Приборкання ума

Практикувати Дгарму – це не просто змінювати одяг, статус або рівень багатства, які ми маємо. Це означає змінювати наше ставлення і приборкувати власний ум. Незалежно від того, ким ми є – навіть я, Далай-лама, не можу вважатися людиною Дгарми, якщо мій ум не приборканий. Не можна сказати, що хтось приборкав свій ум просто через ім'я, яке він має або одяг, який носить. Має значення лише його або її фактичний ментальний та емоційний стан. Тому найважливішим і найвирішальнішим є приборкання нашого ума.

Прошу всіх вас, присутніх тут, перевірити себе. Всі ми прагнемо щастя і ніхто не хоче страждати. Немає серед нас жодної людини, яка, маючи головний біль, не хотіла б його позбутися. Хіба не так? Це стосується як фізичного, так і психічного болю. Але для усунення небажаних страждань і досягнення бажаного щастя потрібно пройти багато етапів. Це не відбувається миттєво. Навіть намагаючись допомогти тварині або приборкати її й зробити трохи щасливішою, ми маємо робити це поступово, відповідно до особливостей цієї тварини. Наприклад, спочатку ми намагаємося її нагодувати, не лякаємо її, не знущаємося з неї тощо. Те саме стосується і нас самих, ми маємо допомагати собі поступово.

Спочатку ми намагаємося думати про те, як принести користь собі в цьому або наступному році. Потім ми розширюємо свій кругозір і думаємо про наступні двадцять років, а потім, можливо, намагаємося отримати людське перенародження в наступному житті, сподіваючись отримати щастя і не зазнавати страждань у більш довгостроковій перспективі. Ми просуваємося через такі етапи. Тому, позаяк ми є людьми, дуже важливо думати наперед і робити це не на тимчасовому, поверхневому рівні, а намагатися досягти остаточного щастя.

У нашому звичайному прагненні до щастя ми намагаємося здобути їжу, одяг, житло тощо задля комфорту свого тіла. Але суть людського народження не тільки в цьому. Навіть якщо маємо багатство, ми бачимо, що заможні люди все одно можуть відчувати дуже сильні психологічні страждання. Ми можемо дуже чітко це бачити на Заході. Чимало людей мають багато грошей і фізичний комфорт, проте вони також мають численні ментальні  проблеми, такі як депресія, неясний ум та інші нещасні стани. Насправді ми бачимо, що багато людей на Заході вживають наркотики та ліки, щоб спробувати поліпшити цей стан. Це свідчить про те, що, хоча вони мають матеріальний комфорт і багатство, вони понад усе прагнуть ментального щастя на додаток до фізичних задоволень, і що саме лише багатство не приносить і того, й іншого. Навіть якщо маємо дуже здорове та сильне тіло, але при тому нещасний ум, цього буде недостатньо. Тому нам потрібне як фізичне, так і ментальне щастя. З цих двох ум є важливішим, оскільки він керує нами. Тому акцент потрібно робити на досягненні ментального щастя.

Але як досягти ментального щастя, щастя ума? Через канал наших думок. Якщо не використовуємо свій ум і не думаємо, ми не зможемо принести собі щастя. Це працює в обох напрямках. Наприклад, хоч би які турбуючі емоції були найсильнішими, чи то гнів, бажання, гордість, заздрість абощо, що більше ми про них думаємо, то більше ми діємо під їх впливом і то більше страждаємо. Якщо, наприклад, гнів є нашою найсильнішою турбуючою емоцією, то що більше ми гніваємося, то нещаснішими стаємо.

Якщо ми, до прикладу, відчуваємо скорботу і гнів щодо Тибету, чи робить це нас щасливими або нещасними? Ми нещасливі, ясна річ. Тому, у протидію, ми повинні думати про любов і співчуття. Це чинить опір нашому гніву і приносить спокій ума. Таким чином, добре серце й добрі думки приносять нам щастя. Оскільки всі ми прагнемо щастя і бажаємо позбутися страждань, ми повинні намагатися зрозуміти, що це докорінно залежить від нашого ума. 

Коротко кажучи, чим сильніше наша прив'язаність і відраза, тим сильніше буде наше страждання. Чим слабкіше вони, тим щасливішими ми будемо. Отже, нам потрібно подумати про те, що нам слід усунути, від чого позбавити свій ум. Наприклад, якщо ми відчуваємо заздрість або ревнощі, що відбувається? Усі ми врешті-решт помремо, тому ми ніколи не зможемо досягти того, чого прагнемо через заздрість. Оскільки ми ніколи не зможемо повністю задовольнити наші ревниві бажання, ми ніколи не будемо щасливими, доки будемо ревнувати чи заздрити. Те саме стосується пихи. Ніхто не може залишатися в одному і тому ж стані вічно: ми не можемо завжди залишатися молодими й юними. Хоч би чим пишалися, ми зрештою це втратимо. Отже, пиха також є дуже нещасним станом ума. Якщо ми, скажімо, в ресторані заздримо чудовій страві, яку їсть хтось інший, що це нам приносить? Це приносить нам лише нещастя. Очевидно, це не наповнює наш шлунок!

Подумаймо про себе, як тибетці: якщо ми відчуваємо гнів і заздрість до китайців, чи щасливі ми від того? Чи є це щасливим станом ума? Безумовно, ні. Уявіть людину, яка більшість свого життя діє під впливом своїх прив'язаності й відрази. Така людина може стати дуже могутньою, дуже відомою; вона може навіть увійти в історію. Але чого досягла така людина? Лише того, що її ім'я увійшло в історію. Вона не стала щасливою; вона мертва. Отже, якщо все своє життя ми проявлятимемо свої турбуючі емоції, то, хай би якими багатими й могутніми ми стали, це не принесе нам щастя.

Якщо ми подумаємо про нашу ситуацію в ці дні в Бодг-Ґаї, наприклад, ми можемо зрозуміти це ще чіткіше. Навіть коли ви перебуваєте в такому святому місці поряд з Далай-ламою і гніваєтеся на жебрака або на важкі фізичні умови, чи щасливі ви в такі моменти? З іншого боку, коли ваші турбуючі емоції слабкіші й ви робите тут щось конструктивне, чи щасливі ви тоді? Подумайте про це.

Ваш стан ума впливає навіть на ваших сусідів, друзів і дітей. Розгляньмо, наприклад, сімейну ситуацію. Якщо ви дуже злі й гніваєтеся на своїх дітей, б'єте їх, через що вони плачуть, – це робить всіх нещасними, чи не так? Але якщо ви не злі, а дуже розслаблені, дозволяєте дітям гратися, то всі дуже щасливі та спокійні. У масштабі країни також бачимо, що якщо багато людей практикують неприв’язаність і терпимість, то всі щасливі. Це справедливо для окремих людей, сімей і країн. Чим більше турбуючих емоцій – тим більше нещастя; чим менше турбуючих емоцій – тим більше щастя.

Що стосується мене, то я досить багато думаю про недоліки турбуючих емоцій і настроїв, про все погане, що вони мені приносять, а також про переваги їх відсутності. Це дуже допомагає мені докладати більше зусиль до зменшення турбуючих емоцій в моєму житті. Тоді, як бонус, ми виявляємо, що можемо більше насолоджуватися життям; їжа смакує краще, і все йде дуже добре. Але якщо наш ум сповнений турбуючих емоцій, то навіть якщо ми медитуємо, читаємо мантри абощо, ми не почуваємося аніскільки щасливіше. Тому нам потрібно завжди намагатися думати про те, наскільки несприятливими є турбуючі емоції.

Коротко кажучи, якщо наш ум приборканий і ми не маємо турбуючих емоцій чи настроїв, ми стаємо дуже щасливими. Тому найкраще, що може статися в результаті приборкання ума, – це повне вщухання турбуючих емоцій та настроїв. Але навіть якщо вони все ще виникають, наступним кращим результатом є те, що ми більше не діємо під їхнім впливом. Наприклад, найкраще, якщо ми взагалі ніколи не гніваємося, але якщо гнів спалахне, ми виявляємо, що, приборкавши свій ум, ми не діятимемо під його впливом. Ми не будемо, наприклад, бити когось по обличчю, лаятись чи проявляти будь-яку іншу грубу реакцію.

Таким чином, повільно й поступово ми виявляємо, що протидії стають дедалі сильнішими, наш ум дедалі більш приборканим, і, відтак, ми стаємо щасливішими. Тому, як початківці, ми повинні намагатися ніколи не допускати виникнення турбуючих емоцій гніву, прив'язаності тощо. Але навіть якщо вони виникають, ми повинні намагатися не діяти під їхнім впливом. Розумієте? Якщо ми приборкуємо свій ум, це є практикою Дгарми, а якщо ні – то це не Дгарма. Якщо ми повністю усуваємо турбуючі емоції, якщо досягаємо стану істинного припинення або умиротворення, це і є справжня Дгарма.

Існують Чотири благородні істини: істинні страждання, їхні істинні причини, істинні припинення й істинний шлях ума. Щодо істинних страждань, ми можемо подумати про різні види нещастя: смерть, хвороби, старість тощо. Будда казав, що дуже важливо усвідомлювати страждання. Що є коренем страждання? Коренем є нестриманий ум, а точніше, турбуючі емоції та настрої. Тому турбуючі емоції та ставлення вважаються істинними причинами або істинними джерелами страждань, так само як і кармічні імпульси, що виникають під впливом цих турбуючих емоцій. Отже, істинними причинами страждань є турбуючі емоції та карма. Тому, оскільки всі ми не бажаємо переживати страждання і хочемо їх усунути, нам потрібно усвідомити, що причиною цих страждань є наш нестриманий ум.

Оскільки ми хочемо досягти істинного припинення страждання, щоб воно ніколи більше не виникало, нам потрібно створити причини, щоб наші турбуючі емоції та стани розчинилися в дгармадгату, або сфері порожнечі. Це досягнення називають нірваною істинного припинення.

Оскільки позбавлення від турбуючих емоцій і настроїв, або припинення їх назавжди, відбувається в багато етапів, цей процес передбачає те, що відомо як істинні шляховказівні стани ума ар’їв, або благородних. Точніше кажучи, позаяк у процесі усунення різних турбуючих емоцій і ставлень ми також працюємо над досягненням все більшої кількості добрих якостей, то стани ума, які з одного боку усувають турбуючі емоції і вади, а з іншого – сприяють розвитку добрих якостей, відомі як істинні шляховказівні стани ума.

Якщо коротко, існує істинне страждання; воно має істинну причину; ми бажаємо його істинного припинення; і щоб це здійснити, нам потрібно реалізувати істинний шляховказівний стан ума. Результатом цього є досягнення остаточного припинення, вмиротворення або стану нірвани, "стану поза межами скорботи", і це приносить нам тривале щастя. Саме це Будда явив тут, у Бодг-Ґаї, своїм прикладом, а потім навчав Чотирьох благородних істин. Тож перші дві, істинні страждання та їхні істинні причини, належать до оманливої або нечистої сторони, а другі дві, істинне припинення та істинні шляхоказівні стани ума, належать до визвольної або чистої сторони.

Тож ми бачимо, що мотивація для практики Дгарми не є подібною до мотивації, наприклад, дитини, яка слухає батьків і робить те, що їй кажуть, просто тому, що батьки так сказали. Займатися Дгармою означає не просто підкорятися словам батьків, як слухняна дитина. Натомість ми займаємося практикою Дгарми, тому що бажаємо позбутися власних страждань, і з цієї причини ми дотримуємося вказівок учителя і намагаємося приборкати власний ум. Розумієте?

У процесі усунення страждань залучено багато факторів. Наприклад, є страждання від голоду, холоду тощо, і для усунення кожного з них ми покладаємося на різні методи або практики. Так, завдяки праці фермерів, торговців та інших ми можемо позбутися голоду й холоду. Щоб позбутися страждань від хвороб, ми покладаємося на лікарів і ліки. Але це лише тимчасові засоби, а не найвище зцілення. Якщо ми хворі, ми можемо приймати ліки, щоб одужати, але вони не позбавлять нас старості та смерті. Словом, ми не можемо остаточно позбутися страждань народження, хвороб, старості та смерті звичайними засобами, навіть якщо деякі методи можуть принести нам тимчасове полегшення.

Багато релігій, наприклад, певні напрями індуїзму, християнство, юдаїзм, іслам тощо, визнають Бога, який є творцем щастя і страждань. Якщо ми молимося Богу, він дарує нам щастя. Але Будда пояснював це інакше. Будда казав, що наше страждання і щастя виключно в наших власних руках, а не в руках божих.

На відміну від релігій, які визнають лише одну Дорогоцінність Прихистку, а саме Бога, ми визнаємо Три Найвищі Дорогоцінності. Будда є тим, хто показує шлях того, що слід прийняти, а що відкинути. Тому Будда є скоріше вчителем, а не Богом-творцем. Наша кармічна діяльність або поведінка є тим, що створює наше щастя і страждання. Щастя походить від позитивних або конструктивних дій. Тому ми повинні намагатися діяти таким чином, наскільки це можливо. З іншого боку, оскільки нещастя походить від негативних, руйнівних дій, ми повинні намагатися якомога більше їх позбутись.

Тож Будда навчав шляху причини й наслідку. Наша доля лежить у наших руках, а не в руках Бога чи Будди. Таким чином, істинний прихисток або надійний напрямок – це Дгарма, яку ми повинні розвивати у своєму ментальному континуумі. Іншими словами, усунувши з нашого ума турбуючі емоції тощо, ми усунемо страждання і досягнемо щастя.

Крім того, щоб розвинути Дорогоцінність Дгарми у ментальному континуумі, нам потрібні помічники, які стануть нам за приклад та допоможуть у цьому процесі. Такі люди відомі як Дорогоцінність Санґхи.

Отже, коротко кажучи, Будда показує надійний напрямок, який ми маємо обрати у своєму житті; Дгарма є дійсним надійним напрямком; а спільнота Санґхи допомагає, слугуючи за приклад. Не існує єдиного Бога чи Дорогоцінності прихистку, які дадуть нам щастя і усунуть наше страждання.

В англійській мові слово "релігія" часто використовується для перекладу тибетського терміна "Дгарма". Слово "релігія" має конотацію системи, в якій визнається Бог-творець. Тому зазвичай кажуть, що буддизм є атеїстичним вченням і справді не є релігією. Втім китайці, які вважають себе атеїстами, стверджують, що буддизм є релігією, і буддисти є релігійними. Але насправді, за наведеним вище визначенням, ми теж є атеїстами.

Окрім того, ми приймаємо слова Будди не на сліпу віру, а тільки після того, як ретельно їх вивчили. Якщо вони є обґрунтованими, ми їх приймаємо, якщо ні, то не приймаємо. Наприклад, існує багато логічних доказів таких явищ, як перенародження, і тільки після того, як ми дослідили це питання, ми можемо їх прийняти. Якщо щось можна довести логікою, то це прийнятно. Але якщо щось базується тільки на сліпій вірі – цього недостатньо. Тому не кажіть просто "я вірю". Головне – аналізувати за допомогою логіки та аргументації. Якщо щось йде всупереч логіці та реальності, не приймайте це. Ми завжди повинні ґрунтувати свої переконання на логічних міркуваннях.

Будда вже дав вичерпне вчення у минулі часи. Немає потреби переосмислювати його слова, щось додавати чи вдосконалювати. Нам слід лише практикували те, що виголосив Будда. Це не дуже складно. Ми можемо зрозуміти це на прикладі медицини. Лікарі обстежують пацієнтів, а потім призначають ліки для кожної людини особисто. Якщо лікування не діє, тільки дурень скаже, що вина лежить на медичній науці. Розумна людина зрозуміє, що ліки не подіяли через лікаря, а не через саму медицину. Те саме стосується і буддизму. У "Тріпітаці", або "Трьох кошиках", текстах записаних безпосередньо зі слів Будди, немає жодних помилок. Якщо ми дослідимо, то побачимо, що плутанина не в самих джерелах. Тому нам потрібно правильно практикувати, як зазначено в цих різних джерелах. Розумієте?

Отже, основною практикою є приборкання ума. Для цього нам потрібно слухати вчення, а щоб робити це правильно, нам потрібна правильна мотивація. Будда дав вчення як хінаяни, так і махаяни. Головним у махаяні є допомога іншим. У хінаяні наголошується на тому, що навіть якщо ми не здатні допомагати іншим, ми мусимо принаймні не завдавати їм шкоди. Отже, в обох традиціях наголошується на тому, як допомагати та приносити користь іншим, і ми повинні робити з цього висновки. Якщо можемо допомагати іншим, ми маємо це робити, а якщо не можемо, то, звичайно, ми ніколи не повинні завдавати шкоди. Ніде не сказано, що ми повинні гніватися на когось, чи не так?

У вченнях махаяни також сказано, що нам слід намагатися ігнорувати свої егоїстичні цілі й працювати на благо інших. Це і є буддійське вчення, чи не так? Отже, ми повинні мати чисте, тепле і добре серце. Ми повинні намагатися встановити за мотивацію намір бодгічітти. Намір бодгічітти полягає в роботі над досягненням просвітлення заради того, щоб мати можливість приносити користь усім істотам. І тепер, з такою мотивацією, послухайте "37 практик бодгісаттв", написаних бодгісаттвою Тоґме Занґпо.

Тогоме Занґпо жив за часів Бутона Рінпоче, що було за два покоління до Цонкапи. Він був ламою, який здебільшого навчався в традиції Сак'я, і з раннього віку був відомий тим, що передусім цікавився допомогою іншим. Наприклад, у дитинстві він навіть сердився на людей, які не допомагали іншим. Зрештою, він став монахом і навчався у різних лам, переважно у двох конкретних вчителів. Він практикував як сутру, так і тантру, і став дуже вченим, реалізованим практиком.

Він був найбільш відомий своєю бодгічіттою, яку розвивав переважно через вчення про зрівнювання та обмін себе з іншими. Насправді, якщо ми спробуємо уявити собі бодгісаттву, то Тоґме Занґпо одразу спадає на думку як приклад, чи не так? Він був великою людиною, справді особливою істотою. Наприклад, коли люди приходили послухати його вчення, вони ставали дуже стриманими, тихими й спокійними.

Оскільки Тоґме Занґпо записав ці тридцять сім практик, щоб допомогти нам усім, ми повинні намагатися знову і знову вивчати ці вчення. Ми вважаємо себе практиками махаяни, але якщо ми не завжди вивчаємо справжні практики махаяни, це не принесе задовільний результат. Тому нам потрібно намагатися досліджувати себе з погляду цих тридцяти семи практик і дивитися, чи дійсно наші дії відповідають їм. Серед них ми знаходимо вчення для осіб трьох рівнів мотивації, що відповідає поясненню ламріма, поетапного шляху.

Зараз я дам лише короткий коментар до цього тексту. Я отримав його від Куну Лами Рінпоче, Тензіна Ґ’ялцена, а він отримав її від попереднього Дзоґчен Рінпоче в провінції Кхам – така лінія передання. Це лише невеликий історичний екскурс, а цей примірник я, власне, привіз із собою з Лхаси.

Джерелами цих вчень є "Сходження на шлях бодгісаттви" Шантідеви (sPyod-’jug, санскр. Bodhisattvacharya-avatara), "Філігрань сутр Махаяни" Майтреї (mDo-sde rgyan, санскр. Mahayanasutra-alamkara) та "Дорогоцінна гірлянда" Наґарджуни (Rin-chen ’phreng-ba, санскр. Ratnavali).

Текст поділений на три частини:

• початок – накопичення позитивної сили;
• самі вчення;
• висновок.

На початку, накопичення позитивної сили поділяється на дві частини:

• початкове привітання;
• обіцянка скласти текст.

Початкове привітання

Цей перший вірш представляє першу з цих двох частин, початкове привітання.

Пошана Локешварі.

Трьома брамами шанобливо вклоняюся верховним ґуру та Захиснику Авалокітешварі, які, бачачи, що всі явища не мають приходу чи відходу, докладають зусиль виключно для блага істот-блукальців.

Вшановується Авалокітешвара, який тут називається Локешвара. Оскільки корінням просвітлення є співчуття, а Авалокітешвара є його втіленням, поклони офіровані йому. Крім того, щоб закласти насіння й інстинкти, які дозволять нам зустрітися і вивчати санскрит у майбутньому, автор дає  ім'я Локешвара на санскриті. Поклони Авалокітешварі, як невіддільному від ґуру, здійснюються трьома брамами: тілом, мовою й умом. Причиною для цих поклонів є добрі якості такого об'єкта пошани.

Які це добрі якості? Корінь махаяни — це намір бодгічітти. Це ум, спрямований на просвітлення з наміром мати здатність приносити користь усім обмеженим істотам. Щоб досягти цих цілей, нам потрібно практикувати шість далекосяжних станів ума, шість досконалостей. В результаті ми зможемо досягти просвітлення, яке має як фізичний, так і ментальний аспект, а саме: тіло форми та дгармакая, або тіло всеохоплювального глибокого усвідомлення, всевідаючий ум будди. Щоб досягти цих двох, нам потрібно накопичити причини, які належать до тих самих категорій, що й результати. Отже, нам потрібна мережа позитивної сили, щоб досягти тіла форми будди, і мережа глибокого усвідомлення (зібрання мудрості), щоб досягти ума будди. Основою для цього є дві істини.

Локешвара – це той, хто бачить, що всі явища не мають приходу чи відходу. Коли ми досліджуємо умовну істину речей, то бачимо, що речі дійсно приходять і відходять. Однак, якщо ми досліджуємо найглибшу істину щодо них, то їхній прихід і відхід не встановлюються як такі, що істинно й самодостатньо існують. Наприклад, є такі поняття, як причина і наслідок. Оскільки причини не існують самодостатньо – вони позбавлені властивого існування – їхні наслідки також повинні бути позбавлені такого неможливого способу існування. Ні причини, ні наслідки не мають самодостатнього існування; вони встановлені як такі, що залежать одне від одного. Іншими словами, взаємозалежна природа всіх явищ встановлена як така, що не має самодостатнього існування.

Як сказав Наґарджуна, явища не мають істинного приходу, відходу, перебування тощо. Отже, фраза "Бачачи, що всі явища не мають приходу чи відходу" стосується порожнечі й того факту, що об'єктом поклоніння тут є той, хто розуміє або бачить порожнечу через пряме неконцептуальне пізнання. Оскільки все виникає залежно, все позбавлене властивого існування. І оскільки все позбавлене властивого існування, все виникає залежно через причинно-наслідковий процес.

З турбуючих емоцій і ставлень, як причини, виникає страждання, як результат. А з конструктивних дій, як причини, виникає щастя, як результат. Оскільки прихід страждання виникає в залежності від турбуючих емоцій і руйнівних дій, а об'єкт поклоніння тут бачить, що це стосується всіх живих істот, його співчуття спрямовано на них виключно з метою допомогти їм знайти шлях до усунення їхнього страждання. Таким чином, тут вказані як мудрість, так і метод, оскільки нам потрібні обидва разом, жодне з них ми не можемо проігнорувати.

Отже, з вірша привітання бачимо ці дві сторони. Локешвара бачить, що все позбавлене властивого існування, і, оскільки це так, він бачить, що всі явища виникають з причини й наслідку. Зокрема, він бачить, що страждання всіх істот виникають або походять від їхніх турбуючих емоцій і ставлень, і тому він з милосердям прагне усунути ці страждання, позбутись їх. Таким чином, тут вшановуються обидва аспекти Локешвари: мудрості й методу. Оскільки він бачить все як порожнечу, він бачить все як причину і наслідок. Таким чином, він має милосердя до всіх, щоб позбавити їх страждань. Ви розумієте?

Обіцянка скласти текст

Наступний вірш – це обіцянка скласти твір.

Повністю просвітлені будди, джерела блага і щастя, з'явилися завдяки тому, що реалізували священну Дгарму. Оскільки ця реалізація покладалась на знання практик Дгарми, я поясню практику бодгісаттви.

Будда спочатку розвинув бодгічітту, щоб досягти просвітлення і принести користь усім. Потім, досягнувши просвітлення, його єдиною метою було приносити користь усім. Він приборкав власний ум, усвідомивши, що йому потрібно усунути всі турбуючі емоції та настрої, – і саме це потрібно зробити кожному, щоб досягти істинного щастя. Таким чином, Будда навчав різних методів, як цього досягти, і ми маємо практикувати так само, як він. Якщо будемо практикувати так, як він навчав, ми теж зможемо досягти щастя. Тому в цьому вірші будди названі джерелами блага і щастя.

Сам Будда не був просвітленим від самого початку. Він покладався на своїх ґуру, практикував їхні вчення і приборкав свій ум. У процесі усунення всіх своїх турбуючих емоцій і настроїв він досяг просвітлення. Його досягнення стало можливим завдяки практиці й реалізації священної Дгарми.

Нам потрібно спробувати зрозуміти, на якій основі ми маємо тіло і ум. Коли, наприклад, наша свідомість ока бачить щось, ми не говоримо, що бачить наша свідомість ока, ми говоримо "я бачу". Якщо наше тіло хворіє, ми говоримо "я хворий". Ці вирази означають, що я є або ментальною свідомістю, або тілом. Але наші тіла спочатку формуються в утробі наших матерів і закінчують своє існування, коли розкладаються після нашої смерті. Отже, "я" не може бути лише тілом.

Можливо, тоді я – є ум, який залежить від тіла. Однак "я" не є формою чи кольором. Проте, коли бачимо тіло на відстані, на основі цього ми говоримо: "О, я бачу свого друга", – і дуже радіємо. Але ця людина, якщо дослідити глибше, це не лише її тіло. Наприклад, коли ми йдемо до лікаря, він запитує: "Ваше тіло в порядку?" – але очевидно, що ми не є лише тілами. У деяких відомих лікарнях Америки навіть призначають медитацію для поліпшення здоров'я пацієнтів. Отже, очевидно, між тілом і  умом має бути якийсь зв'язок, якщо лікарі прописують такі нефізичні вправи.

Тож, можливо, "я" – це просто ум? Розгляньмо природу ума. Коли ми щось знаємо, або маємо чітке уявлення про щось, або усвідомлюємо щось, ми говоримо: "Я знаю, що це таке". Але дуже важко точно визначити, що таке ум. Його визначають як лише ясність і усвідомлення. Це не щось фізичне, що має колір або форму. Якщо подумати, це щось на зразок чистого, порожнього простору, в якому всі прояви припинилися і в якому усвідомлення чого-небудь може виникнути або проявитися як проста ясність і усвідомленння в ясному просторі.

Отже, ум, який виникає одночасно з вітрами й краплями тонкого тіла в перший момент зачаття, є чимось, що має цю природу лише ясності та усвідомлення. Щоб таке явище виникло, йому в якості безпосередньої причини потрібне щось, що існує в тій самій природі або в тій самій категорії, що й воно саме. Тому необхідно, щоб існував попередній момент чистої ясності та усвідомлення, який би діяв як причина для першого моменту ясності та усвідомлення в мить зачаття. Саме за допомогою таких міркувань ми встановлюємо або доводимо існування минулих життів. І якщо минулі життя існують, то виходить, що існують і майбутні.

Оскільки лише ясність і усвідомлення, які ми маємо, є чимось, що має безперервність і що продовжуватиметься в майбутніх життях, дуже важливо усунути затьмарення або завіси, які їх огортають і викликають у нас різні турбуючі емоції, що породжують страждання. Усунувши їх, ми зможемо досягти природної основи свідомості, яка є лише ясністю і усвідомленням, не затьмареною. Саме це може стати всевідаючим умом будди, повністю просвітленої істоти. Отже, оскільки основа нашого ума й ума просвітленої істоти, або всевідаючого ума, є однаковою, другий тип ума є тим, чого ми дійсно можемо досягти самі. Будда – це не той, хто був просвітлений від самого початку; він став просвітленим, спираючись на різні причини. Він позбувся (полишив) того, чого потрібно було позбутися, і досяг того, чого потрібно було досягти. Тому, якщо ми зробимо те саме, ми зможемо досягти такого ж результату.

Так, у тексті сказано: "Повністю просвітлені будди, джерела блага і щастя, з'явилися завдяки тому, що реалізували священну Дгарму". Як ми можемо зробити це самі? У тексті сказано: "...ця реалізація покладалась на знання практик Дгарми". Отже, недостатньо просто знати про Дгарму. Дізнавшись, якими є практики Дгарми, необхідно застосовувати її на практиці. 

На сьогодні зупинимось тут. Чи ви все зрозуміли? Нам потрібно практикувати якомога більше. Нам потрібно практикувати зречення, бодгічітту та порожнечу. Нам потрібно дуже ретельно і чесно дослідити себе, побачити, який наш характер, які маємо тенденції та схильності, а потім вправлятись на шляху, який нам підходить.