Як переконатися в існуванні перенародження

Мені неймовірно пощастило, бо я мав дивовижну нагоду дуже добре знати одну людину протягом двох життів. Я маю на увазі свого головного вчителя, Ценшапа Серконґа Рінпоче, який у минулому житті був одним із наставників Його Святості Далай-лами. Я провів з ним близько дев'яти років в якості його учня, навчаючись на перекладача і вчителя під його опікою. Я також був і його перекладачем, і його секретарем; я писав для нього листи й організовував його подорожі по всьому світу. Я вважаю, що мені надзвичайно пощастило мати з ним такі близькі стосунки.

Коли я переїхав до Дгарамсали, то пішов побачитись з Рінпоче й невдовзі став його учнем, здебільшого за його ініціативи. Він якимось чином побачив кармічний зв'язок між нами й сказав мені: "Не йди. Залишся тут. Сядь поряд і спостерігай, як я спілкуюся з людьми". Він почав навчати мене тому, про що він говорив, і пояснював слова, яких я не розумів. Він був одним з найбільш реалізованих і видатних майстрів попереднього покоління, тому було неймовірно, що він приділяв мені стільки часу та уваги.

Серконґ Рінпоче помер у 1983 році за дуже особливих обставин, коли взяв на себе кармічну перешкоду для життя Його Святості Далай-лами. Потім рівно через дев'ять місяців він перенародився. Рінпоче, звичайно, не був зацікавлений у тому, щоб провести побільше часу в бардо! Перед смертю він повідомив деяким людям, що саме планує зробити, тож усе було зрозуміло. А потім – бам! – він народився в тому самому місці, де помер. Коли шукають перенародженців, іноді у великого лами зʼявляється видіння уві сні або щось подібне. Тоді в цьому місці починають шукати й перевіряти дітей. Суть перевірки полягає в тому, як проявляє себе сама дитина.

Місце, де помер і перенародився Серконґ Рінпоче, – це гімалайська долина Спіті, на індійській стороні кордону з Тибетом. Буддизм у цьому місці прийшов у занепад, і попередній Серконґ Рінпоче поїхав туди й, по суті, відродив там буддизм: відновив монастирі, побудував школу тощо. Люди вважали його майже Святим долини Спіті, і в кожному будинку була його фотографія – в будинку його нових батьків також. Коли маленький Серконґ Рінпоче підріс і почав говорити, він підходив до фотографії й казав: "Це я". Тоді йому було два роки, і він вже абсолютно чітко розумів, хто він такий. Коли йому було майже чотири, люди з оточення попереднього Серконґа Рінпоче прийшли до Його Святості Далай-лами й спитали, де варто шукати перенародженця. Його Святість порадив їм шукати в тій самій долині, де помер попередній Рінпоче. Коли вони прийшли до будинку перенародженця в Спіті, маленький чотирирічний Серконґ Рінпоче кинувся в обійми до свого старого помічника і впізнав його за імʼям.

Молодий Серконґ Рінпоче, якому зараз 18, розповів мені, що в той момент він бажав лише одного – піти разом з ними. Він більше не хотів залишатися з батьками й сказав, що має піти й зустрітися з дуже важливою для нього людиною – Його Святістю Далай-ламою. Серед тибетців та в тибетському культурному регіоні, коли дитину визнають втіленням видатного лами, це вважається великою честю. Тому батьки були раді відпустити дитину. Серконґ Рінпоче сказав, що він ніколи не сумував за батьками. Полишивши їх, він не плакав і не хотів повертатися додому. Це дійсно незвично для чотирирічної дитини. Хоча його батьки ніколи погано не ставилися до нього, вони чудові люди.

Коли молодий Рінпоче приїхав до Дгарамсали, я проводив вчення в інших країнах. Проте через кілька місяців я прийшов до нього. На той час йому, мабуть, було майже п'ять років. Коли я увійшов до кімнати, помічник запитав його: "Ти знаєш, хто це?" Маленький Рінпоче відповів: "Не будь дурним, звичайно, я знаю, хто це". Я був налаштований трохи скептично, бо на стіні у вітальні висіла фотографія, на якій я був разом з попереднім Серконґом Рінпоче, тож я подумав, що, можливо, він впізнав мене по фото. Але те, що цей чотирирічний хлопчик від самого початку повністю прийняв мене як члена родини, почало мене переконувати. Він не поводився так з іншими людьми, а чотирирічна дитина не може так легко прикидатися.

Протягом наступних років, коли він дорослішав, я давав загальні поради та вказівки щодо того, як його слід виховувати. Проте я навмисно тримався на деякій відстані. Я не хотів, щоб він надто піддавався впливу моїх західних звичаїв та культури. Я хотів, щоб він зростав у цілком тибетській атмосфері й почувався як вдома в тибетському монастирському середовищі. Так і сталося.

Тож, коли справа дійшла до необхідності вивчати сучасні предмети, я домовився, щоб один тибетець навчав його англійської, природничих наук тощо, так само, як навчаються всі інші тибетці в Індії. Я вважаю, що це була дуже гарна ідея, оскільки зараз він виріс і почувається комфортно у своєму суспільстві та на своїй посаді.

Коли Серконґ Рінпоче зростав, я бачив його раз на кілька років. Тепер, коли він подорослішав, я почав зустрічатися з ним частіше й часто розмовляю з ним по телефону. Також я супроводжував його під час його першої поїздки на Захід. Наші стосунки залишаються дуже й дуже близькими. Півтора роки тому, коли я відвідував Серконґа Рінпоче в Індії, він закінчував один етап своєї освіти й готувався перейти до наступного. Я приїхав зі своїм другом з Англії, Аланом Тернером, який також був близьким учнем попереднього Серконґа Рінпоче. До нього молодий Серконґ Рінпоче також мав дуже особливе ставлення. Раніше я багато перекладав, коли Рінпоче давав особисті настанови Алану, і тепер в мене знову було таке ж завдання. Коли ми сиділи з молодим Серконґом Рінпоче, я сказав: "Знаєте, це дійсно чудове відчуття – знову перекладати для вас". На що він сказав: "Звичайно, бо це твоя карма. У минулому житті, у теперішньому житті – це абсолютно природно".

Наші стосунки продовжують розвиватися, і саме такі речі з мого особистого досвіду додають впевненості в існуванні перенародження набагато більше, ніж логічні аргументи. Окрім предметів, які він зараз вивчає, і деяких звичок, загалом інтереси Серконґа Рінпоче дуже схожі на ті, що були в попередньому житті. Але саме наш особистий зв'язок був для мене найпереконливішим. Рінпоче дуже підтримує розвиток мого сайту, і я тримаю його в курсі всього, що роблю. Звичайно, я зберігаю вчення, які отримав від нього у попередньому житті, не лише, щоб вони були джерелом знань для нього. Я хочу отримати до них доступ у своєму наступному житті.

Я також був знайомий з Йонґдзіном Лінґом Рінпоче у двох життях. Я інколи перекладав для попереднього Лінґа Рінпоче, який був старшим наставником Його Святості Далай-лами, і, звичайно, навчався в нього. Молодий Лінґ Рінпоче на рік молодший за Серконґа Рінпоче. Коли я був в Індії з Аланом, ми також пішли на зустріч до молодого Лінґа Рінпоче. Я востаннє бачив його багато років тому, коли він був набагато молодшим. Він впізнав мене і був дуже зацікавлений, чим я займаюсь. Коли ви приходите в гості до тибетців, вони завжди пригощають вас чаєм і печивом. Моє улюблене – це печиво McVitie's, і, як не дивно, навіть у монастирі посеред джунглів на півдні Індії його помічник подав мені до чаю саме це печиво. А молодий Лінґ Рінпоче просто подивився на мене й сказав: "Ха-ха! Ти не віриш у карму й перенародження, так?"

Звичайно, коли говоримо про перенародження, ми маємо зрозуміти, про що насправді йдеться, бо можемо здобути переконаність і в хибній інтерпретації. Тож переконуватись в існуванні перенародження набагато краще на правильній основі. Загальний буддійський підхід полягає в тому, щоб спочатку відкинути неправильні способи розуміння, щоб дійти до правильного.

По-перше, у буддійському поясненні перенародження немає жодної згадки про душу, що має певну ідентичність, або про якусь суцільну річ, що переходить з одного тіла в інше. Так можна було б подумати, адже є Серконґ Рінпоче в одному житті, а потім наступний Серконґ Рінпоче – в наступному житті. Через це ми можемо дійти до висновку, що існує певна сутність на імʼя "Серконґ Рінпоче", яка переходить з одного тіла в інше. Це не так. Звичайно, високореалізованих лам можна ідентифікувати протягом декількох життів, але звичайних людей це не стосується.

Загалом в буддизмі ми говоримо про безперервність ментального континууму або потоку ума. Залежно від наших дій, пов'язаних із цим ментальним континуумом, в кожному наступному житті ми будемо перенароджуватися з певним типом тіла. Цей континуум не завжди зватимуть "Алекс", або хай би як вас звали. Також не можна сказати, що я є Алексом-людиною в цьому житті, а в наступному житті Алекс-людина перевтілиться в пуделя Фіфі. Просто через різні дії, вчинені раніше, ментальний континуум проявляється як людина, собака чи хтось інший і отримує ім'я Алекс чи Фіфі.

У буддизмі також не говориться, що перенародження стають дедалі кращими, і що одного разу отримавши людське тіло, ви завжди отримуватиме людське тіло. Буддійський погляд полягає в тому, що залежно від дій та звичок, пов'язаних із цим ментальним континуумом, перенародження можуть як покращуватись, так і погіршуватись: людина, тварина, привид, бог тощо. В якому тілі ми народжуємося залежить лише від нашої поведінки, оскільки не існує нічого ззовні, що призначало б нам покарання або уроки, які потрібно пройти.

Отже, ми маємо справу з безперервною послідовністю моментів у часі, що подібна до фільму: кожної миті існує один кадр, і вони продовжуються один за одним. Однак на відміну від фільму ми не можемо встановити початок або кінець цієї послідовності моментів. Це дуже важко усвідомити. Ми не можемо безпосередньо побачити, що ця послідовність не має початку й кінця, тому нам потрібно зрозуміти це за допомогою логіки.

Що саме перенароджується? Наш ум. Тому ми повинні точно зрозуміти, що в буддизмі називається умом. Це не суцільна річ, як мозок, і не щось нематеріальне, як ум розуміють на Заході. Ум – це лише індивідуальне й суб'єктивне переживання явищ, що відбувається постійно. Це не субʼєкт, який щось переживає; йдеться про саму ментальну діяльність.

Це індивідуальне, суб'єктивне переживання явищ має багато різних проявів. Кожної миті виникає певна ментальна видимість (зʼява), подібна до ментальної голограми, і відбувається ментальна взаємодія з цією видимістю. Таким чином виникають зорові образи, звуки, думки, почуття, емоції тощо. Виникнення цих видимостей і їх переживання – це одне й те саме.

Не існує такого "я", що було б відокремлене від усього цього процесу: яке б або спричиняло його, або контролювало чи не контролювало його, або спостерігало б за ним. Цей процес просто відбувається і продовжується. Кожної миті відбувається щось особливе: однієї миті виникає зоровий образ, наступної – звук, наступної – гнів або щастя. Це продовжується безперервно: навіть коли спимо, відбувається переживання сну, і навіть коли вмираємо, відбувається переживання смерті.

Коли в буддизмі йдеться про безперервність або континуум, це може стосуватися як матерії та енергії, так і індивідуального, суб'єктивного переживання явищ. Обидва ці континуума щомиті змінюються. Так, дерево перетворюється на деревину, яка потім стає столом, який згодом стає дровами, які потім перетворюються на вогонь і попіл, потім на теплову енергію і так далі. Нічого не втрачається: цей континуум залишається в одній і тій самій категорії матерії та енергії. Подібно до цього, ми переживаємо, як інтерес перетворюється на увагу, потім на роздратування, потім на нудьгу, потім на втому. Переживання явищ просто перетворюється на інший тип переживання явищ.

Отже, гнів не може перетворитися на стіл, а дерево не може перетворитися на гнів. Ми можемо слідувати цій логіці й щодо континуума тіла. Спочатку сперма та яйцеклітина батьків перетворюються на тіло дитини, яке стає тілом підлітка, яке стає тілом дорослої людини, яке своєю чергою створює сперму і яйцеклітини для майбутніх поколінь. Це континуум на рівні тіла. Чи те саме відбувається з нашим переживанням явищ? Чи переживання батьків перетворюється на переживання дітей? Це варто обдумати. Звичайно, те, як батьки переживають світ може впливати на те, як переживаємо його ми. Проте чи їхнє переживання перегляду фільму перетворюється на моє переживання перегляду цього фільму? Якщо подумати, це нісенітниця.

Отже, тут має працювати якийсь інший механізм. Суб’єктивне переживання явищ не переходить від батьків до дитини, як сперма і яйцеклітина, що створюють тіло. Можна подумати над тим, чи має переживання явищ якесь фізичне джерело, і чи тіло, отримане від батьків, створює переживання явищ. Ми маємо це дослідити. Так, переживання явищ завжди залежить від фізичної основи, але чи ця основа створює переживання явищ? Це як склянка води. Склянка містить воду, але не створює її. Склянка необхідна для того, щоб кудись налити воду, але, звичайно, одне не створює інше. Так само тіло необхідне для того, щоб відбувалося переживання явищ, але не можна сказати, що тіло створює переживання явищ.

Ми можемо піти далі й розглянути континуум нашого тіла, а не лише те, як воно зʼявляється від батьків. Кожен атом у нашому тілі має свій власний комтинуум. Якщо замислитись, це просто неймовірно: усі атоми й молекули тіла постійно змінюються протягом життя. Тож навіть якщо існує континуум окремого тіла, то тіло однотижневого немовляти майже не має спільних клітин з тілом вісімдесятирічної людини, на яке воно перетвориться.

Також, якщо подумати, це неймовірно, що їжа, яка потрапляє в наше тіло, на деякий час перетворюється на його атоми, а потім стає відходами або кінетичною енергією. Відбувається дивовижний процес, в якому кожна частина нашого фізичного тіла є континуумом чогось, що колись не було частиною нашого тіла. Потім це стає частинкою нашого тіла на короткий проміжок часу, а потім перетворюється на щось інше. Хоча кожен з атомів має свій власний континуум, тіло також має континуум, який зберігає свою індивідуальність. Це дійсно дивовижно. То що ж насправді робить мене "мною"?

Коли ми розуміємо, що таке фізичний континуум, то можемо запитати: "Чи те саме відбувається з переживанням явищ?" Так само, як наше тіло складається з багатьох різних елементів, атомів і систем, так і наше переживання явищ складається з багатьох різних компонентів, що взаємопов'язані між собою. Ми маємо відчуття: зорові, слухові тощо; маємо почуття щастя й нещастя, а також емоції, інтерес, увагу, концентрацію і так далі. Усі ці речі мають континууми, тож чи подібні вони до частинок тіла? Коли ми їмо м'ясо, атоми потрапляють у наше тіло від тіла іншої істоти, а коли ми вмираємо, нас з'їдають черв'яки, і атоми стають частиною їхнього тіла. Чи наше щастя подібне до цього? Спершу воно було частиною ума когось іншого, потім стає частиною нашого ума, а потім переходить до ще когось? Це не має жодного сенсу. Усе, що можна сказати, це те, що наше теперішнє переживання щастя є продовженням, континнумом нашого попереднього переживання щастя.

Аналізуючи в такий спосіб, ми приходимо до висновку, що переживання явищ може бути лише продовженням самого себе: попередніми та наступними моментами переживання явищ. Тоді можна подумати: якщо тіло є лише основою, а не творцем переживання, чи має індивідуальний континуум переживання явищ абсолютний початок або кінець? Чи може бути так, що раніше це було нічим, а потім перетворилося на щось – на переживання явищ? Якщо так, то як це відбулося, звідки взялося, і що відбувається в кінці? Кожен момент переживання складається з різних компонентів, що утворюють безперервний континуум, а потім раптом все просто закінчується? Це також не має сенсу.

Матерія та енергія тіла продовжують існувати до нашого народження й після нашої смерті, а як щодо переживання явищ? Ми маємо серйозно подумати над цим і розглянути причинно-наслідковий звʼязок, який забезпечує щомиттєву безперервність. Насправді ми чіпляємося за існування, через що бажаємо, щоб все продовжувалось. Ми будемо чіплятися й після смерті, бо якщо чіпляння за продовження існування виникає момент за моментом, то чому б подальші такі моменти перестали виникати після смерті? Не може бути так, щоб причина не мала наслідку. Ось чому ми автоматично виймаємо голову з води, якщо намагаємося втопитися. Майже неможливо вбити себе, зануривши голову в раковину з водою, тому що виникає дуже сильне прагнення продовжувати існувати.

Розглядаючи питання дедалі глибше, ми приходимо до більш витонченого розуміння того, як працює перенародження і що насправді переходить від життя до життя. Немає суцільного об’єкта, який перенароджується, наче валіза, що рухається по конвеєрній стрічці в аеропорту. Однак існує безперервність, континуум. Також існують певні патерни, схильності та інтереси, які переходять з одного життя в інше, тому деякі речі одним людям даються дуже легко в порівнянні з іншими.

Усе це має безпосередній звʼязок з нашим повсякденним життям. Це означає, що наша особистість має певний конминуум. Ми можемо розвивати нашу особистість, щоб стати тим, ким хочемо. Це покладає на нас велику відповідальність, тому що ми можемо вирішити, який тип континууму хочемо мати в майбутньому, і діяти відповідно до цього. Тут не йдеться про винагороду чи покарання: якщо ми хочемо переживати страждання, то можемо створити причини для цього; якщо ж хочемо переживати щастя, ми також можемо створити причини для цього. Усе це дуже логічно, якщо враховувати причинно-наслідковий звʼязок. Якщо ми сформували певні звички в дитинстві, і вони продовжують існувати в дорослому житті, вони можуть продовжувати існувати і в майбутніх життях.

Насправді не так вже й складно інтелектуально зрозуміти буддійську концепцію перенародження. Справжнє питання полягає в тому, що буде, коли ми самі помиратимемо? Що ми будемо відчувати тоді? Наскільки твердою буде наша впевненість? Ось чому нам дійсно потрібно самостійно дослідити й перевірити ці вчення, а не просто прийняти те, що кажуть інші. Коли зрозуміємо причинно-наслідковий зв'язок, а отже, і те, як працюють фізичний та ментальний континууми, ми станемо більш усвідомленими щодо своїх дій, які впливатимуть не тільки на це життя, але й на наші майбутні життя.