Тренування ума початкового рівня ламріму

Хоча продаж товарів не заборонений, та поки ви тут, ви маєте бути чесними. Отримувати певний прибуток від продажів – це нормально, але не будьте жадібними чи нечесними. Також, коли ви робите обходження по колу, не пліткуйте і не мрійте, а будьте уважними та проявляйте повагу. І не кидайте папір на землю та не ходіть в туалет абиде. Я розумію, що в черзі в туалет вам, можливо, доведеться чекати годинами, тому вам доведеться знайти інше місце, але будьте якомога охайнішими. Тибет – холодна високогорна країна, а тут, в Індії, на низькій висоті, умови інші. Тому не забруднюйте все навколо. Будьте обережними й відповідальними.

Також дуже добре робити поклони, повні або неповні, але робити їх треба правильно. Тримайте руки рівно на землі, долонями вниз. Офіруйте свічки і таке інше. Це дуже добре, це чудово. Моліться, медитуйте, і навіть якщо це не буде односпрямованою концентрацією, це сформує дуже хороші схильності. Найважливіше – мати чисту мотивацію. Тому нам потрібно перевіряти свій ум і мотивацію для всього, що робимо. Це дуже важливо. Нам потрібно чимдуж намагатися зменшити силу наших турбуючих емоцій і ставлень.

Найкраще розвивати ставлення, за якого ми вважаємо інших важливішими, а себе – неважливими. Це суть махаяни. Мати добре, тепле серце. Бути конструктивними у своїх діях і розвивати добре, тепле, любляче серце – ось що є справді важливим. Якщо практикуємо Дгарму лише напоказ з гордості, конкуренції або заздрості, це призводить лише до негативної кармічної сили. Тож те, що ми робимо і чому ми це робимо, є важливим і вирішальним. Ми завжди повинні перевіряти і виправляти свою мотивацію.

У такому святому і особливому місці слід намагатися розвинути мотивацію до просвітлення. Із постійним пам'ятанням про Будду, як приклад розвитку наміру бодгічітти, ми повинні щосили намагатися наслідувати його приклад. Якщо розвинемо добре серце і велику мотивацію в такому місці, це буде дуже корисно. Розумієте?

Як сказано в "Сходженні на шлях бодгісаттви", намагайтеся ніколи не гніватися. Там сказано, ніщо так не руйнує позитивну силу, як гнів. Тому намагайтеся ніколи не втрачати самоконтроль і ні на кого не гніватися. Намагайтеся приборкувати й дисциплінувати свій ум, щоб не бути грубими чи жорстокими. Замість заздрити діям і досягненням інших, радійте позитивній силі всіх, хто тут присутній. Повторюйте "Молитву з семи частин" і добре обмірковуйте всі її пункти. Намагайтеся накопичити якомога більше позитивної сили. Розумієте? І якщо ми разом зможемо накопичити її тут хоч трохи, це зробить наше життя набагато кращим, чи не так?

Тож, тепер встановіть мотивацію бодгічітти, щоб слухати ці вчення. Це "37 практик бодгісаттви" Тоґме Занґпо, які поділяються на три частини: початок, власне викладення й кінець. Власне викладення поділяється на три рівні мотивації, відповідно до рівнів ламріма, "поступового шляху". Спочатку йде мотивація початкового рівня.

(1) Практика бодгісаттви – це зараз, коли здобули великий корабель (людського народження) зі свободами й можливостями, які важко знайти, слухати, думати й медитувати непохитно, вдень і вночі, щоб звільнити себе та інших з океану неконтрольовано повторюваної сансари.

Дгарма – це система методів, що роблять неспокійний ум спокійним, а нестриманий — стриманим. Усі ми однаково прагнемо мати щастя і позбутись страждань, і Дгарма допомагає саме в цьому. Але люди не знають, як її практикувати. Якщо подивимося на наші людські тіла, то, хоча ми можемо думати про них лише як про належність до категорії або роду наших батьків, якщо ми подивимося глибше, то побачимо, що вони належать до категорії тих, хто має свободи та можливості. Перше означає свободу практикувати Дгарму, погляньмо лише на нас тут. Ми маємо свободу бути тут і практикувати Дгарму, чи не так? Ми не глухі: у нас є всі здібності, які дозволяють нам чути вчення тощо. У нас є всі умови, сприятливі для практики, а все, що не сприяє цьому, тут відсутнє. Насправді ми маємо вісім свобод і десять можливостей.

Багато людей у світі мають людське народження, але мало хто має незалежність і свободу для практики Дгарми. Тож нам дуже пощастило, що маємо таку рідкісну можливість. Крім того, у світі є духовні вчителі, які наслідують приклад Будди і продовжують його справу. Ці доброчинні наслідки, які ми зараз відчуваємо, є результатом подібних причин у минулому. Іншими словами, наше теперішнє щастя – це наслідок конструктивних причин, які ми створили раніше. Тому, щоб знову отримати такі можливості й таку робочу основу в майбутньому, нам потрібно зараз створити конструктивні причини для цього.

Якщо ми будемо діяти без прив'язаності, відрази чи наївності, то не буде важко створити конструктивні причини для дорогоцінного людського перенародження в майбутньому. Але насправді, оскільки ми рідко діємо таким чином, нам потрібно максимально використати нинішню можливість. Не зневіряйтеся і не відчувайте себе неадекватними. Намагайтеся діяти якомога конструктивніше.

Конструктивний або приборканий ум не купиш у магазині, не виростиш на городі й не візьмеш у банку. Він походить від дійсної практики приборкання ума. Нам потрібно практикувати, щоб отримати досвід медитації та стабільне усвідомлення. Тому нам потрібно наслідувати приклад великих вчителів минулого.

Першими у Тибеті були великі лами школи нінґма; потім були Атіша і лінія кадам, лами сак'я, а також Марпа, Міларепа і Ґампопа з лінії каґ'ю і так далі. Всі вони зазнали неабияких труднощів і, доклавши величезних зусиль, досягли просвітлення. Нам залишається тільки наслідувати їхній приклад. Ми повинні проаналізувати себе і запитати: "Якого прогресу я досяг за останні п'ять, десять, п'ятнадцять років у приборканні свого ума?" Якщо ми бачимо, що дійсно досягли якогось прогресу, це може нас підбадьорити. Це не привід бути зарозумілими абощо, але якщо ми усвідомлюємо, що за п'ять чи десять років можемо досягти нехай навіть невеликого прогресу, то не будемо зневірюватися через короткі проміжки часу.

Справжня практика полягає в тому, щоб слухати, розмірковувати й медитувати над вченнями. Однак, коли ми слухаємо вчення або вивчаємо їх, нам завжди потрібно перевіряти своє ставлення до них. Усе, що ми чуємо, потрібно негайно втілювати в життя. Практика слухання, розмірковування і медитації ніколи не повинна бути відокремленою одна від іншої, і жодною з цих складових не можна знехтувати.

(2) Практика бодгісаттви – це покинути батьківщину, де прихильність до друзів розгойдує нас, як вода; гнів до ворогів спалює нас, як вогонь; а наївність, через яку забуваємо, що слід прийняти, а що відкинути, огортає темрявою.

Найкраще залишити батьківщину. Але навіть якщо ми цього не зробимо або не можемо зробити, нам потрібно уникати прив'язаності або відрази пов’язаних із цим. Не думайте: "Це моя країна, моя родина", – ніби існує якась виявна, існуюча сама по собі країна, до якої ми можемо відчувати прив’язаність або ненависть до її ворогів. Прив’язаність і відраза призводять до руйнівної поведінки і створюють багато негативної сили та страждань. Ці два порушники спокою є головними серед усіх наших турбуючих емоцій і ставлень, і обидва походять від неусвідомленості (невідання).

Навіть якщо покинемо свою країну й поїдемо в іншу, де знайдемо нових друзів і так само розвинемо там прив’язаність і відразу – це не допоможе. Це недобре. Головне – позбутися прив’язаності й відрази та замінити їх бажанням блага для інших. Якщо ми відчуваємо потяг і прив’язаність до певних людей, то навіть невелика зміна в їхній поведінці раптом спонукає нас зненавидіти їх. Але якщо, навпаки, ми маємо ставлення любові й співчуття з наміром допомогти людям, то навіть якщо вони поводяться погано, ми все одно бажатимемо їм щастя. Отже, нам потрібно замінити нашу прив’язаність ставленням бажання блага для інших.

Більшість із нас тут покинули свої країни, але в цьому немає нічого хорошого чи надзвичайного, якщо ми все ще маємо прив’язаність і відразу. Ми повинні позбутися цього.

(3) Практика бодгісаттви – це покладатися на усамітнення, де через позбавлення від шкідливих об'єктів наші турбуючі емоції й ставлення поступово зникають; через відсутність відволікаючих факторів наші конструктивні практики природно посилюються; і через очищення усвідомлення зростає впевненість у Дгармі.

Якщо ми перебуваємо якомога далі від тих, хто нас турбує, і наша голова не забита роботою, то ми автоматично легше залучаємося до конструктивних дій. Тому дуже корисно жити в усамітненні й тиші. Але щоб мати змогу медитувати в самоті, нам потрібна вся сила, яку ми отримали, слухаючи та обмірковуючи вчення, без будь-якої прив’язаності чи відрази.

Отже, ми отримали дорогоцінне людське народження, і тепер нам потрібно правильно його використовувати і не змарнувати цю можливість, бо вона є швидкоплинною. Тож нам потрібно відвернутися від нав'язливої заклопотаності переважно цим життям, як сказано в "Трьох головних аспектах шляху". Якщо ми зосередимося на майбутніх життях, то все буде добре і в цьому житті. Але якщо зосередимося лише на цьому житті, це зовсім не покращить майбутні життя. Тому нам потрібно відвернутися від заклопотаності лише справами цього життя і працювати над поліпшенням майбутніх життів. Для цього нам потрібно думати про непостійність.

(4) Практика бодгісаттви – це відмовитися від заклопотаності лише цим життям, в якому друзі та родичі, які довгий час були разом, муситимуть розлучитися; багатство й майно, зібрані великими зусиллями, мусять бути залишені; а свідомість, як гість, муситиме покинути тіло, свій тимчасовий притулок.

Якщо подивимося на світову історію, то побачимо, що ніхто у трьох сферах компульсивного перенародження не жив вічно. Погляньте на великі місця минулого, на Наланду, яка процвітала за часів великого Атіші та інших. Зараз там лишилися самі руїни. Це допомагає нам побачити непостійність. Подивіться на звичаї та інші аспекти життя Тибету минулого. Це вже минуле; все це непостійне і вже скінчилося. Через сто років ніхто з тут присутніх не буде живий. Наші ментальні континууми лише усвідомленості та ясності будуть продовжуватися; існування минулих і майбутніх життів є певним. Але всього, що маємо зараз, вже не буде – нашого багатства, добробуту, всіх цих речей, що походять від причин з минулих життів. Незалежно від того, наскільки ми близькі з іншими, з нашими родинами тощо, нам усім доведеться розлучитися і піти своїми шляхами. Ті, хто накопичили позитивну силу, відчуватимуть щастя; ті, хто не накопичили, – не будуть. Безперервність простого "я", позначеного на тонкій енергії та свідомості, безперечно триває, тому ми відчуватимемо плоди вчинків, які робимо зараз. А отже те, що ми робимо зараз, є надзвичайно важливим.

Коли вмираємо, ми лишаємося на самоті. Навіть Далай-лама, коли помре, повинен буде піти сам. Коли помер Мао Цзедун, він пішов сам. Його дружина, Цзянь Цінь, не супроводжувала його, як і його народ. Уся його слава за життя йому нічим не допомогла. Ми бачимо, що сталося потім. Навіть такий великий чоловік, як Махатма Ганді, пішов сам. Він мусив залишити свій посох, сандалі, круглі окуляри. Ми можемо побачити їх у його меморіалі; він нічого не взяв із собою. Зовнішні матеріальні блага, друзі, родичі, ніщо не допомагає, навіть тіла, які ми отримали від наших батьків. Як пояснив Ґунтанґ Рінпоче, ми всі мусимо піти самі.

Подивімося на нас, тибетців. Навіть якщо ми живемо в такі складні часи, ми все одно залишаємося людьми. І коли помремо, немає впевненості, що знову народимося людьми. Якщо не досягнемо певного прогресу зараз, в людському народженні, що ж ми зможемо зробити потім, коли в наступному житті народимось в іншій формі? Звичайно, зараз нам необхідно їсти. За винятком великих істот, які підтримують своє життя завдяки односпрямованому зосередженню, всі ми мусимо їсти тверду їжу. Тож, очевидно, ми мусимо вирощувати харчові продукти й робити певні речі для підтримання цього життя. Але ми не повинні бути повністю одержимими цим. Ми повинні присвячувати, можливо, 30% свого часу цьому життю і 70% майбутньому, або навіть краще 50/50. Головне – не бути повністю заклопотаними лише цим життям.

(5) Практика бодгісаттви – це позбутися поганих друзів, через спілкування з якими наші три отруйні емоції посилюються; наші слухання, розмірковування й медитація – слабшають; а наші любов і співчуття зводяться нінащо.

Тож нам потрібно думати переважно про наші майбутні життя, а для цього нам потрібні хороші друзі. Друзі важливі, бо мають на нас великий вплив. Навіть якщо ми самі мало слухаємо вчення і мало про них думаємо, приклад хороших друзів може спонукати нас робити більше.

Тому важливо, щоб наші друзі мали такі самі схильності й наміри, як і ми. Чому? Тому що, як сказано у вірші, погані друзі або ті, хто вводить в оману, можуть нашкодити нам своєю компанією, а отже нам потрібно триматись від них якомога далі. Але, звичайно, ми все одно маємо любити їх – бажати їм щастя; просто триматись осторонь від їхнього негативного впливу.

(6) Практика бодгісаттви – це цінувати наших священних духовних наставників більше, ніж власне тіло; якщо ввіряємося їм, наші вади зникають, а добрі якості зростають, як молодий місяць.

Якщо ми маємо позитивних, добрих друзів і тримаємося в хорошій компанії ґуру або духовних наставників, вони чинять на нас найкращий вплив. Звичайно, нам потрібен ґуру, який нам підходить, але навіть якщо така людина справляє приємне враження на наш ум, вона повинна бути повністю кваліфікованою. Ми, тибетці, маємо систему тулку або втілених лам із відомими іменами, але вони повинні бути повністю кваліфікованими, інакше в цьому немає сенсу. Тому нам потрібно відкинути титул тулку і перевіряти його чи її особисту кваліфікацію. Тільки якщо людина  повністю кваліфікована, її можна вважати ґуру або ламою.

Багато тулку насправді не є ламами. Вони не мають кваліфікації, хоча іноді володіють грандіозними маєтками й величезними статками. Однак гроші, велике ім'я і слава не роблять людину ламою. Тому нам потрібно перевірити їхню фактичну кваліфікацію, їхні знання тощо. Таке ретельне вивчення є надзвичайно важливим. Будда наголошував на цьому, як і Цонкапа.

Здорові стосунки між учнями та їхніми духовними наставниками є надзвичайно важливими. Якщо ґуру є повністю кваліфікованим, ми можемо повністю довіритися йому і робити все, що він каже, як у випадку Наропи й Тілопи. Якщо Тілопа казав стрибати, Наропа робив це без вагань. Але якщо наш ґуру не того ж рівня, як Тілопа, ми не мусимо робити все, що нам кажуть. Ми ж не стрибатимемо з цієї ступи тільки тому, що якийсь дурень нам скаже це зробити, чи не так?

Головне для нас, початківців, – мати міцну етичну самодисципліну як основу для подальшого розвитку. У нас, тибетців, чудова практика. У нас є основа етичної дисципліни, на якій базується махаянська практика любові та співчуття. А далі, на вершині йде практика тантри, всі чотири її класи. Насправді ми, тибетці, є єдиними буддистами, які практикують повний спектр учень Будди, тобто кожна окрема особа практикує увесь шлях.

Наприклад, у Таїланді, Бірмі та Шрі-Ланці є лише етична дисципліна, а махаяна та тантри відсутні. У Японії, Кореї та деяких інших місцях, де є махаяна, є тантри, але лише перші три класи: крія, чарья та йоґа. У них немає вчень ануттарайоґа-тантри, четвертого класу. У деяких місцях приймають погляд порожнечі, але тільки такий, що належить системі чіттаматри або системі йоґачара-сватантріка мадг'ямаки, а не погляд прасанґіка-мадг'ямаки. У деяких місцях, здається, практикують махаяну не спираючись на дисципліну як основу, а інші навіть намагаються практикувати тантраяну, в якій відсутні обидві попередні ступені. Тільки у нас, тибетців, є повний, цілісний шлях і практика, що об'єднані в одній особі. І такою особою має бути кожен з нас.

(7) Практика бодгісаттви – це прийняти надійний напрямок у Найвищих Дорогоцінностях, шукаючи захисту у тих, хто ніколи не вводить в оману, – адже кого можуть захистити мирські боги, як самі вони все ще поневолені у в'язниці сансари?

Це приводить нас до прийняття надійного напрямку або прихистку, а для цього ми повинні пам'ятати про добрі якості Трьох Дорогоцінностей. Слово "будда" в тибетській мові звучить як "санґ'є" (sangs-rgyas). "Санґ" означає усунути все, що потрібно усунути, тобто усунути всі вади, а "ґ'є" означає усвідомити й вдосконалити всі добрі якості. Санскритське слово "Дгарма" означає "утримувати" – утримувати когось від усього несприятливого. Іншими словами, слідування Дгармі утримує нас від страждань.

Насправді Дорогоцінність Дгарми стосується благородних істин про істинне припинення і істинний шляховказівний стан ума. Істинне припинення тимчасових заплямувань ума, їх розчинення в чистій сфері порожнечі, є істинним припиненням. Шляховказівний стан ума, характеристикою якого є неконцептуальне пряме пізнання порожнечі, є істинним шляхом ума, що веде до звільнення і просвітлення. Ці дві істини є Дорогоцінністю Дгарми.

Дорогоцінність Санґхи стосується ар’їв або Благородних, тих, хто має неконцептуальне пряме пізнання порожнечі. Таким чином, це є Три Дорогоцінності Надійного напрямку. Будда подібний до лікаря, Дгарма подібна до ліків; або, точніше, шлях зцілення і стан зцілення подібні до істинних шляховказівних станів ума й істинних припинень; а Санґха подібна до медпрацівників, які в цьому допомагають.

Нікому з нас не подобається страждання, починаючи з найменшого дискомфорту, і ми бажаємо звільнення від нього. Стан, що веде до його усунення та методи його остаточного усунення подібні до Дорогоцінності Дгарми. Нам потрібен вчитель в цьому процесі, і це є Дорогоцінність Будди, а також друзі, які допомагають, це є Дорогоцінністю Санґхи. Крім того, ми повинні бути впевнені в здатності об'єктів, які вказують нам надійний напрямок, надати нам захист; також ми повинні боятися страждань і прагнути полегшення. Це є причинами для того, щоб закласти надійний напрямок прихистку в нашому житті.

Оскільки Будда навчив нас способів усунення істинної причини істинного страждання, щоб настало його істинне припинення, він гідний бути об'єктом надійного напрямку. Ми зустрілися з вченнями такого Будди, і тому нам потрібно прийняти його надійний напрямок у житті. Ми приймаємо надійний напрямок у нашому майбутньому стані досягнення істинного припинення всіх страждань і нашому майбутньому досягненні просвітлення. Ми також приймаємо причинний надійний напрямок у тому, що зараз пропонують Три Дорогоцінності, які приведуть нас до цього стану. Тому нехай кожен із вас прийме надійний напрямок у житті.