Необхідність Дгарми-Лайт перед Справжньою Дгармою
На шляху бодгісаттви ми намагаємося подолати свою егоїстичну самозакоханість і піклуватися лише про інших. Однак допоки не станемо архатом, звільненою істотою, ми не подолаємо всі наші турбуючі емоції. До того часу ми безсумнівно матимемо певний рівень егоїстичного занепокоєння. Але не варто відчувати через це провину, позаяк ми принаймні намагаємося покращити ситуацію. Ми намагаємося зменшити егоїзм і зробити своєю першочерговою турботою піклування про інших істот. Отже, нам треба бути реалістами щодо шляху бодгісаттви.
Ми намагаємося використати той самий аналіз, що ми застосовували до цього життя, щодо занепокоєння майбутніми життями, звільнення та просвітлення. Нереалістично думати, що нас не турбуватимуть події цього життя. Тож, коли ми порівнюємо Дгарму-Лайт і Справжню Дгарму, це не означає, що вони суперечать або взаємозаперечують одна одну. Друга є продовженням першої.
Принаймні для нас, західних людей, турбота про поточне життя – це нульова стадія, і на цій основі ми можемо побудувати першу, другу і третю стадії ламріму. Так само неупередженість – це нульова стадія, основа, на якій потім будується 7-частинна медитація на причинно-наслідкові зв'язки для розвинення бодгічітти (санскр. bodhicitta). Навіщо нам потрібна ця нульова стадія? Я впевнений, що всі ми знаємо чимало людей, які навіть не намагаються працювати над собою і покращувати своє життя. Вони можуть відчайдушно потребувати терапії, але навіть не думають про це, а тим паче не звертаються до Дгарми-Лайт. Тому Дгарма-Лайт – необхідний крок. І, як і у випадку з турботою про себе на противагу турботі про інших, ми намагаємося з часом змістити акцент із турботи про це життя на турботу про майбутні життя. Однак ми завжди будемо турбуватись про це життя. Як каже Його Святість Далай-лама: "50/50". Тобто ми зосереджуємося на 50% на цьому житті, а на 50% – на майбутніх життях.
Справжня Дгарма: чотири благородні істини в нашому ментальному континуумі
Заглиблюючись у Справжню Дгарму, ми знову повертаємося до чотирьох благородних істин: істинних страждань, істинних причин страждань, істинних припинень страждань та їхніх причин, а також істинних шляховказівних станів ума, що ведуть до цього. Де розташовані чотири благородні істини? В індивідуальному ментальному континуумі.
Страждання відбувається в ментальному континуумі. Третій тип істинного страждання належить до неконтрольовано повторюваних сукупностей, які життя за життям складають наш ментальний континуум. Вони формують основу для переживання перших двох типів страждання: нещастя й звичайного щастя, які є переживаннями в нашому ментальному континуумі.
Коли ми говоримо про п'ять сукупностей, в цілому маємо на увазі тіло і ум; або, більш конкретно, наш чуттєвий і ментальний типи свідомості, чуттєвий досвід, який ми сприймаємо, і всі ментальні фактори, як-от емоції, почуття, установки й так далі, які складають кожну мить нашого досвіду. Вони виникають з плутанини щодо реальності, змішуються з плутаниною кожної миті і, якщо ми нічого з цим не зробимо, вони будуть увічнювати плутанину й надалі.
Істинні причини страждання – це плутанина щодо причин і наслідків, а також щодо того, як ми й все інше існуємо. Очевидно, що плутанина виникає як частина ментального континууму. Коли ми плутаємося в причинах і наслідках поведінки або просто не усвідомлюємо їх, ми діємо деструктивно. Коли не усвідомлюємо реальність, ми діємо або деструктивно, або конструктивно, але обидва варіанти змішані з плутаниною. Навіть коли ми діємо нейтрально, наприклад, чухаємо потилицю, це теж змішано з заплутаністю. Ця заплутаність або неусвідомлення викликає турбуючі емоції, і ми нав'язливо діємо під їхнім впливом, що в результаті приносить ще більше страждань. Завдяки цьому механізму ми бачимо, що істинні причини страждання містяться в сукупностях, які складають кожну мить нашого безперервного досвіду.
Тут бачимо зв'язок причини й наслідку. Причиною страждання є турбуючі емоції та наші нав'язливі дії під їхнім впливом, а їхній наслідок, а саме страждання, настає в наступний момент. Переживання страждання, а саме нещастя або звичайного незадовільного короткочасного щастя, є частиною нашої сукупності цієї миті. Таким чином, і перша, і друга благородні істини – істинні страждання та їхні істинні причини – відбуваються в ментальному континуумі й становлять турбуючий аспект чотирьох благородних істин.
Очисним аспектом чотирьох благородних істин є наступні дві благородні істини. Ми розвиваємо істинний шляховказівний ум або, простіше кажучи, розуміння реальності. Це також відбувається в ментальному континуумі як частина сукупностей, що складають кожен момент досвіду. Результатом є не самі істинні припинення, тому що ментальний континуум ніколи не був насправді заплямований цими проблемами. Однак результатом істинних шляховказівних станів ума є досягнення істинних припинень, а не самі істинні припинення. Це незначна технічна різниця. Річ у тім, що для сторони, яка звільняється також є причинно-наслідковий зв'язок між істинними шляховказівними станами ума і досягненням усунення перших двох благородних істин.
Словом, місцем розташування й основою благородних істин є індивідуальний ментальний континуум, в якому є послідовності моментів, зміст яких пов'язаний між собою причинно-наслідковими зв'язками. Неважко пов'язати це з нашим власним досвідом. Наприклад, якщо ми вдаряємося ногою об стіл, за цим слідує момент переживання болю. Зміст цих двох моментів пов'язаний і відбувається в континуумі нашого індивідуального досвіду.
Часові межі причинно-наслідкових зв'язків
Ми можемо запитати, які межі існують для причинно-наслідкових зв'язків? Наскільки великою може бути часовий проміжок між причиною та її наслідком? У повсякденному житті ми можемо бачити досить великий проміжок у часі між причинними діями та їхніми наслідками. Наприклад, я вкладаю гроші на фондовому ринку, і через роки я заробляю або втрачаю багато грошей. Це не означає, що я заробляю або втрачаю гроші в наступну мить після того, як я вклав гроші. Це зовсім не схоже на ситуацію, де ми вдаряємося ногою і одразу ж відчуваємо біль. Тож, чи є якась межа? Насправді один із законів карми такий, що немає межі тривалості між поведінковою причиною та її наслідком. Що б ми не робили, у якийсь момент це визріє як наслідок, якщо тільки ми не очистимо його.
Виникає логічне питання: чи обмежується ментальний континуум лише цим життям, чи є щось більше, як до, так і після нього? Звичайно, виникають сумніви, адже навіть науковці не можуть чітко визначити й вирішити, коли саме починається і закінчується ментальний континуум цього життя. Питання абортів і контрацепції обертається навколо того, коли насправді починається життя. А щодо смерті: людину треба вважати мертвою, коли вмирає мозок, чи коли зупиняється серце? Вчені не можуть дійти згоди щодо цього. Далі, коли ми помираємо, чи є тільки одне майбутнє життя – в раю чи в пеклі? Це кінець, чи є щось більше? Якщо ми подивимося на більшість релігій, то, безумовно, є рай і пекло, і ми, як правило, навіки лишаємося в тому чи тому з цих місць. Тоді залишається питання, коли починається ментальний континуум. Він створюється в якийсь момент чи ні?
Порожнеча (пустотність) причини й наслідку
Це підводить нас до теми пустотності (порожнечі) причини й наслідку. Чи може наслідок виникнути взагалі без причини? Чи виникає він сам по собі? Як він виникає? У буддизмі дуже детально досліджене питання пустотності причини й наслідку. Наприклад, якби все виникало з нічого, то в будь-який момент могло б статися що завгодно. Якби не було жодного сенсу в тому, що з нами відбувається, то навіть зв'язок між ударом ноги об стіл як причиною відчуття болю не обов'язково був би дійсним.
Інший аспект аналізу полягає в тому, чи результат вже існував на момент виникнення причини. Іншими словами, якби щось виникло саме по собі, це було б так, ніби все визначено наперед. Усі речі вже існували б, і коли вони проявляться було б лише питанням часу. Якби це було так, то не було б сенсу в тому, що речі непостійні, змінюються від моменту до моменту і залежать від того, що відбулося за мить до цього. Усе вже існувало б, але було б лише проявленим або непроявленим, так, ніби все сталося одночасно. Тоді не існувало б такого поняття, як час. Така визначеність означає, що все минуле, теперішнє і майбутнє відбувалося б одночасно.
Крім того, ми можемо провести аналіз з точки зору залежного виникнення. Якщо візьмемо якесь явище і подивимося на нього з погляду того, що відбулося раніше, ми назвемо його наслідком. Якби ми подивилися на нього з погляду того, що з нього випливає, ми б назвали його причиною. Існування чогось як причини чи наслідку залежить від континууму. Моє сьогоднішнє переживання є наслідком мого вчорашнього переживання, і воно є причиною мого завтрашнього переживання. Ніщо не існує як причина чи як наслідок саме по собі, незалежно, а лише у зв'язку з тим, що є до чи після. Отже, чи можливо мати щось на кшталт моменту смерті, який є результатом чогось до, але не є причиною чогось після? Аналіз пустотності причини й наслідку влучає в саму суть.
Словом, щоб бути людиною початкового рівня, яка працює над тим, щоб і надалі мати дорогоцінні людські перенародження й можливість продовжувати духовний шлях, ми маємо бути переконані у перенародженні. Для цього нам потрібно мати розуміння безпочаткового і нескінченного ментального континууму і того, як він працює з погляду причинно-наслідкових зв'язків. Іншими словами, щоб назавжди позбутися істинних страждань та їхніх причин, ми повинні побачити, як ці істинні причини накопичувалися протягом нескінченного часу, а не тільки протягом цього життя. Щоб досягти істинних припинень і істинного шляховказівного ума, нам потрібно працювати з нашими ментальними континуумами, позаяк саме там вони розташовані. І оскільки досягнення звільнення і просвітлення потребує великих зусиль протягом тривалого часу, нам потрібно уявити собі цей процес з точки зору величезної кількості майбутніх життів.
Підсумок
Якщо ми не віримо перенародження і майбутні життя, то немає сенсу заглиблюватися у Справжню Дгарму. Ламрім передбачає віру в майбутні життя і базується на ній. Для того, щоб це зрозуміти, нам необхідно вивчати й спостерігати за природою нашого ума.
Якщо подивимося на причину і наслідок, а також на те, як працює наш ум звичайному повсякденному житті, ми прийдемо до висновку, що наш ментальний континуум не тільки безпочатковий, але й безкінечний. Переконання в цьому змусить нас замислитися над нашим майбутнім життям і над тим, що ми можемо зробити для нього вже зараз.
Ці теми дуже складні для розуміння, але вони є тими дороговказами, за допомогою яких ми можемо переконати себе в тому, що три цілі ламріму досяжні, і що ми самі можемо їх досягти. Після здобуття впевненості в цьому ми можемо працювати над розвитком емоційної сили, яка спонукатиме нас працювати над досягненням цих цілей.