистити свої гріхи, так би мовити. Іноді на Заході трапляється так, що людина приходить до вчителя Дгарми і одразу ж, ще до того, як отримає бодай якесь вчення чи розуміння, чує: "Зроби 100 000 поклонів!" І як не дивно, деякі люди дійсно це роблять!
Ми запитуємо себе: "Навіщо вони це роблять?" Зазвичай це від безвиході. Люди думають, що від цього станеться якесь диво, або відмовляються від відповідальності за своє життя, як у секті, і просто підкоряються сильному вчителю, як в армії. Неправильно думати, що стосунки з учителем – це наче стосунки з командиром в армії, якому беззаперечно підкоряєшся.
Дуже важливо ніколи не втрачати здатність до критичного мислення. Його Святість Далай-лама завжди на цьому наголошує. Мисліть критично. Це не означає критикувати всіх, хоча це слово і звучить схоже. "Критично" мислити означає досліджувати те, що відбувається. "Критикувати" має конотацію зверхнього, агресивного, негативного ставлення до когось із думкою: "Я набагато кращий за тебе, а ти погана людина". Тому, якщо ми збираємось виконувати практики ньондро, важливо добре розуміти базові буддійські вчення і те, що ми робимо й чому. І це означає не просто знати деталі складної візуалізації, а чітко усвідомлювати стан ума, який ми намагаємося створити і вкорінити в собі.
Передчасне залучення до тантричних практик
Це свідчить про навіть більше непорозуміння, яке полягає в передчасному залученні до практики тантри, навіть якщо ми починаємо її з виконання ньондро. Наприклад, в традиціях, які роблять сильний акцент на ньондро, попередніх практиках, існує спільне або загальне ньондро: чотири думки, що навертають ум до Дгарми. В основному це той самий матеріал, що і у вченнях ламріму (поступового шляху). Лише після цього йдуть особливі, незагальні попередні практики, як-от поклони і так далі. Якщо пропустити, тривіалізувати, або мінімізувати загальні попередні практики (базові вчення ламріму) і одразу перейти до поклонів тощо, це може призвести до дуже нереалістичного ставлення до поклонів, повторення 100-складової мантри і так далі. Через деякий час ми починаємо питати себе: "Навіщо я це роблю? В чому сенс?" Але якщо цьому передує, хоча б на певному рівні, здобуття чіткого розуміння важливості нарощування позитивної сили, усунення негативних потенціалів (або хоча б зведення до мінімуму) задля досягнення певної духовної мети, то попередні практики мають якийсь сенс.
Проблема полягає не лише в тому, що люди передчасно починають практикувати ньондро, а й у тому, що передчасно починають займатися тантрою. Чому це відбувається так часто? Можливо, тому, що ми просимо запрошених лам давати посвяти, навіть якщо наша група не готова до того, щоб їх практикувати. Або ж самі запрошені лами дають посвяти, навіть якщо аудиторія здебільшого не готова. Тож ми не несемо повної відповідальності за це непорозуміння, що більшості людей передчасно розкривають тантру та тантричні практики, і вони приділяють цій практиці надмірну увагу.
Чому ми просимо про посвяту? Причин може бути чимало. Ми можемо думати, що це практика дуже високого рівня. Або, що це справжня практика. Або, що це екзотика. Або люди, які керують центром Дгарми, можуть думати, що це приверне більше людей, а отже вони зберуть більше грошей і відтак зможуть оплатити запрошеного вчителя й підтримати центр. Тож це може відбуватися з фінансових міркувань, та дуже прикро, коли таке трапляється.
Самі вчителі можуть бути мотивовані думкою: "Можливо, вони не будуть практикувати, та це закладе насіння для практики в майбутньому житті". Проте більшість західних людей не вірять у майбутнє життя, тож це хибна думка. Або самі вчителі не розуміють, що західні люди не мають досвіду, щоб ефективно практикувати тантру. Або вони можуть зазнавати тиск з боку своїх монастирів через необхідність збирати гроші на підтримку своїх монастирів і монахів на батьківщині.
Існує багато причин просити про посвяту або для того, щоб вчитель запропонував провести посвяту. Але загальна рекомендація така: якщо приїжджає вчитель, просіть його про базові вчення. А якщо ми хочемо отримати більш просунуте вчення, просіть про просунуте вчення рівня сутри про бодгічітту або пустотність (порожнечу).
Якщо ми отримали тантричну посвяту передчасно, то ми застрягли в зобов’язанні виконувати цю практику
Справа в тому, що багато людей отримують тантричні посвяти ще до того, як вони достатньо підготовлені, щоб займатися практикою. Проте дехто відчуває, що якщо вони кинуть практику, то стануть поганими буддистами і потраплять в якесь пекло. Тому вони намагаються продовжувати практику, майже не розуміючи, що вони роблять і чому, і незабаром у них розвивається ворожість та відторгнення до своєї практики. Помилково, однак, думати, що єдині альтернативи – це або практика в тортурах, або тортури в пеклі.
Серконґ Рінпоче дав дуже корисну пораду для таких людей. Він сказав, що в таких випадках слід розглядати прийняття посвяти як засівання насіння в ментальному континуумі, яке дозріє в майбутньому. Якщо чесно дослідивши себе ви виявите, що ще не готові займатися цими практиками, то в уяві поставте їх на високу полицю у своєму умі. Робіть це, однак, з повною повагою і щирим наміром взяти їх з полиці і повернутися до практики, коли будете краще підготовлені.
Ми можемо досягти звільнення чи просвітлення, не подолавши біологію, зокрема, сексуальний потяг
Помилково вважати, що ми можемо отримати звільнення або просвітлення, не подолавши фізіологію, зокрема, наш сексуальний потяг. Це особливо складний момент. Попри те, що на просунутих стадіях тантри можливо використовувати хіть і сексуальну енергію для того, щоб від них же позбутися, та це стає можливим тільки на надзвичайно просунутих стадіях, коли стаємо здатні контролювати нашу тонку енергетичну систему. Це серйозна помилка – розглядати тантру як метод для занять екзотичним сексом. Ми прагнемо здобути звільнення. Звільнення означає звільнення від сансаричного фізичного тіла з усіма його біологічними потягами і так далі. Ми прагнемо мати тіло звільненої або просвітленої істоти: зіткане зі світла і не підвладне біологічним обмеженням. Часто, однак, в нашій буддійській практиці ми шукаємо вигоду. Ми хочемо отримати звільнення й просвітлення зі знижкою – не відмовляючись від тілесних задоволень. Це велике непорозуміння.
Найважливіша частина практики тантри - це правильна візуалізація всіх деталей
Також, коли люди займаються тантрою і хочуть отримати настанови, як практикувати, помилково думати, що головне в практиці – це візуалізація, і тому надмірно турбуватися про те, щоб правильно уявляти всі дрібні деталі. Мій учитель Серконґ Рінпоче наводив приклад цього західного непорозуміння: "Люди приходять до мене і запитують, чи є у Ямантаки чи Ваджрайоґіні пупок. Це просто смішно. Вони упускають дійсно важливі аспекти цих практик".
Якщо ми хочемо розвинути односпрямоване зосередження за допомогою практики тантричної візуалізації, безумовно, всі деталі будуть важливі, але не на цьому ми зосереджуємось або акцентуємо увагу на початковому етапі. Нам потрібно зосередитися на базовому розумінні того, що Цонкапа називає "трьома основами шляху", і як вони пов'язані з тантричною практикою візуалізації себе у формі будди, наприклад, Ченрезіґа або Тари.
- Зречення – рішучість бути вільним. Це відмова від чіпляння за наш звичний вигляд і віри в те, що ми і все навколо має справжнє, самодостатнє існування.
- Бодгічітта – прагнення досягти просвітлення. Буддові форми уособлюють наше власне майбутнє просвітлення, якого ми прагнемо досягти. Щоб швидше досягти цього, ми уявляємо, що ми вже там, просто зараз. Без бодгічітти, навіщо уявляти себе у формі, яка здійснює активності для блага інших? Ми хочемо досягти цього стану, щоби приносити користь іншим.
- Порожнеча (пустотність) – розуміння, що ми не існуємо по-справжньому так, як уявляємо, але у нас є потенціал стати буддами, подібно до тих, що ми їх візуалізуємо. Втім ми також усвідомлюємо, що для досягнення просвітлення нам потрібно докласти зусиль. Іншими словами, ми розуміємо, як поєднуються пустотність і функціонування причин і наслідків, взаємозалежне виникнення. Ми не обманюємо себе, думаючи, що ми насправді Тара – або й навіть Клеопатра, якщо на те пішло.
Отже, якщо ми збираємося просити про тантричні вчення, варто переконатися, що воно на відповідному нам рівні. Ось на що ми маємо звертати увагу: в чому сенс тантричної практики і що ми намагаємося з її допомогою досягти. Ось чому нам потрібно ґрунтовно підготуватися заздалегідь, а не просто перейматися про всі крихітні деталі візуалізації: як виглядають прикраси й тому подібні речі. Хоча є настанови щодо того, як все це виглядає, не акцентуйте на цьому увагу, особливо на початку.
Цікаво, що на посвяті Калачакри в Торонто, в Канаді, у 2004 році, Його Святість Далай-лама дав у якості попередніх практик три дні вчень по одному з текстів Наґарджуни про пустотність, "Кореневі вірші про середній шлях" під назвою "Розпізнавальне усвідомлення". І лише після цього він провів посвяту. Було дуже помітно, що на посвяту прийшло набагато більше людей, ніж на вчення про пустотність. Його Святість сказав присутнім, що він дуже вдячний тим людям, хто прийшов тільки на вчення Наґарджуни і не залишилися на посвяту, а не тим, які зробили навпаки – пропустили початкові базові вчення, а прийшли тільки на посвяту. Це багато про що говорить.
Будди – це святі, до яких ми молимося про благословення
Ще одне непорозуміння щодо тантри – сприймати фігури будд та їдамів як святих, до яких ми молимося про допомогу і яким поклоняємося: Свята Тара, Святий Ченрезіґ і так далі. Це хибне уявлення виникає не лише у західних людей. Чимало традиційних буддистів теж так думають, хоча й не за аналогією з християнськими святими. Фігури будд можуть надихати нас, так само як і будди та вчителі лінії передання, втім ми повинні самостійно докласти зусиль, щоб стати просвітленими.
Частково це непорозуміння пов'язане з проблемами перекладу, коли ми звертаємося з проханнями до різних ґуру та фігур будд в молитвах-проханнях. По-перше, слово "молитва" для нас несе конотацію молитви до Бога: "Боже, почуй мої молитви і даруй бажане". Або ж це має конотацію прохання до святого, щоб він був посередником перед Богом, щоби Бог нам щось дарував. Це інтерполяція з християнства, і вона не є доречною.
У цих так званих "молитвах" ми просимо про те, що тибетською мовою називається чін-ґ’ї-лаб (byin-gyis rlabs), і що зазвичай перекладається як "благословення". В перекладі ці прохання звучать так: "Благослови мене, щоб я міг здійснити те чи те" – ніби все, що нам потрібно, це благословення будд, і завдяки цьому ми раптом ми отримаємо всі можливі реалізації. Ні, це не буддизм.
Переклад словом "благословення" створює зовсім іншу, оманливу конотацію, ніж те, що насправді означає цей термін. Тибетський термін буквально означає "підносити і проясняти". Оригінальний санскритський термін "адгістхана" означає піднести когось або щось у вищу позицію, підняти. Я вважаю за краще перекладати цей термін як "надихати". Ми просимо Будду, ґуру та фігури будд надихнути нас на досягнення тієї чи іншої реалізації. Проте ці постаті зі свого боку, власною силою не можуть виконати наші бажання і зробити все за нас, щоб нам залишилось тільки підкоритися їм. Це знову ж таки інтерполяція, проєціювання західної ідеї чи концепції на буддизм. Основний акцент завжди робиться на тому, що ми самі мусимо докласти зусиль. Будди й ґуру можуть надихати нас, можуть навчати, направляти нас, але вони не можуть робити роботу за нас. Ми самі повинні здобути розуміння.
Непорозуміння щодо захисників
Так само помилково переоцінювати значення практики захисників. Це часто трапляється в Дгарма-центрах, де щотижня або щомісяця проводять групові практики захисників. Навіть новачків запрошують до участі в групових літургіях без бодай найменшого уявлення про те, що вони роблять. Люди, які опинилися в такій ситуації, сприймають захисника як того, хто захистить їх (адже саме слово "захист" на це натякає) від усіх перешкод і небезпек. Вони випускають з уваги або навіть зовсім не усвідомлюють, що ми маємо захищати себе в тому числі завдяки тому, що пам’ятаємо про прихисток і карму.
Щодо прихистку, то ми рухаємося в надійному напрямку, вказаному Буддою, Дгармою та Санґхою, щоб уникнути гірших перенароджень. Це початкова мотивація ламріму. Ми не звертаємося до захисників, щоб уникнути гірших перенароджень. Ніде у вченнях про це не сказано, чи не так? Ми звертаємось до Будди, Дгарми та Санґхи за цим, але вони не захищатимуть нас у сенсі порятунку. Вони вчать нас, що робити, щоб уникнути жахливих перенароджень, а далі ми маємо все робити самі. Вони показують приклад. А що стосується карми, то ми захищаємо себе від гірших перенароджень, уникаючи деструктивної поведінки.
Що означає йти в надійному напрямку Будди, Дгарми та Санґхи? Надійний напрямок насамперед вказує Дгарма, а саме найглибша Дорогоцінність Дгарми, яка стосується третьої та четвертої благородних істин. Третя благородна істина – це істинне усунення причин страждань, а через це – істинне припинення страждань. Четверта благородна істина – це істинний шлях або шляховказівний стан ума, який приведе до цього істинного припинення, а саме: розуміння пустотності, а також істинне розуміння, яке з цього неї випливає. Ці дві благородні істини повністю розкриті в ментальному континуумі будд і частково в ментальному континуумі Ар'я Санґхи. Це напрямок, в якому ми рухаємось, щоби стати схожими на них і досягти того, що вони вже досягли. Якщо ми це зробимо, то захистимо себе від страждань. Санскритське слово Дгарма походить від кореня dhr, що означає "стримувати". Дгарма – це превентивні заходи, які ми вживаємо, щоби стримувати себе і завдяки цьому уникати страждань.
Захисники не можуть цього зробити за нас. Практика захисників – це радше доповнення до основних практик. Насправді є багато способів сприймати захисників. Серконґ Рінпоче описував їх як великих злих собак. Він казав, що якщо ви в центрі палацу-мандали в образі будди, скажімо, потужної, могутньої фігури Ямантаки, ви повинні мати силу контролювати захисників, яких скликаєте у свою мандалу і яким наказуєте служити вам. Наприклад, хоча ви можете стояти біля воріт і відганяти грабіжників, навіщо вам це робити, якщо можете надресувати собаку робити це за вас? Втім, ви маєте бути господарем, ви маєте бути головним. Тож навіть якщо ми думаємо про захисника як про помічника, який допомагає нам, відганяє перешкоди, грабіжників і так далі, ми самі, по суті, повинні контролювати все це.
Якщо ми сприймаємо захисників як реальних істот (духів абощо), як це роблять тибетці, то єдиний спосіб, яким вони можуть нам допомогти, – це створити умови для дозрівання нашого власного кармічного потенціалу. Якщо ми не створили кармічного потенціалу, який міг би дозріти, то й захисники не допоможуть. Це той самий механізм, як коли ми виконуємо пуджі Будди Медицини та довгого життя. Вони не є причиною нашого одужання, вони є лише обставиною для дозрівання нашого власного позитивного кармічного потенціалу. У деяких випадках із захисниками працює дещо інший механізм. Іноді їхня допомога полягає у створенні умов для дозрівання нашого негативного кармічного потенціалу в помірній формі, що спалює більш серйозні перешкоди, які ми могли б мати в майбутньому, і які завадили б досягненню успіху. Ритуали захисників можуть працювати по-різному.
Але помилка, непорозуміння, полягає в тому, що ми переоцінюємо практики захисників і зосереджуємося передусім на них, а не на Будді, Дгармі та Санґсі. Тоді ми ризикуємо перетворити практику захисників на духопоклоніння. З цього може виникнути чимало проблем, як ми побачили на прикладі суперечливого ставлення до захисників серед тибетців. Тому ми маємо бути дуже обережними з цим.
Я думаю, не дуже розумно щодня, щотижня чи щомісяця проводити в Дгарма-центрі публічну практику захисників, на яку може прийти будь-хто, особливо новачки. І особливо, якщо пуджі захисникам читаються в перекладі на вашу рідну мову, адже формулювання бувають досить брутальні: "знищте моїх ворогів" і так далі. Їх дуже легко зрозуміти неправильно.
Непорозуміння щодо посвят
Прийняття тантричної посвяти без попереднього ознайомлення із вчителем або практикою та без наміру займатися практикою
Що ж стосується тантричних посвят, то непорозумінням буде приймати тантричну посвяту, не дослідивши попередньо вчителя або практику. І навіть якщо ми вивчаємо їх, помилкою або непорозумінням буде приймати посвяту без наміру потім насправді практикувати певну систему тантри. Зрештою, мета посвяти або ініціації полягає в тому, щоб активувати, зміцнити й посилити наші фактори природи будди, щоб мати можливість займатися практикою конкретної системи тантри. У цьому вся мета. Наші "фактори природи будди" – це наші потенційні можливості, які, коли повністю розвинені, дозволяють нам стати буддами. Різноманітні ритуали та візуалізації під час церемонії посвяти активують наші потенційні насіння природи будди і закладають більше насіння, щоб ми могли займатися конкретною практикою. Буквально, це посвята в практику, щоби ми могли почати її виконувати.
Не розуміючи цього, ми без розбору відвідуємо будь-які посвяти в будь-яку практику від будь-якого лами і йдемо або за так званим "благословенням", або тому що "всі йдуть". Втім, йти на посвяту – це серйозна справа. Ми повинні досконало проаналізувати вчителя: "Чи хочу я встановити особливі стосунки з цим вчителем як з моїм тантричним ґуру?" Більшість з нас не має жодного уявлення про те, що це насправді означає. "Чи хочу я виконувати саме цю практику божества, а не іншу?" "Чи дійсно я хочу займатися цією щоденною практикою зараз? Якщо не зараз, то чи дійсно я маю намір зайнятися нею пізніше?"
Очевидно, ми можемо піти на посвяту як на антропологічний захід, як антрополог, щоби подивитися, що роблять ці загадкові тубільці в якомусь езотеричному ритуалі. Його Святість Далай-лама каже, що якщо ви хочете піти, як він це називає, стороннім спостерігачем, то це не проблема. Втім якщо просто йти наосліп, не замислюючись над тим, навіщо ми йдемо, є небезпека неправильного розуміння процесу посвяти.
Якщо ми відвідуємо посвяту лише заради "благословення", то все одно приймаємо обітниці та зобов'язання
Якщо ми йдемо на посвяту як на антропологічну подію, або просто за благословенням, або тому що всі йдуть, то помилково також думати, що ми отримали обітниці та зобов'язання, просто бувши присутніми там. Ми отримуємо обітниці лише тоді, коли свідомо і добровільно їх приймаємо. Просто бути присутнім не означає, що ми прийняли обітниці або що отримали посвяту. Тибетці беруть із собою на посвяти собак. Це не означає, що собаки дали обітниці і тепер мають посвяту в практику. Та чи хочемо ми проходити посвяту як той собака? У цьому й полягає питання. Чи ми йдемо йти з надією "покайфувати", як від наркотиків?
Можна прийняти посвяту і виконувати практики, не складаючи і не дотримуючись обітниць
З іншого боку, так само помилково вважати, що ми можемо отримати посвяту і почати практику, не прийнявши і не дотримуючись обітниць. Одним з найважливіших аспектів посвяти є обітниці. Про це дуже чітко сказано в багатьох текстах: "Без обітниць немає посвяти". Як мінімум, у всіх ініціаціях всіх класів тантри, включаючи дзоґчен, є обітниці бодгісаттви.
Цонкапа та Атіша підкреслюють, що обітниці бодгісаттви вимагають певного досвіду в практиці загальної етики. Тому нам також потрібен певний рівень обітниць пратімокші, індивідуального звільнення, навіть якщо це просто обітниці мирянина. Нам не обов'язково давати всі п'ять обітниць: не вбивати, не красти, не брехати, не вступати в неналежну сексуальну поведінку і не вживати інтоксикантів, зокрема, алкоголю. Ми можемо взяти будь-яку з них, нехай навіть одну. Далі, якщо ми приймаємо посвяту в два вищі класи тантри, йога-тантру і ануттарайога-тантру, ми повинні прийняти тантричні обітниці. Це абсолютно необхідно. І ми повинні поставитися до всіх цих обітниць дуже серйозно, заздалегідь перевіривши, чи зможемо їх дотримуватись.
Можна домовитися з вчителем про менші зобов'язання щодо практики після посвяти
Часто з посвятою пов'язане зобов'язання щодо практики. Тоді може виникнути хибна думка, що ми можемо торгуватися з учителем, щоб зменшити це зобов'язання, наче з крамарем на східному ринку за кращу ціну. Іноді я був свідком того, як західні люди це роблять. Коли Його Святість Далай-лама дає вчення в Дгарамсалі, зазвичай зобов'язання полягає у виконанні практики щодня до кінця життя. Тож західні люди хочуть прийти, але намагаються сторгуватися: "У нас зайняте життя, чи справді ми мусимо це робити? Чи можемо ми просто іноді робити практику, коли маємо час?" Вони намагаються отримати посвяту за кращою ціною. Навіть коли Його Святість встановлює кілька рівнів зобов’язань, багато західних людей все одно хочуть отримати мінімальне зобов'язання за меншу ціну.
Особливо, якщо ми збираємося отримати настанови та вчення з тантричної практики, ми йдемо на ці вчення саме тому, що хочемо займатися цією практикою. Ми серйозно ставимося до цього. Інакше, навіщо отримувати вчення? Просто з цікавості? Так не має бути. Ці вчення повинні бути чимось дорогоцінним, священним, що ви вивчатимете тільки на основі справжнього бажання практикувати і належної мотивації. Звичайно, легкодоступні інтернет-ресурси й книги з практики тантри лише ускладнюють цю проблему. Тому Його Святість Далай-лама каже, що позаяк інформації про тантру так багато, і багато з неї є неправильною, тому краще отримувати перевірену інформацію.
Як іноді жартує Його Святість: "Краще потрапити в пекло з правильним розумінням, ніж потрапити в пекло з неправильним розумінням. З правильним розумінням ти вискочиш звідти набагато швидше". Я не знаю, чи слід сприймати це буквально, чи як жарт, та це дає нам привід замислитись. Але той факт, що про все можна прочитати в книжках та інтернеті, не є виправданням для того, щоб не практикувати. Якщо ми проходимо посвяту і отримуємо вчення щодо практики, ми повинні серйозно поставитися до зобов'язання займатися нею.
Коли ми маємо зобов'язання щодо щоденної практики, думаємо, що можемо пропустити день, або коли беремо на себе занадто багато зобов'язань щодо щоденної практики
Якщо на посвяті ми отримуємо зобов'язання по щоденному повторенню мантри, було б помилкою не сприймати це серйозно і думати, що можна пропустити день, коли робити цього не захочеться: "Робитиму тільки тоді, коли мені захочеться". Або брати на себе занадто багато зобов'язань щодо практики на все життя, не аналізуючи реально, чи зможемо ми їх дотримуватись.
Це була дуже поширена помилка в 70-х роках в Індії. У ті часи повні посвяти з повними зобов'язаннями по практиці давалися набагато легше, і ми, західні люди, приймали їх. Ми отримували ці посвяти і зобов'язання по практиці, думаючи, що завжди зможемо їх виконати. Та якщо подивитись десять років потому – а двадцять, тридцять, сорок років і поготів – то скільки ж людей насправді дотрималися і продовжують їх виконувати? Дещиця. Навіть невдовзі після отримання цих зобов'язань багатьом людям було дуже важко виконувати щоденну практику. Вони казали, що вранці занадто зайняті. "Ранок – не найкращий час для мене". Відтак, вони залишали все на вечір, коли дві-три години могли б присвятити практиці. Але ввечері вони були настільки втомлені, що засинали прямо під час практики. Вони сиділи і дрімали, а потім різко прокидалися, і щоб закінчити практику марнували півночі. Їх тантрична практика перетворилася на тортури. Це велика проблема.
Якщо збираєтеся взяти на себе зобов'язання по практиці, будьте реалістичні щодо того, що ви насправді зможете робити. Якщо зобов'язання передбачають обіцянку займатися практикою щодня до кінця життя, то це серйозно. Чому ви хочете взяти на себе зобов'язання робити щось щодня до кінця життя? Єдина причина полягає в тому, що ви дійсно серйозно налаштовані на досягнення звільнення й просвітлення, розумієте метод тантри і впевнені, що якщо практикуватимете його правильно, він вас до цього приведе. Це дуже важливо.
Його Святість завжди підкреслює, що долучатись до практики тантри ми мусимо на основі розуміння того, що таке тантра, і впевненості в ефективності методу. В іншому випадку, навіщо це робити? Особливо, якщо думати, що це просто якась дивна візуалізація і бурмотіння мантр, то через деякий час ми кинемо практику, тому що це здаватиметься смішним: "Навіщо я це роблю?" Тож важливо дійсно замислитись, чи зможемо ми насправді виконати ці зобов'язання.
Практика тантри - це просто повторення ритуалів і мантр
Наостанок, неправильне розуміння практики тантри – це вважати її просто повторенням ритуалів або мантр. Без стабільної медитації на бодгічітту і пустотність (порожнечу), ми просто повторюємо "бла-бла-бла...", і хоча ми й намагаємося візуалізувати, та в більшості випадків не можемо, тому що це занадто складно. Тому ми хочемо робити найпростіші версії практик і думати, що на основі цього щось дійсно станеться. Дуже часто наша практика перетворюється просто на втечу в країну фантазій, а не ефективний метод для поєднання всіх вчень.
Тантра – це спосіб об'єднати всі вчення разом. Наприклад, протягом ритуалу в певний момент ви зароджуєте чотири безмірні стани ума; в інший момент – надійний напрямок (прихисток); потім – бодгічітту; потім – підтверджуєте обітниці; потім – виконуєте медитацію на порожнечу. У різні моменти ми зароджуємо різні розуміння та осягнення Дгарми. Якщо ми попередньо не практикували ці методи, то в ритуалі, коли читаємо слова: "Тепер я маю розуміння порожнечі", – що ми робимо? Просто промовляємо слова. Але якщо просто промовляти слова, це не принесе жодних результатів. Тому практика тантри вимагає багато попереднього навчання і практики. Помилково думати, що це просто читання слів і повторення мантр – та й ті ми здебільшого робимо зі стану ментальних блукань.
Підсумок
Звичайно, існує багато хибних уявлень про тантру. Деякі з них виникають через те, як тантру рекламують, а деякі – через наші власні бажання: ми всі хотіли б мати швидкий і легкий шлях до просвітлення. Якщо ми зрозуміємо реальність практики тантри, ми з більшою ймовірністю будемо дотримуватися її і поступово прогресувати на шляху, а не здамося на першій же перешкоді.