Як вивчати буддійські вчення разом із духовним наставником

Будда сказав у "Окремих віршах, згрупованих за темами" (Ched-du brjod-pa’i tshoms, санскр. Udānavarga, "Тибетська Дгаммапада") (XXII.6):

Слухаючи [Дгарму], дізнаєшся, яких заходів [застосувати в житті]; слухаючи, відвернешся від негативних вчинків. Слухаючи, позбудешся того, що є безглуздим; слухаючи, досягнеш нірвани.

Найперша користь полягає в тому, що ми дізнаємося про всі найважливіші аспекти того, яку поведінку та спосіб мислення слід прийняти або відкинути, щоб максимально збільшити своє щастя й щастя інших. Таке розпізнавальне усвідомлення дозволяє нам розуміти, яких заходів слід вживати в житті. Вивчаючи "Кошик правил дисципліни" (Dul-ba’i sde-snod, санскр. Vinayapiṭaka), ми відмовимося від руйнівних вчинків завдяки тренуванню у вищій етичній самодисципліні. З "Кошика сутр" (mDo-sde’i sde-snod, санскр. Sūtrapiṭaka) ми навчимося практиці вищого поглиненого зосередження, завдяки якій позбудемося таких безглуздих активностей, як ментальне блукання. Крім того, вивчаючи "Кошик абгідгарми" (mNgon-pa’i sde-snod, санскр. Abhidharmapiṭaka), завдяки тренуванню у вищому розпізнавальному усвідомленні ми досягнемо звільнення від усіх страждань через усунення турбуючих емоцій та станів ума, а також імпульсивної поведінки.

Арʼяшура (sLob-dpon dPa’-bo) (II століття) перелічив додаткові переваги у творі "Вервиця розповідей про минулі життя" (sKyes-rabs ’phreng-ba, санскр. Jātakamālā), XXX.32–33:

Слухання [Дгарми] – це світильник, що розганяє темряву обмеженості ума. Це найкраще багатство, яке не може викрасти жоден злодій. Це зброя для перемоги над ворогом – цілковитою заплутаністю. Це найкращий друг, оскільки він вказує нам запобіжні методи та засоби. Це родич, який не відвернеться від тебе, навіть якщо опинишся в скруті. Це ліки від хвороб і болю, але такі, що не завдають шкоди. Це найкращий союзник у боротьбі з ордами великих вад. Це навіть найкраще знаряддя для здобуття слави, честі й багатства. Воно [робить нас] найкращим паном чи пані, коли ми зустрічаємося з витонченими людьми, і забезпечує повагу мудрих, коли перебуваємо серед них.

Зовнішню темряву можна усунути за допомогою сонця, ліхтаря тощо, але внутрішня темрява не зникає, якщо посвітити свічкою собі в рот. Однак слухання та вивчення Дгарми – це ніби набуття яскравого внутрішнього світла, яке дозволяє побачити, що є правильним, а що – неправильним. 

Як сказав Даґпо Джампел Лхундруб:

Вивчаючи хоча б одну маленьку істину про життя, ти усуваєш темряву свого неусвідомлення щодо цієї сфери та здобуваєш світло усвідомлення того, як впоратися з певною ситуацією. Якщо вивчиш тридцять фактів про життя, ти усунеш свою необізнаність у тридцяти сферах і здобудеш світло знання про те, як впоратися з тридцятьма ситуаціями.

Однак, якщо ми ніколи не вивчали Дгарму, то, як пояснив Пабонґка, ми подібні до людини з зав’язаними очима в кімнаті, наповненій як корисними, так і небезпечними предметами, нездатні розрізнити їх і знайти те, що нам потрібно.

Розбійники можуть розграбувати будь-які матеріальні багатства, які ми накопичили, але ніхто не може вкрасти знань і мудрості, які ми здобули. Це особливо актуально, якщо ми не просто накопичили запас сухих інтелектуальних фактів, а засвоїли й інтегрували те, що почули. Ми робимо це, розмірковуючи над значенням слів, а коли здобули розуміння – медитуючи, щоб перетворити це на ментальну звичку. Навіть якщо нас вивезуть з дому посеред ночі й кинуть у в’язницю в одиночну камеру на решту життя, ми все одно матимемо з собою всі знання, на основі яких зможемо здобувати дедалі глибше розуміння. З іншого боку, наприклад, провести ретрит з медитації без попереднього вивчення теми чи методів практики, – це все одно, що замкнутися у в’язниці з порожніми руками. Ми незабаром зовсім занудьгуємо та розчаруємося, а може й трохи збожеволіємо. 

Тому, згідно з "Просвітлювальною біографією Джецуна Міларепи" (rNal-’byor-gyi dbang-phyug dam-pa rje-btsun Mi-la ras-pa’i rnam-thar thar-pa-dang thams-cad mkhyen-pa’i lam-ston) авторства Цанґньйона Херуки (gTsang-smyon He-ru-ka) (1452–1507), Міларепа застерігав (128.b3):

Якщо ти не отримав глибоких настанов по медитації, але відмовляєшся від будь-якої діяльності [і піднімаєшся на вершину гори, щоб сидіти в усамітненні], – це лише самокатування.

К’ябдже Тріджанґ Рінпоче також сказав:

Якщо найкращий учень у класі йде на рік у ретрит, а посередній залишається і навчається, то коли перший повернеться, їхні позиції поміняються місцями.

Отже, важливо не порушувати безперервність нашого навчання. Інтенсивні ретрити ефективніші, коли вони слідують за завершенням основного навчання. 

Як сказав Дза Патрул:

Проводити ретрити в молодості, а навчатися в старості – це наче якийсь жарт!

Результати такої безглуздості Пабонґка описав так:

Ми робимо довгострокові ретрити, але ніколи не  стираємо жодних своїх турбуючих емоцій чи ілюзій. Єдине, що нам вдається стерти, – це наші нігті та молитовні вервиці!

Ми ніколи не повинні задовольнятися лише двома-трьома роками навчання та підготовки. Серед тибетців є вчені майстри з високими монашими ступенями, як-от ґеше, які навчаються двадцять п’ять або тридцять років і все одно вважають, що нічого не знають. Як застерігав Лонґченпа:

Ті, хто має мало знань, збиваються зі шляху.

Якщо навіть арʼя-бодгісаттви, які досягли третього рівня бгумі, все ще потребують сили, щоб далі слухати Дгарму, то що вже казати про нас самих? 

Більшість людей не можуть повною мірою реалізувати свій потенціал через власну обмеженість і цілковиту заплутаність. Слухання й навчання – це найкраща зброя, щоб прорватися крізь це ментальне болото й відкрити наш ум. Вони наші найкращі друзі та найнадійніші родичі, які в скрутну хвилину не підведуть нас і не покинуть. 

Єше Ґʼялцен (Yongs-’dzin dKa’-chen Ye-shes rgyal-mtshan) (1713–1793) у молодості був дуже бідним, але мав сильне бажання вивчати Дгарму. Коли він попросив своїх родичів допомогти йому з навчанням, вони вилаяли його й ніяк не допомогли. Проте він ніколи не здавався і зрештою завдяки виключно власним зусиллям став наставником Восьмого Далай-лами (rGyal-dbang ’Jam-dpal rgya-mtsho) (1758–1804). Коли він став відомим, до нього почали приходити найрізноманітніші люди, які стверджували, що вони – його давно втрачені тітки чи дядьки. Він нікому не відмовляв, а з повагою казав: "Так, ви – мої родичі". Одного дня він запросив їх усіх на трапезу до себе додому, і коли всі зібралися, попросив свого помічника принести купу срібла, загорнутого в тканину. Розклавши його на столі, він впав перед ним у поклоні, кажучи: "Я вклоняюся тобі, що подарував мені всіх цих тіток і дядьків, яких я раніше ніколи не мав". 

Багатство слухання Дгарми подібне до сильних ліків, що лікують та запобігають від усіх отруйних станів ума й проблем, не маючи при цьому шкідливих побічних ефектів. Якби мали проказу, ми не сподівалися б вилікуватися від неї однією дозою ліків. Так само ми не повинні задовольнятися тим, що вивчили якусь тему чи текст лише один раз.

Чандраґомін (bTsun-pa zla-ba) (VII століття) сказав у "Хвалі відкритому визнанню помилок" (bShags-pa’i bstod-pa, санскр. Deśanāstava):

Наші уми постійно перебувають у сум’ятті; ми хворіємо вже дуже давно. Чого можуть досягти прокажені, які втратили руки і ноги й лише час від часу приймають ліки?

Прив’язаність, ворожість та вузькоглядність настільки глибоко вкорінені в наших умах, що ми повинні використовувати кожну нагоду, щоб дізнатися більше про заходи, яких слід вжити, аби запобігти їх повторенню. Навіть якщо ми вивчали поступові етапи шляху безліч разів, ми завжди можемо дізнатися щось нове або глибше зрозуміти тему, слухаючи ще одне пояснення. Як колись сказав К’ябдже Тріджанґ Рінпоче:

Я прочитав "Велике викладення поступових етапів шляху" понад сто разів, і щоразу це ніби читання іншого тексту.

Особливо корисно може бути послухати, як різні духовні вчителі розʼяснюють одну й ту саму тему чи текст. Однак у таких ситуаціях нам не слід перейматися оцінюванням вчителів за те, що вони кажуть чи не кажуть, ніби ми ведемо підрахунок балів чи купуємо коня. Натомість, слухаючи пояснення з дещо різних поглядів, ми розширюємо широту й глибину свого розуміння, оскільки бачимо, як вчення залишають простір для різних рівнів тлумачення й застосування. Отже, слухання й навчання – це найкраща сила, яка допомагає нам подолати наші вади. 

Якщо ми освічені й багато чули про Дгарму, це є найкращим фундаментом для нашої доброї слави й репутації. Крім того, наші знання та досвід – це найкращі дари, які ми можемо подарувати іншим. Вони роблять нас витонченою людиною та радують мудрих. Вони дозволяють нам виступати перед освіченою аудиторією, не виставляючи себе на посміховисько, а також дають змогу кмітливо й чітко відповідати на будь-які запитання, що нам ставлять. Інакше, як описав Дгармаракшіта у "Колесі гострої зброї" (Blo-sbyong mtshon-cha’i ’khor-lo), 84:

Оскільки мало слухали [вчень], ми мусимо шукати інформацію де-не-де й здогадуватися про все. Оскільки обсяг наших знань про писання є мізерним, ми формуємо спотворені погляди на все.

Сак’я Пандіта також описав таку людину у "Дорогоцінній скарбниці витончених висловів", III.11:

Той, хто має тягу до спілкування й виступає перед дурнями, але в присутності освічених людей втрачає дар мови й сором’язливо відступає назад – хоча й не має горба на спині та складки шкіри, що звисає з шиї, – є просто волом, але з верхніми передніми зубами.

Тому, зважаючи на користь, яку приносить слухання Дгарми, ми повинні з ентузіазмом займатися її вивченням. 

Словом, як сказав Кʼябдже Тріджанґ Рінпоче:

Один день навчання з духовним наставником у сто разів цінніший за цілий рік ретриту, в якому ви повторюєте мантри. Хоча за цей рік ви, можливо, очистилися від багатьох негативних якостей і розвинули мережу позитивної сили, ви не навчилися нічого нового. Однак за один день навчання Дгармі, навіть якщо ви не все зрозумієте, але навчитеся хоча б одному новому запобіжному засобу, це усуне частину неусвідомлення щодо того, як поводитися в ситуаціях, які раніше вас збентежували. Це принесе негайну користь і наблизить на один суттєвий крок до просвітленого стану будди.

Щоб правильно вивчати Дгарму, нам потрібно не тільки мати ентузіазм, а й мати повагу до предмета вивчення і вчителя, а також ставитися до них обох з належною чемністю. Інакше ми не будемо їх цінувати. Вважаючи вчителя і вчення буденними й звичайними, ми будемо сприймати їх як щось належне. 

У "Сутрі Кшітіґарбги" (Sa’i snying-po mdo, санскр. Kṣitigarbha Sūtra) сказано:

Слід слухати Дгарму з непохитною вірою та повагою, ніколи не глузуючи з неї і не зневажаючи. Слід робити підношення тому, хто передає вам Дгарму. Це посилить усвідомлення того, що така людина подібна до чистого, досконалого будди.

Ось чому ми завжди прибираємо та наводимо лад у кімнаті, призначеній для проведення вчень, прикрашаємо її гарними квітами та облаштовуємо піднесене, зручне сидіння для духовного наставника. Ми готуємося так, ніби запрошуємо самого Будду Шак’ямуні. Крім того, ми не повинні слухати Дгарму з інтелектуальною гординею, вважаючи, що маємо більше світських чи наукових знань, ніж наш вчитель. Натомість ми повинні завжди бути смиренними та шанобливими.

У цьому контексті існує шість настанов, яких слід дотримуватися під час навчання у духовного вчителя:

• Ми повинні зважати на відповідний час. Коли вчитель високого рівня зайнятий або заклопотаний іншими справами, ми ніколи безтактно й зарозуміло не перериваємо його, вимагаючи дати вчення. Одного разу Ґеше Потова був зайнятий тим, що наводив порядок в аркушах кількох своїх текстів, які розвіяло вітром, і ті переплуталися між собою. У цей час до нього увірвався новий учень і наполягав, щоб його навчали саме тут і зараз. Учитель підхопився зі свого місця й вигнав його палицею.

• Ми виявляємо повагу: наприклад, встаємо, коли наш духовний вчитель входить до кімнати, і тричі робимо поклони перед тим, як він або вона почне навчати. Ми також робимо три поклони перед тим, як попрощатися на будь-який час, після кожного заняття, за винятком останнього. Робити поклони перед від’їздом вчителя вважається несприятливим знаком, що ми більше не зустрінемось із вчителем. Утримуючись від цього, ми висловлюємо щире бажання та молитву про те, щоб якомога швидше знову з ним зустрітися. 

• Крім того, ми завжди намагаємося бути корисними нашому наставнику, подаючи йому воду чи чай під час викладання, а також вентилятор, якщо спекотно, обігрівач, якщо холодно, тощо.

• Ми ніколи не гніваємося й не захищаємося, коли наш вчитель вказує на наші помилки або виправляє нас.

• Ми завжди беремо до серця й застосовуємо на практиці те, що він каже. 

• Ми ніколи агресивно не сперечаємося з нашим духовним наставником, якщо він каже щось, що відрізняється від нашої особистої думки. Проте ми можемо дискутувати з ним, щоб розвіяти свої сумніви.

Крім того, Асанґа сказав у "Стадіях ума бодгісаттви" (Byang-chub sems-dpa’i sa, санскр. Bodhisattvabhūmi):

Ти повинен слухати без повного затьмарення свідомості та без п’яти неправильних міркувань.

Отримуючи вчення, ми не повинні бути настільки затьмареними, щоб постійно принижувати й критикувати те, що чуємо, або того, хто говорить. Хоча ми мусимо використовувати розпізнавальне усвідомлення, щоб перевірити духовного вчителя та її або його вчення, перш ніж віддатися їм усім серцем, проте, як тільки ми вирішили слідувати настановам, це вже не час для зарозумілих суджень. Вони повністю відволікатимуть нас і заважатимуть навчанню. 

Тому, завжди залишаючись ввічливими та чемними, ми не повинні шукати недоліків через п’ять неналежних міркувань (gnas-lngar yid-la mi-byed-pa):

• Ніколи не судіть, що етична самодисципліна вчителя слабка, незважаючи на його чи її зовнішню поведінку. 

• Не вважайте його представником низького соціального класу, незалежно від його походження. 

• Не критикуйте його за фізичну непривабливість чи дивну зовнішність, незалежно від того, як він виглядає.

• Не обурюйтеся, якщо він вживає грубу лексику, вважаючи, що він мав би бути вишуканішим.

• Ніколи не ображайтеся, якщо він говорить прямо й по суті, думаючи, що він мав би бути витонченішим і говорити лише щось приємне. 

Отже, з відкритим умом, щасливим виразом обличчя – а не пригніченим, наче ми сидимо в кріслі у стоматолога, – сидячи смиренно й шанобливо, ми повинні уважно слухати Дгарму з радістю, наче п’ємо нектар. 

Найважливішим чинником успіху в навчанні є підхід із правильним ставленням. Окрім сказаного вище, є ще кілька конкретних помилок, яких слід уникати, та уставновок, які варто розвивати.

Усунення трьох помилок, які діють як перешкоди (на прикладі посудини)

У "Сутрі Праджняпараміти в двадцяти п’яти тисячах віршів" (Shes-rab-kyi pha-rol-tu phyin-pa stong-phrag nyi-shu lnga-pa dum-bu dang-po, санскр. Pañcaviṃśati-sāhasrikā Prajñāpāramitā Sūtra) пояснено три помилки:

• коли ми подібні до перевернутої посудини;

• брудної посудини;

• посудини з діркою у дні.

Якщо горщик перевернутий догори дном, то хай би скільки чистого нектару ми в нього наливали, в нього нічого не потрапить. Так само, якщо наше тіло сидить перед вчителем, але ум блукає десь на ринку, ми не почуємо нічого з його або її слів – так, ніби нас там взагалі немає. Тому під час заняття чи дискусії ми не дозволяємо, щоб навіть частина нашої уваги відволікалася. Натомість ми слухаємо, наче олень, що зачарований звуками флейти й не помічає жодної небезпеки навколо.

Навіть якщо посудина стоїть правильно, але брудна всередині – вона забруднить усе, що в неї наллють. Так само, навіть якщо ми зосереджені, наш ум може бути сповнений упереджень, забобонів або неправильної мотивації для вивчення Дгарми. Наприклад, ми можемо слухати вчення лише з інтелектуальної цікавості або з бажанням здобути завдяки цьому владу, гроші чи славу, або з інших егоїстичних причин. У таких випадках ми отримаємо лише брудну суміш спотворених уявлень.

Якщо ми маємо багато забобонів і упереджень, вони можуть стати серйозною перешкодою для нашої практики. Одного дня Міларепа сидів у печері, намагаючись медитувати. У скелі перед ним була тріщина, і він почав хвилюватися, що звідти може вилізти щось жахливе. Раптом звідти з’явився привид жінки, що сиділа на олені. Вона схопила Міларепу за ногу й сказала: "Чому ти викликав мене своїми дивними думками? Якби ти не мав забобонів, мені б не довелося приходити". Міларепа відповів: "Це справді так, але тепер залиш мене в спокої. Через твої негативні вчинки в минулому ти народилася привидом. Якщо завдаси шкоди відданому практику, ти отримаєш ще гірше переродження. Залиш мене в спокої, і я допоможу тобі здобути краще майбутнє життя". Потім він дав їй кілька порад щодо запобіжних заходів, і вона пішла.

Наостанок уявімо, що горщик чистий і стоїть рівно. Однак якщо в його дні є дірка, в ньому нічого не лишатиметься. Так само, коли слухаємо Дгарму, вона не повинна полишати наш ум, щойно ми полишаємо місце проведення вчень. Ми повинні обдумувати все, що почули, й намагатися це запам’ятати.

Як часто нагадував своїм учням Кʼябдже Тріджанґ Рінпоче:

Не вважайте вчення якимись ритуальними предметами, які не можна виносити з цієї кімнати. Якщо ви уважно слухаєте й запам’ятовуєте те, що я вам кажу, ви зможете застосовувати вчення будь-де.

Тому Пабонґка завжди радив, що після занять варто повторювати матеріал і обговорювати його з іншими учнями.

Крім того, є три якості, якими ми як учні повинні володіти, щоб стати гідною посудиною, яку духовний вчитель зможе наповнити Дгармою. Арʼядева (’Phags-pa lha) (III століття) зазначив у "Трактаті з чотирьохсот віршів" (bZhi-brgya-pa, санскр. Catuḥśataka), XII.1:

Слухач, який (1) є чесним і неупередженим, (2) має здоровий глузд і розсудливість та (3) виявляє жвавий інтерес, вважається належною посудиною.

(1) Щоб бути гідним учнем, ми маємо бути чесними та неупередженими щодо друзів чи ворогів, симпатій чи антипатій. Ми не повинні ставати на чийсь бік або мати сильні упередження. Натомість ми маємо бути відкритими щодо того, що вивчаємо. Заздалегідь сформовані уявлення чи судження лише заважатимуть нам на цьому шляху. 

Крім того, ми повинні вивчати Дгарму будд, не займаючись постійним порівнянням її з іншими філософськими системами. Такі інтелектуальні вправляння цілковито показні, особливо якщо нам бракує повного знання про обидві системи, які порівнюємо. Натомість ми намагаємося зрозуміти вчення з погляду їх внутрішньої логіки та дотримуючись їх послідовності.

Ми також повинні бути неупередженими щодо тих, хто нас оточує. Помилки інших здаються нам дуже очевидними, але ми часто сліпі до власних недоліків. Ми повинні стати менш критичними до інших і спрямувати увагу на усвідомлення та виправлення усіх власних помилок. 

(2) По-друге, важливо вміти розрізняти речі, керуючись здоровим глуздом, інакше ми завжди бачитимемо суперечності в тому, чого нас навчають. Якщо на одному занятті нам кажуть вдягатися тепло, а на іншому – навпаки, то завдяки здоровому глузду ми можемо зрозуміти, що слід тепло вдягатися, коли холодно, а не коли спекотно. Так само, завдяки здоровому глузду, ми можемо побачити, як усі вчення поєднуються, утворюючи цілісну систему, придатну для інтегрованої практики в повсякденному житті. 

Часто майстри високого рівня дають особисті вказівки, яких повинен дотримуватися лише певний учень на конкретному етапі свого навчання. Наприклад, Міларепа одного разу сказав Речунґпі (Ras chung-pa rDo-rje grags-pa) (1083–1161), що йому не потрібно більше вивчати Дгарму інтелектуально, а слід просто медитувати, щоб сформувати корисні звички ума. Було б великою помилкою думати, що ця настанова підходить для будь-кого в будь-якій ситуації.

(3) Нарешті, якщо ми не будемо старанними й не виявлятимемо зацікавленості в тому, чого навчаємося, то наше навчання буде схоже на слухання лекцій з малювання. Ми ніяк не зможемо отримати користь від вивчення Дгарми.

Опора на шість усвідомлень, що створюють сприятливі умови

У "Сутрі, що розкинулася, наче крона дерева" (sDong-po bskod-pa’i mdo, санскр. Gaṇḍavyūha Sūtra) (LIII) [як цитується в "Збірнику настанов" Шантідеви (bsLab-btus, санскр. Śikṣāsamuccaya), II.5, та у "Коментарі до складних моментів «Сходження на шлях бодгісаттви» (Шантідеви)" (sPyod-’jug dka’-’grel, санскр. Bodhicaryāvatāra-pañjikā), V.103, написаному Праджнакараматою (Shes-rab ’byung-gnas blo-gros) (950–1030)], та у "Сутрі, про яку просив Саґараматі" (Blo-gros rgya-mtshos zhus-pa’i mdo, санскр. Sāgaramati Paripṛicchā Sūtra) [як зазначено у "Збірнику настанов" Шантідеви, XIX.26] викладено шість усвідомлень, які необхідно мати, слухаючи Дгарму:

• ми ставимося до себе як до хворої людини;

• ми ставимося до того, хто викладає Дгарму, як до досвідченого лікаря;

• ставимося до Дгарми як до ліків;

• розглядаємо старанну практику Дгарми як шлях до одужання;  
• розглядаємо Будду як святу істоту, чиї вчення, подібні до ліків, не вводять в оману, і яким можна слідувати з повною впевненістю;

• розглядаємо методи, викладені у вченнях, як такі, що про їх якнайдовше збереження слід молитися.

Таке ставлення є найбільш сприятливим для успіху в нашому навчанні й практиці. 

Перш за все, важливо усвідомити й відчути, що ми подібні до хворої людини. Як сказав Камава (Zhang Ka-ma-ba Shes-rab ’od) (1057–1131), цитований у праці Пабонки "Звільнення у долоні твоєї руки", 55.b4, та у "Великому викладенні" (Lam-rim chen-mo) Цонкапи, 16.b3, таке усвідомлення не мало б сенсу, якби насправді це не відповідало дійсності. Однак, якщо ми чесно проаналізуємо себе, то побачимо, що насправді ми день і ніч страждаємо від хронічних хвороб жадання, гніву, невдоволення тощо. 

Також Шантідева сказав у "Сходженні на шлях бодгісаттви", II.54:

Якщо навіть злякавшись звичайної хвороби, я мушу діяти згідно з порадою лікаря, то що вже казати про тих, хто постійно страждає від таких хвороб як жадання, [які спричиняють] сотні різновидів шкоди.

Ба більше, ми не просто страждаємо від однієї хвороби протягом короткого проміжку часу, а маємо незліченну кількість хвороб, пов’язаних із турбуючими емоціями, кожна з яких існує з безпочаткових часів.

Ми повинні відчувати, що наш духовний наставник – це наш лікар, а запобіжні засоби, які він рекомендує, – це ліки. Їхня практика – це шлях до одужання. Якщо пацієнт ніколи не приймає призначених йому пігулок, то хай навіть обкладений ліками з усіх боків і оточений найкращими лікарями, він не одужає. Якщо він помре таким чином, провина лежатиме виключно на ньому самому, а не на лікарях чи ліках.

Подібні ідеї викладені в "Сутрі про Царя поглиненого зосередження" (Ting-nge-’dzin rgyal-po’i mdo, санскр. Samādhirāja Sūtra), IV.24, IX.45. Також Шантідева сказав у "Сходженні на шлях бодгісаттви", IV.48:

Рішуче подумавши так, я буду прагнути реалізувати вчення, саме так, як було пояснено. Якщо пацієнт, що потребує лікування, не дотримується вказівок лікаря, як він може одужати завдяки призначеним лікам?

Також, так само як хворий повинен дбати про свої ліки та приймати їх у належних дозах і в потрібний час, так і ми маємо бути старанними, а не байдужими, у своїй практиці. Коли ми губимо ліки, то дуже засмучуємося, але коли забуваємо вчення, то не відчуваємо жалю.

Як дорікав своїм учням К’ябдже Тріджанґ Рінпоче:

Якщо ви розливаєте на підлогу ложку дорогих, рідкісних ліків, ви майже готові впасти на коліна й злизати їх. Однак, якщо ви пропускаєте заняття, або навіть якщо приходите, але сидите годинами й пропускаєте все повз вуха, це вас не турбує.

Крім того, ми повинні практикувати те, що говорить наш вчитель, з твердою впевненістю, що його чи її дгармічні настанови є цілком надійними й неодмінно принесуть нам користь. Тому ми не повинні обмежувати наше навчання лише інтелектуальним накопиченням фактів: ми повинні інтегрувати його у своє життя. Інакше ми будемо схожі на хвору людину, яка лише читає медичні тексти та етикетки на пляшках, але ніколи не приймає пігулок. Не варто також вдаватися до інтелектуальних ігор із Дгармою, використовуючи її лише як тему для розмов на вечірках. Це наче тяжкохворий намагався би справити враження на інших, перераховуючи всі сучасні засоби лікування своєї недуги, при цьому ніколи не звертаючись до лікаря. Якщо жінка, хвора на проказу, у якої згнив ніс, нафарбується й одягне гарну нову сукню, ніхто не вважатиме її вродливою. Так само ніхто не буде вражений нашими поверхневими знаннями про Дгарму, якщо наш ум не приборканий.

Що більше ми вчимося, то менше маємо говорити без діла. Якщо ми хочемо дізнатися, який смак має цукрова тростина, ми не просто здираємо кору й жуємо її. Ми добираємося до солодкої серцевини – до суті справи. 

У "Сутрі, що спонукає до виняткової рішучості" (Lhag-pa’i bsam-pa bskul-ba’i mdo, санскр. Adhyāśaya-saṃcodana Sūtra) сказано:

Шкірка стебла цукрової тростини не містить взагалі нічого, а весь приємний смак міститься всередині. Якщо їсти шкірку, не відчуємо чудового смаку цукру.

Зі словами все так само, як зі шкіркою стебла: "смак" полягає в роздумі над їх змістом. Тому відмовтеся від задоволення самими словами, будьте сумлінними й завжди розмірковуйте над ними.

Так само, вивчаючи заходи, яких слід вживати під час проходження послідовних етапів шляху, ми завжди маємо пов’язувати їх із нашими особистими проблемами й невірним розумінням та порівнювати їх із власними установками й досвідом. Як колись сказав Ґеше Ланґрі Танґпа (dGe-bshes Glang-ri thang-pa rDo-rje seng-ge) (1054–1123), автор "Восьми віршів тренування установок ума":

Щоразу, коли я читаю писання махаяни, я глибоко усвідомлюю, що всі описані там помилки належать мені, а всі добрі якості – іншим.

Тому нам слід прислухатися до застереження К’ябдже Тріджанґа Рінпоче:

Слухаючи про заходи, яких слід вжити щодо скупості, навіть якщо сам є жахливим скнарою, ти вдаєш, ніби це тебе не стосується, й осудливо дивишся на свого сусіда. Це зовсім неправильний спосіб слухати вчення Дгарми.

Справа щирого практика – аналізувати себе, а не інших. Ми ж, натомість, – професійні детективи, які постійно вишукують чужі вади. Замість спрямовувати промінь критичного ставлення на оточуючих, ми повинні спрямувати його на себе й почати бачити власні вади. Якщо наше обличчя брудне, і ми бачимо в дзеркалі чорну пляму на щоці, ми її змиємо. Так само, якщо в дзеркалі вчень бачимо власні вади, ми повинні докласти всіх зусиль, щоб очиститися від них. 

Дромтонпа сказав:

Якщо здатний бачити свої власні недоліки й не шукаєш вад в оточуючих, то навіть якщо не маєш інших добрих якостей, ти все одно володієш певною мудрістю.

Тому, хай би які вчення слухали, ми повинні обмірковувати їх значення стосовно себе. Не будьте схожими на людину з кривим носом і великими вухами, яка не може дивитися на себе в дзеркало й відмовляється фотографуватися. Якщо слухаємо вчителя і думаємо: "Він вже пояснював це раніше. Я чув це мільйон разів", – ми, безумовно, не отримаємо жодної користі. Те саме стосується й випадків, коли ми вважаємо настанови, приклади тощо лише красивими історіями чи просто казками. Ми маємо намагатися зрозуміти їх суть і застосувати до свого ума. Крім того, якщо постійно перевіряємо вчителя, чи він або вона точно, слово в слово, переказує історії з писань, ми ніколи не досягнемо жодного прогресу. Одні й ті самі історії часто розповідають із невеликими варіаціями, щоб проілюструвати різні аспекти.

Також, коли ми чуємо заперечення та аргументи, викладені в тексті, на кшталт: "Дехто вважає…", – і якщо нашою реакцією буде: "Я так не вважаю; це безглузде запитання", – це явно свідчить про нашу цілковиту егоцентричність. Вчення Дгарми покликані відповідати на запитання всіх, а не лише на наші власні. Також ми не повинні просто відкидати висунуте заперечення, а проаналізувати себе, не стаючи в захисну позицію, щоб пересвідчитися, чи ми насправді не перебуваємо під впливом помилкового погляду, який саме роз’яснюється.

Коли ми дотримуємося будь-якого з вищезазначених шкідливих ставлень, проблема часто полягає в тому, що вчення нас обтяжують. Причиною цього є те, що ми слухаємо забагато вчень або читаємо забагато дгармічних текстів, ніколи не розвиваючи жодних наведених там корисних звичок за допомогою медитації над почутим. У такому випадку все, що ми чуємо, ніяк не впливатиме на наш ум. Наче камінь у воді, наш ум ніколи не пом’якшиться. Кадампінські ґеше мали таку приказку:

Хоча Дгарма може пом’якшити запеклого негідника, вона ніколи не зможе пом’якшити того, кого вчення обтяжують. Хоча жирне масло може пом’якшити жорсткий шматок шкіри, воно ніколи не зможе пом’якшити шкіряний мішок, у якому зберігається.

Коли матеріал, який вивчаємо, здається надто складним, це ознака того, що ми недостатньо медитували. Якби під час вивчення настанов ми одночасно намагалися б медитувати над ними, ми б засвоїли їх і прагнули б отримати ще. Ще одна ознака недостатньої інтеграції вчень в життя – коли ми відвідуємо заняття або читаємо книгу, і нам здається, що ми знаємо, що буде сказано далі. Нам настільки нудно, що ми відчуваємо, ніби могли б повторити все це самі. Однак, якби ми розвинули правильні звички на основі почутого, ми б з нетерпінням чекали на кожне нове заняття й шукали б нових прозрінь у трохи по-іншому сформульованих настановах. Коли Його Святість Далай-лама або його наставники виголошують настанови про етапи шляху, всі вчені майстри та щирі практики, навіть із віддалених місць, охоче приходять послухати їх. Це не тому, що вони ніколи раніше не отримували вчень на цю тему, а тому, що усвідомлюють велику користь від слухання вчень знову й знову. Тож вони ніколи не втрачають інтересу. Нам слід намагатися наслідувати їхній чудовий приклад.