Підтвердження нашої мотивації та огляд
Подивіться на людей навколо вас, близьких чи далеких, багатих чи бідних, – всі ми однакові в тому, що прагнемо щастя і не хочемо страждань. Найкращий спосіб досягти цього – практика Дгарми. Ми отримали повноцінні людські тіла, зустрілися з повним вченням з етичної дисципліни, махаяни та тантри, а також зустрілися з висококваліфікованими ґуру. Тому нам потрібно встановити повноцінну мотивацію махаяни, а саме: усунути всі наші турбуючі емоції та ставлення, розвинути всі добрі якості й досягти просвітлення.
Наріжним тут є розвиток теплого і доброго серця. Це є коренем усього щастя для нас самих і для інших, як поверхневого, так і остаточного. Це є коренем наміру бодгічітти, завдяки якому ми досягаємо просвітлення і, таким чином, стаємо здатні приносити щастя всім істотам. Отже, наскільки це можливо, нам потрібно розвивати добре серце.
Не варто просто говорити слова на кшталт "нехай я розвину добре серце". Насправді нам потрібно вправлятися і практикувати на різних етапах, щоб цього досягти. Ми повинні знати методи й застосовувати їх на практиці. Повне вчення Дгарми міститься у ста томах Канґ’юра (слів Будди) і двохстах томах Тенґ’юра (коментарів індійських майстрів). Головним ламою, який приніс до Тибету повний ламрім, поступові етапи тренування ума та очищення ставлення, був Атіша. Його "Світильник на шляху до просвітлення" (тиб. Lam-sgron, санскр. Bodhipathapradipa) є основним джерелом тексту "37 практик бодгісаттв". Оскільки "37 практик бодгісаттв" є коротким і легким для розуміння текстом, нам потрібно спробувати запам'ятати його, а потім повсякчас повторювати, розмірковувати над його значенням і застосовувати на практиці.
А тепер послухайте продовження вчень з цього тексту. По-перше, нам потрібно усвідомити цінність нашого людського тіла і думати про те, як ним скористатися. Оскільки ми неминуче помремо і втратимо його, нам потрібно відвернутися від одержимості цим життям, а зрештою і від одержимості майбутніми життями також.
Для цього нам спочатку потрібно подумати про смерть і непостійність, а також про те, що коли помремо, ми можемо народитися в одному з трьох гірших станів перенародження. Ми не здатні бачити істот, що потрапили в пастку безрадісних світів (пекла), або привидів (голодних духів), але ми знаємо про тварин та їхні страждання. Ми бачимо, як з них знущаються, б'ють, експлуатують, жорстоко використовують у медичних експериментах, вбивають заради м'яса тощо. Як буддисти ми повинні розвивати доброту до них. У деяких інших релігіях вважають, що вбивство тварин не надто відрізняється від вирубування дерев або збору овочів. Але в буддизмі все інакше. Ми насправді сприймаємо страждання тварин дуже серйозно, а також замислюємося над тим, як легко можемо самі перенародитися в цій формі.
Особистість, яка навчала шляху, як уникнути перенародження твариною, – повністю просвітлений Будда. Він вчив шляху поведінки, що ґрунтується на причині та наслідку, про те, яких дій слід уникати, а які – застосовувати. Ми повинні намагатися навчитися якомога більше з досконалих вчень Будди, бо вони бездоганні й пропонують абсолютно безпечний і надійний напрямок у житті. Як ми говорили вчора, Будда, Дгарма і Санґха є Трьома Дорогоцінностями надійного напрямку. Тільки ці три пропонують надійний, захищений і стабільний напрямок у житті, який ніколи не підведе. Хоча немає нічого поганого в тому, щоб звертатися за допомогою до мирських богів як до друзів, але недоречно шукати в них свій остаточний прихисток.
Подивіться на монахів з монастирів Таїланду та Бірми; вони справді бездоганні. У своїх храмах вони мають лише зображення Будди Шак'ямуні й нікого іншого. У тибетських храмах можуть бути зображення Будди Шак'ямуні, але також і різні екзотичні на вигляд захисники тощо. В Японії є зображення лише головних вчителів і майже немає зображень Будди Шак'ямуні. Звичайно, Будда нерозривно пов'язаний з ґуру і проявляється в багатьох формах, це факт, але це дещо інше. Річ у тім, що головним, до кого ми повинні звертатися за натхненням і наснаженням, що веде до просвітлення, є Будда Шак'ямуні. Часто люди критикують нас і кажуть, що ми, тибетці, забуваємо про Будду і просто б'ємо в барабани перед зображеннями захисників. У цьому є велика небезпека. Тому будьте обережні. Але годі про це.
Що стосується Дорогоцінності Санґхи, то практика в Таїланді та Бірмі також бездоганна. Монахи користуються великою повагою, їх підтримують домовласники та дають їм милостиню. Це чудово. Часто люди вважають, що насправді є лише дві Дорогоцінності надійного Напрямку: Будда та Дгарма, а Санґха є непотрібною. Вони думають, що ми можемо про них забути. Немає потреби, щоб усі були монахами та монахинями, але нам потрібно перевірити власні нахили, і якщо це нам підходить, то найкраще бути монахом. Але принаймні ніколи не критикуйте монахів та монахинь. Ми повинні перевіряти та критикувати лише себе. Санґха дуже важлива для того, щоб подавати приклад та символізувати вчення Будди. Ми повинні бути дуже обережними щодо власної карми та того, що ми говоримо і робимо.
Утримання від руйнівної поведінки
(8) Практика бодгісаттви – це ніколи не вчиняти негативних дій, навіть ціною власного життя, тому що Мудрець проголосив, що нестерпні страждання гірших станів перенародження є результатом негативних дій.
Простіше кажучи, якщо ми робимо добро, то отримуємо добро, а якщо робимо зло, то отримуємо зло. Дуже просто. Наслідок відповідає категорії причини. Це ніколи не змінюється, і до того ж від невеликих причин ми можемо отримати великі наслідки.
Так само будь-які жахливі події, що трапляються в певних країнах, є наслідком негативних сил, накопичених від минулих руйнівних вчинків. Наприклад, у Тибеті іноді бувають посухи, наші врожаї гинуть, іноді трапляються війни, вторгнення тощо. Все це відбувається через наші минулі руйнівні дії та брак позитивної сили. Якщо ми не накопичили позитивної сили завдяки своїм минулим діям, то хай би що ми робили, це не принесе хороших результатів. Тому ми завжди повинні бажати щастя іншим. Щодо китайців, ми можемо лише бажати їм добра. Ми не повинні бажати, щоб з ними трапилося щось погане. Те, що вони переживатимуть, буде результатом їхніх власних дій.
Руйнівна поведінка походить від наших турбуючих емоцій і ставлень, і, діючи таким чином, ми накопичуємо негативну силу, яка приносить нам лише страждання. Руйнівні дії можуть бути фізичними, вербальними або ментальними. Прикладом фізичної дії може бути, наприклад, убивство, тобто позбавлення життя будь-якої істоти, від людини до комахи. Убивство – дуже негативний вчинок, тому ми повинні стримувати себе, наскільки це можливо.
Усі істоти мають рівне право на життя й цінують його так само, як і ми. Якщо ми наступаємо на колючку, ми кажемо: "Ой, боляче". Усі істоти відчувають те саме. Особливо жахливо використовувати тварин для жертовних обрядів; у деяких країнах це роблять досі. У минулому це робили в Кінаурі, Спіті, деяких місцях Непалу і навіть у певних районах Тибету. Зовнішньо люди там приймають прихисток у мені, Далай-ламі, а потім приносять у жертву тварин. Це дуже погано. Промовляти мантру співчуття "ом мані падме хум" і при цьому приносити жертви – це неприпустимо.
Наступне – крадіжка. Це також дуже негативна дія. Недоречна сексуальна поведінка – це стосунки з чужим чоловіком або дружиною, або з людиною, хто має стосунки з кимось іншим, і не бачити в цьому нічого поганого. Коли ми дивимося на історичну літературу, то бачимо, що більшість розбратів і суперечок у королівських родинах були спричинені сексуальною недоброчесністю. Це дуже руйнівна поведінка.
Далі йде брехня. Це теж надзвичайно негативно. Звісно, брехати, щоб захистити чиєсь життя, це інша справа, але ми завжди маємо бути чесними. Якщо ми брешемо, це приносить лише нещастя. Ми живемо в страху, що хтось нас викриє. Це завжди робить наш ум дуже неспокійним, чи не так?
Далі йде мовлення, що сіє розбрат, змушуючи інших бути недружніми і розставатися. Ми чуємо погані речі про когось, а потім поширюємо їх; це дуже руйнівна поведінка. Ми повинні намагатися зблизити інших людей. Коли люди живуть і працюють разом, їхня гармонія базується на взаємній впевненості й довірі. Якщо ми подивимося, наприклад, на китайців, вони говорять про всіх як про товаришів, але це тільки за столом переговорів. За його межами вони навіть не поділяться одне з одним шматком мила. Це тому, що вони не мають впевненості; вони не довіряють один одному. А це відбувається через те, що вони викликають розбрат між іншими. Тому ніколи не кажіть того, що викликає розбрат.
Далі йде образлива мова, коли інших людей називають поганими словами, такими як "жебрак" тощо. Це ображає їхні почуття: це зовсім не приносить щастя. Плітки – це постійна балаканина про якісь безглузді речі; це марна трата часу.
Потім іде пожадливе мислення. У когось є щось гарне, що ми хотіли б мати, і ми спрямовуємо всю свою увагу на цей предмет і тільки й жадаємо його мати. Якщо не будемо обережні, ця доріжка зведе нас на манівці!
Далі – злостиве мислення. Це також дуже негативна річ. Воно просто робить нас нещасними. Зазвичай це не шкодить іншій людині, а шкодить тільки нам самим. Зберігати образу і бажати іншим зла – це дуже саморуйнівна поведінка. Ми ніколи не зможемо вирішити проблеми, тримаючи образу. Проблеми можна вирішити тільки через співчуття, любов і терпіння, тому ніколи не тримайте злобу. Останнє – спотворене антагоністичне мислення: заперечення того, що існує або є істиною, або вигадування чогось, що не існує або не є істиною.
Ці десять, від вбивства до спотвореного антагоністичного мислення, є десятьма руйнівними діями. Ми повинні усвідомити їхні недоліки і утримуватися від них. Практика полягає в тому, щоб, бачачи їхні недоліки, стримувати себе, завдяки свідомим зусиллям і радісній наполегливості, від вбивства, брехні тощо. Навіть якщо ми не можемо повністю утриматися, ми повинні щосили намагатися. Це випливає з прийняття надійного напрямку.
Тепер перейдемо до вчень проміжного або середнього рівня мотивації.
Робота задля звільнення
(9) Практика бодгісаттви – це виявляти завзяття на шляху до найвищого, незмінного стану звільнення, адже задоволення трьох рівнів компульсивного існування – це явища, які миттю зникають, як ранкова роса на траві.
Неважливо, в якій із трьох сфер компульсивного існування ми народжуємося, це все одно, що бути на різних поверхах палаючої будівлі. Скрізь панує страждання, тому нам потрібно з усіх сил намагатись досягти звільнення. Сансара, неконтрольовано повторюване існування, означає страждання, змішані з плутаниною, які походять від карми та турбуючих емоцій і настроїв. Нам слід замислитись над цим. Хоча ми маємо дорогоцінне людське народження, але якщо перебуваємо під владою карми та турбуючих емоцій і не маємо незалежності від них, ми можемо лише створювати більше страждань. Тому нам потрібно намагатися звільнитися від цих повторюваних шаблонів. Будь-які мирські задоволення, які ми маємо, не є остаточними. Вони поверхневі й тимчасові. Ми можемо впасти в гірше перенародження будь-якої миті.
Якщо наше страждання походить від наших власних сукупних фізичних і ментальних здібностей, які підвладні кармі та турбуючим емоціям, то куди ми можемо втекти від наших заплямованих плутаниною сукупностей? Подумайте про це. Якщо самі наші сукупності мають природу страждання, куди від них втечеш?
Джерелом страждань є наші турбуючі емоції й настрої, головними з яких є прив'язаність і відраза. Обидва ці стани походять від невідання (неусвідомленості) – невідання, що пов’язане з чіплянням за властиве існування, що є це викривленим баченням. З іншого боку, якщо культивуємо протилежність цього, а саме, протилежне бачення, що властиве існування взагалі не існує, і звикаємо до нього, то чим більше ми призвичаюємося до правильного бачення, тим менше буде наше невідання.
Заплямування невідання ума є минущими; їх можна усунути. Невідання чіпляння за властиве існування та розуміння відсутності властивого існування спрямовані на один і той самий об'єкт. Отже, коли ми маємо одне бачення, ми не можемо одночасно мати й інше. Саме таким чином розпізнавальне усвідомлення або мудрість порожнечі діє як протилежність невіданню. Завдяки розпізнавальному усвідомленню ми позбавляємося прив'язаності та відрази і відтак досягаємо звільнення від страждань.
Дехто каже, що прив'язаність і відраза або ворожість є природними: вони є частиною природи ума. Люди кажуть, що якщо хтось не має таких почуттів, то він ніби не жива. Але якби це було частиною природи ума, то, так само як коли ми приймаємо лише усвідомлення і ясність як природу ума, почуття прив'язаності й відрази повинні бути присутніми постійно. Але ми бачимо, що гнів можна приборкати, він не триває вічно. Отже, помилковим є погляд, що вони є природними частинами життя і що прив'язаність та ворожість – це частини природи ума.
Отже, нам потрібне розпізнавальне усвідомлення, щоб побачити дві істини: з найглибшого погляду все позбавлене властивого існування, але на умовному рівні взаємозалежне виникнення не є помилковим. Це тренування вищого розпізнавального усвідомлення, і щоб його розвинути, нам потрібне тренування вищого зосередження як її основи, щоб не мати ментальних блукань тощо. Для цього нам потрібна практика вищої етичної самодисципліни, як монахам, так і мирянам. Наприклад, існують п'ять обітниць мирянина, і важливо принаймні дотримуватися їх. Отже, нам потрібна практика трьох вищих тренувань.
Далі слідують учення найвищого рівня мотивації.
Розвиток наміру бодгічітти
(10) Практика бодгісаттви – це розвивати намір бодгічітти задля звільнення незліченних істот, адже, якщо страждають наші матері, добрі до нас з часів без початку, що користі [лише] з нашого власного щастя?
Усі обмежені істоти, незліченні як безмежний простір, бажають здобути щастя і позбутись страждань, так само як і ми. Їх так багато, що якщо ми ігноруємо їх і думаємо тільки про себе, це жалюгідно, а надто, це несправедливо. Уявімо себе з одного боку, а всіх інших істот – з іншого. Ми всі бажаємо щастя і не бажаємо страждань; єдина різниця полягає в тому, що я – одна істота, а вони – незліченні. Тож хто вважатиме справедливим або розумним надавати перевагу одній людині над усіма іншими?
Бодгісаттви трудяться заради щастя інших і бажають виключно цього. Звичайно, вони досягають просвітлення, але крім цього, поки вони на шляху, вони не почуваються нещасними. Що більше вони працюють для інших і що більше ігнорують себе, то щасливішими стають, що зрештою спонукає їх докладати ще більше зусиль. Але якщо ми працюємо тільки заради власних цілей і ігноруємо інших, то все, що ми отримуємо, – це нещастя, незадоволення і зневіру. Цікаво, що так відбувається. Тому нам потрібно намагатися зменшити свій егоїзм і збільшити турботу про інших, наскільки це можливо, і, роблячи це, ми виявимо, що станемо щасливішими людьми.
Якщо ми працюємо тільки на благо інших і заради цілей інших, як описано в "Сходженні на шлях бодгісаттви", ми ніколи не будемо боятися, де і в яких умовах можемо перенародитися. Де б не опинилися, ми будемо трудитись там, щоб допомагати іншим. Наґарджуна наголосив на тому ж у своїй "Дорогоцінній гірлянді". Працювати тільки для інших та ігнорувати свої власні цілі – це шлях до досягнення стану будди.
Ми говоримо, що практикуємо махаяну, але, як сказав Цонкапа, щоб вважатися таким практиком, нам необхідно мати махаянську особистість. Тому ми повинні трудитись заради інших. Якщо ми будемо шукати способи допомогти іншим і розвивати намір бодгічітти, то все автоматично складатиметься на благо всіх. Тому потрібно, наскільки це можливо, слідувати махаянським вченням і настановам з практик. Розумієте?
А що таке бодгісаттва? Подібно до значення слова "будда", яке я пояснював, перша частина тибетського слова "бодгі" – "джанґ" (byang) – означає усунення вад, а друга – "чуб" (chub) – означає досягнення всіх добрих якостей. Насправді існує два "бодгі" або очищені стани, і тут мається на увазі не нижчий стан архатів, а вищий стан просвітленого будди. "Саттва" означає той, чий ум спрямований на досягнення вищого очищеного стану бодгі, просвітлення, для блага всіх істот.
Отже, нам потрібні обидва наміри. Намір приносити користь обмеженим істотам і намір досягти просвітлення, щоб мати можливість це робити. Це і є намір бодгічітти, і саме його слід розвивати. Як це зробити?
Обмін себе на інших
(11) Практика бодгісаттви – це з чистою мотивацією обміняти своє власне щастя на страждання інших, тому що [всі] наші страждання, без винятку, походять від бажання щастя собі, а з бажання блага іншим народжується остаточно просвітлений будда.
Чому всі страждання походять від бажання лише власного щастя? Таке егоїстичне бажання змушує нас вчиняти багато руйнівних дій, щоб досягти своїх егоїстичних цілей, і, як наслідок, ми зазнаємо страждань. З іншого боку, стан будди походить від допомоги іншим. Тому нам потрібно поміняти своє ставлення і, замість бажати власного щастя та ігнорувати страждання інших, нам потрібно бажати лише щастя інших та ігнорувати власні страждання.
Для цього ми тренуємося в практиці, відомій як "приймання і дарування" (тонґлен), а саме: ми беремо на себе страждання інших і даруємо їм наше щастя. Щоб допомогти нам у цьому, існує дуже хороша і корисна візуалізація. Праворуч уявіть себе в своїй звичайній формі, егоїстичними й бажаючими тільки власного щастя. Ліворуч уявіть нескінченну кількість істот, які бажають щастя. Потім нам потрібно постати в своїй уяві свідком і суддею: "Хто важливіший, ця егоїстична людина чи всі інші?" Подумайте, яку сторону ми б підтримали і до якої хотіли б приєднатися: до сторони егоїстичної людини чи до сторони всіх тих стражденних істот, які однаково заслуговують на щастя? Ця та інші практики, згадані в "Сходженні на шлях бодгісаттви", є дуже корисними.
Поведінка бодгісаттви: як поводитися з кривдою
(12) Практика бодгісаттви – це навіть якщо під впливом сильного жадання хтось краде або змушує інших украсти весь наш достаток, присвятити йому своє тіло, ресурси й конструктивні дії трьох часів.
Тепер ми розвинули намір бодгічітти. Однак, щоб досягти просвітлення, нам потрібно вправлятися в поведінці бодгісаттви. Якщо хтось нас обкрадає, існує небезпека розлютитися. Але якщо ми практикуємо заради досягнення просвітлення і віддаємо все іншим, то цей так званий крадій вже володіє нашим колишнім майном. Він забрав його зараз, тому що насправді воно вже належить йому. Тому ми повинні присвятити йому не тільки ті володіння, які він забрав, або, як ми думаємо, вкрав у нас, а навіть більше – наше тіло та конструктивні дії трьох часів.
(13) Практика бодгісаттви – це навіть якщо на нас самих немає ні найменшої провини, але хтось задумав стяти нам голову, силою співчуття взяти на себе негативні наслідки дій цієї людини.
Якщо інші завдають нам шкоди, ми повинні мати до них співчуття і взяти на себе всю заподіяну шкоду.
(14) Практика бодгісаттви – це навіть якщо хтось оприлюднить у тисячах, мільйонах, мільярдах світів усілякі прикрі плітки про нас, у відповідь з любов'ю говорити про його добрі якості.
Коли інші ображають нас або говорять про нас неприємнощі, ми маємо припинити відповідати їм тим самим. Ніколи не відповідайте злістю, а говоріть тільки добре, як пояснив Шантідева у "Сходженні на шлях бодгісаттви".
(15) Практика бодгісаттви – це навіть якщо хтось викриває наші недоліки або говорить ганебні речі [про нас] серед великого зібрання блукальців, вклонитися йому з повагою, розпізнаючи в ньому [нашого] духовного вчителя.
Навіть якщо хтось принижує або соромить нас перед іншими, ми повинні діяти так, як вчать методи очищення ставлення (тренування ума). Якщо інші ганьблять нас або вказують на наші вади, вони насправді є нашими вчителями. Тому ми маємо дякувати їм за те, що вони роблять нас свідомими щодо наших недоліків, і виявляти до них велику повагу.
(16) Практика бодгісаттви – це навіть якщо той, про кого ми дбали й плекали як власне дитя, вважає нас своїм ворогом, ставитися до нього з особливою любов'ю, як мати до своєї захворілої дитини.
Якщо дитина поводиться неслухняно, коли хворіє, хоч би яка вона була погана, та мати все одно буде її любити. Так і ми маємо ставитися до всіх істот.
(17) Практика бодгісаттви – це навіть якщо людина, рівна нам або нижча за нас, принижує нас через свою зарозумілість, з повагою уявляти її на маківці своєї голови, як свого ґуру.
Те саме стосується випадків, коли інші у чомусь з нами змагаються. Ми повинні розвивати терпіння. Як сказано в "Сходженні на шлях бодгісаттви", якби у нас не було ворогів, ми не могли б розвинути терпіння. Отже, нам потрібен хтось, хто нас дратує, щоб розвинути терпиме ставлення. Ми не можемо розвинути терпіння, спрямовуючи свій ум на ґуру або будд. Нам потрібен ворог, на якого ми можемо його спрямувати.
Наприклад, скажу про себе. Якщо хтось пише в газеті або називає Далай-ламу слабким біженцем тощо, якщо я щиро практикую, то намагаюся розвинути терпіння до цієї людини. Оскільки нам потрібен вчитель, який допоможе навчитися терпіння, вороги або хтось, хто нас ненавидить, є дуже важливими в якості таких вчителів.
Якщо подумати, вороги є надзвичайно важливими, чи не так? Якщо ми практикуємо махаяну, нам потрібно розвивати терпіння й витримувати складні ситуації. Як ми можемо насправді практикувати махаяну без ворогів? Коротко кажучи, щоб змінити наше ставлення до себе та інших, нам потрібно багато випробувань і труднощів, багато складних ситуацій. Тому вороги або складні, дратівні люди є надзвичайно важливими й цінними.
Дві критичні ситуації, що вимагають практики Дгарми
(18) Практика бодгісаттви – це навіть якщо ми злиденні, хворіємо на страшні хвороби, нас постійно ображають інші або переслідують привиди, взяти на себе негативні сили й страждання всіх істот-блукальців і не зневірятися.
Є дві критичні ситуації для практики Дгарми. Одна – це коли через минулі причини ми опиняємося в дуже скрутному становищі, переживаємо злидні тощо. Тоді ми зневірюємося. Інша ж – коли ми живемо надзвичайно комфортно й заможно. Тоді ми стаємо пихатими й зарозумілими.
У обох випадках нам потрібно бути обережними. Наприклад, якщо ми дуже хворі, то, практикуючи заміну себе на інших, а також прийняття і дарування, ми будемо щасливими від того, що хворі. Насправді ми бажатимемо взяти на себе хвороби й страждання інших.
(19) Практика бодгісаттви – це навіть якщо нас поштиво хвалять, блукальці кланяються нам, або ми отримали [достаток], порівняний з багатством Вайшравани (Охоронця Багатства), ніколи не бути зарозумілими, знаючи, що мирське процвітання не має сутності.
Це інша крайність, інша потенційно небезпечна ситуація. Якщо нас високо цінують, і все у нас йде добре, ми можемо стати дуже гордими, ледачими та зарозумілими. Оскільки це заважає нашій практиці, ми повинні бачити, що таке мирське благо не має жодної сутності.
Подолання ворожості та прив'язаності
(20) Практика бодгісаттви – це приборкати свій ментальний континуум силою любові й співчуття, адже, якщо не здолати ворога власної ненависті, то навіть як здолаємо одного зовнішнього ворога, з'являться нові.
Немає ворога гіршого, ніж гнів. Якщо подивимося, наприклад, на Другу світову війну, то побачимо, що все це сталося через гнів і ненависть. У той час західні країни та Росія були союзниками і, хоча вони й виграли війну, та це не здолало їхню власну ворожість! Оскільки вони досі під впливом цієї отрути, ми бачимо, що Радянський Союз протистоїть Заходу як ворог. Якщо в майбутньому знову спалахне війна, це знову станеться через гнів і ненависть. Але якщо ми бажаємо миру і щастя, то без усунення негативних настроїв цього неможливо досягти. Мир і щастя настануть тільки тоді, коли ми розвинемо любов і співчуття. Тому нам потрібно вправлятись в "бойових мистецтвах" любові й співчуття, щоб подолати ненависть.
(21) Практика бодгісаттви – це негайно відмовитися від будь-яких об'єктів, які посилюють наше чіпляння та прив'язаність, бо об'єкти бажання наче солона вода: що більше маємо, то більше зростає спрага до них.
Хай би що нас приваблювало, нас це ніколи не задовільнить; нам ніколи не буде достатньо. Це як пити солону воду: цим ніколи не втамувати спрагу, як описано в "Дорогоцінній гірлянді". До прикладу, уявіть собі таке: у нас висип, і якщо його чухати, маємо приємне відчуття. Але якщо ми прив'язані до цього приємного відчуття, то що більше чухаємо, то гірше стає. Висип починає боліти, кровити, починається зараження – просто жах. Найкраще вилікувати висип на корені, щоб бажання чухатись не було взагалі.
Розвиток найглибшої бодгічітти, усвідомлення порожнечі
(22) Практика бодгісаттви – це не звертати уваги на властиві якості об'єктів і ума, який їх сприймає, усвідомлюючи, як все існує насправді. Неважливо, як все проявляється, – все походить із нашого власного ума; а сам ум від початку вільний від крайнощів ментального творення.
Твердження, що властиві риси існують умовно, але не існують взагалі з погляду найглибшої істини, здається притаманним погляду сватантріки, але це не обов'язково так. Те, що з’яви "походять з нашого власного ума" означає, що вони є грою нашого ума, в сенсі, що кармічна енергія, накопичена через ум, породжує всі з’яви. Сам ум від самого початку вільний від крайнощів властивого існування.
Якщо ми це зрозуміємо, то не будемо думати, що "це" є свідомістю, яка розуміє порожнечу, а "те" є об'єктом цієї свідомості, а саме порожнечею. Натомість ми повністю зосередимо свій ум на чистому, неімплікативному спростуванні (нестверджуючому запереченні), яке є порожнечею – абсолютною відсутністю всіх неможливих способів існування. Це і є практика, описана тут.
(23) Практика бодгісаттви – це, зустрічаючи привабливі об'єкти, не розглядати їх як такі, що істинно існують, хай навіть прекрасні, як літня веселка, і [таким чином] позбавлятися від прив'язаності й чіпляння.
Хоча щось може виглядати красиво, як веселка, ми повинні бачити, що воно позбавлене властивого існування, і відтак не прив'язуватися до цього.
(24) Практика бодгісаттви – це, зустрічаючи несприятливі умови, сприймати їх як оманливі, бо різноманітні страждання подібні до смерті дитини уві сні, і сприймати [такі] оманливі з’яви як справжні – виснажливо й марно.
Отже, нам потрібно бачити все як оманливі з’яви і не впадати у відчай через складні обставини. Це вчення про розвиток звичайної та найглибшої бодгічітти. Далі йде практика шести далекосяжних станів ума (шести досконалостей).
[Див.: Найглибша бодгічітта в "37 практиках бодгісаттви" – Далай-лама]
Шість далекосяжних станів ума
(25) Практика бодгісаттви – це щедро дарувати, не сподіваючись на щось у відповідь і не чекаючи кармічного плоду, бо якщо ті, хто прагне просвітлення, повинні віддати навіть свої тіла, то що вже казати про матерільні володіння?
Це практика далекосяжної щедрості.
(26) Практика бодгісаттви – це дотримуватися етичної самодисципліни без мирських намірів, адже, якщо навіть своїх цілей не можемо досягти без етичної дисципліни, бажання досягти цілей інших є сміховинним.
Найважливіше – мати етичну самодисципліну, особливо дисципліну утримання від руйнівних дій. Без неї, як ми можемо комусь допомогти?
(27) Практика бодгісаттви – це виробити звичку терпіння, без ворожості чи відрази до будь-кого, тому що для бодгісаттви, який бажає багатства позитивної сили, всі, хто завдає шкоди, рівні скарбниці з коштовностями.
Нам потрібно багато терпіння. Для бодгісаттви, який бажає накопичити позитивну силу, щоб досягти просвітлення, ті, хто завдають шкоди, наші вороги, є такими ж цінними, як дорогоцінні камені. Це тому, що з ними ми можемо практикувати терпіння. Це збільшує і зміцнює нашу мережу позитивної сили, яка приведе нас до досягнення просвітлення.
(28) Практика бодгісаттви – це проявляти наполегливість, джерело всіх добрих якостей, для блага всіх істот-блукальців, оскільки ми бачимо, що навіть шраваки й пратьєкабудди, намір яких – досягнення лише своїх власних цілей, мають таку наполегливість, що не звернули б уваги й на вогонь, що спалахнув на голові.
Це означає проявляти наполегливість, коли ми з енергійним завзяттям залучаємося до конструктивної поведінки. Якщо практики хінаяни можуть так наполегливо працювати, щоб досягти своїх цілей заради себе, то ми, як практики махаяни, маємо працювати ще наполегливіше, адже працюємо заради всіх істот.
(29) Практика бодгісаттви – це виробити звичку до ментальної стабільності, яка перевершує чотири безформні [поглинення], усвідомлюючи, що винятково сприйнятливий стан ума, повністю наділений спокоєм і рівновагою, може повністю здолати турбуючі емоції та настрої.
Це стосується далекосяжного стану ментальної стабільності (концентрації) в контексті сутри. Отже, щоб реалізувати винятково сприйнятливий стан ума віпашьяни (особливого прозріння), ми повинні попередньо досягти спокійного і врівноваженого стану шаматхи (ментального стишення, спокійного перебування), щоб утримати його. Тоді ми матимемо поєднання обох, нероздільну шаматху і віпашьяну.
(30) Практика бодгісаттви – це вкорінити звичку розпізнавального усвідомлення, що поєднане з методами і вільне від концепцій трьох кіл, тому що без розпізнавального усвідомлення п'ять далекосяжних станів ума не можуть привести до повного просвітлення.
Ми не можемо досягти просвітлення лише за допомогою методу, а саме перших п'яти далекосяжних станів ума. Нам також потрібна мудрість. Отже, нам потрібно культивувати нерозривні метод і мудрість. Нам потрібне розпізнавальне усвідомлення, щоб побачити, що три кола будь-якої конструктивної дії (суб'єкт, об'єкт і сама дія), основаної на цих далекосяжних станах, позбавлені властивого існування.
Далі йдеться про щоденну практику бодгісаттви.
Щоденна практика бодгісаттви
(31) Практика бодгісаттви – це постійно досліджувати свій самообман і позбавлятись від нього, тому що, якщо не помічаємо самообман, то, навіть приймаючи дгармічну [зовнішню] форму, можемо вчиняти щось недгармічне.
Іншими словами, нам потрібно щодня перевіряти свої турбуючі емоції та ставлення, тому що, як сказано тут, цілком можливо зовні виглядати доладно, але чинити щось зовсім недоладне.
(32) Практика бодгісаттви – це не говорити про недоліки людини, яка вступила на шлях махаяни, адже, якщо під впливом турбуючих емоцій і ставлень говоримо про недоліки інших, хто є бодгісаттвами, ми самі занепадаємо.
Ми повинні перестати дивитися на інших з думкою про те, як би знайти в них недоліки. Ми ніколи не знаємо, ким можуть бути інші й чого вони досягли. Особливо як практики махаяни, ми повинні думати тільки про те, як допомогти і принести користь іншим, а не про те, як знайти в них недоліки.
(33) Практика бодгісаттви – це позбутися прив'язаності до будинків родичів, друзів та покровителів, тому що під впливом (бажання) вигоди та поваги сваритимемося одне з одним, і наші слухання, розмірковування і медитації знікчемніють.
Якщо ми завжди залишаємося в будинках покровителів, родичів тощо, це дуже небезпечно. Ми неминуче вплутуємося в складні ситуації суперечок, спорів і так далі. Тому нам потрібно уникати прив'язаності до таких місць.
(34) Практика бодгісаттви – це позбутися грубої мови, яка неприємна для сприйняття інших, тому що грубі слова турбують ум і призводять до занепаду нашої поведінки бодгісаттви.
Корінь гніву — це прив'язаність до всього "свого". Але тут наголошується саме на гніві, особливо коли гнів призводить до образливих слів. Такі грубі слова руйнують нашу позитивну силу, турбують інших і завдають шкоди.
(35) Практика бодгісаттви – це коли служителі пам’ятання й пильності тримають зброю протидій і силою знищують турбуючі емоції та настрої, як-от прив'язаність і так далі, тільки-но вони виникають; адже, якщо маємо звичку до турбуючих емоцій і настроїв, протидіям важко змусити їх відступити.
Як тільки виникає прив'язаність або відраза, ми повинні негайно застосувати пам’ятання і пильність, щоб протидіяти їм.
(36) Коротко кажучи, практика бодгісаттви – це [працювати] для досягнення цілей інших, з постійним пам’ятанням і пильністю, щоб знати, в якому стані перебуває наш ум, хай би де ми були і хай би як поводились.
Як сказано в "Сходженні на шлях бодгісаттви", нам потрібно постійно досліджувати свій ум і знати його стан. Потім, з пам’ятанням, нам потрібно негайно застосовувати різні протидії до будь-яких турбуючих емоцій і настроїв, які можуть виникати. Наприклад, якби ми були в каравані й дісталися північного плато Тибету, ми були б дуже уважні й пильні, щоб не вирушити абикуди. Ми б дуже обережно вибирали правильний шлях, інакше ми могли б легко заблукати. Так само ми не повинні дозволяти своєму уму рухатись абикуди.
(37) Практика бодгісаттви – це з розпізнавальним усвідомленням повної чистоти трьох кіл присвячувати просвітленню конструктивну силу, накопичену такими зусиллями, з метою позбавити страждань безмежну кількість істот-блукальців.
Отже, остання згадана тут практика бодгісаттви – це присвячення позитивної сили всіх вищеназваних дій просвітленню та благу інших. На цьому основна частина тексту завершується. Далі йде третя частина – завершення.
Завершення
Слідуючи словам святих істот і суті того, що було проголошено в сутрах, тантрах і трактатах, я упорядкував [ці] практики бодгісаттв, тридцять і сім, для тих, хто бажає вправлятися на шляху бодгісаттв.
Автор взяв ці вчення з різних джерел і узагальнив їх у цих тридцяти семи практиках.
Оскільки мій розум нікчемний, а освіта мізерна, вони можуть не відповідати поетичному метру, який би сподобався ерудитам. Але, позаяк я покладався на сутри й слова великих істот, я думаю, що [ці] практики бодгісаттв не є оманливими.
Далі автор просить вибачення, якщо він припустився якихось помилок.
Проте, оскільки людині з таким невиразним розумом, як я, важко осягнути глибину великих хвиль поведінки бодгісаттви, я прошу святих бути терплячими до моїх численних помилок, суперечностей, незв’язності тощо.
Потім він закінчує остаточним присвяченням.
Нехай завдяки конструктивній силі від цього всі істоти-блукальці, силою найвищої найглибшої і звичайної бодгічітти, стануть рівними Охоронцю Авалокітешварі, який ніколи не перебуває в крайнощах компульсивного сансаричного існування або нірванічного самовдоволення.
Це було складено в печері Рінчен в Нґулчу вченим монахом Тоґме, вчителем писань і логіки, на благо собі та іншим.
На цьому завершується твір "37 практик бодгісаттв" Тоґме Занґпо.
Прочитайте та прослухайте оригінальний текст "37 практик бодгісаттв" Тоґме Занґпо.