Історія та особливості текстової традиції ламріма

Тексти, що не належать до традиції Ґелуґ

В середині XII століття Сачен Кунґа Н’їнґпо (Sa-chen Kun-dga’ snying-po) (1092–1158) з традиції Сак’я обʼєднав три лінії передання вчення про шляхи та їх результати (lam-’bras, санскр. mārgaphala, ламдре), що розвивалися на той час в Тибеті. Цей майстер написав текст "Відмова від чотирьох прив’язаностей" (Zhen-pa bzhi-bral) на основі чистого бачення, яке отримав від буддової постаті Манджушрі. Чотири прив’язаності – це:

• прив’язаність до цього життя;

• до сансаричного перенародження в будь-якому з трьох світів;

• до власних егоїстичних цілей;

• до істинного неприписаного існування.

На початку цього твору наголошується на силі слухання, розмірковування та медитації над настановами. 

Пізніші тексти традиції Сак’я про поступові етапи шляху розширюють ці два основні тексти Вірупи та Сачена Кунґа Н’їнґпо. До прикладу, це "Ключ до найважливіших глибинних аспектів: Записки до бесіди про тренування ума «Відмова від чотирьох прив’язаностей»" (Blo-sbyong zhen-pa bzhi-bral-gyi khrid-yig zab-mo gnad-kyi lde’u-mig) – текст написаний наприкінці XV століття Ґорампою (Go-bo rab-’byams-pa bSod-nams seng-ge) (1429–1489), видатним учнем великого ерудита Нґорчена Кунґа Занґпо (Ngor-chen Kun-dga’ bzang-po) (1382–1456). 

Поступові етапи шляху займають одне з найважливіших місць у працях майстрів традиції Н’їнґма, зокрема у праці Лонґченпи (Klong-chen Rab-’byams-pa Dri-med ’od-zer) (1308–1363) "Три цикли для розради втомленого ума" (Ngal-gso skor-gsum). Також у праці "Дорогоцінна гірлянда чотирьох тем [Ґампопи]" (Chos-bzhi rin-po-che’i phreng-ba) Лонґченпа розглядає поетапний шлях з точки зору дев’яти колісниць ума, однак текст тут організований відповідно до чотирьох тем Ґампопи (dvags-po chos-bzhi). Як і в його попередньому тексті, теми пояснюються в контексті практики тантри, кульмінацією якої є дзоґчен. Чотири теми Ґампопи такі: 

• функціонування Дгарми як Дгарми; 

• функціонування Дгарми як шляховказвіного стану ума; 

• усунення заплутаності за допомогою шляховказвіних станів ума;

• перетворення затьмарення на глибоке усвідомлення. 

Ці чотири теми є альтернативним підходом до обговорення того, як позбутися чотирьох прив’язаностей, як це детально викладено в традиції Сак’я. 

Основним рівнозначним ламріму текстом у традиції Нʼїнґма є "Особисті настанови мого всебічно досконалого ґуру" (Kun-bzang bla-ma’i zhal-lung, "Слова мого досконалого вчителя") Дза Патрула (rDza dPal-sprul O-rgyan ’jigs-med chos-kyi dbang-po) (1808–1887). Цей твір подається як підготовка до "Вчень сердечної суті" Лонґченпи (Klong-chen sNying-thig, Longchen Nyingtig) і містить опис неспільних підготовчих практик, які, згідно з текстом Лонґченпи, передують практиці тантри.

Ранні тексти школи Ґелуґ

У традиції Ґелуґ, яка об’єднала три лінії передання традиції Кадам, що йде від Атіши, існує вісім основних текстів ламріма (lam-rim khrid-chen brgyad). Три з них були складені наприкінці XIV століття Цонкапою (Tsong-kha-pa Blo-bzang grags-pa) (1357–1419), а саме:

[1] "Велике викладення поступових етапів шляху" (Lam-rim chen-mo); 

[2] "Коротке викладення поступових етапів шляху" (Lam-rim chung-ngu); 

[3] "Скорочені пункти поступового шляху" (Lam-rim bsdus-don).

Ці тексти дотримуються традиції Ґеше Потови (dGe-bshes Po-to-ba Rin-chen-gsal) (1027–1105), де поступовий шлях систематизований у контексті щирої відданості своєму духовному наставнику. У своїх поясненнях медитації на порожнечу Цонкапа також наголошує на важливості розпізнавання об’єкта, що відсутній. "Велике викладення" містить більше посилань на писання й більше докладних пояснень, ніж "Коротке викладення", тоді як його "Скорочені пункти" – це основні положення, стисло викладені у віршах. 

[4] Третій Далай-лама (rGyal-dbang bSod-nams rgya-mtsho) (1543–1588) написав "Очищене золото" (Lam-rim gser zhun-ma) як короткий коментар до "Скорочених пунктів" Цонкапи. 

[5] П’ятий Далай-лама (rGyal-mchog lnga-pa chen-po Ngag-dbang blo-bzang rgya-mtsho) (1617–1682) написав "Особисті настанови від Манджушрі" (Lam-rim ’jam-dpal zhal-lung). У цьому тексті викладено практичні методи роздумів над етапами шляху, техніки медитації на них, а також інші допоміжні практики, як-от візуалізації. Останні два тексти розглядають матеріал виключно з погляду сутри.

[6] Четвертий Панчен-лама (Pan-chen Blo-bzang chos-kyi rgyal-mtshan) (1569–1662), наставник П’ятого Далай-лами, склав твір "Шлях блаженства" (Lam-rim bde-lam). Хоча ця коротка праця містить загальну схему (зміст), вона, по суті, представляє собою текст для начитування під час медитації на етапах шляху. Після кожного пункту тут висловлюються прохання до духовних вчителів про натхнення, щоб досягти реалізації цих шляхів. Текст містить кілька цитат. 

[7] У "Швидкому шляху" (Lam-rim myur-lam) Пʼятий Панчен-лама (Pan-chen Blo-bzang ye-shes) (1663–1737) доповнює та розширює текст свого попередника цитатами з класичних текстів і кількома історіями. Розділ, присвячений розвитку поглиненого зосередження (ting-nge-’dzin, санскр. samādhi) та спокійного й врівноваженого стану ума (zhi-gnas, санскр. śamatha, "перебування в спокої") спирається на методи, викладені у праці Четвертого Панчен-лами "Кореневий текст про махамудру" (Phyag-chen rtsa-ba), в якій методи махамудри традиції Каґ’ю поєднуються зі способами розуміння порожнечі, викладеними Цонкапою та традицією Ґелуґ. Обидва тексти про ламрім, написані двома Панчен-ламами, містять техніки візуалізації, характерні для тантричної практики, а другий текст містить багато цитат і посилань на сутри, присвячені цим темам.

[8] Восьмим основним текстом по ламріму в традиції Ґелуґ є "Суть влучних порад" (Lam-rim legs-gsung nying-khu) Нґаванґа Драґпи з Даґпо (Dvags-po Ngag-dbang grags-pa), написаний у XVIII чи XIX столітті. 

Пізніші тексти Ґелуг

Далі йде праця "Звільнення в долоні твоєї руки" (rNam-grol lag-bcangs) Пабонґки Рінпоче (Pha-bon-kha-pa Byams-pa bstan-’dzin ’phrin-las rgya-mtsho) (1878–1943). Її уклав його учень, Кʼябдже Тріджанґ Рінпоче (Khri-byang Blo-bzang ye-shes bstan-’dzin rgya-mtsho) (1901–1981), колишній молодший наставник Його Святості Чотирнадцятого Далай-лами (rGyal-dbang bsTan-’dzin rgya-mtsho) (нар. 1935 р.). Вона ґрунтується переважно на настановах, виголошених у 1921 році в гірському ретритному центрі в Чузанґу, розташованому над монастирським університетом Сера поблизу Лхаси в Тибеті.

• Ці кореневі настанови Пабонґки були узагальненим поясненням "Швидкого шляху" Пʼятого Панчен-лами, а також розширеної центральної (rgyas-pa dbus-brgyud) та скороченої південної (bsdus-pa’i lho-brgyud) ліній передання "Особистих настанов від Манджушрі" П’ятого Далай-лами. 

• Пояснення підготовчих практик відповідає "Ритуальному тексту про підготовчі практики" (Byang-chub lam-gyi-rim-pa’i dmar-khrid myur-lam-gyi sngon-’gro’i ngag-’don-gyi rim-pa khyer bde-bklag chog bskal-bzang mgrin-rgyan, sByor-chos; Джорчо: Пуджа ламріма), – ритуалу офірування, пов’язаному з текстом Пʼятого Панчен-лами, що написаний кореневим ґуру Пабонґки, Даґпо Джампелом Лхундрубом (Dvags-po Blo-bzang ’Jam-dpal lhun-grub) (XIX століття).

• У розділі, присвяченому розвитку бодгічітти, додатково наводиться пояснення "Тренування ставлення у семи пунктах" (Blo-sbyong don-bdun-ma) Ґеше Чекави (dGe-bshes mChad-kha-ba) з традиції Кадам. (1101–1175). 

• Такі тексти як "Тренування ставлення, подібне до променів сонця" (Blo-sbyong nyi-ma’i ’od-zer) учня Цонкапи Намкапела (Hor-ston Nam-mkha’ dpal-bzang) (XV століття), а також "Лама Чопа" (Bla-ma mchod-pa, "Ґуру-пуджа") Четвертого Панчен-лами поєднали в собі положення ламріма з цими сімома пунктами.

"Звільнення в долоні твоєї руки" має багато спільного з "Сонцем, що сяє променями блага" (Byang-chub bde-lam-gyi khrid-dmigs skyong-tshul shin-tu gsal-bar bkod-pa dge-legs ’od-snang ’gyed-pa’i nyin-byed, Zhwa-dmar lam-rim) – коментарем до "Швидкого шляху" Пʼятого Панчен-лами, написаним у 1889 році Жамаром з Амдо (A-mdo Zhwa-dmar dGe-’dun bstan-’dzin rgya-mtsho) (1852–1912), вчителем Тринадцятого Далай-лами (rGyal-dbang Thub-bstan rgya-mtsho) (1876–1933). Обидві праці значною мірою дотримуються структури тексту Пʼятого Панчен-лами та містять подібний опис шляху до розвитку надзвичайно проникливого стану ума (lhag-mthong, санскр. vipaśyanā). Однак, на відміну від традиції Пʼятого Панчен-лами, Пабонґка не звертається до методів махамудри для досягнення спокійного та врівноваженого стану ума.

Коли Пабонґка давав ці настанови, Донконґ Рінпоче (Rva-stod Brag-g.yab gDong-kong Rin-po-che) робив нотатки. Пізніше Кʼябдже Тріджанґ Рінпоче на численні прохання використав їх як основу для підготовки "Звільнення в долоні твоєї руки", яку він завершив у 1957 році. Порівнявши ці нотатки з записами інших слухачів та зіставивши їх із подальшими настановами Пабонґки на подібні теми, він відібрав відповідний матеріал та відновив деякі фрагменти там, де це було необхідно. Кʼябдже Тріджанґ Рінпоче показав іншим свою чернетку, довго обмірковував її й, зрештою, вилучив те, що не відповідало словам або манері пояснення його вчителя. Він додав багато настанов Пабонґки, яких не було в оригінальних нотатках, а також цитати, які Пабонґка наводив зі слів свого кореневого ґуру, Даґпо Джампела Лхундруба. 

В подібний спосіб був укладений і текст "Деякі нотатки з порадами" (dMar-khrid thams-cad mkhyen-par bgrod-pa’i myur-lam bzhin-khrid skyong-ba-la nye-bar mkho-ba’i zhal-shes ’ga’-zhig-gi brjed-thog), у якому Лозанґ Тоґме (rGyal-rong Chos-mdzad Blo-bzang thogs-med) подає відредаговані нотатки з настанов свого духовного вчителя Пурчоґа Нґаванґа Джампи щодо "Швидкого шляху" Пʼятого Панчен-лами. Пурчоґ (Phur-cog Ngag-dbang byams-pa rgya-mtsho) (1682–1762) був учнем Пʼятого Панчен-лами і часто цитував настанови свого кореневого вчителя Друбканґа Ґелега Ґ’яцо (sGrub-khang dGe-legs rgya-mtsho) (1641–1713).

Загальною рисою більшості текстів про поступовий шлях у всіх тибетських традиціях є цитування сутр та більш пізніх індійських коментаторів для обґрунтування різних тез. Прикладами цього в Індії є:

• "Антологія сутр" (mDo kun-las btus-pa, санскр. Sūtrasamuccaya) Наґарджуни (mGon-po Klu-sgrub) (бл. 150–250 рр. н. е.)

• "Збірник вправ" (bsLab-btus, санскр. Śikṣāsamuccaya) Шантідеви (Zhi-ba lha) (VIII століття)

• "[Авто]коментар до складних моментів «Світильника на шляху до просвітлення»" Атіши.

У "Коштовній прикрасі звільнення" Ґампопа цитує Атішу та інші індійські джерела. У "Великому викладенні" Цонкапа також наводить багато висловів кадампінських ґеше. Він звертається до таких джерел, як:

• "Навчання на прикладах" Потови (Po-to-ba’i dpe-chos);

• "Вибрані висловлювання з традиції Кадам" (bKa’-gdams gsung thor-bu), укладені Цунпою Чеґомом (bTsun-pa lce-sgom);

• "Блакитна брошура" (Be’u-bum sngon-po) учня Потови, Ґеше Долпи (dGe-bshes Dol-pa dMar zhur-pa Shes-rab rgya-mtsho) (1059–1131). 

У "Великому викладенні" Цонкапа також наводить приклади з життєвих історій попередніх майстрів і посилається на кілька класичних історій або коротко їх переказує. Ця особливість певною мірою присутня у творах Пʼятого Панчен-лами "Швидкий шлях" та "Сонце, що випромінює світло" Жамара, однак провідну роль такі історичні посилання відіграють у праці Пабонґки "Звільнення в долоні твоєї руки". Значна частина цитат і прикладів, наведених в останньому тексті, особливо з індійських джерел та творів кадампінських ґеше, також міститься у "Великому викладенні", тоді як інші такі посилання зустрічаються виключно або в одному, або в іншому з цих текстів. Існує основний корпус стандартних цитат та історій, який тією чи іншою мірою повторюються у більшості текстів ламріма. Однак у "Звільненні в долоні твоєї руки" також наводяться цитати інших тибетських авторів із творів, які не згадуються у більш ранніх основних текстах. 

"Антологія влучних порад щодо поступових етапів шляху" (Lam-rim legs-gsung kun-btus) була укладена д-ром Александром Берзіним на основі настанов із ламріма, переданих тибетською мовою Ґеше Нґаванґом Дарґ’є (dGe-bshes Ngag-dbang dar-rgyas) (1925–1995), учнем Кʼябдже Тріджанґа Рінпоче.

Існує чотири типи настанов (khrid).

• У пояснювальних настановах (bshad-khrid) вчитель розглядає текст слово за словом.

• Настанови, що розкривають суть, (dmar-khrid) порівнюються з тим, як хірург розрізає тіло, щоб показати внутрішні органи групі студентів-медиків. У подібний спосіб духовний вчитель використовує настанови, щоб розкрити вчення та показати їх суть.

• Настанови на основі досвіду (nyams-khrid) ґрунтуються на особистих прозріннях вчителя.

• Настанови зі зворотним зв’язком (myong-khrid) передбачають, що учні самостійно досліджують кожен пункт і доповідають про свої висновки, перш ніж буде викладено наступну настанову.

У своєму тексті Ґеше Дарґ’є подає настанови на основі досвіду, що стосуються насамперед праці Пабонґки "Звільнення в долоні твоєї руки", поєднуючи це з певними матеріали з "Великого викладення" Цонкапи, які зазвичай не зустрічаються в першому тексті. Також Ґеше Дарґ’є наводить багато настанов від свого кореневого вчителя, К’ябдже Тріджанґа Рінпоче. 

План тексту (зміст) з невеликими відмінностями оснований на плані книги "Звільнення в долоні твоєї руки". Його основна структура відповідає стилю викладення Вікрамашіли. Протягом першого тисячоліття нашої ери великі індійські монастирські університети Наланда та Вікрамашіла мали свої традиційні стилі викладення. Майстри Наланди починали з пояснення трьох видів чистоти:

• чистоти мовлення вчителя;

• чистоти ментального континууму учня;

• чистоти Дгарми, яка буде розʼяснюватися.

Майстри Вікрамашіли починали з видатних якостей укладачів текста й конкретного вчення Дгарми, а також із пояснення, у який спосіб його слід вивчати та викладати. І Цонкапа, і Пабонґка дотримувалися стилю Вікрамашіли в структурі тексту, тож "Антологія влучних порад" слідує цій традиції.

Текст Ґеше Дарґ’є, як і "Звільнення у долоні твоєї руки", починається з короткого огляду всіх поступових етапів шляху. Це необхідно, щоб зародити мотивацію перед початком вчення. Даґпо Джампел Лхундруб пояснив це як одну з особливих рис традиції Ґелуґ, що походить від Цонкапи. Вчитель повинен розпочинати будь-яке духовне навчання з того, щоб пройти з учнями через усі належні етапи формування правильної мотивації. Недостатньо починати лише з одного вірша молитви; потрібно коротко оглянути все вчення. Це справляє глибоке враження на слухачів, завдяки чому вони зберігатимуть сильну й правильну мотивацію протягом усього навчання і таким чином отримають найбільшу користь.

Цей текст написаний у розмовному, повсякденному стилі, як і "Звільнення у долоні твоєї руки" Пабонґки. Однак, на відміну від тексту Пабонґки, підготовчі практики тут подано у значно спрощеній формі, призначеній для початківців, а також не наводиться пояснення "Тренування ставлення в семи пунктах". Подібно до твору Третього Далай-лами "Очищене золото", до "Антології влучних порад" включено повний текст Цонкапи "Скорочені пункти поступового шляху" – кожен вірш розміщено у відповідному розділі. Багато наведених в тексті цитат також зустрічаються в стандартних текстах ламріма, однак Ґеше Дарґ’є спирається на значно ширше коло джерел, ніж зазвичай.

Понад дві з половиною тисячі років тому на півночі Індії Будда Шак'ямуні привів у рух три колеса передання Дгарми (chos-skor gsum, санскр. tridharmacakra).

• Перше колесо Будда повернув у Оленячому парку в Варанасі, сучасному Сарнатху. Там він передав своїм першим п’ятьом учням "Сутру колеса Дгарми" (Chos-kyi ’khor-lo’i mdo, санскр. Dharmacakra Sūtra), в якій представив чотири благородні істини, або чотири факти, істинність яких бачать арʼї.

• Друге колесо він повернув на Вершині Грифа поблизу королівського міста Раджаґріха, сучасного Раджґіра, передавши "Сутри про далекосяжне розпізнавальне усвідомлення" (Sher-phyin mdo, санскр. Prajñāpāramitā Sūtras).

• Третє колесі він розпочав повертати у Вайшалі з сьомої глави "Сутри, що роз’яснює задум" (dGongs-pa nges-par ’grel-ba’i mdo, санскр. Saṃdhinirmocana Sūtra).

Ці три цикли передання утворюють систему класифікації виключно для сутр, які пізніше були записані та систематизовані у "Трьох кошиках" (sDe-snod gsum, санскр. Tripiṭaka) і не містять тантри. Хоча тантричні пояснення були виголошені одночасно з другим циклом передання, вони не входять до цієї категорії. 

У "Суті досконалого пояснення інтерпретованих та остаточних значень" (Drang-nges legs-bshad snying-po, Sarnath ed., 87) Цонкапа стверджував, що хоча три цикли передання були дані в певній часовій послідовності, конкретні висловлювання Будди слід відносити до певного циклу виключно на основі їх змісту. Прямі й непрямі твердження Будди про те, що всі явища істинно існують, становлять перший цикл передання; твердження про те, що ніщо не існує у такий спосіб, – другий цикл; а твердження про те, що деякі явища існують у такий спосіб, а деякі ні, – третій цикл. Отже, у першому циклі передання Будда виклав системи вайбгашики й саутрантики, у другому – мадг’ямаки, а в третьому – чіттаматри.

У цих трьох циклах передання Дгарми Будда Шак’ямуні пояснив 84 000 засобів, спрямованих на те, щоб попередити й усунути всі страждання, а також досягти двох бажаних духовних цілей. Цими цілями є або вище перенародження людиною чи божественною істотою, або остаточне благо звільнення від своїх власних страждань чи повного просвітлення – стану досконалої ясності й найвищого рівня розвитку, в якому ми можемо також допомогти звільнитися усім іншим.

Ці два найвищі стани включають три очищені стани (byang-chub gsum, санскр. tribodhi, three states of perfection): 

• стан шраваки-архата, який подолав внутрішніх ворогів і досяг нірвани – звільнення від турбуючих станів ума;

• стан пратьєкабудди-архата, який здобув такі ж досягнення;

• і найвищий стан будди – того, хто подолав усі перешкоди й здобув усі досягнення. 

Перші два рівні досягаються за допомогою методів хінаяни, а останній – за допомогою методів махаяни. 

Отже, 84 000 вчень Будди охоплюють безліч різних методів і засобів. Хоча вони не відрізняються за якістю, найефективніші методи досягнення найвищої мети належать до другого циклу передання. Саме там, у різних "Сутрах Праджняпараміти", Будда прямо пояснив глибоке бачення порожнечі та опосередковано вказав на обширну поведінку, основану на бодгічітті – серці, що повністю віддане іншим істотам і досягненню найвищого рівня очищення й розвитку. Оскільки усвідомлення реальності породжує просвітлення, ці сутри також відомі як "Мати Переможця" (rGyal ba’i yum).

Сутри Праджняпараміти збереглися у трьох основних редакціях: 

• "Сто тисяч віршів" (Shes-rab-kyi pha-rol-tu phyin-pa stong-phrag brgya-pa’i mdo, санскр. Śatasāhasrikā Prajñāpāramitā Sūtra);

• "Двадцять п’ять тисяч віршів" (Shes-rab-kyi pha-rol-tu phyin-pa stong-phrag nyi-shu lnga-pa dum-bu dang-po, санскр. Pañcaviṃśatisāhasrikā Prajñāpāramitā Sūtra);

• "Вісім тисяч віршів" (’Phags-pa brgyad stong-pa, санскр. Aṣṭasāhasrikā Prajñāpāramitā Sūtra).

Хоча друга версія у тибетському перекладі налічує 20 000 стоф, а в оригіналі санскритом – 25 000, розбіжність полягає лише в системі підрахунку, а не в змісті.

Дві лінії передання – обширна та глибока – розвивалися й передавалися через головних духовних синів Будди — бодгісаттв Майтрею і Манджушрі відповідно. Обидві лінії містили настанови щодо обширної поведінки та глибокого погляду й відрізнялися лише тим, на якому з цих двох аспектів робився акцент. Шлях обширної лінії прояснив і розповсюдив Асанґа (’Phags-pa Thogs-med) (IV або V століття), а шлях глибокої лінії – Наґарджуна (mGon-po Klu-sgrub) (бл. 150–250 рр. н. е.). Вони обидва відомі як великі першопрохідці традиції махаяни (shing-rta chen-po gnyis, санскр. mahāratha, "два великі колісничі").

Після багатьох поколінь видатних вчителів ці дві лінії поєднав і приніс до Тибету Атіша на початку XI. Обширну лінію передання Майтреї та Асанґи він отримав від Серлінґпи (gSer-gling-pa Chos-kyi blo-gros, санскр. Suvarṇadvīpa Dharmapāla), а глибоку лінію передання Манджушрі та Наґарджуни – від Авадгутіпи (Rigs-pa’i khu-byug chung-ba, Sangs-rgyas dgongs-skyong, Відʼякокіла Молодший).

Обширна лінія передавалася від Будди Шак’ямуні до Майтреї, а потім до:

• Асанґи,

• його брата Васубандгу (dByig-gnyen) (IV або V століття),

• Вімуктісени (rNam-grol sde) (VI століття),

• Вімуктісенаґоміна (bTsun-pa rnam-grol sde),

• Парамасени (mChog-sde),

• Вінітасени (Dul-ba’i sde),

• Шантаракшіти (Zhi-ba ’tsho) (середина VIII століття),

• Харібгадри (Seng-ge bzang-po) (кінець VIII століття),

• Кусалі Старшого (Ku-sa-li che-ba, Rin-chen bzang-po, Ratnabhadra),

• Майтрійоґі (Byams-pa rnal-’byor, Ratnasena, Кусалі Молодший),

• Серлінґпи,  
• Атіши.

Глибока лінія передавалася від Будди Шак'ямуні до Манджушрі, а потім до:

• Наґарджуни (Клу-груб),
• Чандракірті (Zla-ba grags-pa) (VI століття),

• Відʼякокіли Старшого (Rig-pa’i khu-byug che-ba),

• Авадгутіпи,

• Атіши.

Атіша зібрав і систематизував усі вчення, що містяться в цих лініях передання, у короткому тексті "Світильник на шляху до просвітлення", який став прототипом усіх текстів з ламріма (поступових етапів шляху).

Традиція Кадам виникла й розвивалась в Тибеті завдяки Атіші та його головному учневі Дромтонпі (’Brom-ston rGyal-ba’i ’byung-gnas) (1004–1064). Ця традиція мала три основні лінії передання:

• лінію текстових пояснень (bKa’-gdams gzhung-pa-ba);

• лінію сутнісних вчень (bKa’-gdams man-ngag-pa);

• лінію ламріма (bKa’-gdams lam-rim-pa).

Крім того, існувала четверта лінія усних вчень, записаних у "Книзі Кадам" (bKa’-gdams glegs-bam), що складалася з "Вчень Батька" (Pha-chos-kyi skor) та "Вчень Сина" (Bu-chos-ky skor). 

Ці лінії передавали три брати традиції Кадам (bKa’-gdams sku-mched gsum):

• лінію текстових пояснень – Потова (dGe-bshes Po-to-ba Rin-chen gsal) (1031–1105);

• лінію сутнісних вчень – Ченґава (dGe-bshes sPyan-snga-ba Tshul-khrims ’bar) (1033–1103);

• лінію усних вчень, записаних у "Книзі Кадам", – Пучунґва (dGe-bshes Phu-chung-ba gZhon-nu rgyal-mtshan) (1031–1106).

Лінію ламріма передавав Ґонпава (dGon-pa-ba dBang-phyug rgyal-mtshan) (1016–1082).

Шістьма текстами, що вивчалися в традиції текстових пояснень Кадам, були:

• "Рівні ума шраваки (слухача)" (Nyan-sa, санскр. Śrāvakabhūmi) Асанґи,

• "Філігрань сутр махаяни" (mDo-sde rgyan, санскр. Mahāyāna Sūtrālamkāra) Майтреї,

• "Збірник вправ" (bsLab-btus, санскр. Śikṣā Samuccaya) Шантідеви,

• "Сходження на шлях бодгісаттви" (sPyod-’jug, санскр. Bodhicaryāvatāra) Шантідеви,

• "Вервиця розповідей про минулі життя" (sKyes-rabs ’phreng-ba, санскр. Jātakamālā) Арʼяшури (sLob-dpon dPa’-bo) (II століття),

• "Особливі вірші, згруповані за темами" (Ched-du brjod-pa’i tshoms, санскр. Udānavarga, "Тибетська Дгаммапада").

Три лінії передання Кадам були об’єднані наприкінці XIV століття Цонкапою, який уклав "Велике викладення поступових етапів шляху". Першу з трьох ліній він отримав від Чокьоба Занґпо (Grva-’khor mkhan-chen Chos-skyob bzang-po), вченого майстра традиції Каґ’ю, а дві останні – від Намкха Ґ’єлцена (lHo-brag Nam-mkha’ rgyal-mtshan) (1326–1401) з традиції Нʼїнґма.

Потова передав традицію пояснення текстів Шараві (dGe-bshes Sha-ra-ba) (1070–1130), від якого вона перейшла до: 

• Чекави (dGe-bshes mChad-kha-ba) (1101–1175),
• Чілбупи (sPyil-bu-pa Chos-kyi rgyal-mtshan) (1121–1189),
• Лхалунґа Ванґчуґа (lHa-lung dbang-phyug) (1158–1232),
• Ґонпи Рінпоче (mGon-po Rin-po-che),
• Занґченпи (Zang-chen-pa),
• Цонави (mTsho-sna-ba Shes-rab bzang-po) (XIII століття),
• Мондрапи (Mon grva-pa),
• Чокьоба Занґпо,
• Цонкапи. 

Традиція сутнісних вчень передавалась від Ченґави до Джаюлви (dGe-bshes Bya-yul-ba gZhon-nu ’od) (1075–1138), а потім до:

• Ґʼєрґампи (dGe-bshes dGyer-sgam-pa gZhon-nu grags) (1090–1171),
• Санґ'є Вонтона (Sangs-rgyas dbon-ston Rin-po-che) (1138–1210),
• Намкхи Ґ'єлпо (mKhan-chen Nam-mkha’ rgyal-po),
• Сенґе Занґпо (mKhan-chen Seng-ge bzang-po),
• Тоґме Занґпо (rGyal-sras Thogs-med bzang-po) (1245–1369),
• Намкхи Ґ’єлцена,
• Цонкапи.

Традиція ламрім перейшла від Ґонпави до Неузурпи (dGe-bshes sNe’u zur-pa Ye-shes ’bar) (1062–1138), і потім до:

• Таґмапи (dGe-bshes Thag-ma-pa),
• Намкхи Сенґе (lHo-brag Nam-mkha’ seng-ge),
• Намкхи Ґ’єлпо, від якого вона у поєднанні з традицією сутнісних вчень передавалася тією самою лінією аж до Цонкапи.

Цонкапа віддав шану деяким із цих видатних вчителів у своїй праці "Скорочені пункти поступового шляху":

(1) [Схиляючи] голову, вклоняюся тобі, найвидатніший із клану Шак’їв. Твоє тіло від народження мало безлік чудових, благотворних і досконалих [ознак]. Твоє мовлення виконує бажання безлічі істот-блукальців. Твій ум бачить усе пізнаване таким, яким воно є.

(2) Вклоняюся вам, Майтрея й Манджушрі, найвищі духовні сини цього неперевершеного Вчителя. Приймаючи мантію [для здійснення] усіх діянь Переможців, ви проявляєте еманації в незліченних світах.

(3) Вклоняюся до ваших стоп, Наґарджуна та Асанґа, прославлені у трьох світах як [коштовності], що прикрашають Південний континент. Відповідно до початкового змісту ви склали коментарі до найважчої для осягнення [Праджняпараміти,] Матері Переможців.

"Три світи" означають або підземний (sa-’og), земний (sa-steng) та небесний світи (sa-bla), або три рівні існування (khams-gsum, санскр. tridhātu), а саме: рівень чуттєвих бажань (’dod-khams, санскр. kāmadhātu), рівень ефірних форм (gzugs-khams, санскр. rūpadhātu) та рівень безформних істот (gzugs-med khams, санскр. arūpadhātu). 

"Південний континент" означає Джамбудвіпу, острів Рожевих Яблук – світ людей, як ми його знаємо. Ця назва походить від того, що на цьому острові-світі біля берега великого гірського озера ростуть дерева з рожевими плодами, які, падаючи у воду, видають звук, схожий на слово "джамбу", що означає "рожеве яблуко" (Eugenia Jambolana – дерево досить великих розмірів, яке дає дрібні округлі плоди з багряною м’якоттю й кісточкою всередині).

(4) Вклоняюся тобі, Діпамкара [Атіша], володар скарбниці настанов, які повністю й безпомилково вбирають суть шляхів глибокого погляду й обширної поведінки, [отриманих] чудовою лінією передання від цих двох видатних першопрохідців.

(5) З повагою вклоняюся вам, мої духовні наставники. Ви – очі, що оглядають усі нескінченні писання; ви – найкраща переправа, якою щасливці рушають до звільнення. Рухомі любов’ю й турботою ви прояснюєте [все], послуговуючись майстерними засобами.

Ці перші п’ять віршів також згадуються у "Великому викладенні етапів шляху" Цонкапи для висловлення пошани.

(6) Етапи шляху до просвітлення передавалися в незмінному вигляді через покоління від Наґарджуни та Асанґи – вінцевих прикрас усіх наймудріших майстрів Південного континенту, стяг чиєї слави майорить над натовпами істот-блукальців. Оскільки [шлях цима етапами] дозволяє досягти бажаних духовних цілей без винятку в дев’яти типах перенародження, вони є царем дорогоцінних настанов, що дарують силу. Оскільки вони об’єднують у собі потоки незліченних прекрасних класичних творів, вони також утворюють океан усебічно досконалих і правильних пояснень.

"Дев’ять типів перенародження" походять від того, що істоти кожного з трьох рівнів існування можуть перенародитися в будь-якому іншому рівні. Наприклад, ті, хто перебуває на рівні чуттєвих бажань, можуть перенародитися або на рівні чуттєвих бажань, або на рівні ефірних форм, або на рівні безформних істот.

"Цар, що дарує силу" – це епітет "самоцвіту, що виконує бажання", легендарного дорогоцінного каменя, що здатен здійснити всі мирські бажання.

Починаючи з Цонкапи, лінія цих вчень Дгарми передавалася через майстрів традиції Ґелуґ, що походить від нього. Нещодавно Даґпо Джампел Лхундруб передав її Пабонґці Рінпоче, чиї настанови щодо поступових етапів шляху були зібрані в книзі "Звільнення в долоні твоєї руки" К’ябдже Тріджанґом Рінпоче, покійним молодшим наставником Його Святості XIV Далай-лами.

Зокрема, Цонкапа передав три об’єднані лінії Кадам Тоґдену Джампелу Ґ’яцо (rTogs-ldan ’Jam-dpal rgya-mtsho) (1356–1428). Потім лінія передавалася через:

• Кхедруба Дже (mKhas-grub rJe dGe-legs dpal-bzang) (1385–1438),
• Басо Чодже (Ba-so Chos-rje Chos-kyi rgyal-msthan) (1402–1475),
• Дгармаваджру (Grub-chen Chos-kyi rdo-rje) (друга половина XV століття),
• Енсапу (rGyal-ba dBen-sa-pa Blo-bzang don-grub) (нар. 1445),
• Санґ'є Єше (mKhas-grub Sangs-rgyas ye-shes) (1525–1591),
• Четвертого Панчен-ламу (Pan-chen Blo-bzang chos-kyi rgyal-mtshan) (1570–1662),
• Кончоґа Ґ’єлцена (rDo-rje ’dzin-pa dKon-mchog rgyal-mtshan) (1612–1687),
• Пʼятого Панчен-ламу (Pan-chen Blo-bzang ye-shes) (1663–1737),
• Лозанґа Нʼєндраґа (Blo-bzang snyan-grags) (1718–1800),
• Ґ’яцо Тхає (rGya-mtsho mtha’-yas),
• Другого Радренґа Рінпоче (Blo-bzang ye-shes bstan-pa rab-rgyas) (1759–1815),
• Лодро Занґпо (bLo-gros bzang-po),
• Лозанґа Джинпу (Dvags-po Blo-bzang sbyin-pa),
• Келзанґа Тендзіна (Dvags-po bsKal-bzang bstan-’dzin),
• Тендзіна Кхедруба (Dvags-po bsTan-’dzin mkhas-grub),
• Даґпо Джампела Лхундруба,
• Пабонґку,
• Кʼябдже Тріджанґа Рінпоче.

Повні біографії цих майстрів можна знайти тибетською мовою у праці "Просвітлювальні життєписи майстрів лінії передання поступового шляху" (Byang-chub lam-gyi rim-pa’i bla ma brgyud-pa’i rnam-par thar-pa rgyal-bstan mdzes-pa’i rgyan-mchog phul-byung nor-bu’i phreng-ba) Єше Ґ’єлцена (Yongs-’dzin dKa’-chen Ye-shes rgyal-mtshan) (1713–1793), наставника Восьмого Далай-лами.