Особиста розповідь про виховання Ценшапа Серконґа Рінпоче II

У травні 1990 року я повернувся до Дгарамсали з тривалого міжнародного турне, під час якого займався організацією та керуванням кількома проєктами для Його Святості Далай-лами. Я провів дев'ять років із попереднім Ценшапом Серконґом Рінпоче як близький учень, перекладач та англомовний секретар. Перебуваючи поруч із ним майже щодня, я став частиною його життя. Коли я зустрів п'ятирічного тулку і Нґаванґ запитав його: "Ти впізнаєш, хто це?" – Рінпоче відповів: "Не будь дурним, звісно, я знаю, хто це". Він миттєво виявив до мене прихильність і відтоді ставиться до мене так само.  

Рінпоче демонстрував й інші ознаки інстинктивної поведінки з минулого життя. Наприклад, коли я привів його відвідати Лінґа Рінпоче, якому тоді було чотири роки, він відмовився сідати на ту саму дерев’яну кушетку або сидіти на тому ж рівні, що й Лінґ Рінпоче, натомість наполіг на тому, щоб сісти на підлогу, і виявляв до нього велику шанобливість. Він залишається таким і донині. 

Наступного місяця Нґаванґ привіз Рінпоче до Мундґода, штат Карнатака, Південна Індія, де він приєднався до свого старого монастиря Ґанден Джанґце та повернувся до свого старого будинку. Там про нього дбали четверо монахів, серед яких було двоє приблизно 20-річного віку, а також теперішні помічники Рінпоче – Ґендун Самдуп, якому на той час було 32 роки, та Туптен Шераб, якому було 30. Коли кожному з них було близько десяти років, попередник Рінпоче обрав їх своїми майбутніми помічниками, так само як він зробив це багато років тому з Нґаванґом і зі мною. 

Невдовзі після переїзду Рінпоче до монастиря він розпочав традиційне навчання для високого втіленого лами. Він заучував молитви напам'ять протягом двох годин щоранку, повторював їх увечері, а вдень практикував англійський та тибетський правопис із Ґеше Сонамом. Хоча Рінпоче ніколи не потребував пильного нагляду і завжди був самомотивованим та дисциплінованим, йому бракувало інтелектуальної стимуляції, і він нудьгував. Його офіційний наставник, абат монастиря Ґанден Джанґце, Кхен Рінпоче Сонам Ґонпа, дотримувався традиційного правила, згідно з яким він мав розпочати заняття з дебатів із ним лише у віці 13 років. Рінпоче було лише шість, коли він прибув до монастиря. 

Рінпоче не міг ходити до початкової школи монастиря, оскільки інші хлопчики там вважалися надто грубими й брудними. Це також означало, що, за винятком інших юних тулку, які час від часу приїздили його провідати, він не мав однолітків, із якими міг би погратися – хоча він мав двох кроликів. 

Коли Його Святість відвідав монастир у грудні 1992 року, замість того, щоб спершу піти до головного храму, де всі вишикувалися для зустрічі з ним, він попрямував до будинку Рінпоче. Це чітко продемонструвало ту глибоку пошану та турботу, яку він завжди відчував до нього. Протягом усього життя Рінпоче Його Святість особисто наглядав за його навчанням і, бачачи тогочасну ситуацію, дав розпорядження його оточенню, щоб Рінпоче почав вивчати англійську мову, тибетську граматику й початковий рівень дебатів. 

Коли за кілька місяців, у лютому 1993 року, я відвідав Рінпоче в Ґанден Джанґце, я був вражений тим, наскільки міцний зв’язок зі мною демонстрував Рінпоче. Востаннє я бачив його майже три роки тому й провів із ним лише близько місяця. Але помічники розповіли мені, що він із нетерпінням чекав на мій приїзд. Пока я був там, він ставився до мене майже як до батька. Жодна маленька дитина, навіть серед тих, з ким я маю родинні зв’язки, ніколи не виявляла до мене такої близькості.  

Усі четверо монахів у домі Рінпоче перебували в монастирі з десятирічного віку, і жоден із них не мав сучасної освіти вище четвертого класу. Хоча вони мали найкращі наміри, їм бракувало життєвого досвіду, впевненості в собі та рішучості у розробці плану для втілення в життя вказівок Його Святості. Тому вони звернулися до мене за допомогою та настановами, і я несподівано опинився в ролі організатора та наглядача за ситуацією Рінпоче на місці. Маючи досвід організації великих проєктів для Його Святості, я відчував упевненість, що зможу взяти на себе відповідальність за впорядкування справ Рінпоче, тому з радістю прийняв цю нову роль. Насправді це здавалося цілком природним. 

Разом із Ґендуном Самдупом та Туптеном Шерабом ми знайшли 40-річного тибетського вчителя англійської мови, який викладав у школі для дітей мирян у таборі тибетського поселення в Мундґоді. Він погодився приходити на годину щодня по обіді, а також на 20 хвилин щоранку для повторення матеріалу. Ми також знайшли в цій же школі 57-річного вчителя тибетської граматики, який мав займатися з Рінпоче годину щодня. Після розмови з абатом той погодився викладати Рінпоче дебати одну годину на день, і ми знайшли ще одного маленького монаха, щоб той міг навчатися та вести дебати разом із Рінпоче.  

Я також запровадив годинну прогулянку щовечора, оскільки Рінпоче зовсім не мав фізичного навантаження. Йому це дуже подобалося, і він переважно бігав. Коли я був там, ми ходили на прогулянку разом і практикували англійську. На жаль, ніхто з помічників не знав англійської. Крім того, я водив Рінпоче до стоматолога, щоб поставити пломби, а також купував конче потрібне кухонне приладдя та нову постільну білизну. Я намагався впорядкувати їхнє фінансове становище і розіслав звернення з проханням про спонсорську допомогу колишнім учням попередника Рінпоче. 

Передбачаючи, що Рінпоче знадобиться вміння знаходити спільну мову з людьми у Спіті, я хотів допомогти йому підготуватися. Тож, повернувшись до Дгарамсали, я надіслав підручники з англійської мови, математики, хінді, тибетської мови та природничих наук: як стандартні англомовні видання, що використовували в індійських школах, так і посібники тибетською мовою. Кілька місяців потому Ґендун Самдуп написав мені, що Рінпоче справді полюбилися нові заняття і він буквально розквітав. 

Зимою 1994 року, в січні, Рінпоче протягом місяця відвідував вчення Його Святості в Нижньому тантричному коледжі в Гунсурі, штаті Карнатака. Його Святість запропонував йому щороку проводити спекотний сезон Південної Індії в Дгарамсалі та продовжувати там навчання. Він швидко просувався в навчанні й вже опановував підручники з англійської мови за третій клас.  

Після Гунсура Рінпоче приїхав до Дгарамсали, щоб відвідати щорічні весняні вчення Його Святості. Я зустрів його в Делі, де відвів на повне медичне обстеження. Окрім кишкових гельмінтів та збільшених мигдалин, його здоров'я було чудовим. 

Рінпоче став дуже сильним для свого віку, й у нього розвинулося чудове почуття гумору, дуже схоже на почуття гумору його попередника. У березні, коли йому було всього дев'ять років, Рінпоче дав своє перше публічне вчення – усну передачу Лама Чопа (Ґуру Пуджі) в центрі медитації Тушіта в Дгарамсалі для групи західних учнів та кількох тибетців. Потім він сам провів увесь ритуал пуджі. Я був справді гордий тим, як добре він упорався. Так він розпочав свою офіційну діяльність як лама. 

У жовтні 1994 року Ґендун Самдуп отримав ступінь ґеше-лхарампи після двадцяти років монастирського навчання. Він був серед найкращих у своєму класі, що дуже позитивно відобразилося на репутації дому Рінпоче.  

За тибетським звичаєм, після складання іспиту з дебатів перед усім зібранням монахів і здобуття будь-якого монашого ступеня, кандидат підносить шарф ката і певну суму індійських рупій кожному з тисячі або більше монахів свого монастиря, а також пригощає їх обідом. Це може бути надзвичайно дорого, особливо коли йдеться про когось із дому високого лами, як-от Рінпоче. І знову вони звернулися до мене за допомогою у зборі коштів. 

Батько попереднього Рінпоче, Перший Серконґ Дорджечанґ, був одним із найвеличніших йогинів дев'ятнадцятого століття та тримачем лінії передання Калачакри. Попередній Рінпоче і сам був знавцем Калачакри та давав Його Святості багато вчень із цієї теми. Наприклад, Кірті Ценшап Рінпоче був тримачем рідкісної усної передачі Лаґху Калачакра Тантри – великого коментаря Калачакрапади Молодшого до Калачакра Тантри. Він був надто скромним, щоб запропонувати її Його Святості, тому передав її попереднику Рінпоче, який був більш відповідною особою для того, щоб офірувати цю передачу Його Святості. 

Усна передача потребувала чималої кількості сесій, і хоча попередник Рінпоче встиг дати Його Святості першу частину передачі, можливості дати решту до його відходу з життя не випало. Власне, одним із його останніх діянь було запрошення Його Святості провести посвячення Калачакри в монастирі Табо в Спіті, що Його Святість і зробив у серпні 1983 року, лише за кілька тижнів до того, як попередній Рінпоче пішов із життя. 

Я мав честь бути присутнім на цій посвяті, щоб перекладати для Його Святості. Наступного дня після фінальної церемонії я поставив попереднику Рінпоче запитання про ритуал. Він сказав: "З’ясуй це за допомогою логіки", – і ми розібралися в цьому разом. Це було останнє вчення, яке я отримав від нього. Чудово бачити, що тепер, коли його юний тулку виріс і знову став видатним учителем, він продовжує наголошувати на важливості логіки та аналізу як основи для розуміння Дгарми. Але, мабуть, у цьому немає нічого дивного – зрештою, його попередник був одним із Головних партнерів Його Святості з дебатів. 

У січні 1995 року Його Святість прибув до Мундґода, щоб провести посвяту Калачакри. Тільки-но приїхавши, він пішов до головного храму монастиря Ґанден, щоб здійснити підношення цоґ Палден Лхамо, а потім попрямував до будинку Рінпоче – ще до того, як Рінпоче встиг туди повернутися. Рінпоче було важко пройти крізь охорону, але коли він нарешті дістався дому, то застав там Його Святість, який чекав на нього. Його Святість прийшов туди, можливо, через свій міцний зв'язок із попередником Рінпоче та Калачакрою. Таким чином, у віці десяти років Рінпоче відновив свій зв'язок із Калачакрою. 

Наступного року Рінпоче ще двічі отримав посвячення Калачакри від Його Святості. Перший раз – у червні в Табо, Спіті, під час святкування 1000-річчя заснування монастиря Табо. Другий – у грудні в Салуґарі, Західній Бенгалії.

Протягом наступних років Рінпоче продовжував навчання зі своїми додатковими наставниками: колишнім абатом Нижнього тантричного коледжу Ґ'юме, Ґ'юме Кхензуром Рінпоче Лосанґ Нґаванґом та Ґеше Тензіном Дзанґпо, а також зі своїми тибетськими вчителями-мирянами. У цей період Ґеше Ґендун Самдуп та Туптен Шераб поступово навчилися самостійно вести домашні справи. 

Я наполегливо наголошував їм обом на тому, як важливо не дозволяти колишнім західним учням розбещувати Рінпоче – чи то запрошувати на Захід, чи то засипати його іграшками та забавами. Я бачив несприятливі наслідки такого досвіду для інших юних тулку й навіть був членом комітету, скликаного Особистою канцелярією Його Святості для вирішення цього питання. Я дуже хотів уберегти Рінпоче від культурного конфлікту після повернення до Індії, з яким стикалися інші молоді тулку. Час для поїздок Рінпоче на Захід ще настане, коли він буде достатньо зрілим, щоб встояти перед тамтешніми спокусами. 

Обидва помічники дослухалися до моєї поради, і я вважаю, що результат був чудовим. Рінпоче виріс людиною, яка почувається дуже невимушено у своєму середовищі та може чудово знаходити спільну мову і з тибетською, і з індійською громадою, а також із жителями Спіті. 

Час від часу, у перервах між закордонними поїздками та організацією й наглядом за новими проєктами для Його Святості, я відвідував Рінпоче. Під час наших вечірніх прогулянок я часто перевіряв його знання, особливо з математики. Попередник Рінпоче зізнавався мені, що йому дуже важко давалися математичні обчислення, тому він ніколи не вивчав астрологічну систему Калачакри для розрахунку календаря і положення планет, хоча наполягав, щоб це зробив я (що я і виконав). Попри це, він виявляв надзвичайну цікавість і вивчив усі виміри для побудови двовимірних піщаних мандал та тривимірних палаців-мандал для великої кількості систем божеств, не лише Калачакри. Він не втомлювався навчати мене цьому, і ми разом розбиралися в математичних розрахунках того, як усі архітектурні елементи мають поєднуватися між собою. 

Рінпоче також мав неабиякі труднощі з математикою, та я сподівався зацікавити його хоча б базовою арифметикою, щоб у майбутньому він міг знову застосувати ці знання для побудови мандал. Проте, хоча Рінпоче легко запам'ятовував багато сторінок тибетських текстів, йому було важко вивчити на пам’ять прості таблиці додавання. Хоча мої розпитування, безперечно, дратували його, він жодного разу на мене не розсердився. Подібно до того, як я ніколи не сердився на його попередника, який також невпинно перевіряв мої знання, щоб тренувати мою пам'ять.  

Підлітком Рінпоче також полюбляв різні пустощі. Одного разу він попросив мене привезти йому маску монстра. Мені вдалося знайти дві професійні маски, які повністю закривали голову. Вони виглядали дуже реалістично. Рінпоче з великим задоволенням лякав уночі в ліжках своїх домочадців, а також деяких однокласників, які жили неподалік і боялися демонів. 

Його Святість намовив Рінпоче, що тому необхідно служити своїй громаді в Спіті. Дотримуючись побажань Його Святості, Рінпоче взяв на себе роль духовного глави монастиря Табо. Щороку він проводить у Спіті щонайменше місяць, даючи вчення Дгарми. У 1999 році він заснував у Табо Школу Серконґ для здобуття початкової та середньої освіти (до десятого класу). Для навчання в одинадцятому та дванадцятому класах учні переводяться до школи в Дгарамсалі. Поки вони перебувають там, Рінпоче опікується їхнім добробутом і, щоразу, коли буває в Дгарамсалі, дає їм буддійські вчення. 

У вересні 2001 року Рінпоче склав іспит "Цокланґ", який складають лише тулку наприкінці вивчення розділу про бодгічітту в межах курсу Праджняпараміти. "Цокланґ" означає "стояти перед зібранням". Юні тулку мають стояти перед усім зібранням монахів обох коледжів – Джанґце та Шарце – у головному храмі Ґанден та вести дебати на тему бодгічітти. Я виїхав з Індії у 1998 році та оселився в Берліні, але повернувся до Індії разом із Аланом Тернером, щоб відвідати іспит і подальше святкування. Я був дуже гордий тим, як добре Рінпоче впорався з дебатами. 

Алан був дуже серйозним практиком з Англії, якому попередник Рінпоче дав багато особистих вчень, які я завжди перекладав для нього. Під час цього візиту Рінпоче дав Алану коротке особисте вчення, яке я перекладав. Рінпоче зауважив, що це, звісно, саме те, що ми маємо робити разом, – точнісінько так, як робили раніше. 

Як і його попередник, Рінпоче дуже любив тварин і завжди мав домашнього собаку. Я був вражений собакою, якого він тримав у ті часи. У джунглях навколо монастиря було багато диких мавп. Усі інші собаки, яких я бачив в Індії, гавкали б і проганяли мавп, якщо ті підходили надто близько. Але собака Рінпоче грався з мавпами, які заходили на подвір’я. Для Рінпоче це було цілком нормально, але ні Алан, ні я ніколи не бачили нічого подібного.  

На той час Ґеше Ґендун Самдуп став дуже вправним у багатьох інших галузях, окрім монашого навчання. Не маючи офіційної архітектурної освіти, він спроєктував новий молитовний зал Ґанден Джанґце, дотримуючись побажання Його Святості, щоб внутрішнє оздоблення не було надто пишним. Туптен Шераб керував його будівництвом. Роки по тому вони обоє використали ці навички для будівництва нового будинку Рінпоче в Дгарамсалі та прилеглого готелю "Серконґ". 

Будівництво молитовного залу щойно завершилося, коли ми з Аланом були там. Через кілька місяців, у грудні, Його Святість прибув до Мундґода і провів церемонію освячення. І знову Його Святість відвідав Рінпоче в його домі. 

Рінпоче здійснив свій перший візит до Європи у жовтні 2002 року в супроводі Туптена Шераба, щоб відвідати посвяти чення Калачакри, яку проводив Його Святість у Ґраці, в Австрії. Рінпоче було 18 років. Я приїхав із Берліна, щоб відвідати цю подію, координувати роботу з пресою для Його Святості та допомагати Рінпоче й Туптену Шерабу, особливо з німецькою мовою. 

Ми з Рінпоче і Туптен Шерабом прибули до Ґраца за два дні до Його Святості, тож я скористався вільним часом, щоб відвезти їх обох до Відня, що за дві години їзди поїздом, і показати їм це прекрасне місто. Ми вирушили на автобусну екскурсію містом, а після її завершення я запитав Рінпоче, чи є якісь пам’ятки, до яких він хотів би повернутися, щоб роздивитися ближче. Він відповів "ні" і вимовив фразу, яку я згодом почав вважати його візитівкою: "Нічого особливого". Тож ми відразу повернулися до Ґраца. 

Протягом десяти днів ритуалів, які розпочалися після прибуття Його Святості, Рінпоче щоранку з п’ятої до десятої години брав участь у самопосвяті Калачакри разом із Його Святістю та монахами Намґ'ялу. Було надзвичайно приємно бачити, що тепер йому це до снаги. 

Під час тривалого ретриту в гірській печері Перший Серконґ Дорджечанґ мав видіння Цонкапи, який дарував йому особливу передачу свого тексту про інтерпретовне та остаточне значення порожнечі – Drang-nge Legshe Nyingpo. Дорджечанґ, у свою чергу, дав усну передачу попереднику Серконґа Рінпоче, який на той час був дуже молодим. Його Святість просив попередника Рінпоче передати цю усну передачу йому. Однак, попри підготовку, він так і не мав нагоди це зробити.  

Ще у 1982 році, під час другої закордонної поїздки попередника Рінпоче, у якій його супроводжували Нґаванґ, Чондзела та я, нас запросили відвідати мого старого однокурсника по Гарварду, Роберта Турмана, у його домі у Вудстоку, штаті Нью-Йорк. Турман переклав частину тексту для своєї докторської дисертації, і, поки ми були там, попросив попередника Рінпоче дати цю передачу йому та мені. Текст налічує 300 сторінок у виданні західного книжкового формату, і попередник Рінпоче щодня рецитував його напам'ять як частину своєї щоденної практики – приблизно за дві години. Серед вчень Цонкапи цей текст вважається найскладнішим і найдосконалішим поясненням порожнечі за системами філософських поглядів. 

Попередній Серконґ Рінпоче погодився і дав нам передачу в класичний спосіб, начитуючи текст напам’ять. Це було так швидко, що я не встигав слідкувати за текстом очима. Він попросив Нґаванґа перевіряти, чи не припуститься він помилок, і зрештою їх виявилося лише три, та й ті – вкрай незначні. 

Рінпоче хотів отримати цю надзвичайно рідкісну передачу саме від мене, тож попросив, щоб я передав її йому. Я навіть ніколи не вивчав цей текст і почувався абсолютно некомпетентним. Тому я запитав Його Святість, як мені вчинити, на що Його Святість відповів, що я неодмінно маю дати цю передачу, оскільки фактично отримав її, уважно прослухавши з першоджерела.  

Протягом наступних місяців я тренувався читати текст уголос, щоб не збиватися і щоб це не зайняло нестерпно багато часу. Коли я був готовий, у серпні 2003 року я вирушив до Індії, поїхав прямо до Мундґода і дав Рінпоче усну передачу. Це зайняло дві довгі ранкові сесії. У наступні роки Рінпоче, у свою чергу, передав її багатьом іншим. 

Попередник Рінпоче казав Кхйонґлі Рінпоче, що моя роль у майбутньому полягатиме в тому, щоб слугувати містком між ним та його наступним втіленням. Ми з Рінпоче поставилися до цього серйозно, і протягом років я ділився з Рінпоче розповідями про те, що він робив і що казав у своєму минулому житті, а також унікальними, незвичними інтерпретаціями текстів, якими його попередник приватно ділився зі мною. Це було і залишається величезним привілеєм – бути частиною лінії наступності Серконґа. 

Наступний візит Рінпоче на Захід відбувся у грудні 2004 року, коли він провів місяць у Сполучених Штатах. Цього разу до нас із Рінпоче приєдналися і Туптен Шераб, і Ґеше Ґендун Самдуп. Рінпоче запросила Кейт Гантер, колишня учениця його попередника, щоб він міг відпочити від навчання. Вона возила нас у гості до кількох тибетських родин, які були близькими з його попередником, а також до головних туристичних пам’яток на Східному та Західному узбережжях – Діснейленду, Статуї Свободи тощо. Рінпоче не зацікавився жодною з них, так само, як і торговими центрами та величезними магазинами, які показувала йому Кейт, чи казино, куди нас водили деякі тибетці. На все це у нього був один коментар: "Нічого особливого".  

Я наполягав на тому, щоб Рінпоче дали можливість насолодитися тим, що сподобалося б будь-якому 20-річному юнакові, тож зрештою його повезли кататися верхи в Каліфорнії та на ковзанах у Рокфеллер-центрі в Нью-Йорку. Одного разу я намагався навчити його плавати, але абсолютно безуспішно – Рінпоче й досі не вміє плавати. Навіть прогулянка на човні для спостереження за китами виявилася дещо невдалою. Хоча нам вдалося побачити не лише кита, а й зграю морських свиней, Рінпоче надто сильно захитало, щоб він міг насолодитися цим рідкісним видовищем. 

Як і інші молоді люди його віку, Рінпоче на той час полюбив відеоігри, і ця пристрасть притаманна йому й досі. Коли я побачив, наскільки жорстокими були деякі з них, я не втримався: як надміру занепокоєний батько, я застеріг його про можливий негативний вплив від того, що його розважає стрілянина й убивство ворогів. Та не думаю, що він оцінив моє застереження. 

Наприкінці місяця, коли я проводжав їх в аеропорту, Рінпоче сказав мені, що найяскравішим моментом поїздки для нього став візит до Музею Голокосту у Вашингтоні. Це дало йому чудову можливість для медитації на співчуття як до жертв, так і до їхніх мучителів та вбивць. Це з лишком компенсувало відеоігри. 

У вересні 2007 року я знову поїхав з Аланом до Мундґода провідати Рінпоче. На той час у Рінпоче вже були комп’ютер і мобільний телефон, і він навчився досить вправно ними користуватися. На комп’ютері він робив корисні речі – готував конспекти та навчальні матеріали, щоб допомагати своїм однокласникам. Також було помітно, що Рінпоче почав проявляти ту саму приземлену практичність, якою славився його попередник. Він дав мені кілька дуже корисних порад. Крім того, він почав насолоджуватися приготуванням їжі, особливо млинців на сніданок. 

Перебуваючи в Ґандені, я скористався нагодою, щоб поставити складні технічні запитання щодо Дгарми – про карму, час та явища заперечення – головному наставнику Рінпоче, Ґеше Тензіну Занґпо. Його вважали найкращим дебатантом у всіх трьох великих монастирях Ґелуґ. Пізніше він був призначений абатом Нижнього тантричного коледжу Ґ'юме, а тепер, як колишній абат, є наступним у черзі на посаду Ґанден Тріпи – глави школи Ґелуґ. Його відповіді були настільки швидкими й виголошені такою формальною мовою дебатів, що я не встигав за ними. Тому ми записували їх, а після занять ми з Рінпоче прослуховували касети й транскрибували їх тибетською, щоб я міг зрозуміти відповіді. Після цього я міг просити Рінпоче про подальші роз'яснення, які він з радістю надавав.   

У 2008 році Рінпоче вирішив скласти монаші обітниці та продовжити служіння Його Святості й народу Спіті як мирянин. Його Святість порадив йому переїхати до Дгарамсали та продовжити навчання в Інституті буддійської діалектики. У Ґандені він завершив вивчення курсу Праджняпараміти за текстами Джецунпи. В Інституті він розпочав вивчення Мадг'ямаки за текстами Панчена. Таким чином, Рінпоче опанував обидві текстові традиції.

Ґеше Ґендун Самдуп та Туптен Шераб переїхали до Дгарамсали разом із Рінпоче, а невдовзі до них як третій помічник приєднався брат Рінпоче – Лосанґ Нґаванґ.

У травні 2009 року Алан раптово помер від серцевого нападу у віці 54 років. Будучи дуже ревним практиком Ямантаки, він завжди ототожнював себе з цією могутньою буддовою постаттю. Сприймаючи це занадто буквально, він нерозважливо вірив, що, подібно до Ямантаки, який бенкетує плоттю демонів-шкідників, він може бути при доброму здоров’ї, споживаючи жирне м'ясо і навіть шматки чистого жиру. Це і призвело до його передчасної смерті. 

Його кремували в Англії, а в грудні, після того, як я допоміг його дружині Айрін розібрати його кімнату для медитацій, я вирушив до Індії з двома дерев’яними урнами з його прахом. Там я приєднався до Рінпоче, Ґендуна Самдупа, Туптена Шераба та Лосанґа Нґаванґа, і разом ми здійснили паломництво з урнами до Бодг-Ґаї та Сарнатха. Відповідно до тибетських звичаїв, ми з Рінпоче розвіяли прах з однієї урни над річкою Ґанґ, а Туптен Шераб відвіз іншу урну назад до Дгарамсали, щоб розвіяти прах неподалік гірської вершини в Спіті. 

У 2011 році Рінпоче здобув ступінь магістра філософії Мадг'ямаки в Інституті буддійської діалектики. Його Святість наставив його, що немає потреби продовжувати навчання в Інституті для вивчення Абгідгарми або відвідувати монастирі інших тибетських традицій, щоб ознайомитися з їхніми не-ґелуґівськими стилями дебатів. Натомість йому слід було продовжити приватне навчання з Ґеше Тензіном Ґ’юрм’ї, який мав викладати йому переважно Мадг'ямаку, а згодом також і тантру з погляду як традиції Ґелуґ, так і Ньїнґма. Попередник Рінпоче був знавцем усіх чотирьох тибетських традицій, особливо Ґелуґ та Ньїнґма. 

Попри те, що все його подальше формальне навчання було індивідуальним, Рінпоче зберіг близьку дружбу зі своїми однокласниками як у Ґанден Джанґце, так і в Інституті буддійської діалектики. Хоча часто високі лами спілкуються лише з іншими тулку, Рінпоче ніколи не дозволяв своєму титулу створювати дистанцію між ним та іншими. 

У 2013 році Його Святість наставив Рінпоче поїхати до Канади та вступити там на університетський курс, щоб покращити свою англійську. Рінпоче вирушив до Калґарі, де протягом трьох семестрів вивчав англійську мову як іноземну в Університеті Маунт-Роял. Успішно завершивши програму, він повернувся до Дгарамсали у 2014 році, щоб продовжити індивідуальне навчання з Ґеше Тензіном Ґ’юрм’ї. 

До 2016 року Рінпоче вже був готовий розпочати викладання за межами Індії. Як і у випадку з його попередником, першим місцем, куди він поїхав, була Італія, Інститут Лами Цонкапи в Помаї. Подібно до свого попередника, тепер він обожнює італійську кухню. Відтоді він давав вчення приблизно в десяти країнах Європи, а також у Північній Америці, Ізраїлі, В'єтнамі й Сінгапурі. 

Рінпоче дуже серйозно поставився до ролі продовжувача справи свого попередника. Він зазначав, що не знає, чи справді є реінкарнацією колишнього Ценшапа Серконґа Рінпоче, але, оскільки його визнали таким, у цьому житті він отримав виняткові можливості – особисте керівництво Його Святості Далай-лами, найкращу освіту з найкращими вчителями та чудове оточення, яке піклувалося про нього. Було б безглуздо не скористатися всім цим для служіння Його Святості та продовження праці колишнього Серконґа Рінпоче. У межах цього рішення він доклав особливих зусиль, щоб зустрітися з колишніми учнями свого попередника та відновити цей зв'язок. 

Попередник Рінпоче підготував автобіографію, яка була незавершеною, тож Туптен Шераб збирав інформацію, щоб її доопрацювати. Бракувало однієї важливої частини, а саме – опису його стосунків із Його Святістю не лише як одного з його Головних партнерів з дебатів, а й як його так званого "лейтенанта", котрий стежив за тим, щоб монастирі втілювали політику Його Святості. Власне, він був одним із засновників Ради у справах релігії, яку Його Святість призначив для збереження тибетських буддійських монастирів та культури майже одразу після того, як вони прибули у вигнання до Індії. 

Рінпоче був надто сором’язливим, щоб самостійно провести необхідне інтерв’ю з Його Святістю, тому Його Святість попросив мене прийти і провести його разом із ним. Відтак я вкотре повернувся до Дгарамсали, де ми з Рінпоче підготували низку запитань. У жовтні 2017 року ми отримали приватну аудієнцію, де я зміг їх поставити.    

У межах європейського викладацького туру Рінпоче у 2019 році він разом із Ґеше Ґендуном Самдупом та Туптеном Шерапом майже на місяць зупинився у мене в Берліні протягом березня та квітня. Поки вони були тут, до нас приєднався Метт Лінден, відеорежисер нашого проєкту Study Buddhism, який приїхав з Фінляндії, де він мешкає. Рінпоче погодився стати духовним радником проєкту, а також зробити Study Buddhism платформою для поширення свого вчення в усьому світі багатьма мовами. Разом ми працювали з ним над короткими статтями та відео для сайту та YouTube-каналу. 

Study Buddhism – це проєкт Berzin Archives e.V., німецької некомерційної організації, яку я заснував у 2005 році. Це цифровий інструмент для збереження вчень лінії Серконґа – попередника Рінпоче, мене та самого Рінпоче. У цій ролі Berzin Archives слугує сховищем для записів поточних вчень Рінпоче. Ми робимо транскрипції, перекладаємо з тибетської, редагуємо та публікуємо на нашому сайті Study Buddhism. 

Після завершення пандемії COVID-19 Рінпоче відновив свої візити до мене в Берлін, цього разу вже самостійно. Він приїжджав у грудні 2022 року, а потім у липні 2024 року для нових відеозаписів разом із Меттом. Під час останнього візиту ми почали знімати 40-хвилинні неформальні бесіди між Рінпоче, Меттом і мною на такі теми, як надмірне обдумування та прокрастинація. Ми також започаткували рубрику AMA (Ask Me Anything – "Запитайте про що завгодно") з Рінпоче, збираючи запитання від наших підписників у соціальних мережах. Під час зйомок я пояснював Рінпоче, як покращити відповіді, щоб вони точніше передавали його думку. Коли наступного року я слухав записи сесій запитань-відповідей, які він проводив під час свого лекційного туру, я був надзвичайно вражений. Було очевидно, що він опанував цю навичку. 

Візити до Берліна мають неформальний характер; тут Рінпоче може насолоджуватися тим, що до нього ставляться як до звичайної людини, а не як до "святого Рінпоче", і може вільно віддаватися своїй пристрасті – дивитися футбол. Під час візиту 2024 року він разом із Меттом пішов дивитися фінальний матч Чемпіонату Європи з футболу УЄФА разом із десятками тисяч інших людей біля Бранденбурзьких воріт. 

Починаючи з Австрії у вересні 2024 року та продовжуючи в Каліфорнії та абатстві Шравасті у штаті Вашингтон у серпні 2025 року, я приєднуюся до Рінпоче та його перекладача на англійську мову Саймона Гултона під час викладання поглиблених текстів про порожнечу. Я допомагав їм, проводячи оглядові заняття та сесії запитань і відповідей, а також час від часу уточнював певні моменти безпосередньо під час вчення, коли здавалося, що більшість аудиторії не зовсім розуміє суть. Для мене це неймовірна честь – знову бути корисним у справі донесення вчень Серконґа Рінпоче до його учнів.   

Його Святість навчає, що якщо ми не маємо таких сильних дгармічних "інстинктів" з минулих життів, як, до прикладу, Міларепа, ми мусимо покладатися на тексти великих індійських майстрів Наланди, щоб просуватися шляхом. Щоб якнайкраще слідувати традиції Наланди, нам необхідно вивчати логіку та дебати. Дотримуючись порад Його Святості, які повністю збігалися з намірами попередника Рінпоче, у 2024 році Рінпоче заснував Інститут буддійських студій Серконґа (SIBS – Serkong Institute for Buddhist Studies) як пілотну ініціативу з повним зануренням. Програма розрахована на чотири роки (по три місяці щороку) та передбачає інтенсивне вивчення буддійської філософії за допомогою традиційного діалектичного методу дебатів. Вперше курс було проведено в Дгарамсалі, а тепер він проходитиме в Бірі. 

У 2025 році цю ініціативу було офіційно оформлено як спеціальний проєкт "Фундації Серконґа" – індійської некомерційної організації, що підтримує освітню та культурну діяльність, пов’язану з традицією Наланди. Рінпоче є її "довічним патроном". Окрім Рінпоче, програму викладають Ґеше Тензін Ґ’юрмі, Ґеше Келсанґ Ванґмо та доктор Атіша Матур. 

Починаючи з червня 2026 року, Фундація Серконґа також пропонуватиме програму інституту в Італії у співпраці з місцевими партнерами. Мета цієї ініціативи – просування та розвиток традиційного буддійського вивчення діалектики та її практик, що дозволить європейським учням отримати такий самий досвід глибокого занурення у навчання заради загального блага. 

Рінпоче виріс і став чудовим учителем, здатним чітко пояснювати Дгарму студентам усіх рівнів – початкового, середнього й високого. Він уміє зробити найскладніші теми доступними та зрозумілими. У ньому немає жодної претензійності, він викладає з гумором, наводячи приземлені приклади. Як мирянин, він може пояснювати матеріал, спираючись на власний досвід, у спосіб, близький молоді. Я надзвичайно пишаюся тим, яким прекрасним учителем він став. 

Рінпоче разом із Його Святістю назавжди залишаться моїми корінними ґуру. Проте в деяких буденних сферах наші з Рінпоче ролі помінялися місцями. Тепер, коли мені вже за 80, замість того, щоб я допомагав попереднику Рінпоче фізично – наприклад, виходити з машини чи сідати в неї, – вже Рінпоче допомагає мені щоразу, коли ми подорожуємо разом. 

Насправді ми обоє продовжуємо піклуватися одне про одного. Рінпоче приєднався до мене в Берліні, щоб ми могли разом полетіти до Каліфорнії на його вчення 2025 року. На випадок виникнення будь-яких труднощів із його в’їздом до Сполучених Штатів, я був поруч, щоб за необхідності допомогти. Хоча я все ще цілком здатний самостійно долати короткі відстані пішки, під час перельотів я почав користуватися допомогою колісного крісла. Проходячи разом через спеціальну чергу для пасажирів, які потребують допомоги, ми не мали жодних проблем з іміграційним контролем. Щобільше, те, що Рінпоче був у черзі зі мною, стало в пригоді: він зміг допомогти з перекладом для літнього панджабського джентльмена в кріслі перед нами, який зовсім не розмовляв англійською. Це був чудовий початок цього етапу подорожі Рінпоче. 

Я вважаю, що мені надзвичайно пощастило бути близьким із Серконґом Рінпоче протягом двох його життів, мати змогу допомагати в його вихованні в цьому житті та, можливо, зробити свій внесок у те, щоб він знову став видатним великим ламою. Лама Зопа Рінпоче колись сказав про попередника Рінпоче, що якщо ви хочете побачити приклад справжнього лами, то це Ценшап Серконґ Рінпоче. Я б додав: якщо ви хочете побачити приклад справжнього тулку, то це його реінкарнація – Другий Ценшап Серконґ Рінпоче.