Впевненість у Дгармі

У нас немає можливості зараз детально зупинитися на кожному пункті, які я перерахував. Також є багато інших текстів, де викладений цей матеріал, різної довжини, з різною кількістю цитат з індійських джерел, що підтверджують вчення та настанови з цих тем. Найбільшу версію під назвою "Ламрім чен-мо", або "Велике викладення етапів шляху", склав Цонкапа. У цьому тексті він надає неймовірну кількість точних деталей щодо шаматхи та віпаш’яни. Версія П'ятого Далай-лами містить чимало особистих вказівок щодо медитацій. Існує багато варіантів ламріму, і кожен текст має свої характерні особливості.

Важливо зауважити, що весь матеріал, викладений у ламрімі, містять також і всі інші традиції тибетського буддизму. Різниця полягає лише в тому, як цей матеріал структурований. Наприклад, Ґампопа викладає матеріал у два способи. У своїй "Коштовній прикрасі звільнення" він ділить його на частини в контексті причини, а саме в контексті природи будди, а потім переходить до обговорення дорогоцінного людського життя як основи, опори на духовного вчителя як умови, а настанов ґуру як методу. Це його викладення має таке саме спрямування, що і ламрім, і має на меті покращення перенародження, звільнення й просвітлення. Далі Ґампопа структурує методи в контексті подолання чотирьох перешкод, що нагадує викладення того ж матеріалу в сак'япінському "Розставанні з чотирма прив'язаностями". Матеріал викладений Ґампопою в інший спосіб називають "Чотирма дгармами Ґампопи".

У традиції Дрікунґ Каґ'ю є викладення, які структурують матеріал з точки зору основи, шляху та результату, і щось подібне ми знаходимо в традиції Сак'я під назвою "Три бачення". Є нечисте бачення, бачення досвіду та чисте бачення. Деякі викладення поєднують чотири Дгарми Ґампопи з трьома сферами бачення, а інші – з чотирма привʼязаностями. Інший приклад – текст Патрула "Слова мого досконалого вчителя", де він говорить про зовнішні попередні практики й внутрішні попередні практики. Усе це охоплює один і той самий матеріал, тому ми не повинні мати сектантського погляду, думаючи, що версія, яку ми вивчаємо, є єдиною або найкращою. Деякі цитати з індійських джерел можуть дещо відрізнятися, і деякі особисті інструкції для медитації можуть дещо відрізнятися. Але в основному, все те ж саме.

Ми побачили, що можна розглядати ламрім в контексті чотирьох благородних істин, і що вкрай важливо бути переконаним у своїх цілях, якщо ми дійсно хочемо розвивати себе згідно зі Справжньою Дгармою. Ми можемо здобути цю впевненість з двох причин. Перша – це три типи віри. Зазвичай цей термін перекладають саме як "віра", та я думаю, що кращим перекладом буде "віра в факт", адже ми не говоримо про віру в те, що ситуація на фондовому ринку завтра покращиться, або щось інше, чого ми не можемо знати. Ми говоримо про віру в те, що є істиною, а не віру в те, що навіть неможливо зрозуміти.

Першим є очищувальний тип віри, тобто те, що очищає або заспокоює ум від будь-чого турбуючого. Наприклад, вона заспокоює ум від нерішучості, сумнівів і страху. Страх може стосуватися просвітлення, коли відчуваємо: "Як цього взагалі можливо досягти?" Або ми можемо з прив'язаністю думати: "Ого, це просто дивовижно, я хочу це, мені, мені, мені!" Очищувальна віра заспокоює подібні стани, і здобути її можливо на основі другого типу віри – впевненості, що ґрунтується на розумінні. Іншими словами, мета досягнення звільнення і просвітлення є раціональною. Вона логічна, має сенс і не є ірраціональною чи неможливою. Третій тип – це віра з прагненням, коли ми віримо, що це можливо і що ми здатні досягти цього, і тому прагнемо цього досягти.

З цих трьох типів віри бачимо, що дуже важливо бути переконаним у тому, що цілі є раціональними, що їх можна досягти, і що кожному з нас до снаги їх досягти. Здобувши таку впевненість, наш ум стає спокійним, вільним від страхів, сумнівів чи перебільшень, ми не заздримо іншим, які досягли цілей, і не стаємо зарозумілими щодо власних досягнень.

Інша тема вчення, яка підкреслює важливість впевненості, – це вивчення шістнадцяти аспектів чотирьох благородних істин. Ми вже говорили про ар'їв (санскр. ārya), або "благородних істот", тобто тих, хто має неконцептуальне пізнання пустотності (порожнечі). Насправді це не просто порожнеча, а неконцептуальне пізнання шістнадцяти аспектів чотирьох благородних істин. Я не буду їх тут перераховувати. Їх є по чотири на кожну з істин, але важливо їх вивчати й мати в них впевненість. Нам потрібна впевненість у тому, що істинне припинення можливе, що істинна причина страждань – це неусвідомлення, і що шляховказівний ум дійсно назавжди позбудеться причин страждань. Шістнадцять аспектів пояснюють все це і допомагають нам набути впевненості.

Я згадую всі ці деталі, щоб продемонструвати важливість і користь інтегрування аспектів вчення Дгарми в наше життя. Це зміцнить і поглибить наше розуміння кожного окремого пункту Дгарми. Якщо ми дійсно прийняли прихисток – тобто дійсно обрали надійний напрямок у житті, вказаний Трьома Дорогоцінностями: Буддою, Дгармою і Санґхою – тоді ми дійсно захочемо рухатись у цьому напрямку.

Яким є напрямок Дорогоцінності Дгарми? Це третя і четверта благородні істини, або істинні припинення й істинні шляховказівні стани ума в ментальному континуумі ар'ї. Ми маємо знати це визначення. Третя і четверта благородні істини не просто існують самі по собі десь там, у вакуумі, вони насправді лежать в основі нашого ментального континууму. Це припинення, усунення страждання та його причин з ментального континууму – сподіваємось, нашого. Шляховказівний стан ума – це розуміння, яке приведе до цього. Будди (Дорогоцінність Будди) – це ті, хто досягнув цих істинних припинень та істинного шляховказівного ума повною мірою. Ар'я Санґха (Дорогоцінність Санґхи) досягла їх частково, ще не повністю.

Наскільки серйозно ми сприймаємо прихисток? Що це для нас: ми просто повторюємо незрозумілі слова, відрізаємо пасму волосся й отримуємо тибетське ім'я? У кому ми приймаємо прихисток, у великодньому кролику? Прихисток – це надійний напрямок, тому ми повинні знайти прихисток у чомусь, в існування чого віримо. Ми повинні бути впевнені, що існують такі речі, як істинне припинення й істинні шляховказівні стани ума, що є ті, хто їх досяг, і що ми самі теж здатні їх досягти. Нам потрібна впевненість у тому, що існують етапи шляху, і що Будда дійсно навчав того, як їх досягти. Ми вирішимо йти в цьому напрямку, коли будемо впевнені, що все це насправді існує. Потім, коли додамо бодгічітту, ми будемо прагнути пройти весь шлях і самим стати буддами, аби принести користь усім.

Спочатку прихисток приймають у контексті звільнення. Коли ми повторюємо молитву про мотивацію тибетською, то спочатку приймаємо прихисток або надійний напрямок у Будді, Дгармі й Санґсі на всьому шляху до звільнення; а потім, завдяки позитивній силі щедрості і так далі, досягаємо просвітлення на благо всіх. Перша частина пов'язана з прагненням до звільнення. Друга частина, бодгічітта, – це прагнення до просвітлення. Нам потрібно пройти через ці стадії.

Отже, вся основа становлення особистості початкового, потім середнього, потім просунутого рівня залежить від впевненої віри у те, що цих цілей можливо досягти. Ми стаємо на шлях, який приведе до набуття впевненості в цьому. Всі вчення в межах ламріму слід розуміти в контексті прагнення до звільнення або просвітлення. Саме це й робить будь-яку практику буддійською практикою в контексті надійного напрямку, адже буддизм від небуддизму відрізняє саме прихисток. Якщо не брати це до уваги, то мета початкового рівня мотивації схожа на мету будь-якої іншої релігії. Ми хочемо отримати кращі перенародження або потрапити на небеса. Це не виключно буддійські прагнення!

Існує багато буддійських практик, спільних з небуддійськими традиціями. Зречення, рішучість звільнитися від мирського існування, зустрічається в різних традиціях, і в багатьох індійських небуддійських традиціях існують повні інструкції для досягнення шаматхи та віпашьяни. Ці традиції можуть не зосереджуватися на порожнечі, але в них, безумовно, є методи досягнення таких станів ума. Крім того, існують індуїстські версії тантри, в яких працюють з чакрами, каналами та енергіями, так само, як і в буддизмі.

Тоді, власне, що робить будь-яку з цих практик буддійською? Любов і співчуття? Ні, тому що ми знаходимо їх майже в кожній іншій релігії. Може покладання на духовного вчителя? Ні, оскільки це також є в багатьох інших традиціях. Дотримання етичної дисципліни? Ні. Може монашество? Ні. Чи ритуали або пуджі? Ні, все це є в інших релігійних системах.

Отже, що робить практику буддійською? Відповідь ми можемо знайти в кожному тексті – це надійний напрямок прихистку. Це не тривіальне твердження. Йдеться не про те, що "мій Будда кращий за вашого бога", а про надійний напрямок і третю та четверту благородні істини, істинне припинення страждань, основане на позбавленні від їхніх причин назавжди, і про істинний шлях, який приведе до нього. Іншими словами, про істинне звільнення.

Хоча інші індійські релігії можуть говорити про звільнення, з точки зору буддизму це не є повним звільненням, тому що практикуючі цих систем все ще мають деякі турбуючі емоції й проблеми, які їхнє розуміння не розвіяло. Наша віра в те, що вчення Будди є істинним, не може ґрунтуватися лише на вірі в Будду: наче воно є істинним, тому що Будда сказав, що воно є істинним. Наша віра повинна ґрунтуватися на раціональному переконанні, що звільнення, на яке вказував Будда, є істинним звільненням. Це переконання, таким чином, повинно ґрунтуватися на здоровому глузді так, щоб наш ум очистився від турбуючих станів ума. Річ не в тім, що наше звільнення краще за їхнє. Ми не ставимося зарозуміло і не прив'язуємося до нього. Ми не сумніваємося в ньому, не в сенсі, що ми вперті й замкнуті, а в сенсі, що ми не сектанти, не заздримо іншим і не намагаємося конкурувати з кимось іншим. У нас є третій тип віри – це віра в те, що це можливо, і ми збираємося це зробити. Тоді все в ламрімі починає набувати сенсу.

Нам потрібно перевірити нашу власну мотивацію, щоб зрозуміти, чи слідуємо ми підходу Дгарми-Лайт. Ми намагаємося покращити лише це життя за допомогою методів Дгарми чи думаємо про майбутні життя? Чи маємо ми уявлення про те, що насправді означає просвітлення і чи можливо його досягти?

Якщо наш "напій" – це саме Дгарма-Лайт, то тут не може бути жодного відчуття провини чи осуду. Це абсолютно нормально. Переважна більшість західних людей починають і повинні починати саме з цього, враховуючи контекст, в якому ми виросли. Якщо ми практикуємо на рівні Дгарми-Лайт, важливо знати, що Справжня Дгарма – це дещо інше, і ми повинні ставитися до цього з повагою. її. Ми повинні сподіватися, що в майбутньому зможемо практикувати Справжню Дгарму. Якщо повернемося до аналізу мотивації, нам потрібно бути впевненими в трьох цілях Справжньої Дгарми.

Наступним кроком є певне емоційне відчуття, яке спонукає нас до бажання досягти цих цілей. Ми можемо вірити в те, що краще перенародження, звільнення і просвітлення можливі, але відчувати сильний опір тому, щоб докладати зусиль до досягнення будь-якої з цих цілей. Тому, як тільки зрозуміємо що можливо досягти всіх трьох цілей, нам потрібно попрацювати над нашими емоційними рушійними силами, які змусять нас взяти й зробити щось, щоб їх досягти. Для того, щоб перетворити Дгарму-Лайт на Справжню Дгарму, нам потрібно працювати в двох напрямках. Один з них – це розуміння, а інший – емоційний аспект, і жоден з них не можна ігнорувати. Обидва однаково важливі.

Термінологія ламріму є важливою, коли ми говоримо про "особу". Що ми за людина? Чи ми переймаємося лише багатством, любов'ю тощо у цьому житті? Чи ми справді думаємо про майбутнє життя і про те, щоб воно не було гіршим, щоб ми мали можливість продовжувати свій духовний розвиток? Чи ми працюємо над тим, щоб подолати всі страждання і здобути звільнення?

Пам'ятайте, що Справжнє звільнення – це звільнення від безконтрольно повторюваних перенароджень, тоді як звільнення Дгарми-Лайт – це лише звільнення від безконтрольно повторюваних проблем у цьому житті. Чи прагнемо ми до просвітлення, яке принесе користь абсолютно всім, кожній окремій істоті у Всесвіті? Це прагнення охоплює і всіх комах також! Це дуже широкий підхід. Ми називаємо його "махаяна", неосяжна колісниця ума. Ці цілі визначають, якими людьми ми є, і це дуже важливо. Прагнення до цих цілей, безумовно, формує наше життя набагато повніше, ніж наша національність, професія чи стать. Ламрім визначає, якими людьми ми є.

Тому ми маємо ставити собі такі питання, щоб зрозуміти, що саме формує наше життя. Якщо ми цього не зробимо, то наше вивчення Дгарми перетвориться на вивчення чого завгодно іншого і стане просто чимось цікавим й, можливо, трохи корисним, як уміння полагодити автомобіль. Іноді це може бути весело і корисно, але це не сформує все наше життя. Дійсно сформувати наше життя може робота над тим, щоби послідовно стати особистостями трьох рівнів мотивації. 

Мені пригадується рядок з лоджонґу, де Ґеше Чекава називає один зі способів виміряти наш успіх у тренуванні ума: "Якщо з двох свідків візьму головного..." Це означає, що з тих, хто може бути свідком і оцінити наш рівень мотивації та духовного розвитку, тобто або інші, або ми самі, головний свідок – ми самі. Ми знаємо, чи ми чесні з собою. Чи справді ми працюємо над звільненням кожної комашки у Всесвіті, коли з такою легкістю промовляємо: "Нехай я досягну просвітлення на благо всіх живих істот"? Кого ми обманюємо? Чи хтось дійсно має це на увазі або замислюється над тим, що це насправді означає? Ми самі найкраще здатні оцінити себе. Ми повинні робити це без почуття провини чи осуду, з одного боку, і без самозаспокоєння, з іншого боку. Ми не кажемо собі: "Що ж, ось на якому я зараз рівні – таким я й лишатимусь. Я сердита людина з поганим характером, тож усім краще до цього звикнути". Натомість ми намагаємося культивувати ставлення: "Ось на якому я зараз рівні, але я хотів би спробувати рухатись далі".

Та що відбувається, коли у нас виникають питання на кшталт: "Чи готовий я до такого типу практики?" Чи доречно про це питати наших викладачів, чи ми можемо оцінити це самостійно? Звичайно, ми можемо запитати поради у наших вчителів – ніхто не каже, що ми не мусимо консультуватися з ними. Але такі запитання як: "Чи я подолав егоїзм?" Чи треба запитувати когось іншого, чи ми самі здатні це оцінити?

Далі все стає трохи складніше. Іноді ми не усвідомлюємо, як взаємодіємо з іншими, і тому потребуємо зворотного зв'язку, навіть якщо важко знайти когось, хто був би об'єктивним. Ми можемо запитати: "Чи не поводився я егоїстично у наших стосунках?" – але це може викликати в людини її власні емоції. Зрештою, ми самі є найкращим суддею того, чи поводилися егоїстично. Виходячи з власних почуттів або відгуків інших, ми оцінюємо себе. Нам легше бути об'єктивними щодо себе, ніж щодо інших, тому що ми знаємо себе краще.

Втім, як ми вже згадували, навіть якщо хочемо змінюватися і вдосконалюватися, ми часто стикаємося з емоційним опором. Щоб подолати його, нам потрібно глибоко проаналізувати плутанину, що стоїть за цим опором, і спробувати виявити, що його спричиняє. Якщо провести аналіз на рівні, що є спільним для всіх індійських шкіл буддизму, то плутанина – це наша віра в самодостатнє, пізнаване "я". Саме ця плутанина чинить опір, і тому нам потрібно почати деконструювати це "я". Йдеться про "я", яке може бути пізнане саме по собі, як-от: "Я не хочу досягти просвітлення; я не хочу допомагати іншим" – тощо. Здається, ніби існує "я", яке не хоче практикувати.

Це наш ум не хоче практикувати? Чи це лінь? Що саме це таке? Ми мислимо в контексті "я", тобто "я не хочу практикувати", але це "я" просто приписане уму, в якому є лінь, страх, невпевненість та інші ментальні фактори. Якщо ми хочемо звернутися до всієї цієї системи ума і ментальних чинників, емоцій і невпевненості, ми можемо звернутися до цього як до "я".  Нам дійсно здається, що "я" не хоче практикувати.

Але це "я" не існує саме по собі, а може бути пізнане лише в контексті інших речей. Щоб змінити ситуацію і подолати наш опір практиці, якщо думаємо про себе в контексті самодостатнього, пізнаваного "я", то нам потрібно якось припинити опір цього "я". Так, ніби ми можемо кричати на себе: "Ну ж бо, припини так поводитися", – або картати й примушувати себе до практики. Це не працює. Це ґрунтується на хибному уявленні про "я".

Отже, важливо спрямувати наші протидії правильно, а не на самодостатнє "я", бо його не існує. Нам потрібно спрямувати протидії на різні ментальні фактори та турбуючі емоції, на які наліплені ярлики "я". Тому ми маємо використовувати досконалі методи Дгарми, щоби працювати над подоланням страху, ліні, невпевненості тощо, які стали основою для навішування ярликів "я", яке не хоче практикувати. Після того, як ми їх подолали, ми знаходимо основу для навішування ярликів "я", яке завзято хоче практикувати і так далі. Ось так ми можемо застосувати аналіз порожнечі. Це не дуже заумно чи складно; це лише питання розуміння того, про що йде мова, і як застосувати це на практиці.

Хто ми й чого ми хочемо? Насправді це нелегке питання, і воно вимагає від нас чесного дослідження себе. Чи будемо ми вдоволені Дгармою-Лайт, чи будемо прагнути до початкового, середнього або просунутого рівня мотивації, та принаймні ми будемо знати, де перебуваємо на шляху. Зрештою, ми самі є своїм найкращим свідком.

Як ми побачили, прихисток або надійний напрямок – це те, що дійсно відрізняє буддизм від інших духовних традицій. Надійний напрямок насправді є воротами до всіх буддійських вчень, а також початком подорожі до звільнення від турбуючих емоцій, залучення до самовдосконалення та проходження шляху до стану будди.