Стани ума, необхідні для медитації бодгічітти

Перше місце, де ми бачимо це поєднання сутри й тантри, – це вірші вшанування, з яких Атіша починає текст. Він починає так:

Я вклоняюся великому співчуттю. Вклоняюся величним вчителям. Вклоняюся буддам – тим, хто гідні віри.

Велике співчуття

Співчуття – це бажання, щоб інші були вільні від страждань і причин страждань. Велике співчуття є "великим" у тому сенсі, що це не просто бажання, щоб інші були вільні від страждань болю і страждань змін – тобто звичайного, мирського типу щастя, яке не триває, і ми не маємо розуміння, що буде далі. Це також бажання, щоб інші були вільні від всепроникного типу страждань. Це всепроникне страждання належить до сукупності факторів нашого досвіду – іншими словами, до широкого спектра компонентів, що складають кожну мить нашого досвіду в кожному неконтрольовано повторюваному перенародженні. Вони походять від плутанини, змішані з плутаниною і породжують ще більше плутанини й страждань.

Отже, велике співчуття – це бажання, щоб інші були вільні від усього цього, інакше кажучи, здобули звільнення – і навіть більше – досягли просвітлення. Це співчуття також є великим у тому сенсі, що воно поширюється на абсолютно кожну обмежену істоту однаково, з тим самим ставленням, яке має любляча мати до своєї єдиної дитини. Це і є велике співчуття. Це дійсно надзвичайний стан ума. Воно спрямоване на абсолютно всіх і має на меті, щоб кожен досяг такої далекосяжної мети.

Ґуру

Другий рядок вірша-вшанування: вклоняюся величним вчителям, або ґуру – це духовні вчителі, які втілюють цю якість великого співчуття. Завдяки цій якості вони є дійсно кваліфікованими духовними вчителями. Вони мають рівне співчуття до всіх і тому прагнуть допомогти всім досягти звільнення і просвітлення – не тільки своїм учням. Найкращим наочним прикладом такого вчителя є, мабуть, Його Святість Далай-лама. Його невтомні зусилля у навчанні спрямовані на те, щоб допомогти всім людям у всьому світі подолати страждання. Навіть якщо він втомлений, він просто продовжує це робити. Це і є найвищий вчитель, це і є лама.

Природа будди та нероздільність ґуру, Авалокітешвари та великого співчуття

Атіша також додає: "Я вклоняюся буддам. Це стосується, зокрема, Авалокітешвари, або, як його називають тибетці, Ченрезіґа, який є втіленням співчуття на рівні просвітлення – повного співчуття будди. Промовистим є той факт, що Атіша згадує ґуру першими, перед постатями будд (їдамами). Він робить це тому, що, як завжди кажуть, саме завдяки вчителям ми можемо  встановити контакт із постатями будд.

Бачити вчителя як будду означає бачити буддову природу в учителі. Дивлячись на вчителя як на приклад, ми зосереджуємося на його факторах будди. Зокрема серед цих факторів ми розрізняємо аспект його здатності проявити повністю просвітленого будду, якого представляє ґуру. Чи є ґуру насправді просвітленим не має значення. Суть не в цьому. Суть полягає в тому, щоб зосередитися на буддовій природі, щоб надихнутись до пробудження нашої власної буддової природи.

Цей вагомий фактор буддової природи вчителя – це повне співчуття будд, втілене в формі будди Авалокітешвари. Ось чому ми часто візуалізуємо такі буддові форми в серці ґуру і в наших власних серцях, а також часто візуалізуємо ґуру в наших серцях. Без ґуру ми не мали б доступу до постатей будд і просвітлення. З цієї причини Атіша в цьому вірші вшанування вказує буддову постать Авалокітешвари після ґуру.

Щодо всіх трьох – співчуття, духовного вчителя та Авалокітешвари – Атіша потім каже, що це ті, хто є гідні віри. Зокрема, це віра у факт. Віра не означає віру в те, чого ми не можемо знати напевно або в чому не впевнені, наприклад: "Я вірю, що завтра може піти дощ". Натомість це означає віру у щось, що є фактом. Тут фактом є нероздільність співчуття, ґуру та Авалокітешвари. Із повною вірою ми вважаємо ці три речі нерозривними й вклоняємося їм.

Це насправді дуже глибокий вірш пошани. Він наводить нас на думки про Його Святість Далай-ламу, якого всі послідовники тибетського буддизму загалом визнають втіленням Авалокітешвари, втіленням співчуття. Щоб повірити у це як у факт, важливо зрозуміти, що означає це втілення. Наша віра не може ґрунтуватися на забобонах або на думці "Я не маю уявлення, що це насправді означає, але гаразд, я вірю в це". Така віра не є дуже глибокою і не є стабільною. Я вважаю, що дуже важливо розуміти, що таке співчуття – особливо велике співчуття – щоб мати певне уявлення про те, хто є Його Святість і що він робить, і щоб щиро цінувати його якості.

Також важливо мати певне розуміння того, що таке природа будди і яке значення має бачення природи будди в ґуру. Що насправді означає Авалокітешвара? Він означає буддову природу співчуття в кожному з нас, тобто що основа природи ума – це тепло, піклування про інших тощо. Як і всі інші фактори природи будди, співчуття проявляється на рівні основи, шляху та результату.

• Рівень основи – те, що ми всі маємо від природи, як показує батьківський інстинкт;

• Рівень шляху – те, що ми маємо, коли плекаємо цей базовий рівень співчуття через буддійську практику;

• Рівень результату – рівень будди.

Ми можемо отримати уявлення про ці три рівні з точки зору якостей ґуру. Ґуру допомагає нам самостійно пройти процес розвитку співчуття через ці три рівні. Якщо ми здатні це зрозуміти, то можемо вклонятися співчуттю, ґуру та їдаму Авалокітешварі з твердою вірою та переконанням у їх нероздільності.

Саме тут Атіша переходить на рівень тантри, хоча і в тонкій та прихованій формі – так, як і повинно бути. Мій власний вчитель, від якого я отримав це вчення, Ґеше Нґаванґ Дарґ'є, завжди наголошував, що у вірші вшанування є багато сенсів. Ми не повинні вважати його лише прикрасою на початку тексту і швидко пропускати, не звертаючи на нього уваги.

Якщо уважно придивитися, ми побачимо, що основні тези цього тексту походять із вчень Шантідеви, викладених у його праці "Сходження на шлях бодгісаттви" (санскр. Bodhicaryāvatāra). Ми також можемо побачити, як багато пунктів у пізніших вченнях тренування ума  – зокрема, у "Восьми віршах тренування ума " та "Семи пунктах тренування ума " – базуються на тому, що ми знаходимо тут, у тексті Атіші. Таким чином, Атіша говорить насамперед про те, як медитувати на бодгічітту і як втілювати її в життя.

Він починає так:

Нехай позбудуся всіх вагань непевності та ціную щиросердну відданість своїй практиці. Нехай повністю позбудуся сонливості, притлумленості ума та ліні й завжди наполегливо докладатиму зусиль.

Позбавлення від непевності щодо того, що таке бодгічітта і як медитувати на неї

Щоб мати змогу медитувати на бодгічітту, нам насамперед потрібно почути вчення про неї. Спочатку нам потрібно позбутися будь-яких вагань непевності щодо того, де знайти ці вчення: вони походять із Трьох кошиків (санскр. Tripiṭaka), слів Будди. Потім нам потрібно уважно і правильно слухати або читати слова Будди, а потім обдумувати їх, щоб правильно їх зрозуміти. Мета всього цього – позбутися вагань непевності щодо того, на які вчення покладатися, що це за вчення, і що таке бодгічітта.

Ми повинні знати точно, що бодгічітта – це ум, зосереджений на нашому власному індивідуальному просвітленні, а не на просвітленні Будди й не на якомусь загальному, аморфному просвітленні десь у небесах. Бодгічітта – це ум, зосереджений конкретно на нашому власному майбутньому просвітленні, яке ще не відбулося, але яке можна досягти й яке може відбутися на основі його причин, а саме наших факторів буддової природи. Отже, бодгічітта зосереджена на нашому ще-не-насталому просвітленні з наміром досягти його. Те, що мотивує нас досягти його, – це любов і співчуття, бажання принести користь усім істотам і допомогти їм позбутися страждань. Приносити користь іншим – це другий намір, що супроводжує бодгічітту. На цьому зосереджений наш намір, коли досягнемо просвітлення, хоча, звичайно, ми намагаємося допомагати іншим якнайкраще і протягом усього шляху до просвітлення.

Отже, нам потрібно позбутися всіх вагань щодо того, що насправді є темою медитації (це бодгічітта), як медитувати на неї, і який стан ума потрібно розвинути. Тому нам потрібно слухати вчення про це, думати про це і розуміти це. Очевидно, це дуже важливо. Інакше як ми могли б медитувати на бодгічітту?

Медитувати на бодгічітту і насправді розвивати її не так просто. Не надто очевидно, що ми насправді робимо під час медитації і на чому зосереджуємося. Це зовсім не очевидно і зовсім не просто. Як зосередитися на нашому власному майбутньому, ще-не-насталому просвітленні? Нам потрібно щось, що це символізує. Це може бути будда, ґуру, дерево лінії передання або їдам, буддова форма. Символом цього може бути багато різних речей.

Може виникнути питання, як поєднуються дебати та медитація бодгічітти, але насправді вся мета дебатів полягає в тому, щоб прояснити вагання непевності. Щоб медитувати правильно, нам потрібно знати, на чому зосереджений ум, як він сприймає об'єкт зосередження і які супутні ментальні чинники – любов, співчуття, намір, мотивація та інше. Потім нам потрібно знати, як створити цей стан ума. Завдяки процесу дебатів ми можемо розвіяти будь-яку нерішучість щодо цих моментів.

Багато людей плутають бодгічітту зі співчуттям. Вони думають, що медитують на бодгічітту, тоді як насправді вони медитують на любов і співчуття до всіх істот. Медитація на бажання, щоб всі істоти були щасливими й мали причини щастя і були вільними від страждань і причин страждань, є частиною основи бодгічітти. Вони супроводжують бодгічітту, але не тотожні їй. Існує подібна плутанина і зі співчуттям: багато людей медитують на співчутті, але не на великому співчутті. Тож, знову ж таки, важливо намагатися позбутися будь-яких вагань і невизначеності щодо цих моментів.

Понад те, коли ми не впевнені в тому, що робимо під час медитації, ми стикаємося з перешкодою у вигляді блукання ума. Ми пускаємося в ментальні блукання, задаючись питаннями: "Бодгічітта – це те чи інше?", "Я медитую правильно чи неправильно?". Ми постійно сумніваємося в тому, що маємо робити. Отже, нам потрібно не тільки набути впевненості в тому, що таке бодгічітта і як на ній медитувати, але й набути впевненості в тому, що практика, яку ми виконуємо, є правильною. Нам потрібно позбутися вагань непевності і ментального блукання: "Чи це правильна практика?", "Чи це спрацює?", "Чи це не спрацює?" тощо. Усе це потрібно вирішити на етапі слухання вчень і, особливо, на етапі їх обмірковування – у чому, знову ж таки, нам можуть допомогти дебати – перш ніж ми зможемо насправді правильно медитувати. Є такий вираз німецькою: "Alles klar", тобто все ясно. Усе має бути зрозуміло, щоб ми могли правильно медитувати на певну тему. Інакше ми лише вдаємо, що медитуємо. Ми просто сидимо і бавимося; ми насправді не знаємо, що робимо. Це не приведе нас далеко.

Щиросердна відданість практиці бодгічітти залежить від щирої мотивації

Тоді, на основі того, що ми правильно вислухали й обдумали вчення та позбулися вагань непевності, ми можемо цінувати щиросердну відданість своїй практиці. Це стосується медитації, під час якої ми фактично розвиваємо бодгічітту як звичку. Ми знову і знову зароджуємо цей стан ума, роблячи його дедалі сильнішим. А бути щиросердно відданим означає, що наші зусилля з зародження бодгічітти є абсолютно щирими й що ми вкладаємося в це всім серцем.

Те, чи вкладаємо ми в це все своє серце, насправді залежить від мотивації. Якщо ми дійсно щирі у своїй мотивації, то будемо щирі у своїй практиці. Ми не будемо робити це лише з почуття обов'язку, провини абощо. Тому дуже важливо працювати над мотивацією. В ті дні, коли вона не буде сильною, а так буде більшість днів, нам потрібно буде навчитися різних методів, щоб знову її розвинути.

Багато що також залежить від нашого оточення – чи підтримують люди навколо нас нашу практику. Наявність дружньої, теплої спільноти людей, які також займаються практикою, духовних вчителів тощо допомагає нам зберігати сильну мотивацію. Крім того, перебування серед людей, які сильно страждають, може значно посилити нашу мотивацію. Ми можемо черпати натхнення як зверху, від великих майстрів, так і знизу, від тих, хто страждає. Як каже Шантідева, просвітлення приходить однаково завдяки доброті будд і істот, обмежених істот.

(VI.113) Коли набуття Дгарми Будди (досягнення) однаково завдячує (як) обмеженим істотам, так і Переможцям (буддам), то який це порядок, коли повага, яку виявляють до обмежених істот, не така, як до Переможців?

Зосередження на нашому індивідуальному просвітленні, яке ще не відбулося

Медитація на бодгічітту зосереджена на нашому індивідуальному майбутньому просвітленні. Я не хочу занадто детально на цьому зупинятися, але якщо говорити про наш ментальний континуум, то наше просвітлення є чимось, що може бути дійсно позначене на цьому континуумі у майбутньому. Наше майбутнє просвітлення, яке ще не відбулося, може бути дійсно позначене певною точкою у майбутньому нашого ментального континууму, ґрунтуючись на континуумі факторів природи будди. Якщо різні причини були накопичені, а саме дві мережі позитивної сили та глибокого усвідомлення і так далі, то просвітлений стан, який може відбутися, обов'язково відбудеться. І в цьому треба бути переконаними.

Щоб зосередитися на цьому просвітленні, ми використовуємо щось, що його символізує, скажімо, буддову постать або будду. Ці буддові постаті або будда символізують майбутнє просвітлення, яке можна обґрунтовано позначити на ментальному континуумі й яке можна досягти на основі факторів буддової природи. Саме на цьому зосереджується наш ум. Це усвідомлення супроводжується любов'ю, співчуттям і наміром досягти цієї мети та допомогти всім іншим, коли ми її досягнемо. Існує низка супутніх ментальних факторів, але це дещо складно.

Так само як ми можемо думати, бачити й чути одночасно, ми можемо бути свідомими декількох речей як об'єктів нашого пізнання одночасно – хоча і не з однаковою мірою уваги. Любов і співчуття спрямовані на свідомих істот. Любов зосереджена на них з бажанням, щоб вони були щасливими, а співчуття зосереджене на їхньому стражданні з бажанням, щоб їхнє страждання зникло. Ми зароджуємо ці два стани по черзі, оскільки вони по-різному сприймають об'єкти. Коли ми потім зароджуємо мету бодгічітти на основі любові й співчуття, ми зосереджуємося на нашому ще-не-насталому просвітленні, когнітивним сприйняттям з бажанням його досягти. Також на нашому ще-не-насталому просвітленні зосереджені два наміри: досягти цього просвітлення і приносити користь іншим завдяки цьому досягненню. Наша основна увага зосереджена на бодгічітті, тоді як любов і співчуття, хоча і все ще присутні, не є нашим головним фокусом. У певному сенсі вони додають смаку нашій меті бодгічітти, але їхні об'єкти зосередження, а саме всі обмежені істоти, не постають в умі.

Як я вже казав, щоб дійсно мати чітке уявлення про те, що означає медитувати на бодгічітту, потрібно багато часу, роздумів і обговорень. "Зараз я сяду і буду медитувати на бодгічітту" – то що ж ми, власне, робимо?

Звісно, існують етапи, за допомогою яких ми працюємо над собою, щоб щиро відчути бодгічітту, що означає розвинути почуття любові й співчуття. Є кілька методів, які ми можемо використовувати: медитація на причину та наслідок у семи частинах, медитація на зрівнювання та обмін себе та інших, або медитація в одинадцяти частинах, яка поєднує ці дві практики.

Дозвольте мені додати тут ще дещо, що важливо для розуміння значення великого співчуття. Коли ми націлені на мету бодгічітти й на наше майбутнє просвітлення, нам також потрібно знати, що таке просвітлення. Ми повинні знати, що це означає і які є якості цього стану. Ось чому постать або обращ будди є дуже хорошим уособленням. Коли ми візуалізуємо буддову постать або будду, ми можемо думати про всі добрі якості, якими володіє просвітлена істота. І, звичайно, ми робимо це з великим співчуттям – з наміром допомогти абсолютно всім. Ми говоримо про незліченних істот, тому засяг є неймовірно великим.

Коли ми починаємо усвідомлювати, яким насправді є стан ума бодгічітти – наскільки він незбагненно неосяжний – ми можемо почати розуміти перший розділ твору Шантідеви, в якому він вихваляє бодгічітту. Інакше це просто гарна поезія.

(I.25) Ця надзвичайна коштовність ума (бодгічітта) – помисел заради обмежених істот, який в інших не виникає навіть заради них самих – кристалізується як щось безпрецедентно дивовижне.

(I.26) Як можна виміряти позитивну силу цього подібного до коштовності ума, який є причиною щастя для всіх істот-блукальців і цілющим еліксиром для страждань обмежених істот?

Як можна зосередитися на чомусь, що ще не сталося?

Ви можете запитати, як нам зосередитися на чомусь, що ще не сталося. Дозвольте навести приклад, оскільки це важливо для розуміння того, що таке бодгічітта. Наше майбутнє просвітлення – це щось, що ще не сталося, як і завтрашній день. Завтра ще не настало, але чи існує завтра? Чи є завтрашній день? Як ми можемо зосередитися на завтрашньому дні й планувати свій день, якщо завтра в певному сенсі не існує? На чому ми зосереджуємося, коли думаємо про завтра? Об’єкт зосередження тут – не ніщо. Над цим варто роздуматись і подискутувати.

Те, що ще не сталося, є явищем заперечення

Щоб відповісти на питання, як зосередитись на чомусь, що ще не сталося, дуже важливо зрозуміти буддійський філософський погляд на дійсно пізнавані явища, та явища ствердження і заперечення. Адже наші західні категорії речей, які існують і не існують, не дотичні до цього викладення. Згідно з буддійським поглядом, якщо щось існує, воно може бути дійсно пізнаним, концептуально або неконцептуально; а якщо воно не існує, воно не може бути дійсно пізнаним.

До дійсно пізнаваних належать явища ствердження та заперечення. Наше майбутнє просвітлення є явищем ствердження. Так само як ми можемо побачити мангуста, ніколи раніше його не бачивши, ми можемо зосередитися на просвітленні, не зосереджуючись на ньому раніше. Коли ми зосереджуємося на просвітленні, ми зосереджуємося на явищі ствердження. Це явище ствердження приписується аспекту його причин, а саме нашій мережі позитивної сили та глибокої свідомості. Цей аспект – це їхня здатність породжувати просвітлення як результат, коли всі причини й умови довершені. Просвітлення, приписане його причинам, може бути дійсно пізнане, так само як завтрашній день, приписаний сьогоднішньому, може бути дійсно пізнаним. Крім того, те, що може бути приписуване майбутньому просвітленню, – це його ще-не-насталість. Ще-не-насталість є явищем заперечення; воно заперечує його теперішню дійсність. Щоб дійсно пізнати його ще-не-насталість, нам потрібно знати, що відбувається зараз, щоб заперечити це. Наприклад, нам потрібно знати, що зараз відбувається сьогодні, щоб знати, що завтра ще не настало.

Ми можемо уявити наше ще-не-настале просвітлення у вигляді будди й дійсно приписувати "я" цій фігурі, але тільки тоді, коли ми також дійсно усвідомлюємо ще-не-насталість того, що ми є буддою. Інакше, якщо ми думаємо, що наше буття буддою відбувається зараз, ми обманюємося.

Зосередження в медитації бодгічітти на чомусь, що ще не відбулося, не є зосередженням на чомусь, чого не існує

Саме через ці моменти я кажу, що потрібно позбутися нерішучості. Інакше через деякий час ми скажемо: "Я насправді не знаю, що роблю, поки сиджу тут, намагаючись медитувати на бодгічітту. Чи зосереджуюсь я на чомусь, чого взагалі не існує?" Тоді це божевілля.

Атіша вважає, що якщо ми хочемо бути здатними медитувати односпрямовано і робити це правильно, нам потрібно позбутися вагань нерішучості – нашої невпевненості в тому, що це таке, як це робити тощо. Інакше, як каже коментар, починаються ментальні блукання: "Чи правильно я це роблю? Що тут взагалі відбувається? Можливо, цього не існує". Ум також блукає, коли ми не переконані, що насправді можемо цього досягти. Отже, тут Атіша дуже лаконічно дає дуже глибокі вказівки щодо того, як медитувати.

Ця дискусія про бодгічітту, яку ми ведемо, дуже важлива. Ми повинні чітко розуміти, що таке медитація бодгічітти. Якщо ми не маємо хоча б певного рівня ясності, то все це здаватиметься геть дивним.

Отже, ми щиросердно віддані практиці. Коли ми вже знаємо, як насправді породити бодгічітту і здатні залишатися зосередженими в цьому стані ума, нам потрібно позбутися перешкод, які виникають під час самої медитації. Друга половина вірша звучить так: нехай я повністю позбудуся сонливості, затуманення ума та лінощів. Ми вже розібралися з блуканням ума через вагання непевності; далі йдуть перешкоди, пов'язані з притупленістю.

Сонливість і затуманеність ума 

Найгрубіший тип притупленості – це сонливість, засинання, що є очевидною перешкодою для медитації. Через такий тип притупленості свідомість віддаляється від чуттів. Це, по суті, засинання. Затуманення ума  – це більш тонкий тип притупленості. Коли ум затуманений, ум і тіло відчуваються дуже важкими. Третій тип, іще тонший, – це лінощі. Хоча лінощі насправді не є формою ментальної притупленості, вони лежать в її основі. Коли ми працюємо над позбавленням від перешкод ума, ми завжди спочатку працюємо над найгрубішими, а потім над більш тонкими. Отже, тут лінощі – найтонший рівень перешкод.

Три види лінощів

Шантідева докладно описує лінь у сьомій главі “Сходження на шлях бодгісаттви” – "Наполегливість". Існує три види ліні.

Перший вид – це млявість. Млявість означає відсутність енергії та ентузіазму – ми не хочемо нічого робити, тому зволікаємо. Є три причини цього. Шантідева пояснює:

• Апатія щодо наших повторюваних проблем – відсутність інтересу та турботи. Коли ми апатичні, нам байдуже, тому ми стаємо млявими; ми не хочемо нічого робити.

• Насолода від бездіяльності – ми отримуємо задоволення від того, що просто сидимо й нічого не робимо. Через це стаємо млявими й  знову-таки не хочемо нічого робити.

• Бажання спати як порятунок – ми не можемо впоратися з тим, що відбувається, і просто хочемо втекти в затишне, тепле ліжко.

Другий тип ліні – це чіпляння за дрібниці. Прикладами цього можуть бути постійні балачки про незначні речі та прив'язаність до всіляких дрібних справ по дому чи деінде – що насправді є виправданням для того, щоб не робити нічого конструктивного. З цим пов'язана прокрастинація, відкладання справ на потім, адже зараз ми зайняті чіплянням за дрібниці.

Третя форма ліні – це зневіра і, як наслідок, зневага до себе. Ми думаємо: "Я не можу цього зробити. Я не здатний", тому навіть не намагаємося. Це одна з форм ліні.

Наполегливість як протилежність ліні

Протилежністю ліні є наполегливість, інша назва якої – "завзята жвавість " або "героїчна відважність". Отже, останній рядок – і завжди докладайте зусиль з наполегливістю. Як дуже вдало пояснює Шантідева, наполегливість базується на кількох факторах.

• Сильний намір – енергійність та енергія, засновані на твердому переконанні в користі від позитивних вчинків. Маючи потужний намір, ми маємо глибоку переконаність: "Я зроблю це і не здамся!"
• Непохитність і гордість за себе – непохитність є якістю, що полягає у стабільності, у незмінності. Вона ґрунтується на впевненості в собі, що походить від гордості за себе – ми знаємо, що зможемо це зробити, і не думаємо про себе погано.
• Радість – задоволення від того, що ми робимо. А оскільки те, що ми робимо, є конструктивним, ми отримуємо ще більше задоволення, продовжуючи це робити.
• Відпускання – іншими словами, здатність відпустити, коли ми втомилися і нам потрібно відпочити. Якщо ми надто сильно тиснемо на себе, якщо ми надто фанатичні, ми зрештою вигоримо. Також є здатність відпустити, коли ми закінчили певний етап. Ми маємо знати, як відпустити й перейти до наступного етапу. Це два аспекти відпускання.

Шантідева згадує ще два аспекти.

• Прийняття – ми маємо прийняти той факт, що шлях буде важким. Ми маємо прийняти цю реальність і не фантазувати про те, що все буде легко і приємно. Ми маємо прийняти, що будуть труднощі. Іншими словами, нам потрібно реалістичне ставлення.
• Опанування ситуації – ми опановуємо себе так: "Я зроблю це".