Унікальність "Світильника на шляху до просвітлення" Атіши

Наведені нижче якості стосуються саме "Світильника на шляху до просвітлення" (Byang-chub lam-gyi sgron-ma, санкср. Bodhipathapradīpa) Атіши. Однак, оскільки цей короткий текст на три сторінки є прообразом усіх подальших більш розгорнутих версій, наведені тут пояснення потрібно застосовувати до всього, що ми вивчатимемо на цю тему. 

Цонкапа зазначив ці чотири видатні якості (che-ba bzhi) у своїй праці "Скорочені пункти поступового шляху" (Lam-rim bsdus-don), 7: 

Ти розумієш всі вчення Будди без жодних суперечностей. Висловлювання з писань, без винятку, постають [у твоєму умі] як керівні настанови. Ти з легкістю усвідомлюєш закладений у словах Переможця зміст. Вони захищають тебе від безодні великої помилки [відмови від Дгарми]. Завдяки таким [перевагам] чи є хоч хтось із найвдумливіших з-поміж вчених майстрів Індії та Тибету, чий ум не захоплюють етапи шляху трьох духовних рівнів – найвищі настанови, яким довірилися чимало щасливців?

Цей текст дозволяє з легкістю зрозуміти, що між усіма вченнями Будди немає жодних суперечностей

Будда вказав на все, чого ми повинні позбутися і що маємо осягнути (spang-rtogs), щоб досягти будь-якого з трьох рівнів духовної мети: вищого перенародження, звільнення або реалізації нашого найповнішого потенціалу. Він передав це як через слова Дгарми, так і через те, що сам був прикладом реалізації того, про що говорив. Таким чином, ми можемо розрізняти Дгарму писань (lung-gi bstan-pa, санскр. āgamanirdeśa) і Дгарму реалізацій (rtogs-pa’i bstan-pa, санскр. adhigamanirdeśa). Ці два аспекти Дгарми завжди перебувають в гармонії, оскільки є лише двома боками однієї медалі.

Дгарма писань була зібрана у "Трьох кошиках" (sDe-snod gsum, санскр. Tripiṭaka), тоді як Дгарма реалізацій була узагальнена у трьох вищих тренуваннях. "Кошик правил дисципліни" (Dul-ba’i sde-snod, санскр. Vinayapiṭaka), "Кошик сутр" (mDo-sde’i sde-snod, санскр. Sūtrapiṭaka) та "Кошик абгідгарми" (mNgon-pa’i sde-snod, санскр. Abhidharmapiṭaka, "Кошик особливих тем знання") присвячені відповідно тренуванню у вищій етичній самодисципліні, вищій поглиненій концентрації та вищому розпізнавальному усвідомленні (вищій мудрості).

Деякі майстри включають тантри до "Кошика абгідгарми", тоді як інші вважають, що вони утворюють четвертий кошик, як, наприклад, це описав Джам’янґ Кхʼєнце Чок’ї Лодро (’Jam-dbyangs mkhyen-brtse chos-kyi blo-’gros) (1893–1959) у праці "Відкриття дверей до Дгарми" (Theg-pa mtha’-dag-gi snying-po mdo-tsam brjod-pa chos-kyi sgo-’byed):

Що стосується вчень махаяни про таємні тантри, то дехто каже, що вони належать до внутрішніх вчень абгідгарми. Однак правильніше вважати "Кошик держателів знання" окремою категорією. 

Текст Атіши про поступові етапи шляху може показати нам на кількох різних рівнях, що в усіх цих вченнях – Дгармі писань і Дгармі реалізацій – немає жодних суперечностей. Для Атіши було важливо підкреслити це, оскільки, коли він прибув до Тибету, багато людей вважали, що вчення хінаяни й махаяни повністю суперечать одне одному, а правила вінаї – несумісні з практикою тантри. Насправді ж усе, чого навчав Будда, гармонійно поєднується в контексті нашої довготривалої практики, допомоги іншим й досягнення всевідаючого усвідомлення – до того ж кожен аспект підсилює інші. 

У медичній літературі є рекоментація утримуватися від м’яса та алкоголю, якщо в нас лихоманка. Однак, коли температура спадає, і в нас як побічний ефект виникає нервовий розлад (srog-rlung), те ж саме м’ясо та алкоголь радять вживати як ліки. Ці дві рекомендації є діаметрально протилежними, але, оскільки призначені для лікування різних стадій захворювання, вони не є несумісними. Так само, хоча Будда дав багато начебто протилежних вказівок, у поступових етапах шляху чітко розʼяснюється, що кожна з них стосується певної стадії навчання. Усі настанови призначені для особистої практики людини, яка прагне досягти просвітлення, і кожен з нас має усвідомити, що ця людина – ми самі. 

Отже, коли перебуваємо у стані повної розгубленості (kun-tu rmongs-pa, санскр. saṃmūḍha) щодо реальності, ми спочатку тренуємося розвивати ум хінаяни. Усвідомлюючи власне страждання, неминучу смерть тощо, ми намагаємося зародити мотивацію, щоб поліпшити своє майбутнє і зрештою позбутися всіх проблем. Коли стаємо сильнішими, ми можемо вийти за межі таких егоцентричних турбот і розвивати ум махаяни – бодгічітту, – присвячуючи себе іншим істотам і стану найвищої чистоти. Лише тоді, коли станемо цілком придатною посудиною, ми зможемо розпочати практику тантри й застосувати методи для найшвидшого досягнення цього найвищого рівня, тим самим розкриваючи наш повний потенціал для блага інших.

З іншого боку, оскільки ми прагнемо пройти поступовими етапами шляху, що приведуть нас до просвітлення й здатності якнайкраще допомагати всім істотам, а життєві обставини у кожного будуть дещо відрізнятися – нам необхідно знати всі викладені у вченнях методи допомоги. Студент-медик повинен навчитися лікувати всі хвороби, а не лише деякі. Методи лікування можуть відрізнятися залежно від захворювання, але вони не суперечать один одному, оскільки кожен метод спрямований на конкретну недугу. Так само, оскільки ми є учнями, що навчаються для досягнення стану будди, то маємо пройти всі етапи шляху. Лише тоді ми зможемо якнайкраще допомагати кожному. Інакше, як ми можемо навчати інших того, чого самі не знаємо? 

Як сказав Дгармакірті (Chos-kyi grags-pa) (VII століття) у "Коментарі до [Збірника] достовірних пізнань [Діґнаґи]" (Tshad-ma rnam-’grel, санскр. Pramāṇavārttika), II.132c:

Необхідні для застосування методи, які [тобі] незрозумілі, [тобі] буде важко пояснити іншим.

Крім того, оскільки поступові етапи шляху ведуть до всевідаючого усвідомлення – стану, в якому всі вади усунуто, а недоліки виправлено, завдяки чому розкриті всі добрі якості, – вони не можуть нічого виключати. Як може вивчення чогось суперечити практиці, спрямованій на пізнання всього?

Як сказав Шантідева у "Сходженні на шлях бодгісаттви" (sPyod-’jug, санскр. Bodhicaryāvatāra), V.100ab:

Немає нічого, у чому не тренувалися б духовні нащадки Переможця. 

Так, у "Сутрах Праджняпараміти" (Shes-rab-kyi pha-rol-tu phyin-pa’i mdo, санскр. Prajñāpāramitā Sūtra) сказано:

Бодгісаттви повинні розвивати <...> і знати всі шляховказівні стани ума: шляховказівні стани ума шраваків, <...> пратьєкабудд та <...> будд. Насправді вони повинні досягти досконалості в цьому, а також пройти через дії, що випливають із цих шляховказівних станів ума.

На ще одному рівні текст Атіши показує нам, як кожен із шляхів, вказаних Буддою, може включати в себе й таким чином підсилювати всі інші. Дромтонпа колись сказав про Атішу:

Мій лама – це той, хто вміє сприймати всі вчення як шляховказівні стани ума, [подібно до] чотиригранної [подушки для сидіння].

Згідно з поясненням Даґпо Джампела Лхундруба, чотири грані або аспекти Дгарми – це три рівні духовної мотивації (skyes-bu gsum, санскр. tripuruṣa) та практики тантри. Хай би за яку сторону подушки ми потягнули – зсувається вся подушка; і те саме відбувається щоразу, коли ми досягаємо стійкого розуміння будь-якого з цих чотирьох аспектів. 

Хай би який із поступових етапів ми розвививали у своєму ментальному континуумі, у його контексті ми також розвиватимемо розуміння всіх інших етапів. Наприклад, коли усвідомлюємо непостійність ситуацій та явищ, ми розвиваємо глибоке прозріння не лише у власний теперішній життєвий стан, а й у майбутні стани, життя інших, а також у природу тантричних практик. Таким чином, тренуючись по пунктах тексту Атіши, ми на кожному етапі здобуватимемо дедалі глибше розуміння того, як усі вчення взаємопов’язані й чому між Дгармою писань і Дгармою реалізацій немає жодних суперечностей. 

Цей текст дозволяє всім словам із писань, без винятку, поставати в умі як особистим настановам

Так само, як вчення Будди, викладені в писаннях, та індійські коментарі до них (’grel-pa, санскр. vṛtti) є джерелами всього, що ми маємо осягнути, аби досягти будь-якого з трьох рівнів духовної мети, так само вони є джерелами керівних настанов (gdams-ngag, санскр. upadeśa) для досягнення цих цілей. 

Цонкапа у "Листі з практичними порадами щодо сутр і тантр" (Lam-gyi rim-pa mdo-tsam-du bstan-pa) (Peking ed., vol. 153, 95) писав:

Скорочені, упорядковані керівні настанови щодо того, як вести [учнів] через ці [шляховказівні стани ума], насправді є лише скороченим викладом цих великих класичних текстів.

Крім того, немає нікого кращого, на кого можна покластися як на джерело особистих порад і настанов, ніж Будда. Оскільки Будда володіє всевідаючим усвідомленням, він більш кваліфікований, ніж будь-який інший наставник. З єдиним бажанням принести нам користь він навчав 84 000 засобів, які слід застосувати, щоб запобігти всім стражданням і впоратися з усім, що необхідно для досягнення наших духовних цілей. 

Оскільки всі ці вчення є особистими настановами, призначеними для практичного використання й отримання користі, йоґін Джанґчуб Рінчен (rNal-’byor-pa A-mes Byang-chub rin-chen) (1015–1077) сказав:

Знати керівні настанови означає не просто бути впевненим щодо [змісту брошури] розміром з долоню, подібної до коровʼячого вимʼя (be’u-bum), [написаної для учнів], схожих на телят. Натомість це означає розуміти всі висловлювання [Будди], що містяться у писаннях, як керівні настанови.

Хоча це так і є, але працювати з величезним обсягом писань не так просто. Однак текст Атіши дозволяє нам легко сприймати словесні вказівки, що містяться в них, як настанови для практики. Це зумовлено тим, що поступові етапи шляху є збіркою настанов, а їх структура і схема складають зручну систему, що допомагає впорядкувати вивчення великих класичних текстів. 

Наприклад, якщо в нас немає добре організованої кухні з контейнерами для рису, борошна, цукру, чаю тощо, то, купуючи продукти, ми не знатимемо, куди їх розкласти, і згодом нам буде важко приготувати їжу. Якщо ж, навпаки, у нас є великий набір контейнерів, то, що б не придбали, ми знатимемо, де це зберігати, і зможемо одразу розкласти все по місцях. Цей приклад навів Даґпо Джампел Лхундруб, і його цитує Пабонґка у "Звільненні в долоні твоєї руки". Так само, коли ми знаємо категорії поступових етапів шляху, то щоразу, коли чуємо чи читаємо про щиросердну відданість духовному вчителю або про бодгічітту тощо, ми відразу розуміємо, як саме ці елементи вписуються в загальну схему. 

Отже, оскільки запобіжні засоби, описані в текстах, можна вписати в цю схему, а сама схема стосується поступових етапів шляху до просвітлення, то, коли ми усвідомлюємо, що мусимо пройти цими шляхами у власному ментальному континуумі, аби очиститися й розвиватися задля отримання найвищих досягнень, тоді всі висловлювання з текстів постають для нас як особисті настанови.

Оскільки в класичних текстах описано саме те, що ми маємо практикувати, Дромтонпа сказав:

Помилково думати, що, вивчивши багато [класичних текстів] Дгарми, потрібно шукати методи для практики ще деінде.

Це те саме, ніби підготувати іподром, а потім влаштовувати кінні перегони на гравії за його межами. Цей приклад наводиться у творі Камалашили (VIII століття) "[Подальше викладення] етапів медитації" (sGom-pa’i rim-pa, санскр. Bhāvanākrama). Або це те саме, що запастися вдома найкращими сортами чаю, а потім, коли захочеться пити, піти за напоями до ресторану.

Нам слід брати приклад з Ґеше Ченґави: усе прочитане він одразу ж втілював на практиці. Наприклад, коли він дізнався з "Сутри правил дисципліни" (’Dul-ba’i mdo, санскр. Vinayasūtra) Ґунапрабги (Yon-tan ’od) (нар. у VII столітті), що той, хто прийняв зречення, не повинен сидіти на шкіряній подушці, він негайно викинув подушку, на якій сидів. Однак, прочитавши далі, що в холодних віддалених регіонах можна зробити виняток, він швидко вибіг на вулицю й приніс її назад. 

Цонкапа у "Листі з практичними порадами щодо сутр і тантр" сказав:

Розглядати великі класичні твори як Дгарму для викладання, а короткі особисті настанови – як Дгарму для практики, і тим самим вважати їх несумісними, означає зовсім не розуміти наріжного аспекту вчень. Це тому, що записані висловлювання Будди, а також [індійські] коментарі, що розкривають закладений в них сенс, насправді призначені виключно для ревної практики та спрямовані на її здійснення.

Процес сприйняття всіх слів Будди як особистих порад складається з трьох кроків, жоден з яких не можна пропустити. По-перше, ми повинні вивчити запобіжні засоби, описані в текстах. Інакше як ми зможемо дізнатися, що робити? Потім ми повинні обміркувати ці висловлювання, щоб з’ясувати, що вони означають. Як тільки здобудемо впевненість й не матимемо більше сумнівів, ми повинні застосувати ці засоби, практикуючи їх в реальному житті. Ми робимо це, перетворюючи їх на звички тіла, мовлення й ума – що і є сенсом медитації. 

Падмасамбгава сказав:

Якщо великі медитатори ретельно вислухали вчення, малоймовірно, що вони припустяться помилок у своїй практиці.

Дза Патрул також застерігав:

Ті, хто нехтує слуханням вчень, не отримають своєї частки справжніх досягнень (dngos-grub, санскр. siddhi).

Дза Патрул, майстер дзоґчену з традиції Нʼїнґма, був автором аналогічного до ламріма тексту під назвою "Слова мого всебічно досконалого вчителя" (Kun-bzang bla-ma’i zhal-lung).

Сак’я Пандіта висказав таку ж думку у "Дорогоцінній скарбниці витончених висловів" (Legs-bshad rin-po-che’i gter), IX.43:

Стверджувати, що для медитації не потрібно слухати [вчення], можуть лише обмежені дурні. Медитація сама по собі, без слухання [настанов], навіть якщо її виконувати з великими зусиллями, призведе [лише] до перевтілення тупоумною твариною!

Серед Трьох Білих та Двох Червоних майстрів (трьох мирян і двох монахів), які заснували традицію Сак’я (Sa-skya dkar-po rnam-gsum dmar-po rnam-gnyis), Сак’я Пандіта належав до Двох Червоних. Разом зі своїм племінником Чоґ’ялом Пхаґпою (’Gro-mgon Chos-rgyal ’Phags-pa Blo-gros rgyal-mtshan) (1235–1280) він приніс буддизм у Монголію.

Божевільний Друкпа Кунлє (’Brug-smyon Kun-dga’ legs-pa) (1455–1529), майстер традиції Друґпа Каґ’ю, висловився ще саркастичніше. Звертаючись до тих, хто завзято намагається медитувати, але майже не слухав вчень, він нарікав:

Колись у мене було три речі: гнів, прив’язаність і наївність. Я втратив їх, але тепер бачу, що інші їх підібрали!

З іншого боку, слухати багато вчень, не засвоюючи їх змісту, – це як збирати гроші й ніколи ними не користуватися. Як сказав Дза Патрул своїм учням:

Будь ласка, не записуйте мої вчення на аркуші паперу, щоб потім згорнути його, сховати й ніколи більше не дивитись на нього.

Тому все, чого навчаємося, ми повинні втілювати у повсякденній практиці, а не сприймати лише як цікаву інформацію. 

Його Святість XIV Далай-лама дуже влучно висловився з цього приводу:

Якщо ті, хто не приймає вчення, руйнують їх через зовнішні прояви насильства, – це не дивно. Не можна звинувачувати тигра в тому, що він вбиває та їсть м’ясо. Справжнє ж лихо – це коли ті, хто приймає вчення, руйнують їх, не втілюючи в життя.

Якщо вивчатимемо поступові етапи шляху, ми не припустимося таких помилок. Коли всі висловлювання Будди з писань постануть в нашому умі як поради, ми сприйматимемо всі вчення особисто. Якщо робитимемо це щиро, ми інтегруємо їх у своє повсякденне життя: спочатку слухаючи, потім обмірковуючи й насамкінець – розвиваючи запобіжні засоби як корисні звички ума через медитацію над ними. 

Ми маємо наслідувати видатний приклад Цонкапи, який у тексті "Етапи мого духовного життя" (rTogs-brjod mdun-legs-ma), 2, сказав:

На початку я прагнув почути обширні [вчення]; у середині всі шляхи великих класичних текстів постали у моєму умі як керівні настанови. Наприкінці я день і ніч докладав зусиль, щоб втілити їх усі в особистій практиці. 

Цей текст полегшує розуміння наміру Будди

Хоча великі класичні писання Будди та індійських коментаторів, які наслідували його приклад, є основним джерелом особистих порад щодо того, як досягти будь-якої духовної мети, ці тексти часто важко зрозуміти, а порядок практики в них не завжди очевидний. Щоб їх було легше зрозуміти, нам потрібно покладатися на письмові та усні настанови великих майстрів. Вони діють як універсальні ключі, що відкривають сенс не лише одного висловлювання з писань, а й тексту за текстом, дозволяючи нам досягти дедалі глибших рівнів прозріння та усвідомлення. 

Як пояснив Цонкапа у "Листі з практичними порадами щодо сутр і тантр":

Насправді суть керівних настанов полягає в тому, що вони дають нам можливість легше орієнтуватися в класичних текстах, які самі собою є дуже обширними, надзвичайно складними для розуміння, а також із необхідних [причин] порушують послідовність розуміння [та практики] при викладенні вчень.

Найкращими керівними настановами є настанови з поступових етапів шляху. Вивчаючи їх, ми можемо легко зрозуміти основні теми вчень Будди. Загалом, це три рівні духовної мотивації, а точніше – три основні аспекти шляху (lam-gtso rnam-gsum), а саме:

1. зречення – рішучість звільнитися від страждань;
2. повністю віддане серце бодгічітти;
3. правильне бачення реальності.

Якщо великі писання порівняти з океаном, то ці три основні шляховказівні стани ума – це скарб, який можна знайти в його глибинах. Текст з настановами Атіши подібний до корабля, на якому можна знайти цей скарб, а наш духовний вчитель – до капітана цього судна. Тому, використовуючи систему поступових етапів шляху як спосіб упорядкування вчень і сприйняття їх як особистих порад для практики, ми зможемо вивчати будь-який класичний текст і легко усвідомлювати його ключові ідеї.

Цей текст автоматично убезпечує кожного від скоєння "великої помилки "

Якщо зрозуміємо три вищезазначені переваги, ми ніколи не припустимося "великої помилки" (nyes-spyod chen-po, санскр. mahāduścarita) – применшення чи відмови від будь-якого з вчень Будди через власні обмежені й упереджені погляди (phyogs-ris). Іншими словами, коли побачимо, що в усій Дгармі писань та Дгармі реалізацій немає нічого несумісного чи суперечливого, ми не будемо применшувати чи відмовлятися від жодного вчення. Коли всі вчення проявляться в нашому умі як особисті поради для однієї людини на різних етапах її навчання, ми не будемо нехтувати жодним з аспектів Дгарми. А коли зможемо бачити суть будь-якого тексту, нас ніколи не збиватимуть з пантелику поверхневі відмінності. Таким чином, ми побачимо, що хінаяна й махаяна, сутра й тантра – усе є взаємодоповнюючим.

Дуже важливо усвідомити, що означає відмовлятися від Дгарми (chos-spong-ba). Ця велика помилка була чітко описана в "Сутрі всеосяжного переплетення всього" (’Phags-pa rnam-par ’thag-pa thams-cad bsdus-pa zhes-bya-ba theg-pa chen-po’i mdo, санскр. Sarva-vaidalya-saṃgraha Sūtra):

О Манджушрі, вважати деякі просвітлювальні слова, вимовлені Тим, хто так пішов [Буддою], хорошими, а деякі – поганими, означає відмовитися від Дгарми. Стверджувати, що одне є розумним, а інше – ні <…> [або що] це було сказано [лише] для бодгісаттв, а те – [лише] для шраваків <…> [або що] це те, у чому бодгісаттвам не потрібно тренуватися, – означає відмовитися від Дгарми.

Тяжкі наслідки такого мислення чи мовлення пояснені в "Сутрі Царя поглиненого зосередження" (Ting-nge-’dzin rgyal-po’i mdo, санскр. Samādhirāja Sūtra), XVIII.31–32:

Негативна кармічна сила, яку накопичує той, хто відмовляється від якихось аспектів сутри, набагато більша, ніж у того, хто зруйнує всі ступи на цьому Острові Рожевих Яблук (’dzam-bu gling, санскр. Jambudvīpa, Південний континент) <…> набагато більша, ніж у того, хто вбиває стільки архатів, скільки піщинок на берегах Ґанґи.

Ми повинні бути надзвичайно обережними, щоб ніколи не відкидати не лише будь-який із вищезгаданих аспектів Дгарми, а й будь-які традиції та лінії передання Дгарми, що процвітали в Тибеті й інших місцях.

Червертий Панчен-лама, наставник П’ятого Далай-лами, сказав у "Кореневому тексті з махамудри" (Phyag-chen rtsa-ba), 2B3–4:

З точки зору індивідуально присвоєних назв існує безліч традицій <…> Проте, коли їх ретельно досліджує йоґін, обізнаний у писаннях та логіці й досвідчений [у медитації], усі їх остаточні сенси (nges-don, санскр. neyartha) виявляються спрямованими до однієї й тієї ж мети.

Джам’янґ Кх’єнце Чок’ї Лодро (’Jam-dbyangs mkhyen-brtse chos-kyi blo-’gros) (1893–1959) подібним чином висловився у "Відкритті дверей до Дгарми":

Усі ці [тибетські] традиції відрізняються лише назвами. За суттю ж вони всі сходяться в одному: кожна з них вчить методам досягнення однієї й тієї ж кінцевої мети – повного просвітленого стану будди <…> Не вигадуйте суперечностей у вченнях і не применшуйте [жодного з них]. Вчення Будди такі ж безмежні й глибокі, як океан. Зрозумійте, що всі ці методи спрямовані на приборкання вашого власного ума, і щиро практикуйте їх.

Джам’янґ Кх’єнце Чок’ї Лодро був майстром традиції Сак’я. Його попередник Джам’янґ Кх’єнце Ванґпо (’Jam-dbyangs mkhyen-brtse dbang-po) (1820–1892) був лідером руху Ріме (ris-med, "несектантський") у Кхамі (Khams) у Східному Тибеті.