Як інтегрувати поступові етапи ламріму в життя

Щоб розкрити цю тему, я поділюсь своєю особистою історією про те, як прийшов до вивчення ламріму.

Вперше я зіткнувся з цією темою в 1968 році, коли вивчав тибетську мову в аспірантурі Гарвардського університету. В рамках курсу ми прочитали кілька сторінок з великого тексту Цонкапи "Лам-рім чен-мо", "Велике викладення поступового шляху до просвітлення", але тоді я не мав жодного уявлення про весь обсяг матеріалу, описаного в ньому. Це було ще до того, як тексти поступового шляху були перекладені англійською, та навіть до того, як була перекладена "Коштовна прикраса звільнення" Ґампопи. Тоді ця тема була ще досить невідома.

Наступного року мені виповнилося 24, і я поїхав до Індії за стипендією Фулбрайта, щоб провести дослідження для моєї докторської дисертації, для якої спочатку обрав дуже складну тему – тантру. Хоча це була рекомендація мого професора, та незабаром я зрозумів, що це абсурдна ідея, і тибетські вчителі в Індії запропонували мені натомість вивчати ламрім. Я вирішив так і зробити, і вивчав ламрім протягом півтора року. Я писав дисертацію про усну традицію ламріму, оскільки навіть і гадки не мав, що існує багато письмових текстів на цю тему. Ґеше Нґаванг Дарґ'є давав мені усні пояснення цього матеріалу, тому я назвав це "усною традицією ламрім".

Часи, які передували навалі хіпі в Індії, були дійсно захопливими. Це були часи, коли Карлос Кастанеда писав книги про свої пригоди, і деякі з нас, західних людей, що жили в Індії разом з тибетцями, відчували себе героями подібних пригод. Як і Кастанеда, ми відкривали для себе якісь таємні, особливі, магічні вчення. Це і справді була пригода!

Я вивчав ламрім у дуже традиційний спосіб: мені викладали тему або пункт ламріму, і я не мав жодного уявлення, що слідуватиме за цим. Я повинен був зосередитися на кожному пункті окремо і засвоїти його, перш ніж отримати наступну частину. Мені казали, що цю тему потрібно вивчати знов і знов, і щоразу, коли повертаєшся до початку, треба інтегрувати все те, що було вивчено на більш пізніх етапах. Чим краще ми здатні зібрати всю картину докупи, тим ясніше і легше буде насправді розвивати описані стани ума.

Виходячи з цього факту, я почав розвивати ідею пояснення вчення з погляду єдиної мережі. Адже весь ламрім і є мережею: у цьому вченні кожен пункт пов'язаний із кожним іншим пунктом. Ця мережа насправді дуже складна, і чим більше зв'язків ми відкриваємо і встановлюємо, тим глибшим стає наше розуміння. Цей вид мережевої взаємодії стосується не лише ламріму, але й усього буддового вчення, Дгарми.

Ідея інтеграції – це ще один аспект, який допоможе нам це зрозуміти. Усі вчення і пункти поєднані між собою, але ми самі маємо їх інтегрувати. І річ не в тім, що ми просто інтегруємо вчення одне з іншим: ми повинні інтегрувати їх з різними аспектами нас самих і нашого життя. Тут знову підходить аналогія мережі, тому що всі пункти ламріму мають поєднуватися з усіма різними аспектами нашого життя. Коли нам це вдається, Дгарма фактично інтегрується в нас.

Інтеграція Дгарми в наше життя особливо актуальна з точки зору трьох рівнів мотивації. Допоки ми досягнемо будь-якого з трьох рівнів, наш початковий підхід може бути таким, що я називаю "Дгарма-Лайт", на відміну від "Справжньої Дгарми". Це як справжня кока-кола і кока-кола лайт, адже Дгарма-Лайт – це версія вчення Дгарми в рамках поліпшення поточного життя. Ми просто намагаємося зробити наше теперішнє життя трохи кращим, використовуючи Дгарму. Справжня Дгарма – це практика Дгарми в контексті трьох традиційних рівнів.

Вивчення і практика Дгарми-Лайт трохи схожа на використання буддизму як форми терапії, і насправді може бути дуже корисним в цьому сенсі. Немає абсолютно нічого поганого в Дгармі-Лайт, якщо тільки ми не плутаємо її зі Справжньою Дгармою. Треба розуміти, що Дгарма-Лайт не охоплює всієї повноти того, про що говорить Дгарма. Якщо бути чесними з собою, більшість з нас, ймовірно, в основному зосереджені на Дгармі-Лайт. Безумовно, раніше це був і мій напій!

Опора на духовного вчителя

Що таке Дгарма-Лайт версія ламріму? У вченнях сказано, що корінь шляху – це передусім опора на духовного вчителя. На початку шляху мені пощастило мати духовного вчителя, який пройшов традиційне навчання в Тибеті до 1959 року, а потім продовжив навчання в еміграції, – це був Ґеше Нґаванг Дарґ'є. Проте минуло багато років, перш ніж я зрозумів, що ж тут означає слово "корінь". Я завжди помилково вважав, що воно означає "початок", особливо тому, що саме з нього ми починаємо поступовий шлях ламріму.

Але образ кореня вказує зовсім не на це. Погляньмо на рослини: рослина не росте з кореня, вона росте з насіння. Корінь – це те, з чого рослина отримує живлення і завдяки чому може рости. Він надає рослині стійкості, заземлює її. Так само, належна довіра до духовного вчителя заземлює нас, щоб ми не улетіли в дивні фантазійні світи своїх уявлень про Дгарму. Вчителі також допомагають нам рости прямо і не відхилятися від справжнього вчення, подібно до того, як вкорінюється рослина, щоб її не вирвало з ґрунту поривом вітру. Саме від духовного вчителя ми отримуємо натхнення, яке забезпечує нас енергією для зростання на шляху, і очевидно, від нього ж отримуємо вчення та пояснення. Звичайно, ми можемо дізнатися про буддизм і з книг, але ці книги не завжди написані буддійськими вчителями, а ще рідше – реалізованими майстрами. 

Коли я навчався в Гарварді, ми вивчали тибетський буддизм як мертвий предмет, подібно до релігії Стародавнього Єгипту. Але коли я поїхав до Індії, познайомився з великими тибетськими ламами й почав навчатися у свого вчителя, то зрозумів, що Дгарма справжня, що буддизм живий, і дивовижні живі приклади втіленого вчення існують і досі. Проте натхнення, яке я отримав від вчителя, було на рівні Дгарми-Лайт, і це підтримало мене у практиці Дгарми задля покращення це життя.

Початковий рівень

Початковий рівень вчення ламрім у першу чергу говорить про цінування дорогоцінного людського життя, яке ми маємо, і радить уважно поглянути на себе. Так, я поглянув на себе і відзначив, що мені дуже пощастило мати стільки можливостей (які я маю й досі) навчатися у чудових вчителів і майстрів. Потім фокус переходить на смерть і непостійність, щоб зрозуміти, що можливості, які ми маємо, не тривають вічно. У той час я дуже добре це відчував і дуже хотів використати свої здібності. Я був молодий і мав силу, інтелект тощо для такого зростання. Я міг з легкістю зрозуміти весь матеріал.

Далі вчення говорить про гірші стани перенародження, як-от пекельні світи, які можуть настати в наступних життях. Я підійшов до цього як антрополог, який вивчає фольклор: "О, як цікаво, що вони вірять саме в це". Потім я перегорнув сторінку, щоби перейти до чогось більш актуального для мене.

За цим слідувало вчення про прихисток. З часом я зрозумів, що це не пасивне ставлення. Буддизму не притаманний такий спосіб мислення, коли ми просто благаємо когось про порятунок: "Врятуйте мене!" Натомість ми повинні самі скерувати своє життя у надійному напрямку. Я знав, що ми слідуємо за Буддою, Дгармою та Санґхою, і хоча у мене був довгий список їхніх якостей, я не дуже розумів, що все це означає. Я розумів, що це більше, ніж просто носіння червоного шнурка на шиї, але не усвідомлював глибини наслідків. Однак я таки прийняв прихисток у цьому напрямку.

Далі у ламрімі представлено вчення про карму, яке в основному полягає в уникненні деструктивної поведінки. Хоча ця тема була викладена в контексті уникнення деструктивної поведінки задля уникнення гірших перенароджень у майбутньому, та для мене це не було найсильнішим аргументом. Проте, просто бути хорошою людиною мало сенс. Не кривдити інших, не діяти деструктивно, не діяти зі злості, жадібності тощо. Усе це було прекрасно, і я міг прийняти це все, тому що я також бачив, як це зробить мене щасливішим у цьому житті. Це була досконала Дгарми-Лайт версія початкового рівня мотивації. Звичайно, тоді я не усвідомлював, що це була Дгарма-Лайт, і насправді думав, що саме про це й говорять вчення.

Середній рівень

Вчення проміжного рівня починається з опису страждань кращих станів перенародження, а також загальних страждань сансари (санскр. saṃsāra). Знову ж таки, частина про божественні царства здавалася ще одним уроком антропології, але опис страждань сансари був для мене набагато актуальнішим на той час. Там було детально описано, як нас завжди спіткає розчарування і як ми ніколи не отримуємо того, чого хочемо. Роздуми про це давали відчуття глибини й чогось прекрасного.

У проміжному розділі дається аналіз усіх ментальних чинників і турбуючих емоцій, а також пояснюється, як ці емоції спричиняють наші проблеми. Я справді вважаю, що це була найцікавіша частина ламріму: пояснення того, як виникають різні емоційні проблеми й труднощі та їхні причини, ментальних факторів, а також того, як ми насправді створюємо проблеми. Це було так чудово! Набагато краще, ніж будь-який курс з психології, який я коли-небудь проходив. Я не зовсім розумів, що саме це призводить до неконтрольованого повторення перенароджень, але я зрозумів це на рівні Дгарми-Лайт, враховуючи, що саме так виникали різні психологічні проблеми в моєму власному житті. Це було дуже корисно.

Далі у викладенні ламріму йде дуже складна тема – дванадцять ланок взаємозалежного виникнення. Там дуже прямолінійно описується, як працює перенародження, але я не осягнув цю тему на достатньо глибокому рівні й тому намагався зрозуміти її більше з точки зору цього життя, тому що тоді мені було важко сприймати майбутні життя і перенародження серйозно. Це просто не є частиною нашої культурної традиції, і я, звичайно, не зростав у такому культурному контексті. Але я був відкритим і не відкидав цю ідею, а сприймав її з певною долею сумніву. Якщо висновки цієї теорії мали сенс і були корисними, то, напевно, перенародження було можливим і насправді існувало. Та, якщо чесно, я цього не знав.

За цим йшло зречення. Я розумів, що це означає дещо більше, ніж просто кинути все й піти жити в печеру. Зречення – це рішучість звільнитися від сансари й страждань. Я, безумовно, був готовий відмовитися від страждань і проблем, які мав у тому віці, тому що, як і будь-яка молода людина, мав певні емоційні проблеми. Звичайно, я хотів звільнитися від причин цих проблем, але розумів це на досить поверхневому рівні. Наприклад, я думав про те, як було б чудово ніколи більше не гніватися і не бути жадібним. Чи означало це, що коли на столі з'являлася моя улюблена їжа, я був готовий відмовитися від бажання жадібно з'їсти якомога більше? Що ж, це вже інше питання!

Наступна після зречення тема заглиблюється в три вищі тренування як шлях до звільнення від сансари. Це тренування вищої етичної дисципліни, зосередження та мудрості або розпізнавального усвідомлення. Остання частина – це мудрість розрізняти реальність і фантазію, і я без труднощів зміг зрозуміти, про що це.

Приблизно так я зрозумів проміжний рівень мотивації у версії Дгарми-Лайт – це прагнення позбутися своїх емоційних проблем. Буддизм дуже добре пояснює, як ці проблеми виникають, і дає слушні вказівки, як їх подолати.

Просунутий рівень

Завдяки просунутому рівню я вперше дізнався про те, що ми всі маємо бути неупередженими до всіх, що дуже добре узгоджувалося з тогочасним рухом за громадянські права та жіноче рівноправ’я. Усі люди рівні, тож тема неупередженості була для мене цілком прийнятною. Але поширювати її на комарів і тарганів – зовсім інша річ!

Насправді мені подобається називати Індію "Країною комах", і я завжди жартував про туристичну рекламу Індії з таким слоганом: "Якщо вам подобаються комахи, ви полюбите Індію!" Як великий шанувальник наукової фантастики, особливо "Зоряного шляху", я сприймав би цих комах як прибульців з іншого світу. Якби я зустрів інопланетян, і вони мали б шість ніг, крила і все інше, як жахливо було б просто хотіти розчавити їх. Таким чином, я намагався трохи примиритися з комахами – якщо тільки вони не були в моїй спальні!

Якщо комахи потрапляли до моєї спальні, я називав їх "неприйнятними формами життя", і вони мусили полишити мою територію. На той час я вже досить добре навчився їх позбавлятися: я ловив їх у чашку, підкладаючи під неї аркуш паперу, і викидав геть. Я навіть навчився у своїх тибетських друзів ловити муху в повітрі, що вони робили для розваги. Вони ловили муху, трясли її і відпускали, а потім реготали, коли запаморочена муха літала кругами. Мої навички не були настільки просунутими; я просто виносив муху на вулицю.

Після теми неупередженості ламрім вчить сприймати всіх істот як своїх матерів. Це може здатися досить дивним, та у мене були доволі хороші стосунки з матір'ю, тому мені це було не надто складно. Далі йшлося про любов, співчуття та бажання, щоб усі були щасливими й позбулись нещастя. Любов була головною темою епохи хіпі, тож це було не складно. Ідея взяти на себе відповідальність допомагати іншим також здавалася мені слушною.

Я дізнався, що найкращий спосіб взяти на себе відповідальність допомагати іншим, – це стати буддою, проте я не знав, що це означає. Існував список якостей, які представляють "найкращий спосіб", тож ідея полягала в тому, щоби прагнути до найкращого. Ставши буддою, я міг би допомогти людям більше, ніж вийшовши на марш за громадянські права. Це не означає, що такі марші марні, але тут описувалося набагато ширше бачення того, як можемо допомогти. Тоді я, мабуть, трохи переплутав Будду й Супермена!

Потім йде вчення про шість досконалостей, те, що я тепер називаю "далекосяжними станами ума", як шлях до стану будди. Усе це мало сенс: будьте щедрими, дійте етично, будьте терплячими, наполегливими, хто може заперечити все це? Це досконалості. Вчення про зосередження було представлено дуже детально – настільки детально, що це було дивовижно. Це привело до вчення про пустотність (порожнечу), яке, звичайно, дуже важко осягнути. Втім воно було настільки захопливим, що я хотів дослідити його глибше. Я побачив, що чим глибше досліджую цю тему, тим більше можу позбутися фантазій про те, як я та інші існуємо.

Мені сподобалися обітниці бодгісаттви, бо вони чітко вказували на те, чого слід уникати, щоб не виникало труднощів у стосунках з іншими. Для мене це було дуже доречно, тому що я мав реальні труднощі у взаєминах з іншими, і це було наче ідеальним путівником, що вказує, чого слід уникати. Я розумів, що бодгічітта – це мета стати буддою, щоб допомагати всім, але на той час в ній не було нічого глибшого, і вона здавалася досить простою. Виходячи з цього і маючи таке розуміння, на просунутому рівні ламріму я збирався спробувати допомогти всім. Я міг би любити всіх однаково, тому що ми всі рівні, і хотів спробувати стати найкращою можливою версією себе – буддою.

Після цього я пройшов невелике введення до тантри, де було зазначено, що ми можемо досягти стану будди вже в цьому житті. Я відчував, як це підтвердило моє небажання думати про майбутні життя і таке інше, тому що все можливо вже в цьому житті. Це ідеальна форма Дгарми-Лайт, і я думаю, що багато хто з нас опиняється в такому стані після початкового вивчення ламріму. Ми часто думаємо, що глибоко вивчити означає вивчити список з восьми того і десяти цього. І коли ми все це вивчили, то дійсно поглибили своє розуміння. Дуже добре, якщо ми просто вивчимо всі ці деталі, але ми так і залишимося на рівні Дгарма-Лайт.

Я залишився в Індії на два роки, щоб вивчати Дгарму, а потім повернувся до Америки, щоб захистити дисертацію. Згодом я повернувся до Індії і прожив там ще 27 років, вчився далі й почав поєднувати все це в медитації, як і радили мої вчителі. Вони завжди наголошували, що спосіб, яким навчав Будда, є найкращим способом передачі Дгарми. Як він навчав? Будда навчав чотирьох благородних істин і також у структурі чотирьох благородних істин. Не варто бути настільки зарозумілими, щоб думати, що ми можемо вигадати щось краще, ніж сам Будда, тому я намагався слідувати його порадам і співвіднести ламрім із чотирма благородними істинами.

Ви, мабуть, знайомі з чотирма благородними істинами, але якщо коротко, то це істини, які вважають істинними ар'ї, або "благородні", які мають неконцептуальне пізнання порожнечі. Це істинні факти, але ті, хто не бачить реальність неконцептуально, можуть не вважати їх істинними.

Перша благородна істина полягає в тому, що існує страждання. Будда вказав на різні рівні проблем, з якими ми всі стикаємося в житті, і це істинно є стражданням. Однак зазвичай люди не вважають деякі з цих рівнів проблематичними, до прикладу, наше звичайне щастя. Але якщо зазирнути глибше, то це справді форми страждання, бо звичайного щастя нам ніколи не буває достатньо, воно ніколи не приносить вдоволення і ніколи не триває довго.

По-друге, Будда вказав, що причиною наших страждань є наше невідання і плутанина у сприйнятті реальності, і що це істинна причина. Часом ми можемо не бачити цього зв'язку. У третій благородній істині він вказав, що можливо істинно припинити страждання, що перекладається як "припинення". По суті, страждання може припинитися назавжди. Ми можемо не вірити, що страждання можливо істинно припинити, але це істинний факт. Нарешті, у четвертій благородній істині Будда пояснив шлях ума, який, якщо його дотримуватися і розвивати, дійсно позбавить нас від страждань та їхніх причин. Цей шлях дійсно зможе привести до істинного припинення всіх цих проблем. Це спрощене пояснення чотирьох благородних істин.

Початковий рівень

Може бути дуже корисно поглянути на три рівні ламріму в контексті Справжньої Дгарми з точки зору чотирьох благородних істин. Тут істинним стражданням буде страждання найгірших станів перенародження. Існує три види істинного страждання. Перший – це страждання страждання, тобто загальне нещастя. Це нещастя може супроводжувати будь-яке чуттєве пізнання, таке як зір, слух чи відчуття болю; або ж воно може супроводжувати ментальний стан. Однак у контексті початкового рівня ламріму це велике всеохопне страждання страждання пояснюється на прикладі страждань нижчих сфер. Причина страждань таких перенароджень – деструктивні дії. Істинне припинення – це ніколи більше не мати гірших перенароджень, а мати лише кращі перенародження. Істинний шлях, який веде до цього, – це прихисток, або надійний напрямок нашого життя. Окрім того, шлях ума – це слідування вченню Дгарми та прикладам Будди й Ар'я Санґхи (санскр. ārya) в уникненні деструктивної поведінки.

Таким є початковий рівень з погляду чотирьох благородних істин. Ми вивчаємо і дізнаємося, що істинною причиною й основою турбуючих емоцій і нав'язливої деструктивної поведінки є неусвідомлення законів карми – поведінкових причин і наслідків. Розуміючи це, ми практикуємо самоконтроль і утримуємося від дій під впливом гніву, жадібності тощо, коли в нас виникає бажання вчинити такі дії. Наприклад, я можу злитися на когось, але закрию рота і не буду кричати або говорити щось погане, тому що я розумію, що якщо я це зроблю, то це лише спричинить подальші нещастя й проблеми.

Це глибше розуміння початкового рівня, ніж у версії Дгарми Лайт.

Середній рівень

Далі слідує проміжний рівень, який стосується двох інших типів страждань, на які вказував Будда. Страждання змін стосується нашого звичайного щастя, яке, як і нещастя, також супроводжує або чуттєве сприйняття, або ментальний стан. Наше звичайне щастя – це проблема, позаяк воно ніколи не триває довго і ніколи не приносить справжнього вдоволення. Воно змінюється нещастям, і ми ніколи не знаємо, коли це станеться. Простий приклад – коли ми їмо нашу улюблену їжу. Якби це було істинним щастям, то чим більше ми їли, тим щасливішими ставали б. Але очевидно, що після певної кількості їжі, чим більше ми їмо, тим гірше й нещасніше почуваємося. 

Більш важливим є третій тип істинного страждання, представлений на проміжному рівні, який ми називаємо "всепросякним стражданням". Це трохи дивний вираз в англійській мові, але це стосується кожного моменту нашого існування, впливає на все, що ми відчуваємо, і фактично спричиняє перші два типи страждань.

Це всепросякне страждання насправді вказує на неконтрольовано повторювані сукупні фактори нашого досвіду – наші п'ять сукупностей, що складають кожну мить нашого досвіду. Простіше кажучи, мова йде про наше тіло і ум, а також про  різноманітні мінливі ментальні фактори тощо, які складають кожен момент нашого досвіду. Їх безперервність триває з моменту в момент, не тільки в цьому житті, але й протягом усіх життів. Ці сукупності походять від наших турбуючих емоцій і карми, накопиченої внаслідок дій під їхнім впливом. Наш ум містить дедалі більше турбуючих емоцій і карми, які самі по собі породжують ще більше моментів наших так званих "викривлених сукупностей".

Ці сукупні фактори – наше тіло і ум – формують основу і контекст, в якому ми відчуваємо перші два типи страждань: нещастя й звичайне щастя. Ми щомиті переживаємо злети і падіння, постійно коливаючись між щастям і нещастям. Це повторюється, і, очевидно, ми ніколи не маємо впевненості, що будемо почуватися щасливими чи нещасними в наступної миті. Це і є істинне страждання на проміжному рівні.

Як ми вже згадували, причиною цього є турбуючі емоції та накопичена через них карма, а на глибшому рівні істинною причиною є наше неусвідомлення того, як ми існуємо, як існують інші, і як існує все. Це іноді перекладають як "невігластво", але мені не подобається цей термін, тому що він передбачає, що ми ніби якісь дурні. Є два тлумачення того, що означає це слово. Ми не усвідомлюємо або в тому сенсі, що просто не знаємо, як існуємо, або ж розуміємо викривлено, – але це точно не означає, що ми дурні. Це істинна причина нашого безконтрольного перенародження, нашої "сансари". Саме це й означає сансара. Істинним припиненням її тут є звільнення, а істинним шляхом до нього – три вищі тренування: у вищій етичній дисципліні, вищому зосередженні та вищому розпізнавальному усвідомленні.

Це проміжний рівень, викладений в структурі чотирьох благородних істин.

Просунутий рівень

На просунутому рівні істинне страждання – це неконтрольоване перенародження не лише нас самих, але й усіх істот взагалі. Всі три види страждань переживають усі істоти. Сюди слід було б включити й нашу нездатність допомогти їм подолати ці страждання. Звичайно, істинні причини страждань інших людей такі ж самі, як і наші власні, як ми вже пояснювали на проміжному рівні. Думаючи про нашу власну нездатність допомогти іншим, на одному рівні ми можемо визначити істинну причину цього як нашу егоцентричну турботу лише про себе. Якщо зазирнути глибше, на середньому рівні ми могли б включити цю егоцентричність у контекст турбуючих емоцій.

Мушу сказати, що досить складно зрозуміти, як ми все ще можемо мати егоцентричну турботу лише про себе, якщо ми фактично позбулися своїх турбуючих емоцій. Якщо ми позбулися прив'язаності до себе і наївності щодо інших, як можемо залишатися егоцентричними? Навіть якщо говоримо: "Я дбаю лише про себе, бо не думаю, що зможу допомогти всім або стати буддою", – можна сказати, що це різновид наївності. Якщо ми думаємо так, дбаючи лише про власне звільнення, то можна стверджувати, що це форма наївності щодо природи будди.

У будь-якому випадку, ми можемо назвати самоплекання істинною причиною. І тут ми повинні врахувати той факт, що через наш ум речі виглядають так, ніби існують неможливими способами. Наш ум створює видимість, ніби вони справді існують як самодостатні, незалежні від будь-чого іншого явища. Може, це звучить як дуже специфічна термінологія, та простими словами, наш ум створює видимість, ніби вони існують самі по собі, наче запаковані в пластик. Через це ми не бачимо взаємозв'язку всього, особливо з точки зору причин і наслідків. Тобто, ми не бачимо причин, чому хтось є таким, яким є зараз, і чому має ті проблеми, які має зараз. Ми не можемо передбачити всіх наслідків, які можуть виникнути від навчання людини. Усе це тому, що коли дивимося на людину, то бачимо її перед собою і думаємо, що це й усе. Ми думаємо, що вона існує сама по собі, незалежно від усіх своїх стосунків, усіх причин та умов. Саме тому ми не здатні допомогти всім.

Істинним припиненням цього був би всевідальний стан будди, адже будда здатен бачити взаємопов'язаність усього, а тому знає, які проблеми насправді є у кожної людини, які фактори до цього призвели, і що було б найкращим способом допомогти. Істинний шлях, що веде до цього, – це розуміння пустотності, що спирається як на зречення, так і на богдічітту. Ми потребуємо і того, і іншого. Звичайно, щоб розвинути бодгічітту, нам потрібно розвинути неупередженість, любов, співчуття і шість далекосяжних установок, так звані "шість досконалостей", всі ці якості ми знаходимо на просунутому рівні. 

Ми можемо подумати: "Досить розумно: я об'єднав чотири благородні істини з трьома рівнями мотивації". Але чи дійсно ми вийшли за межі Дгарми-Лайт? Як початківці, мабуть, ні – принаймні, не на емоційному рівні. Ми побачили, як Дгарма-Лайт може працювати в цьому житті, але для того, щоб мати можливість інтегрувати три рівні мотивувальних ментальних структур у наше життя, щоб дійсно практикували Справжню Дгарму, нам потрібно повернутися до визначення мотивації.

Ми говорили, що мотивація має два аспекти. Є ціль, мета, якої ми хочемо досягти, а також емоції, які спонукають нас до досягнення цієї мети. Для того, щоби прагнути до мети, необхідна щирість: потрібно мати не тільки чітке уявлення про те, що ця мета насправді означає, але й бути твердо переконаними в тому, що її можливо досягти. Неправильно думати, що цього міг би досягти Будда, але не ми. Ми маємо бути переконані, що цю мету вже досягали раніше, й ми самі дійсно можемо це зробити.

Коли ми справді переконані, що досягти цієї мети можливо, тоді ми можемо щиро до неї прагнути. В іншому випадку, це схоже на гру, на видавання бажаного за дійсне – і це не дуже стабільний ґрунт. Наґарджуна вказав на це у своєму "Коментарі до Бодгічітти" (санскр. Bodhichitta-vivarana), де він стверджує, що люди з гострим інтелектом спочатку розвивають найглибшу бодгічітту, розуміння порожнечі. Після цього вони розвивають відносну бодгічітту, коли прагнуть просвітлення, щоби принести користь іншим. Це тому, що коли ми розвинемо розуміння порожнечі, то будемо переконані, що звільнення і просвітлення можливі. На цій основі ми можемо розвинути відносну бодгічітту, бажання досягти звільнення і просвітлення, щоби принести користь іншим. Цей підхід застосовується до тих, хто має найгостріші здібності.

Для тих, хто має більш посередні здібності, порядок зворотний, і спочатку ми повинні розвинути відносну бодгічітту, бажання досягти просвітлення заради інших. Потім ми поступово розвиваємо найглибшу бодгічітту, розуміння порожнечі як шляху до реального звільнення або просвітлення. Але впевненість в тому, що мета досяжна, набагато сильніше, ніж припущення, що це можливо, тому що інші це зробили. "Коментар до Бодгічитти" Наґарджуни, однак, розкриває цю тему з погляду тих, хто має найгостріший інтелект, саме тому він починає з порожнечі.

Щоб дійсно мати можливість практикувати Справжню Дгарму, нам необхідно переконатися в трьох пунктах. На початковому рівні ми повинні бути переконані в тому, що перенародження існує, тобто зрозуміти, що наш ментальний континуум не має ні початку, ні кінця. Виходячи з цього переконання, ми прагнемо до кращих майбутніх перенароджень. Ми повністю переконані в тому, що цей ментальний континуум буде продовжуватися, і ми, звичайно, не хочемо відчувати страждання гірших станів перенародження і втратити можливість подальшого духовного прогресу на дуже довгий час.

На середньому рівні нам, перш за все, потрібно бути повністю переконаними в тому, що звільнення можливе. Це передбачає розуміння того, що істинне припинення неусвідомлення, турбуючих емоцій і карми можливе. Це означає переконаність в третій благородній істині. Для цього ми повинні бути переконані в природній чистоті нашого ментального континууму, який за своєю природою не заплямований неусвідомленням, турбуючими емоціями й так далі.

На просунутому рівні ми повинні бути переконані, що просвітлення можливе. Іншими словами, що можна позбутися оманливих з’яв створених нашим умом. Це заплямування також тимчасове. Створення з’яв неможливих способів існування – не є частиною природи ума. Ментальний континуум чистий і від цього.

Для того, щоб дійсно засвоїти та інтегрувати три рівні ламріму в контексті Справжньої Дгарми, нам потрібно працювати саме над цим. Нам потрібна сильна переконаність у тому, що три мети ламріму можливо досягти, і що ми самі здатні їх досягти. Ми обговорювали вчення про природу будди – фактори, які містить кожен ментальний континуум і які уможливлюють просвітлення. До них належать позитивні якості ума, позитивна сила (заслуга), певні види розуміння, а також природна незаплямована чистота ума.

Ґампопа починає з цього свій трактат "Коштовна прикраса звільнення", тому що природа будди – це те, що уможливлює весь цей процес. Він вказує на важливість розуміння цього на самому початку, щоб щиро розвивати всі інші шляхи ума, які слідують за цим. Розуміння природи будди, безумовно, заохочує нас, тож ми повинні бути в цьому переконані. Саме про це говорив і Наґарджуна. І особливо важливо, що провідником натхнення є, звичайно, ґуру – наш духовний вчитель.

Вчення ламрім надає нам карту, яка показує, як поступовими кроками дістатися від того місця, де ми перебуваємо зараз, до повного просвітлення. Більшості з нас, перш ніж зробити перший крок в цьому напрямку, необхідно починати з рівня Дгарми-Лайт, де ми прагнемо використати буддійські вчення для покращення теперішнього життя.

У цьому немає абсолютно нічого поганого, тому що для нас цілком природно хотіти покращити своє життя. Однак не слід плутати Дгарму-Лайт зі Справжньою Дгармою, яка спрямована на благополуччя наших майбутніх життів.

Починаючи з цієї основи Справжньої Дгарми, ми можемо поволі проходити кроки, як вони викладені, поки не станемо буддою і не зможемо приносити користь іншим.