Огляд
Поклони та природа будди
Ми обговорювали перший вірш "Намиста коштовностей бодгісаттв", який стосується того, як медитувати в цілому і, зокрема, як медитувати на бодгічітту.
Тема була представлена віршами про поклони або вшанування – вклоняюся великому співчуттю, піднесеним вчителям, ґуру, які втілюють це велике співчуття, та постатям будд, які невіддільні від вчителів, а саме їдамам, що представляють буддову природу вчителів. Коли ми робимо поклони, ми робимо це з вірою в невіддільність цих трьох.
Коли робимо поклони, наприклад, на початку наших занять, ми робимо поклони буддам і пізнішим майстрам, які досягли просвітлення; нашому власному майбутньому просвітленню, якого ми прагнемо досягти – що є метою бодгічітти; і факторам буддової природи в нас самих, які дозволять нам, як і всім іншим, досягти просвітлення. Тому ми робимо поклони не тільки перед нашим власним, індивідуальним майбутнім просвітленням, але й перед майбутнім просвітленням усіх інших і перед факторами буддової природи в них.
Тож те, як ми робимо поклони на заняттях, дуже схоже на цей вірш вшанування, в тому сенсі, що ми також можемо думати про всіх як про різних буддових постатей (як це роблять у тантрі: бачать всіх як Авалокітешвару тощо) і, отже, як про тих, хто має якості буддової природи – всі вони тісно пов'язані з великим співчуттям і бодгічіттою. У прагненні до просвітлення дуже важливо бути переконаними, що не тільки ми самі, а й усі інші також можуть досягти просвітлення. Адже нащо працювати над тим, щоб привести їх до просвітлення, якщо не вважати це можливим?
Крім того, чи можемо ми вклонитися і виявити повагу до п'яниці, що лежить на вулиці, віддаючи шану майбутньому просвітленню і буддовій природі цього п'яниці, або й вклонитися майбутньому просвітленню і буддовій природі таргана?
Ви можете запитати, а як щодо амеб, чи мають вони теж природу будди? Але коли ми говоримо про амеб і так далі, нам потрібно перевірити, чи ми говоримо про щось свідоме. Дуже важко визначити, де пролягає межа між тим, що є свідомим, а що ні. Це дуже складне питання, тому що, з одного боку, ми вважаємо привидів і істот пекла свідомими, а з іншого, ми не вважаємо рослини або грибки на ступнях свідомими. Тому не так просто визначити, які форми життя є насправді свідомими, тобто, що вони мають певний рівень свідомості й здатні відчувати задоволення і біль як результат своїх кармічних дій у попередніх життях.
У будь-якому разі, суть у тому, що якщо ми можемо вклонятися просвітленню і буддовій природі таргана, вірячи в його здатність досягти просвітлення, то як ми можемо зневіритися у своїх здібностях досягти просвітлення? Шантідева дуже влучно висловив це:
(VII.17) Ніколи не зневіряйтеся, думаючи: "Як я можу досягти просвітлення?" Адже Промовець Істини, Той, Хто Пішов Так (Татхаґата), проголосив цю істину, ось так:
(VII.18) "Навіть ті, хто стали комарами, москітами, шершнями й черв'яками, також досягнуть неперевершеного просвітлення, якого так важко досягти, зароджуючи силу жвавого завзяття".
(VII.19) (Тим паче) хтось такий, як я, що має природу (будди) і народився людиною, здатний сприймати те, що є корисним або шкідливим! Чому б не досягти мені просвітлення, як не відмовляюся від поведінки бодгісаттви?
Якщо ми дійсно розвинули бодгічітту, ми озброєні найсильнішою протидією – звичайно, у поєднанні із розумінням порожнечі. Але навіть сама по собі бодгічітта є дуже потужною протидією для подолання таких речей, як лінь і думок як-от: "Я не можу цього зробити; я занадто дурний" або "Це занадто для мене". Дуже важливо подолати таке мислення. Інакше немає надії по-справжньому працювати з бодгічіттою. Порожнеча може допомогти нам подолати такі перешкоди, навчаючи нас, що "це не моя природа – бути нездатним. Досягнення просвітлення – це лише питання накопичення причин і наявності правильних умов, впливу та натхнення".
Стан ума, необхідний для медитації на бодгічітту
Щодо того, як медитувати на бодгічітту, Атіша спочатку каже, що нам потрібно позбутися вагань непевності. Це стосується не тільки непевності щодо того, що таке бодгічітта, як на ній медитувати і які методи є правильними; це також стосується непевності щодо того, чи можемо ми самі розвинути бодгічітту, і, особливо, чи можемо досягти просвітлення ми самі й всі інші. Якщо ми маємо будь-які сумніви щодо нашої здатності досягти цих цілей, ми не зможемо повністю віддатися односпрямованій концентрації та зосередитися на бодгічітті.
Ми працюємо над тим, щоб розвіяти будь-які сумніви й позбутися будь-яких вагань непевності щодо цих питань в процесі слухання й обмірковування вчень. Тоді ми можемо бути щиросердно відданими своїй практиці, каже Атіша, маючи на увазі, що ми можемо повністю віддатися практиці. Тут він має на увазі саме медитацію на бодгічітту. Ми зрозуміли, що таке бодгічітта; ми переконалися, що можемо її розвинути й досягти просвітлення. Тож тепер ми можемо повністю зосередитися на ній і справді розвинути її як корисну звичку ума і серця – саме це означає слово "медитація".
Я хотів би додати, що ми також повинні чітко усвідомлювати, що не можна бути непевними щодо того, як ми зможемо допомогти іншим досягти просвітлення. Це не буде подібно до всемогутнього Бога, якому достатньо лише доторкнутися до когось перстом, і ця людина миттєво досягне просвітлення. Це ще одна річ, щодо якої ми не можемо бути непевними. Ми повинні мати чітке уявлення про те, як ми насправді зможемо допомогти іншим досягти просвітлення, і бути переконаними, що способи, якими ми це зробимо, будуть ефективними. Є старий жарт: "Якби ти був всемогутнім Богом і схотів привести людину до просвітлення, навіщо б було торкатися її перстом? Щоб це виглядало переконливо?"
Потім нам потрібно позбутися перешкод, які виникають під час самої медитації. Щодо перешкоди притупленості Атіша каже, що потрібно позбутися сонливості, затуманеності ума та ліні. Коли ми позбудемося цих різних видів ліні, ми зможемо докласти всіх зусиль із наполегливістю. Наполегливість – це героїчна відважність ніколи не здаватися, вкладати всю свою енергію в щось конструктивне, робити це непохитно і з гордістю і отримувати від цього радість. Це енергія, що випромінюється у всесвіт.
У багатьох текстах "наполегливість" описують як "радісну" і навіть часто перекладають як "радісну наполегливість". Переклад слова "радісний" з санскриту на тибетську мову тут є дещо дивним. Тибетський термін (spro-ba) має два значення. Зазвичай наголошують на значенні "радісний", але є інше значення, ближче до санскритського utsaha, – це "енергія, що випромінюється". Це те саме слово, що "проявляти еманації". Отже, енергія випромінюється радісно – як будда: гра ума будди полягає в тому, щоб без зусиль випромінювати еманації та просвітлювальний вплив. Значення слова, яке тут використано, саме таке. Це повна протилежність лінощам.
Отже, коли ми натрапляємо на переклад "радісна наполегливість", пам'ятаймо, що це не просто почуття а-ля "працюй приспівуючи" і "який я щасливий". "Який я щасливий, що мушу вирушити в найнижче пекло, щоб допомогти тобі" – це не зовсім так.
Вірш 2: ментальні чинники, необхідні для подолання нестабільності ума
Нехай завжди охороняю брами своїх чуттів пам’ятанням, пильністю та турботою. Відтак, нехай постійно перевіряю потік свого ума, тричі вдень і тричі вночі.
Цей вірш продовжує розглядати питання того, як ми зосереджуємося і як медитуємо на бодгічітту. Ми повинні завжди охороняти брами своїх чуттів. Це стосується нестабільності ума. Нестабільність – це коли наш ум притягується до приємних речей, до яких ми прив'язані або яких бажаємо. Попередній вірш стосувався ментальної притупленості. Цей вірш стосується нестабільності ума. Це дві основні перешкоди на шляху до досягнення односпрямованого зосередження.
Пам’ятання, пильність і турботливе ставлення
Ми робимо це, використовуючи сили пам’ятання, пильності та турботи. Це також тема, яку багато обговорює Шантідева. Він присвятив цьому дві глави. Згадайте глави, в яких він каже – щодо ситуацій, коли ми починаємо робити щось негативне або бентежне – "будь як колода дерева". Згадайте назви четвертого та п'ятого розділів: "Турбота (про бодгічітту)" та "Захист пильністю". Він використовує ті самі слова. Це два розділи, що стосуються далекосяжного ставлення етичної дисципліни, яке ми спочатку маємо застосувати до своєї поведінки. Коли ми навчимося утримуватися від руйнівних слів та вчинків, ми зможемо застосувати етичну самодисципліну до свого ума під час медитації.
Далі захищаємо – "захищати" має значення "оберігати", "берегти від" того типу ментального блукання, яке викликане відволіканням нашого ума бажаними об'єктами чуттів. Ми оберігаємо ум, бережемо його від будь-якої шкоди. Також є конотація "рятувати": ми рятуємо свою увагу, коли вона відволікається, і потім повертаємо її назад. Усі ці значення містяться в слові "захищати".
Ценшап Серконґ Рінпоче завжди говорив, що кожне слово в текстах наповнене величезною кількістю сенсів. Тому ми маємо вичавити весь сенс до краплі, наче доїмо корову – "корову, що виконує бажання", як би сказали в Індії.
Тут ми маємо справу з увагою. Увага – це те, що ми спрямовуємо на об'єкт, щоб зосередитися на ньому. Нам потрібне пам’ятання, що подібне до ментального клея, щоб утримати увагу на об'єкті й не відпускати його. Це те саме слово, що й "пам'ятати". Пильність – це те, що спостерігає. Вона здійснює контроль якості пам’ятання, ментального клею, щоб переконатися, що воно не надто напружене й не надто вільне, і не втрачене зовсім.
Все це базується на турботливому ставленні – ми дбаємо. Для нас важливо, як ми концентруємося і як проходить медитація, тому що ми дійсно хочемо розвинути бодгічітту: ми дійсно хочемо досягти просвітлення і допомагати іншим. Отже, все це базується на турботливому ставленні.
Нам потрібно бути пильними не тільки під час практики медитації, але й протягом усього дня і ночі. Це потрібно, щоб перевіряти, що відбувається з нашим ментальним станом. Чи не діємо ми егоїстично? Чи не діємо під впливом турбуючих емоцій?
Навіть уві сні можна бути усвідомленим. Іноді люди сплять досить неглибоко і усвідомлюють свої сни. Якщо ми прокидаємося серед ночі й можемо згадати, що нам снилося, ми можемо це перевірити. Якщо це був негативний сон, ми можемо, замість того, щоб турбуватися через нього, спробувати налаштуватися на щось позитивне. Тож ми намагаємося заснути, думаючи про свого вчителя або щось інше позитивне.
Необхідність самоспостереження
Головне – зберігати усвідомлення, перевіряти, що відбувається в нашому умі. Коли це щось негативне, нам потрібно або виправити це, або "бути як колода дерева", що означає не діяти відповідно до цих думок. Якщо ми починаємо поводитись гнівливо або жадібно, або починаємо діяти егоїстично чи говорити щось дурне чи неприємне, ми намагаємося це вловити. Також, якщо помічаємо, що починаємо відчувати пригнічення і зневіру, ми зупиняємо це. Ось що це означає.
Три рази не означає: "О, вже третя година, тож зараз я перевірятиму свій стан протягом тридцяти секунд", а потім через чотири години знову пролунає будильник, і ми знову зробимо перевірку. Це не так. Основна практика Дгарми полягає в постійній перевірці, проте не в параноїдальному стилі поліцейського допиту, бо тоді ми напружуємося і можемо отримати багато проблем – особливо якщо додаємо до цього західне почуття провини, яке тут ні до чого.
Суть полягає в тому, щоб бути свідомими своїх вчинків, мати внутрішнє самоспостереження та захищати себе від дій, що випливають із негативних станів ума. Ось що означає слово "Дгарма". Це "запобіжний засіб", щось, що запобігає створенню для себе ще більших страждань. Це засіб, щось, що ми робимо, щоб запобігти стражданням. Таке етимологічне походження слова "Дгарма". Воно походить від санскритського слова dhr, "стримувати себе".
Якщо є хоч якась надія на те, що ми зможемо досягти прогресу в Дгармі, ми повинні бути здатні використовувати її у своєму повсякденному житті. Щоб це зробити, ми повинні бути свідомі того, що відбувається в нашому умі, і, звісно, того, що ми робимо своїм тілом і мовою. На тіло і мову впливає те, що відбувається в нашому умі. Але, знову ж таки, ми робимо це, не як поліціянт, каратель і суддя – все це походить із західної міфології.
У міру того, як ми вивчаємо і дізнаємося все більше про Дгарму, ми дізнаємося все більше про протидії – методи боротьби з негативними або непридатними станами ума, які виникають. Дуже корисно мати великий репертуар методів, тому що іноді один метод є ефективнішим або зручнішим у використанні, ніж інший. У житті загалом дуже добре мати більше ніж одне рішення. Якщо одне не працює, можемо спробувати інше. Особливо це доречно в нашій практиці Дгарми.
Вірш 3: Уникнення причин блукання ума
Нехай визнаю свої власні недоліки й не шукаю помилок в інших. Нехай приховую свої добрі якості й висвітлюю добрі якості інших.
Уникнення ментального блукання щодо власних провиностей та помилок інших
Цей вірш також стосується причин ментального блукання, яке може траплятися під час медитації, хоча це може впливати на нас і в періоди, коли ми не медитуємо. Якщо ми приховуємо свої власні недоліки, свої власні вади, ми часто відчуваємо провину. Це гризе нас зсередини. Однак, якщо ми визнаємо свої помилки, вибачаємося абощо, на серці стає набагато легше, і ми не відчуваємо провини. Нашою мовою це "як камінь з серця". Це допомагає зменшити блукання ума, яке виникає через приховування своїх недоліків.
І не шукаю помилок в інших. Це також велика причина ментального блукання. Ми сидимо і думаємо: "О, ця людина негідна", і "Подивіться, що він накоїв", критикуємо інших тощо. Це може спричинити дуже сильне ментальне блукання.
Крім того, часто буває так, що ми бачимо свої власні недоліки, віддзеркалені в інших. Наприклад, якщо на тарілці залишився останній шматок торта, і хтось інший його забирає, ми звинувачуємо цю людину в жадібності: "Ах ти жадібна свиня, забрав останній шматок торта!". Єдина причина, чому це нас турбує, – наша власна жадібність; ми хотіли цей шматок торта. Якби не хотіли, то яке значення мало б, хто взяв останній шматок? Часто, коли ми зосереджуємося на всіх помилках і вадах інших, ми бачимо в них відображення своїх власних вад. Тому краще використати цю енергію для роботи над собою.
Крім того, зазвичай, коли ми багато критикуємо інших, у людей складається про нас дуже погане враження. Якщо ми завжди знаходимо недоліки й думаємо, що ніхто інший не є достатньо хорошим тощо, люди починають підозрювати нас і сумніватися в наших якостях. Ось чому перша обітниця бодгісаттви полягає в тому, щоб утримуватися від приниження інших і вихваляння себе. На жаль, саме так часто поводяться деякі кандидати на виборах у Західному світі, бо хочуть здобути якусь перевагу чи керівну посаду. Це змушує деяких розсудливих людей підозрювати їхні мотиви. Але тут, в медитації зокрема, це може бути великою перешкодою.
Дромтонпа, головний учень Атіші в Тибеті, сказав: "Якщо бачиш свої власні недоліки й не шукаєш недоліків в інших, ти мудрий, навіть якщо не маєш інших хороших якостей". Тут є над чим порозмислити. Іноді ми думаємо, що бути мудрим – це щось недосяжне, що вимагає надзвичайного інтелекту. Однак мудрість означає не зовсім це. Людина може бути дуже неосвіченою, але при цьому дуже мудрою, навіть якщо вона не надто розумна і не може вивчити десять мов. "Мудрий" – це той, хто має розпізнавальне усвідомлення, тобто вміє розрізняти, що є корисним, а що шкідливим, що є доброчинним, а що недоброчинним. Якщо ми на це здатні, то ми мудрі.
Уникнення думок про бажання хвалитися і діяти напоказ
Атіша продовжує у цьому вірші, кажучи: "Нехай приховую свої добрі якості". Це тому, що інакше ми можемо стати дуже пихатими, зарозумілими й хвалитися своїми якостями. Це також може створити велику перешкоду в медитації, коли ми думаємо: "Який я чудовий. Я так добре медитую" або "Я маю ту чи ту якість". Крім того, вихваляння своїми досягненнями та добрими якостями й розповіді про них усім навколо можуть викликати заздрість у інших.
Однак ми можемо згадувати про свої хороші якості, якщо це надихає інших. Для цього нам потрібна велика чуйність, щоб зрозуміти, чи це насправді надихає їх, чи, навпаки, викликає заздрість, зневіру тощо. Загалом, найкраще завжди залишатися скромним. Цонкапа сказав: "Тримайте світло полум'я масляної лампи всередині чаші; воно освітлює середину, але його не видно зовні". Отже, тримаймо полум'я наших хороших якостей всередині, "всередині чаші"; не розголошуймо їх світу.
Скромність
У традиції Кадам дуже сильний наголос на скромності. Справа в тому, щоб використовувати наші якості для допомоги іншим. Для цього нам не потрібно хвалитися ними, наприклад, розповідати іншим, що ми маємо той чи інший ступінь, або вивішувати всі наші дипломи на стіні тощо.
Бути скромним означає мати помірну або низьку оцінку власної важливості, бути дуже простим у своїх потребах тощо. Якщо ви прочитаєте біографію Кхуну Лами Рінпоче, ви побачите, що означає бути дуже простим, дуже скромним. Він показує найкращий приклад.
Майстри традиції Кадам часто називаються Кадампа Ґеше і були відомі своєю великою скромністю. По-перше, "Ґеше" – це просто переклад санскритського терміна "духовний друг" (кальяна-мітра). Кадам Ґеше були великими, але скромними майстрами, які були справжніми духовними друзями. Як духовні друзі, вони допомагали іншим бути конструктивними й впливали на них конструктивно. Однак, вони робили це без великих тронів, парчі і так далі.
Деякі лами, втім, одягаються в парчу і відкрито говорять про свої досягнення. Можемо запитати: яка мотивація у цих лам, які розповідають про свої досягнення? Мотивація може бути двох видів. Одна з них це негативна мотивація – бажання поставити себе у високе становище. Іншою може бути, наприклад, потреба вселити повагу в інших, щоб вони слухали. Якщо ми маємо справу з дуже диким суспільством – яким у минулому були тибетське та монгольське суспільства – нам потрібен спосіб заспокоїти людей і змусити їх розвинути повагу. Люди з насильницького суспільства і з такого типу культури будуть дуже вражені, почувши такі речі; вони будуть сидіти й слухати. Сам Будда торкнувся землі й сказав: "Нехай земля буде свідком моїх досягнень".
Як я вже казав, є певні випадки, коли, щоб змусити людей повірити в можливість досягти просвітлення тощо, нам потрібно сказати, що ми маємо ті чи інші досягнення. Але ми маємо бути дуже обережними й чуйними до нашої аудиторії, бо інакше люди можуть подумати: "Ой, це неможливо. Він все це просто вигадує". Будда не хвалився, коли зробив свою заяву, торкаючись землі. Він не говорив: "Який я молодець". Його Святість Далай-лама також іноді трохи розповідає про те, чого він досяг. Здебільшого він каже: "Я просто звичайний монах", але іноді він каже: "Що ж, я мав переживання бодгічітти й порожнечі". Він не каже: "Я досяг повної реалізації". Він каже, що він справді мав ці переживання.
Фальшива скромність
Є дві форми гордості. Одна форма гордості – це думки на кшталт: "Я найкращий"; і є також зворотна гордість – коли ми думаємо: "Я найгірший". Є люди, які виставляють свою скромність напоказ – "О, я нікчемний" і так далі. Це така ж нездорова поведінка, як і хвалитися тим, які ми прекрасні. Отже, скромність має бути щирою. Інші люди, які мають хоч трохи чутливості, можуть розрізнити, коли вона щира, а коли фальшива. Все залежить від того, наскільки ми чіпляємося за своє его, наскільки ототожнюємо себе зі скромністю.
Чи знаєте ви приклад який наводять про Атішу? Ніхто не знав, що він практикував тантру, аж доки він помер. Коли ж подивилися на його шати, то побачили, що в кишені були заховані маленький ваджра і дзвоник. Ніхто ніколи раніше їх не бачив і ніколи не бачив, як він практикує. Він завжди практикував приватно і залишався скромним. Він не влаштовував великого шоу з барабаном і дзвоном, щоб усі почули.
Уникнення заздрісних думок
Останній рядок цього вірша звучить так: "висвітлюйте добрі якості інших", тому що думки про добрі якості інших людей і заздрість до них також можуть бути великою перешкодою в медитації і причиною блукання ума. Якщо ж ми здатні радіти добрим якостям інших і щиро хвалити їх перед іншими, то нас не будуть турбувати ні наші власні, ні чужі недоліки та помилки, ні наші власні, ні чужі добрі якості.