Прив'язаність: як впоратися з турбуючими емоціями

Давайте розглянемо ці дві істини відносно турбуючих емоцій, і тоді, можливо, все стане трохи зрозуміліше. Що таке прив'язаність або жагуче бажання? Це турбуючий стан ума, який перебільшує позитивні якості чогось і проявляється у двох основних різновидах. Жагуче бажання спрямоване на те, чого ми не маємо, з такою емоцією: "Я мушу це отримати, я мушу це мати!". Прив'язаність, спрямована на те, що ми вже маємо, і почуття: "Я не хочу цього втрачати!". Обидва типи засновані на перебільшенні позитивних якостей чогось, або того, що ми вважаємо позитивними якостями. Третій різновид – жадібність, яка також спрямована на щось, що ми маємо, та оскільки ми ніколи не задовільняємося, вона спонукає нас мати все більше і більше.

За усіма цими проявами прив’язаності ми не усвідомлюємо справжньої реальності, справжньої істини про те, чим щось є. Іншими словами, ми не просто безпосередньо бачимо позитивні якості або хороші сторони чогось, але перебільшуємо їх або додаємо хороші якості, яких там навіть немає. Зазвичай водночас ми применшуємо або повністю ігноруємо недоліки чи негативні аспекти. Таким чином, ми не усвідомлюємо, що насправді є хорошими якостями, а що є слабкими сторонами чогось. Цим "чимось" може бути, наприклад, людина – хтось, кого ми знаємо і вважаємо прекрасним і чудовим, або це може бути також і предмет, наприклад, морозиво.

Уявімо собі когось, до кого ми відчуваємо жагуче бажання і прив'язаність. Ми перебільшуємо, наприклад, красу цієї людини або якусь іншу якість, яку ми вважаємо дуже привабливою. Ми перебільшуємо, думаючи, що це найкрасивіша людина, яку ми коли-небудь зустрічали, і так далі. І ми дійсно схильні ігнорувати недоліки людини; ми не хочемо думати про них занадто багато, наприклад, що людина може бути вередливою, або незграбно їсть, або хропе. Людина може бути відносно симпатичною, а ми дійсно можемо вважати її надзвичайно привабливою. Ми не заперечуємо цього, але перебільшення цієї риси викликає жагуче бажання і прив'язаність, а також тягне за собою ігнорування або применшення недоліків людини. Такий стан ума врешті-решт призведе до неприємностей, тому що з часом ця захоплення вичерпується. Тоді наша любов, тобто прив'язаність, може легко перетворитися на справжнє роздратування і злість на людину, коли її недоліки почнуть проявлятись.

Гнів або роздратування – це протилежна сторона прив’язанності. Ми перебільшуємо негативні якості, недоліки когось або чогось і ігноруємо хороші сторони. Наприклад, ми робимо з мухи слона через те, що хтось не прибирає в кімнаті, неохайний, не допомагає мити посуд абощо. Ми робимо з цього велику проблему, перебільшуємо це абсолютно непомірно, злимося і засмучуємося. У той же час, ми схильні ігнорувати або втрачати з поля зору хороші сторони людини: те, що вона дуже добра, відповідальна, врівноважена і так далі. Єдине, що ми бачимо: "Я терпіти не можу, що він залишає свої брудні шкарпетки на підлозі". І ми починаємо злитися.

Як у цих прикладах, за нашою прив'язаністю і гнівом стоїть наше невідання відносної, поверхневої істини про когось: які в нього або неї позитивні і негативні риси, сильні і слабкі сторони. Ми або не знаємо їх, або ігноруємо, або перебільшуємо, або розуміємо їх неправильно. Але в основі нашої прив'язаності та гніву на глибшому рівні лежить також наше незнання найглибшої істини про те, як ця людина існує.

Хоча ми могли б обговорювати це на дуже складному, тонкому рівні, для нашої мети цього вечора давайте поговоримо про це на більш простому рівні. Нам здається, що ця людина існує як якась сутність десь там, з суцільною, чіткою лінією, яка її окреслює. Це виглядає так, ніби вона загорнута в пластик або щось подібне. І ось ця людина перед нами, вона існує так, як ми її бачимо, застигла, наче на фотографічному знімку. Саме на основі цього хибного уявлення ми думаємо про людину як про якусь фіксовану сутність, що виникла сама по собі, незалежно від причин, умов, впливів і так далі, і є завжди незмінною. Це дуже хибне сприйняття, і це неправильно, адже насправді настрій людини, її тіло, емоційний стан тощо постійно змінюються. Немає нічого постійного, немовби закутого в пластикову оболонку – незмінно й назавжди.

Виходячи з хибного уявлення про "тебе" як про якусь фіксовану, постійну сутність, ми думаємо, наприклад: "Ти завжди такий, ти завжди залишаєш шкарпетки на підлозі!". Це хибне уявлення. А наше неусвідомлення того, що це не відповідає дійсності, є основою, на якій ми перебільшуємо негативні якості цієї речі, що лежить по той бік ліжка і дратує нас. Наше невідання того, як люди існують, також змушує нас перебільшувати їхні добрі якості, наче це якась незмінна чудова "річ". Наша заплутаність призводить до того, що ми нав'язливо хочемо торкатися цієї людини. Ми не можемо тримати руки при собі, бо вона така приваблива. Ми настільки прив'язуємося, що не можемо відпустити і дати людині спокійно заснути.

Отже, якщо ми зможемо позбутися цих двох аспектів невідання, які спонукають нас думати, що хтось є фіксованим і постійним, то турбуючі емоції не виникатимуть. Ми зрозуміємо, що людина постійно змінюється, відкрита до змін, а зовсім не є якоюсь сталою річчю, закутою в пластик. Коли ми це розуміємо, то більше не вважаємо, що ця "річ у пластику" має якийсь постійний набір добрих якостей, які ми можемо перебільшувати або навіть вигадувати. Ми стаємо відкритими, щоби побачити їхні справжні добрі та погані якості, і розуміємо, що всі мають позитивні й негативні риси. Ми не будемо їх ані перебільшувати, ані заперечувати. На цій основі ми зможемо будувати зрілі, добрі й люблячі стосунки, з толерантністю, терпінням, розумінням і так далі. Ми не будемо чіплятися і не будемо дратуватися.

Так само це працює і з телефоном або будь-яким іншим пристроєм. Що лежить в основі прив'язаності або злості до такого об’єкту? Перш за все, це те, що ми робимо з нього важливу, істотну річ, думаючи: "Я витратив на нього багато грошей", і ось він, цей телефон, ніби з чітко окресленою лінією навколо нього. Далі ж ми можемо перебільшувати його хороші якості: "Це абсолютно надійний пристрій для запису вчень", – і відтак ми стаємо залежними від нього. Ми навіть не звертаємо уваги на лекцію і не робимо нотаток, тому що думаємо, що телефон абсолютно бездоганний і надійний, він завжди буде працювати. А якщо ж він не працює, ми дуже, дуже злимося на нього.

Але, зрештою, це лише пристрій. Він складається з деталей, а деталі зношуються; ніщо не вічне. Так, він може гарно записувати, але іноді він виходить з ладу. Це всього лише пристрій, у якого може сісти акумулятор і так далі. Якщо ми це розуміємо, то не робимо великої проблеми з того, що акумулятор сідає, якщо вже таке трапляється. Ми відповідально ставимося до використання цього пристрою, перевіряємо, чи працює він належним чином, чи заряджений і так далі. Але якщо чомусь трапляється так, що він не працює, ми не засмучуємося. Ми робимо нотатки: ми не стаємо повністю залежними від цього записуючого пристрою.

Дивно, як ми можемо відчувати такі турбуючі емоції до електронних пристроїв. Особливо ж в наш час – до комп'ютерів. Ми так злимося, коли річ не робить того, що ми хочемо. "Він живе своїм життям", – думаємо ми. Та годі, це ж смішно! Ми думаємо: "Ось мій комп’ютер, і він повинен працювати", – зрештою, він мусить бути ідеальним. Але це всього лише пристрій, який складається з деталей; він зроблений людьми, які роблять помилки і не вміють робити речі досконало. Однак це не означає, що ми не користуємося комп'ютером чи смартфоном. Ми використовуємо їх, тому що вони можуть бути дуже корисними, але ми не прив'язуємося до них, якщо вони працюють добре; і ми не злимося, коли вони роблять не те, що ми хочемо. Таким чином, ми маємо збалансоване, здорове ставлення. Втім, це нелегко, особливо якщо пристрій дорогий.

У буддизмі існує два рівні методів, які використовуються для роботи з нашими турбуючими емоціями. Є тимчасові методи, які в основному допомагають нам правильно побачити відносну істину про речі, і є остаточні або найглибші методи, які передбачають розуміння найглибшої істини про об'єкт, на який спрямована турбуюча емоція. Для застосування найглибших методів необхідно багато вивчення і осмислення, тому в першу чергу ми тренуємося  і застосовуємо тимчасові методи, оскільки їх легше зрозуміти і застосувати. Давайте розглянемо деякі приклади цих тимчасових методів.

Думати про те, що знаходиться всередині тіла

Якщо ми маємо прив'язаність або жагуче бажання до когось, а особливо якщо ми дуже захоплені ним або нею і перебільшуємо якості краси тіла цієї людини, або навіть якщо ми прив'язані до власного тіла, тоді те, на що ми медитуємо, є тим, що часто називають "потворністю тіла". Власне, саме слово "потворність" вже трохи відштовхує. Це не надто комфортне слово. Тому я думаю, що тут можна обійтися без слова "потворність", навіть без слова "нечистість", яке іноді також використовується. Обидва вони мають занадто нездорову конотацію в нашому сучасному суспільстві, де так поширена низька самооцінка. Натомість давайте просто подивимося на людське тіло, чиєсь або наше власне, просто з точки зору того, що ми обговорювали: відносної істини природи явищ.

Тут можна використати аналогію з пакунком. Пакунок має обгортку, скажімо, подарунок, який має подарункову обгортку ззовні. Всередині ж є певний вміст. Так само наше тіло, або тіло іншої людини, ззовні вкрите шкірою, яку ми зазвичай тільки і бачимо. Шкіра, таким чином, схожа на дуже красиву упаковку. І так само, як подарунковий пакунок може бути обгорнутий вишуканим, дорогим папером і стрічками, так і тіло може бути обгорнуте в красивий, дорогий одяг, щоб виглядати більш привабливо. Але одяг – це теж лише упаковка. Щоби привернути ще більше уваги до товару в магазині, виробники докладають великих зусиль до дизайну упаковки, в якій він продається, і додають яскраву рекламу. Так само багато людей часто намагаються зробити "упаковку" своєї шкіри ще привабливішою за допомогою макіяжу, модних зачісок і парфумів, або привернути увагу за допомогою вигадливих татуювань, пірсингу і так далі.

Але весь пакунок – це не лише обгортка; є ще й вміст. Те, що знаходиться всередині упаковки тіла, – це скелет, м'язи, органи і так далі. Вміст шлунку вийшов би назовні в формі блювоти. У кишечнику знаходяться екскременти, у сечовому міхурі – сеча, а в артеріях і венах – кров. Це реальність; це правда того, що знаходиться всередині упаковки цієї шкіри. Ми не можемо цього заперечувати. Та якби ми видалили всю блювоту зі шлунку, всю слину з рота, весь слиз із носа, всі екскременти з кишечника, всю сечу з сечового міхура і всю кров з вен і артерій, і залишили б тільки шкіру, то це не зовсім була б наша кохана людина, чи не так? В реальності ж наша кохана людина – це цілісний організм. Ми не хочемо, щоб шкіра нашої коханої людини була набита ватою чи чимось подібним, як у музеї природничої історії. Ми хочемо, щоб людина була живою, а значить, реальністю є і те, що знаходиться всередині упаковки, подобається нам це чи ні.

Отже, тепер стає ще цікавіше. Що ми вважаємо красивим, а що потворним? Що ми вважаємо чистим, а що брудним? Хтось може вважати шкіру дуже красивою, а скелет потворним, але що потворного в скелеті? Це просто скелет. А якби ми спостерігали за операцією в лікарні і бачили все, що знаходиться всередині тіла, то що в цьому потворного чи відразливого? Це наше ставлення, чи не так? Звичайно, лікарі, які роблять операцію, не вважають це потворним і огидним. Це просто внутрощі тіла.

Уникаємо перебільшення хороших якостей, таких як краса

Суть в тому, щоб не перебільшувати хороші якості. Навіть хороші якості є відносними і суб'єктивними. Наприклад, людину, яку я вважаю дуже красивою, ви можете вважати зовсім не красивою. Або ж людину, яку я вважаю потворною, ви можете вважати дуже красивою. Це абсолютно суб'єктивно. Тож якщо ми вважаємо шкіру людини і форму її тіла привабливою – так, для нас вона красива, в цьому немає нічого поганого. Справа в тому, щоб не перебільшувати цього. Немає нічого поганого в тому, що нам приємно дивитися на людину. Нам подобається, як вона виглядає, ми радіємо, коли бачимо її. Проблема в тому, що ми перебільшуємо, і тоді ми відчуваємо: "Я мушу весь час торкатися її тіла; я мушу обіймати її щоразу, коли бачу її; я мушу бути поруч із нею весь час". У цьому і є проблема. Якщо хтось інший дивиться на цю людину з жаданням, то ми дуже засмучуємося: "Ця людина і її тіло – мої". Є багато дуже красивих людей, яких ми бачимо на вулиці. Заважає лише те, що ми нав'язливо думаємо: "Як би я хотів доторкнутися до цієї людини, або зробити з цією людиною те чи інше". Це робить нас емоційно дуже стурбованими.

Якщо ми починаємо дійсно перебільшувати значення упаковки, тобто зовнішній вигляд людини, тоді дуже корисно розвинути щось на зразок "рентгенівського" зору і уявити собі скелет людини. Це не так важко зробити, особливо якщо ми знаємо, як виглядає скелет. Це не урок анатомії, не потрібно уявляти все досконало. Але ж ми можемо уявити собі череп, який знаходиться під шкірою обличчя та голови. Це допомагає нам протверезіти. Або якщо ми пестимо чийсь живіт і думаємо: "Як це чудово", – спробуйте трохи подумати про те, що б ми пестили, якби заглибилися на три-чотири сантиметри під шкіру. Це не означає, що нас це має відштовхувати. Це означає, що ми не робимо з насолоди, яку отримуємо від пестощів чийогось тіла, щось надзвичайне. Застосування цих методів дає нам більше емоційної рівноваги.

Ці попередні методи є лише тимчасовими; вони не позбавляють нас від жагучого бажання чи прив'язаності. Але тимчасово приглушують ці турбуючі емоції, коли вони виникають у певних ситуаціях. Щоби справді позбутися їх, нам потрібно зрозуміти, як людина існує насправді, а не робити з неї "річ". Але це досить важко зробити. Тому спочатку ми застосовуємо ці тимчасові, попередні методи. Для того, щоб мати можливість це робити, нам потрібно дотримуватись трикрокового процесу слухання, роздумів і медитації.

По-перше, нам потрібно вислухати, що це за метод. Якщо ми сильно прив'язані до когось через його тіло і зовнішність, то метод полягає в тому, щоб також усвідомлювати те, що знаходиться під шкірою (наприклад, скелет) і всередині шлунку. Почувши про цей метод, ми маємо поміркувати про нього, щоб зрозуміти його і переконатися, що якби ми могли усвідомлювати не тільки упаковку, але й те, що знаходиться всередині неї, нас би не так турбувало жагуче бажання і чіпляння. У нас було б менше проблем з цією людиною, як і з нашим власним емоційним станом.

Щоб обдумати почуті тези, нам потрібно розглянути їх з точки зору так званих "чотирьох аксіом". Це чотири способи переконатися в чомусь.

Аксіома логічного обґрунтування

За допомогою першої аксіоми ми досліджуємо вчення, щоб побачити, чи є воно розумним і логічним. У даному випадку очевидно, що людина – це не лише її шкіра. Нам не потрібно це доводити. Але, якщо ми хочемо розглянути це питання з точки зору логіки, то, звичайно, порожній мішок зі шкірою не може стояти, якщо в ньому немає скелета. Якщо ми їмо, то всередині нашого шлунку і кишечника повинно бути щось. Тож цілком логічно, що тіло людини – це не лише її шкіра, адже всередині шкіри має бути ще щось.

Аксіома функціональності

Далі ми розглядаємо, як конкретне вчення буде функціонувати для досягнення бажаного результату. Наприклад, якби ми однаково добре знали про те, що знаходиться зовні і всередині тіла людини, це розуміння допомогло б нам не перебільшувати одне і не ігнорувати інше.

Ми також можемо проаналізувати: якщо вже хтось такий красивий і привабливий, чому ми вважаємо красивою лише його шкіру? Чому б нам не вважати красивою і його блювоту також? Очевидно, ми так не вважаємо. Отже, усвідомлення двох аспектів тіла, зовнішнього і внутрішнього, не повинно заважати нам цінувати зовнішню красу або руйнувати нашу насолоду від неї. Це просто тримає нашу насолоду в контексті. Добре, тіло цієї людини може бути красивим зовні, але є ще й те, що всередині, – і так у всіх людей без винятку.

Коли ми працюємо з цими аспектами, думаємо про них і намагаємося переконатися, дуже часто трапляється так, що ми дуже не хочемо в це вірити – це досить цікаво. Існує емоційний опір думкам про те, що знаходиться всередині шлунку та кишечнику людини. За цим дуже цікаво спостерігати. Однак справа у тому, що це реальність, це дійсно так. Тибетці люблять дуже прості й наочні приклади. Вони б сказали, що якби ви мали велику купу екскрементів і вирізали з них чудову статую оголеного тіла і пофарбували її в колір шкіри, якою б красивою вона не була, це все одно був би шматок лайна!

Функція цього розуміння полягає також у тому, що якщо я усвідомлюю як зовнішню, так і внутрішню сторону чийогось тіла, це допомагає мені не мати жагучого бажання і прив'язаності до цього тіла. Це відбувається тому, що я не просто заперечую одне або перебільшую інше. Отже, це розуміння несумісне з пристрасним захопленням. З чим це розуміння сумісне, так це зі стабільною, довготривалою прихильністю до людини, щирою любовʼю та терпінням до того, що відбувається з будь-яким тілом, коли воно старіє. Якщо ми перебільшуємо теперішню красу людини, то коли вона починає старіти або хворіти і втрачає цю красу, ми можемо вирушити на пошуки когось іншого, кого вважатимемо більш привабливим. Але якщо ми розуміємо і приймаємо реальність, що і зовні, і всередині людина однаково змінюється, то таке розуміння буде сумісним зі стабільними, люблячими стосунками з цією людиною.

Аксіома про природу речей

Чому деякі люди можуть бути гарними зовні, але всередині у них все одно кістки, екскременти та блювота? Така вже природа речей; ми живі істоти, і саме з цього складається наше тіло. У нас немає іншого вибору, окрім як прийняти, що це реальність. Так влаштоване тіло.

Аксіома взаємозалежності

Нарешті, ми розглянемо, від чого залежить розвиток цього стану ума, цього розуміння, яке ми можемо його здобути. В першу чергу, нам потрібен певний самоконтроль. Коли ми бачимо людину, нам потрібно контролювати нав'язливе бажання розпустити руки і торкатися її тіла. Нам потрібен самоконтроль, щоб на мить зупинитися і застосувати аналіз та самоаналіз. Цей самоконтроль дозволить нам бачити чіткіше і глибше.

Крім того, ми повинні мати бажання і відкритість для цього і не боятися, що людина стане нам настільки огидною, що ми не зможемо мати з нею справу. Правильне застосування методу залежить від усіх цих факторів. Якщо ми розуміємо це заздалегідь, то знатимемо, до чого нам потрібно готуватися.

Після того, як ми пройшли через цей процес роздумів, що означає розуміння вчення і переконість у тому, що воно корисне для розвитку, і що ми хочемо його розвивати, ми робимо те, що називається "медитацією" над цим. Медитація – це метод інтеграції у наше життя вчення, яке ми зрозуміли і в якому впевнилися. Ми інтегруємо його, розвиваючи його як корисну звичку, постійно думаючи і діючи відповідно його настанов.

Це двоскладний процес. Спочатку ми робимо розпізнавальну медитацію, яку іноді називають "аналітичною медитацією". У контрольованій ситуації, тобто сидячи наодинці, ми працюємо з кимось, до кого у нас є певна прив'язаність. Це може бути пристрасть і чіпляння до зовнішності. Ми працюємо з фотографією людини або просто думаємо про неї, а потім досліджуємо: "Так, у неї є скелет. Так, у неї є щось у шлунку". Ми уявляємо їхні тіла прозорими і, уявляючи їхній скелет, вміст шлунку і так далі під шкірою, ми намагаємося розпізнати їхні тіла як такі, що все це містять. Таким чином, ми переконуємося, що це бачення є правдивим. Це схоже на рентгенівський зір, але ми не втрачаємо при цьому з поля зору зовнішній вигляд людини, який дійсно може бути привабливим. Бачення нутрощів тіла не відміняє зовнішньої краси.

Після цієї розпізнавальної медитації, під час якої наша ментальна енергія виходила, в певному сенсі, назовні, на об'єкт нашої уваги (тіло людини), ми переключаємося на стабілізуючу медитацію. Під час цієї другої фази наша ментальна енергія спрямовується більше всередину, оскільки ми намагаємося дозволити тому, що ми активно розпізнавали, заглибитись у наше сприйняття. Ми намагаємося по-справжньому відчути: "Так, це реальність; це правда про те, яким є тіло цієї людини, його зовнішня і внутрішня сторони. Так, це правда". І якщо ми ототожнювали людину виключно з її тілом, то нагадуємо собі, що людина також має ум, емоції і так далі. Але це вже інша тема для медитації.

Коли ми вже трохи ознайомилися з цим способом боротьби з жагучим бажанням і прив'язаністю, і коли він почав укорінюватися на рівні звички, ми починаємо застосовувати ці методи в реальних життєвих ситуаціях. Ми застосовуємо їх, коли вони нам потрібні, тобто тоді, коли ми відчуваємо сильну прив'язаність, сильне жагуче бажання пестити когось. Досліджуючи наші мотиви, ми розуміємо, що, наприклад, ми не хочемо доторкнутися до людини просто щоб її заспокоїти, або щоб зробити масаж, або щось подібне, – ми усвідомлюємо відчуття, що ми мусимо доторкнутися до неї через потужне чіпляння. У цей момент ми фактично застосовуємо той самий спосіб розпізнавання тіла, який ми практикували в медитації. Ми розпізнаємо, що всередині людини скелет і блювота – це дійсно природа її існування, і ми намагаємося відчути, що це факт.

В результаті ми відчуваємо, що у нас з'являється більше ясності, щоб бачити, що доречно, а що недоречно в даній ситуації. Однакми все ще працюємо з тимчасовим, попереднім методом. Тому, навіть якщо ми все ще відчуваємо, що хочемо доторкнутися до людини, потримати її за руку абощо, ми усвідомлюємо, що робимо це лише тому, що нам від цього стане легше. Це не означає, що людина насправді потребує цього зі свого боку. Але, застосовуючи цю медитацію, ми не будемо перебільшувати те, що робимо. Це також дозволяє нам перевірити, чи буде інша людина відчувати себе комфортно, чи нормально для неї те, що ми робимо? Якщо ні, нам краще контролювати себе, щоб утриматися від дотиків.

Зрештою, ми станемо природно і спонтанно діяти в такий збалансований, уважний спосіб: не будемо перебільшувати, не чіплятися і так далі. Відповідно, інша людина відчує це, якщо вона хоч трохи чутлива до нас. Це тому, що якщо ми постійно беремо її за руку, тому що насправді ми самі невпевнені і самотні, і думаємо, що тримаючи її за руку почуватимемося краще, що це вирішить наші проблеми, тоді виникає ця турбуюча вібрація, це чіпляння. Це некомфортно для іншої людини. Якщо людина має хоч якийсь рівень чутливості, вона це відчуває. Але якщо ми не перебільшуємо задоволення від фізичного контакту, то ми відчуваємо: "Гаразд, я тримаю когось за руку, мені приємно відчувати контакт, я знаю, що всередині його руки, кістки і так далі", – тобто це не: "Ооооо! Це просто фантастична насолода!". Натомість, якщо ми усвідомлюємо: "Це приємно, і від цього я почуваюся трохи краще, але це не вирішить усіх моїх проблем", – то ми розслаблено ставимося до цього. Це спонтанно, це природно, і інша людина не вважає це штучним; вона також почувається набагато спокійніше з цим. Це те, до чого ми прагнемо. Ми не прагнемо до того, щоб "нікого не чіпати, бо всі люди – мішки з екскрементами". Ми не прагнемо цього. Ми прагнемо до балансу, щоб мати змогу працювати на благо інших.

Коли ми читаємо про такі методи в деяких великих буддійських текстах, таких як "Сходження на шлях бодгісаттви" Шантідеви, ми повинні цінувати і розуміти контекст, в якому, до прикладу, Шантідева обговорює цю тему. Це контекст набуття ментальної стабільності та концентрації. Одне з найбільших відволікань під час медитації – постійні думки про когось, до кого ми маємо жагуче бажання і прив'язаність. Це дуже, дуже сильно відволікає. Отже, для того, щоб мати можливість розвинути стабільність ума і концентрацію, особливо в будь-якій практиці медитації, нам потрібно застосовувати цей метод, навіть коли ми не з людиною, до якої ми відчуваємо потяг. Саме в такому контексті ці методи пояснені в тексті.

Але ці методи, очевидно, мають ширше застосування, ніж в ситуаціях, в яких ми намагаємося медитувати і зосередитися. Ми можемо застосовувати їх в наших звичайних стосунках з іншими людьми. Тому, коли ми читаємо в текстах про ці методи боротьби з жагучим бажанням і прив'язаністю, ми повинні думати про ширший контекст їх використання, ніж просто застосування як протидії відволіканню під час медитацій на зосередженість.

Тексти також містять детальний аналіз і описи різних методів протидії іншим турбуючим емоціям, таким як гнів, ревнощі і так далі, але у нас немає часу, щоб заглиблюватися в це зараз . Але я думаю, що цей приклад того, як ми справляємося з основаною на зовнішності прив'язаністю і жагучим бажанням бути з кимось, дає нам гарне уявлення про відповідну методологію.

Якщо ми подивимося глибше, то виявимо, що в основі нашої прив'язаності і жагучого бажання до когось лежить наша незахищеність. Прагнучи безпеки, ми сподіваємося знайти її у стосунках з іншою людиною. Невпевненість, як одна з найглибших турбуючих емоцій, підживлюється страхом, самотністю тощо. Як нам цього позбутися?

Для цього нам потрібно по-справжньому зрозуміти найглибшу істину, найглибшу реальність щодо себе – а саме, що не існує фіксованого "мене", загорнутого в пластик, ізольованого від усього і вся, яке можна було б убезпечити. Немає нічого подібного, що можна було б убезпечити. Ми намагаємося убезпечити щось, що не відповідає тому, як ми насправді існуємо. Реальність така, що ми постійно змінюємося: наш ментальний стан постійно змінюється, наше тіло постійно змінюється, наші емоції постійно змінюються. Умовно все це позначається як "я", але не існує якогось сталого "я", яке існує окремо від усього іншого, і яке потрібно захищати. Все постійно змінюється.

Якщо все, на що ми умовно навішуємо ярлик "я", постійно змінюється, то все, що ми можемо зробити, це мати чіткий, безпечний напрямок руху – що і означає прихисток. Цей безпечний напрямок полягає в тому, щоб працювати над розвитком більш позитивного стану, над самовдосконаленням і так далі. Але немає нічого, що можна було б убезпечити, немає нічого, що можна було б захистити. Ніщо не існує відірваним та ізольованим від впливу всього іншого. Якщо ми глибоко розуміємо і переконані в цьому, то проблеми незахищеності і самотності повільно і поступово вщухають і зникають. У певному сенсі, немає чого боятися. Але, деконструюючи відчуття цілісного, постійного "я",  важливо не впасти в нігілістичну крайність, вважаючи, що нас взагалі не існує, і тому ми не відповідаємо за свої дії. Ми можемо не бути впевненими в результатах наших дій, але ми все одно діємо і намагаємося зробити все якнайкраще.

Звісно, йдеться насамперед про емоційну незахищеність, але є й інші аспекти незахищеності – фінансова незахищеність тощо. У цих сферах нам також потрібно визнати відносну істину про своє "я" і свої обов'язки. Ми, безумовно, повинні намагатися дбати про економічну сторону життя або про інші аспекти, які дають нам певне традиційне відчуття безпеки. Але при цьому, як і в емоційній сфері, нам також потрібно не перебільшувати реальність ситуації. Реальність нашої економічної ситуації полягає в тому, що вона не є цілковито під нашим контролем. Економічна ситуація в усьому світі впливатиме на нашу власну фінансову безпеку, соціальну систему і так далі. Якщо капіталізм впаде, наприклад, і з'явиться нова форма правління та соціальна система, все зміниться. Тому єдине, що дає нам стабільність і безпеку, – це наявність безпечного напрямку, в якому ми рухаємося, і наявність інструментів, щоб мати змогу впоратися з усім, що трапляється або може статися. Тільки якби життя було абсолютно статичним і ніколи не змінювалося, ми могли б бути в безпеці, тому що ми знали б, що станеться. Але це неможливо.

До того ж, ми повинні навчитись бути вдоволеними – знати, коли достатньо. Я знаю людей, які мають мільйон доларів, але почуваються невпевнено, бо кажуть: "У мене немає десяти мільйонів доларів. Якби я мав десять мільйонів доларів, то відчував би себе захищеним". Намагайтеся не бути такими. Це дуже нещасливий стан ума.

Ви можете заперечити і сказати: "Ми обмежені, ми не будди, тому не можемо бачити або знати всіх наслідків наших дій і не можемо бачити реальність себе або інших". Тож, чи приречені ми страждати і бути нещасними? Чи можемо ми коли-небудь позбутися нашого невідання та плутанини?

Ні, ми, звичайно, не приречені, тому що невідання можна позбутися. Це буде довго і нелегко, але ум має здатність розуміти, і у нього є можливості, щоб зібрати все докупи. Отже, ми намагаємося розширити наше розуміння. Ми намагаємося отримати все більше і більше інформації і зрозуміти все більше і більше речей. Хоча ми не знаємо точно, яким буде результат нашої поведінки, тому що ми не знаємо всіх задіяних змінних, ми дізнаємося все більше і більше. На цій основі ми можемо зробити обґрунтоване припущення про те, як найкраще впоратися з будь-якою ситуацією, спираючись на ймовірність і досвід, і далі продовжувати працювати над самовдосконаленням.

Щоб покращити свої здібності у спілкуванні, ми намагаємося отримати якомога більше інформації про іншу людину, про обставини і так далі. Ми намагаємося побачити закономірності того, що зазвичай відбувається: як певна людина реагує і так далі, а також враховуємо індивідуальність ситуації та індивідуальність людини. Виходячи з цього, ми маємо певне уявлення хоча б про те, як потрібно ставитися до цієї людини і як нам діяти.

Всі ми маємо всі ці здібності, тому що так влаштований наш ум. Природно, ми сприймаємо всю чуттєву інформацію, яка нас оточує. Ми можемо не звертати на це увагу, ми можемо не цікавитися, але вся ця чуттєва інформація є, ми її сприймаємо. І ми цілком здатні бачити закономірності. Наприклад, ми бачимо, що всі ці троє людей – жінки, і ми бачимо категорію, в яку можемо їх об’єднати. Ми можемо об'єднати інформацію в шаблони і категорії, а також знайти в них сенс. Ми можемо визнати, що моя права рука – це не моя ліва рука, і таким чином ми усвідомлюємо індивідуальність речей. Ми також можемо по-різному ставитися до різних речей. Ми знаємо, як розмовляти з дитиною і як розмовляти з дорослим, і не говоримо з ними однаково. Якщо тільки ми не абсолютно нечуйні, то маємо таку гнучкість. Отже, всі основні передумови є.

Ці різні способи роботи нашого ума, до речі, є рисами, що відомі як "природа будди". Всі ми маємо ці якості природи будди, які дозволять нам стати просвітленими буддами. Потрібно лише розпізнати і плекати їх.

Коротко кажучи, саме так ми справляємося з турбуючими емоціями – тренуючись застосовувати майстерні методи. Існує багато методів для роботи з кожноютурбуючою емоцією, і дуже корисно вивчати, практикувати і вміти застосовувати широкий спектр цих методів. Адже в деяких ситуаціях один метод може бути не дуже ефективним або ми не зможемо застосувати його належним чином. Але якщо у нас є інші альтернативні методи, вони можуть бути більш ефективними в певній конкретній ситуації. Або іноді, як-от коли ми хворіємо і нам потрібно прийняти комбінацію ліків, так само нам може знадобитися комбінація методів, щоби впоратися з особливо сильною турбуючою емоцією. Отже, чим більше ми дізнаємося і тренуємося, тим більше ми здатні справлятися зі складними, проблемними ситуаціями та уникати їх.

Для цього дійсно дуже корисно читати і вивчати текст Шантідеви "Сходження на шлях бодгісаттви", тому що весь його виклад орієнтований на вивчення питання: "Чому я дозволяю цим турбуючим емоціям керувати мною? Чому я створюю у своїй свідомості такі комфортні умови для них? Це справжній ворог, і вони насправді не мають ніякої сили. Як тільки я позбудуся їх, викину з голови, куди вони подінуться? Вони не можуть просто стояти десь там і знову напасти на мене, як звичайний ворог, в них немає нічого сутнісного". Думати так і бути переконаним в істинності цього дуже корисно. Це дає нам міцну основу для роботи над звільненням від цих турбуючих емоцій. Звільнившись з-під їхнього контролю, ми зможемо взяти на себе більшу відповідальність за якість нашого життя.