Як боротися з абʼюзивною поведінкою духовних вчителів

Деякі люди помилково вважають, що буддизм вчить нігілізму, уявляючи, що пустотність (порожнеча) означає, що нічого не існує, і тому немає ані причин, ані наслідків. Вони сприймають це як виправдання того, що будь-хто, включно з духовним вчителем, може робити що завгодно, без жодних наслідків. Інші мають хибне уявлення про причинно-наслідковий звʼязок і уявляють, що образлива поведінка, особливо в ім'я тантри, може сприятливо впливати на духовний прогрес. Така наївність відкриває двері до духовної катастрофи.

Важливо зрозуміти, як нерозуміння ключових буддійських концепцій іноді призводить до того, що учні змиряються зі зловживанням, хоча вчення Будди в жодному разі не допускає неналежних дій з боку духовних вчителів по відношенню до своїх учнів. У цій статті ми розглянемо причинно-наслідкові зв'язки, порожнечу та етику, а також подивимось на способи вирішення ситуацій, пов'язаних зі зловживаннями.

"Пустотність" означає відсутність. Під цим мається на увазі той факт, що проєкції нашого ума не відповідають дійсності. Відсутня та реальність, яка відповідала б нашим проєкціям. Наприклад, коли ми переглядаємо веб-сайт на комп'ютері або смартфоні, нам здається, що він є самостійно існуючим: ось він, з'являється сам собою! Але це не відповідає реальності. Ми не бачимо тисячі годин роботи, які пішли на створення цього сайту. Здається, що він зʼявився сам собою. Але, навіть якщо він не існує в тому вигляді, в якому нам здається, він все одно якось функціонує. Ми можемо достовірно його бачити і, керуючись причинно-наслідковим звʼязком, дізнатися з нього щось нове. Таким чином, пустотність є підтвердженням причинно-наслідкового звʼязку. Оскільки ніщо не існує саме собою (тобто незалежно та самостійно), тому все може функціонувати і мати певні наслідки.

Таким чином, завдяки пустотності поведінка духовного вчителя і наша власна поведінка мають наслідки. Якщо сказати: "Все порожньо: вчитель порожній, я порожній, те, що він чи вона робить також порожньо", – це не виключає і не заперечує причинно-наслідкові зв'язки в нашій поведінці.

Причинно-наслідковий зв'язок – основа буддійської етики. Важливо зрозуміти, що буддійська етика не ґрунтується на дотриманні законів чи моральних судженнях про те, що добре, а що погано. Вона відрізняється від етики авраамічних релігій та від світської етики, де хороші люди – це ті, які дотримуються заповідей або цивільних законів, а тих, хто порушує закони, засуджують і вважають поганими. 

Натомість буддійська етика основана на розпізнаючому усвідомленні, що зазвичай перекладається як "мудрість". Ми повинні розпізнавати, що є корисним, а що – шкідливим, що є конструктивним, а що – деструктивним. Буддизм визначає деструктивну поведінку як звичні для нас компульсивні вчинки, слова та думки, які мотивовані турбуючими емоціями, такими як жадібність, гнів, невідання або наївність. Така поведінка супроводжується низькою самооцінкою та відсутністю турботи про те, як наша поведінка вплине на нас самих або на інших людей, яких ми поважаємо.

Розуміючи суть буддійської етики, нам потрібно з розпізнаванням перевірити, що відбувається в наших стосунках із духовним вчителем. Якщо наш учитель діє із хтивістю, жадібністю чи гнівом, а ми реагуємо на це з наївністю, то дії обох сторін є деструктивними і спричинятимуть страждання. Такі дії будуть погано впливати не лише на нашого вчителя та на нас самих, але й на нашу духовну спільноту та на буддизм загалом. Ми не можемо виправдовувати неналежну поведінку тим, що вона порожня від істинно незалежного існування.

Також проблеми виникають через неправильне розуміння того, що таке тантра, тантричні майстри, чисте бачення і "самая" – тісний зв'язок з тантричним майстром. Це повʼязано з тим, що багато людей приймають тантричні посвяти передчасно. Не маючи стійкого фундаменту у вигляді тривалого вивчення і практики сутричних настанов, вони погано розуміють тантричний шлях і недостатньо перевіряють тантричного майстра. 

Існує багато різних рівнів учнів і вчителів, і є довгі списки необхідних якостей для одних і для інших. Звичайно, у більшості випадків ми не практикуємо на рівні Наропи чи Міларепи, а наші вчителі – на рівні Тілопи чи Марпи. Ці приклади з історії буддизму не мають для нас зараз ніякого значення. Так звана "божевільна мудрость" не може бути моделлю поведінки для тих, хто не має достатньої кваліфікації. Якщо наш вчитель, як Тілопа, може з'їсти живу рибу, а потім покласти її кістки на землю, клацнути пальцями і повернути рибу до життя – чудово! Але чи дійсно наш абʼюзивний тантричний майстер здатний на це? Або, як було запропоновано на зустрічі західних вчителів з Його Святістю Далай-ламою в 1993 році: якщо вчитель може випити коктейль з діареї, сечі, гною і крові, наче це нектар, – добре, давайте дамо йому шанс! У такому дусі ми повинні бути реалістичними щодо нашого власного рівня та рівня нашого вчителя.

Як і в більшості випадків, ми хочемо отримати щось "дешево". Ми шукаємо вигідну пропозицію – доступ до тантри без попередніх практик і без дотримання обітниць. І навіть якщо ми виконуємо попередні практики (ньондро), нам здається, що йдеться лише про поклони і таке інше. Але в усіх текстах чітко сказано, що спочатку нам потрібно виконати загальні попередні практики, як-от ретельне вивчення і практика "чотирьох думок, які навертають ум до Дгарми". Без глибокого розуміння чотирьох благородних істин і природи Будди, без зречення, етичної самодисципліни, концентрації, розпізнаючого усвідомлення порожнечі, співчуття, бодгічітти і так далі передчасна практика тантри, найімовірніше, завдасть нам багато шкоди. Особливо коли йдеться про стосунки з тантричним вчителем, чисте бачення та самаю.

Чисте бачення – це коли ми розглядаємо нашого тантричного вчителя, себе і всіх інших істот як будд у формі їдамів, або "тантричних божеств". Практикувати це має сенс лише на основі природи будди, бодгічітти та розуміння порожнечі і взаємозалежного виникнення. Бодгічітта означає, що ми зосереджуємося на власному просвітленні, яке ще не відбулося, але може статися на основі факторів нашої природи будди. Ми робимо це, прагнучи досягти просвітлення, щоб якнайкращим чином приносити користь усім іншим. Коли ми зосереджуємося на просвітленні, використовуючи в якості основи фактори природи будди нашого тантричного вчителя, це допомагає нам завжди утримувати в фокусі власне майбутнє просвітлення і таким чином розвивати бодгічітту. 

Чисте бачення не є виправданням для того, щоб не визнавати й терпіти образливу поведінку навіть із боку нашого тантричного майстра. Ба більше, тісний зв'язок (самая) з тантричним майстром не означає, що нам треба наосліп виконувати накази, як в армії, і що це знімає з нас будь-яку відповідальність за збереження розпізнаючого усвідомлення. Стосунки з тантричним майстром основані на тому, що всі його (чи її) слова та дії є методом, спрямованим допомогти нам досягти просвітлення. Мета таких стосунків – звільнити нас від страждань, а не завдати нам ще більшого болю. Щоб розпочати такі стосунки, ми повинні ретельно і довго перевіряти, чи має вчитель достатньо співчуття і мудрості, щоби діяти в такий доброзичливий спосіб. Ми також повинні перевірити самих себе: чи готові ми ніколи не гніватися на нашого вчителя, намагаючись бачити урок у всьому, що він (чи вона) говорить та робить. 

У колах практиків тибетського буддизму часто використовують термін "відданість ґуру", і, здається, саме слово "відданість" викликає багато непорозумінь у стосунках із духовним вчителем. Суть тибетського терміна полягає в доріві до вчителя і в тому, що ми покладаємося на нього, наче на  лікаря. Ми покладаємося на вчителя, тому що добре перевірили його кваліфікацію і знаємо, що вона є належною; ми довіряємо йому, щоби він турбувався про вас, так само, як ми довіряємо своєму лікарю.

Деякі члени духовних спільнот заперечуватимуть, що щось не так, навіть при наявності беззаперечних доказів зловживань. Вони часто приходять до буддизму, щоби втекти від життєвих проблем, сподіваючись знайти ідеальний світ з ідеальними вчителями. Вони ототожнюють буддизм зі своїми проєкціями й видають бажане за наявне, що заважає їм бачити і приймати реальність. Правильне розуміння пустотності може допомогти їм і нам подолати стан заперечення. Неупереджене, розпізнаюче усвідомлення завжди є ключовим фактором.

Якщо ми все ж визнаємо, що щось не так із нашою духовною спільнотою, тоді як нам найкраще відреагувати на абʼюзивну поведінку з боку духовного вчителя? Гнівна реакція ніколи не буває корисною. Гнів – це турбуюча емоція, яка змушує нас втрачати спокій ума і самовладання. Те, що нам не треба гніватися, однак, не означає, що нам не треба перешкоджати неетичним діям вчителя, і не намагатися зупинити його. У вченні Вінаї щодо монашої дисципліни чітко сказано, що монах чи монахиня ніколи не повинні підкорятися духовному вчителю, якщо він просить їх зробити щось, що суперечить Дгармі. Це стосується також і тантри. 

Існує традиція починати тантричну посвяту із читання індійського тексту "П'ятдесят строф про Ґуру", який написав Ашваґхоша в десятому столітті. Він пояснює, що якщо вчитель просить нас зробити щось неналежне або щось поза межами наших можливостей, ми не повинні просто наосліп цьому підкорятися. Він пише: "Поясніть [ввічливими] словами, чому ви не можете [виконати це]". У Калачакра-тантрі також сказано, що якщо стосунки з тантричним майстром складаються погано, і ви бачите, що в цій людині занадто багато недоліків, тримайте шанобливу дистанцію. Ми повинні бачити різницю між тим, щоби діяти на основі гніву та діяти рішуче з ясним умом.

Якщо наш учитель поводиться неетично чи просить нас зробити щось неетичне або щось поза межами наших можливостей, тоді, як радив Ашваґхоша, треба ввічливо сказати, що ми не можемо цього виконати і попросити роз'яснити ситуацію. Ця порада стосується навіть випадків, коли ми належним чином перевірили вчителя і самих себе перед початком стосунків; і тим паче ми повинні слідувати цій пораді, якщо ми прийняли тантричне посвячення передчасно, без належної попередньої перевірки та підготовки. 

Якщо абʼюзивний вчитель не виправляє свою поведінку після того, як ми ввічливо поговорили з ним і попросили пояснень, ми не повинні здаватися. Навіть якщо ми не можемо нічого вдіяти з тим, що в нас виникає гнів, ми не повинні діяти поспіхом та обміркувати ситуацію. Якщо ми будемо діяти під впливом гніву, це затьмарить наш ум і ми втратимо самовладання, що призведе до необачних вчинків, які завдадуть шкоди не лише нам самим, а й усій духовній спільноті. Діяти рішуче в таких ситуаціях – наприклад, надати ситуації розголосу, щоби присоромити вчителя і змусити його припинити нелалежну поведіку, – це не означає діяти під впливом гніву. Ми маємо вирішувати проблему зі співчуттуттям: ми хочемо допомогти уникнути страждань усім причетним до цієї ситуації, у тому числі й учителю. Якщо ми діємо на основі співчуття, то навіть вживаючи рішучих заходів, ми збережемо ясний стан ума, не будемо засмучуватись і приймемо розумне рішення.

Люди, які стикаються з абʼюзивною поведінкою, часто переживають сильне почуття провини. Їм може здаватися, що вони опинилися в такій ситуації тому, що вони погані і заслуговують на визрівання негативної карми в якості покарання. Через це хибне уявлення буддійське вчення змішується з моралізаторською західною концепцією провини, що лише додає нам більше страждань. 

Почуття провини виникає через хибне уявлення, що я поганий, вчитель поганий, і те, що я зробив, і що зробив вчитель, – теж погане. Ми уявляємо, що ці судження є істинними і назавжди встановленими; ми міцно тримаємося за цю проєкцію, ототожнюємося з нею і не відпускаємо її. Але якби речі існували таким неможливим чином, як ми їх собі уявляємо, то нічого не могло б змінитися. На ситуацію ніколи не впливали б причинно-наслідкові зв'язки, а ми і наша спільнота ніколи не змогли оговтатись після скандалу. Неможливо було б очиститися від негативного кармічного потенціалу, неможливо було б досягти звільнення і просвітлення. Ми були б вічно прокляті за свою погану поведінку, і вчитель також. Але це не буддизм. Причини і наслідки завжди впливають на нас, і навіть найболючіші наслідки духовної катастрофи можна очистити, і ми можемо зцілитися.

Як каже Його Святість Далай-лама, важливо розрізняти людину та її поведінку. Ми відхиляємо деструктивну поведінку людини або нашу власну наївну поведінку, але ми ніколи не відвертаємося від людини. Зі спокійним, ясним умом, з розпізнаючим усвідомленням ми зберігаємо співчуття до себе і до всіх інших.

У книзі "Викладення поступового шляху: настанови від Манджушрі" П'ятий Далай-лама каже, що ми не повинні наївно заперечувати недоліки нашого духовного вчителя. Як стверджується в багатьох сутрах, майже неможливо знайти вчителя, який володіє всіма позитивними якостями; але людина принаймні повинна мати більше позитивних якостей, ніж негативних. Так само ми ніколи не повинні заперечувати позитивні якості навіть абʼюзивного вчителя. Ми отримаємо набагато більше користі, якщо визнаємо позитивні якості й те, чого ми навчилися від цієї людини, заміть того, що будемо засмучуватися і скаржитися на її неетичну, деструктивну поведінку. 

Коли ми маємо болісні стосунки з абʼюзивним вчителем, нам, безумовно, потрібно протистояти його поведінці і навіть вживати рішучих заходів, щоби покласти цьому край, якщо більш м'які заходи не спрацювали. Але ми не повинні міцно триматися за ситуацію, думаючи, що "все так погано", продовжувати скаржитися й ніколи не відпускати ці думки. Іншими словами, ми вживаємо певних заходів щодо ситуації, а потім відпускаємо її і переносимо увагу на те, щоби зрозуміти, яку користь ми отримали від цієї людини, і чого ми навчилися. Не треба заперечувати цього. Такий підхід узгоджується з порадою з Калачакра-тантри "тримати шанобливу дистанцію". Тоді духовна спільнота може відновитися після схожих інцидентів. У протилежному випадку всі залишаються травмованими, і багато хто може зневіритися й відмовитися від свого духовного шляху. Ми повинні допомагати людям відновлюватися. Ось чому співчуття є таким важливим: це ключ до щастя.