Буддійський та західний погляди на секс

Загалом, підхід до етики в буддизмі дуже відрізняється від західного. Західна культура, по суті, представляє собою суміш двох етичних систем. Одна з них походить з Біблії, а інша – з Давньої Греції.

З біблійної точки зору, існує набір законів, що стосуються етики, які були дані вищим авторитетом. Бути етичним, по суті, означає дотримуватися законів. Якщо ми дотримуємося законів, ми "добрі" – ми "добрі християни". Ми будемо винагороджені на небесах. Якщо ми не підкорюємося цим законам, ми "погані" і будемо покарані в потойбічному житті. Тож етика – це насправді питання послуху вищому авторитету. Ми завжди думаємо: "Що я повинен робити?". Завжди є якесь "повинен" – "я повинен робити це, але я цього не роблю, тому я "поганий", я винен". Ми стаємо невпевненими в собі, тому що завжди хочемо знати, що ж ми повинні робити.

У Стародавній Греції також існував набір законів, але не заповідей, даних божественним авторитетом. Ці закони складали громадяни. Представники громадян збиралися разом у законодавчому органі і приймали закони для добробуту і благополуччя суспільства. А далі це питання, знову ж таки, послуху. Ми повинні дотримуватися законів. І справа не в тому, що це допомагає нам стати просто хорошими етичними людьми високих моральних якостей; тепер ми є ще й "хорошими громадянами". Якщо ми не дотримуємося законів, то ми "погані" люди і мусимо заплатити штраф або потрапити до в'язниці.

Отже, наша західна етика – це поєднання цих двох систем. Обидві засновані на послуху законам. Буддійська етика зовсім не така. Ми, західні люди, коли починаємо вивчати буддизм, розгублюємося, бо хочемо, щоби буддизм сказав нам, що ми "повинні" робити, а що "не повинні". Через це, коли ми дивимося на буддійське вчення про етику, ми схильні розуміти його в термінах чогось на кшталт біблійних заповідей чи законів.

В основі буддійської етики лежать зовсім інші засади. Буддійська етика базується на головному вченні Будди – Чотирьох Благородних Істинах (або чотирьох фактах життя). По суті, життя непросте й тяжке. Але на це є причина – і якщо ми хочемо позбутися труднощів у житті, нам потрібно усунути причину. Будда вчив щодо цього, що існують певні типи поведінки, які спричиняють проблеми та нещастя. Якщо ми хочемо уникнути страждань, нам потрібно утримуватися від таких типів поведінки. Якщо нас не турбує кількість проблем, які ми створюємо, добре. Можна й далі продовжувати в цьому дусі. Це вибір кожного (див. також: Що Таке Етика?).

Будда не давав моральних заповідей, як у Біблії. Будда ніколи не говорив: "Ти повинен робити так, а якщо ні, то ти погана людина". Навпаки, Будда говорив: "Якщо ти зробиш це, ти створиш собі проблеми. Якщо ти не хочеш цих проблем, перестань це робити". Якщо ми продовжуємо робити те, що принесе нам проблеми, це не робить нас поганими людьми. Якщо ж ми утримуємося і не робимо цього, це не робить нас хорошими людьми. Якщо ми продовжуємо діяти так, що створюємо собі проблеми – ми нерозумні, і це сумно. Якщо ми припиняємо діяти таким чином – ми мудрі. Ось і все.

Буддійська етика, таким чином, є питанням вибору того, що ми робимо. За допомогою буддійської практики ми прагнемо розвинути конструктивне ставлення, таке як "зречення". Ми дивимося на наші проблеми і вирішуємо: "Так не має бути. Я більше цього не хочу це терпіти". Далі, зрікаючись, ми вирішуємо, що повинні звільнитися від цих проблем самостійно. Ніхто не звільнить нас, окрім нас самих. Тому ми повинні ще рішучіше відректися від причин проблем. Ми повинні перестати створювати причини проблем, щоб проблеми більше не виникали.

Наприклад, якщо наші проблеми походять від нашого жахливого гніву або обсесивної прив'язаності, то, оскільки ми хочемо перестати відчувати ці проблеми, ми відрікаємося від них та їхніх причин. Ми розвиваємо в собі рішучість і думаємо: "Я спробую змінитися. Я хочу відмовитися від свого нестерпного характеру і гніву. Я хочу відмовитися від своєї прив'язаності. Я спробую це зробити". Без бажання відмовитися від наших особистих негативних рис ми не зможемо досягти жодного прогресу в буддійській практиці.

Просте повторення і виконання ритуалу пуджі, але без готовності відмовитися від своєї прив'язаності чи гніву, навряд чи матиме вплив на наші особисті деструктивні риси, як-от гнів. Це тому, що ми не будемо застосовувати у своєму повсякденному житті жодної з позитивних установок, які розвиваємо під час пуджі. Ритуал буде для нас чимось неважливим, що ми робимо заради розваги, як перегляд телевізійної програми щовечора. Отже, якщо ми справді зацікавлені у звільненні від наших проблем, питання буддійської етики стає центральним.

У буддійській практиці важливо уникати лицемірства. Чого прагнуть люди, що приходять до буддизму? Більшість людей насправді не прагнуть просвітлення. Вони навіть не прагнуть звільнення. Більшість людей просто хочуть зробити свою сансару, своє звичайне повсякденне життя, трохи ліпшою.

Втім, це нормально. Будда вчив методам покращення сансари: а саме, як отримати краще перенародження. Це частина буддійського вчення. Однак більшість з нас навіть не вірить у майбутнє життя, а в його покращення й поготів. Ми хочемо покращити свою сансару просто в цьому житті, прямо зараз. Це теж нормально. Але ми не повинні прикидатися і бути нечесними й казати: "Я намагаюсь стати Буддою заради всіх живих істот", – коли насправді це зовсім не є нашою метою. Звичайно, етика, якої ми повинні дотримуватися, щоб досягти просвітлення і щоб поліпшити нашу сансару в цьому житті, однакова. Однак якщо ми будемо реалістичними і чесними щодо того, чого ми прагнемо, у нас не буде так багато труднощів у дотриманні буддійської етики.

Однією з проблем, з якою нам потрібно розібратися, є те, що більшість з нас приходять до буддизму з юдео-християнського середовища. Тому ми схильні думати: "Я повинен працювати над просвітленням, тому що тоді я буду хорошою людиною, хорошим учнем, хорошим буддистом. Якщо я не працюю над тим, щоби стати буддою і допомагати всім, а просто думаю про те, щоб покращити свою сансару, то я погана людина, поганий учень, поганий буддист". Знову ж таки, акцент тут на "повинен". Ми фокусуємося на тому, що ми "повинні" робити.

У буддизмі все не так. Ми розвиваємося відповідно до того, що нам підходить, на тому етапі, на якому ми перебуваємо. Немає ніякого "повинен". Немає логіки, де, якщо ти робиш так – то ти хороший, а якщо ти на більш ранньому рівні – то це погано. Ми не можемо сказати: "Якщо ти дорослий, то це добре, а якщо ти дитина, то це погано. Тому, навіть якщо ти все ще духовна дитина, ти повинен бути духовним дорослим і поводитися як дорослий".

Отже, головне питання тому, щоби спробувати дотримуватися буддійської етики,– спробувати зрозуміти зв'язок між поведінковою причиною і наслідком: зв'язок між нашою поведінкою і рівнем щастя або страждання, яке ми відчуваємо як наслідок. Це дуже важливо. Без переконності в цьому взаємозв'язку немає сенсу дотримуватися буддійської етичної системи.

Що ж буддизм називає "деструктивною поведінкою"? Це поведінка, яка мотивована гнівом, прив'язаністю, жадібністю або наївністю. Це основні турбуючі емоції – емоції або ментальні стани, які порушують спокій ума і змушують втрачати самоконтроль. В деяких поясненнях додається, що деструктивну поведінку також завжди супроводжує відсутність почуття моральної гідності та занепокоєння тим, як наша поведінка відбивається на інших, наприклад, на наших батьках і духовних вчителях. З точки зору карми безсумнівним є те, що поведінка, мотивована цими турбуючими емоціями і такими станами ума, призведе до страждань. Вона "визріє" у страждання.

Це твердження потрібно розібрати. Воно не таке просте. Ми не говоримо про те, як наші дії впливають на когось іншого, – адже це непередбачувано. Ми можемо подарувати комусь квіти з великої любові, а це викличе страшний напад алергії, і людина потрапить в лікарню. Ми можемо вкрасти чиюсь машину, та це зробить іншу людину надзвичайно щасливою, тому що вона хотіла її позбутися, а тепер ще й зможе отримати страхові гроші і купити нову. Тож ми не знаємо, який вплив матимуть наші дії на щастя чи нещастя інших. Хоча очевидно, що ми намагаємося не завдавати нікому шкоди, проте ми ніколи не можемо передбачити, що вони відчуватимуть. Ми приготуємо вишукану страву, а наш гість вдавиться нею й помре. Звідки нам знати, що станеться?

Але, що згідно з буддійським вченням є безсумнівним, так це результат, який наші дії матимуть на нас. Ми не говоримо про негайний ефект. Якщо ми зґвалтуємо когось, то одразу після зґвалтування ми можемо відчути задоволення від сексуального оргазму. Ми не говоримо про безпосередній рівень щастя від цього акту. Ми говоримо про те, що ми відчуватимемо в довгостроковій перспективі – про довгостроковий вплив на нашу свідомість і на те, що ми будемо переживати в цілому в майбутньому в результаті схильностей і звичок, які ми розвиваємо.

Наприклад, у нас може бути позашлюбний зв'язок, і ми можемо насолоджуватися часом з іншим партнером. Однак, якщо залишити осторонь проблеми у стосунках між партнерами в майбутньому житті, то в цьому житті ми, безсумнівно, матимемо багато проблем у власній сім’ї. Тому ми не говоримо про миттєве задоволення, яке ми можемо отримати від сексуальних стосунків, ми говоримо про довгостроковий ефект.

Отже, головне, на що слід звернути увагу в буддійській етиці щодо сексуальності, – це мотивація нашої сексуальної поведінки. Сексуальна активність, як акт не дуже відрізняється від процесу їжі, в тому сенсі, що це біологічна функція, зумовлена нашим типом тіла. Якщо ми маємо такий тип тіла, воно іноді буде голодним. Ми матимемо його нагодувати. Так само, в цьому тілі виробляються статеві гормони. Існує біологічна функція, пов'язана з сексом, з якою ми повинні якось справлятися. Однак є велика різниця між задоволенням сексуального голоду і задоволенням харчового голоду. Ми можемо жити без сексу, але не можемо жити без їжі.

Сексуальна активність, як і їжа, може бути мотивована турбуючою,  конструктивною або нейтральною емоцією (або ставленням). Залежно від мотивації, акт сексу або прийняття їжі може бути деструктивним, конструктивним або нейтральним. Наприклад, якщо ми їмо через жадібність і прив'язаність – просто наїдаємося, як свиня – це саморуйнівний акт. Якщо ми їмо, тому що нам потрібно бути сильними, щоби піклуватися про нашу сім'ю, щоб мати сили та енергію для роботи і так далі – це позитивна мотивація, тоді процес їжі є конструктивним. Якщо ми їмо просто тому, що прийшов час їсти і всі інші їдять, це етично нейтрально.

Те ж саме відбувається і з сексом. Якщо ми займаємося сексом, тому що маємо величезну хіть і бажання, або через гнів, як солдати, що ґвалтують дружин і дочок своїх ворогів, це деструктивно. Якщо ми займаємося сексом для того, щоби проявити любов і допомогти комусь (відповідній людині) з надією, що від цього їй стане трохи легше, це конструктивно. Якщо ми займаємося сексом лише тому, що не можемо заснути, щоби втомитися і швидше заснути, то це нейтрально.

Результат того, що ми відчуваємо від однієї і тієї ж дії, може бути різним залежно від мотивації. "Деструктивний" означає, що він створить для нас проблеми в майбутньому. Для більшості людей негативною мотивацією до сексу, яка робить його деструктивним і спричиняє проблеми в майбутньому, зазвичай є прив'язаність і жагуче бажання. У контексті зречення нам потрібно працювати не зі статевим актом як таким, а з цією прив'язаністю і жагучим бажанням.

Наведемо приклад. Припустимо, ми хочемо отримати ідеальний оргазм. Таке хотіння призводить до того, що ми завжди незадоволені сексуальним досвідом, який маємо. Ми завжди шукаємо кращого. Ми завжди прагнемо чогось більшого і ніколи не можемо по-справжньому насолоджуватися тим, що маємо. Таке ставлення робить нас розчарованими і нещасними. Це призводить до того, що ми ніколи не матимемо сексу, який нас повністю задовольнить.

Те ж саме відбувається, якщо ми завжди шукаємо ідеального сексуального партнера. Ми ніколи не знайдемо ідеального партнера. Ми завжди будемо незадоволені; наше ставлення завжди буде робити нас нещасними. Сексуальна активність, керована такими установками, є деструктивною – вона саморуйнівна. Коли ми говоримо про деструктивність, це завжди саморуйнування.

Ми маємо відмовитися від міфу про ідеального партнера та ідеальний оргазм, а також від жагучого бажання, яке цей міф породжує. Наше жагуче бажання ґрунтується на наївній заплутаності: "Десь там буде ідеальний партнер, з яким я отримаю ідеальний оргазм". Це міф. Це дитяча казочка. Цього ніколи не станеться. Вибачте.

Нам потрібно підходити до сексуальності з більш реалістичним ставленням. У вченнях про те, які типи сексуальної поведінки є деструктивними, ми знаходимо всілякі списки. Однак у всіх списках фігурує секс із чужим партнером. Коли ми розглядаємо це, ми повинні спробувати зрозуміти, чому це деструктивно. Чому це призводить до проблем? Є дві ситуації, в яких може виникати ця деструктивна дія – якщо ми вже маємо сексуального партнера, або якщо не маємо. Давайте розглянемо першу з цих двох ситуацій.

Якщо ми говоримо, що це деструктивно, тому що у нас будуть проблеми з нашим власним партнером (наш власний партнер постраждає від цього) або що партнер іншої людини може постраждати від цього, то це лише один рівень нещастя, який може виникнути. Але це не певно. Можливо, ми в таких стосунках, де наш партнер вважає, що це нормально. Можливо, інша людина у стосунках, в яких її партнер вважає, що це нормально. Таке може бути.

Але ми повинні бути дуже уважними в цьому питанні, тому що наш партнер може сказати: "Те, що ти займаєшся сексом з кимось іншим – цілком нормально. Я не заперечую", – але насправді людина може говорити так просто тому, що не хоче нас втратити. Якщо вона заперечуватиме, то може нас втратити, тому їй здається, що краще промовчати і сказати, що все гаразд. Але всередині їй дуже боляче. Надзвичайно важливо бути чутливими до нашого партнера, щоб зрозуміти, чи він справді щирий, коли каже, що все гаразд.

І якщо це нормально тільки в одному випадку: коли нашому партнеру нормально, якщо ми займаємося сексом з кимось іншим, але нам не нормально, якщо наш партнер займається сексом з кимось іншим, то, очевидно, тут щось не дуже гладко. І думати про людину, з якою ми займаємося сексом: "Ну, поки її партнер не дізнається – а він і не дізнається, – це нормально", – недалекоглядно. Неминуче партнер іншої людини дізнається.

Згідно з буддійськими текстами, основний результат сексу з чужим партнером полягає в тому, що наші власні партнерські стосунки стануть нестабільними. Наші партнери будуть зраджувати нам. Навіть якщо у нас немає партнера зараз, це може статися в наших майбутніх стосунках. Крім того, хоча зрада нашого партнера не обов'язково станеться в цьому житті, наслідки нашої зради можуть мати форму розлучення і всіх проблем, які з ним пов'язані, вже в цьому житті.

Згідно з текстами, ще один наслідок сексу з чужим партнером, – це те, що це стає причиною для вчинення багатьох інших деструктивних дій. Наприклад, нам доводиться брехати про наш зв'язок. Можливо, нам навіть доведеться вбити або вкрасти, якщо хтось почне нас шантажувати, щоб вони не розповіли партнеру або ми не втратили роботу. Ми повинні позбутися шантажиста, щоб він не викрив нас. Небажана вагітність від позашлюбного партнера може змусити нас зробити аборт. Таке може статися, хоча, звичайно, не обов’язково.

У дискусії про невідповідних сексуальних партнерів класичні буддійські тексти, здається, не роблять різниці між тим, чи ми самі вже маємо сексуального партнера. Однак я думаю, що ми повинні сказати, особливо в сучасному західному контексті, що негативні наслідки, подібні до тих, про які я щойно згадав, настають в обох ситуаціях. Так само класичні тексти не згадують про негативні наслідки, які можуть виникнути, коли ми вже маємо партнера і вступаємо в статеві стосунки з кимось іншим, хто не має партнера, або кого батьки чи обітниці не стримують від статевих стосунків. Але я думаю, що і в цьому випадку ми повинні сказати, що наслідки страждань будуть такими ж, як і в попередньому випадку.

Якщо подивитися глибше, те, що робить секс з чужим партнером деструктивним, – це невдоволеність. Якщо у нас вже є партнер, то саме наша глибинна невдоволеність власним партнером змушує нас шукати іншого. Навіть якщо у нас немає партнера, ми прагнемо займатися сексом з чужим партнером, тому що ми незадоволені тим, що не можемо знайти партнера серед тих, з ким було б доречно мати такі стосунки. Можливо, ми навіть не намагалися.

Невдоволеність – головний провинник майже всіх форм неналежної сексуальної поведінки, згаданих у класичних текстах: секс через невідповідні отвори тіла, у невідповідний час, у невідповідних місцях і так далі. За всім цим стоїть невдоволеність. Наприклад, скажімо, ми можемо займатися сексом у власній спальні вночі, коли ніхто не прийде і не постукає у двері. Але нас це не влаштовує – це недостатньо збуджує. Тому ми вирішуємо займатися сексом на подвір'ї посеред дня, коли хтось може прийти й побачити нас, що спричинить неабиякий конфуз чи навіть скандал. Або ми могли б займатися сексом на підлозі у вітальні серед біла дня, коли в будь-який момент можуть увійти діти й побачити нас. Це може стати причиною великої травми для дитини.

Незадоволеність може приймати різні форми. В основному, ми незадоволені тим, що маємо, і хочемо більшого. Наприклад, у нас є певний усталений сексуальний етикет з партнером, який полягає в тому, що ми займаємося сексом у певних взаємно узгоджених позах і способах. Це не обов'язково має бути пуританськи суворий етикет: є тільки одна поза і все. Але припустимо, що у нас є усталений "репертуар".

Перш за все, для того, щоб такий репертуар був адекватним, він не може включати форми сексу, які є умовно деструктивними як для нашого партнера, так і для нас. Якщо наш усталений репертуар полягає в тому, що ми зв'язуємо іншу людину ланцюгами і катуємо її до або під час сексу, така садомазохістська сексуальна поведінка є неприйнятною. Або якщо ми займаємося незахищеним сексом з кимось, від кого ми можемо підхопити венеричну хворобу, або кому ми можемо передати хворобу, якщо ми інфіковані, це також буде деструктивним і неприйнятним. Форми наших статевих стосунків повинні бути, на загальноприйнятому рівні, розумними і здоровими.

Звичайно, може бути багато різних опіній, як індивідуальних, так і культурних, щодо того, які форми сексу є розумними і здоровими, а які – деструктивними, але давайте залишимо цю дискусію осторонь. Деструктивним статевим актом тут є те, що нас не влаштовує наша взаємоузгоджена неруйнівна модель, і нам, наприклад, потрібно зазирнути в посібники з екзотичного, езотеричного сексу і спробувати сотню різних поз, щоби зробити секс більш збудливим. Ми можемо навіть запропонувати: "А давай займемося сексом стоячи на голові", – тому що ми шукаємо якогось ідеального задоволення, яке ми ніколи не знайдемо – ніколи. Ми шукаємо якийсь ідеальний сексуальний досвід, а це просто міф, – як і міф про ідеального партнера та ідеальний оргазм. Цього ніколи не буде.

Це і є справжньою причиною всіх проблем – незадоволеність, це жадання чогось більшого й більшого; кращого й кращого. Це прагнення ґрунтується на чіплянні: "я, я – я хочу мати більше". Особливо в таких місцях, як це, де спільнота людей, які мають теплу прихильність одне до одного, живе близько одне до одного, далеко від міста, і де іноді люди, які вже перебувають у партнерських стосунках, вступають у сексуальні стосунки з чужими партнерами, важливо дослідити мотивацію такої поведінки. Важливо з'ясувати, чи не ґрунтується вона на незадоволеності власним партнером і постійному пошуку чогось кращого, кращого й кращого.

Якщо мотивація ґрунтується на такому ставленні, такий вчинок буде саморуйнівним. Це неминуче призведе до проблем і нещастя. Неважливо, чи це принесе щастя чи нещастя нашому новому партнеру, чи старому – це вже інше питання. Для нас самих це неминуче призведе до проблем. Це наш вибір. Якщо ми хочемо продовжувати бути нещасними і розчарованими (адже такий тип пошуку приречений на розчарування), то можемо продовжувати – що ж, це наш вибір. Але якщо ми хочемо припинити відчувати нещастя, тривожність через постійне розчарування і постійний пошук чогось кращого, тоді нам потрібно утриматися від таких дій.

Інший момент полягає в тому, що ми можемо обманювати себе щодо того, що є невинною сексуальною поведінкою. На Заході ми маємо уявлення про "прекрасне тіло". Поклоніння тілу, можливо, є нашою спадщиною з часів Стародавньої Греції, а потім Ренесансу. Ви знаєте ставлення: "Молоде тіло таке красиве і досконале", – і ми майже поклоняємося йому. Якщо ми займаємося сексом з таким ставленням до тіла, то сприймаємо його як чудову і прекрасну річ. Ми віримо, що це справді принесе іншій людині і нам велике щастя. Ми говоримо про типове західне уявлення про "вільне кохання", яке є у деяких людей.

Наприклад, ми вже перебуваємо в сексуальних стосунках з партнером і зустрічаємо на вечірці когось, хто здається нам привабливим і сексуальним. Ми можемо подумати: "Насправді, я задоволений своїм партнером. Але тіло цієї людини таке гарне, я хочу його торкатись. Ми маємо кохатися і святкувати красу наших тіл. Секс буде таким прекрасним". Ми можемо навіть подумати: "Займатися коханням – це так духовно". Таке наївне мислення насправді є самообманом. В основі нашої віри в те, що секс є "вільним" і абсолютно невинним, красивим і навіть духовним, може лежати хтиве бажання, жадібність і прив'язаність, підкріплені нашим наївним поклонінням прекрасному тілу.

Як західним людям, більшості з нас не подобається буддійське вчення про пам’ятання того, що знаходиться під шкірою, всередині шлунку, кишечника тощо. Але коли ми ігноруємо реальність того, що знаходиться всередині тіла, ми стаємо жертвою міфу про красиве тіло, і тоді тіло стає об'єктом нав'язливого бажання.

Буддизм пояснює жагуче бажання як турбуючу емоцію, що ґрунтується на хибному уявленні про її об'єкт. Точніше кажучи, воно засноване на перебільшенні хороших якостей або привабливості об'єкта. У випадку, коли об'єктом є тіло, жагуче бажання сприймає чистим і прекрасним те, що по суті є нечистим. Поживіть тиждень влітку, не приймаючи душ і не чистячи зубів, і побачите, наскільки чистим і прекрасним буде ваше тіло. Або ж жагуче бажання вважає джерелом найвищого щастя те, що, по суті, призведе до проблем. Або щось непостійне – постійним. Або щось, що не має цілісної сутності, таким, що має цілісну сутність. Коли ми діємо під впливом такої наївної помилки, ми самі собі створюємо проблеми.

Отже, якщо ми хочемо уникнути нещастя в результаті нашої сексуальної поведінки, нам потрібно уникати ідеалізації сексу. Це не означає, що ми повинні припинити займатися сексом. Але не варто його ідеалізувати. Іншими словами, треба бути реалістами щодо тіла іншої людини і нашого власного. Ноги потіють і погано пахнуть. Це так і є, тож не треба вдавати, що цього немає, що тіло завжди таке гарне і чудове, як у голлівудських фільмах – це не так!

І секс ніколи не принесе остаточного щастя ані іншій людині, ані нам. Тому якщо ми думаємо: "О, я займуся сексом з цією людиною, і це вирішить всі її проблеми і зробить її щасливою" або "Це вирішить всі мої проблеми і зробить мене щасливим", – це міф. Очевидно, що цього не станеться. Можливо, це принесе їй або нам тимчасове полегшення, але будьте реалістами. Полегшення лише тимчасове. Нічого радикального. Очевидно, що це не триватиме довго. Тож ми не повинні обманюватись щодо цього.

І якщо ми лежимо, обійнявши іншу людину, то наша рука врешті-решт затече. Існує безліч незручних речей, які неминуче трапляються. Ми повинні прийняти все це як частину загальних проблем сансари. Ми маємо тип тіла, змішаний із заплутаністю, який спричиняє проблеми. Те саме стосується і сексу. Він теж неминуче буде пов'язаний з проблемами. Отже, якщо ми романтизуємо та ідеалізуємо секс, то матимемо багато нещастя через нього. Треба бути реалістами.

Останній пункт, перш ніж ми відкриємо сесію для обговорення, – це питання про те, як проявляти прихильність до інших. Незалежно від того, чи ми перебуваємо у стосунках і маємо партнера, чи ні, якщо ми відчуваємо дуже сильну прихильність до когось іншого, як правильно показати цю прихильність? Деякі люди можуть думати, що єдиний реальний спосіб показати свою прихильність – сексуальний. Це може бути не участь у реальному сексуальному акті з людиною, але й навмисна взаємодія у сексуально стимулюючий спосіб – стимулюючий для нас, для неї або для обох. Але, очевидно, ми б не подумали застосовувати такі методи до всіх, до кого ми відчуваємо прихильність. Наприклад, я дуже люблю свого собаку і часто показую цю прихильність, гладячи його. Але мені б не спало на думку займатися сексом з моїм собакою або сексуально стимулювати його.

Це питання стає цікавішим, коли ми починаємо розглядати, як прояви прихильності можуть залежати від культури. Наприклад, коли західні люди їдуть до Індії чи на Близький Схід, вони іноді плутаються в знаках прихильності місцевих жителів. Це пов'язано з тим, що в Індії та більшості країн Близького Сходу двоє друзів однієї статі ходять, тримаючись за руки, або тримаються за руки дуже довго. На Заході така поведінка була б сприйнята інакше. В Індії та на Близькому Сході в цьому не має сексуального підтексту. У цих культурах тримання за руки є відповідним знаком прихильності та дружби до людини тієї ж статі; тоді як у британській чи американській культурі це розглядалося б як сексуальний підтекст, а отже, як неприйнятна поведінка для гетеросексуалів.

Інший приклад: у західноєвропейських культурах, коли чоловік вітається з жінкою, він цілує її в щоку один, два, три або навіть чотири рази, залежно від культури, і це не має жодного сексуального підтексту. Насправді, він просто притискає свою щоку до її щоки і не торкається губами її обличчя. Але в Індії, наприклад, чоловіки ніколи так не роблять. Насправді, на ісламському Близькому Сході чоловіки вітаються таким чином, також без жодного сексуального підтексту.

Ще один цікавий момент: західні люди, здається, мають цю нав’язливу звичку казати "Я тебе кохаю". Ніби вираження нашої любові в словах може зробити її реальною. Ніби слова можуть дати нашій любові справжнє існування. І якщо ти скажеш мені, що кохаєш мене, то це теж зробить любов справжньою. З іншого боку, якщо ти не кажеш: "Я тебе кохаю", або кажеш це недостатньо часто, це означає, що ти мене насправді не кохаєш. Цікаво, з точки зору порожнечі, спостерігати, як ми помилково уявляємо, що слова можуть встановити або довести справжнє існування наших емоцій.

Але якщо ми подивимося на традиційне індійське суспільство, там люди не кажуть одне одному "Я тебе кохаю", навіть дружині чи чоловікові, навіть дітям. У тибетській мові навіть немає виразу "я тебе кохаю". Людина демонструє свою любов і прихильність своїми діями, а не словами.

Питання в тому, чи для того, щоб висловити свою сильну прихильність до когось, нам потрібно вступати в сексуальний контакт з цією людиною? Якщо ми думаємо, що так, то, можливо, обманюємо себе. Нашою мотивацією насправді може бути не лише наївність, але й жагуче бажання. Наївність може бути такою: "Я повинен зайнятися з тобою сексом, щоби продемонструвати і довести свою прихильність. Це єдиний спосіб по-справжньому висловити мою любов". Навіть якщо ми не мислимо так екстремально, ми можемо відчувати примус висловити свою любов, пристрасно поцілувавши людину в губи. Це важлива тема для роздумів. Чи справді пристрасний поцілунок в губи виражає і демонструє нашу любов, і чи це єдиний спосіб її вираження? Це дуже цікаве питання, особливо в міру того, як ми все глибше і глибше досліджуємо мотиви нашої сексуальної активності.

Але, напевно, цього достатньо для початкової презентації. Давайте обговоримо деякі питання.

А як щодо розваг? Секс – це теж розвага, це щось прекрасне для обох учасників. Крім того, якщо продовжувати аналогію з їжею і голодом, я не хочу жити на хлібі і воді щодень. Тому я намагаюся іноді готувати смачну їжу або час від часу ходити кудись поїсти, просто щоб додати трохи різноманітності. Хіба це не розумний підхід для того, щоб залишатися здоровим і задоволеним?

Є два моменти, які випливають з вашого запитання. Перший – це те, що секс – це розвага. Так, секс може бути розвагою. Проблема виникає тоді, коли ми ідеалізуємо секс і уявляємо, що це ідеальна річ, яка зробить нас щасливими. Найменше проблем виникне, якщо насолоджуватися сексом таким, яким він є, і не робити з нього чогось більшого, ніж він є. Звичайно, це розвага. Але це не вічне ідеальне щастя. Їсти теж приємно і прекрасно, але коли ми закінчуємо їсти, через пару годин ми знову хочемо їсти. Те ж саме відбувається і з сексом.

Ваше друге зауваження стосується аналогії з тим, що ми втомилися б постійно харчуватися лише хлібом і водою, тому іноді природно хотіти чогось більш цікавого. Те, що ми так думаємо про секс, дуже багато говорить про сексуальні стосунки, які ми маємо з нашим партнером. Якщо ці сексуальні стосунки здаються нам просто хлібом і водою, то з ними щось не так. Екзотичні форми сексу, подібні до приготування смачної їжі, або секс з кимось іншим для різноманітності, подібний до походу в ресторан,  не вирішать проблему. Скоріш за все, це лише погіршить ситуацію.

Я згадав цей приклад лише тому, що ви провели аналогію між голодом до їжі та сексуальним голодом. Жити на хлібі й воді – теж добре і прекрасно, але не ми не можемо отримувати від цього задоволення кожен день.

Це піднімає дуже цікаве питання. Що таке розвага? Дуже важко визначити. Хтось може дати визначення поняття "розваги"? Я пам'ятаю, як одного разу я був зі своїм вчителем Серконґом Рінпоче в Голландії. Ми зупинилися у дуже багатих людей, які мали велику яхту. Вони тримали її в дуже маленькому голландському озері, і одного дня вони взяли нас покататися на ній. Було таке відчуття, ніби ми плаваємо у ванні. Все, що ми могли – це ходити по колу в цьому маленькому озері, тримаючись в одній лінії з 50 іншими великими човнами, які робили те ж саме. Серконґ Рінпоче сказав мені тибетською мовою: "І це вони називають розвагами?".

То що ж таке "розвага"? Чи весело їхати на американських гірках, від яких нас нудить і нам страшно? Чи це справді щастя?

У будь-якому випадку, давайте повернемося до питання про сексуальність і про те, як зробити її цікавою. Це підводить нас до дискусії про те, що таке нудьга і чому вона виникає? Я думаю, що нудьга походить від того, що у нас є занадто багато варіантів вибору і, відповідно, очікування різноманітності. На сучасному Заході нас з дитинства вчать очікувати різноманітності. Західну дитину завжди запитують: "Чого ти хочеш? Що ти хочеш сьогодні одягнути? Що ти хочеш сьогодні їсти?". З раннього дитинства нас вчать робити вибір серед великої кількості можливостей. Природно, дитина починає очікувати, що різноманітність і вибір завжди будуть доступними.

Візьмемо, до прикладу, західні супермаркети або кількість каналів на телебаченні. Є сотні варіантів. На основі очікування знайти щось цікаве серед розмаїття доступного вибору незабаром виникає нудьга, оскільки ми ніколи не задовольняємося тим, що є. Ми завжди сподіваємося на щось нове, щось інакше, що буде цікавіше або смачніше.

Очікування різноманітності та нудьга, що часто виникає разом із ним, здається, переносяться на наше сучасне західне ставлення до сексуальності. Як сучасні західні люди, ми любимо різноманітність у нашому сексуальному житті, оскільки нам, як правило, набридає одне й те ж саме щоразу. Ця різноманітність може полягати в різних позах з партнером, або ж у тому, щоб мати різних партнерів. Тому нам потрібно подумати про роль нудьги в нашому прагненні отримувати більше задоволення від сексу. Нам потрібно подумати про те, що є цікавим, а що вже нецікавим, а також як і чому ми розмежовуємо ці поняття. 

Щодо того, як ми, сучасні західні люди, можемо найкраще задовольнити наші набуті очікування і потребу в різноманітності, я думаю, що, як ми вже говорили, рішенням може бути розширення репертуару з нашим постійним сексуальним партнером, а не сексуальні зв'язки з іншими людьми, які не перебувають з нами у відносинах. Якщо у нас з партнером є певний взаємно узгоджений сексуальний режим, який не обмежується однією позою, а, скажімо, містить репертуар з кількох, то це дає нам трохи різноманітності. Але навіть при такому розмаїтті з партнером виникає проблема, якщо ми постійно шукаємо ідеальний новий спосіб займатися коханням. Такий пошук ґрунтується на незадоволеності та постійному розчаруванні, тому ми не насолоджуємося тим, що маємо. Таке ставлення є джерелом проблем.

Я не думаю, що можна сказати, що займатися сексом у кількох різних позах з партнером є деструктивним і що це призведе до нещастя і страждань. Проблема полягає у ставленні до нудьги, незадоволеності та нескінченному пошуку чогось цікавішого та веселішого. Це справедливо і в тому випадку, якщо ми думаємо спробувати щось інше і веселіше з іншим партнером, навіть лише час від часу, а потім повернутися до нашого звичного сексуального "раціону".

Чи могли б ви сказати щось більше про незадоволеність?

Незадоволеність та очікування тісно пов'язані між собою. Вони походять від того, що ми проєктуємо те, чого не існує, а потім за це чіпляємося. Тут ми проєктуємо ідеального, досконалого партнера. З'явиться принц чи принцеса на білому коні, які будуть досконалими. Ми будемо займатися сексом, а на задньому плані будуть лунати валторни і феєрверки, і ми зірвемо оргазмічний джекпот. Це цілковита фантазія. Цього ніколи не станеться. Тож незадоволеність походить від віри в міф, у казку про те, що десь там на нас чекає принц чи принцеса, і що існує джекпот-оргазм.

Коли ми займаємося сексом з іншою людиною, яка не поділяє нашого повсякденного життя з усіма його побутовими проблемами, яка не втомлюється в кінці важкого дня на роботі чи з дітьми, це набагато легше. Набагато легше, якщо ми виходимо за межі стосунків з нашим постійним партнером. Існує велика різниця в якості сексуального досвіду з кимось іншим.

А яка мотивація?

Полегшення і поліпшення нашої ситуації.

Ну, знову ж таки, я думаю, що є різні способи полегшити ситуацію. Треба брати до уваги причину і наслідок. Ми можемо піти на пробіжку, зайнятися спортом, піти в кіно, помастурбувати у ванній або зайнятися сексом з секс-робітницею, самотньою людиною або чиїмось партнером. У нашому прагненні полегшити своє становище, який з цих варіантів буде менш руйнівним, а який – більш? Чи всі вони рівні?

Одна з форм неусвідомлення або невідання стосується кармічних причин і наслідків. Ми можемо думати, що наші дії не матимуть жодних наслідків, або просто не хочемо про них думати. Але ми повинні думати про те, які наслідки матиме наша поведінка в цій ситуації не лише для нас самих, але й для нашого партнера, партнера іншої людини, якщо він чи вона є, і для дітей, яких це стосується. Ми навіть повинні думати про наслідки для громади в цілому, оскільки ви живете в такій тісній маленькій спільноті. У деяких випадках, якщо ми скуштуємо екзотичний фрукт, а потім повернемося до хліба і води, ми стаємо ще більш нещасними.

Звичайно, багато що залежить від конкретної ситуації. Але ми повинні дійсно дослідити нашу мотивацію, всіх залучених людей і їхні почуття, і, на більш базовому рівні, наші стосунки з партнером. Ми повинні проаналізувати наслідки кожного з можливих варіантів. Це не так просто. Чи можливо отримати це полегшення й поліпшення ситуації в інший спосіб, ніж через сексуальний зв'язок з кимось іншим? Чи це єдиний шлях? І якщо ми думаємо, що це єдиний спосіб, тоді постає важливе питання, чому це єдиний спосіб? Чи сексуальний зв'язок – це спосіб виявити прихильність до іншої людини, тому що ми маємо глибокі любовні почуття до неї; чи ми будемо займатися сексом з будь-ким, хто захоче і буде доступний? Це теж цікаве питання.

Крім того, ми повинні враховувати те, який рівень мотивації  в нашій духовній практиці. Чи прагнемо ми до повного звільнення або просвітлення? У такому випадку ми хочемо уникати всього, що може спричинити страждання або обмежити нашу здатність допомагати іншим. Отже, ми утримаємося від будь-яких позашлюбних зв'язків, оскільки вони неодмінно принесуть ще більше проблем, що, зрештою, змусить інших не довіряти нам. Або ми прагнемо покращити сансару? У такому випадку ми намагатимемося вибрати найменш важку з руйнівних дій, а ще краще – спробувати знайти етично нейтральне рішення. Те ж саме справедливо і для тих, хто не йде духовним шляхом.

Наприклад, якщо ми прагнемо до звільнення, чи означає це, що ми повинні залишатися в ситуації, в якій відчуваємо себе незадоволеними або по-справжньому нещасними? Як дізнатися, коли настав час вийти зі стосунків?

Коли стосунки є взаємно деструктивними і ми не в змозі їх виправити, то, безумовно, настав час розірвати стосунки. Буддійське вчення ніколи не говорить, що ми повинні залишатися в поганій чи негативній ситуації. Але важливо бути чесними з іншою людиною. Якщо ми збираємося розірвати стосунки, то треба просто зробити це. Не варто залишатися у стосунках і водночас бути з кимось на стороні, тому що це, швидше за все, тільки погіршить ситуацію.

Я думаю, що однією з причин незадовільних стосунків і проблем у них є те, що люди вступають у стосунки з очікуванням, що вони триватимуть вічно. Знаєте, "поки смерть не розлучить нас".

З точки зору буддизму, ми мислимо категоріями незліченних минулих і майбутніх життів. Близькі стосунки з кимось не обмежуються рамками одного життя. Якщо ми маємо міцні стосунки з кимось, то це завдяки кармічному зв'язку з попередніх життів. Так само, коли ми закінчуємо стосунки і розлучаємось, кармічний зв'язок не обривається. Це не означає, що ми ніколи не зустрінемось і не матимемо жодних стосунків з цією людиною в наступних життях. Ми не можемо просто викинути цей зв’язок на смітник, як стару гнилу капусту.

Отже, якщо ми з партнером вирішили, що краще розірвати стосунки, розлучитися, перестати жити разом чи займатися сексом, то краще спробувати розійтись на позитивній ноті. Якщо це можливо, ми намагатимемося зберегти якісь дружні стосунки після цього, навіть якщо це стосується лише нашого ставлення до іншої людини. Це особливо важливо, якщо є діти. А якщо ми обидва все ще живемо в одній маленькій громаді, то при зустрічі потрібно намагатися бути привітними. Якщо ми вороже ставимося одне до одного, це неминуче буде негативно впливати на оточуючих.

Чи правильно я розумію, що кармічний зв'язок з кимось не закінчується з припиненням інтимних стосунків з цією людиною? Відносини просто змінюють своє вираження? Зв'язок змінює форму, тож навіть коли я злий і ворожий до свого колишнього партнера, я все одно пов'язаний з цією людиною? Тобто ви кажете, що краще ставитися до людини позитивно, але менш інтенсивно та інтимно. Це дозволяє формі змінюватися, пам'ятаючи про те, що існує плин життя і продовження карми. Чи правильно я розумію?

Так, хоча це може бути нелегко, особливо якщо наш партнер був ініціатором розриву, і ми все ще відчуваємо біль або смуток. Але, так чи інакше, ми повинні подолати цей біль і спробувати розвинути більш позитивне мислення. Головне – продовжувати жити далі, не зациклюючись на думках про минуле. У нас все одно немає вибору. Життя продовжується.

Якщо ми все ще ідентифікуємо себе як учасника незадовільних або поганих стосунків, ми продовжуватимемо відчувати біль і матимемо негативні почуття до нашого колишнього партнера. Але якщо ми розпочали нову главу в нашому житті і ототожнюємо себе з цим новим станом – неважливо, чи ми самотні, чи в інших стосунках – ми будемо перебувати в набагато стабільнішій емоційній ситуації. Завдяки більшій емоційній стабільності та впевненості в тому, що ми здатні продовжувати жити далі, ми зможемо мати певне позитивне ставлення до нашого колишнього партнера. Ми зможемо більше зосередитися на хороших якостях людини, а не на її недоліках і труднощах, які ми пережили разом.

Хіба ми не споріднені та пов'язані з усіма і усім так чи інакше? Ми просто отримуємо більше від цього зв'язку, коли перебуваємо в партнерських стосунках з певною людиною.

Це повертає нас до того самого питання, яке я піднімав раніше: як ми виражаємо цю спорідненість і чи обов'язково виражати її через секс, тримання за руки, їжу або прогулянки разом чи ще щось?

Питання про те, як виявляти прихильність, дуже складне. Відповідь з точки зору Дгарми полягає в тому, що нам потрібно проявляти любов таким чином, щоб інша людина могла найкраще її прийняти і зрозуміти без помилкового тлумачення. Наш прояв прихильності повинен точно передавати інформацію іншій людині, чи не так?

З деякими істотами це дуже просто. Я можу виявити прихильність до свого собаки, якщо почухаю його за вухом або дам кісточку. Це правильні способи виявити прихильність до собаки, які собака може зрозуміти і оцінити. У мене не виникає думки проявляти прихильність до мого собаки так само, як до людини, хоча іноді мені хочеться обійняти свого собаку. Але мій собака насправді не любить, коли його обіймають. Це неприйнятний спосіб виявляти прихильність до собаки. Собаки ж виявляють прихильність одне до одного, особливо під час статевого акту, коли самець кусає самку за шию. Однак для людини це був би неприйнятний спосіб виявити прихильність до свого собаки або до іншої людини.

Так само і серед людей існують різні способи прояву прихильності до чоловіків, жінок, дітей, дорослих, індійців, італійців, німців, британців, американців, японців тощо – доречні і недоречні. Відмінності полягають не лише в тому, до кого ми проявляємо прихильність. Вони також залежать від того, ким є ми: чоловіком, жінкою, дитиною чи дорослим, а також від життєвої позиції кожного з нас, від обставин, в яких ми зустрічаємося, від людей, які нас оточують, тощо. Часто, однак, ми маємо несвідоме переконання, що "мої почуття дійсно існують, і я повинен виражати їх по-своєму". Це велике "я, я, я", яке змушує нас діяти нав'язливо.

Це чіпляння за цілісне "я" надзвичайно важко подолати. Це так важко, тому що ми обманюємо себе, думаючи, що, висловлюючи свою прихильність, ми стаємо люблячою людиною. Ми ніколи не думаємо про те, що іншій людині може бути незручно, або що це може бути руйнівним. Ми думаємо, що проявляємо любов, і якщо інша людина не приймає наші прояви любові та прихильності, то вона відкидає нас.

З іншого боку, якщо ми проявляємо прихильність у спосіб, який інша людина могла б прийняти і зрозуміти, але який не є "моїм", ми відчуваємо незадоволення. Нам здається, що наша прихильність не є справжньою. Скажімо, "мій" спосіб прояву прихильності – це фізичний контакт, наприклад, обійми, і це єдиний спосіб, який здається мені доречним. Тож якщо я чоловік і відчуваю прихильність до традиційної мусульманської жінки, яка не є моєю дружиною, такий прояв стане великою проблемою.

А як щодо ситуації, коли ми маємо справу з бажанням безпосередньо в момент його виникнення, із цим чіплянням за задоволення, яке з'являється несподівано? Наприклад, ми зустрічаємо когось, відчуваємо близькість з цією людиною, ми добре розуміємо одне одного. Потім трапляється так, що ми відчуваємо потяг і хочемо зайнятися сексом. Це дуже поширена ситуація, яка, я думаю, знайома кожному. Її легко зрозуміти, поділитися і слідувати всім ідеям, які ви пояснили. Але в цей момент ми не хочемо їх бачити. Ми довіряємо цій емоції, яка з'являється, і думаємо, що це нормально – слідувати їй. Як ми можемо впоратися з цим тоді, в цю саму мить? Як ви вже казали, проблема не в самій сексуальності, а в емоціях, які стоять за нею, з якими нам потрібно працювати.

Ну, знаєте, ця проблема не обмежується сексом. Наприклад, діти погано поводяться, і в цей момент ми злимося і кричимо на них. Інтелектуально ми знаємо, що це не допоможе, що це не найкращий спосіб вирішити ситуацію. Але безпосередність ситуації настільки сильна, що ми просто інстинктивно злимося і кричимо. Те ж саме відбувається, коли ми займаємося з кимось сексом:  між цими емоціями немає великої різниці відносно того, як справлятися з ними в моменті.

В обох випадках єдине, що допомагає, – попередня практика медитації. За допомогою медитації ми виробляємо більш корисну звичку бути уважними, пам'ятати про те, що відбувається, застосовувати протиотрути і так далі. При достатньому рівні натренованості наші нові звички також виникнуть в той момент, коли з'явиться бажання, і ми зможемо їх застосувати.

Є ще один фактор, який може впливати на наші труднощі з контролем сексуального потягу, що виникає раптово в момент, коли ми з кимось. Можливо, це стосується не всіх, але деякі люди відчувають, що "ось вона, можливість зайнятися сексом", і несвідомо відчувають себе як голодний собака. Незалежно від того, чи вони вже мають сексуального партнера, вони думають: "Якщо я не скористаюся цією можливістю, то іншої вже не буде". Тож навіть якщо це не найкращий вибір партнера, людина "бере те, що може отримати". Різновид цього синдрому часто трапляється у людей, які переживають кризу середнього віку, з відчуттям, що це їхній останній шанс на захопливий секс, поки вони ще не стали занадто старими і непривабливими.

Якщо нам знайомий цей синдром, то нам буде  дуже корисно дослідити, чому ми відчуваємо себе як голодний собака. Нам потрібно дослідити чіпляння за цілісне "я", яке лежить в основі нашого відчуття голоду до кохання – установок на кшталт: "Я заслуговую на любов", "Чому всі інші отримують любов, а я ні", "Ніхто мене не любить" і так далі.

Одним із корисних способів подолання цього синдрому є метод, розроблений Цултрім Аліоне, який називається "годування демона". Вона адаптувала буддійську практику чод для відрізання прив'язаності до себе через офірування свого тіла демонам.

Метод полягає в тому, що ми кладемо перед собою подушку, а потім, сидячи обличчям до неї, визначаємо якусь складну емоційну проблему, яку ми маємо, скажімо, почуття голоду до кохання. Це відчуття голоду змушує нас нав'язливо блукати в пошуках інших партнерів. Ми уявляємо і намагаємося відчути, що проблема ховається всередині нас, наче демон, що переслідує нас. Потім ми намагаємося уявити, як цей демон виглядає. Якої він форми і кольору? Чи він слизький? Чи має тисячу рук, які так і тягнуться до когось? Чи має гострі шипи на спині та гострі ікла? Він великий і товстий, чи маленький і виснажений?

Далі уявляємо, що демон виходить з нас і сідає на подушку. Ми запитуємо його: "Чого ти хочеш?". Потім або уявляємо, що демон відповідає, або насправді йдемо і сідаємо на подушку, озираємося туди, де ми були, і відповідаємо: "Я хочу любові. Я хочу мати можливість відчувати любов, щоб ніхто не заважав і не забирав її у мене", – або хоч що цей демон хоче.

Потім повертаємося на своє місце (якщо ми пересіли на подушку) і в уяві годуємо демона. Ми даємо демону те, що він хоче – в даному випадку фізичну любов – і даємо це від себе. Ми годуємо його в необмеженій кількості, поки він не насититься. Це може бути дуже ефективним. Цултрім Аліоне зазначає неабияку користь від цього методу, особливо для хворих на СНІД та рак. Виявляється, це допомагає зміцнити імунну систему. Будь ласка, спробуйте його зараз із будь-якою зі своїх проблем.

[Пауза для практики]

Чи є у вас якісь коментарі або запитання щодо цієї практики?

Я відчула велике багатство через цю практику. Я дійсно відчула, що можу віддати все – зазвичай я мені це не притаманно. Але коли я робила цю медитацію, я дійсно відчула, що можу віддати дуже багато. Я думаю, що це суттєвий побічний ефект. Окрім того, що я годую демона і вирішую цю проблему, це також приносить відчуття, що я маю дуже багато чого можна віддати.

Це відчуття багатства схоже на те, що виникає в тантричній практиці, коли ми освячуємо офіри. Спочатку ми очищаємо об'єкти, які офіруємо, такі як квіти, пахощі, свічки або їжу, за допомогою нашого розуміння порожнечі (пустотності). Потім ми перетворюємо їх на нектари та інші чисті форми. Нарешті, ми примножуємо їх до нескінченної кількості, щоби потім ми могли робити офірування в необмеженій кількості. Вони ніколи не закінчаться. Якщо ми справді засвоїли цю процедуру, коли робимо офірування, то в цій практиці годування демона ми відчуваємо, що у нас є нескінченна кількість любові, уваги або будь-чого, що хоче наш демон.

Я також виявила, що дуже природно давати демону те, що він хоче. Як тільки він це отримає, то піде геть. Але як ми до цього приходимо? Раніше ми настільки ототожнювалися з демоном всередині нас, що не хотіли нічого нікому давати. Це дуже дивно.

Це дивно. Це працює, тому що ми даємо демону те, чого самі хочемо і потребуємо, і це дуже зцілює. Віддавати іншим те, чого потребуємо самі, – ось рішення. Наприклад, якщо у нас були погані стосунки з одним або обома батьками, єдиний реальний спосіб подолати це – бути хорошими батьками для власних дітей та інших дітей. Нам потрібно дати їм те, що ми самі хотіли, але, не в невротичній манері, а в позитивній. Це може бути дуже цілющим. Багато людей намагаються надавати своїм дітям матеріальних переваг і можливостей, яких їм бракувало в дитинстві. Але психологічно важливіше дати дітям увагу і любов, якої нам, можливо, не вистачало.

Коли я віддаю демону те, чого він хоче, я відчуваю величезне задоволення.

Я думаю, що це тому, що ми отримуємо від практики впевненість у собі, яку ми можемо дати іншим. Нам є що запропонувати, і можливість віддати це комусь, хто прийме це, а саме демону, дає нам більше відчуття власної цінності.

Глибша причина, чому ця практика працює, полягає в тому, що, в певному сенсі, як і в практиці чод, ми відсікаємо цілісне "я". Ми відсікаємо його, тому що ототожнюємо нашу проблему з демоном, який представляє ідентичність цілісного "я". Наприклад, якщо демон хоче, щоб його любили, і ми даємо йому безмежну любов і розуміння, щоб він був задоволений і пішов геть, то того цілісного "я", яке ототожнювалося з демоном, більше не існує. Це дає можливість зміцнити здорове почуття "я". Продемонструвавши собі, що ми здатні давати, наше почуття власної гідності, засноване на цьому здоровому почутті "я", стає сильнішим. Це дозволяє нам вільно віддавати іншим те, чого ми так відчайдушно потребували самі. У цьому й полягає сенс практики чод – відсікання цілісного "я".

Під час виконання вправи моїм демоном було моє внутрішнє відчуття тривоги, що змушує мене нав'язливо намагатися з'ясувати, чого від мене очікують інші люди. Я дала демону простір бути самим собою, без необхідності завжди догоджати іншим. Це відчуття дуже звільняє.

Це гарний приклад того, як боротися з основною проблемою, яка може спонукати нас до сексу поза межами партнерських стосунків. Ми можемо відчувати, що в межах партнерських стосунків ми завжди повинні робити те, чого від нас очікує наш партнер. Тому з такою "клаустрофобією" ми нав'язливо шукаємо стороннього партнера, з яким можемо розслабитися. Як хтось казав раніше, з ним ми можемо розважитися і не мати того тиску і проблем, які ми відчуваємо вдома. Але якщо ми даємо демону, а отже і собі, простір бути собою, наше відчуття клаустрофобії починає зникати. Тоді ми можемо бути більш розслабленими навіть у складній домашній ситуації. Це також дозволяє нам дати простір нашому партнеру.

Отже, саме такі медитативні практики дуже корисні для подолання незадоволеності в сексуальних стосунках, яка спонукає нас постійно шукати більше, більше і більше. Ця нав’язливість – це демон, тож годуйте демона!

Чи вважаєте ви, що потяг до інших людей майже завжди стоїть за незадоволеністю нашими стосунками?

Ні, не обов'язково. Можна отримувати величезну насолоду від краси інших людей, і, якщо ми не будемо чіплятися за цю людину, то вона ніколи не змусить нас тривожитися. Ми можемо просто насолоджуватися красою. Нам не обов'язково торкатися всього, що ми вважаємо красивим, наприклад, красивого заходу сонця або багаття.

Краса і милування нею не обов'язково повинні викликати занепокоєння. Коли наш ум сповнений чіплянням, заснованим на відчутті власного "я", яке, можливо, відчуває себе обділеним любов'ю, це заважає нам насправді побачити красу в іншій людині. Це означає, що ми не можемо насолоджуватися цією красою чисто, без заплутаності.

У тантричній практиці ми здійснюємо ще одну трансформацію щодо підношень. Ми уявляємо, що можемо насолоджуватися ними в чистому вигляді, без жодної заплутаності. Виробити корисну звичку так робити – одна з причин, чому в тантричних ритуалах робиться так багато підношень. Ми уявляємо, як насолоджуємося цими підношеннями без жодних перешкод, без заплутаності, так, як це робив Будда. А потім ми намагаємося насолоджуватися ними саме так. З достатнім знанням і досвідом практики ми зможемо насолоджуватися красою інших людей без того, щоб їхня привабливість викликала у нас занепокоєння. Ми більше не відчуваємо, що мусимо торкатися людини, або мати з нею сексуальний контакт. Завдяки такому більш розслабленому і відкритому ставленню ми отримуємо більше задоволення.

Щоб зрозуміти, що я маю на увазі, згадайте, наскільки розслаблено ми почуваємося, коли насолоджуємося красою дикого птаха, якого бачимо в полі. Ми не прагнемо зробити його "своїм". Якщо ми намагаємося вхопитися за цю красу, ми стаємо напруженими. Ми намагаємося зловити птаха, і якщо нам це вдається, ми саджаємо його в клітку у себе вдома. Бідолашна пташка тепер у в'язниці. Як ви думаєте, наскільки щасливою вона себе почуває?

Тут ми говоримо про різні органи чуттів. Тобто проблема полягає в тому, що бачити – це нормально, а торкатися – ні. Чому дотик має таке велике значення, особливо якщо ми можемо обхопити щось рукою і відчути його форму?

Це дуже цікаве і важливе питання. З точки зору аналізу порожнечі, якщо ми торкаємося чогось, чи робить це щось реальним? Чи дотик робить нас реальними? Нам потрібно це глибоко дослідити. Зрештою, є люди з психологічними розладами, які нав'язливо відчувають, що їм потрібно до всього торкатися, наприклад, до всього одягу на вішаках у магазині.

Що стосується тримання чогось у руці, то якщо говорити про чіпляння за істинне існування, то чіпляння – це міцне ментальне утримання об'єкта. Коли, на додаток до цього ментального утримання, ми фізично тримаємо щось у руці, наше фізичне утримання посилює наше ментальне утримання. Ось чому ми відчуваємо себе більш захищеними, коли тримаємо щось, або коли обіймаємо когось, або коли хтось обіймає нас. Ми навіть відчуваємо себе більш захищеними, коли відчуваємо, що нас огортає ковдра. Хоча в буддійській теорії пізнання ми говоримо, що свідомість ока вловлює видимість, вуха – звуки і так далі, ми не усвідомлюємо пізнання як фізичне утримання його об'єкта.

Існує також велика різниця між дотиком або триманням предмета одягу та дотиком або триманням чиєїсь руки чи пестощами тіла. Різниця пов'язана з біологічною та психологічною потребою людей і більшості тварин у у прихильності та фізичному контакті з іншою істотою . Лікарі довели, що нестача людського фізичного контакту і ласки серйозно гальмує розвиток дитини. Для дорослих, а особливо для людей похилого віку, людський фізичний контакт і прихильність відіграють важливу роль у зміцненні імунної системи, що забезпечує міцне здоров'я і довголіття. Отже, у випадку бажання доторкнутися або обійняти когось, біологічні фактори сприяють нашому прагненню.

Тим не менше, існує різниця між здоровим фізичним контактом і нав'язливою потребою чи примусом до нього. Нам все ще потрібно розрізняти доречні та недоречні манери фізичного контакту стосовно широкого кола людей, яких ми знаємо чи зустрічаємо.

Іноді просто обійняти когось недостатньо. Несподівано це призводить до сексу. Що робити, коли ми відчуваємо, що обіймів недостатньо?

Нам потрібно дуже уважно вивчити наше прагнення відчути оргазм. Коли чоловіки відчувають оргазм, це означає кінець їхнього сексуального задоволення. Переживання оргазму – це блаженне вивільнення напруги, яка накопичується до і під час статевого акту, але він не тільки вивільняє напругу, але й припиняє блаженство. Отже, якщо чоловік шукає тривалого задоволення, то оргазм буде повним фіаско. У випадку з жінками, хоча вони можуть відчувати кілька оргазмів і їхнє блаженство не закінчується з першим з них, тим не менш, блаженна енергія також з часом закінчується після її вивільнення.

Тоді виникає цікаве питання, чого ми насправді хочемо? Чи хочемо ми оргазму, який потім завершить всю подію, чи ми хочемо прихильності та фізичного контакту, який триває до цього? Для багатьох людей останнє є важливішим за фінальний оргазм. Особливо з віком це багато в чому приносить більше задоволення, навіть якщо це не так хвилююче. І якщо ви скажете, що після оргазму ми можемо лежати разом і продовжувати ділитися любов'ю, що ж, це може бути так. Але курці зазвичай відчувають, що їм потрібно викурити сигарету, і більшість людей, загалом, швидко засинають.

Дуже цікаво порівняти оргазм зі сверблячкою. Якщо ми практикуємо медитацію пам’ятування і зосереджуємо свою увагу на свербінні, то виявляємо, що свербіж – це насправді блаженне відчуття. Але воно занадто блаженне, і тому ми нав'язливо відчуваємо, що повинні почухатись і усунути його. Його занадто багато, і ми знищуємо це блаженне відчуття. Те, що відбувається з оргазмом, дуже схоже. Оскільки сексуальне задоволення зростає, коли ми наближаємося до піку оргазму, нас нав'язливо тягне довести блаженство до тієї точки, де воно закінчиться. Ми фактично знищуємо блаженне усвідомлення, як знищуємо свербіж. Це дуже цікаво.

Якщо ми проаналізуємо таким чином наше нав'язливе бажання відчути оргазм, це може допомогти нам задовольнитися більш прийнятними способами вираження та отримання любові від партнерів інших людей або від людей загалом, які не перебувають у партнерських стосунках. Ніжність з кимось не обов'язково повинна призводити до статевого акту і оргазму.

Я читав у газеті, що закоханість і секс у стані ейфорії вивільняють певні гормони, які викликають звикання. Через це ми стаємо залежними від цих ейфоричних станів. У стосунках, в яких ми більше не закохані в нашого партнера, і секс більше не приносить задоволення, а є просто рутиною, викид гормонів не такий сильний. Тому ми шукаємо нового кайфу. Це спонукає нас до пошуку іншого, більш захопливого партнера поза існуючими стосунками.

Подумайте про приклад двох магнітів. Якщо ми тримаємо два магніти на невеликій відстані один від одного, напруга і, в певному сенсі, збудження будуть більшими, ніж коли магніти торкаються. Якщо ми шукаємо гормональний кайф, про який пишуть у статтях, то набагато цікавіше просто перебувати в компанії людини, яка нам здається привабливою, але не є підходящим сексуальним партнером, ніж бути з нею близькими в ліжку.

Подумайте про це. Коли ми відчуваємо сильний потяг до когось і дивимося на нього, він займає все наше поле уваги. Але якщо ми обіймаємо людину протягом тривалого часу, ми дивимося на стіну або ліжко, а не на неї; або ж ми заплющуємо очі. Коли обійми продовжуються, в більшості випадків ми відчуваємо, що нам стає трохи нудно. Наш ум починає блукати. Дуже важко зосередити увагу на іншій людині. Ми навіть можемо почати фантазувати про когось іншого. З іншого боку, якби ми були за кілька футів від людини, ми були б дуже зосереджені на ній. Між нами було б щось на кшталт магнітної напруги.

Хитрість полягає в тому, щоб насолоджуватися цим магнітним напруженням, без нав'язливої ідеї знищити його, як ми знищуємо свербіж або зростаючу напругу оргазму. Це як терпимість до лоскоту. Багато людей божеволіють від лоскоту, але насправді, ми заважаємо собі насолоджуватися приємним відчуттям лоскоту. Що нам потрібно зробити, так це вирішити, що ми не боїмося лоскоту. Розуміючи, що це лише питання нашого ставлення, ми більше не ідентифікуємо себе як людину, що боїться лоскоту. Змінивши ставлення, ми можемо розслабитися і насолоджуватися цим.

Ми можемо робити те саме з напругою, коли бачимо красивого незнайомця, який нас збуджує і заводить, або з напругою від спілкування з людиною, якщо вона стане другом, або навіть з напругою від ніжного контакту з нею. Ми можемо просто насолоджуватися хвилюючим задоволенням – незалежно від того, чи описуємо ми його в термінах припливу гормонів – без необхідності руйнувати його невідповідною сексуальною поведінкою.

Думаю, у мене був схожий досвід у йозі, коли ми робимо партнерські вправи. Іноді ми торкаємося партнера, і це добре, але ми називаємо це "порожнім дотиком". Це свого роду дотик з усвідомленням почуттів, але без прив’язки, без забруднення потягом чи чіплянням в ньому. Просто бути з контактом і відчувати спорідненість, тепло і добру волю, які є в дотику. Я можу насолоджуватися цим досвідом, хоч він і не перетворюється на сексуальний.

Це гарний приклад того, про що ми говорили. Отже, як бачите, такі способи боротьби з потягом до неналежної сексуальної поведінки можливі.

Це, на мою думку, деякі з найважливіших пунктів буддійської сексуальної етики, що стосуються того, як мінімізувати кількість проблем і нещастя страждань, які ми спричиняємо самі собі своєю сексуальною поведінкою. Нам потрібно дуже чесно дослідити мотивацію нашої сексуальної активності, як з нашими власними партнерами, так і з партнерами інших людей, якщо нас тягне до такого типу активності. Нам також потрібно уважно проаналізувати, як ми ставимося до сексу. Чи ми ідеалізуємо його, чи дивимося на нього більш реалістично? Якщо ми зацікавлені в тому, щоб звільнитися від проблем – або навіть якщо ми не зацікавлені в такій високій меті, а просто зацікавлені в тому, щоб поліпшити сансару і мати менше проблем в цьому житті – нам потрібно намагатися уникати сексуальної поведінки, мотивованої турбуючими емоціями або якимись фантазіями. Тоді, звичайно, ми повинні з усіх сил намагатися не створювати проблем своєю сексуальною поведінкою для інших людей, незважаючи на те, що дуже важко сказати напевно, якими будуть наслідки наших дій для когось іншого.

Пам'ятайте, що буддійська етика ніколи не стверджує: "Ти повинен робити так, і не повинен робити так". Це завжди лише питання бажання перестати створювати собі проблеми і мати реалістичне розуміння поведінкових причин і наслідків.